Доповідь на тему: "Мовленнєвий етикет педагога"

Доповідь на тему: «Мовленнєвий етикет педагога»

Розробив: викладач української мови та літератури Воробйова Ірина Іванівна.

З метою встановлення міжособистісного контакту, підтримання доброзичливої атмосфери, тональності спілкування його учасники повинні дотримуватися мовленнєвого етикету (франц. etiquette -- порядок) -- системи ритуалів, яка складається з відповідних словесних формул. Загалом етикет означає установлений порядок поведінки; сукупність правил поведінки (ритуалів), що регулюють зовнішній вияв відносин між людьми, культури особистості. Мовленнєвий етикет педагога складається з правил мовленнєвої поведінки у спілкуванні з колегами, учнями, їхніми батьками. Він зобов'язує вчителя поводитися відповідно до соціально, культурно й історично сформованих моделей у типових ситуаціях спілкування і взаємодії вчителя та учнів. Педагог має володіти правильним, чистим мовленням, різноманітними словесними формулами, складними словосполученнями, умінням конструювати власні висловлювання, послуговуватися правилами мовленнєвої поведінки в типових ситуаціях спілкування. Який би настрій не був у вчителя, до класу він мусить увійти вільним від негативних емоцій, зі світлим і доброзичливим поглядом, налаштованим на учнів, тему уроку.

Загравання з учнями, як і менторський тон, недопустимі. Творча, ділова, емоційно динамічна (відповідно до завдань, мети уроку) обстановка в класі потребуватиме різноманітного, чистого, емоційно-експресивного мовлення. Процес мовлення віддзеркалює духовний і фізичний стан людини, тому вибір слова, словосполучення, фразеологічного звороту має бути вмотивованим, а вимовляти їх слід відшліфованим голосом. Правильно обране і використане слово може відразу привернути увагу учня, викликати необхідну його реакцію. Стандартизованими (типовими) ситуаціями спілкування, в яких особливо необхідно дотримуватися мовленнєвого етикету, є привітання, знайомство, звертання і привернення уваги, прощання, вибачення, подяка, прохання, схвалення, згода, заперечення, відмова, пропозиція, порада тощо. У процесі багаторазового повторення однотипних мовленнєвих ситуацій сформувалися усталені комунікативні одиниці, які обслуговують ці ситуації. У кожній із них використовують багато груп вербальних одиниць, які утворюють синонімічні ряди. Перше враження про вчителя складається з того, наскільки щиро і привітно він вітається. Воно може бути хибним, однак діти підсвідомо орієнтуються на свої почуття під час привітання. Мовна культура вчителя виявляється в його вмінні обрати доречну форму привітання чи прощання, що залежить від оточення, в якому він перебуває, віку співрозмовників, стосунків з ними, місця події, конкретної ситуації тощо.

За будь-яких умов привітання (прощання) має свідчити про пошану до співрозмовників. Традиційно використовують такі формули привітання: «Доброго ранку!», «Добрий день!», «Добридень!», «Добрий вечір!», «Добривечір!», «Здрастуйте!»; прощання: «До побачення!», «Бувайте здорові!», «Ходіть здорові!», «Прощавайте!», «На все добре!», «Усього найкращого!», «Щасливої дороги!», «До зустрічі!», «Дозавтра!», «До наступної зустрічі!», «Добраніч!», «На добраніч!». Часто вживаними є стилістично нейтральні вислови («Здрастуйте», «До побачення», «Дякую») і варіантні («До завтра», «Прощавайте»). У мовленнєвому етикеті відтворюються соціальні й професійні ознаки комунікантів. Звертання, наприклад, фіксують соціальний статус партнера з комунікації («Колего», «Вельмишановний голово», «Пане директоре», «Високоповажаний добродію»). Знайомство супроводжується особливими формулами мовного етикету («Дозвольте відрекомендуватися...»; «Мене звуть...»; «Моє ім'я..., моє прізвище...»; «Дозвольте представити (відрекомендувати) Вам...»; «Дозвольте познайомити Вас із...»; «Познайомтеся, це...»; «Познайомте мене, будь ласка, з...»; «Дуже радий з Вами познайомитися...»; «Дуже приємно...»). В офіційних звертаннях використовують вирази: «Добродію!», «Добродійко!», «Пане!», «Пані!», «Панове!», «Товаришу!», «Товаришко!», «Дорогий друже!», «Шановне товариство!», «Вельмишановне панство!». До незнайомого, малознайомого, старшого за віком або посадою співрозмовника, старшокласників учитель звертається на Ви, щоб висловити пошану. Дуже важливо те, як і якими словами звертається вчитель до учнів. Невмотивованим і недоречним є «стимулювання» активності учнів висловлюваннями «Зараз будете відповідати на мої запитання», «Уважно слухайте, бо я буду ставити питання», «Діти, чого ви не слухаєте?», «Так, добре, сідай», «Чого ви мовчите?», «Піднімайте руки», «Говори голосніше», «Що, ніхто більше не знає?» та ін. Такі звертання не стимулюють пізнавальної активності учнів, а створюють психологічні бар'єри між ними і вчителем. З першої хвилини перебування у класі вчитель повинен думати про правильний вибір і використання комунікативних елементів, щоб підготувати учнів до роботи.

