Дослідницька робота "Духовна перлина Званівського краю"

Міністерство освіти і науки України

Донецька обласна державна адміністрація

Департамент освіти і науки

РОБОТА

на тему: «Духовна перлина Званівського краю»

викладач історії

Махник Анастасія Сергіївна

ЗМІСТ

Вступ

1. Вирвані з коренем.

2. Боротьба за право на молитву.

3. Участь греко католицької церкви в житі Званівської об’єднаної територіальної громади.

Висновок.

Додатки.

Список джерел та літератури.

Вступ

«Хто не знає свого минулого –

 той не вартий і майбутнього».

М.Рильський

В історії України чимало сумних сторінок. Однією з таких подій є примусова депортація українців із територій Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини, на яких вони споконвіку проживали.    Дуже довго ці події замовчувались, науковці не мали інформації для висвітлення дій радянського керівництва. Тільки в роки незалежності започатковано видання збірників документів, матеріалів і спогадів про переселення українців із Закерзоння.  Саме тому тема життя та  побуту переселенців є актуальною сьогодні.

Вивченню розвитку релігійного життя на Донеччині присвятили свої роботи Костенко Г.В, Луковенко І.Г. а ін. Та загалом тема становлення греко-католицької церкви в нашому краї мало розкрита.

Переселення мешканців  Західної Бойківщини до Званівки (нинішнього Бахмутського району, Донецької області) було трагедією тисяч бойків. Люди  залишили все, до чого приросли душею, забравши свої пожитки, поїхали в невідомий край з переселенськими квитками замість паспортів (Додаток 1).

Званівка – незвичайне село, в якому звичаї бережуть віками: весільний коровай та гільця, коляда та маївка. Але найголовніше, що збережена любов до релігії. Жителі села зуміли вибороти право на молитву у власній греко-католицькій церкві, яка побудована  невдовзі після здобуття Україною незалежності. А сьогодні церква грає велику роль у розбудові суспільного життя краю.

1.                   Вирвані з коренем.

Для окремих громадян Донецької області події 1951- го року – це далеке минуле, що відійшло в історію. Дехто про цей рік і не знав, навіть не всі люди старшого покоління пам’ятають той тривожний час, а тільки знають про нього від своїх батьків, бабусь і дідусів. Знають і не можуть знайти відповіді на запитання: чому 48000 га землі, багатої на поклади нафти і газу, були віддані Польщі? Як могло статися, що 7167 українських сімей без їх згоди були депортовані з Карпат на південь та схід України? Та й взагалі, яке значення має вислів  «демаркація кордонів»?

На підставі Угоди про обмін ділянками державних територій між СРСР і  Польською Республікою №  121 від 15  лютого 1951  р. Радянський Союз та Польська Народна Республіка обмінялися територіями площею 480  кв.  км кожна (Додаток 2). Керівництво обох держав аргументувало цей обмін економічними інтересами. Так, до Польщі відійшли нафтоносні терени Дрогобицької області, в обмін на які Радянський Союз отримав вугільні родовища у Кристинополі  (Червонограді) Люблінського воєводства та зручне залізничне сполучення в районі Рави-Руської й Сокаля.  Депортації підлягали громади 45 сіл і містечка Нижні Устрики. Отже, із території колишнього Люблінського воєводства було примусово переселено 16,5  тис. поляків, а  з  колишніх земель Дрогобицької області, що відійшли до Польщі, – 32 тис. українців.

У  1951  р. виселенню підлягали всі без винятку мешканці регіону. І,  на відміну від попередніх депортаційних акцій у межах України, їх позбавили права вільно обирати місце майбутнього перебування. Майже всі лемко-бойки хотіли оселитися в  Західній Україні. Однак їх розпорошили по малозаселених степах  південно-східних регіонів України: Миколаївської, Одеської, Донецької  та Херсонської областей. Переселяли переважно туди, де було скрутно: до знищених війною околиць, якнайдалі від адміністративних центрів.

Так, усю громаду Ліскуватого (а це 312 родин, близько 1400 осіб) виселили на Схід. Із 32 тис. депортованих у 1951 р. кожен 23-й був із Ліскуватого!

Звістка про переселення до мешканців с. Ліскувате дійшла у травні 1951 р., а вже 17 червня із залізничної ст. Коростенко вирушив перший ешелон. У ньому була переважно молодь та родини, де були представники робочих професій, які мали будувати помешкання на сході для всієї громади. На залізничному вокзалі їх проводжали всім селом.

