Досвід роботи вчителя фізичної культури

                      

 

Розвиток фізичних та морально-вольових якостей з допомогою спортивних ігор на уроках фізичної культури.

 

Актуальність обраної теми.

 

Без розвинених фізичних якостей, без фізичного здоров’я і можливості повноцінно здійснювати основні функції організму дитина часто відчуває себе не повноцінною. Без достатньої сформованості та здатності до культурного прояву емоційних якостей вона не спроможна брати участь в емоційному і культурному житті сім’ї і соціуму.

Отже, кожна сфера по-своєму важлива і, як справедливо вважали предки, “в людині немає нічого зайвого”. Взаємопов’язаність названих сфер зумовлює необхідність їх гармонійного розвитку, а фізична культура є невід’ємною ланкою на шляху до культури.

Фізичну культуру особистості можна визначити як сукупність властивостей людини, які набуваються у процесі фізичного виховання і виражаються в її активній діяльності, спрямованій на всебічне удосконалення своєї фізичної природи та ведення здорового способу життя.

Фізичною культурою називають навчальну дисципліну в школі, профілактичні та лікувальні заняття в лікарнях та інших аналогічних закладах, вона широко використовується у виробничій сфері та ін. У цих випадках щоб уникати плутанини, необхідно користуватись терміном додаючи відповідні прикметники “ особиста фізична культура”,   “ шкільна фізична культура”,   “ лікувальна фізична культура”,   виробнича фізична культура”,   тощо. У змісті фізичної культури і пов’язаних з нею явищах  умовно можна виділити дві основні частини:

• Функціонально забезпечуючи, представлену всім тим цінним, що створюється і використовується суспільством як спеціальні засоби, методи, умови їх застосування,  що дозволяє оптимізувати фізичний розвиток і забезпечити певний рівень підготовленості людей;
• Результативну, представлену позитивними результатами у фізичному розвитку і підготовленості, що стали наслідком використання цих засобів, методів і умов.

Без розвинутих фізичних якостей, без фізичного здоров’я і можливості повноцінно здійснювати основні функції організму людина часто відчуває себе неповноцінною. Без достатньої Фізична культура є результатом багатогранної творчої діяльності суспільства. Вона успадковує культурні цінності, створені суспільством на попередніх етапах і розвиває їх залежно від політичних, економічних, матеріальних сформованості до культурного прояву емоційних якостей вона неспроможна брати участь в емоційному житті та соціуму.

Фізичне виховання є головним напрямом впровадження фізичної культури і становить органічну частину загального виховання, покликану забезпечувати розвиток фізичних, морально – вольових, розумових здібностей та професійно – прикладних навичок людини.

Фізичне виховання шляхом проведення обов’язкових занять здійснюється в середніх загальноосвітніх навчальних закладах відповідно до навчальних програм, затверджених у встановленому порядку.

Таким чином, фізичне виховання, як і виховання в цілому, є процесом вирішення певних освітньо – виховних завдань, який характеризується всіма загальними ознаками педагогічному процесу, або здійснюється в умовах самовиховання.

Виховання фізичних та морально-вольових якостей дітей і підлітків-важливий педагогічний процес, ефективність якого значною мірою залежить від вивчення закономірностей вікового природного розвитку сили, витривалості, швидкості тощо.

Як показують наукові дослідження, однією із закономірностей вікового розвитку фізичних здібностей є нерівномірний його характер, з чітко вираженими періодами формування системи організму, які впливають на кількісний бік рухового апарату.

Виховання фізичних здібностей – складний, тривалий педагогічний процес. В основі якого лежать два взаємопов’язаних фактори: біологічний і соціальний. Успішне формування цих здібностей можливе тільки тоді, коли вчитель або тренер, озброєний науковими даними про вікові особливості та закономірності розвитку дитини.

Вважається, що розвиток швидкості буде сприяти покращенню фізичного здоров’я  дітей і можливості повноцінно здійснювати основні функції організму.

Вікові особистості розвитку швидкості у учнів старшого шкільного віку.