У вчительській мовній практиці є чимало стереотипів, які повинні бути точними, відповідати нормам специфічної лексики, професіоналізмів, загальнонаукових і спеціальних термінів, словосполучень, що спричинено прагненням найточніше відтворити, викласти факти і події. Найпоширеніші з них: -- аналітичні терміни-словосполучення. Використовують їх в усному і писемному професійно-педагогічному спілкуванні: плинність кадрів, штатний розклад, втратити чинність, засвідчувати справжність підпису, звернутися за адресою, працювати за сумісництвом, взяти до уваги, довести до відома та ін.; -- специфічні слова-скрипи, які забезпечують стандартизовану організацію висловлювання: відповідно до, з метою, у зв'язку з, протягом тощо; -- формули мовленнєвого етикету, що забезпечують прийнятне в певному середовищі включення в мовленнєвий контакт, підтримання спілкування в обраній тональності (в кожному колективі вони мають свої особливості). Досягненню педагогом комунікативної мети сприяє вмотивоване використання модальності висловлення -- ставлення педагога до учня. її можна виразити граматичними, лексичними, інтонаційними способами. З певним типом мовленнєвого акту співвідноситься відповідна модальність висловлювання: мовленнєвим актам стверджувального типу відповідає раціональне оцінювання педагогом змісту висловлювання; експресивним -- емоційне; висловлювання-директиви виражають прагнення вчителя досягти того чи іншого результату; висловлювання-зобов'язання -- намір, готовність зробити щось для співрозмовника. Побудова стратегії мовного спілкування, конструювання власних висловлювань можуть бути найрізноманітнішими. Якщо педагог має на меті не лише одержати інформацію, а й залучити учня до діалогу, викликати його реакцію на повідомлення, він може скористатися таким запитанням: «Чи ти не знав, що реферат треба було здати сьогодні?».

Знаючи, що його точка зору важлива для учня, вчитель, впливаючи на нього своїм авторитетом, будує висловлення, використовуючи конструкцію з дієсловом «знання» або «думка», наприклад: «Думаю, результат буде позитивним»; «Знаю, шановні, ви добре засвоїли цю тему». Висловлення може розгортатися як непрямий мовленнєвий акт, при цьому завдання мовця полягає в повідомленні адресату про своє ставлення до проблеми і викликанні в нього за допомогою повідомлення необхідної реакції. Намагаючись схилити учня до реалізації своїх намірів, педагог включає у своє висловлювання позитивну оцінку (так звану ідею того, що має бути). Вона може стосуватися очікуваної дії і майбутнього виконавця, наприклад: «Сподіваємося на успішне складання екзаменів»; «Ти, знаю, згоден». Іноді це може прозвучати у формі поради, в якій наголошується, що передбачена дія -- в інтересах учня: «Раджу добре підготуватися до тестування». Часто принцип ввічливості зобов'язує нагадати про поінформованість того, хто слухає, наприклад: «Ви самі знаєте...», «Ви самі говорили...». Оскільки навчальне заняття поєднує різні форми, види, жанри, функціональні різновиди спілкування, вчителю важливо дотримуватися мовного етикету уроку, творчо інтерпретувати конкретні комунікативні ситуації. Дотримання етикету не тільки не обмежує, а й, навпаки, розширює комунікативні можливості педагога, забезпечує ефективний обмін почуттів і думок, притягує потенційних співрозмовників, робить спілкування бажаним, а процес передавання і сприйняття інформації -- цікавим, психологічно актуальним. Соціальна обумовленість мовленнєвої діяльності педагога полягає в етичних вимогах до учасників педагогічної комунікації. Виховна сила його мовлення залежить не тільки від дотримання етичних формул, а й від стійкості моральних норм, якими він керується у вчинках, ставленні до справи, адже він впливає на своїх підопічних не лише словом, а й своєю особистістю. Переконання (якими пройняті слова, інтонація, міміка, жести, вираз очей, поза) можна виховати тільки переконанням, фальшиві інтонації вчителя завжди розпізнаються. Педагогічна етика регулює позицію вчителя і учнів у процесі комунікації; передбачає не рольове, а особистісне спілкування, яке виявляється у підтримці, співчутті, щирості, утвердженні людської гідності, довіри. Вона зумовлює, актуалізує потребу в діалозі як домінуючій формі педагогічної комунікації, передбачає самоаналіз і самопізнання.

