Доповідь Формуван­ня суспільних цінностей у здобувачів освіти у процесі їх на­вчання, виховання та розвитку

Розвиток  особистості молодшого школяра

в  умовах  модернізації  навчально-виховного процесу

В умовах модернізації освіти України особливо гостро постає проблема формування особистості молодшого школяра і впливу школи на динаміку цього процесу.

Становлення концепції молодшого школяра обу­мовлене широким соціально-культурним контекстом, відбувається під час суспільних взаємостосунків з іншими людьми, коли суб’єкт “дивиться, як у дзеркало, в іншу людину” і відтак формує, уточнює, коригує образ свого Я.

Відомо, що в ранньому дитинстві провідну роль у роз­витку Я-концепції відіграють батьки. З часом до цього процесу долучається школа, а її вплив стає дуже вагомим.

Одне із найважливіших завдань сучасної школи — сформувати в учня вміння самостійно здобувати знання та вчитися. Його неможливо ефективно розв’язати без розуміння вчителем навчальної діяльності як особливого (провідного) виду діяльності молодших школярів.

Наші дослідження засвідчують, що вчителі початко­вих класів недостатньо уваги приділяють ролі учня на уроці. Дитина часто “відсиджує” уроки. Вплинути на традиційний процес навчання, підвищити його ефективність, спрямувати на розвиток особистості учня може використання інтерактивних технологій у навчанні молодших школярів.

Вступ до школи і включення в навчальну діяльність змінює соціальний статус дитини, розширює коло її соціальних контактів, сприяє формуванню навичок самостій­ності. Важливого значення в цьому контексті набуває поведінка школяра, усвідомлення ним відповідальності за свої дії і вчинки. У житті молодшого школяра з’явля­ється ще один значущий дорослий — учитель. Відповідно до його оцінки, успіхів-неуспіхів у навчанні, змінюється система життєвих цінностей і актуальних потреб дитини.

Питання ефективної навчальної діяльності, форму­вання в дитини рис школяра залежать від оволодіння діяльністю щодо засвоєння знань, умінь та навичок.

Важливим завданням процесу навчання є розвиток творчого мислення молодших школярів. Під ним розуміють систему якісно різноманітних здібностей, що характери­зуються оригінальністю, семантичною та семантично-спонтанною гнучкістю.

У сучасному суспільстві, коли високорозвинені технології потребують нової системи мислення, школа має навчити учнів комунікативності, виробити вміння пра­цювати з різною інформацією, мислити неординарно, гнучко, залежно від ситуації.

У педагогічній науці і практиці є дві різні стратегії, у межах яких існують національні системи освіти, — стратегія формування та стратегія розвитку. Стратегія формування – це педагогічне втручання ззовні у внутрішній світ дитини, нав’язування дитині вироблених суспільством способів діяльності, оцінок. Стратегія розвитку — розвиток особистісного потенціалу учня, його самоактуалізація.

Мета особистісно орієнтованого навчання – процес психолого-педагогічної допомоги дитині у становленні її суб’єктності, культурної ідентифікації, соціалізації, жит­тєвому самовизначенні. Основні завдання особистісно орієнтованого навчання – розвинути індивідуальні пізна­вальні здібності кожної дитини; максимально виявити, ініціювати, використати, “окультурити” індивідуальний досвід дитини; допомогти особистості пізнати себе, самовизначитися та самореалізуватися, а не формувати попе­редньо задані якості; сформувати в особистості культуру життєдіяльності, яка дає змогу продуктивно будувати своє повсякденне життя, правильно визначати лінії життя.

До переліку особистісно орієнтованих технологій, які можна використовувати на уроках математики в початко­вій школі, належать Вальдорфська педагогіка, методика Марії Монтессорі, групові форми навчальної діяльності, розвивальне навчання, технологія колективного вихован­ня, педагогічна технологія “Створення ситуації успіху”, сугестивна технологія, робота над навчальним проектом.

У молодшому шкільному віці формуються різні типи й види мислення, їх основні якості та властивості, розу­мові операції, закладаються передумови для розвитку стилю розумової діяльності. Саме на цьому етапі починає виявлятися творчий потенціал особистості. Найбільший вплив на розвиток пізнавальної сфери дитини, у тому числі її творчого мислення, має організований відповід­ним чином процес навчання.   Виховання людини триває майже все життя, але особливе значення воно має у період її росту й розвитку. Цей великий період людського життя — від народження до настання зрілості — неоднаковий ні за темпами розвитку, ні за видами діяльності людини, ні за характером протікання фізичних і психічних процесів, ні за ставленням людини до дійсності.

        Розглядаючи розвиток дитини як єдиний, безперервний, динамічний процес, у ньому виділяють якісно різні ступені, кожний з яких умовно називають віком, як-от: вік дошкільний, молодший шкільний, середній шкільний (підлітковий), старший шкільний (юнацький).

        Вчителеві початкових класів необхідно знати закономірності вікового розвитку не тільки для того, щоб до них пристосуватися, а головне, щоб учити й виховувати з найбільшим ефектом. У цьому в значній мірі допомагають думки й висновки видатних педагогів про особливості розвитку дітей дошкільного віку та учнів початкових класів.

