Доповідь на тему: "Інтенсифікатор self як джерело становлення системи зворотних займенників у англійській мові"

Інтенсифікатор self  як джерело становлення

системи зворотних займенників у англійській мові

Як відомо, існує тісний зв’язок (синхронічний і діахронічний) між інтенсифікаційними self-формами, тобто емфатичними зворотними займенниками, з одного боку, і неемпатичними зворотними займенниками або зворотними анафорами, з іншого. Цей зв'язок помічали багато лінгвістів. Водночас можна виділити кілька підходів до відповідності вищезазначеним групам займенників. Більшість лінгвістів виділяють зворотні займенники в окремий підклас. Однак деякі представники вітчизняної науки, в тому числі Б.А.Ільїш, також виділяють емпатичні займенники. З іншого боку, більшість зарубіжних лінгвістів виділяють наголос лише як додаткову функцію зворотних займенників .

Факт діахронного зв’язку між інтенсифікаторами та власне зворотними займенниками для багатьох мов світу постулюють як характерний. Цей зв'язок можна узагальнити і виразити формулою: інтенсифікатор  зворотний займенник. Дослідники вважають, що розвиток поворотних займенників з інтенсифікаторів супроводжувався семантичними змінами і вказують на нереальність протилежної спрямованості цього процесу .

У.Бергетон і Р.Панчева чітко окреслили коло питань, відповіді на які дозволяють зрозуміти цей процес глобально:

• Чому в давньоанглійській мові замість особистих займенників з’явилися зворотні займенники?
• Чому новоутворені зворотні займенники набули форми: займенник + self?
• Чому відбулася зміна форми інтенсифікатора із self на займенник + self?

           Відповіді на ці запитання охоплюють такі підходи:

• «взаємозамінний» виходить з того, що в процесі свого становлення зворотні та інтенсифікаційні займенники вплинули один на одного: з інтенсифікаційної конструкції у зворотну проник прикметник self, натомість із зворотної в інтенсифікаційну - особовий займенник в одному з об’єктних відмінків.
• «уточнювальний» ґрунтується на тезі, що для уникнення двозначнос-ті між зворотно та зовнішньо направленою (disjoint) інтерпретацією особових займенників до них додавався інтенсифікатор  self.  Наприклад,  у давньоанглійському реченні (1) Judas hine aheng - Judas hang him(self) 'уда повісився’ без контексту та інтенсифікатора неможливо визначити, чи Іуда сам повісився, чи повісив кого-небудь іншого. Тоді як речення на зразок (1') Judas hine selfne aheng - Judas hang himself трактується однозначно.
• «суміжний» (adjacent), згідно з яким давньоанглійське поєднання [особ. займ. self] (де інтенсифікатор та займенник не утворювали разом складну структуру, а були лише суміжними в реченні) слугувало джерелом для середньоанглійської складної форми [займ. + self].
• «субстантивізаційний» передбачає, що давньоанглійський прикмет-ник self субстантивується в середньоанглійський період, унаслідок чого давньоанглійське поєднання [особ. займ. self] переосмислюється і сприймається як новий займенник .

Розглянуті підходи характеризуються недостатньою увагою до функціонування давньоанглійського підсилювача self, його семантики, а також усіх притаманних йому значень у сучасній англійській мові. На нашу думку, виникнення зворотних займенників стало можливим завдяки кільком взаємопов’язаним процесам: уточненню, зникненню та переосмисленню їх прямих компонентів. До особових займенників третьої особи в реченнях додається інтенсифікатор [перех. дієсл. особ. займ. self]для уникнення двозначності між зворотною та зовнішньою спрямованістю дії (уточнення - відповідь на питання і)), через багаторазове та часте повторення з часом утратив власне лексичне значення (занепад), набув разом із займенником, що йому передував, зворотного значення і після цього вже міг виступати після займенників першої та другої особи (питання іі). Закріпившись у мові, зворотна структура [особ. займ. + self] проникає у сферу використання приіменникових та призайменникових інтенсифікаторів (питання ііі). Наприкінці давньоанглійського періоду через втрату лексичного значення та стале розміщення його у постпозиції до займенника прикметник self у цій структурі вживається як іменник (конституентна реінтерпретація). Отже, наведена вище формула за нашого трактування набуває такого вигляду: інтенсифікатор  зворотний займенник  інтенсифікатор .

