Доповідь на методоб‘єднання

Патріотизм сьогодні – це не мода, а виклик сучасності, біль душі кожного свідомого українця, материнські сльози, знівечена земля, що терзається у тортурах, гуркіт гармат, новини телебачення та преси, які неможливо бачити і чути без страху, постійне відчуття неспокою та тривоги за прийдешній та завтрашній день, це молитва за долю країни, яка виривається із грудей стоголосим криком усього народу, в надії та сподіванні миру і спокою в кожному українському серці…

«ПАТРІОТИЗМ починається з колиски…

 Патріотичне виховання - це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується.

ПАТРІОТИЗМ – це, образно кажучи, сплав почуття й думки, осягнення святині – Батьківщини - не тільки розумом, а й передусім серцем.»

В.Сухомлинський

«Патріотизм — переконання, що твоя країна краща за інші тому, що ти саме в ній народився.»

Бернард Шоу

Патріотами не народжуються. Ними стають у процесі становлення особистості. Патріотичні почуття – це сплеск емоцій, які трапляються в пориві спільної праці, щоб знайти вихід із безвихіддя, захистити свою незалежність і волю. Патріотизм – це частина нашого духу, одне з найсильніших відчуттів, які існують у природі. Саме воно в умовах важкого перехідного періоду має сприяти розвитку нашої держави. Любов до Батьківщини і до себе проростає з суспільства, яке є єдиним дієвим механізмом розбудови народної демократії, правової України.

Школа несе особливу відповідальність за завтрашній день вільної незалежної України. Саме тому пріоритетним у виховній системі кожного загальноосвітнього навчального закладу є національно-патріотичне виховання підростаючого покоління.

Виховання патріотизму в сучасній школі має величезне значення, оскільки мова йде про долі сьогоднішнього і майбутнього поколінь, а наші молоді сучасники повинні не тільки володіти належним об'ємом знань, а перш за все, повинні стати зрілими духовно та інтелектуально.

Матеріалізм продовжує все більше панувати над суспільством і людиною, витісняючи найважливіші проблеми виховання, що призводить до життєвих суперечок. Звідси - гостра необхідність  виховання цього почуття у дітей та підлітків, яке на основі позакласної роботи виховуватиме в молодому поколінні якості, що у всі часи відрізняли український характер: доброту, відвертість, гідність, співчуття, благородство.

Патріотичне виховання повинно гармонійно поєднуватися із залученням учнів до кращих досягнень світової цивілізації. Такий підхід має сприяти виробленню патріотичного мислення, прихильності до своєї національної спадщини, усвідомлення її ролі та місця у світовому духовному розвитку,  а  також пошані та відвертості до всіх інших систем і традицій.

 Тільки глибока та усвідомлена любов до своєї спадщини спонукає людину з повагою відноситися до почуттів інших, бути небайдужим до трагедій та перемог Вітчизни і народу, дає змогу усвідомити себе як часточки своєї держави та, власне, зрозуміти її місце в повноцінному становленню себе як особистості.

      Кожне нове покоління людей живе і розвивається у певному національному середовищі, життя якого залежить від особливостей державного устрою країни. Дитина від народження перебуває під впливом як соціально-економічних умов, так і національної специфіки: побутового життя, культури, народних звичаїв, традицій. Вона переймає від дорослих багатство рідної мови, відчуття прихильності та симпатії до духовності свого народу, поступово призвичаюється до усталених морально-правових норм. Усе це веде до появи у неї особливих рис національної психології – ментальності, які стають підґрунтям для виховання громадянина-патріота.

В усі часи кожна держава світу з моменту свого створення дбала про належний вишкіл підростаючого покоління своїх громадян, адже від його якості залежало її майбутнє. Набуття Україною статусу незалежної держави поставило перед суспільством завдання створити ефективну систему національного виховання молоді, одним із головних напрямків якого є патріотичне виховання. Реалізація даного завдання з перших днів була ускладнена відмінністю регіональних підходів до трактування вітчизняної історії, мовного питання, національної ідеї, національною, релігійною та ідеологічною багатоманітністю населення нашої країни. Дуже швидко до цього додалися зростаюче загострення проблем соціально-економічного розвитку, різке майнове розшарування суспільства, знецінення моральних норм і цінностей, що почало активно сприяти формуванню патріотичного нігілізму та перебільшеного прояву націоналізму. Все це відбулося при могутньому наступі глобалізації, особливо небезпечному для України як держави, яка тільки ставала на шлях незалежного розвитку.

