"Екологічні ігри на природі (інформаційно-методичні матеріали)"

Про матеріал

У посібнику зібрані матеріали для організації літнього екологічного табору. Наведено зразки різноманітних форм екологічних ігор на природі.

Перегляд файлу

 

 

 

Миколаївська гімназія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 



ЕКОЛОГІЧНІ ІГРИ НА ПРИРОДІ

 

Екологічно мислити — означає дивитися на світ системно та діалектично, у всій повноті його взаємозв'язків. Якнайповніше цю систему відображає, крім реального життя, гра або моделювання ситуацій. Тому ігрові методи дуже ефективні в екологічному вихо­ванні та становленні підлітків. Ігри можна використовувати для того, щоб розвивати здібності дітей і підлітків до чуйного сприй­няття навколишнього світу, до передбачення наслідків своїх дій, до розуміння взаємозв'язку різних явищ у природі.

Такі можливості надає нова форма позакласної роботи — еко­логічні ігри на природі. Для цього можна організувати літній еко­логічний табір.

Над програмою табору варто працювати задовго до його відкрит­тя. Програма має бути складена так, щоб із користю використати увесь вільний час. Під час складання програми слід ураховувати такі основні моменти: місцерозташування табору та вік учасників, а також варто скласти повний сценарій табірної зміни, з розкла­дом ігор по днях і, за потреби, по годиннику. Під час підготовки програми можна закласти загальну концепцію табору, на підставі якої підбираються всі ігри. Ідеї можуть бути найрізноманітніши­ми: «Барви веселки» (щодня — одна із барв веселки з відповідним кольором одягу, їжі тощо), «Індіанці» (коли всі жителі табору є членами індіанського племені), «Квіти», «Тварини» тощо.

Існує безліч різноманітних ігор, які можна використовувати в програмі. Умовно їх можна поділити на три категорії:

  • динамічні, або жваві ігри;
  • «творчі майстерні», або емоційно-інтелектуальні ігри;
  • психологічні ігри.

Усі ці три види ігор слід підбирати в певній пропорції, а також можливе їх комбінування. Бажано, щоб протягом дня використо­вувалася кожна із категорій.

Під час підготовки сценаріїв слід ураховувати особливості гри. Так, у перші дні зміни використовуються ознайомлювальні, ко­лективні ігри. Через кілька днів можна пропонувати динамічні та психологічні ігри, оскільки учасники вже познайомляться та дещо дізнаються один про одного.

Бажано, щоб табірна рада збиралася кожний вечір і обговорю­вала минулий та майбутній дні. Після закінчення зміни табірна рада підбиває підсумки, розбирає і враховує на майбутнє всі по­милки і промахи у втіленні програми.

Успіхів вам і багато радісних днів та днів відкриттів у спілку­ванні з природою!

Давайте познайомимося

«Ім'я — жест»

Всі стають у коло. Учасники можуть познайомитися так. Но­венький називає своє ім'я і показує будь-який жест. Той, що стоїть поряд, повторює його ім'я, жест, називає своє ім'я і показує свій жест і т.д.

«Представ сусіда»

Гра допомагає трохи більше дізнатися про інших.

Всі сідають у коло. Потім діляться на пари і трохи розповідають один одному про себе по черзі. 2—3 хв розказує хтось один, потім по­дається сигнал, щоб учасники помінялися ролями.

Відтак усі знову повертаються у велике коло і представляють свого партнера всій групі.

Проводити представлення переважно у вільному порядку, ос­кільки це більше заохочує до участі. Але якщо це не підходить, учасники виступають по колу.

На допомогу учасникам можна поставити додаткові умови, на­приклад, попросити в розповіді про себе описати три улюблених заняття.

«Таблички»

Таблички з іменами і тваринами також допомагають дітям у великій групі краще познайомитися.

Кожному із учасників видається табличка з його (її) ім'ям або не заповнена, щоб діти могли написати своє ім'я. Потім всі хлопці ма­ють намалювати на табличці свою улюблену тварину або просто на­писати її назву. Після цього діти сідають у коло, і кожний по черзі називає своє ім'я і представляє кількома словами свою улюблену тва­рину.

Ця весела вправа допомагає познайомитися та легко запам'ята­ти імена.