Мовленнєвим етикетом мають володіти учителі й учні. Формуванню його сприяє використання загальновживаних фраз, словосполучень, стійких висловів; моделювання комунікативних ситуацій різної тематичної спрямованості і стилістичного забарвлення; практикування вмінь і навичок застосування різноманітних за формою і змістом моделей, формул мовленнєвого і поведінкового етикету. Ділове педагогічне мовлення здійснюється з метою реалізації багатьох соціальних ролей, які залежать від особливостей конкретних комунікативних ситуацій. У ситуації «спеціаліст -- колеги» комунікація здійснюється за схемою: один -- один, один -- група. Мотивом спілкування є обмін інформацією за шкільною тематикою. Загальний професійний досвід комунікантів, виконання ними однакової соціальної ролі зумовлюють використання в акті комунікації текстів ускладненої структури, великих за обсягом, насичених фаховою термінологією. В неофіційній обстановці вони використовують переважно діалогічну форму мовлення (вільна бесіда з розгорнутими репліками, що інколи переходить у дискусію). В офіційній обстановці (педагогічна, методична нарада) діалог і монолог чергуються, виявляються в різних комбінаціях: діалог (організаційний) -- монолог -- діалог (питання -- відповіді) -- мікромонолог; монолог -- діалог (питання -- відповіді) -- мікромонолог. Розмежувати, де закінчується діалог і починається мікромонолог, здебільшого важко, оскільки репліки комунікантів можуть бути настільки розгорнутими, що вся система використовуваних мовних засобів перетворюється на монолог. Досить активно використовуються формули мовленнєвого етикету (вітання, прощання, комплімент, вибачення, співчуття, прохання тощо), оскільки вони сприяють підтриманню неантагоністичних контактів у колективі. У ситуації «спеціаліст -- керівник» типова така модель комунікації: один -- один, один -- група спеціалістів.

Спілкування передбачає одержання інформації з метою удосконалення педагогічної діяльності. Такі ситуації виникають на педагогічних нарадах, коли спеціаліст є переважно адресатом, який сприймає інструкцію, розпорядження. За таких умов учитель має вміти слухати текст, виділяти в ньому основне, найістотніше фіксувати в пам'яті. Зміст спілкування за схемою «спеціаліст -- відвідувач» здебільшого полягає у розв'язанні проблемної ситуації, яка хвилює відвідувача. Під час діалогу репліки комунікантів, як правило, розгорнуті, кожна складається з кількох речень, хоч репліки спеціаліста дещо більші за обсягом, ніж репліки відвідувача. Однак зберігаються всі особливості діалогу. Діалогічні і монологічні висловлювання базуються на загальновживаній лексиці, спеціальна термінологія використовується обмежено, неприпустиме вживання слів із відтінком зневаги, образливої іронії, з негативною експресією, елементами професійного жаргону. Загалом процес ділового педагогічного спілкування реалізується через монологічне або діалогічне мовлення, що взаємодіють, змінюють одне одного. Монологічне мовлення використовується на етапі пояснення завдання, діалогічне -- під час уточнення робіт у формі запитання -- відповіді або у формі бесіди, в якій чергуються диспропорційні за обсягом репліки.

