Дослідницька робота МАН

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки

Полтавської обласної військової адміністрації

Полтавське територіальне відділення Малої академії наук України

Глобинське міське наукове товариство учнів «Мала академія наук»

Відділення: літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства

Секція: українська література

АВТОБІОГРАФІЧНІ МОТИВИ

У ТВОРЧОСТІ СУЧАСНОГО ПИСЬМЕННИКА СЕРГІЯ ОСОКИ (НА МАТЕРІАЛІ ПОЕЗІЙ)

Роботу виконала

Бойко Софія Юріївна,

учениця 9 класу

Глобинської гімназії №3

Глобинської міської ради

Науковий керівник:

Жук Оксана Василівна,

учитель української мови і літератури

Глобинської гімназії №3

Глобинської міської ради

Глобине – 2023

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………................………………...4

Розділ 1. СЕРГІЙ ОСОКА - УНІКАЛЬНА ОСОБИСТІСТЬ НА ТЕРЕНАХ

СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ................................................................6

1. Біографічна довідка....……................……….…....…...…..................................… 6

2. Спогади дитинства....................................................................................................9

Розділ 2. ТВОРЧІСТЬ СЕРГІЯ ОСОКИ - УНІКАЛЬНЕ ЯВИЩЕ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ. ...............................................................................................12

2.1. Автобіографічні мотиви й образи в ліриці Сергія Осоки..........................……….12

2.2.Внутрішні переживання образів як відображення переживань автора............….……………………………………………………….....................……16

2.3.Художні особливості поезій .......................................................................... ...……19

ВИСНОВКИ ..………………………………………………………….................……..23

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………................………..25

ДОДАТКИ……………………………………………………………................……….28

Додаток А. Фотогалерея письменника............................................................................28

Додаток Б. Словник лексичних тропів у творах Сергія Осоки.....................................36

АНОТАЦІЯ

Автобіографічні мотиви у творчості сучасного письменника Сергія Осоки (на матеріалі поезій)

Автор: Бойко Софія Юріївна, секція «Українська література» відділення літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства Глобинського міського наукового товариства учнів «Мала академія наук» Полтавського територіального відділення Малої академії наук України, Глобинська гімназія №3 Глобинської міської ради, 9 клас, місто Глобине.

Науковий керівник: Жук Оксана Василівна, учитель української мови та літератури Глобинської гімназії №3 Глобинської міської ради, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, «старший учитель».

Дослідницьку роботу присвячено аналізу поетичних творів Сергія Осоки в контексті автобіографічної літератури. Актуальність теми роботи зумовлюється тим, що творчість Сергія Осоки малодосліджена. У проєкті досліджено поетичні твори автора, в яких Сергій Осока, описуючи навколишній світ, соціально-культурне життя, думки, емоції персонажів, розкриває перед читачем свою сутність особистості. Індивідуальний, духовно-біографічний досвід у процесі художньої творчості перетворюється на специфічний спосіб самопізнання автором власної особистості.

Дослідження автобіографічного дискурсу Сергія Осоки поглиблює розуміння історико-культурних умов, які впливали на розвиток поета як творчої особистості, виокремлює психологічні процеси, що сприяли розкриттю внутрішнього «я» митця. Автобіографія Сергія Осоки є не лише способом оприлюднення його переживань, думок чи емоцій щодо певних приватних подій чи фактів життя, але й залученням широкого кола читачів до роздумів про важливість суспільних проблем. Основна увага в роботі зосереджена на тематиці поезій Сергія Осоки, художніх образах і провідних мотивах. Простежуються символи та особливості побудови поезій.

Ключові слова: автобіографічні мотиви, схожість, унікальність, художні засоби, художні образи, автобіографічна поезія, прототип, спогади.

ВСТУП

Автобіографічна література на початку ХХІ ст. вважається одним із найбільш актуальних видів художньої літератури. У різних галузях гуманітарних наук існує велика кількість наукових досліджень феномена автобіографічного тексту. Рецепція автобіографічних жанрів у літературознавстві бере свій початок у працях Ш.О. де Сент-Бева, Г. Міша, Ж. Гюсдорфа. Українська літературознавча наука активізує інтерес до світового процесу дослідження феномену автобіографії з початку ХХІ століття (М. Федунь, Т. Черкашина, В. Пустовіт, О. Скнаріна, Ф. Лежен, О. Галич, Т. Гажі, С. Єрьоменко, А. Цяпа) [21].

Кардинальні зміни кінця XX початку XXI століття торкнулися усіх сфер життя цілого світу. Зокрема, це зачепило й літературну сферу в Україні. Процес оновлення української літератури набирає значних обертів. З початком розквіту української літератури у XXI столітті стають відомими нові імена видатних письменників сьогодення. Серед них Сергій Осока – наш земляк з Полтави. Він редактор та перекладач, колумніст. Член Національної спілки письменників України. Автор творів, що зосереджують свою увагу на дитячій душі, яка із часом дорослою остаточно не стала. Читач вірить автору беззаперечно – як чорно-білій світлині з власного життя. Бо всі ці, на перший погляд, звичайні, традиційні, побутові сюжети, долі й почуття дорослих: рідних, односельців та «чужаків», до яких дотикається дитяча чутливість, – це про кожного.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що автобіографічний акспект творчості Сергія Осоки малодосліджений і потребує Ґрунтовного та об’єктивного аналізу.

Об’єктом дослідження є поезії збірок «Сьома сніжинка», «Небесна падалиця» Сергія Осоки.

Предметом дослідження є автобіографічні мотиви у поетичних творах збірок «Сьома сніжинка», «Небесна падалиця» Сергія Осоки.

Метою даної роботи є дослідження творчого доробку полтавського поета Сергія Осоки.

Мета дослідження реалізується через ряд завдань.

Основні завдання дослідження:

1. описати етапи творчості Сергія Осоки;

2. дослідити автобіографічні мотиви в поетичних творах Сергія Осоки;

3. проаналізувати художні образи, які використовує Сергій Осока;

4. охарактеризувати внутрішній стан образів, що передають переживання автора;

5. взяти інтерв’ю у Сергія Осоки;

6. з’ясувати роль і місце поетичного доробку Сергія Осоки в сучасній українській літературі.

Для досягнення поставленої мети та розв’язання визначених завдань у роботі використано такі методи: біографічний, психологічний, спостереження, аналіз, узагальнення.

Зв'язок даної роботи зі шкільною програмою

Робота пов’язана зі шкільною програмою тим, що творчість Сергія Осоки можна розглядати на уроках літератури рідного краю.

Наукова новизна дослідження

Новизна роботи полягає в тому, що нами зроблена спроба дослідити окремі аспекти творчості, зокрема поетичний доробок, Сергія Осоки та систематизувати існуючі матеріали.

Практичне значення.

Ця робота може бути використана для поглиблення знань з літератури рідного краю. Матеріали нашого дослідження можуть використовуватись під час вивчення навчального предмету української літератури та в гуртковій роботі.

