Про права дітей. Матеріали для батьківського лекторію.

            Історична довідка. 14 квітня 1998р. Верховна Рада України обрала першого в історії України Уповноваженого з прав людини.     

Права́ люди́ни — комплекс природних і непорушних свобод і юридичних можливостей, обумовлених фактом існування людини в суспільстві.

Поняття прав людини вживається широко і вузько. В широкому значенні права людини охоплюють весь спектр, найширший комплекс прав і свобод особи, їх різноманітні види. У вузькому значенні розуміються тільки ті права, що не надаються, а лише охороняються і гарантуються державою, діють незалежно від їх конституційно-правового закріплення і державних кордонів. Це рівність усіх людей перед законом, право на життя і тілесну недоторканність, повага людської гідності, свобода від довільного, незаконного арешту або затримання, свобода віри і совісті, право батьків на виховання дітей, право на опір гнобителям тощо.

Права людини є природною приналежністю кожного члена суспільства з самого моменту його народження. Не випадково Загальна декларація прав людини починається зі слів про те, що основою свободи, справедливості і загального миру є визнання рівної гідності, властивої всім членам людської сім'ї, а також їх рівних і невід'ємних прав. Прав людини потрібно дотримуватись, вміти їх відстоювати і поважати.

Проблема прав дітей – одна з гострих проблем нашого суспільства. За даними опитування українського Інституту соціальних досліджень, рівень правової культури та знань дітей про свої права й обов’язки досить низький. Майже кожна шоста дитина взагалі не знає законів, які її захищають.

Основні етапи розвитку прав дітей у ХХ столітті

1919 Права дитини отримали міжнародно-правове визнання завдячуючи англійці Еглантайн Джебб. Вона створила фонд під назвою «Врятуйте дітей» з метою надання допомоги тисячам нужденних дітей по всій зруйнованій Першою світовою війною Європі. Проте її задуми були спрямовані на більше, ніж надання екстреної допомоги.

У 1920 р., приїхавши до Женеви, вона утворила міжнародний союз «Врятуйте дітей», який згодом був реорганізований у Міжнародний союз захисту дітей.

1923 Ліга націй приймає Женевську декларацію з прав дитини, проект якої був підготовлений Міжнародним союзом захисту дітей. У Декларації проголошуються права дитини для умов, необхідних для фізичного, морального і духовного розвитку; на особливу допомогу у випадку голоду, хвороб, інвалідності чи сирітства; на звернення за допомогою у випадках гострої потреби; на свободу від економічної експлуатації; на виховання, що сприяє формуванню почуття соціальної відповідальності.

1948 Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй приймає Загальну декларацію прав людини, у статті 25 якої проголошується, що дитинство «Дає право на особливу турботу і допомогу».

1959 Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй приймає Декларацію прав дитини, у якій визнаються такі права, як свобода від дискримінації, право на ім’я та громадянство. У ній частково проголошуються права дітей на освіту, охорону здоров’я і особливий захист.

1978 Уряд Польщі виносить на обговорення перший проект тексту Конвенціїпро права дитини.

1979 Організація Об’єднаних Націй оголошує 1979 р. Міжнародним роком дитини. Головним підсумком року стало надання імпульсу процесу, що мав масштабні і довготривалі наслідки: Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй приймає рішення про створення робочої групи із складу членів Комісії Організації Об’єднаних Націй по правах людини, незалежних експертів і представників делегацій-спостерігачів від країн, що не є членами Організації, від неурядових організацій і закладів системи ООН для розробки проекту юридично обов’язкової конвенції.

1983 Ряд неурядових організацій формує Спеціальну групу НУО з метою посилення свого внеску в діяльність Робочої групи ООН, і вперше за багато років безпосередньо впливає на хід підготовки Конвенції.

1989 Робоча група подає до Комісії з прав людини остаточний проект Конвенції. 20 листопада 1989 р. – рівно через тридцять років після прийняття Декларації 1959 р. – Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй одноголосно приймає Конвенцію про права дитини, яка набуває чинності у наступному році (27 вересня 1990 р.).

1990 В Нью-Йорку проводиться Всесвітня зустріч на найвищому рівні в інтересах дітей. У зустрічі взяли участь голови 71 держави чи урядів. Керівники країн підписують Всесвітню декларацію про виживання, захист і розвиток дітей, а також План дій щодо здійснення даної декларації, у якому встановлюють цілі, які мали бути досягнуті до 2000 р.

1991 27 вересня 1990 р. Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини.

1994 Міжнародний рік сім’ї. Знову підтверджено, що потрібно надавати сім’ям підтримку у вихованні та захисті дітей, а не підмінювати їх у виконанні цієї функції.

1999 Приймається Конвенція про заборону і термінові заходи щодо викорінення найгірших форм дитячої праці (Конвенція МОТ № 182).

2000 Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй приймає два Факультативні протоколи до Конвенції про права дитини, один з яких стосується участі дітей в озброєних конфліктах, а інший – торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії.

2002 Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй проводить спеціальну сесію в інтересах дітей, що стає форумом, присвяченим виключно питанням, пов’язаним з становищем дітей. Керівники країн беруть на себе зобов’язання створити «Світ, сприятливий для дітей». Вони знову підкреслюють, що сім’я несе головну відповідальність за захист, виховання та розвиток дітей і має на отримання всебічного захисту й допомоги.

Правові основи сучасного сімейного виховання.

Родина і суспільство взаємопов'язані. Сім'я чутливо реагує на всі структурні й функціональні зміни, що відбуваються в соціумі, і певним чином сама впливає на нього. Тому так необхідна постійна турбота держави і суспільства про сім'ю.

