СУЧАСНИЙ СТАН ІНКЛЮЗИВНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ В УКРАЇНІ

УДК 376.1

                           Педагогічні науки

СУЧАСНИЙ СТАН ІНКЛЮЗИВНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ В УКРАЇНІ

Усатюк М.В.

асистент вчителя

Берізкобершадська філія

Джулинської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Важливим показником розвитку суспільства є гуманне, турботливе й милосердне ставлення до дітей з особливими потребами, які не мають змоги вести повноцінне життя. Їхні проблеми завжди актуальні попри те, що держава намагається розв'язувати їх через адаптацію в суспільство[7, c. 21].

Останнім часом дуже багато розмов про інклюзивне навчання. Але що це таке? Які перспективи такого навчання? Чи готові до такого звичайні діти?

Мета статті полягає в розкритті особливостей розвитку інклюзивної освіти в Україні. Сучасною світовою тенденцією є прагнення до деінституалізації та соціальної адаптації осіб з порушеннями психофізичного розвитку. Починає формуватися нова культурна й освітня норма — повага до людей фізично й інтелектуально неповносправних, що й фіксує міжнародне законодавство на рівні ООН[8, c. 142].

Термін «інклюзія» з англійської мови перекладається як включення або приєднання. В освіті під інклюзивним навчанням розуміють процес забезпечення рівного доступу до освіти дітям з обмеженими можливостями, врахування їхніх індивідуальних потреб[4, c. 18].

Інклюзивна освіта – це освітня система, головна мета якої долучити та забезпечити дітей, які мають інвалідність, потрібними знаннями в умовах загальноосвітнього закладу. Тобто, таке навчання передбачає створення освітнього середовища, яке б задовольняло потреби дітей з проблемами фізичного чи психологічного розвитку. Інклюзивна освіта для європейських держав – це не дивина. Там давно вже практикується така форма навчання. Для цих країн навчання дітей з особливостями розвитку та здорових однолітків разом має особливе значення, адже спілкування зі здоровими однокласниками та психологічна підтримка – головна ознака спеціальної освіти. Італія посідає вагоме місце у впровадженні ідей, щодо інклюзивного навчання. Саме Італія одна з перших серед європейських країн визнала інклюзивне навчання для дітей з обмеженими можливостями як найкращий варіант здобуття ними освіти [5, c. 6].

Навчання в інклюзивних класах (групах) допомагає дітям з особливими потребами адаптуватися до типових життєвих ситуацій, позбутися почуття ізольованості, відчуження, сприяє зникненню соціальних бар'єрів та інтеграції в соціум, вчить учнівський колектив спілкуватися та працювати разом, формує в них почуття відповідальності за товаришів, які потребують не лише допомоги, а, насамперед, – прийняття та визнання [6 c. 48].

Базуючись на результатах міжнародних досліджень, досвіді інтегрованого (інклюзивного) навчання у нашій державі, можна стверджувати, що таке на вчання корисне не лише для дітей з особливими потребами, а й для їхніх однолітків, батьків. Інтегроване (інклюзивне) навчання сприяє розвиткові емпатії, толерантності, об’єктивній оцінці власних можливостей, формуванню реалістичного світогляду. Залучення дітей з особливостями психофізичного розвитку до загальноосвітніх навчальновиховних закладів передбачає позитивний вплив на широке коло близьких для них людей: батьків, інших членів родини. Входження дитини в коло своїх однолітків може сприяти поступовій зміні і психічного стану її батьків— послаблюватиме напруженість, покращуватиме емоційний стан, підвищуватиме ефективність навчальновиховної, абілітаційнокорекційної роботи. Активна, вмотивована, ціннісно зорієнтована і педагогічно керована участь батьків у навчально-виховному процесі обумовлюватиме зменшення їхніх тривог і страхів, мобілізовуватиме сили на щоденне і перспективне досягнення успіху, по новому структуруватиме світосприйняття цілої родини, близьких до неї людей[1, c. 52 ].

