ДОПОВІДЬ «Світло і колір»

ДОПОВІДЬ

«Світло і колір»

Світло - явище електромагнітне: від джерела світла виходять промені, що розповсюджуються як електромагнітні хвилі дуже високої частоти і дуже малої довжини, що вимірюється в нанометрах (1нм=10 -9м). Джерел, що випромінюють світло, в природі багато. Це сонце і зорі, електричні, газові й інші лампи, свічки, звичайне багаття, розпечені метати тощо. Більшість із них випромінює безкольорові пучки променів, які ми умовно називаємо білими.

Вивчаючи білі промені, англійський вчений І.Ньютон помітив цікаве явище: якщо крізь вузьку щілину в світлонепроникній перегородці пропустити промінь сонячного світла і поставити на його шляху склянку тригранну призму, ребро якої буде паралельне щілині, то на екрані утвориться різнокольорова смужка, схожа на веселку(райдугу). І.Ньютон назвав її спектром .

Розглядаючи сонячний спектр, можна розрізнити в ньому сім виразних кольорів і червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій і фіолетовий), які не мають між собою чітких меж,перехід від одного до іншого є неперервним. Довжина хвиль променів, що дають видиму частину спектра, -370-780 нм.

Крім видимих променів, що випромінюються джерелом світла, є промені, невидимі неозброєним оком людини. Це ультрафіолетові промені, довжина хвилі яких менша за 370 нм, та інфрачервоні теплові промені з довжиною хвилі більшою за 780 нм. Так само кожний кольоровий промінь характеризується відповідною довжиною хвилі.

Отже, можна умовно розглядати білий промінь світла як суміш колірних променів з різною довжиною хвилі. Проходячи крізь призму, вони заломлюються під різними кутами і виходять із неї у вигляді різнокольорового пучка. Якщо на шляху пучка різнокольорових променів поставити двоопуклу лінзу і таким чином зібрати їх в один промінь, то він знову стане білим.

Кожен предмет у природі має властиву йому колір. Колір предмета залежить від здатності матеріалу поглинати чи відбивати певну кількість світлових променів, від структури його зовнішньої поверхні (фактури), освітлення і складу світлового променя, який падає на предмет.

Будь-яке тіло здатне поглинати або відбивати промені, що падають на нього, а якщо воно прозоре, то й пропускати їх крізь себе. Колір непрозорого предмета залежить від здатності матеріалу поглинати або відбивати промені з певною довжиною хвилі, а отже і певного кольору. Якщо предмет поглинає всі промені, що падають на нього, він здається нам чорним, а якщо відбиває їх -білим. Предмет, що поглинає всі промені, крім червоних, матиме червоний колір, а той, що відбиває тільки сині промені, - синій колір тощо. Світлові промені у просторі розповсюджуються прямолінійно. Зіткнувшись з поверхнею, частина їх відбивається за законом рівності кутів падіння і відбивання.

Якщо поверхня рівна, вона відбиває пучок світла в одному напрямку. Коли стати збоку від пучка відбитого світла, то важко буде розрізнити колір поверхні, оскільки на ній видно блиск (відбиток) від джерела світла.

Шорстка поверхня розсіює пучок променів і тому, з якого боку її не розглядати, побачити блиск (відбиток) джерела світла не можна.

Залежно від здатності відбивати промені поверхня може бути блискучою, матовою або глянцевою. Блискуча поверхня на окремих ділянках блищить і дзеркально відбиває навколишні предмети, глянцева блищить, але не відбиває предметів, а матова блиску не має.

Усі декоративні штукатурки, що застосовуються для опорядження фасадів, зовні шорсткі і рельєфні, тому поверхня виглядає матовою і рівномірно пофарбованою, з якого ми б на неї не дивилися. Крапкові блискітки від зернин слюди й інших мінеральних заповнювачів не впливають на загальний колір опорядження.

Інколи після дощу або при проходженні сонячного променя через водяний пил водоспадів ми спостерігаємо природне спектральне розкладення світла - райдугу. У цих випадках призмою служить найдрібніший водяний пил, якому властиво заломлювати промені світла.

При дальшому вивченні природи світла було встановлено, що світло так само, як і електрична енергія, поширюється хвилеподібно, причому довжина світлової хвилі дуже мала й вимірюється мілімікронами. Хвилі відрізняються одна від одної довжиною. Довжина хвиль видимої частини спектра світлового променя лежить у межах від 400 до 800 ммк. Саме тому, що хвилі бувають різної довжини, вони викликають різні кольорові відчуття. Так, світлова хвиля довжиною від 400 до 430 ммк здається фіолетовою, а хвиля довжиною від 430 до 480 ммк - синьою.

Зображений сонячний спектр і вказана приблизна довжина хвиль, що відповідають певним кольорам. За межами видимої частини спектра міститься його невидима частина. Так, за червоними йдуть інфрачервоні, або теплові, промені, які легко визначити по підвищенню температури на термометрі, розташованому у цій ділянці спектра, а за фіолетовими - ультрафіолетові, або хімічно активні промені, які руйнують різні пігменти й лакофарбові покриття.

Світлові промені, вихідні від різних світлових джерел, мають неоднаковий спектральний склад, тому значно відрізняються за кольором. Світло електричної лампочки значно жовтіше від денного світла, а світло гасової лампи жовтіше від світла електричної лампочки. Пояснюється це тим, що в спектрі променя денного світла переважають хвилі, які відповідають синьому кольорові, а в спектрі електричної і особливо гасової лампи переважають червоні й оранжеві промені. Ось чому один і той же предмет може набувати різного забарвлення від того, яким джерелом світла він освітлений.

Але якщо кілька чоловік, що мають нормальний зір, бачать якийсь предмет при однаковому освітленні, він усім здається однакового забарвлення.

Колір кожного предмета залежить від його фізичних властивостей, тобто здатності відбивати (вбирати) чи пропускати промені світла, тому промені світла, що падають на поверхню, поділяються на відбиті, увібрані та пропущені.

Тіла, що майже повністю відбивають чи вбирають промені світла, сприймаються як непрозорі.

Тіла, що пропускають значну кількість світла,ю сприймаються як прозорі (скло).

Якщо дивитися на предмети через безбарвне скло, їх колір залишиться незмінним. Отже, безбарвне скло майже повністю пропускає всі кольорові промені спектра. Виняток становить незначна кількість відбитого й увібраного світла, що складається з усіх кольорових променів спектра.

Якщо ж замінити безбарвне скло синім, то всі предмети за склом здадуться синіми. Значить, синє скло пропускає в основному сині промені спектра, поглинаючи майже повністю всі інші.