       «Душа дитини в роки од двох до семи найчутливіша й найвразливіша, — писала Софія Русова, — і в цей час найкраще треба її плекати й пильнувати, щоб і серце, й воля, й розум, а також і тіло розвивалися цілком нормально. Характер дитини складається не в часи пізнішого дитинства, а саме в ніжний вік — од двох до шести років». За її словами, за перше дитинство, до восьми років, «діти і найбільш набираються вражень і треба їм усім дати лад, збудити усі здібності й викликати самостійну думку, щоб опрацювати ті враження, задовольнити потребу активності й виховати добрі соціальні і почуття».

        Аналізуючи дитячу природу молодшого школяра, К.Ушинський зауважив, що «чим молодша дитина, тим менше здатна вона до постійної, якої б то не було душевної діяльності в одному напрямі, і тоді як урізноманітнюючи свої заняття, може працювати досить довго». З перших днів перебування дитини в школі треба привчати її до серйозних занять. Із огляду на це дуже повчальними є слова видатного педагога про те, що в початковій школі «повинні панувати серйозність, що допускає жарт, але не перетворює всієї справи на жарт, ласкавість без солодкості, справедливість, доброта без поблажливості, порядок без педантизму і, головне, постійна розумова діяльність».

       «Дитина є в собі м'яке створіння, серденько в неї легко приймаюче, або все приймаюче, і м'яке буває, як віск, котрий відбиває образ притиснутої до нього печатки» 12, — висловився про учнів початкової школи О.Духнович.

        Видатний український педагог Г.Ващенко звернув увагу на те, що високий темп розвитку учнів початкових класів вимагає якнайширшого залучення їх до активної навчальної й громадської діяльності. А тому початкова школа «мусить використовувати кожний момент своєї роботи не тільки для того, щоб дати учням знання, а й для того, щоб виховувати з них повновартісних, всебічно розвинутих людей і добрих громадян своєї батьківщини».

        За словами В.Сухомлинського, роки навчання у початкових класах є цілим періодом морального, інтелектуального, емоційного, фізичного розвитку, який буде реальною справою лише за умови, що дитина живе багатим життям сьогодні, а не тільки готується до оволодіння знаннями завтра.

        Особливості виховання учнів початкових класів зумовлені відчутним впливом ряду визначальних факторів:

1) якісно новим способом життя та діяльності — переходом до систематичного, психічного й розумового розвитку нервової системи, мислення, пам'яті, уваги, характеру, сили волі;

2) змістом навчальних планів, програм і підручників для 1-3 (4) класів;

3) незаперечним авторитетом першого вчителя у житті дитини;

4) сильним впливом родинного гнізда.

        У молодшому шкільному віці суттєво змінюється становище Дитини серед навколишніх людей і характер ЇЇ занять. Відбуваються кардинальні зміни всього її життя і стосунків. Провідною діяльністю стає учіння, міняється режим праці й відпочинку, з'являються нові обов'язки.

     Період 6-11 років характеризується дальшим розвитком розумової працездатності хлопчиків і дівчаток, загострюється пам'ять, їм властиві пластичність психіки, допитливість, щирість і безпосередність; чуйність, довірливість, товариськість, підвищена сприятливість до виховних впливів, щедра емоційність, нестійкість уваги, ситуативність поведінки, швидка втомлюваність, захоплення ігровою діяльністю, потяг до самостійності й самоутвердження свого власного “Я”, конкретність й образність мислення.

      Виходячи з сказаного, у вихованні молодших школярів великої уваги потребує формування їхнього характеру: навичок поведінки, витривалості, чуйності, доброти й милосердя, вміння долати труднощі, вироблення цілеспрямованості й стійкості уваги, організованості, ощадності, хазяйновитості. У цьому ж руслі не менш важливе танення має вироблення духовно-моральних та вольових рис: патріотизму, працьовитості, розумної ініціативи, відповідальності, національної свідомості, рішучості й наполегливості, сумлінного ставлення до навчання, охайності, дисциплінованості, згуртованості, чесності, людської гідності, скромності, взаємної пошани й терпимості, осудливого ставлення до егоїзму, неробства, чванства.

        Правильно організоване національне виховання формує повноцінну особистість, суверенну індивідуальність, яка цінує свою громадянську, національну й особисту гідність, совість і честь.

ЗАКОНОМІРНОСТІ ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

        Щоб належно поставити виховний процес у початкових класах, забезпечити відповідне керівництво ним і досягти високої ефективності, треба знати й брати до уваги його закономірності.

     Закономірність у загальному її розумінні означає об'єктивно існуючий, постійний і необхідний взаємозв'язок між предметами, явищами або процесами, що випливає з їхньої внутрішньої природи, сутності. А закономірностями процесу виховання учнів початкових класів є стійкі, повторювані, суттєві зв'язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективних результатів у розвитку особистості молодшого школяра. Ґрунтовна обізнаність з ними створює сприятливі умови для прогнозування виховної роботи, надає їй чіткості, глибокої змістовності, методичної осмисленості. З них в основному виводяться провідні принципи виховання.