 

Мовленнєва діяльність в процесі вузівського навчання та науково-дослідницької роботи відіграє одну з провідних ролей. Від її якості залежить здебільшого успішність процесу навчання студентів. Тому, починаючи від часів Я.А. Коменського до наших днів, у дидактиці вищої школи приділяється така велика увага лекторській майстерності кожного, хто виходить на вузівську кафедру. В науці про ораторське мистецтво, початки якої йдуть від стародавніх Афін та Риму, - риториці, показано, наскільки відповідально ставились філософи, політики, адвокати, письменники до всіх тонких деталей мовленнєвої діяльності. Першою працею, яка увійшла у золотий фонд педагогічної літератури, була відома 12-томна книга Марка Фабія Квінтіліана (біля 35 - біля 96 рр. н.е.) - першого штатного педагога "Виховання оратора".У діяльності викладачів вищої школи, навіть у XVIII-XIX століттях, лекторська майстерність не займала головного місця у числі заслуг викладача. Проте, й тоді цінувались видатні лектори (М.В. Ломоносов, О.Ф. Мерзляков. Т.М. Грановський та ін). Значно вище, однак, цінувалась у викладачів наукова компетенція, заслуги перед своєю галуззю науки. Тому всесвітньо-відомі вчені інколи виявлялись не досить гарними лекторами. Тільки тепер, у зв'язку із зростанням числа вчених, які все більше поділяються на викладачів та "чистих" науковців, зростають вимоги до якості мовленнєвої діяльності.Насамперед, в кожного викладача мають бути добре розвиненими мовні здібності. Психолог В.А. Крутецький визначає їх, як "здібність ясно і чітко висловлювати свої думки та почуття за допомогою мови, а також міміки й пантоміміки. Це одна з важливих здібностей у професії вчителя". Мається на увазі, що мовленнєва діяльність містить внутрішні (змістовні) компоненти мови, як і зовнішні, виразливі індивідуальні особливості мовлення педагога. Характеризуючи мовні особливості майстра-лектора, той же автор пише: "Мова здібного педагога є жвавою, образною, інтонаційно яскравою та виразною, емоційно забарвленою, з чіткою дикцією, в ній відсутні стилістичні, граматичні, фонетичні вади".Ще вищі вимоги пред'являються мові викладачеві вищих навчальних закладів, яким доводиться виступати з лекціями перед потоками, чисельність яких інколи складається з 100-150 студентів. Теорія мовленнєвої діяльності, з якої витікає на практиці застосування основ педагогічної риторики, виявляє функції та види мовленнєвої діяльності педагога вищої школи.

До функцій відносяться такі:

· інформативна, завдяки здійсненню якої, як відомо, відбувається процес викладання, тобто передачі та сприймання нової професійної або загальнокультурної інформації;

· орієнтаційна, за допомогою якої відбувається практична орієнтація студентів на виконання тієї чи іншої діяльності - лабораторних робіт, домашніх завдань, написання рефератів тощо;

· апелятивна, яка спрямована на запрошення аудиторії до співпраці з викладачем ("Давайте разом подумаємо ...", "Прошу уважно розібратись...");

· конативна, за якою суб'єкт процесу навчання звертається до певного об'єкту, адресуючи йому свою пропозицію;

· емоційна, при здійсненні якої висловлюються почуття або емоції;

· комунікативна, що спрямована на встановлення комунікації (знайомство, контакт в навчальній, поведінській, побутовій сферах) між суб'єктом та об'єктом процесу навчання та виховання;

· волюнтативна, яка забезпечує підпорядкування об'єкту вимогам суб'єкта, змушує його виконувати певні нормативи поведінки і звертання, ввічливості та етикету;

· мотиваційна, при вживанні якої учасник процесу висловлює свої мотиви дій та рішень;

· розвиваюча, завдяки якій відбувається певний відрізок розвитку тієї чи іншої сфери особистості;

· організаторська, завдяки якій суб'єкт процесу організовує аудиторію студентів, налагоджує спільну діяльність того колективу, з яким він працює;

· управлінська, завдяки якій мовленнєва діяльність наближається до організаторської, але містить дещо відмінні від неї інструктивно-розпоряджувальні елементи у процесі учіння.