 

Ігри, що об'єднують групу

«Людина-автомат»

Всі стають у велике коло і повинні торкнутися руками носків ніг. Ви починаєте лічити вголос від одного до двадцяти, а учасники на кожне число піднімають руки все вище і вище, так, щоб на рахунок «двадцять» їх руки витягнулися вгору. При цьому діти ма­ють запам'ятати, де знаходилися їхні руки на кожне число. Відтак ви вроздріб називаєте числа від одного до двадцяти, а учасники піднімають руки.

Це енергійна гра. Вона сприяє об'єднанню групи, тому що всі роблять одне й те саме одночасно.

«Передача масок»

Це розігріваюча театральна вправа, яка допомагає освоїти пан­томіму і сценки. Вона підходить для дітей будь-якого віку.

Всі стають у велике коло. Потім зображують на своєму об­личчі вираз будь-якої тварини. Цей вираз «передається» своєму сусіду, який повинен зімітувати його і перетворити на будь-який новий, а потім передає його дані своєму сусіду, і так триває доти, доки все коло не візьме участі в передачі. Цю гру можна усклад­нити, давши завдання зобразити тілом і виразом обличчя будь-яку рослину тощо.

«Пантоміма-ситуація»

Це складна гра, яка особливо подобається старшим дітям. Один із учасників повинен вийти в центр кола. Потім описується будь-яка складна ситуація для пантоміми, наприклад:

«На вулиці 40 градусів морозу, а ви намагаєтеся з'їсти подвійну порцію морозива»;

«Ви намагаєтеся пройти через сніг метрової глибини, несучи кухоль гарячої кави»;

«Уявіть і зобразіть, як ви їсте смачні банани, які виявилися ... гнилими»;

«У вас у руках велике яблуко і вам здається, що воно смачне, ви надкушуєте його і раптом ... черв'як»;

«Ви дуже зголодніли, у вас є консерви, але їх немає чим відкри­ти. Ваші дії»;

«Уявіть, що ви їсте смажену рибу, щойно зняту зі сковорідки»;

«Ви бродите наодинці густим лісом і раптом виявляється, що потрапили в болото».

Цю гру краще проводити тоді, коли діти вже ознайомилися з більш простими пантомімними вправами.

«Йди за звуком»

Це хороша об'єднуюча та розігріваюча гра. Один учасник у колі видає будь-який звук тварини. Його (її) сусід повторює цей звук і передає його далі по колу.

У цю гру можна грати й по-іншому, коли один із учасників видає звуки, а решта його повторюють.

«Слон і Пальма»

Усі стають у коло. Один із учасників стає в центр і, показуючи на будь-кого, каже: «Слон» або «Пальма». При цьому той, на кого вказали, і два його сусіди поруч починають зображати слона.

Центральний згинається і випростує складені разом руки вниз, зображаючи «хобот».

Сусід праворуч зображає «праве вухо», а ліворуч — «ліве вухо». Якщо було сказано «Пальма», то центральний витягується, зобража­ючи «стовбур», а бічні згинають руки в сторони, зображаючи «гілля».

В іншому варіанті можна зображати носорога та ліану. Декому подобається придумувати нові варіації.

«Плутанина»

Ця весела гра, яка провокує до сміху.

Усі стають у коло і беруться за руки, а потім прагнуть якомога більше заплутатися, не відпускаючи рук.

Після цього хто-небудь намагається розплутати всю цю плутанину.

Складніша версія вимагає кмітливості і спостережливості Усі кро­кують до центру кола так, щоб вийшло якомога тісніше коло. Потім всі випростують руки вперед і кожною рукою беруть чиюсь руку, праг­нучи взятися за руки різних людей. Тепер будь-хто намагається роз­плутати цей «клубок». У цьому випадку можна перехоплювати руки.

У результаті може вийти не одне велике, а кілька окремих або сполучених кілець.

«Доторкнися до зеленого»

Це весела, жвава та гра, яка об'єднує групу. Ведучий просить всіх швидко доторкнутися до чого-небудь зеленого на одному з учасників. Потім просить торкнутися інших кольорів, частин тіла, волосся певного кольору, наручних годинників тощо.

«Я люблю тебе, кралечко, але не можу посміхнутися»

Учасники сідають у коло. Гра починається із запитання до сво­го сусіда: «Ти любиш мене, милий (мила)?». Він або вона відпові­дають: «Я люблю тебе, кралечко (красунчику), але не можу по­сміхнутися». Згодом ваш сусід ставить це саме питання своєму су­сідові, намагаючись змусити його засміятися. Це триває доти, доки хто-небудь не засміється.

