Дослідження з історії рідного краю "Їх імена - наша гордість! Випускники школи, що прославили наш край"

Про матеріал

Дослідження учнів, яке знайомить із випускником нашої школи Бондаренком М.А.

Перегляд файлу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ

ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ЇХ ІМЕНА – НАША ГОРДІСТЬ!

ВИПУСКНИКИ ШКОЛИ, ЩО ПРОСЛАВИЛИ НАШ КРАЙ

Роботу виконав

Срібний Ігор Ігорович

учень 11 класу

Макіївської ЗОШ

Кремінського району

Керівник

Срібна Вікторія Володимирівна

вчитель історії та зар. лі-ри

Макіївської ЗОШ

Кремінського району

Зміст

Стор.

Вступ 3-5

Розділ І. Життя прожити – не поле перейти! 6

1.1. «Макіївка, Макіївка, за річкою криниченька… « 6

1.2. Дитинства нерадісна пора 7-9

1.3. Юність – то неповторні роки 10

Розділ ІІ. Будівництво льодового палацу 11

2.1. Сєверодонецьк – місто хіміків, місто спортсменів 12-14

2.2. Тридцять років, як один день ( на посаді директора 14-20

Льодового палацу)

2.3. Внесок Бондаренка Миколи Андрійовича у розвиток 20-21

спорту та культури на Луганщині

Розділ ІІІ. Зв’язок з малою батьківщиною 22

3.1. Відвідування села Макіївки 23-24

Висновки 25

Список використаних джерел 26

Додатки 27

Вступ

Ми живемо в прекрасному краї – Україні. Він славиться родючими землями з багатими врожаями, чудовою природою. Ми вивчаємо унікальні природні та кліматичні умови нашої країни: високі шпилі Карпат, їх букові ліси, родючі землі центральної України, яскраве сонце кримських курортів, уславлену Слобожанщину. Все це наша країна, відома в усьому світі, з багатою історією та традиціями.

Але перш за все наш край відомий добрими працьовитими людьми. І не любити цю землю і людей, що живуть на ній, - неможливо. Особливо, якщо ці люди народилися і виросли у твоєму рідному селі, закінчили школу, в яку ходили твої батьки, а зараз у ній навчаєшся і ти.

Сьогодення вимагає від школи постійного пошуку таких форм і методів виховання учнів, які б формували в них інтерес до історії свого села, району, які були б покликані зацікавлювати учнів до вивчення минулого і сьогодення рідного краю. Спільна діяльність педагогів і учнів Макіївської ЗОШ сприяє проведенню дослідницької краєзнавчої роботи, яка направлена на пошук матеріалів про випускників школи, які прославили наше село Макіївку, Луганську область. Бо на перше місце в наш час виступає проблема патріотичного виховання молоді, виховання поваги до бойових, трудових і культурних традицій області, села та країни. Набуває значення виховання учнів на прикладах життя людей, які закінчили Макіївську школу в різні роки, які внесли вагомий внесок у будівництво української держави, розвиток її культурного і громадського життя. Це і є актуальністю обраної теми.

Мета роботи — через організацію і проведення дослідницької краєзнавчої роботи, дослідити та узагальнити внесок випускника Макіївської ЗОШ Бондаренка Миколи Андрійовича в розбудову та розвиток Луганщини.

Завдання роботи:

вивчити життєвий шлях випускника школи Бондаренка Миколи Андрійовича;

освітити внесок Бондаренка Миколи Андрійовича в розбудову та розвиток Луганщини;
сформувати в учнів інтерес до проведення досліджень, пошукової роботи;
виховувати в учнів інтерес до вивчення життєвого шляху випускника Макіївської ЗОШ;
усвідомити значущість внеску Бондаренка Миколи Андрійовича в розбудову та розвиток Луганщини;
узагальнити досвід проведення досліджень, пошукової роботи в періодичних виданнях;
поділитися власним досвідом з учнями інших шкіл освітнього округу.

За структурою науково-дослідна робота складається із вступу, трьох розділів та висновків.

