Доповідь на методоб’єднання керівників гуртків образотворчого мистецтва: «Українська народна картина“Козак Мамай”- генетичний код нації, етносимвол українців»

Про матеріал
«Козак-Мамай»… Цей загадковий образ у багатовіковому історичному поступові виявився духовним символом українців, уособлюючи звитяжницькі ідеали народу, його світоглядні орієнтири та націотворчі спрямування. Народна картина «Козак-Мамай» освячувала чи не кожну українську хату, утворюючи своєрідний сакральний комплекс разом із традиційними іконописними образами. Жодному іншому творові давнього українського народного малярства не судилося прожити таке довге життя в стількох варіантах, повтореннях і копіях.
Перегляд файлу

Комунальний позашкільний навчальний заклад

«Кіровоградський обласний центр дитячої та юнацької творчості»

 

Методичне об’єднання керівників гуртків

декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Доповідь

на тему: «Українська народна картина“Козак Мамай”-

генетичний код нації, етносимвол українців»

 

 

 

 

 

Підготувала: Гноєва Світлана Олегівна,

керівник Народного художнього колективу

студії образотворчого мистецтва «Соняшник»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кропивницький 2018 р.

 

D:\Света\Конкурс ДюЦ\Материал для презентацый\1.jpg

 

Козак Мамай — це улюблений герой українського фольклору, в образi якого знайшли втiлення всi кращi риси, притаманнi козацтву: козак не тiльки смiливий i безстрашний воїн, вiн ще й “характерник” - вмiє вiдвертати кулi, грає на бандурi, у нього нiжна i мрiйлива душа. Його зображення стало найпопулярнiшим сюжетом української народної картини, поширеної у XVIII — першiй половинi XIX ст.

Козак-бандурист, або ж “Козак Мамай”, був популярним i в побутi козацької верхiвки, i серед простого народу. Його малювали на полотнi, стiнах, вiконницях, скринях, вуликах. У панських маєтках, у заможних i бiдняцьких хатах можна було побачити веселого козака з бандурою. Типаж i принципи композицiйної побудови цiєї народної картини склалися в живописi в кiнцi XVII ст. Бiля самотнього дуба сидить, пiдiбгав ши ноги, козак i задумливо перебирає струни бандури. Поруч, прив’язаний до списа, чорний баский кiнь - вiрний друг козака, його бойовий товариш. Тут i зброя козака: бiля дерева лежить рушниця, крива шабля пiдвiшена на деревi. Тут же, поряд, його друзi-козаки варять у казанi кулiш. У козака кругла поголена голова з хвацько закрученим за вухо оселедцем, довгi вуса, чорнi брови, карi очi, тонкий нiс, червонi губи i щоки - справжнiй взiрець краси парубка - козака, що склався в народнiй уявi. Змiст сюжетiв (а козак, бувало, сумував, його обсiдали й невеселi думки) пояснювали пiдписи пiд картинами. Хто малював цi картини - тепер невiдомо. Ймовiрно, що їх у кiнцi XVII-XVIII ст. виконували художники-професiонали, що писали портрети, iкони - майстри Лаврської школи або Київської Академiї, а вже потiм їх копiювали народнi майстри.

«Козак-Мамай»… Цей загадковий образ у багатовіковому історичному поступові виявився духовним символом українців, уособлюючи звитяжницькі ідеали народу, його світоглядні орієнтири та націотворчі спрямування. Народна картина «Козак-Мамай» освячувала чи не кожну українську хату, утворюючи своєрідний сакральний комплекс разом із традиційними іконописними образами. Жодному іншому творові давнього українського народного малярства не судилося прожити таке довге життя в стількох варіантах, повтореннях і копіях.

Малювали «Козаків-Мамаїв» на полотнах і на стінах хат, на дверях і віконницях, на кахлях і скринях. Навіть на липових вуликах інколи з’являвся лик цього козарлюги. Для козака, селянина «Козак-Мамай» – це борець супроти сил зла, як і Юрій Змієборець на поширених в той час іконах. Адже і Святий Юрій, і козак своєю звитягою виборювали щастя і добробут людей.

Свій символічний образ український народ споконвіку відшліфовував засобами слова і фарб. Майстри кінця XVIII-XIX ст., хоча й не застали добу козацької звитяги, однак чули про неї від дідів-запорожців, співали тих же пісень, які хвилювали серця їх славних пращурів.

Козак у думах і помислах українців уособлював народну силу духу, незламність волі в святій борні з поневолювачами. Зображення запорожця набувало значення оберега, охоронця житла, господи селянина. У народі козака вважали чаклуном, характерником, який з’являвся до простого люду в найскрутніші хвилини життя, щоб допомогти мудрим словом чи відвагою, любов’ю чи співчуттям.   

