Доповідь на тему: «Використання елементів народознавства у морально-естетичному вихованні здобувачів освіти в умовах спеціальної школи»

 

 

 

 

 

 

Доповідь на тему:

«Використання елементів народознавства у морально-естетичному вихованні здобувачів освіти в умовах спеціальної школи»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Одним із пріоритетних напрямів реформування виховного процесу в державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI століття») визначено «утвердження принципів загальнолюдської моралі, правди, справедливості, патріотизму, добра, краси, працелюбності, інших доброчинностей». Такі принципи завжди були притаманні українському народу, ними пронизана вся система його національно-культурних цінностей.

Сьогодні школа готує молодшого школяра до життя в майбутньому  інформаційному суспільстві, при цьому дбайливо оберігаючи і примножуючи систему норм і цінностей, що склалася в українського народу.

Національно-культурні традиції є природним стимулюючим фактором шкільного навчально-виховного процесу. Можливості його важко переоцінити, якщо співвіднести із сучасними завданнями гармонійного розвитку молодших школярів в умовах гуманізації початкової освіти.

Використання національно-культурних традицій у вихованні молодших школярів є  ефективним за умов:

- доступності;

- емоційності;

- врахуванні вікових та індивідуальних особливостей дітей;

- зв'язку  з життям;

- комплексного підходу до виховання національними традиціями.

 Виховний досвід народу закріплюється в традиціях, які "є виявом його історичної пам'яті, його самовизначення та оберегом культури, мови, релігії, звичаїв тощо". Найголовнішим педагогом є народ, який сотні років нагромаджує педагогічний досвід, формує правила виховання.

На активність виникнення і розвитку традицій значний вплив має конкретна історична епоха чи її період. Вони актуалізують свою, відповідну до потреб часу, систему звичаїв, обрядів, норм, свят, ритуалів, яка є продуктом суспільних відносин людей і невід'ємним компонентом національної культури на всіх етапах її розвитку. Традиції формуються в залежності від системи господарювання та соціальної культури суспільства. Отже, традиції, звичаї, обряди та свята - необхідний елемент соціального і особистого життя людини.

У кожного народу історично склалася власна система національно-культурних традицій, що ґрунтується на міцних підвалинах менталітету нації, надбаннях минулих епох і сучасності, яка забезпечує підростаючому поколінню найбільш сприйнятливий шлях пізнання: від національного - до загальнолюдського, планетарного. Проте обов'язково з почуттям любові до свого рідного і близького.

Педагогічна сутність національно-культурних традицій полягає у відтворенні в наступних поколінь того кращого, що вироблено українським народом упродовж усієї історії свого існування. Отже, виховання учнів початкових класів на національно-культурних традиціях українського народу забезпечує їх прилучення до високих духовних і матеріальних надбань свого народу, засвоєння і примноження кращих звичаїв, моральних норм, естетичних цінностей та інших елементів культурної спадщини, кращих психічних якостей українського народу, специфіки його емоційної та інтелектуальної сфери, що зберігаються нацією, розвиваються і передаються протягом століть.

Найбільш ефективним чинником виховання поваги і любові до Батьківщини є національно-культурні традиції українського народу. Прийдешній день України повністю залежить від того, як ми сьогодні сформуємо у молоді громадянську позицію, почуття патріотизму, єдності її з рідним народом.

Тому, виховуючи на традиціях, прагнемо сформувати у молодого покоління вірність ідеалам побудови в Україні демократичної, правової держави, горде почуття належності до українського народу, стимулювати національне пробудження, відродити громадянське сумління і національний обов'язок. Доводимо глибинний зв'язок національного з духовністю особистості, інтелектуальною зрілістю і красою. У цьому полягає мета виховання молоді на національно-культурних традиціях українського народу.

Таким чином, традиції - це самобутнє культурно-історичне явище. Вони складають ту основу, на якій базується єдність усіх поколінь українського народу, і навіть більше - єдність усіх етносів, що населяють Україну. Традиції забезпечують формування вірності Вітчизні і національним вартостям, а через них - і вічним загальнолюдським цінностям.

Разом з цим, національно-культурні традиції нашого народу - це вклад української нації в загальнолюдську скарбницю духовності, у світову культуру.

Отже, національні традиції - це святість певного народу, те, чим він керистується в своїй життєдіяльності. В. О. Сухомлинський писав: "Душа не може жити без святині. Щось для людини стає дорогим і непорушним, невикорінним і незнищенним". Видатний педагог вдумливо говорить, що людська душа для нього -  неначе родюче поле, на якому потрібно виростити пшеничний колос. "Не будеш орати землю й зрошувати її потом, запліднювати турботами і тривогами, - поле буде пустирем, а на пустирі виросте чортополох". Далі він пише: "Я тридцять три роки працюю в школі, і тридцять три роки мені не дає спокою думка: як створити людину з багатою, щедрою, благородною душею, готовою віддати свої багатства людям?" Педагог переконливо доводить, що все залежить від учителя. "Альфою і омегою моєї педагогічної віри є глибока віра в те, що людина є така, яке в неї уявлення про щастя. В.О.Сухомлинський впевнений, що вихователь є творцем людської душі, плугатарем і сіячем, він формує уявлення про щастя. Якщо йому не вдалося посіяти справді людське насіння щастя, то в душі може утвердитися інша святиня.  Він називав народні традиції "живим, вічним джерелом педагогічної мудрості", "зосередженням духовного життя народу". Таким чином, ритуали, звичаї, обряди, норми, свята, ідеали мають у своїй основі народні святині, вони об'єднують минуле і майбутнє народу, утверджують в душах нинішнього покоління віковічні традиції рідного народу, інтегрують певну спільність людей у високорозвинену сучасну націю: Через систему традицій кожний народ відтворює себе, свою духовну культуру, свій характер і психологію у своїх дітях.