Предмети, розглянуті через червоне скло, здаються червоними. Отже, червоне скло пропускає в основному червоні промені спектра, поглинаючи майже повністю промені останніх кольорів.

Колір непрозорих предметів визначається їх відбивними властивостями. Так, предмет здається синім, якщо він відбиває лише сині промені, а всі останні поглинає. Якщо ж предмет відбиває червоні і поглинає всі останні промені спектра, він має червоне забарвлення та ін..

Таке поглинання предметами кольорових променів називається вибірним.

Колір - одна з властивостей об’єктів матеріального світу, котра сприймається як усвідомлене зорове відчуття.

За допомогою кольору можна умовно збільшити об’єм приміщення (відступаючі кольори) або, навпаки, зменшити (виступаючі кольори). Ісак Ньютон у 1666р. пропустив сонячний промінь через тригранну скляну призму й одержав спектр: червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений.

Колір пігментів визначають за ГОСТом 16873-78 візуальним за еталонами) та інструментальним (за допомогою приладу - компаратора кольору) методами. Людське око розрізняє 300 відтінків кольорів.

Колірний тон - характеризується довжиною хвилі спектра.

Світлота - характеризується коефіцієнтом відображення (К від), змінюється додаванням білого чи чорного кольорів.

Насиченість - зміна спектрального кольору при додаванні до нього рівного за світлотою сірого кольору, тобто зменшення чистоти хроматичного кольору.

При додаванні хроматичного кольору до хроматичного (додаткового) отримуємо сірий (ахроматичний) колір. Наприклад, блакитно-зелений + червоний (додатковий) = сірий; блакитний + жовтогарячий (додатковий) = сірий; фіолетовий + зелений (додатковий) = сірий.

Як уже зазначалося, в оптичному спектрі виділено тільки сім кольорів, але у природі їх значно більше. Це пояснюється тим , що колір може мати різні відтінки. Крім того, в сонячному спектрі немає чорних, білих і сірих кольорів.

Якщо покласти на білий папір кілька листків з дерев різних порід , то можна побачити, що всі листки зелені, але за колірним тоном вони неоднакові. Людське око може відрізнити близько 150 колірних тонів.

Усі кольори поділяю та на дві групи: ахроматичні (безколірні) і хроматичні (колірні).

Ахроматичні кольори становлять групу кольорів, які відрізняються один від одного тільки світлістю. До них належать білий, чорний і всі проміжні між ними сірі кольори. Якщо поверхня відбиває більше світлових променів, вона здається світлішою, менше - темнішою.

Змішуючи чорну і білу фарби в різних пропорціях, можна одержати цілий ряд сірих кольорів, різних за світлістю.

Слід пам’ятати, що абсолютно білих або абсолютно чорних кольорів у природі не існує. Найсвітліший білий колір має порошок сірчанокислого барію, який умовно взято за еталон білого кольору. Порівняно з ним усі інші матеріали білого кольору темніші. Найчорнішим вважається колір чорного оксамиту.

Хроматичні кольори - це кольори сонячного спектра. Кожний хроматичний колір характеризується колірним тоном, світлістю, насиченістю кольору.

Під колірним тоном розуміють таку його ознаку, за якою йому можна надати певну назву: червоний, синій, жовтий, зелений тощо. У природі є багато колірних тонів. Природним рядом колірних тонів є сонячний спектр. Є кольори, які значно відрізняються від спектральних, тоді їм присвоюють назву тих кольорових предметів або матеріалів, які є природі (тютюновий, горіховий, сталевий тощо).

Світлість хроматичного кольору залежить від здатності його відбивали світлові промені. Два предмети одного колірного тону, наприклад зеленого, можна відрізнити за їхньою світлістю (світло-зелений, темно-зелений). Для кожного хроматичного кольору (червоного, синього тощо) завжди можна підібрати ахроматичний (сірий) колір, рівнозначний за світлістю.

Змішавши одну й ту саму кількість, наприклад зеленої фарби з різною кількістю сірої, одержимо ряд сумішей зеленувато-сірого кольору однакової світлості. Проте всі вони відрізнятимуться одна від одної і від вихідних кольорів (сірого, зеленого) насиченістю.

Насиченістю називають ступінь відмінності хроматичного кольору від ахроматичного г.-:: самої світлості. Проте хроматичні кольори відрізняються від ахроматичних колірним Отже, поняттям «насиченість» визначається, наскільки більший або менший ступінь колірності  двох кольорів відносно один одного при їх порівнянні. Якщо порівняти колір _ свого крону ( порошок жовтого кольору) і ультрамарину (порошок синього кольору), то .: можна помітити, що колірний тон крону відчувається менше, ніж ультрамарину. Тому, колір тану менш насичений, ніж колір ультрамарину.

Найнасиченішими чистими кольорами є кольори сонячного спектра. Кольори фарб, пігментів, кольорових розчинів значно відрізняються від спектральних і вони блідніші, тобто менш насичені.

Для зручності вивчення кольорів і виведення законів змішування фарб усі кольори ;  сонячного спектра розміщують по кругу та додають до них пурпурний колір, якого в спектрі немає: він утворюється при змішуванні крайніх кольорів спектра (червоного і фіолетового), крузі один колір поступово переходить в інший.

Вивчаючи властивості кольорів, російський вчений М.В.Ломоносов установив, що серед великої кількості хроматичних кольорів є тільки три (червоний, синій, жовтий), яких е є можна дістати змішуванням інших кольорів. Ці три кольори називають основними.

Змішуючи основні кольори, дістають кольори інших тонів. Так, змішуючи червоний і . кольори, дістають фіолетовий; змішуючи червоний і жовтий - оранжевий; жовтий і синій - зелений. Фіолетовий, оранжевий і зелений кольори називають змішаними. Змішуючи основні кольори із змішаними, можна дістати нові кольори. На зовнішньому кільці : дворового круга показано три основних і дев’ять змішаних кольорів.

Однак не сі хроматичні кольори при змішуванні дають інший хроматичний колір. Наприклад, якщо змішаємо у певному співвідношенні червоний і зелений кольори, то тримаємо ахроматичний сірувато-білий колір.

Кольори, які при змішуванні дають ахроматичний колір, називають взаємно є: є: днювальними. Так, до червоних кольорів доповнювальними будуть блакитно-зелені, до

•                   :єт:гарячих - блакитні, до жовто-зелених - фіолетові тощо. Користуючись доповню

. чи кольорами, можна створити фарби, опоряджувальні суміші сірого кольору з є і етичними (кольоровими).

Хроматичні кольори умовно поділяються на теплі і холодні. Жовто-червоні кольори, • нагадують людині колір вогню, сонця, розпеченого металу, називають теплими. Синьо-зелені кольори, які нагадують колір води, льоду, трави, називають холодними.