 Під руховими здібностями ( РЗ ), розуміють психомоторні властивості, що визначають мету, якісні ознаки і робочу ефективність рухової діяльності людини. Рухові здібності – елемент рухової функції ( РФ ), одної з найбільш складних функцій організму. Головними властивостями РФ є здатність до оволодіння і управління рухами в просторі, за часом і ступенем м’язових зусиль.

В психології під „здібністю” розуміються індивідуально – психічні особливості. Для розуміння змісту категорії „здібність” використовується три найбільші ознаки:

1. Під здібністю розуміються індивідуально – психічні особливості особистості, що відрізняють одну людину від іншої.
2. Здібностями називаються не усякі індивідуально – психічні особливості особистості, а тільки ті, що впливають на успішність в будь – якій діяльності чи деяких видах діяльності.
3. Здібності – це такі індивідуально – психічні особливості, що пояснюють легкість і швидкість придбання знань, умінь і навичок.

Цим трьом ознакам відповідають швидкість, координація, сила, рухова витривалість і гнучкість. По-перше, перелічені здібності є особливостями особистості, що відрізняють одну людину від іншої. По-друге, впливають на успішність спортивної діяльності у гімнастиці. По-третє, пояснюють легкість і швидкість придбання умінь та навичок виконання рухових дій. З точки зору функціонально – генетичного підходу перелічені характеристики рухової функції також є „здібностями”. По-перше, тому, що вони є якісною стороною рухової функції. По-друге, тому, що вони зумовлені задатками.

Рухові здібності людини забезпечені рядом фізіологічних систем організму: власною руховою системою, системою управління рухами спільно з системою сприймання і переробки інформації, системою енергетичного забезпечення м’язової роботи, системою регуляції функцій і інтеграції робочого процесу, нарешті, специфічно людською системою – вищих психічних функцій. Кожна з них морфологічно і функціонально закладена в генетичному апараті людини і це визначає характер його рухових здібностей.

Проте треба підкреслити, що здібності – це високий рівень прояву якісної сторони функції, обумовлений задатками. В такому випадку рухова функція – це результат від рухових здібностей інтегрований в рухові дії. Результат нового рухового завдання найбільш раціональним способом чи доцільного використання рухових навичок ( руховий досвід ).

Ю. В. Верхошанський виділяє чотири конкретні види рухових здібностей, що для умов спортивної діяльності можна вважати основними:

• Моторна оперативність ( бистрота ) – здібність, що визначає мінімальну тривалість реалізації рухової дії чи її елементів при відсутності значного зовнішнього опору руху;
• Координаційні здібності, що характеризують можливості спортсмена до ефективного рішення рухового завдання за рахунок раціональної організації м’язових зусиль;
• Силові здібності, що характеризують можливості спортсмена до вияву робочих ( рухових ) зусиль для подолання чималого зовнішнього опору;
• Рухова витривалість – здібність до довготривалого виконання м’язової роботи на необхідному рівні її ефективності.

Гнучкість розглядають як чисто фізичну властивість рухового апарату, як умову до повноцінного прояву РЗ. Якщо під гнучкістю розуміється рухливість в суглобах, то такий розгляд не викликає сумніву. В спорті ж під гнучкістю розуміється здібність людини до досягнення великої амплітуди в русі, що виконується. В цьому випадку ми маємо справу зі здібністю, що розвивається на основі задатків ( рухливість в суглобах, м’язовий тонус, будівля м’язів ).

Функціональна система - одиниця інтеграції цілісного організму, що складається динамічно для досягнення будь-якої його пристосовчої діяльності і завжди на основі циклічних взаємовідносин вибірково об’єднує спеціальні центрально – периферійні утворення. Рухова пристосовча діяльність зв’язана з цілісною реакцією організму. Для виконання довільного руху вимагається володіти надлишковим запасом інформації для вироблення програми дій. Зіставлення її з поточними аферентними сигналами, що надходять в мозок, створює модель руху.