У вступі визначається актуальність обраної теми, мета та завдання роботи. У першому розділі розповідається про дитячі та юнацькі роки Бондаренка М.А., про перші професійні здобутки.

У другому розділі досліджуємо розвиток професійного росту Бондаренка М.А., висвітлюємо його роль у будівництві, відкритті та організації функціонування льодового палацу спорту.

У третьому розділі розкриваємо роль малої батьківщини в житті Бондаренка М.А., його відвідування села Макіївка.

В заключній частині йде мова про значення професійної діяльності випускника Макіївської ЗОШ Бондаренка М.А. для розвитку спортивного та культурного життя на Луганщині.

Виконуючи науково-дослідну роботу, були використані різні методи дослідження та пошуку інформації:

вивчали теоретичний матеріал на основі біографічних даних Бондаренка Миколи Андрійовича;
збирали фотографій, ілюстрації про Бондаренка М.А.;
записували спогади рідної сестри Бондаренка Миколи Андрійовича;
спілкувалися (проводили інтерв’ю) з сином та онуком Бондаренка Миколи Андрійовича;
переглядали фільм про випускника Макіївської ЗОШ;
складали розповіді на основі почутих спогадів про Бондаренка М.А. від односельців, однокласників;
готували презентацію свого дослідження.

В процесі написання роботи були використані такі основні джерела:

- сімейний архів Бондаренка Миколи Андрійовича, в якому зібрані фотографії, листи, почесні грамоти, дипломи, якими був нагороджений особисто Бондаренко М.А. та його колектив;

- документальний фільм, знятий Сєверодонецьким телебаченням, до 70-ти річчя Бондаренка М.А.;

- друковані матеріали: статті в газетах «Хімік», «Спортивні новини», «Спортивна газета» та інші;

- спогади рідної сестри Задніпровської Л.М. та сина Бондаренка О.М.

Розділ І. Життя прожити –

не поле перейти!

У всі часи українцям були притаманні такі риси, як доброта, працелюбність, повага до інших людей, тяжіння до краси і духовності, прагнення бути корисним іншими людям, своїй країні. Герой нашого дослідження, випускник Макіївської ЗОШ Бондаренко Микола Андрійович мав усі ці риси і своїм цікавим та змістовним життям довів, що працював недаремно, що вніс неоціненний вклад у розвиток спорту та культури на Луганщині.

” Макіївка, Макіївка,

за річкою криниченька…”

Невеличка, але повноводна річка Жеребець тихо тече, звиваючись у широкій долині. По обидва боки річки розташувалось село Юріївка (теперішня Макіївка).

Перед війною cело Макіївка було прекрасним. Його білі хати потопали в зелені фруктових дерев та квітів. Вздовж села протікає річка Жеребець, вода якої в той час була кришталево чистою, а дно – піщане. Біля кожного двору на вулиці були побудовані літні пічки, на яких селяни готували собі гарячу їжу в весняно-літній період. І якщо вони готували увечері, то село наповнювалось ароматом засмажки або свіжого супу. Вечеряли завжди на вулиці, біля пічки. Веселі дитячі крики, сміх, а також пісні і музика старших хлопців на вулицях, вигонах, кутках - не стихали до півночі. На одній з таких вулиць і народився, у березні 1938 року, Бондаренко Микола Андрійович, в родині, де було четверо дітей.

1.2. Дитинства нерадісна пора

Першими вихователями для дітей є їх батьки. Мати Миколи Андрійовича - Задніпровська Ірина Євдокимівна, віддавала своїм дітям тепло і турботу. Але тяжко працювала у колгоспі «Шевченко» і більшість часу діти вимушені були знаходитися вдома самі: працювали на городі, доглядали худобу, старші опікувалися дітьми молодшими. Миколка був третьою дитиною у сім’ї. Достатку у сім’ї було мало.

