Фізичні якості – це можливості організму.
Фізичні якості – це розвинені у процесі виховання і цілеспрямованої підготовки рухові задатки людини, які визначають можливість та успішність виконання нею певної рухової діяльності. Заняття фізичною культурою, спортом, танцями — це щасливе, повноцінне та успішне життя в майбутньому. Розвиток фізичних якостей відбувається за допомогою фізичних вправ. Процес вивчення техніки фізичних вправ складає специфічну сторону фізичного виховання.
У ході вивчення техніки вправ в учнів формуються рухові вміння та навички, які зумовлені обсягом і характером рухової активності дитини.
Рухове вміння – це здатність правильно виконувати рухову дію, при концентрації уваги на способах її виконання. Багаторазовий прояв рухового вміння при відносно постійних умовах навчання приводить до того, що вміння перетворюється у руховий навичок.
Руховий навичок – це така здатність виконати рухову дію при, якій управління рухами проходить автоматично, а увага концентрується на умовах виконання руху. Руховий навичок на відміну від уміння зберігається довгий час.
Можливість використання рухів завжди тісно пов’язана з розвитком рухових здібностей та фізичної підготовленості. Так, наприклад, у ходьбі, бігу, стрибках і метаннях так чи інакше необхідний прояв сили, швидкості, спритності, та статичної витривалості. Показники стану рухових здібностей дітей дають правильніше уявлення про стан розвитку людини, її здоров’я, визначення, яким видом спорту краще займатися, у якому віці відбувається домінуючий розвиток тих чи інших якостей. Від рівня розвитку фізичних якостей залежать результати виконання таких природних рухів, як біг, стрибки, метання, плавання та ін. Розрізняють такі фізичні якості, як: координаційні здібності, сила, швидкість, гнучкість, швидкісно-силові здібності, витривалість.
Координаційні здібності – це здатність організму людини поєднувати окремі рухи в єдине ціле для вирішення поставленої рухової задачі. Сукупність різних форм прояву координації називається спритністю.
Координаційні здібності проявляються в таких формах:
- вміння швидко реагувати на різні сигнали;
- вміння точно і швидко виконувати рухові дії за обмежений час;
- вміння пристосовуватись до незвичайних ситуацій;
- вміння орієнтуватися в просторі й часі;
- вміння понижувати нераціональне м’язеве напруження;
- вміння розрізняти просторові, часові й силові параметри рухів.
Найбільш природній розвиток координації проходить між 4 – 5 роками життя. Якщо в цей період використовувати спеціальні вправи для розвитку координації то до віку 7 – 10 років організм дитини буде добре підготовлений для їх подальшого розвитку.
Сила – це здатність організму людини долати зовнішній опір, або протидіяти йому за допомогою м’язевих зусиль. Виділяють силу абсолютну та відносну.
Абсолютна – це максимальний силовий показник, який може проявити людина без врахування власної ваги.
Відносна сила – це відношення абсолютної сили до ваги тіла, із збільшенням ваги тіла, абсолютна сила зростає, а відносна зменшується.
Для виховання силових здібностей використовують вправи із опором, які поділяються на дві групи:
- вправи із зовнішнім опором (вага предметів);
- вправи із подоланням ваги власного тіла.
Для виховання силових здібностей використовують такі основні методи:
- метод повторної вправи (до відказу), (розвиток сили з приростом м’язів);
- метод максимальних зусиль (розвиток сили без приросту м’язів);
- метод статичних напружень (розвиток статичної сили).
Швидкість – це сокупність індивідуальних можливостей людини, які дозволяють виконати вправу максимально швидко.
Швидкісні здібності проявляються в таких формах.
Рухова реакція – це проміжок часу, який проходить від початку дії подразника, до початку відповіді на цей подразник;
Темп – це кількість рухів в одиницю часу.
Основними засобами для розвитку швидкісних здібностей є фізичні вправи, які виконуються з максимальною інтенсивністю і при дотримані методичних вказівок.
1. Техніка вправи має бути дуже простою або уже вивченою.
2. Вправа має бути такою, щоб її можна було виконати максимально швидко.
3. Вправа не повинна викликати втому в організмі.
Гнучкість – це здатність організму виконувати рухи з максимальною амплітудою в суглобах. Виділяють кілька видів гнучкості.
Анатомічна – це максимально можливий прояв гнучкості в конкретному суглобі.
Активна – це вид гнучкості, який проявляється за допомогою м’язів, що проходять через даний суглоб.
Пасивна – це гнучкість, яка проявляється за допомогою партнера або інших зовнішніх факторів.
Значний ефект в розвитку гнучкості досягається у віці 10 – 14 років, але при цьому слід пам’ятати, що у молодшому шкільному віці для цього треба використовувати якомога більше різноманітних вправ. Для вихавання гнучкості використовуються будь-які фізичні вправи, які виконуються з максимальною амплітудою. Для цього використовують комплекси - активних і пасивних вправ, які включають в себе махові, ривкові, статичні й сповільнені вправи. Найбільший приріст вихованню гнучкості дають сповільненій статичні вправи. Перед заняттям необхідно провести активну розминку: 3 – 5 хвилин повільного бігу, 6 – 8 розминочних вправ (потягування, нахили, махи, стрибки) виконання 8 – 10 повторень.
Швидкісно-силові здібності – це здатність організму людини проявляти максимальні силові зусилля за мінімальний проміжок часу зі збереженням оптимальної амплітуди рухів. Їх ще називають швидкою, вибуховою силою.
Вони проявляються в двох формах:
- збільшеним проявом сили;
- збільшеним проявом швидкості.
Для розвитку цих здібностей всі вправи повинні виконуватися в максимальному темпі і не більше 1 – 2 занятть в тижневому циклі тренувань.
Витривалість – це здатність організму протидіяти втомі у ході будь-якої діяльності.
Витривалість ділиться на два типи:
- загальна витривалість – це здатність людини продовжений час виконувати роботу середньої інтенсивності, яка задіює більшість м’язів організму;
- спеціальна витривалість – це здатність виконувати задану роботу в необхідний час, з необхідною інтенсивністю, швидкістю.
Всі вправи для розвитку витривалості повинні викликати втому в організмі. За інтенсивністю ці вправи поділяються на три групи:
- субкретична інтенсивність – частота серцевих скорочень досягає 120 – 140 ударів у хвилину, для виховання загальної витривалості;
- кретична інтенсивність - ЧСС 150 – 165 уд/хв. Вправи цієї групи використовують для підтримання можливостей максимального споживання кисню, можливо довгий проміжок часу;
- надкритична інтенсивність - ЧСС більше 170 уд/хв, для виховання спеціальної витривалості.
З метою оздоровлення використовують різні циклічні вправи продовженістю 8 – 12 хв із субкретичною інтенсивністю. Такий режим допомагає підготувати дихальну та інші системи до більш високих навантажень.
"Знання є сила, сила є знання".
Френсіс Бекон