Доповідь "Формування соціальної компетентності учнів в умовах школи-інтернату"

«Формування соціальної компетентності учнів в умовах школи-інтернату»

Кожна людина на протязі свого життя за допомогою самостійних спостережень, порівняльного аналізу, встановлення причино – наслідкових зв’язків, навіювання та виховання оточуючого середовища набуває певний досвід. Досвід, як безпосередній, так і опосередкований, є показником засвоєння соціальних знань. Безпосередній досвід передбачає активну участь індивіда в соціальній дії, результатом якої є оволодіння новими знаннями, навичками, вміннями, здобутими емпіричним шляхом; винесення певних висновків та засвоєння нових поведінкових стратегій шляхом научіння. Опосередкований досвід набувається дистанційно, в ході спостереження, аналізу та засвоєння уроків з тих ситуацій, в яких індивід не був безпосереднім учасником, тобто отримання досвіду шляхом навчання. Засвоєний урок з розв'язання чужих проблем може слугувати керівництвом до дії у вирішенні власних проблем. Саме досвід сприяє накопиченню різних технік поведінки, варіантів діяльності й дає людині можливість вибору оптимальної стратегії поведінки для даної ситуації, обрання того чи іншого способу виконання діяльності, що робить людину соціально компетентною.

Необхідними якостями соціальної компетентності є активність та психологічна гнучкість. Активність особистості - ініціативний вплив на оточуюче середовище, на інших людей, на себе. Гнучкість особистості обумовлена мінливістю соціальної дійсності. Гнучкою вважаємо творчу особистість здатну адекватно реагувати на зміни, адаптуватися до нових типів стосунків, готову до участі в інноваційних процесах, до самореалізації в будь-яких проблемних ситуаціях. Якщо творчий потенціал особистості - гарантія її індивідуальності, неповторності, нестандартності, то гнучкість це здатність бути постійно мінливим у мінливому світі, вміння адекватно висловлювати власну індивідуальність.

Гнучкість має проявлятися у мисленні та поведінці: креативне застосування в нових ситуаціях засвоєних раніше форм поведінки, знань, вмінь та засобів діяльності; бачення існуючої проблеми з різних рольових позицій; виділення нової функції відомого об'єкту, комбінування раніше відомих засобів у нові. Велике значення мають інтелектуальна лабільність, проявляється в якості поведінки здатність включатися у зовсім нові взаємозв'язки та вкладати у них відомий зміст, використання можливості вибору при розв'язанні проблем у професійному й буденному житті, вміння швидко змінювати прийоми дій у відповідності з новими умовами. Гнучкість - це той набір якостей, що проявляється в якості поведінки і допомагає особистості успішно пристосовуватися, змінюватися, коли в цьому є необхідність, не звертаючи увагу на ризик та невдачі, вміння змінювати план намічених дій.

Такий механізм розвитку соціальної компетентності обумовлений й змістом.

Зміст соціальної компетентності розкриємо через вихідну основу терміну "компетентність" - означає «знати», «вміти», «досягати», «відповідати»:

-    «знати»   -   володіння   знаннями,   необхідними   для   здійснення соціальних технологій; наявність цінностей, які скеровують використання знань та вмінь;

- «вміти» здатність особистості реалізовувати знання, вільно та свідомо самовизначатися як у внутрішньому духовному досвіді, так і у зовнішній соціальній дійсності;

-  «досягати» - здатність здійснювати поставлені цілі в рамках закону, моралі, культури;

-  «відповідати» - адекватність діяльності та поведінки особистості до вимог, які висувають до неї держава,  соціум, родина, фах тощо.  Така відповідальність   проявляється   у   вмінні   особистості   здійснювати   свої обов'язки,    права,    повноваження    на    відповідному    соціальному    та культурному рівнях.

Соціально компетентна особистість володіє певними знаннями та цінностями, необхідними для існування в соціумі; вміннями, що забезпечують відповідність дій та поведінки певним умовам; якостями, що сприяють досягненню цілей.

Таким чином, соціальне компетентній особистості притаманні наступні знання:

правової бази;

інформаційної сфери; - 

основ соціальне прийнятної поведінки;

морально-правових норм. вміння:

проявляти волю, приймати власні рішення;

 прогнозувати усі наслідки ситуацій (як прояв рефлексії);

            висловлювати чітко та аргументовано;

відстояти власну думку; протистояти негативному впливу;

вибирати раціонально обґрунтовану поведінку: розуміти та правильно сприймати соціальний сигнал; розпізнати принципи механізмів соціального управління; контролювати власний стан; звільнюватись від соціального страху спілкування з іншими;

керувати блокуючими почуттями (ненависть, агресія, гнів), переформовувати їх у продуктивну форму поведінки, виокремлювати ускладнюючі чинники поведінки та ліквідовувати їх;