 Отже, в основі понять "народ", "нація" лежать стійкі віковічні традиції - трудові, моральні, естетичні . Тому прилучення школярів до національних традицій має не лише педагогічне, а й глибоке соціальне значення. Дослідження показує, що педагогічний вплив народних традицій, особливо сімейних, на формування особистості неперевершений. Учні сприймають їх легко, природно и просто, навіть у школі не відчуваючи, що її виховують. Очевидно, це й дало підставу П.Д.Ушинському прийти до висновку, що "виховання, створене самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну силу, якої немає в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях" . Тому національно-культурні традиції є обличчям народу, значною виховною силою і вічним джерелом духовності для підростаючих поколінь.

Усі основні засоби і методи народного виховання мають комплексний характер, вирішують одночасно декілька педагогічних завдань. Серед дослідників народної педагогіки  немає єдиної думки щодо засобів народного виховання. В окремих публікаціях до них відносять казки, прислів'я, приказки та інше, тобто твори фольклору.

Отже, на основі досліджень наявних праць із народної педагогіки  доходимо висновку, що всі її засоби поділяються на три групи:

1) засоби матеріальної культури – природа, діяльність;

2) засоби духовної культури – слово, рідна мова, фольклор, релігія, мистецтво, гра;

3) засоби соціонормативної культури – традиція, громадська думка.

Запропонована класифікація засобів української народної педагогіки має узагальнений характер. У контексті нашого педагогічного дослідження використовуємо іншу,  більш детальну, класифікацію. Таким чином, усі засоби народної педагогіки поділяємо на три блоки: фольклор, гра, традиції. Кожен із них складається із взаємопов'язаних елементів. Так, наприклад, будь-яка народна традиція включає елементи гри, пісні, і будь-яка гра не може проходити без використання малих жанрів фольклору: лічилки, мирилки, примовки тощо (рис. 1). 

  

 

Рис. 1. Засоби народної педагогіки

 

Однак, вважаємо, з практики народної педагогіки варто виокремити ті форми, методи і засоби, які придатні для "перенесення" в навчально-виховний процес дошкільного закладу в контексті його виховних завдань. Результативність морального виховання молодших школярів  засобами народної педагогіки, як засвідчує аналіз джерельної бази, значною мірою залежить від актуалізації їх змісту та використання з урахуванням вікових особливостей дітей і педагогічних умов діяльності навчального закладу.

Можливості для морального виховання молодших школярів  закладено у навчально-виховних програмах шкільної освіти. Саме у молодших класах діти в повсякденному житті довідуються про такі важливі питання, як сім’я, права і обов’язки її членів, взаємодопомога, сімейні традиції; традиції українського народу; культуру та побут регіону, в якому проживають тощо.

 

 

1. Моральне виховання

Роль морального виховання в розвитку i формуваннi особистостi усвiдомлювалася з давнiх-давен. Багато хто з видатних педагогiв минулого пiдкреслювали, що пiдготовка доброзичливої людини не може зводитися тiльки до її освiти i розумового розвитку. І на перший план у вихованнi висували моральне формування особистостi. Вiдомий давньоримський фiлософ Сенека радив: “Навчи спершу добрим правилам моралi, а потiм – мудростi, бо без перших важко навчитися останнiй”.

Важливо забезпечити єднiсть моральностi i знань, духовної культури i освiченостi. Мораль є найдавнiшою формою людської свiдомостi, яка становить сукупнiсть норм, правил, принципiв, що визначають поведiнку людей, їх обов’язки один до одного перед суспiльством, державою.

Наука про суть i змiст моралi, закони її виникнення, розвитку та функцiонування, називається етикою. Етика є наукою про правильну поведiнку людини або про добро i його здiйснення, як окрема наука вона вперше розроблена Аристотелем. Питання етики охоплюють поняття добра, етичних норм та iдеалiв, мотивiв етичних вчинкiв. З питаннями моралi тiсно пов’язанi поняття моральностi та духовностi.

Моральнiсть – це вiдповiднiсть поведiнки людини нормам моралi. Духовнiсть, або вища моральнiсть, це те, що зв’язане з внутрiшнiм свiтом людини, її настроями, переживаннями, почуттями.