Рано вранці 22 червня 1941 року, у недільний день, усіх мешканців села розбудила страшна звістка: «Сьогодні почалася війна!» Стрілки годинників були переведені на військовий час. Миколі було лише три рочки. Батько – Бондаренко Андрій Яковлевич, пішов на фронт.

Поряд із будинком Миколи жив його рідний дядько, Олійник Василь Гаврилович. Нажаль, у дядька не було своїх власних дітей і поступово Микола все частіше і частіше почав залишатися у його будинку на ночівлю. А згодом, перейшов і зовсім до дядька жити. Часто ходив до матусі, приносив щось смачненьке для старших дітей, допомагав по господарству: пас гусей.

Микола на все життя запам’ятав той день, коли до їх подвір’я прийшла листоноша і принесла звістку, що батька більше немає. Він загинув у Берліні, 29 квітня 1945 року, перед самим кінцем війни.

До цього часу Микола Андрійович зберігав документ, який засвідчував цю страшну звістку про його батька і мріяв поїхати до Берліна на могилу татуся.

А самим радісним днем для усіх мешканців села став день 9 травня – День Перемоги. Стало відомо про закінчення війни.

9 травня 1945 року, це день, якому судилося повернути весну народам, ясну спокійну блакить неба, мир Вітчизні. Все співає, дзвенить! Перемога! Усміхнулося виснажене обличчя матері, яка чекає сина, дитини, яка чекає батька чи брата. Сльози радості заясніли на очах трудівників, які сподівались на щасливу зустріч, і сльози неутішного горя пекли душу рідні загиблих воїнів. 182 мешканці села не повернулися до своїх домівок, в тому числі і батько Миколи Андрійовича.

І саме у 1945 році Микола пішов до першого класу сільської школи. В селі Макіївка була прекрасна школа з великими та світлими вікнами. В класах вміщувалося по 34-36 учнів, а шкільний двір був обладнаний усіма видами спортивних знарядь. Була встановлена сувора шкільна дисципліна, здійснювалося постійне чергування у класах. Учні не боялися вчителів, вони їх поважали за величезну працю, чесність, справедливість. А ще, учні надавали велику допомогу колгоспу під час канікул, збирали лікарські рослини.

Навчання почало входити у свою звичну колію. Почала міцніти матеріальна база школи, були придбані наглядні посібники, школа одержала вугілля і дрова з Кремінського лісу. З’явилися зошити, пера, ручки. І хоч всього цього було ще недостатньо, та працювати і навчатися стало легше. Діти ділилися підручниками, писали конспекти, допомагали один одному засвоїти важкий матеріал. Відвідування учнями школи було добрим. Бондаренко Микола у школі навчався добре, цікавився багатьма предметами, але найулюбленішими були уроки фізичної культури.

1.3. Юність – то неповторні роки

В 1955 році Микола закінчив 10 клас Макіївської школи і поїхав вступати до ПТУ 4 у місто Сєвєродонецьк. Здав документи і вступив на навчання. Рік навчання минув дуже швидко. А у 1956 році, із закінчення училища, Микола йде працювати на Сєвєродонецьке виробниче підприємство «Азот», машиністом компресорних агрегатів. До роботи відносився серйозно, з відповідальністю. Неодноразово був нагороджений Почесними грамотами за добросовісне ставлення до праці.

При нагоді завжди приїжджав до мами та братів і маленької сестри, до дядька з тіткою і звичайно, щоб зустрітися з однолітками: поганяти м’яча у футбол.

Пропрацював п’ять років на підприємстві і був призваний до лав Радянської Армії. Служба проходила у внутрішніх військах у Прибалтійському місті Ліпає.

Після служби в армії, в 1966 році, оформився інструктором-методистом у перший виробничий цех «Азоту». Потім перейшов працювати заступником директора дитячої спортивної школи СК «Хімік». Згодом став директором дитячої спортивної школи СК «Хімік». Одружився, народився син Олександр.

