Мета: (формувати компетентності): предметні (уміння визначати ідеї романтизму у творах Дж. Ґ. Н. Байрона; словниковий запас; розвинені зв'язне мовлення та критичне мислення; навички компаративного аналізу поетичних творів; прагнення до саморозвитку та самореалізації); ключові (уміння вчитися: активну пізнавальну діяльність; комунікативні: навички спілкування в колективі; інформаційні: вміння знаходити потрібну інформацію та подавати її; загальнокультурні: прагнення до літературної освіти, естетичний смак, толерантність, світогляд).
Байрон народився 22 січня 1788 року в Лондоні у знатній, але зовсім збіднілій аристократичній родині. Англійський поет належав до давнього англійського роду, а по лінії матері, уродженої Гордон, був прямим нащадком короля Шотландії Якова І. Його батько, який вів безпутне життя (прізвисько "Mad Jack"), протринькав залишки свого майна та посаг дружини, втік до Франції, рятуючись від кредиторів, де й вмер, коли Байронові було три роки.
1801 року хлопчик пішов до школи в містечку Харроу. Пагорби й ріка, уся та місцевість були цілковитою протилежністю похмурому Ньюстедському абатству. У школі Байрон вивчав латинську й грецьку мови, англійську літературу, знайомився з історією античного світу. Він багато читав, намагаючись осягти ідеї французьких мислителів XVIII ст. У шкільні роки виявилося багато рис характеру Байрона, які він зберіг на все життя: серйозність, здатність глибоко замислюватись над подіями навколишнього життя - і водночас веселість, поривчастість, життєрадісність. У раннім дитинстві Байрон був малорухомою, хворобливою дитиною; у школі він виріс і зміцнів фізично, захоплювався спортом: веслуванням, кінною виїздкою, стрільбою та плаванням. Його слава спортсмена, відмінного наїзника й чудового плавця утвердилася пізніше, в університеті, і особливо після того, як 1810 р., під час першої подорожі, він переплив Дарданельську протоку. Італійці, друзі Байрона, прозвали його «англієць-риба»
У грудні 1806 року Байрон видав першу збірку віршів ("Fugitive Pieces"), які, за порадою друга, який вважав окремі вірші надто чуттєвими, вилучив з продажу і знищив. Незабаром у світ вийшло друге видання цієї збірки. Обидва видання з'явилися без посилання на авторство. Уперше своє ім'я Байрон поставив на збірці "Години дозвілля", яка побачила світ у червні 1807 року.
У червні 1809 р. Байрон вирушив у дворічну подорож Середземномор'ям. У липні 1811 р. він повернувся до Англії та визнав свою сатиру занадто різкою, за що перепросив. Але далеко не все в цій критиці можна пояснити хвилинним роздратуванням. У ній були оцінки, від яких Байрон не відмовився. Він не приймав, по суті, головного - ролі поета, якою її уявляли романтики. Для нього поет не маг, не баладник, не самотній мрійник, а оратор, громадська особистість. Це митець згодом підтвердив своїм маніфестом, який створив під час східних мандрів,- поемою «З Горація», а також двома першими піснями нової поеми «Паломництво Чайльд Гарольда», роботу над якими поет розпочав ще восени 1809 р., в Албанії, де вперше закріпив у поетичній формі свої враження від подорожі.
Третя й четверта пісні пов'язані з іншою подорожжю Байрона - з його мандрівним життям після того, як 25 квітня 1816 року він змушений був назавжди полишити Англію: він остаточно розірвав будь-які зв'язки з англійським світським суспільством через те, що його залишила дружина Анабела Мільбенк одразу ж після народження дочки Ади. Саме в ці роки Байрон створив цикл так званих східних поем. У них автор трохи відступив у тінь і розповів історію свого героя, у якій майже завжди центральним є любовний епізод. Поеми утвердили за Байроном славу відчайдушного самітника, романтика, їх одразу ж перекладали іншими мовами: «Гяур», «Абідоська наречена», «Корсар», «Лара», «Облога Коринфа», «Паризіна», пізніше - «Мазепа». Албанія
У героях східних поем читачі впізнавали самого Байрона. Створювалися цікаві легенди, згідно з якими все, що відбувалося з героями, траплялося і з автором. Герой Байрона ввібрав у себе різноманітні романтичні риси, ніби розчинившись у біографії й образі самого поета. Масове наслідування його в житті й у літературі створило течію байронізм. У цих поемах могутній протест поета-романтика проти ненависної йому дійсності поєднано з анархо-індивідуалістичними мотивами й песимізмом. Настрої трагічної самотності, відчаю, нігілістичне заперечення можливостей суспільного прогресу особливо виявились у творі «Пітьма» (1816), у філософській драмі «Манфред» (1817) і в деяких інших творах, написаних після другого вимушеного від'їзду Байрона з батьківщини через жорстокі переслідування та внаслідок духовної кризи, пережитої поетом у зв'язку з крахом ідеалів Французької революції та реставрацією монархії.
Другим важливим ліричним циклом тих років була низка віршів, об'єднаних образом Наполеона. Це «Ода Наполеону Бонапартові». Роком пізніше він написав «На втечу Наполеона з острова Ельби», «Зірка Почесного легіону», «Прощання Наполеона» та ін. Ліричним завершенням цього періоду життя Байрона були вірші, звернені до зведеної сестри Авґусти Лі: «Станси до Авґусти», «Послання до АВҐУСТИ»,- однієї з небагатьох, хто не покинув поета. Вірші були написані вже у Швейцарії, куди Байрон спочатку вирушив після розриву з дружиною. Місяці - з травня по жовтень 1816 р.,- проведені там, були душевно важким часом для Байрона й водночас творчо плідним.