Напевно, кожен підтримує думку, що патріотизм непідвладний часу. Це почуття робить нас добрими, гуманними, справедливими людьми, які понад усе цінують рідну землю й мову, знають і поважають символи своєї держави, шанують історію і дбають про майбутнє. У сучасних умовах  виховання особистості дитини постає питання про те, чи здатне молоде покоління на високе почуття патріотизму?     Сьогоднішні учні вже здатні на патріотичні почуття. Вони хочуть миру і спокою в державі, її процвітання, бо саме це є рушійною силою майбутнього.            

Останнім часом наша держава переживає складні часи. Все частіше ми чуємо слова «діти війни», «вимушені переселенці», - ніби історія повертається, і визначаємо для себе завдання як вчителя – психологічно підтримати дитину, зміцнити її силу волі, виховати  стійкі моральні якості. Система національно-патріотичного виховання потребує нових підходів, матеріально-технічного забезпечення, використання інноваційних методів і форм роботи з учнями. Рядки з Гімну України «Ще не вмерла України і слава, і воля» прокотилися сьогодні в багатьох містах Зарубіжжя, підтримуючи цим нашу віру в себе. Ми починаємо  по-особливому розуміти вагу слова «мир». Запорукою усвідомлення себе як патріота є наша освіченість, вчинки, діяльність. Тільки шляхом освіти і практичних дій, на прикладах минулих поколінь і сучасних героїчних сторінках історії можна виховати патріота. Провідна роль  у реалізації визначених державою для школи  завдань, належить вчителю,  який  має працювати   на рівні сучасних вимог, постійно удосконалюючись,  розвиваючи і збагачуючи свою професійну компетентність, інноваційну культуру, технологічний потенціал.

Саме ці завдання ставить перед нами Міністерство освіти і науки України в різних методичних рекомендаціях з питань організації виховної роботи у навчальних закладах. Результативність і якість виховання  патріотично налаштованої особистості залежить від послідовності  та системності  у проведенні комплексу заходів, спрямованих на  розвиток патріотичного руху.

Громадянська позиція свідомого українця має полягати в активному обстоюванні традиційних для нашого менталітету чеснот: любові до рідної землі, товариськості, розумної достатності, цінності родинного життя, духовності повсякденного буття, уважного ставлення до людей.

Проблема патріотичного виховання виникла давно. В основі її вирішення -  відродження національної культури, фундаментом якої являються усталені народні традиції та звичаї, що вироблені народом впродовж усього історико-культурного розвитку.

Патріотизм як основа сучасного виховання дітей включає в себе формування національної свідомості та самосвідомості, тобто виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в ім'я України, освоєння національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину. Саме плекання національної свідомості й самосвідомості, прищеплення моральних ідеалів та ціннісних орієнтирів починається з раннього дитинства, з перших років життя дитини.

   Патріотизм (від грецького “патріс”) – це любов до Батьківщини, відданість Вітчизні, народу. Але в умовах українських реалій, коли багато речей викликають у суспільстві негативне ставлення, виховувати справжніх патріотів дуже складно. Чи є сьогодні альтернатива патріотизму? Мабуть, ні. І якщо в суспільстві буде панувати нігілізм, нехтування долею рідної країни, це призведе до бездержавності і ще гіршого життя.

Сьогодні перед суспільством і школою стоїть проблема розвитку особистості свідомого українського громадянина, який поєднує в собі національні риси та самобутність українського народу.

Патріотизм, патріотичне виховання на сьогодні актуальні як для системи освіти, так і для держави в цілому. Основним інститутом, що забезпечить організацію і функціонування всієї системи формування патріотичних якостей має стати держава, але важливу роль повинні відіграти і інші складові патріотичного виховання на регіональному рівні, де одну із головних ролей відіграють саме заклади освіти.

Нині кожен педагогічний колектив повинен працювати над створенням школи, яка б виховувала учнівську молодь, здатну успішно жити в оновленому суспільстві, забезпечила б формування національної свідомості учнів різних вікових груп. Найважливіша умова національно-патріотичної ланки роботи — єдність навчання та виховання, що має бути відображена в системі виховної роботи кожної школи. Мета цієї системи — створення соціально-педагогічного середовища духовно-морального розвитку й виховання школярів, що сприятиме становленню високоморального, відповідального, творчого, ініціативного, компетентного громадянина України.

Національно-патріотична робота — це не проста формальність чи данина моді. Вона має стати  традицією кожної школи. З одного боку, національно-патріотичне виховання тісно пов’язане з вихованням патріотизму, а з другого — це школа майбутнього  захисника   Батьківщини.