Люди із смутком та болем у серці залишали віддавна обжиті землі. Раптова зміна місця проживання, звичного оточення, кліматичного середовища завжди є стресом для людини, а з урахуванням унеможливлення повернення додому, то була суцільна катастрофа.

Усі люди згадували, що дорога на схід була досить виснажливою, їхали довго, багато хто віз із собою худобу в окремих вагонах. Коли потяги з переселенцями прибували до станцій, то зачинялися вокзали, навіть магазини і лавки, бо  люди були налякані тим, що везуть «бандерівців зі зброєю». Траплялися поодинокі випадки, коли хтось відставав від потяга, подальша доля його була невідома. Родини, у яких чоловіки, старші сини на момент переселення перебували на засланні або відбували покарання чи служили в армії, відправлялися черговими потягами. Усього їх було чотири, останній ешелон на Донеччину вирушив  16 жовтня 1951 р.

Компактне розселення ліскуватців на Донбасі  (села Званівка, Роздолівка та Верхньокам’янське розташовані одне від одного на відстані 10–15 км) стало запорукою збереження самобутньої етнокультури лемко-бойків (Додаток 3). Насамперед було збережено релігію, наприкінці 1990-х років у  селах Бахмутського району були зведені греко-католицькі церкви. Збережений та активно нині популяризується пересувний український ляльковий театр – вертеп (Додаток 4), що був під забороною  за радянських часів і незрозумілим місцевому населенню, відірваному від біблійних традицій, зокрема: колядування, щедрування, ворожіння тощо. З особливою повагою з  покоління в  покоління передаються прадавні рецепти бойківських страв: підбиваний борщ, буляники, верхнина, киселиця, пинцяки, стиранка та багато інших смачних наїдків, які можна і сьогодні скуштувати за щедрим столом нащадків колишніх переселенців.

Компактне заселення переселенцями  (85  %) цих регіонів сприяло і  збереженню бойківсько лемківського діалекту та української мови загалом, адже лише в цих трьох селах Бахмутського району в школах викладали українською мовою з 1951 р.

Слід зазначити, що місцевому населенню було складно змиритися з такою кількістю прибулих людей із незрозумілими для них говором, традиціями, способом ведення господарства. Налякані, вони чекали «поляків», «бандерівців», «бабтистів» тощо.

 Переселенці із Карпат привезли на Донеччину не лише українську мову але й традиції побуту, а найголовніше релігію.               Віра в Бога допомогла людям пристосуватись в новому краї, подолати соціальні відмінності. Маючи при собі тільки необхідне вони змогли обжитись на нових місцях, завести господарство та сім’ї.

2.                        Боротьба за право на молитву.

Отже у повоєнний час Донеччина стала другою батьківщиною для багатьох вихідців із Західної України. Сповідуючи греко-католицьку віру, вони зазвичай задовольняли свої релігійні потреби в храмах російської Православної Церкви. З легалізацією УГКЦ відкрилася можливість створення греко-католицьких громад безпосередньо в місцях проживання переселенців. У 1990-х рр. свої зусилля церква головним чином направила на створення парафій у тих місцях, де проживали її вірні, переселенці із Західної України, – здебільшого в сільській місцевості.

Першою офіційно зареєстрованою громадою УГКЦ на Донеччині стало релігійне об’єднання греко-католиків у с. Званівка Артемівського району, яке було створено в листопаді 1990 р.  У 1991 році, коли УГКЦ вийшла з підпілля, переселенці, які досі вважають себе греко-католиками, вирішили збудувати у селі храм і запросити священика (Додаток 5 ).

Отець Павло Федусів розповідає про історію заснування греко-католицької громади у Званівці: «Першим священиком був Мирон Семків. Владика, вже покійний Софрон Дмитерко, направив сюди отців Василіян. Cпочатку служили по хатах, потім спорудили невелику каплицю, церковцю, яка за кілька років згоріла за невідомих обставин. В той час вже будувалася мурована церква, своїми силами і за допомогою меценатів: Йосиф і Марія де Вольф, допомагали спорудити церкву. Отці їздили по цій місцевості і шукали своїх людей, які чекали. Були в Донецьку, Макіївці, Горлівці. Так засновували громаду».

 Коли Павло Федусів приїхав на Донеччину вперше у 2011 році, то зацікавився історією переселенців. Він знайшов кілька ікон, які у 1930–их роках вивезли з Ліскуватого у музей Андрея Шептицького у Львові на реставрацію та зберігання. Там ікони зберігаються і досі. Найбільше отцю сподобалася ікона Богородиця Замилування, яку він вирішив повернути на Донеччину (Додаток 6). У 2018 році Римська церковна влада дозволила організовувати прощі до ікони. Отець Павло розповідає, що перед іконою часто моляться про мир в Україні і світі. Монастир отримав статус Марійського відпустового місця. У 2018 році відбулася перша проща до монастиря.