Микола Андрійович був керівником, який «жив життям» своєї спорт школи. Майже без вихідних та свят працює він над створення належних умов для занять спортом дітей міста Сєвєродонецька та дітей працівників Сєверодонецького виробничого підприємства «Азот». Такий підхід до виконання обов’язків і любов до рідного міста помітили керівники міста. І в 1969 році Бондаренка Миколу Андрійовича призначили головою організаційного спортивного комітету м. Сєвєродонецька.

Розділ ІІ. Будівництво льодового палацу спорту

Місто хіміків, місто Сєвєродонецьк у 70-ті роки XX століття було молодим, квітучим влітку, засніженим і красивим взимку. У цьому місті зустрів своє кохання Микола Бондаренко, створив сім’ю, у цьому місті народилися його діти. Тут пройшли роки його професійного становлення як керівника, як людини.

2.1. Сєвєродонецьк – місто хіміків,

місто спортсменів

Сєвєродонецьк – місто хіміків, місто спортсменів. Для Бондаренка М.А. ці два словосполучення були нерозривно пов’язані в одне ціле, нерозривно йшли поруч все його життя. У місті починає набирати обертів масовий спортивний рух. Про місто на Сіверському Дінці заговорили у всесоюзному масштабі, бо зводилися нові спортивні споруди, облаштовувалися уже зведені. Їх у місті нараховувалося до 150. Серед них спорткомплекси та стадіони, спортивні школи та майданчики, басейни, тири та тенісні корти, туристичні бази. Місто називали маяком спортивного життя сходу України. Займатися в спортивних секціях та гуртках було не лише корисно, але й престижно.

В 1975 році при М.Бондаренку, який був у той час головою міського спорткомітету, завершується 5-ти річне будівництво та вводиться в експлуатацію Льодовий палац спорту. Розпочинається нова спортивна сторінка в житті міста.

«Готуватися до відкриття льодового палацу було складно і надзвичайно відповідально. Самим важчим завданням було зробити штучний лід, адже з його появою можна було б привести до міста видатних спортсменів, фігуристів, артистів, можна було б проводити хокейні турніри, тренувати хлопчаків» - згадував Микола Андрійович. Знайшли майстрів «по льоду» у місті Воскресенську. Приїхали спеціалісти на чолі з директором, привезли заливочну машину для льоду і за 1,5 місяці палац був готовий до прийому відвідувачів та гостей. Ніхто не вірив у це.

Відлунали сурми та оплески відкриття палацу і заполонили слизьку арену прихильники та професіонали – спортсмени та тренери, і почалася робота…

А перед 38-ми річним Миколою Бондаренком повстало нове завдання - забезпечувати безперебійне функціонування споруди Всесоюзного значення з максимальною фінансовою віддачею.

2.2. Тридцять років, як один день

( на посаді директора Льодового палацу)

Настав 1976 рік, а з ним і нове призначення Миколи Андрійовича на посаду директора Сєвєродонецького льодового палацу спорту. І до травня 2007 року – 30 років, він незмінний директор льодового палацу спорту.

Забезпечували роботу палацу спеціалісти з хімічного підприємства «Азот». За 30 років було багато перебудовано, обладнано. Але найбільше було у керівника проблем із завантаженням палацу. Та він успішно цю проблему вирішував. У рік на 95% палац був завантажений. На його базі працювала дитяча спортивна школа. Директор їздив у командирування до Москви, близько 150 разів, до Києва - 50 разів, у Прибалтику – 60 разів, для залучення спортсменів, артистів до виступів на сцені та льоду палацу спорту. Велике значення мали особисті стосунки Миколи Андрійовича з керівниками філармоній, спорт організацій. Бо був він людиною справедливою, чесною, самовідданою. Все це і забезпечувало безперебійний потік до міста Сєвєродонецька відомих артистів, знаменитих і титулованих спортсменів.

По 15-17 годин на добу працював керівник, без вихідних та відпусток. І результат того вартий: за 30 років у палаці було проведено понад 5,5 тисяч заходів, 6 мільйонів глядачів відвідало їх. Але все це вимагало від керівника чималих зусиль та нервів.