Процес переробки аферентної інформації представляє початкову фазу будь-якої цілісної інтегральної діяльності. При цьому еферентні збудження визначають якість, направлення реакції, а також забезпечують саме початок руху, в той час як зворотні аферентації грають вирішальну роль в формуванні адекватних рухових реакцій на зміну зовнішньої ситуації.

Стадія аферентного синтезу включає такі компоненти:

• Домінуючу мотивацію, яка утворюється у спортсмена на основі психологічного усвідомлення головної мети рухової дії;
• Пам’ять, яка обумовлена генетичним і індивідуальним досвідом протягом тривалого часу тренувальної діяльності;
• Обставинна аферентація, сприйняття якої може стати у спортсмена пусковим сигналом;
• Пускова аферентація, яка утворюється збудженням пускових подразників ( умовних ).

П.К. Анохін відзначає, що зворотні аферентації, що виникають при будь-якому руховому акті, потрібно поділити на дві цілком різноманітні категорії, а) рухи, що спрямовують і б) результативну аферентацію. Перша аферентація представлена в основному пропріоцентивними імпульсами від м’язів, які здійснюють рух, друга аферентація завжди комплексна і охоплює всі аферентні ознаки, що стосуються самого результату розпочатого руху. Важливим моментом є і те, що вегетативні компоненти умовної реакції є органічним складником будь-якої цілісної реакції.

Численні дослідження свідчать, що виконання рухових дій супроводжується вегетативною аферентацією. Це призводить до формування моделі, образу основних параметрів результатів дії на основні аферентного синтезу (К. М. Биков, 1947; Жан-Франсуа Ле Ані, 1973).

На думку П. К. Анохіна, стадія формування акцептора результату дії послідовно змінюється формуванням самої цілеспрямованої дії, яку сам автор назвав «стадією еферентного синтезу». Сутність цієї стадії полягає в узгодженій мультипараметричній взаємодії соматичних, вегетативних і гуморальних компонентів для досягнення кінцевого корисного результату дії.               Отже, еферентний синтез є так стадія цілеспрямованої поведінки, під час якої на основі аферентного синтезу і прийняття рішення утворюється визначена взаємодія вегетативних, соматичних і гуморальних компонентів для досягнення необхідного результату. Еферентний синтез здійснюється поетапно і включає раніше заготовлену програму (еферентний інтеграл), а також «підгонку» одних компонентів відносно інших.     

 Таким чином, моторну діяльність забезпечують: центральна нервова система, вегетативні системи ( живлення, газообмін, виділення ), нервово – мускульна система ( механічна робота і енергоутворення в м’язах. Основна роль в організації і забезпеченні напруженої мускульної діяльності належить моторній і вегетативній системам, які здійснюють свою функцію під контролем центральної нервової системи. Фізичні вправи включають в активну діяльність різні м’язові групи.

 Завдяки цьому, в організмі людини відбуваються цілий ряд фізіологічних, психічних, біохімічних і інших процесів які визивають зміну як рухових, так і вегетативних сфер.

У людини більш ніж 600 м’язів. Однак в залежності від фізичних вправ кількість їх включення в роботу різне. Так, в процесі ходьби працюють біля 150 м’язів, в бігу- 300.Чим активніше м’язова робота тим більше крові їй необхідно. Слід підкреслити, що м’язова робота стимулює діяльність всіх органів людини.

 

Провідна ідея.

Методи спортивного тренування необхідно вибирати і визначати в відповідності з задачами і умовами занять: часом, місцем, складом групи, етапом спортивної підготовки і іншими обставинами. Для учбово-тренувального процесу рекомендовані наступні методи виконування вправ:

• Рівномірний
• Перемінний
• Інтервальний
• Повторний
• Ігровий
• Круговий
• Контрольний
• Змагальний

Рівномірний метод характеризується виконуванням фізичних вправ непреривно підчас відносно довгого періоду   

Засобами спортивного тренування рухових здібностей у всіх видах спорту є фізичні вправи. Фізичні вправи формуються з рахунком особливостей конкретного виду спорту, тобто є предметом спеціалізації.