Одразу вийшла друком збірка, що об'єднувала вірші й нову поему,— «Шильйонський в'язень». Тоді також було написано невеликі ліричні поеми «Пітьма» й «Сон», що доводять морок та безвихідь романтичної свідомості, і філософську драму «Манфред», розпочату у Швейцарії та подібну до «Фауста» Ґете, яка, проте, полемізує з твором німецького поета. Газети смакували епізоди особистого життя Байрона. Почалося його політичне цькування. Перед ним зачинилися двері світських салонів. Єдиною людиною, яка не зрадила, була сестра Авґуста. Після піврічного перебування у Швейцарії Байрон з осені 1816 р. мешкав у Італії, а наприкінці 1823 р. переїхав до Греції. У Швейцарії Байрон потоваришував з англійським поетом Персі Біші Шеллі, теж вигнанцем.
Восени 1816 р. Байрон і Шеллі оселилися в Італії. Там вони поповнили ряди таємного патріотичного товариства. Байрон допомагав повстанцям, але через рік їх було розгромлено. Серед повстанців Байрон зустрів графиню Терезу Гвіччіолі, щасливі хвилини з якою оспівав у віршах, написаних уже в Греції, куди Байрон вирушив у липні 1823 р., щоб узяти участь у повстанні проти турецького панування. І там, на землі улюбленої ним Еллади, він незабаром помер навесні 1824 р. від лихоманки, не полишивши своєї бойової посади.
Уся Європа була схвильована звісткою про те, що в грецькому місті Міссолунги помер лорд Байрон, командир одного з повстанських загонів і найбільш прославлений поет своєї епохи. Ці почуття зрозумілі: смерті генія передувало життя настільки бурхливе й барвисте, що, мабуть, важко відшукати щось подібне йому в усій світовій історії. А через деякий час австрійська поліція знайшла в підвалах будинку Байрона в Генуї склад зброї — поет і воїн продовжував свою боротьбу з деспотизмом і після смерті.
Твори Дж. Ґ. Н. Байрона знали в Україні з XIX століття. Уперше ім'я видатного англійського поета стало відоме українському читачеві завдяки М. І. Костомарову, який переклав декілька творів із циклу «Єврейські мелодії» і надрукував їх в альманасі «Сніп» за 1841 р. Пізніше твори Байрона перекладали О. О. Навроцький, В. І. Старицький, В. І. Самійленко, П. А. Грабовський, Леся Українка, I. Я. Франко, П. О. Куліш, Д. Х. Паламарчук, Д. Ю. Загул.
Байронізм був своєрідним типом митецького бунту, який закономірно виник у Європі на початку XIX ст. Ця течія дістала назву від прізвища англійського поета Джорджа Ґордона Ноела Байрона, чия літературна і життєва позиція, провідні риси творчості увиразнювали основні ознаки байронізму, а саме: «світової скорботи», індивідуалізму, титанізму, тираноборства, волелюбності, бунтарства, демонізму, абсолютного заперечення недосконалої дійсності, пошуку яскравих, сильних особистостей в історії та літературі, захисту свободи народів і кожної особистості окремо та ін.
Байронізм - особливий наднаціональний тип художнього світовідчуття, один з найяскравіших проявів романтизму. Байронізм був притаманний В. Гюґо, А. де Віньї, А. Мальчевському, А. Міцкевичу, Ф.-Р. де Шатобріану, Дж. Леопарді, Ю. Словацькому, М. В. Гоголю, Є. А. Баратинському, М. Ю. Лермонтову та ін. легендарні постаті української історії в байронічному дусі К. Ф. Рилєєв утілив у поемах «Богдан Хмельницький», «Сповідь Наливайка», «Гайдамак»
УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО НА УРОЦІ МАТЕРІАЛУ (ЕВРИСТИЧНА БЕСІДА)-Що нового ви дізналися про відомого англійського поета Дж. Ґ. Н. Байрона?-Яке ваше враження про нього як про особистість та поета?- Чи вразило вас що-небудь у його вчинках? Що саме?- Як ви розумієте поняття байронічний герой?- Із яким твором Байрона пов'язане виникнення цього поняття?- Які мотиви є основними у вірші «Мій дух як ніч...»?- Чому, на вашу думку, автор порушує межі біблійної історії? Чого він прагне?
Байрон - національний герой Греції, з його власного прикладу в Англії розпочалося масове захоплення спортом. Кожен джентльмен, який поважав себе, досконало володів хоча б одним видом спорту. Учасник руху карбонаріїв в Італії, Байрон став одним із прототипів Овода - героя однойменного роману Е. Л. Войнич. Й. В. Ґете назвав Байрона генієм, і саме його смерть підштовхнула повернутися до написання «Фауста». У другій частині трагедії геній Байрона увічнений в образі сина Фауста — Евфоріона. Польський поет Ю. Словацький мав давню мрію вирушити в мандри на Схід, пройти тими стежками, якими ходив Байрон, відчути те, що відчував він. Знаючи це, родичі та друзі дали в борг величезну суму з умовою погашення її протягом чотирьох років. Мрія здійснилася. Саме Байронові ми завдячуємо новими жанрами в поезії: «вірш на випадок», станси, ліро-епічна поема. Найпопулярнішийжанр ХІХ ст.- станси. У цьому жанрі писали Й. В. Ґете, Г. Гейне, О. С. Пушкін, М. Ю. Лермонтов, І. Я. Франко та інші. Створений ним новий герой у літературі дістав назву байронічного
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯДля всіх: уміти розповідати про Дж. Ґ. Н. Байрона, виразно читати й аналізувати його поезії. Творче: розкрити значення висловлювання письменника «Той, хто здобув щастя, має поділитися цим щастям з іншими; тоді в щастя народиться близнюк», навівши приклади з власних спостережень і літератури.