Якщо оздобити нижню частину стіни (цоколь) світлим кольором, а верхню - темним, є : низатиметься, що верхня частина стіни нависає над цоколем і тисне на нього. Це явище називається масою кольору. Якщо кольори поміняти місцями, таке відчуття зникає і стіна :дається витою. Із двох кольорів важчим завжди буде темніший, насичений, тому під час :опорядження фасадів у два кольори цоколь або нижній поверх роблять темнішими, ніж верхні.

Облицюємо певну ділянку поверхні плитками холодного і теплого кольорів. ^:Розглядаючи поверхню, помітимо, що світлі плитки теплих кольорів здаються розташованими ближче, а темні холодних кольорів - далі. Це явище характерне не тільки для ахроматичних кольорів. Кольори, що здаються розміщеними ближче, ніж насправді, називають виступними, а ті, що далі, - відступними. Із двох теплих, двох холодних або двох _ ахроматичних тичних кольорів виступним буде світліший.

Існуючі в природі кольори можна розділити на дві групи. До однієї з них належать біті, чорні й цілий ряд проміжних сірих кольорів. Ці кольори називаються ахроматичними (безбарвними).

Другу групу становлять хроматичні кольори: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, синій, фіолетовий, а також безліч проміжних кольорів.

Промінь світла від предметів, забарвлених в ахроматичні кольори, відбивається, не зазнавши будь-яких помітних змін. Тому ці кольори сприймаються нами лише як білі чи чорні з цілим рядом проміжних сірих відтінків і відрізняються один від одного лише ясністю.

Колір у цьому випадку залежить виключно від здатності тіла поглинати чи відбивати промені спектра. Чим більшу кількість світла відбиває поверхня, тим вона здається більшою і навпаки, чим більшу кількість світла поверхня полинає, тим вона чорніша.

В природі існує матеріал з поверхнею, що відбиває, чи поглинає усі 100% світла., що потрапляє на неї, тому немає ні ідеального білого, ні ідеально чорного кольору.

Найбіліший колір має порошок сірчанокислого барію, спресований у плитку, який відбиває 94% світла, що падає нього; цинкові білила дещо темніші за сірчанокислий барій, свинцеві білила ще темніші, а далі, в міру зменшення білості, йдуть гіпс, літопонове білило, папір для письма вищого сорту і крейда.

Найбільш темною вважається поверхня чорного бархату , яка відбиває лише близько 0,2% світла.

З цього можна зробити висновки: ахроматичним кольорам на відміну хроматичним властиве невибірне відбиття і вбирання.

Хроматичні кольори мають три властивості: колірний тон, світлість і насиченість

кольору.

Колірний тон - властивість кольору, яка визначається довжиною хвиль і дає можливість оку людини сприймати й визначати червоний, жовтий, синій та інші спектральні кольори. Колірних тонів існує значно більше, ніж назв для них. Природним рядом колірних тонів є сонячний спектр, у якому колірні тони розташовуються так, що поступово й безперервно переходять один у другий.

Світлість - це здатність кольору відбивати більшу чи меншу кількість променів світла. При більшому відбиті світла ми сприймаємо колір як світлий, при меншому - як темний. Ця властивість є загальною для всіх кольорів як хроматичних, так і ахроматичних, тому за світлістю можна порівнювати будь-які кольори. До хроматичного кольору будь-якої світлості легко підібрати подібний до нього за світлістю ахроматичний колір.

Для визначення світлості користуються так званою «сірою шкалою», яка складається з набору ви фарбувань ахроматичних кольорів, що поступово переходять від найчорнішого, темно-сірого, сірого, і ясно-сірого до майже білого. Ці ви фарбування наклеєні між отворами з картоні; проти кожного вифарбуваня позначений коефіцієнт відбиття даного кольору. Шкалу накладають на досліджувальну поверхню і , співставляючи її з ви фарбуваннями, визначають світлість.

Насиченістю хроматичного кольору називається здатність колірного тону вбирати більшу чи меншу кількість сірого ахроматичного кольору, рівного йому за світлістю, із з береженням свого колірного тону.

Насиченість різних тонів неоднакова. Якщо будь-який спектральний колір, припустімо жовтий, змішати з ясно сірим, рівним йому за світлістю, то насиченість колірного тону дещо зменшиться, він стане біднішим або, як кажуть менш насиченим, чистота його також зменшиться. Долаючи й далі до жовтого ясно-сірий колір, ми будемо одержувати все менш насичені і менш чисті тони, причому при великій кількості сірого кольору. жовтий відтінок стане ледь помітним.

Якщо ж потрібно одержати менш насичений синій колір, необхідно ввести значно більшу кількість сірого кольору, рівного за світлістю синьому. Очевидно, насиченість спектрального синього кольору слід вважати більшою, ніж спектрального жовтого.

Якщо всі кольори сонячного спектра, зберігши природну їх послідовність, розташувати по колу, то виявиться що для плавного його замикання в спектрі не вистачає пурпурного кольору. Він може бути одержаний при змішуванні червоного і фіолетового кольорів, які з обох боків закінчують спектр. Після ведення невистачаючого пурпурного кольору утворюється замкнуте коло, яке може служити для визначення основних законів змішування кольорів.

Колірне коло для змішування фарб складається з 12 основних кольорів.

В середині кола показані три кольори - жовтий, синій і червоний, які називаються основними. На зовнішньому кільці колірного кола розташовані проміжні кольори - жовто- зелений, зелений, синьо-зелений, синьо-фіолетовий, фіолетовий, червоно-фіолетовий, оранжево-червоний, оранжевий і жовто-оранжевий, які називаються змішаними. Можна переконатися, що з трьох основних кольорів можна скласти найрізноманітніші кольори та відтінки.

Реакція людини на відчуття кольору може бути психологічною (емоції, асоціації, альт урна символіка), психофізіологічною (зміна душевного стану та ступеню концентрації уваги, покращення чи погіршення бачення, підвищення чи зниження втоми тощо) Та фізіологічною (зміна характеристик дихання, кровообігу, функціонування нервової та м’язової системи). Сприймання кольору, оцінка колірних відчуттів залежить від ступеню та характеру освітлення, пори року, доби (ранок, день, вечір) та інших умов.

Колір суттєво впливає на людський організм, в першу чергу, на психіку людини. Так, червоний колір спочатку збуджує нервову систему людини, а в разі тривалого перебування в йог оточенні - стомлює, викликає апатію. Жовто-оранжеві кольори здатні призвести до запаморочення. Заспокійливо діє на людину зелений колір, він звужує внутрішній тиск, загострює слух, сприяє поліпшенню кровообігу. Блакитно-синій колір знижує кров’яний тиск і регулює ритм дихання.