Ординарність вправ, які виконуються, визначається наперед усього його корисністю, які можуть принести для підвищення функціональних можливостей. Тому необхідно вибирати та діяти за обраними вправами.

В. М. Баранов показує, як при виконання фізичних вправ щодо рухових здібностей входять до активної діяльності деякі м’язові групи, імпульси, з яких через центральну нервову систему виникає тісний взаємозв`язок між роботою м`язів та функцією внутрішніх органів.

 Для вирішення трьох основних задач рухових процесів – вивчення, виховання фізичних якостей та повні досягнення у даному виді спорту – виконують різні вправи. Їх розподіляють на чотири основні групи.

У першій групі – змагання, які належать цьому виду спорту та їх варіанти. Змагання є предметом спеціалізації і виконуються з умовами змагань.               Наприклад, це біг на коротку дистанцію, стрибки до висоти з розбігу, метання молоту. Змагання треба надавати на першому етапі спортивної спеціалізації (після двох – одного року занять).

 У другій групі загально розвиваючі фізичні вправи для всестороннього фізичного розвитку. За формою виконання це наклони, присідання, розмахи. Ці ж вправи можуть виконуватися з предметами набивними м’ячами, скакалкою.

У третій групі підготовчі спеціальні (специфічні вправи),які застосовуються для розвитку і вивчення вольових і фізичних якостей. Ці вправи називають спеціально підготовленими, їх поділяють на підходящі і розвивальні. Перші направлені головним чином, на освоєння форми, техніки рухів, інщі- на розвиток функціональних можливостей ( наприклад бистроти). Підходящі вправи необхідні для оволодіння технікою і вдосконалення свого виду спорту. Розвивальні вправи застосовують для розвитку фізичних ( рухових) якостей.

У четвертій групі- спеціалізовані вправи. Вправи цієї групи використовуються для різносторонньої фізичної підготовленості.

Цілісність занять будь-якими вправами визначається користю яку вони можуть для підвищення функціональної можливості організму.

Навчання вправ і виховання рухових здібностей – єдиний педагогічний процес, який передбачає використання таких дидактичних принципів, як наочність, свідомість, систематичність, активність, послідовність, доступність і міцність. Проте для виховання рухових та фізичних здібностей потрібні ще деякі додаткові методичні прийоми. Ці прийоми у поєднанні з дидактичними принципами і утворюють єдину систему методики виховання рухових та фізичних здібностей.

1. Комплексність і послідовність. Узагальнення та аналіз досліджень дають підставу твердити, що виховання рухових здібностей школярів здійснюються комплексно з додержанням такої послідовності виконання вправ: гнучкість, спритність або навчання техніки вправ, швидкість, швидкісна сила, витривалість.

Такий підхід забезпечує успішне виконання вправ, передбачених програмою з фізичної культури і комплексом ГПО. Факт взаємозалежності фізичної і технічної підготовки учнів загальновідомий і не потребує коментарів. До того ж комплексне виховання рухових здібностей дітей шкільного віку закладає важливі передумови для успішної професійної діяльності. Звичайно ж, і спортивні результати залежать від того, які рухові та фізичні здібності і як виховувались у юного спортсмена. Отже, двох суджень тут бути не може: комплексне виховання фізичних здібностей у шкільному віці – фундамент для високих досягнень у спорті і майбутній виробничій діяльності. Причому високі результати у спортсменів, що дістали таку підготовку, стабільні протягом тривалого часу.

Питання послідовності введення вправ, спрямованих на виховання рухових здібностей, досить повну висвітлено в науковій та методичній літературі. Практика також показує, що, наприклад, після вправ на витривалість, такі здібності, як швидкість і спритність, не піддаються впливу, бо організм утомлений.