РОЗДІЛ 1

СЕРГІЙ ОСОКА - УНІКАЛЬНА ОСОБИСТІСТЬ НА ТЕРЕНАХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.1. Біографічна довідка

Полтавщина – духовна скарбниця словесного мистецтва, своєрідна академія письменників. На літературній карті України вона вирізняється чи не найбільшим розмаїттям талантів усіх часів, які полишили про себе славну пам’ять рукописним і друкованим словом. Справедливо зазначає М.Костенко: «Напрацьовано значний художньо-естетичний потенціал, з якого до читаючого світу постали безліч колоритних, самобутніх літературних персонажів... Можна твердити, що в історії української літератури є такий значний розділ – полтавський [6, с.16]». У становленні молодих талантів Полтавщини, як і всієї України, відіграють важливу роль різноманітні літературні конкурси: місцеві, всеукраїнські, міжнародні. Саме один з таких конкурсів «Гранослов-2000» відкрив Сергія Осоку як ще одну зірку в сузір’ї полтавських митців. Пізніше письменник буде учасником Всеукраїнської наради молодих літераторів (Київ – Ірпінь, 2000) та літературного фестивалю «Гранослов» запалює зірки» (Київ, 2003), лауреатом премій Полтавської обласної ради  ім. Івана Котляревського (2016), ім. Феодосія Рогового (2018).

Велика Багачка – селище на березі Псла між Миргородом і Решетилівкою, де в свій час бували Т. Шевченко, М. Рильський, А. Малишко, М. Стельмах. Жили тут відомі кобзарі Антін Скоба та Федір Кушнерик. Саме в цьому селищі 23 березня 1980 року народився Сергій Олександрович Нечитайло. Пізніше Сергій візьме собі псевдонім. «Ніколи не любив власного прізвища. Захотів псевдо. Їхали з батьками в машині, перебирали варіанти. Мама запропонувала – Осока. Мені сподобалась алітерація – Сергій Осока. Так і почалося [16]».

Після закінчення місцевої школи продовжує навчання в Полтавському державному педагогічному університеті ім. В.Г. Короленка на філологічному факультеті, який закінчив у 2002 році. Протягом кількох років працював журналістом на Полтавському місцевому телебаченні, на обласному радіо. Входить до Полтавської обласної організації національної спілки письменників України. Проживає у місті Полтава.

Творчість Сергія Осоки в сучасний літературний вир входить якось нетипово. Про нього знають як доброго перекладача з іспанської мови, ніжного лірика з особливим чуттям краєвиду, який оживає в його поезіях, автора чуттєвої прози, що своїм сумом вирізняється в контексті сучасних малих прозових форм. 13 років мовчання між першою збіркою поезій «Сьома сніжинка січня» (2002 р.) та збіркою «Небесна падалиця» (2015) були поштовхом для розкриття таланту не лише поета, а й прозаїка: «Нічні купання в серпні» (2016), а у 2020 – «Три лини для Марії». Скромний і тихий поет не відразу відкрився читачеві. (Додаток А) Якби сам Сергій Осока не почав в Інтернет-ресурсах публікувати свої твори, то навряд чи ми мали можливість оцінити талант митця. Адже в історії української літератури вже траплялися такі непоодинокі випадки, коли критика не помічала талановитих митців [18; с.83].

В українську літературу Сергій Осока входить плавно. На початку його творчості шанувальників було небагато, але із кожним написаним твором кількість читачів збільшувалася в декілька разів.

На початку двохтисячних Сергію Осоці ледь за двадцять. Свої вірші він носить до газети – їх там публікують. З появою інтернету виникає можливість для обговорення, «лайків». На літературному сайті ГАК Сергій Осока з 2009 року розміщує свої твори, що викликає обговорення, до тридцяти і більше рецензій. Але з часом кількість обговорень зменшується. З’являються інші можливості – соцмережі. У Сергія власна сторінка у мережі «Фейсбук» із 13024 підписниками, де він публікує свої твори та уривки з них: як і новонаписані, так і ті, що написані на початку його творчого шляху, які мають по дві тисячі лайків та 200 коментарів [25]. Твори митця написані простою і зрозумілою мовою, але разом з тим з глибоким філософським змістом, порушуючи проблеми життя людини в суспільстві, описуючи трагізм неминучості плину часу. Вони наштовхують на зміну життєвих принципів, мотивують до дій та думок, водночас із тим читач стає частиною прочитаного твору. Сергій Осока йде в ногу з часом. Він розуміє, що смартфон зараз може замінити цілу бібліотеку.

В останньому своєму інтерв’ю Сергій Осока зазначає, про те що йому часто говорять: «та надоїли твої баби», «та хвате вже про дитинство, про село, про все це[19]». Але він впевнений, що це не він сам пише і не сам вирішує. Що це хтось пише з ним, тобто він лише інструмент. Як писала Ліна Костенко, «і то не є дзвінкий асортимент метафор, слів, – на користь чи в догоду. А що – не знаю. Я лиш інструмент, в якому плачуть сни мого народу[19]».

У поета часто буває, що текст приходить серед ночі. Він тільки-но ляже спати, а бачить, що ні – треба вставати і писати, бо воно його не відпустить. І мусить вставати, продирати очі, робити каву і починати писати. «Це не я вирішую і, може, воно й самоповтор – це вже згодом стане ясно. А поки ти пишеш, поки ти в процесі, то ти – найщасливіша людина, тобі вітер дме в спину, підганяє тебе. Я обожнюю оце відчуття – вітру в спину[19]».

Мар`яна Савка, українська поетеса, зазначає: «Немає відчуття, що Сергій вирішив вбрати своїх героїв у бантики. Вони дуже щирі і точні. І хоча прописані трохи зміненими, їхня серединка така, якою є насправді. І цей світ наших людей, український світ, не є штучно прикрашеним. Є відчуття, що ці образи також проростають з мови. Вона дуже органічна і дуже прив’язує до твоєї батьківщини [19]».

Сьогодні Сергій Осока пише статті, редагує художні твори та статті, займається рекламою. І разом з тим не будує планів на майбутнє. Його життєві принципи дозволяють йому рухатися по кривій життя в певних умовах часу, вимог суспільства. Для нього важливо не те, що пише автор, а як він їх пише. Якщо його твори охоче читають, якщо йому самому цікаво писати про це, то не потрібно йти на певні вимоги. Якщо митець не має внутрішнього поштовху до написання певного твору, він і не напише. Хоча не відкидає Сергій Осока думки, що є такі професіонали, що можуть однаково писати все. Себе ж він таким професіоналом не вважає.

1.2.Спогади дитинства

Неймовірним щастям кожної людини є спогади. Свої власні, унікальні, українські, колоритні. Саме такими спогадами наповнені твори Сергія Осоки. А ще його твори наштовхують читача на свої згадки про ранки вдома в дідуся з бабусею, про останні літні дні перед школою, роки шкільного та студентського життя, сварки з мамою за погані оцінки.

Затін – маленьке полтавське село, як і тисячі інших, але для Сергія Осоки – це його найрідніше місце на землі. Це село стало символом щасливого дитинства, бо було ще інше – не щасливе. Спокою, благодаті, турботи та розуміння не вистачало малому Сергію в районному центрі.