Таке розмаїття функцій мовленнєвої діяльності свідчить про багатство мовного впливу, й про те, що при вмілому користуванні всім діапазоном мовленнєвої функціональності, збагаченим професійним розумінням її переключень, її зовнішньої виразної атрибутивності, постає одним з важливіших знарядь педагогічної майстерності. Особливого значення в сучасних умовах набувають всі мовні функції при вивченні широкими верствами населення української мови. У відповідності із Законом України "Про мови" (1989) обов'язковість користування нею всіма державними установами, службовими особами закріплена законодавчо. Україномовна громадськість здебільшого несхвально ставилась до звичного користування російською мовою в Східній Україні. Проте, виявилось не простим - відучити людей від тієї мови, яка вкоренилась в них з "дідів-прадідів". Це стосується вчителів шкіл, їх підготовки у педагогічних навчальних закладах. До того ж, сама українська мова, на відміну від російської, поступово вдосконалюється, відбувається очищення від русизмів (т.зв. "кальки"), розширення наукових - технічних, медичних, гуманітарних - термінів, вилучення з старого обігу тих чи інших слів та виразів. Коли додати до цього нестачу підручників та словників, звичку багатьох людей у побутовій мові розмовляти на півросійських, місцевих діалектах ("суржику") - все це робить проблему не настільки простою, щоб можна було командно-адміністративними шляхами змусити все населення України негайно перейти виключно на вживання української мови. Це справа покоління, а не трьох-чотирьох років. Оволодіння функціями мовленнєвої діяльності, засвоєння всіма громадянами, у тому числі - й студентами української мови є однією з важливих цілей сучасного викладача вищої школи, якому раніше не було нагальної потреби - читати лекції, вести семінарські та практичні заняття зі студентами державною мовою, вчити їх оволодінню нею.

Мовленнєва культура викладача.

Протягом всієї викладацької діяльності, у міру набуття досвіду, кожен викладач проходить шлях самовдосконалення. Одним з істотних елементів його є формування мовленнєвої культури - вивільнення від усього того, що притаманне неправильній мові. Ознаками поступового розвитку культури мови є поглиблення мислительної діяльності. В численних працях із загальної психології та риторики підкреслюється, що закономірність - культура мовлення прямо залежить від культури мислення, а культура мислення має пряму залежність від культури мовлення. Однак, кожна з гілок має гнучке, функціональне спрямування: одна культура мовлення в письменника, інша - у вченого-теоретика, третя - в журналіста, четверта - в педагога та ін. В культурі педагогічного мовлення виділяються такі сторони мовленнєвої діяльності: змістовне збагачення мови та володіння артикуляційним апаратом як сукупністю форм виразу змісту. Причому тут умовно можна поділити цей підпроцес на суто позитивний (вдосконалення) і на усунення недоліків в мовленні ("мінус на мінус дає плюс"). До суто позитивного підпроцесу вдосконалення відноситься, насамперед, розширення мовного діапазону в загальнокультурній та професійній сферах. Оволодіння синонімами, що визначають відтінки тих чи інших явищ або процесів, про які повідомляється у педагогіці, досягається завдяки збагаченню особистого словника викладача, вмілого тлумачення складного місця в матеріалі, постановці проблемної ситуації або завдань по її розв'язанню. Там, де потрібно дохідливо роз'яснити складний матеріал, співставити суперечливі погляди окремих вчених, необхідно допомогти студентам знайти вірний висновок та викласти його яскраво і влучно. Тільки за умови вмілого пояснення непростого матеріалу здійснюється процес зв'язку між мовленням, мисленням та говорінням. Тут додається також робота по вдосконаленню артикуляційного апарату, коли у ній є потреба. Підпроцес усування недоліків та вад усної мовної діяльності викладача полягає у постійному, цілеспрямованому слідкуванні за тим, щоб в усну мову не прокрадались слова-паразити (типу: "так би мовити", "бачите", "це саме" та низка інших), слідкуванні за відточеністю речень, за їх смислово-інформаційним навантаженням, за рівномірністю вимови (коли викладач заповнює паузу, доки збирається з думкою). І. П. Павлов підкреслював, що в людини в таких випадках відбувається неузгодженість між дією першої та другої сигнальних систем, - вона заповнює цю паузу тривалим "е-е-е". Всі ці недоліки потрібно вивчити, проаналізувати і в процесі викладання завжди пам'ятати їх. Бажані форми аутотренінгу (перед дзеркалом, запису своєї мови на магнітофоні, приговорювання вголос). Лише, коли артикуляційний апарат діє без хиб, без "пробуксовок", таке вдосконалення можна вважати повністю здійсненим. Своєрідне вдосконалення повинне здійснюватись й у письмовій мові. Процес редагування тексту власної статті, дисертації, конспектів лекцій, рецензій має свої "правила гри". Індивідуальний стиль письмової мовленнєвої діяльності повинний поєднуватись з певними стандартними вимогами щодо того чи іншого виду. Текст дисертації має відрізнятись, наприклад, дослідницьким характером і відповідним стилем, визначенням його наслідків. Текст статті - за змістом: постановкою проблеми та підходом до її вирішення, переконливістю аргументів; текст рецензії - аналітичним розглядом чужого тексту, тактовністю критичних зауважень. Отже, всі ці правила поступово складають певну систему письмової мови науковця та викладача. Звичайно, тема про підвищення педагогічної мовної культури не вичерпується наведеною тут інформацією, це серйозна і клопітка праця в багатьох галузях знань; словники, енциклопедії, особисті картки з цитатами мають підкріплювати весь процес перетворення недосвідченого викладача у досвідченого.