Урок фізичної культури і тренування юного спортсмена з метою розвитку рухових здібностей буде побудовано загальноприйнятою системою, але з додержанням повної послідовності в засвоєнні матеріалу. Перша частина уроку – підготовча, загально-розвиваючі вправи та вправи на виховання гнучкості тих суглобів, які братимуть участь у виконанні рухів, передбачених завданням основної частини уроку. Крім того, за допомогою вправ готуються до основного навантаження всі системи організму й різні групи м`язів. Друга частина уроку (основна) – виховання спритності та навчання техніки рухів, де вправа на спритність оцінюється за координаційною складністю, точністю, часом, витраченим на виконання; виховання швидкості, сили або витривалості. Розв`язання цих завдань передбачає виховання у дітей тих рухових здібностей, які будуть необхідні під час вивчення програмного матеріалу на наступних уроках. Причому цей матеріал має бути домашнім завданням. Третя частина уроку (заключна) – організація учнів відповідно до загальноприйнятого методичного положення.

Це схема уроку, на якому розучуються вправи і розвиваються рухові та фізичні здібності. Але уроки фізичної культури, як і спортивні тренування школярів, можуть будуватися таким чином, щоб увесь час уроку був затрачений на комплексне виховання рухових та фізичних здібностей.

Це завдання ставиться тоді, коли урок має характер загальної фізичної підготовки.

2. Тривалість виконання вправ і обсяг навантаження.

Ефективність виховання фізичних здібностей дітей шкільного віку значною мірою залежить від тривалості виконання фізичних вправ та їх інтенсивності. Так, виховуючи швидкість, варто пропонувати вправи, які виконуються з максимальною швидкістю і які належать до розряду робіт максимальної потужності. Слід знати, що навіть у кваліфікованих спортсменів тривалість таких робіт не перевищує 20 -22 секунди. У дітей швидкість розвивається найефективніше при коротких навантаженнях, а інтервали між навантаженнями мають становити 60 – 120 секунд. Однак, інтервал відпочинку, так само як і навантаження, слід постійно варіювати, щоб уникнути адаптації організму до одноманітної роботи.

Звичайно, це положення поширюється і на виховання  інших фізичних здібностей, не тільки рухових. Так, при розвитку сили вправи виконуються в швидкому й середньому темпі, відповідно з малими та середніми навантаженнями, які становлять 20 – 60 процентів від максимальних. Кількість вправ, які включають у роботу різні групи м`язів, дорівнює 2 – 4; кожна вправа виконується 2 – 8 – 12 раз залежно від віку школяра і рівня його фізичного розвитку.

 

Поняття про швидкість

 

Під швидкістю розуміють комплекс функціональних якостей людини безпосередньо і по перевагам визначаючий швидкісні характеристики рухів, а також час рухливих реакцій.

Швидкість – це здібність до високої швидкості рухів, що виконуються за відсутністю значного зовнішнього опору і не вимагають великих енергозатрат. Бистроту розглядають як специфічну і багатофункціональну властивість центральної нервової системи. Вона пов’язана з оперативністю регуляції психомоторної функції, що визначає часові параметри розгортання нервових процесів і забезпечує ефект рухових дій людини в умовах ліміту часу. Тривалість здійснення швидких рухів менша, ніж тривалість проведення імпульсу по шляху зворотного зв’язку.

Для регуляції швидких рухів використовується механізм центральних команд, що дозволяє виконувати їх із значною швидкістю ( 200 – 400 град/с ) і прискоренням і становлять єдине переміщування з одного наріжного положення в інше.

Основні засоби розвитку швидкості

До специфічних форм вияву бистроти відносять:

• Латентний період рухової реакції ( простої та складної );
• Бистроту реалізації локального одиночного ненавантаженого руху (рукою, ногою ,тулубом чи головою);
• Бистроту реалізації багато суглобного руху, зв’язаного із зміною положення тіла у просторі, а також переключення з однієї дії на іншу за відсутності значного зовнішнього опору;
• Частоту навантажених рухів.

Час простої рухової реакції може змінюватися на протязі року і служити інформативним показником для спостереження і вивчення умов формування оптимальних станів рухових відділів кори головного мозку під впливом тренувальних навантажень та їхньої динаміки.