Сергій Осока згадує про байдужість батька до всього і всіх. Вдома він постійно після роботи лягав на канапу, вкривався газетою, вмикав телевізор. Мати хотіла в парк, кіно, а батько волів лежати на канапі. У 1986 році мати Сергія подала на розлучення, батькові ж було байдуже. Можливо, жінка і не хотіла розривати шлюб, а хотіла викликати в нього якусь реакцію. Так думав Сергій. Але батько легко на все погодився. «Розлучення батьків спричинило постійні сварки на селі, батьки не розуміли вчинку доньки. Як завжди, на селі найважливішою була думка людей, сусідів. Скандали у родині, майже не було що їсти, постійна недостача грошей... Пізніше дід з бабою помирилися з матір’ю, але мати ще не один раз була названа «разведьонкою» [17]».

Потім з’явився вітчим, що завжди знаходив можливість і причину, щоб знущатися над пасинком і фізично, і морально... А мати... «Мати – важлива, надважлива, але непроста. У мене в дитинстві зовсім не було бажання падати їй в обійми, пригортатися. Старався – наскільки це було можливо – тримати певну дистанцію. Тобто в мене в цьому сенсі дуже інший досвід, ніж у більшості. Я не знаю, що таке пересічна «любов до мами», про яку стільки написано. У мене було інакше. Я не знаю, проблема в мені чи в ній, але склалося так, як склалося.

Уже коли я був дорослий, ми знайшли спільну мову, стали набагато ближчими, почали невимушено говорити на важливі теми: вона говорила – я слухав, і навпаки – а це теж украй важливо. Ми почали чути одне одного, долати минуле. А потім вона померла. Вона рано померла, в 44. І все так і залишилося, так і спинилося на половині шляху. Тепер не знаю, куди ближче, куди далі. Важко говорити правду на цю тему. Насамперед тому, що я не знаю, де правда [11]».

Після таких слів сповіді важко щось додати чи коментувати. А тоді в дитинстві була хата в селі з прабабою, дідом і бабою, де можна було цілі канікули рибалити, насолоджуватися українською кухнею, святкувати свята за народними традиціями і звичаями, де кожна подія на селі – це окреме таїнство із своїми законами і догмами. Можна було ходити до річки, лісу, а ще тут було перше кохання, перший поцілунок. Але найдорожчою згадкою дитинства, яка залишилася на все життя в пам’яті Сергія Осоки, а відтак і в його творах, є образ прабаби Явдошки, про неї він згадує не лише у своїх прозових та поетичних творах, а й у публіцистичній діяльності. Вона постає символом землі-праматері, любові та турботи, тяжкої роботи, а саме обійстя – образ спокою та щастя. Ця жінка із тяжким минулим надихала Сергія до певних роздумів, віддавала свою любов, навчала шанувати рідні традиції, рідний край. Пізніше стала прототипом не однієї героїні його творів.

Сім’я Сергія Нечитайла жила, як й інші родини 80-90-х років минулого століття. Брак грошей, дефіцит продуктів та побутових речей були звичні в буденному житті. Двокімнатна квартира в селищі, куди повернення після села було чорним днем, молодша сестра, що пізніше зустрічатиме Сергія з обласного центру на порозі хати, де пройшло його дитинство. Кожен такий епізод знаходить своє відображення пізніше в його поезіях.

В інтерв’ю, яке ми проводили із С. Осокою, він згадує про жорстокість часу, про неможливість повернути, змінити певні події, сумом огорнуто більшість його згадок, а відтак і творів. Він говорить про те, що кожен його твір – це сповідь перед собою і своєю совістю за те, що не встиг, не зробив, не цінував, не простив...

Сергій Осока впевнений, що минуле нікуди не зникає, воно повсюди й завжди з нами, за нами, над нами. Навіть коли ми лягаємо спати, воно стає у нас у головах і стоїть до ранку. Як його можна подолати? Інша річ, що не в усіх є потреба взаємодіяти зі своїм часом, матеріалізувати його, усвідомлювати його повною мірою. Про майбутнє він не замислюється [17].

Сергій Осока – унікальна особистість. Ознайомившись із життєвим шляхом письменника, бачимо що його життя є багатогранним. Адже він реалізовує себе в різних сферах життя, не зупиняється на досягнутому, шукає можливості привернути увагу читачів до своїх творів, для нього процес написання приносить багато насолоди.

Сергію Осоці завжди приємно говорити про певні сторінки свого життя, він вбачає, що це – його органічна внутрішня потреба, такий собі сеанс повернення, переживання, ностальгії. Бо для нього важко й боляче згадувати певні моменти, але без смутку, болі неможливо говорити про своє минуле.

Але саме такі життєві умови зумовили формування життєвих поглядів, цінностей, тем для його поезії. Проблеми, порушені у його віршах, не залишають байдужими читача через співпереживання, розуміння відкритості письменника перед читачем.

РОЗДІЛ 2

ТВОРЧІСТЬ СЕРГІЯ ОСОКИ - УНІКАЛЬНЕ ЯВИЩЕ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

2.1Автобіографічні мотиви та образи в ліриці Сергія Осоки

Приватне життя письменників віддзеркалюється в основному в художніх творах, а незаперечною істиною залишається твердження: про що б вони не писали – завжди пишуть про себе. В епоху постмодернізму це ще й один із принципів індивідуалізації та інтригування читача.

Сьогодні особливої ваги набуває проблема дослідження творчості письменників крізь призму біографії та автобіографізму, адже вивчення літератури в такому аспекті сприяє осмисленню духовного життя того чи того митця, автор знаходить своє відображення в своїх творах.

Поетичним відкриттям 2015-го року, звісно, є книжка Сергія Осоки «Небесна падалиця», а перед цим у 2002 році збірка поезій «Сьома сніжинка» стала дебютом для молодого поета. Автор пояснює назву своєї збірки: «Вірші приходять з неба, вони наче падають. Як яблука чи груші. Написаний текст – уже прожитий текст, колишній, осінній. Готові вірші це трішечки смуток за минулим. Тому така назва [13]».

Сергій Осока почав писати вірші в 1994 році. У ранній творчості лунають мотиви пейзажно-філософської лірики. Поет починає з того, що описує оточуючий світ, те що він бачить крізь призму власного світосприйняття. Для Сергія Осоки «щоб писати «дійсно якісні вірші» потрібно, окрім таланту, мати високу самовимогливість, не йти на компроміси зі своїм художнім смаком і добре відчувати літературний контекст. Не можна писати відірвано від процесу, коли не знаєш, як зараз пишуть твої сучасники. «Щодо натхнення, то в моєму випадку воно з'являється у вигляді стрімких мимолітних асоціацій – кольорів, запахів, звуків. Часто я черпаю натхнення зі своєї пам'яті, надихаючись якимись минулими щасливими моментами. У минулому – взагалі багато і щастя, і натхнення [14]».

Образи ранніх поезій Сергія – це речі та явища, які його оточують: свічка, дощ, зима, сніжинка, осінь – усі розкривають особливості його юнацького світогляду. Пізніше з’являється образ жінки («Ні квітень, ані паводок. Вона.», «Я мабуть розлюбив тебе вві сні», «А він по той бік випрягав волів» ). У текстах присутнє почуття закоханості, поет описує своє замилування неозначеною особистістю жінки:

ти вишня була ти як вишня була

весільна як вельон ранкова як іній

як жаско і легко ти кидала тіні

на стіни мої о вечірній годині

зривала притьма мої яблука сині

корінням тонким мою воду пила [26].

 У Сергія Осоки тема кохання з'являється у творчості, як і в більшості письменників, саме під час переживання цього почуття, він описує радість першого кохання «о як летіли ми у полі ані душі ні мотоцикла [26]», яке охопило його там, на селі: «де я тебе розлив на повечірні села розсипав наче сіль з ослаблої руки [26]», юнацьке кохання в поезіях автора шалене, нестримне ( «На стінах б'ються голі литки джазу, юнацький страх вистрибує з вікна [26]») не бачить перешкод, закохані насолоджуються кожною хвилиною, що проводять разом:

ми пливемо і наскрізь і покрізь

й нічого не торкаємось настільки

що й ніч хитнувши темряву навскісь

стоїть над нами німо як колись...[26].

У поезії «А сніг на образах ти спиш у сіні» Сергій Осока з ніжністю й трепетом описує рідне село: «ходім в село там пахне вечір синій/ солодше за найкращого вірша [26]», для поета немає нічого милішого за рідну місцину, де пройшли його найкращі роки життя. «Село ласкаве там червоні лиця/ на кухвайках там сиві рукави [26]» – ліричному герою село асоціюється із лицями, що сповнені сил, енергії, життя, образ «кухвайки» – із людьми старшого покоління, його дідом та бабою, «сільська хата» – з місце, де зникають усі переживання, болі та негаразди:

старої хати сволоки чотири

загоять все що душу нам пекло...[26].

У поезії «Нічні купання в серпні» виринають спогади про пережиті почуття:

Ми стояли в озері удвох

Тиша розстелялася як скатерть...[26].

Перед героями стоїть вже осінь, вона «...ще нічого не говорить...[26]», а поет робить певний підсумок прожитого і розуміє про його безповоротність.

Характерним для творчості Сергія Осоки є образ саду. Його характер розкривається по-різному: від окремого дерева до цілісного розуміння саду як певного простору. Сад ‒ це магічна площина, обмін смислами, культурним досвідом попередніх епох із читачем, це зв’язок поколінь минулих і теперішніх, теперішніх і майбутніх, це зв’язок минулого автора із його сьогоденням:

у саду гесперид

я знав що ти любиш мене

але сама твоя глибина

і твого плаття пісня

більше мене не знають [1].

або:

я не прийду не руш мене

я зараз давній і непевний

мені випростується з вени

гілля божественних пісней [15, с.29].

Образ дерева також набуває особливого значення. Так ліричний герой Сергія Осоки в образі яблуні сорту білого налива вбачає бабусю, з якою вони варили варення: «Ти вариш своє варення. Ти так спокійно рухаєшся,/ що можна б тут і заснути, і назавжди зостатись [26]».

Цікавим постає образ винограду, що покритий росою в поезії «А я сиджу під виноградом». Лоза ‒ символ родючості та відродження, а поряд з ним постає образ матері, що сушить білі простирадла хмар:

мати в божому дворі

вже хмари

Хмари

хмари сушать[26].

Смерть одного покоління ‒ це початок життя іншого, циклічність буття, неможливість змінити минуле, безповоротність часу для ліричного героя є дуже важким випробуванням. Сприйняти факт смерті рідної людини (а сам Сергій Осока згадує, про досить коротке життя своєї матері) є неможливим навіть через роки.

В іншій поезії «Усе, що вчора плакало за мамою» автору болюче усвідомлювати факт смерті найдорожчої людини у світі. Волошки, хмари асоціюються з її образом, бо вони сині, як очі матері. Автору вдається у восьми рядках передати тугу, розпач і біль, які він відчуває після її смерті. Але разом з тим Сергій Осока ідеалізує образ матері, наділяє її рисами божества, святої. Матір ‒ народителька людей світу, Мадонна, його першооснова. Уособленням усіх матерів людства виступає Марія, матір Христа, про що свідчать перегуки-алюзії з біблійними оповідями, зокрема, у вірші «Далеко поза небом, поза тим» :

Далеко поза небом, поза тим,

де сива хвища, де солона осінь,

Марія стереже чиїсь хрести

і все чекає невідомих гостей.[25]

Образ могили, як уособлення смерті кожного із нас спонукають до переосмислення життєвих цінностей і розумінні про неможливість повернення часу назад.

Цікавим є образ поля – площини, у якій розчиняється герой:

де вижаті поля

тебе до себе приймуть

півоберту – на гнів

півоберту – на гріх

душа як немовля

розплачеться в обіймах

і не захоче слів

бо знає все без них [1].

Для Сергія Осоки поле уособлює життя. Він порівнює його з осіннім полем, що втомилося й чекає зимового відпочинку, як і життя рідних, що пішли за небокрай.

Рослини та тварини (ожина, шовковиця, терен, полин, любисток, корова, коза) часто набувають у художньому світі Сергія Осоки сакрального чи символічного значення, їхні образи вимальовуються чітко й колоритно. У поезії «У синім лузі догоріло літо» корови постають у образі не лише головної годувальниці на селі, а у образі міфічної тварини, що розуміє і знає більше людей. Як згадує сам Сергій Осока в інтерв’ю, що в його родині довго тримали корову, коли його дід з бабою вже були не в силі відпасти череду і заготовити сіна, то змушені були відмовитись від неї. Ця подія була однією із найжахливіших сторінок його родини.

У пам’яті Сергія Осоки постійно виринають згадки не лише про сумні переживання, а й радісні. У поезії «Я ставлю ятір у зелену воду» ліричний герой здійснює одну із заповітніших своїх мрій: мати власний ятір. Для хлопчика ця подія настільки важлива та емоційна, що йому навіть сниться сон: «тонкої річки потаємна затінь/ де з лепехою причаївся місяць/ і вкинув зірку в мій порожній ятір [26]».

Творчість Сергія Осоки розкриває його світобачення. На аркушах паперу автор ніби проживає власне життя, повертаючись у своє дитинство. Письменник у своєму житті не стомлюється впродовж багатьох років наголошувати, що нам життєво необхідно пам’ятати своє минуле, цінувати родинні зв’язки і не забувати своє коріння.

2.2. Внутрішні переживання образів як відображення переживань автора

У ліриці Сергія Осоки проглядається душа поета, його особисті переживання, почуття, емоції та думки. Кожна строфа письменника – це ціла поема людської душі. У поезіях митця особисте стає змістом справжньої лірики, бо в ній одночасно виражається і внутрішній світ автора, і світ у сенсі цього терміну, з яким він органічно злитий. Почуття і думки поета співзвучні багатьом людям, знаходячи відгук у їхніх душах, не кажучи вже про те, коли вони вміщують у собі загальнолюдський зміст. Усе це ми спостерігаємо у творчості С.Осоки, що виходить далеко за межі як його особистості, так і його часу. Ось чому вона близька.

Сергій Осока відвертий перед читачем, можна ставити знак рівності між його ліричною сповіддю та фактами життя митця. Його вірші щиро та чесно виражають душевні муки, сум’яття розуму та гіркоту почуттів. Насправді у його ліриці є щось співзвучне переживанням і настроям багатьох людей, що робить поезію автора явищем громадянським, оскільки у ній показано життя і правду почуттів. Вірші Сергія Осоки приваблюють природністю, теплотою, вмінням автора сердечно розповісти про турботи і радощі, про його погляди і переживання. Його поезія сповнена любові та спогадів з власного життя. Саме любов завжди була співавтором усіх творінь поета. Це почуття ми спостерігаємо у поезії автора у всіх його найяскравіших проявах: любові до батьківщини, матері, бабусі, села, жінки, людини, друга, життя, природи. Усе це торкається душі поціновувачів поетичного доробку Сергія Осоки. В інтимній ліриці автор декламує концепт людяності, який переходить не в побутовий, а в психологічний, особистісний вимір. Таким чином, автор у своїй поезії єдиний у двох особах. Це, по-перше, людина з певною долею, життєвим досвідом, настроями та поглядами, по-друге, – герой власних віршів.

Поезія «Явдоха» починається рядками:

14 березня – Явдохи

моя прабаба була Явдохою

у дитинстві на ній трималася моя світобудова

аби прабаба померла – все пропало б

у дитинстві на моїй прабабі тримався мій світ...[25].

Кожен наступний рядок наповнений болем не лише ліричного героя, автора, а й самого читача, бо кожен з нас мав таку прабабу, яка пережила голодомор, злидні, бідність, війну, але не втратила того головного життєвого стержня, що називається любов’ю до рідних, праці, землі. Автор не може собі дозволити забути людину, що була символом його безтурботного і щасливого життя, для нього головним є не лише повернутися в згадках до рідного двору, а й зберегти їх точніше, враховуючи всі дрібниці, бо допоки в його пам’яті постає образ цієї баби – допоки вона жива. У вірші читаємо рядки: «вона нічого такого не робила вона просто робила щось усе життя», для прабаби все життя полягало в постійній праці: «вона брала мене з собою на грядку», «розказувала про голод», «мочила насіння», «сапала грядку», «рвала шовковиці», «чистила буряки», «латала мішки», «варила свої борщі», але найважливіше для ліричного героя – це музика, яку мала ця стара людина:

скільки було в ній насправді музики –

такої великої

яка б ніяк не могла

вміститися в труну...[25].

Прабаба Явдоха – хранителька роду, образ Великої Матері – рідної землі. Її смерть – розрив одвічних зв’язків поколінь, тому викликає тугу в головного героя. Але образ сезонної роботи (мотив циклічності), що робить жінка, перетворений на символ пам’яті про дитинство (мотив раю).

В іншій поезії «На городі поралась Явдоха» Сергій Осока пише про швидкоплинність часу, автор використовує протиставлення «молодость– старість», «літо-зима», метафори: «бджола зібрала в вузлики тепло [25]», «ще ти ходив без слова як святий [25]», «ще ткався хміль у неї на плечі [25]» , «ще під дощем вирівнювалось жито [25]» , «то за городом змовились могили [25]», й тим самим ніби перебуває у двох вимірах «минуле-майбутнє». Образ баби – універсальний, навколо нього вибудовується ціла система «кодів», а розшифрувати їх читач має самостійно.

У поезії «Дід мій зовсім заснув» виникає образ смерті, що підступно у вигляді сну забирає діда, перед очима постають окуляри і газета, автор використовує протиставлення:

в мене серце дзвенить

в нього серце

як нива вижата...[25].

Ліричний герой перебуває на самоті, він не може бути поряд із дідом, бо його вже немає серед живих, єдине, що поєднує їх це – хата, як символ родинного гнізда й символ поєднання поколінь. Герой перебуває у стані емоційної напруги, і передчуття смерті чи «зіткнення» з нею, що провокують новий вибух енергії.

«Ми глинище тверде і невсипуще...» – поезія, де знову головною героїнею стає баба. Сергій Осока недаремно вживає таке порівняння: «Палажка наша мов каганчик душу/ несе і світить нею в тернику [25]», бо тим самим показує, що життя в ній ледве жевріє, але вона по інерції робить сільську роботу, говорить з своїм покійним чоловіком і чекає своєї смерті, щоб її пришвидшити за сільським звичаєм «а сю ніч нащось винесла сокиру/ і потемки прорубувала дах [25]».

2.3.Художні особливості поезій

Тематика творчості Сергія Осоки формувалася на початку його творчості і не змінювалася протягом усього періоду, що є дивовижним. Це приклад появи в літературі вже з перших рядків сформованого поета. Теми творів різні: починаючи від однозначних за змістом до філософських:

- простір (світу, життя, біографії, історії, побуту, села міста);

- час (календарний, історичний, особистісний, поетичний, творчий );

- любов (патріотизм, сімейність /ґендерність);

- самотність (у літературі, коханні, в сім’ї);

- смерть (любові, слави, земного життя, безсмертя);

- життя (у слові, у всій повноті та миттєвостях).

У поезії Сергія Осоки мотив пам’яті свого минулого посідає визначне місце. Згадуючи, оцінюючи, аналізуючи своє життя через призму випробувань, втрат, для письменника є важливим дотримання сімейних та родинних поглядів. Саме завдяки погляду на шанування пам’яті і спогадів про родину, письменник надає зовсім іншого трактування стосункам між поколіннями. На початку ХХІ століття проблеми поєднання різних епох та поколінь перетікають не тільки в побутовий, а швидше в психологічний, особистісний аспект.

У своєму інтерв’ю він пояснює, що література не може бути гарною й веселою. Читання потрібно не для відпочинку. Робота думки, серця, переосмислення свого життя, оцінювання помилок та знаходження правильного рішення є основним призначенням читання. «насправді у цьому і полягає суть мистецтва – у тому, щоб шліфувати, викристалізовувати, вивищувати, удосконалювати розум і душу. Саме для цього й існують книжки – не для розваги [3]». І саме цими словами автор доводить, що неможливо прожити, не читаючи поезії, яка змушує замислитися, переоцінити свої цінності, змінити життєві пріоритети.

Образна система «Небесної падалиці» будується навколо спостережень за взаємодією царства природи та людства, світу натури і села, романтичної філософії та роздумів про початок і кінець.

У непростих і одночасно вельми медитативних рядках проступає не дебютант, а цілком зрілий поет. Дається взнаки, що творець поезій, як справжній ювелір вигранював та виточував кожен рядок упродовж 12 років. Навіть сама структура книжки чітко продумана, кожен розділ об’єднаний у певний концепт: чи то філософські екзистенційні мотиви – «Я сам собі і зачин і припин», «Сутінь тече тобою чи ти протікаєш сутінь» (розділ «Гола глина»); чи то прониклива й чуттєва інтимна лірика – «Ми роздягаємось при місяці», «Як важко шелестить твоя одежа мокра» , «Ти не бентеж мене коли засну» (розділ « Повінь, що гойдає збиті яблука»). А на додачу ще й низка так званих поем: «Між долонями та слідами», «У гончарному колі» та ін.

У деяких поезіях Осоки вчуваються зачатки і Сковородинського начала, він робить цю віхову постать української літератури персонажем власного твору, подекуди перебирає його стилістику, пише строфи на мотиви його творчості:

Я не прийду не руш мене

Я зараз давній і непевний

Мені випростується з вени

Гілля божественних пісней

не клич не ремствуй не ходи

я мертвий я пішов тудою

де білу тінь Сковороди

сто душ хитали над водою…[5].

«Небесна падалиця» – це хвала селу і його магічній першооснові. Тут рідна хата дихає грудними голосами та гоїть рани, що душу печуть, смерть водить напувати коней, баба Палажка розсідлує вітри, старий Никифор тримає небо, мати Марія шиє вогнем кущі… Ці образи підтверджують органічність поета та яскраво виражену тугу, сум за всім первісним й корінним, тим, що притаманно українцеві, що втратилося із плином часу.

«Небесна падалиця» – це саме той випадок, коли важко спрогнозувати, яким човном попливе автор. Адже як самі тексти, так і їхня технічна вправність заслуговують на увагу, премії, відгуки в пресі... І до кінця навіть не можна відчути: це авторовий початок творчості, екватор чи це все разом?![5]

У зазначеній збірці автор поглиблює власні літературні прийоми, вдається до мистецьких ремінісценцій. Так, багато образів у збірці мають тенденцію повторення (образ чоловіка, юнака, села, баби, природи тощо). Повтори свідчать про те, що автор намагається акцентувати увагу на тих образах і прийомах, що йому здаються найважливішими. Автор у своїх віршах проводить аналогію між образом чоловіка та природою, наділяючи природу рисами прекрасної жінки. Постійною ознакою поетичного світу Сергія Осоки у збірці «Небесна падалиця» є відображення його життя, тривог, переживань, болю. Домінує поезія, де присутня гордість поета за своїх предків та любов до рідної землі.

Аналіз мови автобіографічної поезії письменника засвідчує використання в ній таких художніх засобів:

1. Просторіччя. Звернення письменника до просторічних елементів викликане багатьма причинами, з-поміж яких вирізняються експресивно-характеристичні й тематичні. Тональність мовлення в художньому тексті нерідко залежить від наміру автора описати психологічну ситуацію, відобразити стосунки персонажів твору. Просторічна лексика, зливаючись із загальним експресивним звучанням художнього викладу, може слугувати й засобом вираження ставлення автора до зображуваного.(Додаток Б)

2. Епітети. З усіх зображувально-виражальних засобів епітет, на думку багатьох дослідників, найповніше характеризує стиль письменника, найкраще визначає його симпатії та антипатії, прагнення та ідейно-естетичні погляди, адже саме в епітетах представлено сконцентрований зміст мистецької думки, саме за допомогою епітетів автор підкреслює характерну рису, індивідуальну властивість предмета, поняття, явища. (Додаток Б)

3. Порівняння. Автор використовує їх у мові героїв та авторських відступах, описах, з метою підвищення виразності й образності описів.(Додаток Б)

4. Метафори. У мовному спілкуванні людей важливу роль відіграють слова, що вживаються в переносному значенні. Серед них найбільша роль належить метафорі. Метафора, у сукупності з іншими образними засобами, сприяє розрізненню як функціональних, так й індивідуальних стилів мови. Нерідко саме метафора робить стиль автора самобутнім, оригінальним .(Додаток Б)

ВИСНОВКИ

Сергій Осока є сучасним українським поетом, лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка, публіцистом, перекладачем. Автор пише рідною мовою про період 80-90-хх. років минулого століття та сьогодення.

Проаналізувавши поетичні твори письменника, ми з’ясували, що Сергій Осока у своїх поезіях розкриває усю тугу людини за минулими роками. У кожному творі збірок автор пише про те, що відчуває. Буття людини, сенс життя, неможливість змін минулого, сум за рідними – основні питання, артикульовані у творах Сергія Осоки.

У науковій роботі звертаємо увагу на автобіографічний аспект творів Сергія Осоки через аналіз його образів, досліджуємо його біографічні поезії у збірках «Сьома сніжинка», «Небесна падалиця».

Основний мотив поетичної творчості митця є зображення минулого й теперішнього, спогадів про життя на селі. Вірші Сергія Осоки насичені художніми образами: села, матері, хати, баби, корів, саду. Спільним для них є любов Сергія Осоки до рідних, зображення життя полтавського села.

Сергій Осока – один із сучасних письменників, його творчість малодосліджена, але відкриває нову, невідому досі систему образів та символів.

Твори поета так чи інакше, прямо чи опосередковано, про українську національну ідентичність, українські ідеї.

Реалізовуючи завдання даного дослідження, було виконано наступне:

1. Опрацьовано наукову літературу з теми, визначено етапи творчості Сергія Осоки.

2. Досліджено автобіографічні мотиви у поетичних творах Сергія Осоки.

3. Проаналізовано художні образи, які використовує Сергій Осока. Переважають образи-символи матері, баби, села, хати.

4. Схарактеризовано внутрішні переживання образів, що передають переживання автора-людини. Ліричний герой зосереджує свою увагу на минулому, на образах, що асоціюються з його біографією.

5. З’ясовано роль і місце поетичного доробку Сергія Осоки в сучасній українській літературі.

6. Укладено довідник художніх засобів у творах Сергія Осоки. (Додаток Б)

7. Проведено інтерв’ю із Сергієм Осокою.

Значення автобіографічної поезії Сергія Осоки можна оцінити в декількох аспектах: по-перше, автобіографія – найважливіший матеріал про життя і творчість митця, де виявляється прихована історія його «я»; по-друге, творчі здобутки автора розширили уявлення про культурні факти та явища, очевидцем яких був автор; по-третє, письменник утвердив у національному мистецтві слова нове бачення життя людини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Голос мисливця. Блог Сергія Осоки / URL: http://osoka80.blogspot.com/2015/08/blog-post_74.html (дата звернення 19.11.2023)

2. Денисенко Л. Осочині образки. Нічні купання в серпні./ Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. 273 с.

3. Лебідь Н. Автор сільських елегій Сергій Осока:Не я пишу, а мною щось пише / URL: https://glavcom.ua/longreads/avtor-silskikh-elehij-serhij-osoka-ne-ja-pishu-a-mnoju-shchos-pishe-944823.html (дата звернення 19.11.2023)

4. Левицький В. В. Звуковий символізм: основні поняття, ідеї, результати. Мовознавство.1993. Вип.1. С.16-25.

5. Левчук Я. Міфолог села та Органіст природи / URL: https://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/40611/ (дата звернення 19.11.2023)

6. Костенко М. І вимолимо в Бога рідне слово. Полтавці в українському літературному контексті ХХ століття. Калинове гроно. Антологія поезії полтавських літераторів ХХ століття.Т.1 / ред. М.В.Костенка, Ю.М.Дмитренка, А.М.Дяченка та ін. Полтава: Полтавський літератор, 1998. 3-56 с.