Якщо це все узагальнити, то можна дійти до висновку, що синьо-блакитні і зелені кольори сприяють підвищенню працездатності, заспокоюють людину, знімають втому, а червоно оранжеві, навпаки, збуджують і стомлюють, внаслідок чого знижується працездатність.

Колір впливає і на сприйняття людиною звуку. В приміщеннях, опоряджених у холодні зеленувато-сині кольори, звуки здаються гучнішими, ніж у приміщеннях з теплими яскраво-червоними кольорами.

Проте довге перебування в оточенні одного кольору, навіть такого заспокійливого, як зелений, може призвести до втоми внаслідок одноманітності. При створенні інтер’єра це слід урахувати, роблячи на одноманітному фоні стін кольорів вставити у вигляді окремо розміщених оздоб або опоряджуючи стіни в різні кольори. Тоді при переведенні погляду з одного предмета на інший відчуття одноманітності зникає і зорова втома знімається. З цією ж метою в житловому приміщенні, стіни якого однокольорові, розміщують меблі, колір оббивки яких відрізняються від кольори стіни, або меблі з різнокольоровою оббивкою.

Колір пливає на сприйняття людиною розмірів. Приміщення із стінами світлого ненасиченого кольору, наприклад білого, здається простішим, ніж таке саме приміщення із стінами темного насиченого кольору. Тому при споряджені низьких приміщень (кухні, ванні кімнати. туалети тощо) в них не використовують чорний, темно-синій або темно-зелений кольори.

Сприймання кольорів, які ми бачимо навколо себе, викликається дією на око складного колірного потоку, що складається з світлових хвиль різної довжини. Але ми не маємо враження строкатості й багатоколірності, тому що око має властивість змішувати різноманітні кольори.

Для вивчення законів змішування кольорів користуються приладами, що дозволяють змішувати будь-які кольори в будь—якій пропорції.

Найпростішим правилом для змішування кольорів є вертушка-дзиґа. Якщо на вісь вертушки надіти кружок, пофарбований по спектрах кола в різні кольори, й почати його обертати, то буде видно лише дин колір, у який, змішавшись, зіллються усі кольори окремих секторів. Збільшуючи чи зменшуючи величину різних кольорових секторів, можна змінювати кількість співвідношення кольорів.

Змішування на вертушці відбувається внаслідок швидкого чергування кольорів, розташованих один за одним, внаслідок чого око не сприймає їх окремо: вони змішуються і створюють враження однокольорового диску.

В лабораторних умовах звичайно користуються вертушкою з електродвигуном, що має швидкість не менше 2000об/хв., до осі якого кріпиться диск.

Але не завжди при змішуванні двох кольорів одержується хроматичний колір. Якщо хроматичний колір доповнити спеціально підібраним до нього іншим хроматичним кольором і змішати їх у точно визначеній пропорції, можна одержати ахроматичний колір.

Якщо пропорціональність при змішуванні буде порушена, колірний тон виявиться того кольору, якого було взято більше,при чому насиченість тону понизиться. Два хроматичних кольори, які утворюють при змішуванні в певній пропорції ахроматичний колір, називається додатковим. Змішування додаткових кольорів не може дати нового колірного тону.

Для більш чіткого визначення додаткових кольорів у восьмичленному колірному колі кожну пару їх розташовують на протилежних кінцях одного діаметра. При такій побудові червоному кольорові відповідає додатковий голубувато-зелений, оранжевому - голубий, жовтому - синій, жовто-зеленому - фіолетовий.

Змішування кольорів у малярній техніці. Використовувані в малярних фарбових складах (колерах) різні пігменти відхиляються за чистотою тону від спектральних кольорів, тому результати змішування залежать від чистоти й колірного тону застосовуваних пігментів.

Так, при змішуванні крону лимонного з синім ультрамарином одержиться зелень тьмяного, бруднуватого кольору. Недосить яскрава зелень одержується, якщо блакить змішати замість крону лимонного з кроном жовтим. Лише пігменти, яким властиві достатня чистота й певний колірний тон, - жовтий (крон лимонний), голубувато-синій (блакить), червоний (краплак) - дають змогу підбирати колери найрізноманітніших кольорів і дають при змішуванні проміжні кольори з достатньою чистотою тону.

Теплі й холодні кольори. Існуючі в природі кольори прийнято поділяти на теплі й холодні. До теплих належать червоні жовті, оранжеві, жовто-зелені; а до холодних - голубі, сині і синювато-зелені кольори.

Визначення холодного й теплого відтінку у кольорах, що розглядаються, досить умовне, тому що у різних людей можуть виникнути з цього привод несхожі враження.

Розбіли й затемнення. При фарбуванні споруд дуже рідко застосовуються так звані нерозбавлені колери», в яких використані лише кольорові пігменти. У більшості випадків застосовують світлі колери, розбілені при водяних пофарбуваннях крейдою, вапном, рідше - каоліном, а при олійних - змішані з різними білилами: цинковими, свинцевими, титановими, литопоновими.

Застосування світлих розбілених фарбових складів пояснюється кількома причинами. Чим світліші поверхні, тим більша освітленість приміщень. Поверхні, z: і аобовані розбіленими колерами, створюють сполучення спокійних кольорів, які не стомлюють зір. Забрудненість світлих поверхонь особливо помітна, тому за ними старанніше доглядають у процесі експлуатації.

На всі пігменти в однаковій мірі зберігають свій колірний тон при розбілах. Наприклад, блакить зберігає свій колірний відтінок при розбілах 1:1023, 1:2047 і навіть вшце. Охра ж стає малопомітною при розбілі 1:15.

Однак, приготовляючи колер, не завжди треба його розділювати, інколи навпаки, колер слід затемнити, тобто додати чорних пігментів. Для одержання коричневих кольорів різних відтінків до сурика залізного або мумії додають сажу чи перекис марганцю; ці ж пігменти додають і до охри, щоб одержати жовтий колер з зеленуватим відтінком.

Додаткові кольори. Виростання властивостей додаткових кольорів має також велике значення для приготував складів. Якщо взяти в незначній кількості один з пігментів і додати його до іншого, то відбудеться послаблення кольору того пігменту, якого взято більше, або, як кажуть колерувальники, відбудеться «приглушення кольору».

Прийом «приглушення кольору» в практиці приготування колерів доводиться користуватися досить часто. Щоб дещо приглушити червонуватий відтінок у колері, слід додати до нього велику кількість голобувато-зеленого пігмента і, навпаки, в разі приглушення зеленого кольору - деяку кількість червонуватого пігменту.