Може видатися дивним, що народного героя, козака-воїна, зображували не в запеклій сутичці з ворогом, а в мить перепочинку, таким собі умиротвореним і замріяним. Утім, видається, що саме в цьому зовнішньому спокої і криються глибокі душевні переживання козака, його внутрішня духовна міць. Уже чимало років він не розлучається зі своєю шаблею, боронячи батьківський край від заклятих ворогів. Коли ж випадає вільна хвилина, він сідає під дубом, кладе осторонь зброю і одній лише бандурі, «подрузі вірній», довіряє свої тужливі думи.

Образ козака на картинах - то велична, викристалізувана віками дума народу про свою глибинну і сокровенну сутність. Народ стомився від постійних воєн, від розорень і спустошень, що перетворювали квітучий край на жахливу пустку. Зазнавши багато горя й лиха, він прагнув миру та вільної праці. Миролюбний характер народу й персоніфікує образ козака - бандуриста.

Набувши свого значного поширення в Україні XVIIІ-XIX століть, Відомо, що козак у думах і помислах українців уособлював народну силу духу, незламність волі в святій борні з поневолювачами. Зображення козака на народних картинах в час, коли запорозького війська вже не існувало, сприймалося як своєрідний пам’ятник героїчному минулому українського народу. Враховуючи вагомі здобутки багатьох «шукачів мамаєвих таємниць», слід зауважити, що ще нерозв’язаною залишається проблема походження народних картин «Козак-Мамай». Вірогідно, іконографічний тип зображення «Козака-Мамая» сягає своїм корінням культури тих племен і народів, котрі в І тис. до н.е. – І тис. н.е. населяли територію сучасної України. На процесі становлення та утвердження сталої композиційної схеми позначилися складні етнокультурні зв’язки та взаємовпливи давніх культурних традицій. Так, зусиллями багатьох поколінь вироблялася дуже досконала мистецька форма, яка існувала протягом віків, міцно увійшовши в свідомість українства. Композиція, що зображувала мешканця степів у типовій для нього позі, саме й була з числа тих стандартних образів, що кочували з одного століття в друге, доки не стали «художньою формулою», без якої український образотворчий фольклор уже не міг обійтися. Видатний дослідник Платон Білецький зробив припущення, що ймовірним доказом походження композиції картини «Козак-Мамай» можуть бути буддійські ікони, які козаки могли бачити у кибитках воїнів монголо-татарського війська, або ж серед речей калмиків-буддистів, з якими козаки в 1639–1642 роках були союзниками, а пізніше могли використати цю композиційну схему в зображенні козака.

Значного ж поширення цей сюжет набув за часів гайдамаччини та ліквідації Запорозької Січі. В умовах значного погіршення становища основної маси козацтва, вірогідним було формування образу спокійного, зажуреного козака і композиції картини, яка з часом стала самобутнім живописним літописом козацькому станові, героїчна доба якого відходила в минуле.

З проблемою походження картини тісно пов’язане питання семантики її назви. Чи не дивно, що узагальненому образові козака народ надав неслов’янське ім’я, яке ніколи широко не побутувало серед українства. Загадковим залишається і те, що в усній традиції картини названі «Мамаями», а у підписах-текстах до них козак називає себе Іваном, Хомою, Велегурою тощо. Щоправда, на картинах із гайдамацькими сценами інколи трапляються написи-уточнення – «Козак-Мамай», «Мамай, славной козак», «Мамай из Жалкого», «Мамай-Гайдамака».Можливо і те, що ця назва походить від невеликої річки Мамай-Сурки, яка протікала в околицях Запорозької Січі. До того ж і кам’яні баби на курганах у давнину називалися «мамаями». В українській мові є вираз «піти (поїхати) на мамая», який означає – «відправитися на удачу», що дозволяє зробити припущення про первісний зв’язок козака-мамая із ризикованою гайдамацькою справою. Звідси й слово «мамай» могло бути синонімом до слова гайдамака і означати не ім’я козака, а характеризувати його заняття. Тюркською мовою «мамай» – це чудовисько, яким лякають дітей. Але досить близьким до розкриття імені козака є татарське слово «мамай», що означає «ніхто», адже в підписах під картинами знаходимо: «Хоч дивись на мене, та ба не вгадаєш, відкіль родом, І як зовуть нічичирк не знаєш. Коли трапилось Кому у степах бувати, то той може прізвище моє угадати…». А можливо, цим імення називали себе козаки-характерники, котрих не брала ні куля, ні шабля, як, приміром, Івана Сірка, який за переказами двічі «воскресав».

А. Скальковський мав у руках архівні документи, за якими гайдамака Мамай існував насправді. Як приїхав у Суботово Мамай із запорожцями і ляхам багато шкоди наробив. Тут у лісі неподалечку є дуб невисокий да рясний, Мамаєм зветься. Кажуть, що буцімто Мамай на йому казан вішав, да як задзвонить, то його хлопці і біжать. А інші кажуть, що через те, що і Мамай був низький та дужий, як той дуб».