-   проявляти само стверджуючу поведінку, але не за рахунок інших; надавати можливість іншим сформувати свої уявлення та аргументи; будувати партнерські стосунки;

-   адекватно сприймати та інтерпретувати похвалу;

-   впізнавати   конфліктну   або   близьку   до   неї   ситуацію:   поряд   з прогнозуванням   та   правильною   оцінкою    конфліктної   ситуації розвивати стратегію її ліквідації, шукати різні можливості задоволення власних потреб та якості:

-   самостійність, цілеспрямованість, відповідальність, емпатійність;

-   потяг до придбання нових знань, здатність до самовдосконалення, саморозвитку та само актуалізації;

-   наявність дивергетності мислення та достатнього рівня креативності;

-   реалістичний   погляд   на   життя   (своєрідна   суміш   оптимізму   та песимізму);

-   пластичність, психологічна гнучкість як вміння успішно орієнтуватися та діяти в постійно мінливих умовах соціальної дійсності. Зазначимо, що рівень соціальної компетентності особистості визначає успішність процесів самореалізації, соціального становлення; впливає на формування її життєвого сценарію, на рівень професійності, успішності побудови кар'єри; вказує на ступінь успішності, само ефективності, впевненості та наявності лідерських навичок.

Соціальна компетентність як сфера індивідуальної свідомості відповідає за конструювання особистістю соціальних стосунків усіх рівнів, починаючи з родини й закінчуючи політикою, є тим набором альтернативних складових, який необхідний для реалізації своїх соціальних цілей, частково перевірених на власному досвіді.

Отже, соціальну компетентність умовно можна розділити на 2 частини:

1)       те,   що   усвідомлене   особистістю,   прийняте   нею   внаслідок роздумів, розуміння, співвідношення;

2)       те, що засвоєне особистістю на рівні стереотипів та прийняте як керівництво до дії.

Особливо важливим є усвідомлення своїх ролей та їх обов'язків як невід'ємної частини власного «Я», оскільки те, що усвідомлено краще виконується.

Засвоєння соціальних ролей є важливим чинником формування соціальної компетентності у старшому підлітковому віці.

      Соціальна компетентність у кожному віковому періоді набуває нових форм та змісту. Розглянемо, наприклад, підлітковий вік, оскільки він є переходом від дитинства до дорослості, проміжною ланкою між біологічною та соціальною зрілістю і, найважливішим  соціальної компетентності даного вікового періоду є дорослішання.

Суттю соціально компетентного дорослішання є орієнтація на соціальне прийнятні якості дорослих, потяг підлітка знати та вміти що-небудь по-справжньому, розвиток пізнавальної активності, а не копіювання зовнішніх ознак дорослості: паління, вживання психоактивних речовин, розваги, одяг, що не є маркером підліткового віку. Цей шлях зовнішньої дорослості може призвести до сформованості критичного рівня сформованості соціальної компетентності, інфантильності та дезадаптації.

Процес дорослішання відбувається в двох аспектах: психофізіологічному та психосоціальному.

Психофізіологічний аспект виявляється у трьох основних сферах соціалізації, в яких відбувається становлення особистості: самосвідомість, спілкування, діяльність.

Самосвідомість старшого підлітка характеризується становленням готовності підлітка до життя в суспільстві дорослих людей, причому в ролі рівноправного учасника. Старший підліток починає відчувати себе дорослим, прагне бути і рахуватися дорослим. У нього ще немає відчуття повноцінної дорослості, проте є велика потреба у визнанні його таким. Реалізація даної потреби відбувається у формі самоствердження, що проявляється в усвідомленні та відстоюванні своїх прав. Ступінь дорослості, а відповідно, сформованості соціальної компетентності, виявляється у вмінні аналізувати навколишні події та ситуації, адекватно оцінювати свої можливості, здатності приймати правильні рішення, свідомо здійснювати свій вибір у складних ситуаціях і будувати конструктивну взаємодію з оточуючим світом. Перехід від дитинства до дорослості передбачає революційні зміни, які позначаються на усіх сферах психіки. Наявність когнітивних ресурсів, що забезпечують адекватний аналіз та інтерпретацію ситуації сприяють розвитку соціальної компетентності. Формування цих ресурсів відбувається саме у старшому підлітковому віці, що проявляється у вмінні розв'язувати інтелектуальні задачі, здатності на системний пошук рішень, схильності до абстрактного та творчого мислення.

Для старшого підлітка також характерним стає рефлексивне мислення, що є ознакою розвитку самосвідомості. Так для 13-річних підлітків властивим є розгляд рис свого характеру та особливостей взаємовідносин з людьми. Рефлексія трансформується та перетворюється в серйозний стимул для самовиховання підлітків. У 14-15-річних підлітків рефлексивність проявляється у зростанні критичності стосовно себе. Результатом свідомого ставлення до власних дій та вчинків є соціальна компетентність.