Бистрота реалізації локального одиночного ненавантаженого руху визначається активним включенням відповідної групи м’язів

Бистрота реалізації багато суглобного руху пов’зана із виробленням та зміцненням раціональної між’язової координації ( рухової навички).Для таких дій характерна швидкість включення м’язів у активний стан відповідно до їх ролі у загальній координаційній структурі рухової дії. Крім цього реалізація рухових дій має певний вираз ще до початку фактичного руху. Швидкі рухи, які вимагають переключення напрямку, визначаються силовими здібностями.

Можна вважати, що удосконалення швидкості простих специфічних реакцій пов’язана з формуванням і зміцненням спеціалізованої функціональної структури і робочої домінанти, роль яких зводиться до розпізнання сигналу, до максимальної мобілізації і організації раціональної взаємодії функцій сенсорних, моторних, гормональних і вегетативних систем.

Основні завдання швидкісної підготовки:

• Забезпечити направлений розвиток рухових здібностей спортсменів, від яких безпосередньо залежить швидкість рухів;
• Для ефективного впливу вправ, направлених на збільшення швидкості поступово ускладнюють рухові задачі з урахуванням віку і кваліфікації спортсменів;
• Концентрувати виховування швидкісних здібностей з урахуванням специфічних вимог до розвитку певної здібності.

Необхідно враховувати, що  бистрота, залежить від природних умов

( спадкових і біологічних здібностей нервової системи).

Фактори, які лімітують розвиток і прояв швидкості.

Прояв форм бистроти і швидкісних рухів залежить від цілого ряду факторів:

• Від стану центральної нервової системи і нервово-м’язового апарату школяра;
• Від реактивності м’язів і їх в’язкості;
• В значній мірі існує залежність від сили м’язів;
• Від міцності анаеробних галактичних джерел енергії;
• Від амплітуди рухів, тобто від ступеню рухливості в суглобах;
• Від здатності м’язів швидко переходити від напруженого стану в розслаблений;
• Здатність до координації рухів при швидкісній роботі;
• Прояв швидкісних здібностей залежить від рівня і здібностей розвитку інших рухливих якостей;
• Має значення спадковість, вік і стать;
• Розминка і процесів перевтомлення;
• Від швидкісних природних здібностей людини;

Основні засоби розвитку швидкості.

 Для розвитку швидкості у учнів старшого шкільного віку використовують три групи засобів: неспецифічні, специфічні і спеціальні. При використанні неспецифічних засобів розвивається загальна бистрота рухів, її елементарна форма, динамічна сила м’язів, спритність і рухливість в суглобах (наприклад, рухлива гра). Неспецифічні вправи відрізняються від техніки свого виду спорту, але забезпечують основні передумови для подальшого вдосконалення бистроти.

До неспецифічних засобів відносяться:

Вправи, пов’язані з розвитком швидкості рухливої реакції;

• Вправи для розвитку динамічної і вибухової сили м’язів (різні стрибки, неспецифічні для спеціальної підготовленості учня);
• Вправи для покращення амплітуди рухів і здатності м’язів до розслаблення;
• Рухливі і спортивні ігри.

До специфічних засобів відносяться:

• Спеціальні вправи вибраного виду спорту (наприклад, в легкій атлетиці використовують бігові, стрибкові вправи і т.д.).

Структура рухів в цих вправах приближена до виду легкої атлетики.

До спеціальних засобів відносяться різні вправи, які розвивають як окремі форми бистроти, так і бистроту в комплексі. Продовжуваність вправ на швидкість рухливої реакції невелика – 1-2 секунди. Вправи на частоту рухів і максимальну швидкість бігу продовжуються 220 секунд. Інтенсивність виконування вправ максимальна або близька до неї (95-100%). Відпочинок між вправами повинен забезпечувати відносно повне відновлення працездатності.

Основні методи виконування вправ для розвитку швидкості.

• Повторний метод. Виконування вправ з приблизно максимальною або максимальною швидкістю у відповідь на зоровий сигнал. Інтервал відпочинку між вправами 30 секунд-3 хвилини (в залежності від характеру вправи, стану і підготовленості учнів);
• Силовий метод. Виконування вправ з вантажами (біг вгору, стрибки з вантажами);
• Метод кругового тренування.
• Ігровий метод. В цьому методі використовують ігрові вправи, рухливі і спортивні ігри, естафети.
• Змагальний метод. Його сутність – зіставлення сил в процесі змагання з метою показати більш високий спортивний результат. Учень виконує свій вибраний вид з максимальною бистротою в умовах змагання.

При вдосконаленні швидкості у учнів старшого шкільного віку слід додержуватись наступних основних правил:

• Ставити перед учнями чітке завдання – виконувати вправи якнайкраще, здолати відрізок швидше і т.д.;
• При виконанні вправ досягати свободи рухів, комбінуючи з вправами в раціональному розслабленні м’язів;
• Закінчувати вправи при погіршенні якості їх виконування;
• З метою збільшення темпу рухів використовувати зменшення їх звичайної амплітуди;
• Застосовувати в процесі тренування елементи змагань;
• Застосовувати в процесі занять технічні засоби: звукові сигнали, тренувальні прилади і тренажери;
• Використовувати швидкісні вправи в важких умовах (прискорення вгору або по піску, прискорення по пересіченій місцевості);
• Використовувати вправу в полегшених умовах (прискорення по доріжці з нахилом вгору).

Дуже важливі і, як справедливо вважали предки, «в людині немає нічого зайвого. Взаємопов’язаність названих здібностей зумовлює їх необхідність гармонійного розвитку, а фізична культура в школі є невід’ємною ланкою на шляху до культури духовної.

У дітей старшого шкільного віку швидкісні якості слід виховувати в комплексі із силою, використовуючи аналітичний підхід та спеціалізовані вправи. На шкільному уроці фізичної культури швидкісні вправи для розвитку швидкості слід виконувати до настання втоми, протягом підготовчої і основної частини уроку.

Весняна чверть шкільного навчального року завжди заповнена різного роду змаганнями, прийманням навчальних нормативів та складанням Державних тестів і нормативів фізичної підготовленості. Розвиток швидкості повинен бути складовою частиною уроку фізичної культури в школі, особливо для дітей середнього шкільного віку ( 16-17 років ).

Спортивні змагання з їх високим емоційним рівнем є могутнім засобом для прояву і вдосконалення максимальних швидкісних якостей, прояву і вдосконалення бистроти, а отже і їх розвитку.

  Розвиток швидкості допомагає людині у повсякденному житті чи просто бути у хорошій формі.

 На уроках фізичної культури велику увагу необхідно приділяти формуванню скелета. Слід пам’ятати, що різкий поштовх під час старту перед бігом, нерівномірне навантаження на ліву і праву ногу, можуть привести до зміщення кісток і неправильне їх зростання. Великі навантаження на нижні кінцівки можуть привести до появи плоскостопії.

 Тому, одне з важливих завдань фізичної культури - забезпечити правильне формування скелету, укріплення м’язової системи  попередження порушення осанки.

 Виходячи з цього , стає очевидним неправомірний підхід виставлення оцінок учням з предмету “ фізична культура” на основі його спортивних досягнень ( наприклад бігу на 30,60,і 100метрів ).Неправомірність його в наступному: неможна ставити оцінку природі! Один учень від природи фізично сильний, інший – слабий.

 Вчитель повинен виконувати всі  методичні вимоги до планування і проведення занять, навчати прийомам страхування і не допускати перевтоми дітей. Вимагати від них додержання дисципліни, виконування санітарно – гігієнічних вимог до місць занять фізичною культурою і роздягалень. Необхідно планувати засвоєння матеріалу на високому рівні, який доступний до даного контингенту учнів.

 Мої дослідження показали, що розвиток швидкості у учнів старшого шкільного віку повинен бути направлений на те, щоб учні гармонійно розвивалися, на піддержання необхідної рухливості і міцності суглобів, що має безпосередній зв’язок з формуванням осанки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Легка атлетика

 

 

Тема.                               Правила техники безпеки (ТБ). Навчальні вимоги,

                                         Біг на 100 метрів з високого старту.    

