ефективність мовлення. Стратегія і тактика мовленнєвої поведінки. Комунікативний намір

Урок української мови

Тема: ефективність мовлення. Стратегія і тактика мовленнєвої поведінки. Комунікативний намір

I. Актуалізація опорних знань.

Метод «Мікрофон»

- Чи любимо ми спілкуватися?

- Чи змінюємо ми свою поведінку та тон розмови з різновіковою аудиторією.

ІІ. Пояснення нового матеріалу:

       Мовленнєва поведінка  проявляється в манері, характері мовленнєвих дій, включаючи соматичну активність

Мовленнєва поведінка, як і інші види соціальної діяльності перебуває під контролем суспільства. Перш за все, вона підпорядкована загальноприйнятим нормам літературного мовлення – орфоепічним, лексичним, фразеологічним, морфологічним, синтаксичним.

         Культура мовленнєвої поведінки зумовлена доцільним вибором і організацією мовленнєвих засобів, які в кожній конкретній ситуації спілкування при дотриманні лінгвістичних і етичних норм дозволяють ефективно вирішувати комунікативні задачі. Однак, кожний акт професійної комунікативної взаємодії вимагає нестандартної мовленнєвої творчості, оскільки будується з врахуванням багатьох обставин – ситуацій спілкування, індивідуальності партнера по спілкуванню, його емоційного стану, характеру відносин, які склалися між партнерами і т. д. В процесі спілкування необхідна постійна корекція своєї поведінки в зв'язку з отримуваною зворотною інформацією від партнера по спілкуванню – вербальною і невербальною.

         Імпровізаційність - невід'ємний елемент мовленнєвої поведінки фахівця. Форми мовленнєвої імпровізації можуть бути найрізноманітнішими, починаючи із питання, жарту, який знімає нервову напругу, і закінчуючи монологом, необхідність якого диктується конкретною потребою. Сила професійної мовленнєвої імпровізації полягає не тільки у раптовості тих чи інших реакцій, але в їх оптимальності і результативності. Однією з важливих детермінант мовленнєвої поведінки є уміла організація діалогу, що дозволяє ефективно вирішувати різноманітні завдання: досягати взаєморозуміння, виявляти різні підходи в тлумаченні дискусійних проблем, створювати ситуації вільного вибору особистісної позиції

Комунікативна техніка - це комплекс умінь, який допомагає  глибше, повніше, талановитіше виразити себе, досягти оптимальних результатів . Це - уміння , техніка і культура мовлення, міміка, пантоміміка,  саморегуляція  свого психічного стану і т. п.

2) Робота у зошитах

Мовець не має забувати  про:

-тон мовлення;

-виправдане використання оціночних суджень;

-манеру спілкування ;

-характер міміки, рухів, жестів, що супроводжують мовлення.

Усне мовлення  існує в двох різновидах:

а) монологічне мовлення (розповідь,  лекція, коментар, тлумачення (правил, знаків, термінів), розгорнуті оціночні судження ( оцінка поведінки);

б) діалогічне мовлення (вид бесіди, які побудована в формі питань та відповідей).

      Окрім того, у практиці виникають ситуації, коли необхідно обмінятися привітаннями, оцінками, висловлюваннями  під час зустрічі, а також спільне обговорення певних  проблем, вчинків, норм поведінки. У таких ситуаціях спостерігається переплетення форм усного мовлення.

Взагалі, поняття культури мовлення  визначається такими його комунікативними якостями:

правильність;

термінологічна точність;

доречність;

лексичне багатство;

виразність;

чистота.

 Можна уявити собі ідеальну модель мовлення .

 Це перш за все, мовлення правильне, що відповідає нормам сучасної літературної мови, точне, зрозуміле. Мовлення яке не допускає використання жаргонізмів, вульгаризмів та просторічних слів. Мовлення багате, лексично різноманітне, що відповідає цілям та умовам спілкування.

3) Робота в зошитах (занотуйте схему в зошит)

Стратегії спілкування пов’язані з поняттям комунікативна інтенція.

Комунікативна інтенція — осмислений чи інтуїтивний намір адресанта, який визначає внутрішню програму мовлення і спосіб її втілення.

Стратегія мовленнєвого спілкування — оптимальна реалізація інтенцій мовця щодо досягнення конкретної мети спілкування, тобто контроль і вибір дієвих ходів спілкування і гнучкої їх видозміни в конкретній ситуації.

-Тут саме час повернутися до історії ,яку щойно почули.

Висновок вчителя.

Як правило, у разі неконфліктного (кооперативного) спілкування його стратегію визначають пошуки «спільної мови», тобто основ діалогічного (чи полілогічного) співробітництва: добір мовних засобів представлення реального стану речей, вибір тональності спілкування, формування сприятливої атмосфери взаємодії всіх учасників комунікації тощо.

Комунікативна стратегія охоплює:

—вибір глобального мовленнєвого наміру (констатувати факт, поставити запитання, звернутися з проханням );

—відбір компонентів семантики речення і екстралінгвальної конситуації, які відповідають модифікаційним комунікативним значенням;

—визначення обсягу інформації, який припадає на одну тему, тощо;

—встановлення співвідношення квантів (часток) інформації про ситуацію зі станами свідомості співбесідників і чинником емпатії (співпереживання);

—визначення порядку комунікативних складових;

—видати себе за некомпетентну людину;

—послатись на неможливість виконання прохання саме в цей час;

—відмовитись без будь-якого мотивування;

—ухилитись від відповіді, не обіцяти нічого конкретного;

— дати зрозуміти, що не бажаєте виконати прохання.

Усі згадані тактики засновані на некооперативній  стратегії поведінки адресата.

Комунікативна тактика зумовлена комунікативними намірами.

Комунікативний намір (комунікативне завдання) — тактичний хід, практичний засіб руху до відповідної комунікативної мети.

 

Правильність обраної комунікативної тактики великою мірою залежить від комунікативного досвіду.

Комунікативний досвід — сукупність знань про вдалі та невдалі комунікативні тактики, які сприяють або не сприяють реалізації відповідних комунікативних стратегій.

IІІ. Підсумок уроку

Єдиної типології стратегій спілкування поки що не створено. Наприклад, мовець може сповідувати стратегію ввічливості, яка буде визначати, який семантичний зміст варто висловлювати, а який — ні, які мовленнєві акти доречні, а які — ні і яке стилістичне оформлення прийнятне в певній ситуації.

Отже, використовуючи комунікативну компетенцію, мовець ставить перед собою комунікативну мету і, спираючись на певну комунікативну інтенцію, формує комунікативну стратегію, яка перетворюється (або не перетворюється) на комунікативну тактику як сукупність комунікативних намірів (комунікативних завдань), збагачуючи комунікативний досвід мовця. Стратегії й тактики мовленнєвого спілкування втілюються в мовленнєвих актах, тобто конкретних комунікативних вчинках, які визнаються найважливішими складовими, «енергетичними рушіями» повідомлень, що, в свою чергу, формують дискурси (тексти) як категорії спілкування.

VІ. Рефлексія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

V.Домашнє завдання

1. Скласти  діалог на тему: «Треба рахуватись з думкою …»