Дослідницький міні-проєкт: «Писанки - міфи та реальність»(виконаний у вигляді міні - газети)(Додаток1)

Досліджуючи матеріали археологічних експедицій з вивчення трипільської культури (V-II тис. до н. е.), вчені побачили на кераміці орнаментальні малюнки, які дуже нагадують орнамент на сучасних українських писанках. Так, зображена на малюнку богиня Лада дуже нагадує образ Берегині, їх поєднують благальне піднесені догори руки та інші характерні елементи.

Біля села Лука Врублівецька було знайдено декілька керамічних яєць з так званими торохкальцями - маленькими камінчиками, що вільно торохтіли всередині яйця, їх використовували як засоби, що відлякують злих духів. Завдяки цій важливій знахідці вчені змогли визначити, коли почав розвиватися рослинний і геометричний орнамент.

У І тисячолітті н. е., коли відбувався перехід від первіснообщинного ладу до феодалізму, мистецтво східних слов'ян було важливою потребою побуту, що виявилося в орнаментах, які мали певний зміст у системі язичницьких вірувань. Декоративні візерунки, створені людиною, мали призначення - оберігати її від лиха, допомагати в житті та праці. Найбільш поширеними й улюбленими орнаментами давніх слов'ян були: розетка - символ Сонця, хвиляста лінія - вода, жінка з рукамигілками, яка знаменувала велику богиню землі, праматір Берегиню [мал.№5].

На території України писанкарство набуло найбільшого поширення за часів Київської Русі, в X-XIII ст.

Запроваджуючи християнство на

Русі, церква вдало використала язичницькі вірування і народні звичаї, в тому числі й святкування Великодня навесні як пробудження всього живого на землі, що збіглося з християнськими пасхальними святами на честь воскресіння Ісуса Христа.

Через крихкість матеріалу давні розписані пташині яйця не збереглися. Від XI -XIII століть до наших днів дійшли керамічні писанки, на які нерідко натрапляють археологи під час розкопок. Ці писанки робились звичайно порожніми всередині. В порожнину майже завжди вставлялась керамічна кулька. Вони мали досить значне поширення у Київській Русі і зустрічаються як під час розкопок поселень, так і в похованнях.

ПОКИ ЛЮДИ ПИШУТЬ ПИСАНКИ - ДИЯВОЛ БЕЗСИЛИЙ

(Гуцульська легенда)

        У гуцульському краї серед зелених гір є чимало долин та ущелин. Можна зустріти тут такі місця, куди майже ніколи не потрапляє сонячне проміння. В одному такому яру з давніх давен жив злий дух Пекун. За своє життя він ні разу не бачив сонця і не був далі свого яру.

     Спочатку Пекун гуляв по землі і творив лихі справи. Дуже радів злий дух, якщо йому вдавалося переманити людську душу на свій бік. Одних він залякував своїм страшним виглядом, інших купував на золоті дукати. Але найбільше любив Пекун малих дітей.

      Якось перед Великоднем вийшов Пекун зі схованки і помандрував у Карпатський край вербувати людей для нечистої сили й ганебних справ. У селі неподалік Коломиї злий дух побачив маленьку дівчинку, що малювала писанку.

   Застосовуючи свої чари, Пекун намагався заворожити дитину. Але маленька гуцулочка так захопилась роботою, що Пекун ніяк не міг привернути її увагу.

     Нарешті йому вдалося вирвати писанку з дитячих рук, і він чимдуж помчав до схованки. Дитина плакала, а люцифер Пекун радів із дитячих сліз і задумав розбити писанку. Як тільки злий дух ударив розписаним яйцем об виступ гірської скелі, писанка тріснула. Пекун почав трощити писанку, топтати її ногами. Але тут сталося диво: із решти писанки утворилися ланцюги. Пекун аж пащу відкрив від здивування. А тим часом чарівні ланцюги обмотати лапи і шию злого Пекуна і прикували його до стін та дна яру. Пекун спочатку легко, а потім з усієї сили почав рвати ланцюги. 

       Із того часу злий Пекун живе в темному яру і не бачить світу білого. Двадцять ланцюгів міцно і надійно тримають злюку в темноті й сирості. Із цієї криївки він висилає своїх слуг – малих чортенят – на обзорини по цілому світу. Коли вони повертаються, Пекун  питає у них, чи люди живуть у злагоді. Якщо почує, що гніваються чи сваряться між собою, тішиться, бо то його люди. І тоді ланцюги слабнуть, а злюка має нагоду підійти трошки ближче до людей.

   Далі питає чортенят: «Чи діти шанують родичів? Чи мирно живуть сусіди, а чи, може, сваряться? Чи жінки і дівчатка пишуть писанки, а чи ні?» коли його посланці кажуть, що люди пишуть писанки, діти шанують батьків і сусіди живуть мирно, у злагоді, то Пекун плаче, бо ті, що пишуть писанки і виконують християнські заповіді співжиття, не можуть стати його людьми.

Плачучи, чудовисько намагається зірвати ланцюги, але вони міцні і з кожною доброю справою на землі ці ланцюги стають міцнішими… Не пускатимуть Пекуна вони доти, поки люди пишуть писанки та живуть у злагоді.

  Сподівається Пекун такого часу, коли люди пересваряться між собою і перестануть писати писанки. Аж тоді він зможе вирватися на волю і запанувати між усіма. Аж тоді настане кінець світу. Сподіваємося, що не вдасться Пекунові дочекатись того часу,  бо діти наші шанують батьків і разом з ним пишуть писанки.