Отже, культура мовлення - широке і об'ємне поняття, але передусім це- грамотність побудови фраз, простота і зрозумілість викладу, виразність, яка досягається вмінням дібрати потрібні слова та синтаксичні конструкції та активним використанням основних компонентів виразності усного мовлення - тону, динаміки звучання голосу, темпу, пауз, наголосів, інтонації, дикції, правильна вимова слів, правильне використання спеціальної термінології, не багатослів'я. Безсумнівно, для успішності професійної діяльності вчителя необхідними є такі риси його мовлення, як бездоганна дикція, дотримання всіх орфоепічних норм сучасної української літературної мови, добре поставлений голос, уміння керувати диханням, тобто професійне володіння технікою мовлення. Не можна собі уявити живого мовлення без інтонації. Кожне осмислення думки, власної або чужої, може бути правильно виражено й так само сприйнято слухачами лише в тому разі, коли читець (мовець) правильно використає всі компоненти мовлення (системи його звуків, складобудови, словесного наголосу) та інтонації (органічної єдності пауз, логічної та емоційної функції наголосів, мелодики, темпу, ритму й голосового тембру). Практичні навички "декодування" інтонації співбесідника, вміння використовувати акустичні засоби впливу на слухачів є необхідними для ефективного професійного спілкування. Однак проблема полягає в тому, що навчитися інтонації як твердять психологи неможливо. Слід зауважити, що штучно створена інтонація помічається слухачами одразу, саме природність інтонації, її відповідність ситуації спілкування є її головними комунікативними перевагами. Відтворення заданої інтонації нічого не навчає, однак можна навчитися слухати й розуміти змістові значення інтонації співбесідника, можна визначити педагогічні можливості використання інтонаційних засобів, виявити спектр їх впливів, співвіднести ці можливості з особливостями певного голосу, індивідуальності мовленнєвої поведінки. Все це створює необхідну базу для вдосконалення практичних засобів інтонування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗАНЯТТЯ З ВИКОРИСТАННЯМ ЕЛЕМЕНТІВ ТРЕНІНГУ:

«Мовленнєвий етикет у професійній культурі педагога»

 

Мета: звернути увагу на правильність мовлення педагога з метою вдосконалення усного та писемного мовлення учнів загальноосвітнього закладу.

Задачі:

· створити проблемні ситуації, які б змусили педагогів замислитися над власним мовленням;

· спонукати до самоосвітньої діяльності щодо попередження найбільш вживаних у мовленні помилок.

Хід тренінгу

Добрий день, шановні колеги! Саме таке звертання вважається найдоречнішим. Колишнє «товариші» вже віджило себе. Гарними звертаннями є друзі, добродії, пані та панове... Потрібно тільки правильно вибрати ситуацію спілкування.

І не забудьте про кличний відмінок, який в українській мові все ж таки є!

Для ранкового привітання будуть доречними такі вислови: доброго ранку, доброго здоров'я.

Вдень нам на допомогу прийдуть: добрий день, добридень.

А ввечері до ваших послуг: доброго вечора, здрастуйте.

Сподіваюсь, ви помітили, що правильно говорити «Доброго ранку», «Доброго вечора», але «Добрий день», тому що вважають, що день іде, а ранок і вечір ми бажаємо добре провести.