З 80-х років XX ст. і до 2004 року палац був олімпійською базою з підготовки збірних команд Радянського Союзу з хокею, шор треку та фігурного катання. У 1980 році проходили на базі палацу міжнародні змагання, у яких брало участь шість країн світу. Двічі збірна Радянського Союзу з фігурного катання виступала в палаці з показовими виступами. Постійно проводилися міжнародні хокейні турніри, чемпіонати України з хокею. Дев’ять разів перед глядачами Сєвєродонецька виступав український балет на льоду, 150 вистав побачили глядачі.

Потрібно було розширювати спортивні горизонти і спеціалісти з ВО «Азот» змайстрували дерев’яні настили, за допомогою яких, за короткий час, лід перетворювався на майданчик для занять волейболом, футболом, спортивною гімнастикою. В 1982 році був проведений чемпіонат України з шахів.

А найголовніше, що кожного тижня на сцені льодового палацу виступали популярні колективи, артисти естради, кіно, театру. Для кожного з них директор та очолюваний ним колектив працівників льодового палацу, створювали чудові, комфортні умови. Поряд був готель для проживання, ресторан. Це завжди приваблювало артистів та спортсменів до міста. Складності лише виникали із забезпеченням транспортом артистів, спортсменів, щоб їх відправити до столиці, бо з Лисичанська не ходили поїзди на Київ та Москву. В обов’язки директора входило прийняти, розселити, нагодувати гостей, створити взірцеві умови для репетицій та виступів.

Так тридцять років, наче білка в колесі, «крутився» Микола Андрійович, забезпечуючи функціонування палацу, разом з керівництвом підприємства «Азот». Сім директорів змінилося на «Азоті» і з кожним зумів знайти Микола Андрійович спільну мову, не задля себе, а заради того, щоб кожен бажаючий міг прийти до палацу спорту чи то на концерт, чи то на спортивні змагання.

Незчувся як і діти виросли. Народився онук. І тепер уже він поряд з дідусем приходить до льодового палацу. І перші втрати пережив Микола Андрійович: спершу помер дядько, який виростив його, виховав, навчив життю. Потім померла дружина у 2002 році.

Але тримали Миколу Бондаренка його діти, онук, його льодовий палац, бо для нього він був не лише місцем роботи, а був його домівкою, його життям.

Коли б не питали у Миколи Андрійовича, він завжди відповідав, що спорт – це єдине багатство, яким він жив завжди. Вдома у нього безліч кубків, сувенірів, грамот, нагород, трофеїв зі спортивних змагань та виступів. Це не просто трофеї, це його життя – бурхливе, насичене, важке і все ж таки щасливе. У кожної нагороди або сувеніру, своя незабутня вражаюча історія.

І звичайно багато фотографій та фотоальбомів, яких за тридцять років назбиралося чимало. Бо це пам’ять про тих людей, з якими був особисто знайомий, про ті події, які ятрять душу. Він часто вночі ніби чув оплески глядачів у залі і вир трибун. Тільки кине Микола Андрійович погляд на фото, як думки переносять його у ті часи, нагадують про численну армію ентузіастів спортивного руху, про тих, хто приніс місту Сєвєродонецьку, Луганщині, Україні славу та пошану.

2.3. Внесок Бондаренка Миколи Андрійовича у розвиток спорту та культури на Луганщині

Ми переймаємося гордістю за нашого земляка, випускника Макіївської ЗОШ, Миколу Андрійовича Бондаренка, який в розвиток спорту та культури Луганщини зробив неоціненний внесок, який завжди був ентузіастом спорту, мав активну життєву позицію.

І це підтвердили «азотівці», які у 2008 році на профспілковому засіданні вшанували день 70-ти річчя Миколи Бондаренка і нагородили його Почесною грамотою та цінним подарунком профспілки та виробництва «Азот» за великий внесок у справу розбудови та становлення спортивного та культурного життя Луганщини та міста Сєверодонецька. А сам ювіляр теж зробив подарунок народному музею історії підприємства. Він передав до музею пам’ятне фото зірок спорту та естради, які відвідали льодовий палац.