                                    

Завдання:                    1. Ознайомлення учнів з навчальними вимогами за перший

                                           семестр                                            

                                      2. Ознайомлення учнів з правилами безпеки на уроках

                                          фізкультури та під час занять легкою ателетикою .

                                      3. Провести підготовчі вправи, що сприяють

                                          формуванню техніки біг на 100 метрів з високого старту

                                      4. Сприяти розвитку спритності учнів.     

                  

Місце проведення:      спортивний майданчик, стадіон.

Інвентар:                      свисток, секундомер.

Зміст уроку	Дозування	Організаційно – методичні вказівки
I. Підготовча частина	10 хв.
1. Шикування, рапорт, повідомлення завдань уроку	1 хв.
2. Ознайомлення учнів з навчальними вимогами за перший семестр	1 хв.
3. Вправи у русі для зміцнення м`язів стопи і профілактити плоскостопності; а) ходьба в колоні по одному: на внутрішній стороні стопи, руки на поясі; на зовнішній стороні стопи, руки на поясі; перекатом з п`яти на носок, руки на поясі; б) біг приставним кроком праворуч та ліворуч; перехресними кроками; в) ходьба	2 хв.	Дистанція два кроки. Вище підійматися на носок
4. Комлекс загальнорозвивальних вправ у русі: а) ходьба в колону по одному;   б) в.п. – руки до плечей; 1 – крок лівою ногою, поворот тулуба праворуч; 2 – крок правою ногою, поворот тулуба ліворуч;   в) в.п. – руки вгору, на кожний крок зміни положення рук;       г) в.п. – руки вгору; 1 – 4 -  колові рухи руками вперед у боковій площині; 5 – 8 – колові рухи руками назад;   д) в.п. – руки на поясі; 1 – 2 – крок лівою ногою, змах правою ногою вперед, руки вперед; 3 – 4 – те ж саме з правої ноги	3 хв.             8 – 10          разів                  8 – 10          разів                8 – 10          разів                  8 – 10             разів	Збільшувати амплітуду руху (темп повільний).         Стежити за правильністю постави й чіткістю виконання вправ.             Ноги не згинати, замах виконувати з повною амплітудою
5. Рівномірний біг	1 хв	Темп повільний
6. Ходьба з глибокими вдихами та видихами	30 с	Інтервал два кроки
7. Перешикування в шеренгу	30 с
II. Основна частина	30 хв.
Техніка низького старту:   а) старт з різних вихідних положень;   б) біг з низького старту з опорою на одну руку;   в) біг по відмітках;   г) біг з низького старту на швидкість;   д) групові старти на відрізках;	7 хв.   3 рази по 10 м     2 рвзи по 10 м     2 рази по 10 м          20 м         20 – 60 м	Збереження оптимального нахилу тулуба.           Поступове збільшення довжини кроків.   Активне відштовхування та виніс стегна.
2. Ходьба з глибокими вдохами та видихами.	1 хв.
3. Спеціальні бігові вправи:   а) біг з високим підніманням стегна;   б) стрибкоподібний біг з ноги на ногу;   в) біг із закиданням гомілки назад з почерговим торканням сідниць;   г) біг спиною вперед; до поворотної стійки;   д) біг за лідером;	8 хв.   2 рази по 10 м     2 рази по 10 м     2 рази по 10 м     2 рази по 10 м     2 рази по 10 м	На місці й у русі (тулуб прямий)   Повне розгибання поштовхої ноги
4. Вправи на розслаблення та віновлення дихання.	1 хв
5. Рівномірний біг до 400 м.	5 хв	Старт групою
6. Вправи на розслаблення та відновлення дихання.	1 хв
	7 хв
III. Заключна частина	5 хв
1. Шикування	1 хв
2. Біг, ходьба	1 хв	Темп повільний
3. Вправи на розслаблення та відновлення дихання	1 хв
4. Підсумки уроку	1 хв
5. Завдання до дому:     рівномірний біг до 400 м	1 хв	Темп повільний