І не забудьте про посмішку! Вона також допоможе розпочати розмову.

Сьогодні ми з вами проведемо заняття з використанням елементів тренінгу: «Мовленнєвий етикет у професійній культурі педагога».

Мета нашого заняття: звернути увагу на правильність мовлення педагога з метою вдосконалення усного та писемного мовлення учнів загальноосвітнього закладу.

Чому саме мові, мовній культурі, мовленнєвому етикету ми приділяємо таку увагу?

А тому, що коли дитя йде до школи, критерієм істини для нього в багатьох випадках стає слово вчителя. І не лише бездоганне знання свого предмета, не лише педагогічна майстерність, досконалість методичних прийомів, а й словесно естетичний рівень подання знань формує юну особистість. Тому дуже прикро, коли цей рівень не досконалий, коли вчитель байдужий до свого мовлення і до мовлення учнів. З цього починаються дивні, несподівані помилки дикторів, редакторів, авторів посібників, творчих і керівних працівників, інженерів, виховательок дитячих садків, молодих матерів.

Виховання культури мовлення – справа не лише вчителя-словесника. Його правильний наголос, точно вжите слово, чітка побудова фрази будуть безслідно зруйновані, якщо фізик, математик, біолог чи історик це ж слово наголосять неправильно або невдало введуть у контекст. І даремні будуть намагання мовника – він не має академічного часу для загострення уваги на всіх можливих помилках акцентуації, слововжитку, вимови.

Кожен учитель повинен володіти здоровим, неупередженим відчуттям мови,

постійно стежити за змінами, які відбуваються в нормах вимови, наголошування, слововживання. Треба вміти самому і навчити учнів уважно (інколи з олівцем) читати наукову, технічну, публіцистичну, художню літературу.

Саме таку багатогранну сформовану мовну особистість педагога, вчителя хотів бачити у школі Василь Сухомлинський.

Пригадаємо слова Великого Педагога: «Вчитель повинен виявляти «творчість словом» і вчити словесної творчості учнів, щоб вони відчували красу рідної мови, дбали про її чистоту, дбайливо ставилися до слова».

А ще один видатний педагог вважав, що вчитель повинен так говорити, щоб учні відчули в його словах волю, культуру, особистість.

Отже, переходимо до першого завдання.

«Наголошуй правильно!»

У вас на листках записані слова. Розставте наголос відповідно до орфоепічних норм.

Черговий, грошей, житло, позаторік, статуя, центнер, цемент, кілометр, одинадцять, завдання, вимова, каталог, випадок, помилка, виразний, читання, ознака, предмет, рукопис, феномен, порядковий, дефіс, літопис.

Перевіримо:

Чергoви¢й, гро¢шей, житло¢, поза¢торік, ста¢туя, це¢нтнер, цеме¢нт, кіломе¢тр, одина¢дцять, завда¢ння, вимо¢ва, катало¢г, ви¢падок, поми¢лка, вира¢зний, чита¢ння, озна¢ка, предме¢т, руко¢пис, фено¢мен, порядко¢вий, дефі¢с, літо¢пис.

Випадки наголошення в українській мові досить складні, тому:

Не бійтесь заглядати у словник.

Це пишний яр, а не сумне провалля!

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля!

М. Рильський

Друге завдання носить назву

«Лексичне лото»

Пропонуємо попрацювати в групах. Потрібно до слів іншомовного походження підібрати українські відповідники.

Реалізувати, фотографія, фундамент, фамільний, феноменальний, азартний, фантастичний, консенсус, комфорт, легітимний, лояльний, амбіція, толерантність.

Вірно:

Реалізувати - використовувати;

фотографія - світлина;

фундамент - підвалини;

фамільний - родовий;

феноменальний - винятковий;

азартний - запальний:

фантастичний - уявний;

консенсус - згода;

комфорт - затишок;

легітимний - законний;

лояльний — доброзичливий;

амбіція - честолюбство;

толерантність - терпимість.

 

У жодному разі ми не відкидаємо іншомовні слова у нашій мові, але:

Учітесь, читайте,

І чужого научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

(Т. Шевченко)

А тепер пограємо в

«Лінгвістичний футбол»

Ми кидаємо вам неправильне слово чи словосполучення, а ви відбиваєте правильний варіант.