Таким чином, використовуючи додаткові кольори, можна приготувати колери з пом'якшеним колірним тоном.

Сполученням додаткових кольорів користуються інколи при витяганні фільонок. При фарбуванні панелей у зелений колір витягують, наприклад червону фільонку, в жовтий - синю. Фільонка виконана додатковим кольором, оживляє поверхню всієї стіни. Нерідко сполученням додаткових кольорів користуються при пофарбуванні суміжних приміщень, шоб «оживити» їх опорядження.

Сполученням додаткових кольорів можливе не лише для чистих насичених кольорів, але й для розбілених чи затемнених. При підборі додаткових кольорів користуються колірним колом.

Колірний контраст. Перебуваючи в безпосередньому сусідстві, кольори впливають один на одного. Один і той же колір сприймається по-різному залежно від того, якими кольорами він оточений. Це явище називається колірним контрастом.

Наприклад, світлий колір, знаходячись поряд з темним, здається ще світлішим і навпаки, темний поряд з світлим здається ще темнішим; червоний, межуючи з зеленим, здається більш насиченим.

Розрізняють два види колірного контрасту - світлотний і хроматичний.

Світлотним контрастом (контрастом за ясністю) називається зміна ясності під дією сусідніх кольорів. Чим світліший фон, тим світлішою здається фігура, незалежно від того, хроматичними чи ахроматичними кольорами виконано та й інше.

Хроматичним контрастом називається зміна колірного тону або насиченості кольору під дією сусідніх хроматичних кольорів.

Якщо квадратики сірого паперу покласти на різні хроматичні фони, то на червоному фоні сірий колір здаватиметься зеленуватим, на жовтому - синюватим, на зеленому - рожевим, на синьому - жовтуватим. Отже, якщо сіра фігура оточена хроматичним фоном, то колір її набуває відтінку додаткового до кольору фону.

Коли фігури й фон пофарбовані в додаткові кольори наприклад фігура пофарбована в зелений колір, а фон - у червоний, то зелений колір фігури не змінює свого колірного тону, д навпаки, здається ще більш зеленим, тобто стає більш насиченим, яскравішим. Отже, будь- який колір, знаходячись на фоні свого додаткового кольору, зберігає колірний тон, насуваючи більшої насиченості.

За допомогою колірного контрасту можна не лише підвищувати, але й знижувати насиченість колірного тону. Наприклад, якщо фігура червоного кольору помістити на більш насиченому червоному фоні, то колір фігури набуває сірого відтінку. Тут діє правило хроматичного контрасту: до червоного кольору нібито приміщується власний кольоровий колір (зелений), понижуючи його насиченість.

Таким чином, усякий колір, знаходячись на фоні однакового з ним колірного тону, але більш насиченого, губить частину своєї насиченості.

Знаючи правила хроматичного контрасту і користуючись таблицями додаткових кольорів, можна зарані встановити, який вигляд матиме будь-який колір на тому чи іншому хроматичному фоні в разі необхідності попередити явища хроматичного контрасту або дещо знизити їх.

Так, на синьому фоні сірий колір здаватиметься пожовтілим, тому до нього слід додати трохи синьої фарби, тоді синій колір примішаної фарби і жовтий відтінок, викликаний контрастом, при змішуванні дадуть чистий сірий ахроматичний колір.

Просторова властивість кольорів. У малярній техніці велике значення мають такі властивості кольорів, як щільність, легкість, здатність створювати враження віддалення чи приближення.

Кожному кольору властива особлива якість, яку називають щільністю (важкістю). У різних кольорів важкість різна. Темні кольори звичайно важчі від світлих. У малярній техніці необхідно враховувати щільність кольору. Отже, при пофарбуванні поверхонь у два кольори нижню частину слід фарбувати у більш темний колір, верхню - у більш світлий. Інколи, навпаки, у більш важкий колір фарбують верх. Тоді верхня частина поверхні (темна) повинна бути меншою за нижню (світла), наскільки меншою - це потрібно встановити, вибравши правильне співвідношення між частинами.

Наведено ряд прямокутників, нижня частина яких пофарбована в світлий колір, а верхня - у темний по спадній послідовності: 50, 45,40, 30,25, 15, 10% усієї площі прямокутника.

Встановлюючи розміри поверхонь під фарбування, користуються таким способом: на аркуші сірого паперу вирізають таку рамку, щоб у неї можна було вставити один з наявних пофарбованих зразків. Вставивши зразок потрібного кольору в рамку, на нього зверху поступово поступово насувати зразок іншого кольору так, щоб у рамці видно було спочатку лише вузьку смужку його. Поступово пересуваючи другий зразок, все більше збільшують цю смужку за рахунок площі нижнього зразка, доки не знайдуть найбільш вдале співвідношення.

Велике значення в малярній техніці має явище позірного віддалення чи приближення кольорових поверхонь.

Якщо невеликі червоні й сірі кружки діаметром близько 1 см розташувати на чорному фоні так, щоб вони чергувались між собою, і подивитьсь на них з відстані до 100 см, то здаватиметься, що кружки лежать у двох різних площинах - червоні ближче, а сірі далі.

Якщо червоні кружки замінити пофарбованими у будь-який інший насичений колір, результат буде той же, хоча й менш яскраво виражений.

Ці відчуття не у всіх людей однакові, але більшість сприймає світлі ахроматичні кольори як такі, що наближуються, а темні, - що віддаляються.

Теплі кольори також мають властивість здаватися більш близькими (які виступають), а холодні - віддаленими (які відступають). З насичених кольорів хроматичного ряду найбільшу здатність наближувати пофарбовану поверхню має жовтий колір. Дещо менше це помітно в оранжевого.

Найбільшу здатність віддаляти пофарбовану поверхню має синій колір і дещо в меншій мірі - бірюзовий.

Розбілені хроматичні кольори частково втрачають властивості оптичної ілюзії: розбілений оранжевий здається менш близьким, ніж насичений оранжевий; розбілений синій менш віддаленим, ніж насичений синій.-Враховуючи цю властивість кольорів, при пофарбуванні можна домогтися того, щоб невелике приміщення здавалося просторішим.

Частина фасаду, що виступають,- колони, пілястри, наличники вікон, мандрики, - треба фарбувати в кольори, які мають більшу властивість наближати пофарбовані предмети, ніж кольори основного фону. В іншому випадку може статися спотворення архітектурної форми.

Колір і фактура. Якщо олійними чи клейовими складами пофарбувати обштукатурені поверхні, раніше прошпакльовані в окремих місцях, а не суцільно, то пофарбування по не прошпакльованих місцях буде різко відрізнятися за кольором. Це відбувається тому, що колір предметів залежить від видимої структури їх поверхні, тобто від фактури.