«Козак-бандурист», «Козак-запорожець», «Козак-Мамай» – все це назви картин одного типу. Загальні риси композиції і головного образу, побутування їх протягом кількох століть на українських землях дозволяють вважати ці твори традиційними народними картинами. Їх існує кілька варіантів. Але у всіх випадках основою композиції завжди є постать козака, який сидить «по-східному», тобто з підібганими під себе ногами. Усі відомі нам твори можна розділити умовно на три групи, передовсім залежно від положення на картині фігури козака-бандуриста – головного визначального елемента кожної композиції, а також від наявності дерева, коня, речей козака і розташування додат-кових постатей.

Постать козака, який сидить “по-східному”, тобто з підібганими під себе ногами. Козака Мамая на таких картинах завжди малювали з кобзою, що є символом співучої душі народу. Бандура  в руках героя символізує надзвичайну пісенність і добру вдачу українця. Не випадково бандуристів боялися і ненавиділи вороги українства.

Невід’ємною частиною композиції є кінь, прив’язаний до списа (ратища) чи дерева. Кінь на картині символізував народну волю

Дуб - його могутність,силу.

Часто на малюнках ми бачимо зображення списа з прапорцем, козацького штофа і чарки. Це були речі, пов'язані зі смертю козака - спис ставили на місці поховання, штоф і чарку клали в могилу - вони нагадували про скороминущість життя та козацьку долю, в якій загроза смерті в бою була повсякденною реальністю.

Шабля також є символом військової доблесті, відваги лицаря. Скарані на смерть вороги, які звисають з дуба, -поширений сюжетний елемент парсуни “Козак Мамай” - набувають символічного значення перестороги, грізного попередження всім нападникам і запроданцям, кожному, хто зазіхне на свободу й незалежність українців.

На землі розташовані: пляшка, келих, шапка, лук, стріли, сагайдак, а в окремих випадках - шабля, рушниця або пістоль, порохівниця, карти для гри, триніг із казанком. На більшості полотен усі речі створюють навколо козака своєрідне обрамлення з плавних хвилястих і округлих ліній, що в поєднанні з приглушеним колоритом картин надає їм особливого елегійного звучання.

Загалом Мамая слід розглядати двопланово. У вузькому розумінні – він є конкретизованим прототипом козаків, котрі брали на себе послух, тяжкий хрест й, водночас, горде життя служіння національній ідеї. Однак семіотичної значимості набуває не він сам, а передусім його образ, який в культурно-історичному поступі нації ототожнює і символізує дійсність. Тож у ширшому розумінні Мамай – ціла містерія, феномен, де земне тісно переплітається із небесним. Поняття «мамай» постає всеосяжним явищем, замкненим в образну форму, сокровенною таємницею. Основне в ньому – недовимовлене, недоназване, приховане. Предки знали, що речене в повноті – матеріалізується, починає діяти, проявлятися. Як відомо, таємниця – засіб збереження істини, знання. Відтак, маємо підійти до нового розуміння образу Козака-Мамая не просто як уособлення козака чи козацтва, а як символу закодованої світоглядної системи українців. Мамай, як і всесвіт, – біполярний, самодостатній, згармонізований: у ньому втілено два світових начала (чоловіче – святий-батько, козак-лицар та жіноче – земля-мати, душа-пісня). Він постає своєрідним каналом зв’язку між двома планами буття, слугує живим камертоном українців, який налаштовує на гармонійний лад, виступає «матрицею-кодом» етнічного ідеалу. Для того, щоб набути подібного статусу посвячення, Мамаю слід було втілити і поєднати в собі два начала і в такий спосіб злитися з Космосом, стати його невід’ємною часткою. У такому розумінні народна карнина «Козак-Мамай» є специфічною знаковою системою, в якій міститься не лише правдива історико-культурна інформація, а й закриптограмовано життєвоважливі чинники етнічного світогляду, основні складові національного ідеалу та духовних орієнтирів українського народу.

Історичні обставини зумовили те, що протягом XVIII–XX століть саме з козацтвом українці пов’язували всі свої мрії і сподівання на краще життя та національне визволення. «Козак-Мамай», шедевр українського художнього образотворення, є писаною фарбами думою народу, в якій за допомогою зображень-символів і реалій-знаків втілено цілий комплекс морально-етичних норм українського народу, його поглядів на життя, на людину, її місце в світі. Знаковий образ козака на цій картині постав уособленням життєздатності української нації, її духовним ідеалом. Відтак, «Козаки-Мамаї» – найдорожчий скарб спадкоємців козацьких родів, заповітний оберіг у хаті, що передавався у спадщину від покоління до покоління.

 

Література:

 

1. Білецький П. "Козак Мамай" – українська народна картина. Львів, 1960.

2. Лиша Р. Сторони Всесвіту. "Образотворче мистецтво", 1996, № 1.

 

Методичне об’єднання керівників гуртків декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва, протокол 12 від 22.11.2017

docx
Додано
31 січня 2019
Переглядів
661
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку