ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА «МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ СПОРТИВНО-ТУРИСТИЧНОЇ РОБОТИ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ» Характеристика спелеологічного спортивного туризму

 

 

 

 

 

 

ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА

 

 «МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ СПОРТИВНО-ТУРИСТИЧНОЇ РОБОТИ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ»

Характеристика спелеологічного спортивного туризму

 

 

 

 

Студента IV курсу групи ГОЕ-19

факультету географії, туризму та історії

спеціальності 014. (Географія)

Глазкова Владислава

 

 

 

 

 

Кривий Ріг – 2022

 

ЗМІСТ

1. Спелеотуризм .......................................................................................................... 3

2. Історія ...................................................................................................................... 5

3. Підготовка туристів-спелеологів .......................................................................... 6

4. Категорії складності ............................................................................................... 8

5. Ризики та небезпеки ............................................................................................. 10

6. Спелеотуризм в Україні ....................................................................................... 12

Список використаних джерел ................................................................................. 13

ДОДАТКИ ................................................................................................................. 14

 

 

1. Спелеотуризм

Спелеотуризм — різновид спортивного туризму, зміст якого полягає в подорожах по природним підземним порожнинам (печерам) і подоланням у них різних перешкод (сифони, колодязі) з використанням різного спеціального спорядження (акваланги, карабіни, мотузки, гаки, індивідуальні страхувальні системи й ін.). Відкриття нових спелеотуристичних маршрутів сполучено з дослідженням печер — спелеологією. Цей вид туризму завоював симпатії багатьох аматорів підземних подорожей. Вони можуть милуватися казковими кам'яними квітками із кристалічних утворень, купатися в підземному озері, захоплюватися печерним чудом — сталактитами й сталагмітами.

Цілі:

Відвідування підземних природних ландшафтів спочатку було пов’язано з великою цікавістю туристів-початківців. Перші ознайомлення з малодоступним світом проходять на спеціально обладнаних маршрутах із зниженим рівнем складності. Пізнавальний спелеотуризм – це ознайомчі екскурсії туристів в неглибоких печерах зі зниженою складністю проходження маршрутів і нетривалі за часом.

Відчувши магію краси і енергетику один раз, бажання повернутися в підземне царство у багатьох новачків нестримно наростає. Багато хто стає на шлях спортивного подолання більш складних і небезпечних маршрутів. Як і будь-який вид спорту, він має свою систему класифікації спортивних досягнень. Всі вони пов’язані з рівнем складності проходження підземних маршрутів.

Виходячи з цілей і особливостей спелеотуризму, його можна розділити на три складових:

•                   пізнавальний;
•                   спортивний;
•                   дослідницький.

Третя складова пов’язана з дослідженнями верхніх шарів земної кори для наукових цілей. Чим спелеологія відрізняється від спелеотуризму, тим, що підземні експедиції пов’язані з вивченням ландшафту печер, збором наукових фактів, які згодом будуть узагальнені і проаналізовані. А спелеотуризм пов’язаний з подоланням маршрутів різного ступеня складності з метою спортивних досягнень.

 

Багато печер ще чекають своїх першовідкривачів. Ні з чим непорівнянне почуття першопрохідника, коли його погляду відкривається незвичайна друза кристалів або ажурний натічний каскад, якщо ви ще не випробували цього, збирайтеся в дорогу й неодмінно відкриєте таємничий і своєрідний підземний світ, побачите розкішне царство порід і дивну веселку кам'яних квітів.

2. Історія

Довгий час спелеологією займалися тільки ентузіасти під керівництвом досвідчених фахівців, які професійно вивчали карстові порожнини. У період 50-80-х років минулого століття ними були відкриті, вивчені, описані й пройдені сотні кримських печер. Але красою підземного царства могло захоплюватися тільки досить вузьке коло присвячених людей, що займалися спортивним спелеотуризмом і науковим вивченням печер. Цей вид туризму прогресуючий, але в силу своєї специфіки ставиться до менш масового. Але той, хто хоч один раз побував в «підземному царстві», побачив дивні утвори природи, залишиться вірним спелеології на багато років. Він знову й знову спускається в сяючі провали, протискується через вузьку, стискаючу грудну клітку, щілини, розплутує мудрі мережі лабіринтів, у цьому, мабуть, його прагнення випробувати свої сили, затвердитися в споконвічному діалозі людини із силами природи.

Спелеотуризм технічно складний вид туризму. Його складність полягає у проходженні складних за рельєфом маршрутів в умовах відсутності природного світла, високої відносної вологості (до 100 %) та невисокої температури повітря. Все це вимагає від спелеотуриста ретельної підготовки до подорожі, а також сили, витривалості, спритності, вправності у використанні засобів життєзабезпечення під землею та засобів страховки, стійких навичок у подоланні відповідних природних перешкод.

3. Підготовка туристів-спелеологів

Печери залучають багатьох учених і фахівців, але першими йдуть під землю спелеологи-спортсмени. Завдяки їм з'являються карти й описи всіх нових печер, постійно вдосконалюються техніка й тактика штурму підземних глибин.

Спелеотуризм – це один з видів туризму, що потребує спеціальної підготовки. Вона повинна проводитися попередньо за спеціальною програмою. У підготовку входить теоретичний курс і практичний тренінг. Вивчення теорії безпечного просування по рельєфу печер є обов’язковою умовою. У нього входить вивчення можливих ризиків та способів їх зниження або усунення. Фізична підготовка пов’язана з відпрацюванням навичок використання страхувального спорядження при пересуванні по гірських схилах. В такі практичні тренінги входить проходження курсу скелелазання.

Головна особливість цього виду подорожі в тім, що спелеолог проводить час в умовах обмеженого простору, глибоко під землею, в абсолютній темряві. Тому спелеологи, завжди користуються спеціальним спорядженням, устаткуванням, пристосуваннями. Дуже важливо, відправляючись у печери, мати із собою надійне освітлення. Зручніше за все користуватися легкою й досить міцною каскою (шахтарською або монтажною), до якої закріплюється налобний світильник. Під каску треба надягати лижну шапочку. Лампи повинні гарантувати безперебійне освітлення, розраховане на час в 1,5-2 рази більше планованого, причому повинно бути 2 автономних джерела живлення. Як правило, як джерело живлення застосовують блоки з 4-6 батарей типу «Марс» або КБС-0,5. Якщо поблизу печери проходить джерело електроенергії, то при наявності випрямляча підійдуть і шахтарські акумулятори. В окремих випадках можуть застосовуватися карбідні, бензинові й газові лампи або свічі.

Самий зручний одяг для роботи під землею - комбінезон з міцної тканини, що має внутрішні кишені із застібками, що закриваються. Але варто пам'ятати, що тепловіддача організму під землею підвищується, тому до одягу, що надягають під комбінезон, пред'являються особливі вимоги: вона повинна бути легкою, теплою й зручною. На ноги краще надягти черевики типу «ви-брам» або утеплені й укорочені гумові чоботи. Про всякий випадок можна взяти й кеди.

Спорядження

Щоб подолати всі труднощі на шляху, необхідно спеціальне спорядження для спелеотуризму. Кожен розроблений маршрут першої та другої категорії чітко визначає набір необхідного спорядження з урахуванням всіх можливих ризиків. Малоизведанные місця печер вимагають додаткового запасу спорядження для забезпечення безпеки.

Залежно від цілей і категорії складності, кожен турист повинен мати засоби захисту для забезпечення життєдіяльності. До них відноситься спеціальне взуття та одяг з підвищеним рівнем тепло – і гідро-непроникності. Для захисту голови обов’язково використовують каски. Без надійного і потужного ліхтаря неможливо пройти навіть найпростіший ознайомлювальний маршрут.

Для подолання маршруту другої категорії складності вже знадобляться намет, засоби для приготування їжі, спальний мішок, аптечка, спеціальні засоби зв’язку між членами групи.

До другої категорії спорядження відносяться засоби пересування.

До третьої – устаткування і прилади для досліджень. Вони використовуються, як правило, тільки в наукових експедиціях.

4. Категорії складності

Існує класифікація по категоріях спелеомаршрутів:

Перша – добре обладнані маршрути в неглибокі печери. Час проходження до 12 годин. Ця категорія доступна для новачків, з неї починаються всі спортивні досягнення в спелеотуризмі.

Друга – маршрут має складності рельєфу для проходження у вигляді завалів і сифонів, ділянок з підводними річками, озерами та водоспадами. Час подолання такого маршруту до 16 годин.

Третя – наявність всіх видів печерного рельєфу, необхідність спеціального спорядження і тривалість проходження від однієї до декількох діб.

Четверта – включає подолання всіх можливих рівнів підземного рельєфу з використанням всіх видів спорядження, включаючи акваланги, жердини і штурмові драбини. Такі маршрути по тривалості можуть затягнутися до 2 тижнів. Вимагають від спортсмена хорошої фізичної та професійної підготовки.

П’ята – найбільш складна категорія. Незвіданість всього маршруту має найвищий рівень небезпеки. Пов’язана з створенням підземних таборів. Тривалість підземної експедиції більше 2 тижнів.

Види печер:

Печери по розташуванню входів бувають похилими, горизонтальними й вертикальними. При спусках у вертикальні й похилі порожнини обов'язково потрібно мати грудну обв'язку або страхувальний пояс, рукавиці, карабіни, пристрій для спуска й підйому по мотузці. На випадок обриву мотузки потрібно мати тросик.

Пристосування для спуска й підйому можуть бути всілякі. Це лебідкові пристрої, самохвати різних конструкцій, система блоків й інших. Спорядження й пристосування для нічлігу, готування їжі, надання першої допомоги, транспортування спорядження й продуктів ті ж, що й в інших видах туризму: гірському й пішохідному. Тому спелеолог повинен володіти тактико-технічними прийомами цих видів туризму.

При виявленні нової печери, необхідні також протигаз, прилади для виміру радіоактивності й загазованості, вологості й інших. У такі печери повинні першими опускатися досвідчені спелеологи.

Вивчені печери в нашій країні діляться на 5 категорій складності із двома напівкатегоріями («а» й «б»). Категорія залежить від складності проходження, максимальної довжини ходів печери, її сумарної глибини, наявності в тім або іншому ступені таких природних перешкод, як завали, каменепади, лабіринти, вузькі лази й щілини, підземні озера й ріки, водоспади й сифони, похилі ділянки постійного зледеніння, стрімкі скельні ділянки, прямі стовбури колодязів і шахт глибиною більше 60 метрів й інших. Печери, проходження яких практично не потребує застосування спеціальних засобів для подолання прямовисних схилів, називаються горизонтальними. Печери, у яких основними перешкодами є прямовисні схили та крутопохилі ходи, називаються вертикальними. Печери, у яких зустрічаються перешкоди різного типу, називаються комбінованими.

Переборювати більші підземні відстані, де не завжди є в статку кисень, достаток різноманітних перешкод може тільки фізично, тактично, технічно й психологічно підготовлена людина. Із всіх перерахованих якостей спелеолога, мабуть, психологічна підготовка має найбільше значення. Справа в тому, що спелеолог постійно працює в темряві, і тільки вузький пучок світла ліхтаря те вириває з вічної темряви похмурий і низький звід підземної галереї. І в цих умовах турист постійно перебуває в напрузі, чекаючи зустрічі з незвичайними явищами природи, що дуже стомлює навіть фізично треновану людину.

Карстові печери прийнято ділити на три групи: спортивні, загальнодоступні й обладнані. Спортивні печери вимагають для дослідження не тільки спеціального спорядження, але й глибоких знань, особливих навичок й умінь, оскільки мають складну конфігурацію й безліч природних перешкод.

5. Ризики та небезпеки

Головні ризики пов’язані:

•                   зі складністю рельєфу, вона обумовлена наявністю небезпечних місць і зон, таких як завали, вузькі місця прохідності, підземні річки, колодязі;
•                   з відсутністю зв’язку з зовнішнім світом;
•                   з відсутністю сонячного світла;
•                   з відсутністю можливості використовувати традиційні способи орієнтування на місцевості;
•                   з важкими умовами навколишнього середовища: підвищена вологість і низька температура.

Щоб пройти підземні маршрути, необхідно знати не тільки правила техніки безпеки, але і володіти всіма навичками використання спорядження, прийомами підземного орієнтування, а також мати хорошу фізичну підготовку.

Небезпеки печерного рельєфу

Спелеотуризм – це один з найбільш небезпечних видів туризму, пов’язаний з особливостями печерного рельєфу.