На сьогодні спеціальна освіта в Україні має складну, розгалужену й диференційовану систему навчально-виховних (корекційних) закладів, реабілітаційних і медико-педагогічних центрів, навчально-виховних комплексів, спеціальних (корекційних) класів при середніх закладах освіти тощо[4, c.32]. Розвиток системи спеціальної освіти спрямований на подальшу диференціацію і вдосконалення діючої мережі корекційних закладів, відкриття нових типів закладів, у яких надаватиметься комплексна допомога й підтримка дітям із особливими потребами, а також із залученням цих дітей в загальноосвітню щколу [9, c. 98 ].

Включення дітей з особливими потребами в масові освітні установи передбачає спеціалізовану корекційну допомогу і психологічну підтримку, завданням яких є контроль за розвитком дитини, успішність його навчання, надання допомоги у вирішенні проблем адаптації [2, c. 46].

Інклюзивна освіта необхідна в першу чергу для дітей з обмеженими особливостями, адже вони мають право на таку ж освіту, як і всі. Позитивний результат даної реформи залежить у першу чергу від кадрового питання. Для того щоб побудувати ефективну систему інклюзивної освіти в Україні, передусім потрібно посилити фінансування освіти та удосконалити методичне та кадрове забезпечення інклюзивної освіти. Також важливий фактор, це розуміння цих дітей самим суспільством. Потрібно пропагувати толерантне ставлення до особливих дітей, шляхом залучення до цього питання засобів масової інформації,  і лише тоді можливий позитивний результат цієї реформи. Також, як стало відомо, триває активна робота у форматі взаємодії держави та роботодавців, в напрямку працевлаштування людей з інвалідністю. У планах збільшення квот на держзамовлення для студентів з особливими потребами та їх подальше працевлаштування. Для країни, яка перебуває у стадії активної війни з агресором, проблема інклюзивної освіти є одним із пріоритетних. За 3 роки війни кількість людей з інвалідністю збільшилась на декілька тисяч. І питання їх соціалізації, в тому ж числі через підвищення професійного рівня в стадії активної війни з агресором,   є одним із пріоритетних [3, с. 237].

Таким чином, сьогодні в Україні ми бачимо перші спроби запровадити модель інклюзивного навчання. Серед наступних кроків – остаточне прийняття закону «Про освіту» та збільшення кількості шкіл із можливістю інклюзивної освіти.

Література:

1. Акатов Л.И. Социальная реабилитация детей с ограниченными возможностями здоровья. Психологические основы: Учеб. Пособие для студ. выш. учеб. Заведений. –М.: ВЛАДОС, 2003. – 368 с.

2. Безруких М.М., Ефимова С.П., Круглов Б. Почему учиться трудно? – М.: Семья и школа, 1995. – 207 с.

3. Гевко І. В. Значення інноваційних технологій при здійсненні інклюзивної освіти. Педагогічний альманах: збірник Комунального вищого навчального закладу Херсонська академія неперервної освіти Херсонської обласної ради. Херсон, 2018. Випуск № 37. С. 236–240.

4. Гонеев А.Д., Лифинцева Н.И., Ялпаева Н.В. Основы коррекционной педагогики. – М.: Аkademia, 1999. – 280 с

5. Ілляшенко Т.Д., Рождественська М.В. Допоможіть дитині розвиватися. – Кам`янець – Подільський : Абетка,  1998. – 104 с.

6. Ервін Е., Кугельмас Д. Підготовка вчителів і вихователів до роботи в інклюзивних класах та групах. К.: Всеукраїнський фонд «Крок за кроком», 2000. 203 с.

7.  Колупаєва А. А. , Савчук Л. О. науково-методичний посібник «Діти з особливими освітніми потребами та організація їх навчання». Київ – 2011.

8. Про охорону дитинства. Закон України від 07.03.2001. № 3109-III  Відомості Верховної Ради. 2001. № 30. С. 142 – 150

9. Стратегії викладання в інклюзивному навчальному закладі: навчально-методичний посібник. К. : Видавнича група «А.С.К.», 2012. 287 с.