Змiст морального виховання складається з окремих напрямiв морального виховання. Такими напрямами морального виховання є:

1)    формування нацiональної самосвiдомостi та патрiотизму ;

2) виховання гуманностi, доброзичливостi, чуйностi, ввiчливостi та тактовностi;

3) виховання свiдомої дисциплiни, дисциплiнованостi, обов’язку та вiдповiдальностi;

4) виховання культури поведiнки – це сукупнiсть вироблених i перевiрених досвiдом способiв органiзацiї повсякденного життя та спiлкування людей.

Культура поведiнки включає:

а) виховання культури спiлкування мiж людьми.

До уваги беруться такi якостi людини, як ввiчливiсть, тактовнiсть, простота, скромнiсть, точнiсть, вiдповiдальнiсть, культура мовлення i жестiв.

б) виховання культури поглядiв, що включає виховання розумних потреб, виховання вмiння поводитися вдома; повага до батькiв, слухнянiсть, участь у домашнiй працi.

в) виховання культури органiзацiї вiльного часу, правильне поводження за столом, в гостях, чистота та охайнiсть, вмiння вибирати i дарувати подарунки;

г) культура зовнiшнього вигляду – вироблення санiтарно-гiгiєнiчних навичок i звичок.

5. Здiйснення правового виховання.

6. Екологiчне виховання.

          2. Естетичне виховання

Естетичне виховання школярiв – це формування здатностi сприймати, розумiти i оцiнювати прекрасне в життi, природi, мистецтвi.

Естетичне виховання передбачає також формування вмiння розумiти i сприймати комiчне, трагiчне, фальшиве, правдиве.

Складовими елементами естетичного виховання є: художня освiта, що являє собою процес засвоєння школярами певних знань, вмiнь в галузi мистецтва. В тому числi i самодiяльного мистецтва. Художня освiта передбачає ознайомлення з творами мистецтва, з iсторiєю того чи iншого виду мистецтва. Вона допомагає краще сприймати та розумiти мистецтво. Другий важливий елемент естетичного виховання – художнє виховання, який являє собою процес формування у дiтей художнiх смакiв, поглядiв, уявлень, що дає змогу оцiнювати, розумiти i любити мистецтво. Художнє виховання формує потребу в художньо-творчiй дiяльностi, яка може реалiзуватися в умовах школи, через участь дiтей в спецiальних гуртках.

Естетичне виховання в своїй органiзацiї опирається на науку, що називається естетикою. Естетика є наука про прекрасне, яка використовує надбання нацiональної i свiтової культури.

Важливими завданнями естетичного виховання є:

- виховання естетичних почуттiв, смакiв, художньо-естетичної культури;

- формування у школярiв вмiнь та навичок самостiйної художньо-естетичної дiяльностi;

- розвиток мистецьких задаткiв, нахилiв, iнтересiв;

- виховання любовi i поваги до нацiональної культури, мистецтва, традицiй i звичаїв свого народу;

Засобами естетичного виховання є:

1. Мистецтво та його рiзноманiтнi види.

2. Природа.

3. Праця.

4. Побут та навколишнє середовище, пiд якими ми розумiємо архiтектуру, парки, заповiдники, оформлення житлового примiщення та школи.

5. Фольклор.

Естетичне виховання здiйснюється двома важливими шляхами:

1) процес навчання;

2) позанавчальна дiяльнiсть школярiв.

Естетичне виховання в позанавчальнiй роботi спрямоване на розвиток i формування естетичних поглядiв, смакiв, розвиток мистецьких нахилiв, здiбностей, а також органiзацiю вiльного часу школярiв.

Педагогiчнi знання та вмiння народу сконцентрованi в українському фольклорi, традицiях, звичаях та обрядах, що можна використовувати як засоби виховного впливу на учнiв початкових класiв.

Так, у народних прислiв'ях, казках, легендах чiтко сформульований iдеал виховання, визначено моральнi якостi, притаманнi вихованiй людинi. В прислiв'ях зiбранi конкретнi правила культурної поведiнки, викла­денi в дотепних формах, що полегшує їх усвiдомлення молодшими школярами. Українськi народнi казки мiстять вiдомостi про форми та способи культурної по­ведiнки, а також про наслiдки порушень визначених норм. Іншими словами, можна сказати, що в прислiв'ях, приказках, легендах, казках сконцентрований мораль­ний зразок, вироблений українським народом.

Виховна цiннiсть народної гри полягає в тому, що в iгровiй ситуацiї дiти беруть на себе певнi ролi i ви­конують iгровi дiї. Це потребує усвiдомленого дотри­мання визначених правил та норм поведiнки. Внаслiдок цього в учня, з одного боку, накопичується соцiальний досвiд, закрiплюються певнi позитивнi форми та способи поведiнки, а з iншого — вiн при­вчається дотримуватися вимог, якi до нього ставлять­ся. Таким чином, використання засобiв народної пе­дагогiки, а саме, фольклору, в процесi виховання культури поведiнки молодших школярiв дає змогу впливати на iнтелектуальну, емоцiйну, практично-дiяльнiсну сфери особистостi дитини.