Нині кожен педагогічний колектив повинен працювати над створенням школи, яка б виховувала учнівську молодь, здатну успішно жити в оновленому суспільстві, забезпечила б формування національної свідомості учнів різних вікових груп. Найважливіша умова національно-патріотичної ланки роботи — єдність навчання та виховання, що має бути відображена в системі виховної роботи кожної школи. Мета цієї системи — створення соціально-педагогічного середовища духовно-морального розвитку й виховання школярів, що сприятиме становленню високоморального, відповідального, творчого, ініціативного, компетентного громадянина України.

Національно-патріотична робота — це не проста формальність чи данина моді. Вона має стати  традицією кожної школи. З одного боку, національно-патріотичне виховання тісно пов’язане з вихованням патріотизму, а з другого — це школа майбутнього  захисника   Батьківщини.

Патріотизм – це святе почуття, яке не піддається осміюванню, яке кличе на подвиг і навіть приводить до самопожертви в ім’я Батьківщини, в ім’я дітей, яким належить майбутнє, в ім’я людини. Патріотичні почуття не притаманні тим, хто не любить свою країну, хто не живе її турботами, а дбає лише про власну кишеню. Не властива їм національна гордість – сестра реального патріотизму. У сьогоднішніх умовах розбудови громадянського суспільства становлення патріотизму та національної самосвідомості юних громадян стало центральним аспектом усієї діяльності кожного загальноосвітнього закладу.

Методами національно-патріотичного виховання є:

• переконання – формування впевненості у суспільно корисній діяльності з підготовки до захисту Вітчизни;
• стимулювання – реалізується в різноманітних формах заохочення і змагання;
• особистий приклад – діяльність вихователя, який має бути взірцем для молоді, має забезпечувати педагогічні вимоги, вміє давати доручення і перевіряти їх виконання;
• самопідготовка – процес активного формування і самовдосконалення молодої людини, виховання почуття патріотизму, яке реалізується шляхом самозобов’язання, самостійного навчання та самоконтролю.

Мети патріотичного виховання можна досягнути шляхом реалізації таких виховних завдань:

- утвердження в почуттях особистостей патріотичних цінностей, поваги до культурного та історичного минулого України;

-виховання поваги до Конституції України, законів України, державної символіки;

-підвищення престижу військової служби як виду державної служби;

-визнання і забезпечення в реальному житті прав дитини як найвищої цінності держави і суспільства;

-усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її відповідальністю;

-формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови як духовного коду нації. Кожен вихователь повинен зрозуміти, що зміст національно-патріотичного виховання передбачає глибоке усвідомлення природи учнів, їх індивідуальних рис і можливостей, повагу до особистості дитини, турботу про її гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва у навчально-виховному процесі. В.О.Сухомлинський стверджував, що патріотичне виховання школярів доцільно здійснювати на загальнолюдських та національних цінностях, серед яких провідними є:

-  любов до рідної землі, народу й Батьківщини;

- любов до найбільш рідних людей, членів сім’ї та родини;

-  любов до рідної мови;

- шанобливе й бережливе ставлення до історії та культури українського народу;

- праця на благо свого народу й Батьківщини. Тому у практику роботи будь-якої школи потрібно впроваджувати такі інтерактивні методи та форми діяльності, які ставлять за мету не нав’язування правил і норм та примусове їх виконання, а створення умов для осмислення суті моральних правил і норм, їх доцільності, добровільного сприйняття, творчого застосування, набуття досвіду морально-ціннісного ставлення до самого себе, до людей, до навколишнього світу. Перш за все слід працювати на засадах гуманної педагогіки, застосовувати особистісно орієнтовані технології, шукати резерви підвищення ефективності виховного процесу.

Школа має невичерпні можливості для здійснення громадянського, патріотичного виховання учнів, формування у них відповідних знань, цінностей, моделей поведінки.

«Нема в людини місця дорожчого, ніж те, де вона народилась, землі, на якій зросла». Щоб по-справжньому любити рідний край, його слід добре знати, необхідно вивчати його історію, мову, культуру.

Для педагогічного колективу нашої школи патріотичний напрямок роботи був і залишається пріоритетним, тому патріотичне виховання здійснюється як на уроках, так и під час позакласної роботи.

Вчителі нашої школи застосовують як традиційні форми (розповіді, бесіди, свята, конкурси, змагання, зустрічі з учасниками воєнних подій, екскурсії, перегляд фільмів, участь в акціях, читання та обговорення книг з патріотичної тематики тощо), так і сучасні форми і методи (метод проектів, КТС, метод ситуацій, створення художніх виставок, диспути, ігрові методики, участь в акціях тощо).

Об'єднуючись історичною пам'яттю, мовою, культурою, почуттям любові до Батьківщини, конкретними справами  ми можемо зміцнити і зберегти нашу державу.