Такий підхід можна підтвердити матеріалами писемних пам’яток давньоанглійського періоду. Крім того, вивчення функціонування інтенсифікатора self в цей період дає змогу з’ясувати причини та етапи його переходу до зворотного займенника структури [особ. займ. + self].

Таким чином, у давньоанглійські часи особисті займенники в підметових відмінках зазвичай використовувалися для позначення внутрішнього посилання. Це були відмінки давального, знахідного, іноді родового; існує точка зору, що відмінки цих займенників довільні.

 Проте, на думку О.Д.Попової, рефлексивне додавання підпорядковуєть-ся законам словесного керування, не відрізняючись у цьому сенсі від безрефлексивного додавання. Так, непрямий відмінок особового займенника, який виконує зворотну роль, завжди визначається відмінком, яким керує дієслово .

Слід також зазначити, що наприкінці давньоанглійського періоду керування дієсловом стало менш упорядкованим унаслідок розпаду системи іменникових відмінків.

Що стосується давньоанглійського інтенсифікатора self (при цьому необхідно розрізняти інтенсифікатор, що мав ті самі категорії, що й прикметник, і власне прикметник self - синонім до слова agen (own) - ‘власний’), то він узгоджувався за родом, числом та відмінком з тими словами, до яких відносився; у давньоанглійському періоді такими могли виступати іменники, займенники та дієслова .

Інтенсифікатор self з іменниками в давньоанглійському періоді вживався як у постпозиції, так і в препозиції (прикл. (2), (3) відповідно), що відповідає сучасному використанню підсилювальних займенників на -self за винятком умови щодо порядку слів у сучасній англійській мові, що не дозволяє розміщувати інтенсифікатор у препозиції до антицидента. У давньоанглійсь-кий період self, як правило, підсилює семантику іменників на позначення Бога, диявола, королів, єпископів, апостолів та ін. і передає новий відтінок значення - “винятковість” .

(2) clmihtega God self sprecende wcs to Moyse [Laws of Arthur and Ine, Preface].

Almighty God himself was speaking to Moses - ‘Всемогутній Бог промовляв до Мойсея

(3) ... self cyning/of brydbure.../tryddode.

...the king himself walked out of the bedchamber - ‘... сам король вийшов з опочивальні ’.

Інтенсифікатор self використовувався при займенниках у пост- та препозиції до особових займенників (прикл (4), (5) відповідно), а також із вказівними та присвійними займенниками (прикл (6), (7) відповідно).

(4) pu sylf ne gesyhstpcne beam on pinum agenum eagan.

you yourself don’t see the beam in your own eye - ‘ти сам не бачиш колоди у своєму оці ’.

(5) sylfe we gehyrdon of hys mude.

we ourselves heard of his mouth - ‘ми самі чули це із його вуст ’.

(6) iosep... , se sylfa geanbidude godes rice, genealchte topilate.

Joseph., who himself was waiting for God’s kingdom, went to Pilate - ‘Йосип, що й сам чекав на царство Боже, пішов до Пілата ’.

(7) he his selfa ne mcg/... ende gepencean.

He himself can’t ...put end to it - ‘він і сам не може покласти цьому край ’.

Вживання self із займенниками можна порівняти з приіменниковим, за винятком прикладу (7), який ставить під сумнів згаданий підхід суміжності та уточнює субстантивізаційний. Теза першого підходу про те, що інтенсифікатор та займенник не утворювали разом нової структури, а були тільки суміжними в реченні, спростовується; адже в цьому випадку особовий займенник та інтенсифікатор (his selfa) розміщені в реченні після особового займенника he та підсилюють його. Якби ця структура являла собою лише сукупність суміжних слів у реченні, не потрібно було б повторювати займенник з чітким лексичним значенням. Тому в цьому випадку є сенс говорити про початок процесу граматикалізації структури [особ. займ. + self], де компоненти втрачають лексичне значення, а структура в цілому набуває здатності інтенсифікувати. Водночас субстантивізаційний підхід, згідно з яким давньоанглійське поєднання [займ. self] переосмислюється і сприймається як новий займенник в середньоанглійський період, може бути уточненим щодо часу. Таке переосмислення могло відбуватися вже в давньоанглійський період. Слід підкреслити той факт, що приклад було вилучено з поеми “Беовульф”, однієї з найдавніших пам’яток давньоанглійського періоду .