Розділ ІІІ. Зв’язок з малою батьківщиною

«Я майже все життя прожив у місті, але своєю рідною домівкою, своєю малою батьківщиною, я завжди вважав село Макіївку» - так розповідав своїм рідним Микола Бондаренко. Приїжджаючи до села, він завжди згадував, що для нього це були найщасливіші дні. Відвідуючи матусю, дядька з тіткою, своїх сусідів, працюючи на городі, ловлячи рибу в річці разом з онуком, спілкуючись з односельцями Микола завжди розумів, що людина лише на батьківщині почувається вільною, спокійною і умиротвореною.

Таким запам’ятали Бондаренка Миколу Андрійовича у

його рідному селі Макіївці

3.1. Відвідування села Макіївки

Незважаючи на зайнятість на роботі в льодовому палаці та постійні поїздки до інших міст та країн, Микола Андрійович Бондаренко завжди знаходив час відвідати село Макіївку. Особливо йому хотілося побувати на сільських святах: обжинках, Великодні, храмовому дні святих Петра і Павла. У 2006 році село святкувало 300-т річчя. Микола Андрійович приїздив з сином та онуком на свято села, виступив перед односельцями, сказавши, що був завжди макіївцев, завжди був спорідненим із нашим селом і подарував школі цінний подарунок та передав до шкільного музею Свідоцтво, датоване 1913 роком, про закінчення церковно-приходської школи с. Юріївка його дядьком – Олійником Володимиром Гавриловичем (див. додаток 1). А звернувшись до учнів школи, сказав, що головне для кожного з нас – бути вірним своїй Батьківщині, бути її свідомим громадянином.

Виступ Бондаренка М.А. на 300-т річчі села Макіївка

Під час свята зустрівся Микола Андрійович із своїми друзями дитинства, однокласниками та односельцями.

Нажаль, у 2009 році Бондаренка Миколи Андрійовича не стало. Але залишилася світла пам’ять про цю порядну, трудолюбиву людину, нашого земляка, випускника нашої школи.

Висновки

У своїй науково-дослідній роботі “Їх імена – наша гордість! Випускники школи, що прославили наш край” досліджено та узагальнено внесок випускника Макіївської ЗОШ Бондаренка Миколи Андрійовича у справу розбудови і пропаганди спорту на Луганщині. Використовуючи різні методи дослідження, вивчаючи життєвий та трудовий шлях випускника школи ми переконалися, що життя Бондаренка М.А. заслуговує на повагу і на те, щоб ставити за приклад майбутнім поколінням українців самовіддане служіння своєму місту, його мешканцям, спорту в Україні, любові до своєї справи на протязі усього життя вихідця з невеликого села Кремінського району, хлопця з простої селянської сім’ї.

Узагальнюючи зібраний матеріал були виконані поставленні завдання:

вивчили життєвий шлях випускника Макіївської ЗОШ Бондаренка Миколи Андрійовича;

у роботі освітили внесок Бондаренка Миколи Андрійовича в розбудову та розвиток Луганщини;
під час збору та дослідження матеріалів до роботи, сформували свідомий інтерес в учнів до проведення досліджень, пошукової роботи;
вивчаючи життєвий шлях випускника Макіївської ЗОШ Бондаренка М.А., виховували в учнів любов до рідного краю, прагнення зробити якомога більше на благо людей свого краю, своєї країни;
проводячи дослідження і працюючи над матеріалами про життя випускника Макіївської ЗОШ Бондаренка М.А., усвідомили значущість внеску Бондаренка Миколи Андрійовича в розбудову та розвиток спорту та культури на Луганщині;
свій досвід проведення досліджень, пошукової роботи узагальнили в періодичних виданнях – газеті «Кремінщина», на шкільному радіо «Сузір’я”, в презентації для учнів Нововодянської та Невської ЗОШ та учнів своєї школи.