За фактурою поверхні поділяються на матові, блискучі й глянцеві. Інколи виділяють ще групу дзеркальних, що мають найбільш блискучу фактуру.

Матовими називаються поверхні, які з різних точок здаються однаково яскравими. Прикладом матової поверхні може бути штукатурка, пофарбована клейовими чи вапняними кол ерами.

Блискучими називаються поверхні, які мають бліки, тобто з однієї якоїсь точки можуть здаватися дуже яскравими, а з іншої - темними. В таких поверхнях дзеркально відбуваються оточуючі їх предмети.

До блискучих належать добре підготовлені поверхні, пофарбовані олійною фарбою і покриті лаком.

Глянцеві поверхні займають проміжне положення між матовими й блискучими. Ці поверхні мають бліки, але не відбивають оточуючих предметів.

З фізики світла відомо, що кут падіння на поверхню променів світла дорівнює куту їх відбиття. Кожне тіло, на яке падає промінь світла, відбиває частину променів, але відбиття відбувається по-різному залежно від того, на яку поверхню - блискучу, глянцеву чи матову - упав промінь світла.

На малюнку а схематично показано відбиття світла від блискучої поверхні. Якщо дивитися на цю поверхню з точки А то ми побачимо яскравий промінь світла, що падає з точки Б. Які дивитися з точки В або якої-небудь іншої точки, то відбитий промінь світла пройде поза оком і ми побачимо поверхню, освітлену розсіяним світлом.

Таким чином, розглядаючи блище поверхню з різних точок, можна переконатися, що вона здається найбільш світлою, якщо дивитися на неї в напрямі дзеркального відбиття.

На мал. б показано, як відбивається світло від матової поверхні. Оскільки для матової поверхні характерна зерні фактура, а окремі площини зерен звернуті під різними кутами в різні боки, то промінь світла, що падає на таку поверхню, розсіюється також під різними кутами в різні боки, тому мак поверхні здаються завжди темнішими, ніж блискучі.

Завдяки зернистості матової поверхні промені світла, що падають на неї, розсіюються, скрадуючи нерівності площин, і мають матове пофарбування.

Ця властивість часто використовується в малярній техніці: застосовуються спеціальні фарбові склади, які надають поверхні матового вигляду; існує спеціальна обробка свіжопофарбованих поверхонь (торцювання, тупування), яка надає поверхні зернистості.

Завдання пофарбування

Скульптурно-архітектурні прикраси всередині споруди та на фасадах тепер при оформленні не застосовують, їх замінили кольорові рішення, що мають величезну силу емоційного впливу. Стеля, пофарбована у білий колір, підсилює колір стін, при цьому стіни можуть бути пофарбовані в усі кольори хроматичної і ахроматичної гами. Навіть таке поєднання кольорів у одній кімнаті — рожеві шпалери з легкими малюнком на трьох стінах і чорні з тим же малюнком на стіні, розташованій проти вікна (архіт. О. Г. Баяр),— було дуже контрастним, незвичайним і цікавим художнім рішенням інтер'єра.

В художньому опорядженні споруд найрізноманітнішого призначення (жилі, культурно-побутові та ін.) все ширше застосовується фактурне пофарбування стін. Цей прийом надає кольору пофарбування звучання, а приміщенням парадності.

Кольорові підлоги у зв'язку з застосуванням синтетичних матеріалів найрізноманітніших кольорів також стали способом художнього опорядження, якому властива певна виразність.

Колір у даний час є головним засобом оформлення будинків, тому навчитися використовувати колір потрібно кожній людині, що має відношення до опорядження будинків.

Освітленість приміщень. Встановлено, що світло, проникаючи в приміщення, кілька разів відбивається від поверхонь, утворюючи відбиття первинні, вторинні та інші, причому на освітленість приміщення найбільше впливає величина первинного відбиття.

Вибираючи колір для пофарбування кімнат, потрібно враховувати, що чим ближче він буде до кольору природного освітлення, тим сильніше відіб'ється світло від пофарбованих стін і тим світліше буде вдень у цьому приміщенні. Але й денне світло буває різним. Будь-яке пофарбування приміщення, що виходить вікнами на північ, буде мати більш холодний відтінок, ніж пофарбування приміщення, освітленого з південного боку.

Слід також враховувати, що в північних районах природна освітленість приміщень набагато нижча, ніж у південних. Крім того, в північних районах сонячних днів взимку мало і зима довга, в південних районах зима коротша і сонячних днів узимку більше.

Пам'ятаючи це, приміщення з слабким освітленням краще за все фарбувати в ясно- жовті кольори, при яких створюється ефект денного «сонячного» освітлення, або в ясно- рожеві кольори, які здаються освітленими вранішнім чи вечірнім сонячним світлом. Білий колір значно поступається в цьому випадку перед ясно- жовтим і ясно-рожевим, оскільки гіри слабкому освітленні білі поверхні здаються тьмяними й сірими.

Добре освітлені приміщення, звернуті на південь, південний захід і південний схід, можна фарбувати більш темними, а також насиченими холодними кольорами.

Науково-дослідним інститутом архітектури типового і експериментального проектування житла Держбуду підібрані кольори клейових колерів, які застосовуються залежно від освітленості приміщень та орієнтації їх по сторонах світу.

Нижче наводиться їх приблизна рецептура (кількість матеріалів подається в грамах).Віконні рами й косяки, а також стеля й верхні частини стін рекомендується фарбувати в білий колір, оскільки це створює нібито додаткову освітленість приміщень.

Для приміщень, звернутих:

На північ, північний захід на південь, південний захід

І північний схід іпівденнийсхід

Гігієнічність приміщень. Колір пофарбування має неабияке значення і з чисто гігієнічної точки зору. Фарбуючи приміщення лікарень, шкіл, їдалень, слід пам'ятати, що тут потрібне особливої старанне додержання чистоти. На темних поверхнях довше не помічаються забруднення. Пилу не видно і на сірих поверхнях. Отже, пофарбування повинно бути світлим, що дозволяє швидкої помітити найменше забруднення пофарбованих поверхонь.

На шорстких і пористих поверхнях особливо багато пилуД тому в приміщеннях, до яких ставляться особливі вимоги щодо чистоти, поверхні повинні бути гладкими.

Вплив кольору на людину. В ряді випадків той чи інший колір справляє на різних людей різне враження, але звичайно темні кольори більшість людей вважають «похмурими», а ясні - «веселими». Інтенсивні, насичені кольори здаються різкими, малонасичені - більш м'якими.

При пофарбуванні приміщень, в яких людина знаходиться тривалий час, велика інтенсивність стомлює зір, яскраве пофарбування набридає.

