Доповідь на методоб’єднання керівників гуртків образотворчого мистецтва: «Живопис Марії Приймаченко»

Про матеріал

"Роблю сонячні квіти тому, що людей люблю, творю на радість, на щастя людям, щоб всі народи один одного любили, щоб жили вони, як квіти по всій землі..." (Марія Приймаченко).

Перегляд файлу

Комунальний позашкільний навчальний заклад

«Кіровоградський обласний центр дитячої та юнацької творчості»

Методичне об’єднання керівників гуртків

декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва

Доповідь

на тему: «Живопис Марії Приймаченко»

Підготувала: Гноєва Світлана Олегівна,

керівник Народного художнього колективу

студії образотворчого мистецтва «Соняшник»

Кропивницький 2018 р.

$H:\ДЖЕРЕЛО 2019\24kartina.jpg$

Сьогодні мені б хотілося ознайомити вас з творчістю знаменитої української художниці Марією Оксентівною Приймаченко. Вона є яскравим прикладом художниці, яка талановито втілила любов до тварин, птахів в своїх роботах.

Марія Оксентіївна Приймаченко народилася 1909 року в селі Болотня на Київщині. Родичі майбутньої художниці були творчими та обдарованими людьми. Її батько займався теслярством і різьбленням по дереву, бондарював. Мати була визнаною майстринею вишивання, сама одягалася і одягала сім’ю у власноруч вишиті сорочки. Бабуся фарбувала і розписувала писанки. Від них і перейняла художниця вміння створювати той чарівний орнамент, що і вміщує в собі український колорит.

У дитинстві Марія Приймаченко занедужала важкою хворобою – поліомієлітом – це вірусне захворювання, що супроводжує ураженням нервової системи та призводить до паралічів. Сталося лихо, коли дівчинці було 6-7 років. Спершу біль був дуже важкий, та поступово минув. Маруся піднялася, проте одна нога залишалася нерухомою – і довелося прегарній дівчинці спиратися на милиці. Недуга, звичайно, дуже вплинула на дівчинку. Ніби через неї Марія стала не по-дитячому серйозною й спостережливою і у неї загострився слух і зір – усі предмети, що її оточували, ставали учасниками живої захоплюючої гри, частіше - яскравої і святкової, інколи – сумної. Найсприятливіші заняття тоді для дівчинки були вишивання й шиття. Хоча недуга змусила Марійку рано усамітнюватися, майбутня майстриня не падала духом, а навпаки, прагнула приносити людям радість...

В 8 років Марія почала розписувати хати. Сусідам припало до душі таке оформлення осель, отож, мала вона чимало замовників.

Будь-які витвори Марії Приймаченко були бездоганними, тому добра слава про неї ширилася все більше та більше. Але через хворобу в дитинстві Марія Приймаченко не змогла здобути хорошої освіти, обмежилася тільки 4 класами.

У 1935 році талановиту дівчину помітила київська художниця Тетяна Флеру, коли збирала взірці для виставки народного мистецтва. Це був справжній подарунок долі. Завдяки діяльності і старанню Тетяни Флеру наступного 1936 року Марію Приймаченко запросили до експериментальних майстерень при Київському державному музеї . Тут вона навчається і працює.

Першими її живописними роботами були, мабуть, перенесені на картон і папір мотиви традиційного настінного розпису й вишивки.

Потрапивши на заняття, вона чи не вперше в житті побачила білий папір і справжні фарби.

Малювала Марія Приймаченко обома руками – як правою, так і лівою, але ніякої відмінності, якою рукою було намальовано картину, не помітно.

Ті роки були плідними й щасливими. Її творчість надалі поступово стає різноманітнішою - Марія малює, вишиває, захоплюється керамікою. Але далеко не завжди експерименти з керамічними виробами були вдалими: деякі не витримували термообробки. Марії ж хотілося зберегти свої химерні візерунки – й вона стала переносити їх на папір.

Тоді ж і прийшов перший успіх. Роботи Марії Приймаченко відібрали на Українську республіканську виставку народного мистецтва, яка проходила в Києві. Наївні, яскраві, зворушливі роботи привернули увагу журі і були відзначені дипломом 1-го ступеня. Це була перша перемога!

Таким чином її твори з незмінним успіхом експонуються на виставках у Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі,Празі...Талан художниці визнаний у світі.

Останні роки життя стара недуга скувала Марію Оксентівну, вона не підводилася з ліжка. Але продовжувала спілкуватися зі світом, не зупинялася, малювала і далі...

Марія Приймаченко намалювала понад 800 картин, 650 з них зберігається в Київському музеї українського народного декоративного мистецтва.

Малюнки Марії Приймаченко – це наче світ в якому з надзвичайною мистецькою силою поєдналися і народнопісенний лад, ритм і колір, образ і декор. І все це у неймовірно експресивному русі, внутрішній палахкій динаміці.

Зображення тварин, звірів, птахів було особливою темою її творчості. Зверталася художниця до цієї тематики і в Центральних експериментальних майстернях в Києві, і в подальших працях. Через таке своєрідне незвичайно гарне, близьке до дитячого відображення тварин та птахів, художниці пропонували ілюструвати дитячі книжки. Вражають ілюстрації до байок Михайла Стельмаха ‘’Журавель’’ та ‘’Чорногуз приймає душ’’.