«Встриб»

У цій грі діти повинні вискочити в центр кола будь-яким особ­ливим, що виражає їх становище, способом. Потім у дітей можна запитати, що вони відчувають. Вправа самостверджуюча, коли всі стрибають по черзі, і об'єднуюча, коли всі стрибають одночасно.

«Груповий малюнок безлюдного острова»

Діти обмірковують таке поставлене запитання: «Якби ви опи­нилися на безлюдному острові, що б ви хотіли там мати?»

Згодом учасники розбиваються на невеликі групи і повинні обо­в'язково поділитися своїми думками. Після цього кожний вибирає одну річ для малювання і вирішує, як вони використовуватимуть спільний аркуш паперу. Після того, як всі завершать роботу, запи­тайте, чи не хочуть діти додати ще що-небудь. У результаті робить­ся аналіз, на якому острові можливо вижити.

«Складення розповіді»

Ця вправа на згуртування для великої групи. Почніть розповідь: «Од­ного разу один хлопчик і дівчинка йшли по довгій-предовгій дорозі. У дівчинки в руках був кошик... .», згодом сплесніть у долоні і вкажіть на того, хто продовжуватиме історію. Невідомість того, хто ж наступний продовжу­ватиме історію, викликає велику зацікавленість, варто відстежувати сю­жет і бути готовим продовжити розповідь. Чим закінчиться розповідь після закінчення кола? Можна вказувати навіть на тих, хто вже розпо­відав. Якщо часу достатню, можна дозволити всім бажаючим узяти участь стільки, скільки їм хочеться. Історія може бути казковою або реалістич­ною, у будь-якому випадку, головне — довго не засиджуватися. Чим більше учасників, тим коротшими мають бути виступи.

«Групові квіти»

Ця вправа проводиться у великій або в малих групах.

Одні учасники створюють уявні квіти, приймаючи всілякі пози. Решта можуть відгадувати, які це квіти, фотографувати їх або за­мальовувати.

Мета вправи — створити щось красиве разом, а також це демон­струє знання особливостей різних кольорів.

«Опис»

Ця гра розвиває вміння слухати, концентруватися на тому, що говорять інші.

Завдяки такій грі діти вчаться спостережливості, оскільки дити­на має зосереджуватися на деталях предмета, тварини, рослини. Гру можна привести до обговорення того, як по-різному люди ба­чать одні й ті самі речі. Три учасники повинні дати різні описи однієї й тієї самої рослини, не називаючи її. Решта має визначити цю рослину за трьома описами. Описи можуть бути як загальні, так і детальні.

«Відкрито — закрито»

Це захоплюючий та цікавий варіант введення до теми про вміння спостерігати.

Сядьте в коло і поясніть дітям, що це гра на спостережливість, де потрібно знайти ключ для визначення того, «закрита» або «відкри­та» книга, яку ви передаєте по колу.

Ключ у тому, що коли ваші ноги не схрещені, то книга «відкрита», а коли схрещені — вона «закрита», навіть якщо ре­ально вона відкрита. Коли діти зрозуміють суть гри, почніть пе­редавати книгу по колу. Кожний учасник промовляє: «Я передаю тобі книгу відкритою», якщо його (її) ноги не схрещені, або «Я передаю тобі книгу закритою», якщо його (її) ноги схрещені. Книга передається по колу, поки більшість дітей не знайде ключ до розгадки.

Намагайтеся дати прості та ясні інструкції до цієї гри. Для роз­витку вміння спостерігати важливо щоб діти пережили радість ус­пішного відкриття в цій грі. Найдосвідченіші можуть вигадувати складніші версії гри «Відкрито — закрито».

«Послухаймо»

Вправа допомагає дітям практикувати уміння вслухуватися, а також чудово підходить для підготовки до подальшої роботи, допо­магаючи зосередити свою увагу.

Діти прислухаються до звуків та мають «почути» тишу. Через хвилину вони повинні поділитися тим, що почули.

Ця вправа показує, як багато діти можуть почути, дотримуючи тиші.

«Палітра»

Необхідні матеріали: палітра для кожного. На попередньо вирі­зану з паперу невелику палітру кожний учасник гри приклеює ма­теріали навколишнього природного середовища (кора, листя, на­сіння, соломка тощо) так, щоб кольори були якомога барвистіши­ми. Цікаво повторювати «палітри» в різному навколишньому при­родному середовищі (ліс, луг, місто, сад) та в різні пори року.