«До кожної ікони є важливі прохання, як до неї можна молитися. І до цієї було – прохання про мир. Це символічно, що ікона саме в час війни попала назад на Донеччину», – розповідає отець.

Греко католицька церква має певну перспективу в Донецькій області. На користь цього говорить той факт, що більшість її парафіян сьогодні – це місцеві жителі. УГКЦ успішно виконує свою місію, яка полягає в духовному та моральному просвітленні людей, розвитку їхньої національної свідомості. На нашу думку, на Сході України ці питання набувають набагато більшої актуальності, ніж на Заході нашої держави.             

3.                        Участь греко католицької церкви в житі Званівської об’єднаної територіальної громади.

 Як тіло без душі стає бездиханним, так і суспільство без церкви стає мертвим. Де тільки проявляється діяльність церкви, там налагоджується здорове і гармонійне життя, тому що божественні закони, які вона утверджує в земному житті, повністю відповідають потребам людської духовно-моральної природи, сприяють її моральному вдосконаленню і досягненню вищого блага на землі.

 Релігія в нас глибоко проникає у звичаї та обряди, поєднує суто духовні елементи з національними, громадськими, сімейними та особистими. Взірцем такого поєднання в нашій історії є участь греко католицького храму в релігійному житті  Званівського краю.

У селі Званівка встановлено придорожню капличку Божої Матері.

27 серпня 2019 року відбулося освячення придорожньої каплички Божої Матері у селі Званівка. Вібдулася піша проща від села Роздолівка до Званівського Храму.На в'їзді в село до прочан приєдналися званівчани. Потім усі вирушили до храму, де взяли участь у Святій Літургії, молебні до Пресвятої Богородиці перед іконою Замилування і Вечірній.

Щорічна проща у селі Званівка.

 На свято  Успіння Пресвятої Богородиці, храм Преображення Господа Нашого Ісуса Христа, приймає велику кількість паломників, щоб разом у молитві випросити у Діви Марії мир для нашої Батьківщини, нашого краю!

Храмове свято Преображення Господнього у с. Званівка.

 19 серпня святкуємо Преображення Господа Нашого Ісуса Христа та Храмове свято. На Святу Літургію завітали отець Онуфрій із м. Кремінна та отець Микола зі с. Верхньокам'янське.

Монаший театр "В каптурах" Василіянського інституту філософсько-богословських студій ім. митрополита Йосифа Велямина Рутського.

Жителі Званівської сільської ОТГ мали можливість відвідати виставу "Різдвяна лихоманка" яку презентували монаший театр "В каптурах" Василіянського інституту філософсько-богословських студій ім. митрополита Йосифа Велямина Рутського. 

Різдвяний Вертеп

12 січня 2019 р. у селі Званівка, Донецької області у рамках культурно-мистецької акції «Різдвяний передзвін» відбувся фестиваль вертепників та колядників. На свято приїхало понад 500 гостей. Крім представників усіх районів Донеччини у Званівці виступили вертепи й хорові колективи з Дніпропетровської та Львівської областей.

Якщо ми сьогодні спостерігаємо страшний занепад моралі, знищення духовності, збідніння культури, крайнє послаблення шлюбних і родинних зв’язків, зневагу людської особистості, то це тільки тому, що церква довгі роки була відторгнута від усіх сфер людського життя, їй була закрита дорога до будь-якої діяльності. Церкву ізолювали від суспільства як небезпечну  установу. Але й в ізоляції вона залишилася живою і святою, тому що їй не дали загинути люди.

Висновок

Історія рідного краю береже багато таємниць, дає цінний матеріал для роздумів про майбутнє, поповнює тонким життєдайним струмом наші душі..  Щоб мати майбутнє, треба звертатись до людської пам'яті - до тієї народної криниці, яка напуває нас неоціненним скарбом минулого.

Релігія була й залишається сьогодні важливим чинником у розвитку будь-якої цивілізації. Церква зможе відкрити духовні очі людям, пробудити їхні душі, дати їм знання про Бога, роз’яснити, в чому полягає смисл нашого земного буття. Без авторитетного голосу Церкви неможливо встановити справедливі суспільно-економічні відносини, за яких кожний був би забезпечений і всі жили б у достатку.