Інтенсивність і колір освітлення мають великий вплив на дію ока. Наприклад, гострота зору, швидкість зорового сприйняття і його стійкість дуже знижуються при синьому освітленні і значно підвищуються при жовтуватому та білому світлі, тому ясне, жовтувате пофарбування для зору найбільш зручне й корисне.

Колір пофарбованих поверхонь впливає і на умови роботі Так, якщо людині постійно доводиться мати справу з жовтими предметами, а стіни приміщення пофарбовані в такий же колір, це стомлюватиме зір. Тому стіни не повинні бути такого кольору, в який пофарбовані предмети в даному приміщенні.

Коли об'єкти праці мають різне пофарбування, приміщення слід фарбувати в ахроматичний колір — звичайно ясно-сірий. Цієї умови слід дотримуватись в живописних майстернях, ткацько-набивних цехах, виставочних залах, де око постійно зустрічається з багатобарвністю тканин, виробів або картин.

Гармонійні поєднання кольорів. Найпростішим гармонійним поєднанням прийнято вважати розбіли й затемнення одного і того ж колірного тону, якими часто користуються при пофарбуванні однієї і тієї ж поверхні, поділеної на гобелени та панелі (стіни сходових кліток, кухонь та ін.), а також при підборі колірних тонів для пофарбування стін окремих квартир. При визначенні гармонійного поєднання кольорів користуються восьми - членним колірним колом.

Вдалими поєднаннями вважаються колірні тони, розташовані в межах малих інтервалів, кожний з яких на колірному колі дорівнює Vs обводу. Гармонійні також колірні тони, розділені великим інтервалом, що дорівнює половині кола. В цьому випадку гармонійність колірних тонів заснована на взаємододатковості кольорів: так, червоний гармонійний з холодно-зеленим, жовтий — з синім, оранжевий — з голубим тощо. Менш гармонійні поєднання колірних тонів, що лежать у межах середніх інтервалів: оранжевий і зелений, жовтий і темно-зелений, червоний і синій та ін.

Хроматичні колірні тони з ахроматичними найбільш гармонійні в таких поєднаннях: червоний, оранжевий і жовтий (теплі) — з чорним; голубий, синій і фіолетовий (холодні) — з білим.

Колірне оформлення внутрішніх поверхонь жилих будинків. При опорядженні квартир користуються двома найбільш поширеними варіантами колірного оформлення.

У першому варіанті використовується контрастне кол ірне поєднання. Наприклад, передпокій фарбується в яскравий теракотовий колір, а кімната — у жовтий чи золотистий, передпокій — в синій, а кімната в лимонний або перлинно- сірий колір; у цьому випадку використані гармонійні поєднання колірних тонів, розташованих у межах малих інтервалів, або взаємо до даткові колірні тони, що лежать в межах великих інтервалів.

Другий варіант побудований на використанні розбілів та затемнень. Наприклад, прихожа фарбується в кавовий колір, а кімната — в лимонний або прихожа пофарбована в сірий, а кімната — в сіро-голубий кольори.

При невеликій висоті жилих кімнат (2,5—2,7 м) великого значення набуває опорядження стін по висоті. Будь-яке членування стін по горизонталі зорово знижує висоту приміщень, причому чим більша площа приміщення, тим нижчим воно здаватиметься. Невмілим розташуванням на стіні кольорового пофарбування чи шпалер можна ще більше зменшити висоту приміщення. Так, якщо пофарбувати стіни чи наклеїти шпалери, відступивши від стелі на 25—ЗО см, висота приміщення зорово сприйматиметься по висоті пофарбування або обклеювання стін і, таким чином, становитиме 2,2—2,25 м замість фактичної висоти 2,5 м, тому кольорове пофарбування стін та обклеювання шпалерами слід робити якомога ближче до стелі, відступаючи від неї на 3—5 см.

На здорове сприйняття висоти приміщення впливає також застосування широких фризів, що набиваються за допомогою трафарета, або ж наклеювання широких бордюрів. Фризи і бордюри є елементами горизонтального членування поверхні, тому чим ширший фриз чи бордюр, тим нижчими здаватимуться кім-i нати.

Як правило, ніші та прилади опалення фарбують олійною фарбою під колір пофарбування стін або під колір шпалер. Можна, наприклад, пофарбувати ніші ясно-сірою олійною фар -1 бою, а прилади опалення — алюмінієвою: в цьому випадку ней - 4 тральний сірий колір ніш і серебристий колір приладів опалення гармонуватимуть з будь-яким кольором пофарбування стін.

Останнім часом при опорядженні жилих будинків, а інколи і громадських, використовують багатоколірне пофарбування стін| і стель одних і тих же приміщень — сходових кліток, жилих кімнат, кухонь, прихожих. Синтетичні матеріали для підлог —- лінолеум і плитки, різноманітні за кольором, також стали засобом опорядження інтер'єрів, вписуючись своїм кольором в загальне гармонійне поєднання.

При опорядженні сходових кліток поверхні бокових стін і торцевої стіни захисної конструкції фарбують на всю висоту переважно у ясні тони — ясно-сірі, ясно-зелені, ясно- бузкові тощо. Торцеві стіни з дверними прорізами, протилежні вікну, фарбують у більш інтенсивні кольори, причому на кожному поверсі в різні, наприклад, на першому поверсі в жовтий колір, а на п'ятому - в синій, фарбуючи проміжні поверхи відповідно до розташуванні кольорів у колірному колі. Така колірна різноманітність має практичне значення, даючи можливість визначати зорово той чи інший поверх.

Пофарбування торцевих стін може бути найрізноманітнішії» але ніколи не слід забувати, що освітленість площадок нижніх поверхів, а особливо першого, завжди менша, ніж верхніх, тому пофарбування нижніх поверхів повинно бути більш світлим, верхніх.

Стелі сходових маршів і площадок фарбують у білий чи кремовий колір (слонова кістка). Але інколи і в цьому випадку використовують контрастні сполучення додаткових кольорів до кольору пофарбування торцевої стіни відповідного поверху.

Дверні полотна на поверхах фарбують у один з стіною колір (рис. 104, а) або дещо темніший за колір стіни. Для захисту пофарбування дверного полотна від забруднення простір біля ручки і нижню обв'язку полотна фарбують у більш темний колір, а інколи — в чорний. Можна замість пофарбування на цих місцях встановлювати накладки з кольорового паперово-шаруватого пластика, приклеюючи їх або закріплюючи невеликими шурупами.

Підлоги з синтетичних матеріалів підбирають одного кольору з підлогами прилеглих приміщень.

Передпокої довгі й вузькі слід зорово скоротите, цьому сприяє рисунок підлоги з синтетичних плиток, укладених поперечними смугами.