        Перша закономірність криється в органічному зв'язку й взаємодії численних факторів виховного впливу й тісному переплетенні між собою всіх напрямків виховання.

      Педагогіка вчить, що виховує все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше — люди. З них на першому місці — батьки і педагоги. З усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить у незліченні стосунки, кожен з яких неминуче розвивається, переплітається з іншими стосунками, ускладнюється фізичним і моральним зростанням самої дитини. Згадана закономірність по відношенню до молодших школярів проявляється особливо вразливе. Вони, як та губка, вбирають у себе все, що на них впливає. То й у вихованні їх немає дрібниць. Тут вагому роль відіграє кожна його деталь, навіть найменша.

       Друга закономірність полягає у тому, що характер виховання дітей того чи іншого народу залежить від його державного устрою, світогляду, релігії й моралі, від рівня розвитку освіти, науки, економіки, культури, від його національних властивостей. Значні зміни в житті народу ведуть за собою і зміни в його виховній системі. В числі таких насущних потреб нині стало формування в молодших школярів української національної свідомості, любові до України, української мови, свого народу, бажання наполегливо вчитися й працювати, вироблення почуттів правди й справедливості та інших доброчинностей.

      Третя закономірність виявляється в тому, що наслідки виховання бувають тим вагоміші, чим активнішим його вплив на внутрішню, духовну сферу особистості, зокрема на формування її поглядів, думок, міркувань, інтересів, переконань, ставлення до людей і своїх власних вчинків, вибір ціннісних орієнтацій. Для молодших школярів першорядну роль у цьому відіграє рідна мова. Не випадково Я.Коменський назвав початкову ланку освіти школою рідної мови. Першорядну роль у вихованні молодших школярів відводив слову К.Ушинський.

       В.Сухомлинський акцентував увагу на тому, що оволодіння рідною мовою означає багатство й широту інтелектуальних та естетичних інтересів особистості. Воно забезпечує успіх у тій найтоншій сфері виховання, яка називається моделюванням, перетворенням, переведенням зовнішньої діяльності на мову внутрішнього світу дитини. Внаслідок цього перетворення створюється внутрішнє Я особистості — широкий світ поглядів, переконань, звичок, моральних оцінок, які склалися в індивідуальній свідомості.

        Тому головною метою національного виховання у початкових класах є вироблення у молодших школярів умінь і навичок вільного користування з комунікативною метою усно й письмово українською мовою.

        У досягненні згаданої мети велику виховну роль відіграє український фольклор, зокрема дитячий, а також твори художньої літератури для дітей молодшого шкільного віку.

      Особливо сильні емоції й переживання пробуджуються у дітей 6-11 річного віку, як відзначав В.Сухомлинський, в тих випадках, коли зрозуміла, хвилююча ідея доноситься до свідомості вихованців у казковій формі. Алегорія посилює враження, утверджує моральні поняття про добро і зло, справедливість і несправедливість, красу й вульгарність. Для молодших школярів він обладнував спеціальну кімнату казок. Тут, серед різних казкових героїв й епізодів, зображених на малюнках, діти не тільки слухають, розповідають та інсценують казки в супроводі музики, але й складають їх самі.

        Велику виховну силу мають також народні прислів'я і приказки, які легко запам'ятовуються й випромінюють глибоку життєву мудрість нашого народу.

      Набування дітьми, які починають шкільну науку, уміння читати й писати по-українськи є основним засобом формування особистості, здійснення її етнічної соціалізації. Адже мова є системою голосових чи графічних елементів, за допомогою яких люди комунікуються між собою. Чим розумніше будується спілкування учнів, тим вища ефективність формування особистості.

      Таким чином, виховний процес репрезентує собою постійну трансформацію зовнішніх впливів у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, стосунки). Чим інтенсивніший духовний вплив на дитину, тим більші його виховні наслідки.

        Четвертою закономірністю виховного процесу є схильність його до оптимального виявлення через успішне протікання в природному для нього національному руслі з врахуванням національної вдачі вихованця. Найбільш природним й оптимально вираженим для дитини, як уже не раз відзначалось, є виховання рідною (материнською) мовою в атмосфері культури рідного народу, тобто виховання національне. Відірваність виховання від національних культурно-історичних звичаїв, традицій народжує відчуженість підростаючих поколінь від сім'ї, народної культури, моралі, духовності, множить національних нігілістів, ренегатів, манкуртів, конформістів, перевертнів.

Організація інтерактивного навчання передбачає мо­делювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблем на основі аналізу відпо­відної навчальної ситуації, сприяє формуванню атмосфе­ри співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогові стати справжнім лідером дитячого колективу.

Отже, у сучасних умовах педагогічним інноваціям треба відвести місце в розвитку особистості молодшого школяра. Однак варто зазначити, що планування і прове­дення уроків з використанням інноваційних технологій потребує компетентності та відповідної підготовки майбут­ніх учителів початкових класів у педагогічних ВНЗ.