Що стосується придієслівних інтенсифікаторів, то їхнє значення залежить від перехідності/неперехідності дієслова. Так, використання інтенсифікатора при неперехідному дієслові як у пре-, так і у постпозиції (прикл. (8) та (9) відповідно) подібне до використання сучасних придієслів-них підсилювальних займенників на -self за винятком того, що в сучасній англійській мові підсилювальні займенники вживаються лише після неперехідного дієслова, тоді як у давньоанглійському періоді препозиційні інтенсифікатори кількісно переважали постпозиційні.

(8) Gif...hit self acwwle... [Laws of Arthur and Ine, Preface].

if it (cattle) dies itself- ‘якщо вона (худоба) помре сама.’

(9) He wxs selfa til [Jun. Manusc. Genesis, 1606].

He was brave himself - ‘він також був хоробрим’ .

Натомість у всіх випадках із перехідними дієсловами інтенсифікатор self виступає у давньоанглійській мові там, де у сучасній англійській мові вживається зворотний займенник (прикл. (10)-(13)). Крім того, у кожному з прикладів із перехідним дієсловом перед інтенсифікатором міститься особовий займенник. Унаслідок частого повтору комбінації [перех. дієсл. особ. займ. інтенсифікатор] інтенсифікатор з часом почав сприйматися як невід’ ємний елемент зворотних конструкцій та злитися в значенні зворотності з займенником, що йому передував, і вже структура [особ. займ. + self] почала проникати в сферу використання приіменникових та призайменникових інтенсифікаторів. При цьому слід зазначити, що нові інтенсифікатори при іменниках з’являються пізніше; як зазначає О.Д.Попова, вперше вони зустрічаються в “Проповідях XII століття” [7, с.98]. Отже, можна стверджувати, що саме з інтенсифікаторів при перехідних дієсловах розвинулися зворотні займенники в підсилювальні займенники на -self у сучасній англійській мові.

(10) Her swealt Herodus from him selfum ofsticod [Anglo Saxon Chron., 3AD].

Here died Herodus from piercing (with a knife) himself - ‘тут помер Ірод, заколовши себе’.

Приклади (11) та (12) доповнюють уточнювальний підхід, згідно з яким інтенсифікатор self додавався до особових займенників для уникнення двозначності між зовнішньо та зворотно направленою референцією. Такий підхід може бути застосований для пояснення виникнення структури [особ. займ. + self] лише щодо займенників третьої особи, адже тільки їм притаманна як зворотна, так і зовнішня референція. Натомість, у наведених прикладах, де особові займенники - у першій та другій особі відповідно, можлива лише зворотна референція а отже -відсутня будь-яка двозначність.

(11) ic ne tealde me sylfne p№t ic to de come.

I didn’t tell myself that I will come to you - ‘я не говорив собі, що прийду до тебе ’.

(12) Hwi ne deme ge of eow sylfumpt riht is.

why don’t you think of yourselves what right is - ‘чому ви не думаєте про себе, що є правильним?’ .

Використання інтенсифікатора self у цих реченнях можна пояснити тим, що він завдяки вживанню із займенниками третьої особи уже отримав додатковий відтінок значення рефлексивності і, отже, міг вживатися з займенниками першої та другої особи в реченнях із рефлексивним значенням .

Крім того, для давньоанглійських інтенсифікаційних конструкцій була властива здатність випускати слово, якого стосується інтенсифікатор, якщо особа або предмет, що підсилюються, вже відомі з контексту.

Щодо використання інтенсифікатора у стійких виразах, то це не виняток; вживання self залежить від частиномовної приналежності слів, при яких він виступає (прикл. (13)) Особливістю цих словосполучень є неможливість їх витлумачення або переклад за безпосередніми складниками (кожним словом окремо), натомість вони набувають переносного значення.

(13) pa dohte he on him sylfum.

then thought he within himself - ‘тоді він замислився ’ .

Отже, джерелом виникнення зворотних займенників було поєднання особового займенника третьої особи з інтенсифікатором self, який вживався для уникнення двозначності між зовнішньо та зворотно направленою інтерпретацією особових займенників після перехідних дієслів.