Вірно:

Виписуємо газети і журнали (передплачуємо газети і журнали).

Стежити за текстом (слідкувати за текстом).

Виключення з правил (виняток з правил).

Дякую Вас (дякую Вам).

Взяти себе в руки (опанувати себе).

Задавати питання (ставити питання).

Не мішайте (не заважайте).

Читайте дальше (читайте далі).

У той день (того дня).

По плану (за планом).

По програмі (за програмою).

Контрольний опит (контрольне опитування).

Любий учень (будь-який учень).

По вихідних днях (вихідними днями).

А ще цікаво:

- Вікно, кватирку, двері відчиняють і зачиняють.

- Зошит, книжку відкривають і закривають.

- Очі розплющують і заплющують.

-  До дошки піде Андрій Гончаров, а не Гончаров Андрій (хоч у журналі так).

Люди, які не дбають про культуру власної мови, помилково кажуть: «Я вибачаюсь». Так говорити не можна, бо частка - ся означає себе, отже, виходить, що людина вибачає сама себе. Треба говорити: вибачте мені, пробачте мені, даруйте мені, я перепрошую.

Часто можна почути: «слідуюче питання», «слідуюче завдання». Але в українській мові немає слова «слідуючий». Це калька з російського слова «следующий». Тому правильно говорити «наступне питання», «наступне завдання».

Іноді можна почути комплімент: «Ти гарно виглядаєш!» Та освічена людина подумає: «Звідки виглядаєш?» Тому правильно сказати: «Маєш гарний вигляд». І говоріть про це частіше своїм колегам.

А тепер наступне завдання.

4.  «Підступні пароніми»

Пригадаємо, що таке пароніми. Пароніми – це слова, які мають близьке звучання, але різне значення. Наприклад: досвід – дослід, адресат – адресант.

На ваших листках в дужках записані пари паронімів, необхідно підкреслити

Виборча (ділянка, дільниця), (професійний, професіональний) співак, (особова, особиста) справа (документ), (комунікативна, комунікаційна) функція мови, (годівниця, годувальниця) для птахів, на дорогах (ожеледиця, ожеледь), (тактичний, тактовний) маневр, (дипломат, дипломант) конкурсу.

Вірно:

Виборча (ділянка, дільниця), (професійний, професіональний) співак, (особова, особиста) справа (документ), (комунікативна, комунікаційна) функція мови, (годівниця, годувальниця) для птахів, на дорогах (ожеледиця, ожеледь), (тактичний, тактовний) маневр, (дипломат, дипломант) конкурсу.

А тепер наступне завдання, окреме для кожного –

5.  «Я, мене, мені»

Пропонуємо педагогам змінити за відмінками власне прізвище, ім'я та по батькові, не забуваючи і про особливість української мови – кличний відмінок.

Нагадаємо, що чоловічі прізвища на - о та приголосну при відмінюванні мають закінчення - а (-я), а жіночі – не змінюються.

Звичайно, нічого в класі не зміниться, якщо педагог неправильно вимовить слово або використає невдалий зворот. Це лише свідчитиме про низький рівень культури мовлення цієї людини. Але педагоги є взірцем для наслідування. Тому бажаємо, щоб ваше мовлення було показником вашої педагогічної культури, засобом самовираження і самоствердження вашої особистості.

Черговий, грошей, житло, позаторік, статуя, центнер, цемент, кілометр, одинадцять, завдання, вимова, каталог, випадок, помилка, виразний, читання, ознака, предмет, рукопис, феномен, порядковий, дефіс, літопис.

 

Реалізувати-

фотографія -

фундамент -

фамільний -

феноменальний -

азартний -

фантастичний -

Толерантність –

комфорт -

легітимний -

лояльний —

амбіція -

толерантність -

 

Виписуємо газети і журнали

Стежити за текстом

Виключення з правил

Дякую Вас

Взяти себе в руки

Задавати питання

Не мішайте

Читайте дальше

У той день

По програмі

Контрольний опит

Любий учень

По вихідних днях

 

Виборча (ділянка, дільниця),

(професійний, професіональний) співак,

(особова, особиста) справа (документ),

(комунікативна, комунікаційна) функція мови,

(годівниця, годувальниця) для птахів,

на дорогах (ожеледиця, ожеледь),

(тактичний, тактовний) маневр,

 (дипломат, дипломант) конкурсу.