7. Коцарев О. «Переповідати родинні історії – моя внутрішня потреба» День. 2017. (№ 38–39). / URL: https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayinci-chytayte/perepovidaty-rodynni-istoriyi-moya-vnutrishnyapotreba (дата звернення 19.09.2023)

8. Коцарев О. Село повертається в літературу. Але це вже не райський куточок. / URL: https://starylev.com.ua/blogs/selo-povertayetsya-v-literaturu-ale-ce-vzhe-ne-rayskyy-kutochok (дата звернення 19.09.2023)

9. Козлова А. Щасливі й щемкі історії з дитинства у книзі Сергія Осоки «Три лини для Марії»: Читацька рецензія Анастасії Козлової на книгу «Три лини для Марії» Сергія Осоки, яка увійшла до дорослого списку Книги року ВВС 2021. 2021. 3 грудня. / URL: https://www.bbc.com/ukrainian/features-59416875  (дата звернення 20.09.2023)

10. Марченко М. Твоє кохане Києво-Могилянське обличчя. Рецензія на нову книгу Сергія Осоки. 2021. 19 лист. / URL: https://www.bbc.com/ukrainian/features-59305687 (дата звернення 19.09.2023)

11. Новікова В. Сергій Осока: про жінок в особистій історії. / URL: https://povaha.org.ua/serhij-osoka-pro-zhinok-v-osobystij-istoriji/ (дата звернення 19.09.2023)

12. Оринго А. Сергій Осока: кохання і любов / URL: https://oringo.com.ua/forum/sergiy-osoka-kohannya-i-lyubov (дата звернення 09.10.2023)

13. Осока С. «Вірші приходять з неба» / URL: https://litgazeta.com.ua/interviews/sergij-osoka-virshi-pryhodyat-z-neba/ (дата звернення 19.11.2 023)

14. Осока С. Найгірша галузь, в якій може працювати письменник – журналістика. С. Осока; спілкувався О. Крумін. Видавництво Старого Лева. 2015. 15 січня. / URL: https://starylev.com.ua/news/sergiy-osoka-naygirsha-galuz-v-yakiy-mozhe-pracyuvaty-pysmennyk-zhurnalistyka (дата звернення 19.09.2022)

15. Осока Сергій Небесна падалиця: поезія /Львів: Видавництво Старого Лева, 2015, 144с.

16. Осока С. Пам’ять – дуже змінна річ / С. Осока; спілкувалася А. Кухар // ЛітАкцент – 2017. – 9 січня. /URL: http://litakcent.com/2017/01/09/serhij-osoka-pamjat-duzhe-zminna-rich/ (дата звернення 19.09.2023)

17. Осока С. «Переповідати родинні історії – моя внутрішня потреба» С. Осока. День. 2017. 2 березня. / URL: https://day.kyiv.ua (дата звернення 19.09.2023)

18. Пастух Б. «Тиха лірика» і сучасність: [аналіз творчості С. Осоки]. Слово і час. 2015. Вип.12. С. 83-90.

19. Савка М. «Сергій Осока: «Коли пишеш прозу, слова мають бігти попереду» /URL: https://starylev.com.ua/news/sergiy-osoka-koly-pyshesh-prozu-slova-mayut-bigty-poperedu (дата звернення 19.09.2023)

20. Свалова М. Міфологічні маркери художнього світу Сергія Осоки / URL: http://osoka80.blogspot.com/2015/08/blog-post_74.html (дата звернення 19.09.2023)

21. Сердійчук Л.П. “Форми прояву автобіографіяного в текстах” / URL: https://core.ac.uk/download/pdf/12087169.pdf (дата звернення 19.09.2023)

22. Той, що греблі рве: персональна сторінка С. Осоки в рубриці «Автори». Гоголівська @кадемія / URL: http://www.gak.com.ua/authors/4338 (дата звернення 19.09.2023)

23. Трофименко Т. Лицар Прекрасної Баби. Окололітературне : усе, що ви хотіли знати про сучасну українську літературу. Харків : Віват, 2019. 156–163 с.

24. Улюра Г. Тримайся берега / URL: https://zbruc.eu/node/56743 (дата звернення 19.09.2023)

25. https://www.facebook.com/profile.php?id=100002099541845 (дата звернення 05.12.2022)

26. http://dotyk.in.ua/osoka.html (дата звернення 19.11.2023)

ДОДАТОК А

ФОТОГАЛЕРЕЯ ПИСЬМЕННИКА

Вперше в Вперше в Києві, 2000 рік. Праворуч від Осоки – поетеса Наталка Фурса, ліворуч – поетеса Надія Калениченко

З Ольгою Герасим’юк

Сергій Осока та Мар’яна Савка, засновниця та очільниця «Видавництва Старого Лева»

У стінах рідного університету

ДОДАТОК Б

ХУДОЖНІ ЗАСОБИ У ТВОРАХ С.ОСОКИ

«Тітка осінь настелила ряден»

Карі і блакитні очі (епітет)

цілували далину (метафора)

красне літо (епітет)

«Далеко поза небом, поза тим»

Сива хвища (епітет)

солона осінь (епітет)

А ми йдемо, як венами туман (порівняння)

розхристана Марія (епітет)

руки голубі (епітет)

почорнілі хмари (епітет)

«У синім лузі догоріло літо»

У синім лузі догоріло літо (метафора)

і сум корів у лузі догорів (метафора)

вечір молоком засвітять (метафора)

отих – по шию в музиці – корів (метафора)

корів котрі як листя бурі й невагомі (порівняння)

тоншає життя (метафора)

прокинуться сніги (метафора)

«Багряна бабко, пурпурова бабко»

багряна бабко (епітет)

пурпурова бабко (епітет)

благенька риска (епітет)

непримітна ляпка (епітет)

осінь, схожа на кота (порівняння)

кармінна бабко (епітет)

золотава бабко (епітет)

миршавеньке ябко (епітет)

ябко (просторіччя)

блакитний дим (епітет)

А осінь що ж? (риторичне питання)

пізні поїзди (епітет)

«Огірочки пасло мишеня»

Огірочки пасло мишеня (метафора)

дивилось мовчки, як стерня (порівняння)

удовина нивка (епітет)

сонні чорнобривці (метафора)

рання темнота (епітет)

прохолодна вереснева пустка (епітет)

Літо-літо, хто тебе одняв?.. (риторичне питання)

огірочок жовтий (епітет)

«Помалу вихолоджується сад»

серце розворушене, як вулик (порівняння)

Живу, як стогін тріснутої деки (порівняння)

«Я ставлю ятір у зелену воду»

зелену воду (епітет)

чорні весла (епітет)

жона (просторіччя)

червону ніч (епітет)

смуга світла (епітет)

вербові віти (епітет)

червоні сакви квітів (епітет)

тонкої річки (епітет)

потаємна затінь (епітет)

причаївся місяць (метафора)

мій порожній ятір (епітет)

«Дід мій зовсім заснув»

процвіли небеса (метафора)

короткі речення (епітет)

газета лежить, як ожеледь (порівняння)

серце дзвенить (метафора)

серце, як нива вижата (порівняння)

окуляри не сплять (метафора)

«Ще на городі поралась Явдоха»

вирівнювалось жито (метафора)

ще ти ходив без слова, як святий (порівняння)

вікна потьмяніли (метафора)

змовились могили (метафора)

«Малина пахне нізвідкіль»

вантажівка стогне (метафора)

стогне хрипко (епітет)

вантажівка немов заблукана куріпка (порівняння)

«Стояв отак під вікнами у тиші»

стояв так нерухомо, наче в тишу вмерз... (порівняння)

зітхнула важко (епітет)

гупає душа (метафора)

«Усе, що вчора плакало за мамою»

малі волошки (епітет)

Чого ви спрагло тягнетесь до вуст? (риторичне питання)

довгими терпіннями (епітет)

горло попекло (метафора)

«Де я тебе розлив»

де я тебе розлив

на повечірні села

розсипав наче сіль (порівняння)

ослаблої руки (епітет)

порожні сторінки (порівняння)

голос мій лункий (епітет)

де стерпла далина

нахилена до вуст (метафора)

самотнього багаття (епітет)

душа як немовля (порівняння)

«Було квітнево, холодно було»