У старшому підлітковому віці активно розвивається міжособистісне спілкування, яке є основою формування нових особистісних якостей, та школою соціальних відносин. Слід зазначити, що спілкування є одним із провідних видів діяльності. Центральне місце в житті підлітка займає спілкування з однолітками, в колі яких вони прагнуть зайняти те становище, яке б відповідало їх домаганням. Спілкування з товаришами набуває такої цінності, що нерідко відсуває на другий план і навчання, і стосунки з рідними, дедалі більше виходить за межи шкільного життя, охоплюючи нові інтереси, види діяльності, стосунки та виділяється в окрему самостійну сферу життя.

Спілкування у старшому підлітковому віці має двовекторний характер: інтимно-особистісне та соціально-орієнтоване.

Інтимно-особистісне спілкування спрямоване на пошук друга. Дружба відіграє важливу роль у розвитку особистості старшого підлітка та є особливою темою його розміркувань. Вона є базою як пізнання іншої людини, так і самопізнання. Саме пошук друга, який був би схожих, здатний розуміти і прийняти, мав подібні здібності, є школою соціальних і особистісних відносин, без якої неможливий подальший розвиток соціальної компетентності. Взаємини з однолітками протилежної статі переростають в інтенсивні емоційні відносини та першу любов, що дає досвід, пізнання протилежної статі, вміння виконання соціальних ролей.

Соціально-орієнтоване спілкування створює для підлітка реальні умови їх визнання як соціально значимих осіб. Це обумовлено властивим підлітку активним потягом до прийняття нової соціальної позиції, з усвідомленням свого «Я» та ствердженням себе у дорослому світі. У підлітка з'являється потреба соціальної відповідальності як можливість та необхідність відповідати за себе та за інших людей на рівні дорослої людини. Специфічна соціальна активність підлітків проявляється у готовності до засвоєння норм, цінностей та моделей поведінки, прийнятих у даному суспільстві. Почуття дорослості є відображенням нової життєвої позиції, яка проявляється у ставленні до себе, світу, інших людей.

Соціальна компетентність передбачає вміння встановлювати та підтримувати необхідні соціальні зв'язки, інструментом встановлення яких є мовлення. У даний віковий період мовлення розвивається і як засіб спілкування з іншими людьми, і як спосіб набуття знань, і як інструмент творення та засіб вираження емоційних станів і вольової регуляції поведінки, і як об'єкт вивчення.

Крім спілкування, до провідних видів діяльності старшого підлітка відноситься навчання. Пізнавальні потреби у підлітковому віці набувають стійкого інтересу в певній галузі знань, переростаючи у серйозне захоплення. При цьому зберігається посередній рівень зацікавленості навчанням в цілому. В залежності від наявності чи відсутності захоплення певною предметною діяльністю можна судити про процес формування соціальної компетентності підлітка.

Зазначимо, що відсутність у підлітка життєвого досвіду та опосередкованість особистісного досвіду призводить до необхідності співпраці підлітка й авторитетної дорослої людини в процесі навчання, що сприяє формуванню соціальної компетентності.

Для нормального рівня сформованості соціальної компетентності необхідний певний набір вольових рис характеру, які набувають помітного розвитку та становлення саме у старшому підлітковому віці: стійкість, цілеспрямованість, вміння здолати перепони та труднощі. Однак при цьому важливо, щоб дані риси не переросли у вміння переступити через будь-що, а мета не виправдовувала засоби. Розуміння доцільності цілеспрямованості й стійкості відповідно ситуації та цілей наряду з вищевказаними вольовими рисами є наступним показником соціальної компетентності старшого підліткового віку.

У разі викривлення або затримки хоча б одного з психофізіологічних процесів дорослішання відбувається ускладнення та гальмування формування певного компоненту соціальної компетентності.

Для формування соціальної компетентності в умовах школи-інтернату були створені відповідні умови та проведені такі заходи:

Година спілкування з елементами тренінгу «Успішна людина», «Впевнений крк у самостійне життя», «Дружба»,

Година спілкування «Яке буває кохання», «Емоційна саморегуляція»,

Індивідуальні бесіди «Спілкування в житті людини»,

Виховна година «Толерантність»,

Профілактична робота «Ми – це сила»,

Круглий стіл «У пошуках спільної мови»,

Диспут «Як стати успішним у житті?»

Завдяки цим заходам та активній участь у житті школи та класу, ми розвиваємо соціальну компетентність учнів. За результатами ДПК «Універсал» ми бачимо ріст показників (презентація) та можемо робити відповідні висновки.

Отже, для того, щоб виховати соціально компетентну особистість,  треба створити відповідні позитивні умови для подальшого росту та розвитку учнів в школі—інтернаті.