Найчастіші перешкоди на шляху – це обвали. Вони можуть виникати від найменших вібрацій. Щільність підземного ґрунту знижується в сезон дощів і може стати причиною обвалів. Це дуже небезпечно, особливо на маловивчених ділянках.

Затоплення в період дощів можуть зробити непрохідним найпростіший маршрут. Раптовість затоплення може спіткати в маловивчених місцях і вимагає знання спеціальних заходів і спорядження в таких екстремальних ситуаціях.

Складності орієнтування:

При недотриманні основних принципів орієнтування в печерах можна легко заблукати. Важливо використання схем маршрутів і постійно звірятися з маркерами, зазначеними в них, це і буде запорукою успішного проходження маршруту.

Підвищена вологість, труднощі рельєфу і неуважність туриста можуть призвести до падіння чи зриву. При плануванні проходження маршруту ретельно підбирається спорядження, яке може знизити такого роду ризики.

Порожнини верхніх шарів земної кори можуть мати не тільки ризики затоплення, але і ризики підвищеної загазованості. Необхідно вести контроль над рівнем вуглекислого газу і метану. Його підвищена концентрація в повітрі вкрай небезпечна для життя.

Основні принципи безпеки

Їх дотримання дозволить зберегти життя і уникнути неприємних та небезпечних ситуацій:

1.               Заборонено спускатися в печеру поодинці.
2.               Обов’язково наявність індивідуальних засобів захисту і страхувальних систем.
3.               Не можна розбирати завали без додаткового попереднього їх вивчення фахівцями.
4.               Пересування повинно бути повільним і тихим. Найменші вібрації можуть вплинути на безпеку.

6. Спелеотуризм в Україні

Спелеологічний туризм, як вид спортивного туризму, розвивається в Україні протягом багатьох десятиліть і у своєму розвитку тісно пов'язаний з карстологією та спелеологією, пошуком та дослідженням печер. Саме завдяки розвитку спелеотуризму, пошуку нових та дослідженню вже відкритих печер в Україні на сьогодні проведено туристсько-спортивну класифікацію та в певній мірі досліджено значну частину відомих печер.

Кримські гори можуть запропонувати для огляду й обстеження більше восьмисот печер. Практично кожен бажаючий може скористатися унікальною можливістю відкрити для себе красу загадкового підземного світу гірських масивів. Пройшовши підземні, з елементами екстрима, маршрути, можна побачити підземні озера й ріки, почути шум підземних водоспадів, оцінити красу квітів, створених вигадливими за формою кристалами, помилуватися скрупульозно створеними природою сталактитами й сталагмітами, які тягнуться друг до друга й місцями з'єднуються й утворять колони.

В юрських вапняках Кримських гірських масивів Карабі-яйла, Долгоруківська яйла, Чатир-Даг, Ай-Петринська яйла, Карадагський Ліс карстовими водами створені провалля у сотні метрів завглибшки з підземними залами, річками, озерами та сифонами.

На Карабі-Яйлі найбільш цікаві комбіновані печери Солдатська (глибина 508 м, довжина — 2100 м, категорія складності — 4Б) та Нахімівська (глибина — 338 м, довжина — 460 м, категорія складності — 3А), а також вертикальні печери Дружба (глибина 270 м, категорія складності 3А) та Молодіжна (глибина 260 м, категорія складності 2Б).

Список використаних джерел

1. Бабкин А. В. «Специальные виды туризма». Ростов-на-Дону: Феникс, 2008.

2. Биржаков М. Б. Введение в туризм. СПб., 2001.

3. Зорин И. В., Квартальнов В. А. Энциклопедия туризма. Москва: Финансы и статистика, 2000.

4. Грачева С. Л., Рянский А. С. «Путеводитель по Крыму». Вокруг света, 2009.

5. Гришко Оксана: Спелеотуризм – це що таке? Види, цілі і особливості спорядження різновиди спортивного туризму. URL: https://bigbro.com.ua/speleoturizm-tse-shho-take-vidi-tsili-i-osoblivosti-sporyadzhennya-riznovidi-sportivnogo-turizmu/

6. Спелеотуризм. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Спелеотуризм#:~:text=Спелеотуризм%20—%20різновид%20спортивного%20туризму%2C%20зміст,страхувальні%20системи%20й%20ін.).

ДОДАТКИ