злітався цвинтар в небо рушниками (метафора)

сивими гілками (епітет)

святими празниками (епітет)

акацією дихала в чоло

мене торкала сивими гілками

і в душу щось тривожне увійшло (метафора)

співали вголос (епітет)

тужили звільна (епітет)

і ти була квітаста і весільна

була така якою не була

немов мені схилялись над постіллю

зелений мед акацієве зілля

великий сніг ласкава кушпела (порівняння)

зелений мед (епітет)

акацієве зілля (епітет)

великий сніг (епітет)

ласкава кушпела (епітет)

«Господар човна»

літньої річки (епітет)

дитя мілини і спеки на березі (метафора)

дитя тиші (метафора)

понурих літ (епітет)

прийшла печаль (метафора)

осінньої води (епітет)

глибоким роздумом (епітет)

господар човна клює, як півень пізню годину (порівняння)

вовтузяться (просторіччя)

вербина слина (епітет)

човен спочиває (метафора)

у липкому куширі (епітет)

новенького, блискучого човника (епітет)

кульгава пам'ять (епітет)

полотняних штанцях (епітет)

сяяння бабки (метафора)

мовчання камінців (метафора)

«Явдохи»

на моїй прабабі тримався мій світ (метафора)

може тому вона брала мене з собою на грядку?... (риторичне питання)

може тому розказувала про голод?... (риторичне питання)

найбільші й найласіші шматки (епітет)

скільки було в ній насправді музики –

такої великої

яка б ніяк не могла

вміститися в труну? (порівняння) (риторичне питання)

мала й сумирна (епітет)

така трудівниця з руками порепаними нерухомими (епітет)

така покірна зозулька – (порівняння) (епітет)

годі було повірити

що на ній

як на сволоку стеля

колись тримався весь мій хисткий світ (порівняння)

світ зінакшав згірк потемнів

зійшов зі свого золотого полудня (метафора)

світ....наповнився чимось іншим

чужим...й казна нащо, але музики я не забув (антитеза)

музику ношу (метафора)

«Коли я вертатиму з вирію, вийди назустріч»

світляною стрічкою (епітет)

білим місяцем (епітет)

блідим світлом (епітет)

тяжкі хмари (епітет)

мертвими вишнями (епітет)

«Страшно хлоп'яті, страшно»

луг розмовляє (метафора)

віз, як сова, погукає колесами (порівняння)

чорними очима (епітет)

чорні кавуни (епітет)

віз котиться за волами так стиха

немов і не вміє літати (порівняння)

«О тихий час - не барви, а ваги»

не сну, а тла (антитеза)

не безміру, а миру (антитеза)

лягає тінь (метафора)

похмурий надвечірок (епітет)

ув оцій годині (просторіччя)

хижий страх (епітет)

простота дитинна (епітет)

гарячкова сіра писанина (епітет)

писанина стає важка, як щирий оксамит (порівняння)

От тільки відштовхнутись, і пливти,

як божевільний наголос, як титла,

проз марне слово, як порожнє житло, (порівняння)

проз марне слово (просторіччя)

проз марне слово, як порожнє житло (порівняння)

...бракує світла, але для смерті мало темноти (антитеза)

«Хвіртка схожа на розсідланого коня»

хвіртка (просторіччя)

розсідланого коня (епітет)

крутить хвіртка головою (метафора)

мертва хустка (епітет)

пасеться хвіртка (метафора)

білий пташок (епітет)

мертвий вузол (епітет)

«А сніг на образах, ти спиш у сіні»

маленьке необлітане пташа (епітет)

вечір синій (епітет)

червоні лиця (епітет)

на кухвайках (просторіччя)

сиві рукави (епітет)

розкаяні провидці (епітет)

заблукані волхви (епітет)

відьма праведна, родима (епітет)

незнайоме золоте село (епітет)

сніг заплющив очі образам (метафора)

«Вічна пам'ять - рудою кішкою»

старим портфеликом (епітет)

птахами білими (епітет)

потойбічні тривожні руки (епітет)

«Ми глинище тверде і невсипуще»

глинище тверде і невсипуще (епітет)

хата в найглухішому кутку (епітет)

Палажка наша мов каганчик душу

несе і світить нею в тернику (порівняння)

Палажка хмари як гарбуззя зносить(метафора)

і повагом розсідлує вітри (метафора)

збирає мовчки нас поміж паліччя

і місить нами поминальний хліб (метафора)

Никодима кличе

і він як дим приходить з-під землі (порівняння)

сю (просторіччя)

хиріє (просторіччя)

«Спливають відра так одне за одним»

корови сонні (епітет)

корови сонні пливуть собі, наче церква дзвонять (порівняння)

корови сонні наче плачуть краплями зісподу (порівняння)

хвіртку (просторіччя)

пара з рота проганяє темінь (метафора)

«Ну добре, вийди»

осінньої мряки (епітет)

чорному тлі (епітет)

некротичні плями (епітет)

хвилі студених рік (епітет)

хвилі підземних рік (епітет)

усмішки тугі, наче комірці (епітет, порівняння)

кривавим небесним ровом (епітет)

бездонним небесним ровом (епітет)

«Білий налив»

спокійно рухаєшся (епітет)

стоятимеш мовчки-мовчки (епітет)

тремтітимеш дрібно-дрібно (епітет)

кому я такий потрібний ?... (риторичне питання)

кому я його варила? ... (риторичне питання)

«А я сиджу під виноградом»

білі простирадла (епітет)

білять небеса (метафора)

я сльози, мов росу ковтаю (порівняння)

в божому дворі (епітет)

«Ці болі що досі мають пекучий характер»

пекучий характер (епітет)

згорблені вішалки (епітет)

болі опадають (метафора)

порожньою хатою (епітет)

руки смерті освітлені (епітет)

руки смерті повіддя тримають гаряче (персоніфікація)

білі крила (епітет)

нервових відтінках (епітет)

тихих долонях (епітет)

дитяча сльозинка (епітет)

забута дитяча сльозинка (епітет)

«Твоя мама»

квіти червоні (епітет)

ніч пробивається (метафора)

осіннього року (епітет)

серця свого розкритого (епітет)

серед страху повзучого (епітет)

серед самоти за плечима спить твоя мама (метафора)

вона маленька (епітет)

з волоссям розсипаним (епітет)

з думками розсипаними по подушці (метафора)

гадами липучими (епітет)

гадами повзучими (епітет)

чорні вишні (епітет)

а вино з того саду (повторення)

де вино з того саду

ох вино з того саду

ти вино з того саду

вазі скляній (епітет)

квіти теж скляніють (метафора)

ліжка холодного (епітет)

заплакана Божа Мати (епітет)

владно десницею золотою (епітет)

спиняє за вікном вітер (метафора)

повіки припухлі (епітет)

вітер осінній (епітет)

і музику зморшок

батьків портрет скидає чорну стрічку (епітет), (метафора)

батьків портрет задуває свічку (метафора)

час молодий-молодий (епітет)

Час бавиться стрілками вітром (персоніфікація)

час давить чорні вишні (епітет)

щасливі чорні сльози (епітет)

янгольських крил (епітет)

самота холодними руками (епітет)

самота обійме її за плечі (персоніфікація)

самота сидітиме з нею до ранку (персоніфікація)