Багатоколірне пофарбування кухонь також може бути різноманітним. Перший варіант: стіна, біля якої розташоване кухонне устаткування, фарбується у яскраво- оранжевий колір, а останні стіни в ясно-жовтий. Лицьові поверхні навісних шаф і шаф-столів — у салатовий колір. Підлога з синтетичних матеріалів — лінолеуму чи плиток — коричневого кольору.

Другий варіант: кухонне устаткування голубого кольору, стіни ясно-сірого. Лицьові поверхні кухонних меблів білого кольору; підлога з синтетичних плиток чорного й сірого кольору.

Третій варіант: усі стіни ясно-жовтого кольору. Лицьові поверхні кухонних меблів голубого кольору; підлога з синтетичних плиток чи лінолеуму синього або голубого/

Четвертий варіант: усі стіни ясно-зеленого кольору. Лицьові поверхні кухонних меблів білого кольору; підлога з синтетичного лінолеуму або плиток ясно-сірого кольору. При дерев'яних підлогах колір їх пофарбування може бути таким же, як вказано у відповідному варіанті опорядження.

Багатоколірність опорядження кімнат, деталей вбудованих меблів та підлог також може бути досить різноманітною. Наприклад такі два варіанти колірного опорядження жилої кімнати:

стіни і вбудовані меблі пофарбовані в ясно-жовтий колір, підлога темно-червона чи коричнева;

стіни і вбудовані меблі ясно-сірого або ясно-зеленого кольору, підлога темно-зелена;

Наведеними прикладами не вичерпуються варіанти колірних поєднань. Користуючись правилами гармонійного поєднання кольорів, їх можна підбирати необмежено.

Пофарбування фасадів. Пофарбування фасадів повинно їх прикрашати.

В архітектурі класичного напрямку для пожвавлення фасадів архітектурні деталі — наличники, пояски, колони, карнизи, які чітко виділялися на фоні будинку,— фарбувалися світлою, звичайно білою фарбою.

В сучасній архітектурі в умовах районної забудови з одноти- повими будинками пожвавлення фасадів за допомогою пофарбування набуло великого значення.

При пофарбуванні великопанельних будинків виділяються торцеві стіни, широкі шви між окремими панелями. Інколи яскравим насиченим кольором виділяють ящики для квітів біля вікон, входи.

Як у цегляних, так і у великоблочних та великопанельних будинках велика увага приділяється пофарбуванню архітектурних деталей, особливо балконів та їх огорож.

Колірне оформлення шкільних будинків. Численними спостереженнями встановлено, що дітям подобається усе кольорове і яскраве. Добре підібрані кольори впливають і на успішність учнів, тому приміщення, в яких учні знаходяться тривалий час (класні кімнати), прийнято фарбувати у світлі неяскраві кольори, а для пофарбування прохідних приміщень — коридорів і сходових кліток — використовують насичені кольори.

Слід намагатися, щоб кожне приміщення фарбувалось в інший колір.

Залежно від розташування приміщень за сторонами світу пофарбування видозмінюється. Так, при південному розташуванні приміщень (класи, кабінети, майстерні) рекомендується використовувати головним чином холодні або близькі до них кольори (зелені, сині, фіолетові), при північному ж розташуванні — теплі.

Оскільки колір оточуючих предметів впливає на стомлюваність, при пофарбуванні це слід враховувати. Дослідження показують, що з спектральних кольорів найбільше стомлюють зір фіолетово-синій, дещо менше — червоний і найменше — зелений кольори. Вважається, що зелений колір сприяє тривалому й міцному підйому працездатності. Тому зелений колір рекомендується застосовувати для пофарбування шкільних меблів, а зелені кольори теплих відтінків •— для пофарбування стін класних кімнат, де навчаються учні молодших класів.

Оскільки заняття в старших класах ведуться по кабінетній системі і учні протягом учбового дня переходять з одного кабінету в інший, ці приміщення рекомендується фарбувати в різні нейтральні кольори, додаючи до кольорів значну кількість сірих пігментів.

Більшу частину учбового часу учні професійно-технічних училищ проводять в учбових майстернях і кабінетах. Щоб знизити зорову стомлюваність, для пофарбування стін у цих приміщеннях використовують кольори, додаткові по відношенню до кольору оброблюваних предметів.

Так, у столярних майстернях при жовто-рожевому кольорі оброблюваного дерева стіни фарбуються в голубі чи голубувато- зелені кольори. Кімнати для занять з малювання чи рукоділля, швейні майстерні фарбують у ясно-сірі нейтральні кольори.

Горизонтальне членування поверхні стін при пофарбуванні І шкільних приміщень не рекомендується, пофарбування слід провадити на всю висоту, без панелей та гобеленів.

Кольорове оформлення промислових споруд. При кольоровому опорядженні поверхонь виробничих приміщень необхідно враховувати особливості клімату, технологічне призначення приміщень, умови праці, характер освітлення і вимоги техніки безпеки ' та охорони праці.

В приміщеннях виробничих споруд, розташованих нижче 45° північної широти, з вікнами, звернутими на південь, а також у виробничих приміщеннях з великими тепловиділеннями (20 ккал/м³ і більше) для пофарбування і слід застосовувати холодні кольори.

Теплі кольори рекомендується використовувати в приміщеннях виробничих споруд, розташованих у північніше 45° північної широти, з вікнами, орієнтованими на південь, а також у приміщеннях без природного освітлення і в неопалюваних приміщеннях виробничих споруд.

У виробничих приміщеннях з високими вимогами кольоро- передачі застосовують нейтральні (сірі) кольори.

У виробничих приміщеннях, де ведуться роботи високої точності, для опорядження поверхонь рекомендуються малонасичені кольори холодних або теплих тонів.

При колірному опорядженні устаткування рухомі частини його (кабіни кранів, візки, електрокари тощо) фарбують насиченим червоним кольором або жовтим у поєднанні з чорним;

частини верстатів (агрегати), що переміщуються,— кольором, що відрізняється від пофарбування верстата (так, за рекомендаціями, що використовуються при пофарбуванні устаткування в шкільних майстернях, верстати слід фарбувати в сірий колір, а частини, що рухаються,— в ясно-коричневий);

небезпечні щодо травматизму частини машин і агрегатів — у червоний чи оранжевий (кольори техніки безпеки);

кнопки та рукоятки управління - в червоний, оранжевий або зелений (кольори техніки безпеки);

технологічні трубопроводи, а також місця сполучень, вентилі, відводи, службові прилади фарбують в умовні кольори

19 20 21 22 21

Кольорові кружки

Схема основних і проміжних хроматичних тонів