  В основі сімейного виховання лежить сімейне право, яке закріплене Конституцією України, законодавством про шлюб і сім'ю та цивільним Кодексом України. Правовідносини між батьками і дітьми регулюються також такими міжнародними документами, як Загальна декларація прав людини, Декларація прав дитини і Конвенція про права дитини, схвалені Генеральною Асамблеєю ООН і ратифіковані Верховною Радою України.

  У "Конвенції ООН про права дитини" (прийнятій в 1989 році і ратифікованій Верховною Радою України 27 лютого 1991 року) зазначено, що кожна дитина має право на життя, батьків і право на особливу турботу й допомогу. У сім'ї, як основному осередку суспільства і природному середовищі для росту і благополуччя дітей, повинен бути забезпечений особливий захист. Повний і гармонійний розвиток дитини потребує сімейного оточення, атмосфери щастя, любові, захисту і розуміння. Лише такі умови можуть підготувати дітей до гармонійного самостійного життя у суспільстві і виховати їх в дусі загальнолюдських ідеалів і власної гідності.

  Конвенція включає основні положення про охорону здоров'я дітей, про роль батьків, пояснює їх права і обов'язки. Закликає батьків будувати взаємини з дітьми на високій морально-правовій основі. Конвенція застерігає від авторитаризму в сімейному вихованні.

           Родинна педагогіка повинна будуватися батьками на підґрунті відносин рівноправних особистостей, рівноправних суб'єктів права, а не на основі вимог старших, сліпого підкорення їм. Лише поважаючи права дитини, можна виховати в ній повагу до прав інших людей, повагу до закону.

  Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення у межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов, необхідних для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Дитина має бути повністю підготовленою до самостійного життя в суспільстві і вихованою в дусі ідеалів миру, гідності, терпимості, свободи, рівності й солідарності, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй.

  З цим всесвітнім документом узгоджені нормативні і законодавчі акти, які регламентують становище дітей в Україні, виховні функції батьків, роль сім'ї у формуванні особистості дитини.

  Правові основи сімейного виховання в Україні ґрунтуються на відповідних статтях Конституції і Закону України "Про освіту". Конституція підкреслює, що "сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою"(ст. 51). Вона зобов'язує батьків утримувати дітей до їх повноліття (ст. 51) і попереджує, що "будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідується законом" (ст. 52).

  До матерів і батьків, які не виконують свій обов'язок перед дітьми, може бути застосована сувора моральна кара - позбавлення батьківських прав. Причиною для такого рішення може слугувати жорстоке поводження з дітьми, аморальний вплив на них, антисуспільна поведінка батьків: алкоголізм, наркоманія, проституція, хуліганство, важкі психічні розлади.

  Одним з основних принципів виховання дітей в сім'ї, що закріплені законодавством, є надання кожному із подружжя рівних прав і обов'язків стосовно своїх дітей. Це означає, що всі питання життя і розвитку дітей батьки вирішують спільно, ніхто з них не має переваги над іншим. Цей принцип гарантує захист дітей від прояву батьківського егоїзму, слугує базою для об'єктивних, розумних рішень, забезпечує найкращі умови для врахування інтересів дітей.

  Закон України "Про освіту" чітко визначає відповідальність батьків за розвиток дітей (ст. 59). Батьки зобов'язані:

 - постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

 - поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, повагу до держави і рідної мови, сім'ї, старших за віком, народних обрядів та звичаїв;

 - виховувати повагу до національно-історичних, культурних цінностей українських та інших народів, любов до своєї країни;

 - сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти, забезпечувати повноцінну домашню освіту;

 - виховувати повагу до законів, основних свобод людини.

 Таким чином, Закон "Про освіту" поставив перед родиною  на перше місце завдання всебічного і гармонійного розвитку особистості дитини. Його вирішення можливе за умови відповідного способу життя  батьків, постійного спілкування з дітьми, за умови дотримання норм загальнолюдської моралі у поведінці і спілкуванні всієї родини.

Роль сім’ї у правовому вихованні дитини

Роль сім’ї у вихованні дитини неможливо переоцінити. Саме сім’я є першим природним середовищем, у якому відбувається становлення і розвиток особистості дитини, формування системи стійких моральних переконань, ціннісних орієнтирів. В сім’ї відбувається соціалізація дитини, яка являє собою процес входження індивіда в соціальне середовище, засвоєння правил, звичаїв, соціальних норм і цінностей, зразків поведінки, притаманних певному суспільству.

Зважаючи на те, що найбільш інтенсивним періодом соціалізації особи є саме дитинство, тому так важливо, щоб батьки як агенти первинної соціалізації, в тому числі правової, належним чином виконували свої обов’язки щодо виховання дитини, створювали сприятливі умови для розвитку її особистості, формували загальну та правову культуру, показувати особистий приклад дотримання встановлених у суспільстві норм і правил поведінки тощо. Адже основними психологічними механізмами формування правосвідомості у дітей і підлітків є наслідування (усвідомлене чи неусвідомлене) будь-якого прикладу чи зразка і навіювання (неусвідомлене відтворення індивідом досвіду тих людей, з якими він спілкується). Морально-правові ціннісні орієнтації для дитини персоніфіковані у фігурах її батьків, родичів. Саме від них вона дізнається, як необхідно себе поводити в різних ситуаціях, копіює з них моделі поведінки.Тому так важливо, щоб найближче оточення дитини, а саме батьки володіли високим рівнем правосвідомості та правової культури, навчали її загальноприйнятим нормам права та моралі.

«Не виховуйте дітей, все одно вони будуть схожі на вас. Виховуйте себе» (Англійське прислів’я)