Джерела її творчості і в повсюдно вживаних в Україні настінних хатніх розписах, - одному із найстародавніших жанрів світового декоративного мистецтва, - і в тому орнаментальному та пісенному багатстві, що входило у дитячу свідомість з колисковою матері, та оточувало її щодня. Це і медяники, що робилися у вигляді фантастичних тварин, і весільні вироби з тіста, якими славилася серед односельчан Марія, і старовинні тканини, килими, вишивки, вибійки. Твори Примаченко свідчать про те, що за ними стоїть велика, різноманітна школа народного мистецтва, багатовікова культура народу. Це ніби згусток емоційних вражень і від казок, і від легенд, і від самого життя. Процес її творчості є феноменом дивовижного сплаву конкретного мислення, інтуїції, фантазії і, нарешті, підсвідомого, коли відчиняється «будиночок чаклунки» і звідти виходять у світ її небувалі, часом химерні образи. Нерідко та чи інша композиція народжувалася уві сні, а потім, вранці або вдень, була намальована на папері.

Твори Примаченко також народжувалися від часом несподіваних асоціацій. «Дивлюсь на підлогу - бачу, то звір, а то людина на коні», - сказала якось Марія Оксентіївна.

Творчість Примаченко здатна викликати асоціації у глядача. Безумовно, головним фактором, що визначає неповторність мистецтва Примаченко, є її рідкісний талант,- саме завдяки своєму натхненному покликанню зуміла вона вловити і висловити інтонацію української культури, донести її теплий і людяний тембр.

Марія Примаченко об'єднала у своїй творчості малюнок і живопис. Це - і живописна графіка, і графічний живопис водночас. За типологією роботи Примаченко можна умовно поділити на сюжетні (фігурні), знакові, ритміко-орнаментальні.

Пройшли складний шлях еволюції, поступово наповнювались новим змістом традиційні зображення - символи народного мистецтва. Розетка -сонце, солярний знак - чи не своєрідна це інтерпретація стародавнього символу у приймаченківських «Соняшниках». Перед нами філософськи осмислений образ вічного народження, вмирання і відтворення, уявлення про мудрий животворний початок природи.

Вона творить квіти-роздуми, квіти-присвяти: «Людям, що пашуть хліб і Батьківщину кохають», «Молодим матерям, що народили сина або дочку», «Квіти на ялинку», «Лесі Українці», «На честь польоту космонавтів» і «На честь народження правнучки». Персоніфіковані фантастичні квіти (наприклад, «квіти-оченята») і ті, що легко вгадуються, - соняшник, бузок, рожі. Композиції з квітів - декоративні і монументальні, вони нагадують стінопис. У них неповторний ритмічний лад, що тримається саме у цьому кольорі, саме у цьому розмірі. Ритмічно довершені квітково-пташині композиції: «Веснянки-роговички - веселі птички», «Чайка над полем пролітала», «Куріпочки пляшуть і хліб пашуть», «Кочубарки на маках». Примаченко володіє бездоганним відчуттям ритму, її форми завжди добре узгоджені одна з одною. І водночас вони не статичні, а якісь особливо рухливі: рослини, навіть пелюстки квітів подані у взаємодії. Всі елементи утворюють своєрідний ансамбль зі своїм ритмом і формами.

Марія Примаченко не любила великих чистих площин, вони їй здавалися неживими, тому всюди тло земля, вода, небо вкрите ритмічними рядами дрібненьких горизонтальних чи вертикальних рисок, дужок, крапок, світлих на небі (хмаринки), темних на землі й воді (трава, хвилі). Таке найпростіше ритмічне чергування різних форм і кольору повторюється в кожному клаптику аркуша, в кожній найменшій деталі. В усіх роботах Примаченко наявний оцей незмінний, спокійний, без кінця і краю орнаментальний рух. Блискучий майстер композиції, вона завжди знаходить особливий і довершений «ритм ритму».

Приймаченківська «звірина серія» явище унікальне і не має аналогів ні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві. Сюжетні твори Примаченко при усій їхній самобутності мають деяку спільність з народними картинками. А ось фантастичні звірі це витвір уяви художниці. Таких звірів не існує у природі порівняння тут зайві. «Дикий чаплун» від слова чапати таку назву придумала Примаченко одному із звірів, акцентуючи увагу на його лапах, що здатні продиратися крізь таємничі хащі життя.

Приймаченківські фантастичні звірі це і пересторога («Будь проклята війна!»), і заклик до дружби, до миру. Укрупнені форми небачених звірів, справжня злива кольорів у поєднанні з орнаментальною розробкою тулуба слугують створенню вражаючого своєю емоційною силою образу. Вступає у дію магія справжнього мистецтва: звірі ніби ворушаться, дихають, ростуть у нас на очах.

Примаченко-поет реалізує себе у власних підписах до картин. Її образи завжди пов'язані з естетичними і морально-етичними настановами народу, з його мовним багатством. Звідси та дивовижна синхронність художнього образу і віршованих приймаченківських підписів-примовок. Підписи ці легко запам'ятовуються, неначе вкарбовуються у пам'ять: «Три буслики у горосі живуть у нас і досі».

Померла геніальна художниця 18 серпня 1997 року в Києві. Похована в с.Болотня.

$H:\ДЖЕРЕЛО 2019\images.jpg$