Таким чином донбаське село стало рідною домівкою для бойків, які знайшли тут другу Батьківщину серед червоних тюльпанів, сивої  ковили та розкішних жовтогарячих соняшників, а під впливом християнської віри, яку проповідує Церква, зникли ідеологічні, психологічні і політичні відмінності.  Храм Преображення Господа Нашого Ісуса Христа став справжньою перлиною Званівської землі. Він відіграє величезну роль в розбудові сучасного суспільства, розповсюджує розуміння моральних норм серед молоді, вселяє віру у краще майбутнє, повчає жити з вірою у серці.

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3

  Додаток 4

Додаток 5

Додаток 6

Список використаних джерел та літератури:

1. Адамовський В. І. Депортації населення України в першій половині ХХ століття: причини, наслідки, шляхи повернення на Батьківщину / Автореф. дис… канд. іст. наук. – Х., 2004. – 22 с.;

2. Алфьоров М. А. Міграційні та демографічні процеси у Донецькій області 1943–1951 рр.. Схід. – 2004. – № 1 (59). – С. 26–29;

3. Алфьоров М. А. Депортації українського населення у Донбас 1944 – 1949 рр.. Схід. – 2004. – № 3 (61). – С. 61 – 65;

4. «Бойківщина — Донбас» Н.Тутова. URL:    http://solerada.gov.ua/index.php/uk/novyny/811-prezentatsiia-knyhy-boikivshchyna-donbas-zberezhemo-pamiat;

5. Військово-історичний меридіан. Електронний науковий фаховий журнал.  – Вип. 4 (22) / Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс, Ін-т історії України НАН України. – К., 2018. – 224 с.;

6. Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність (за ред. В.Наулка). – К., 2001. – 203 с.;

7. Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — С. 18.;

8. Кіцак В. М. Депортація українців з Польщі в УРСР у 1944–1946 рр. та їх соціально-економічна адаптація /  Автореф. дис… канд. іст. наук. – Чернівці, 2003. – 20 с.;

9. Костенко Г.В. Релігійна карта Донецької області: історія і сучасність. –1997. – № 9–10. – С. 40–45;

10. Луковенко І.Г. Православна церква на Донеччині . - 2008. – С. 33–38.;

11. Наулко В.І. Етнічний склад населення Української РСР: Статистико-картографічне дослідження. – К., 1965. – 113 с.;

12. Нестуля О.О. Соціологія: практикум. -  К. 2009, с.83-100;

13. Сивирин М. А. Депортації та переміщення населення західних земель України 40-х – на початку 50-х років ХХ ст. / Автореф. дис… канд. іст. наук. – К., 2005. – 20 с.;

14. Конфесійна структура населення України і створення православної церкви України. URL: https://www.kiis.com.ua/?lang=ukr&cat= reports&id=862&page=1;

15. Скинуті під голе небо: спогади українців про депортацію з Польщі. URL:    http://tsn.ua/special-projects/migration/;

16. 65 років тому депортували мешканців Західної Бойківщини. URL:    http://www.memory.gov.ua/news/65-rokiv-tomu-deportuvali-meshkantsiv-zakhidnoi-boikivshchini;

17. Загальна характеристика національного складу населення Донбасу (1943-1982 рр.) URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vmdu_ip_2013_7-8_4;

18. Як переселені з Галичини бойки заснували греко-католицьку громаду на Донбасі. URL:  https://www.radiosvoboda.org/a/30424115.html

19. Постанова Ради Народних Комісарів УРСР і Центрального Комітету КП/б/У від 15 листопада 1944 року № 1548 «Про контроль за ходом евакуації українського населення з території Польщі і польських громадян з території УСРС». Держархів Тернопільської області, ф.Р. 1833, оп. 4, спр. 20. URL: https://archives.gov.ua/Sections/Peremoga_65/fotos_07.php?11;

20. Лист голові Сталінського облвиконкому т. Струєву та секретарю обкому КП(б)У т. Мєльнікову з приводу переселення українців із Польщі. 17 вересня 1945 р. Держархів Донецької області, ф.Р-2794, оп. 1, спр. 158, арк. 109. URL: https://archives.gov.ua/Sections/Peremoga_65/fotos_07.php?21;

21. План розподілу в областях УРСР евакуйованого українського населення із Польщі на 01.11.1944 р. Із постанови РНК та ЦК КП(б)У. Листопад 1944 р. Держархіву Донецької області, ф.Р-2794, оп. 1, спр. 102, арк. 254. URL: https://archives.gov.ua/Sections/Peremoga_65/fotos_07.php?10;