«Знайди свою пару»

Грають: окремі особи або групи.

Необхідні матеріали: джерела запахів (натуральні екстракти, на­туральні ароматичні речовини), шматочки вати, ковпачки.

Ведучий гри змочує ватку в краплі екстракту та роздає учасникам. Однаковий екстракт — для пар або груп відповідно до задуму ведучого.

Завдання полягає в тому, щоб визначити свою пару за запахом.

«Дегустація»

Грають: пари — «господар» і «дегустатор» або «господар» і група «дегустаторів».

Необхідні матеріали: все, що знайдеться в довкіллі (обережно з невідомими та отруйними матеріалами!).

«Господар» пропонує «дегустатору», очі якого зав'язані, листя, кору, шматочок кореня, квіти тощо, які мають виразний смак.

«Дегустатор» має взнати, що він пробував.

«Коктейль запахів»

Грають: окремі особи.

Необхідні матеріали: ковпачки, банки або інший посуд для кож­ного учасника гри. Усі гравці готують для своїх товаришів «кок­тейль запахів» із природних компонентів, а також вигадують назви для своїх коктейлів. Діти імпровізують «зустрічі за коктейлем», день народження, під час яких дегустують «коктейлі», даючи їм різні визначення, описуючи свої відчуття.

«Пізнай на дотик»

Грають: група, окремі особи.

Необхідні матеріали: комплекти матеріалів навколишнього при­родного середовища (кора, коріння, листя, квіти, плоди тощо), коробки або мішечки, хустинки для зав'язування очей.

У коробки або мішечки довільно складено різні природні ма­теріали. Із зав'язаними очима учасники торкаються до них, об­мацують, описують свої відчуття, пізнаючи предмети на дотик.

«Пізнай своє дерево»

Грають: пари — «провідник»і «відвідувач».

Необхідні матеріали: шарфи або хустинки.

«Провідник» підводить «відвідувача», очі якого зав'язані, до не­знайомого дерева. При цьому маршрут можна заплутати. «Відвіду­вач» «ознайомлюється» з деревом, торкаючись та принюхуючись до нього, прагнучи розпізнати й запам'ятати. Потім «провідник» повертає свого підлеглого на місце, той розв'язує очі і відтак уже має знайти та пізнати «своє» дерево.

«Все побачити, нічого не забути»

На серветку кладуть 10 предметів, заздалегідь зібраних дітьми під час прогулянки в лісі. Протягом 10 с їх можна розглядати. Зго­дом їх накривають серветкою та пропонують учасникам гри назва­ти й описати їх. Після того, як предмети закриті від дітей, можна деякі з них поміняти місцями або додати інші. Діти мають визна­чити, які зміни сталися.

«Знайди свій апельсин!»

Чудова гра, яка допомагає дітям розвивати уміння помічати дрібні деталі.

Всі стають у коло і кожному з дітей дають по апельсину (можна використовувати яблука, картоплю, шишки, кору дерева або інші предмети природного походження).

Діти протягом п'яти хвилин уважно розглядають свій апельсин. Потім ви збираєте всі апельсини до центра кола, перемішуєте і діти мають знайти свій апельсин!

Найважча варіація — коли діти мають знайти свій апельсин із закритими очима. Окремо зазначте про те, як дітям вдалося відрізни­ти свій апельсин від всіх інших.

Всі апельсини не схожі!

«Ключ до тварини»

Коли я росту, набираю по 5 фунтів на годину .... Коли я відпо­чиваю, мій пульс сягає 480 ударів на хвилину. А коли я активний — 1280 ударів на хвилину .... У мене немає хребта, але характер — дай Боже!.. Я можу дихати і пити через шкіру, і у мене дві перетинкові ніжки .... Коли я народився, я мав такий вигляд, як у мами і тата — вісім очей і вісім ніг, тіло розділено на дві частини, але у нашого сімейства немає ані крил, ані вусиків ... .

Цією грою добре «будити» групу. Щоправда, доведеться ретельно підготуватися. Вам знадобиться сорок карток розміром 3x5 см, на кожній напишіть ключ до розгадки тварини (по 10 ключових карток на одну тварину). Тільки-но ви один раз зіграєте в цю гру, відразу захочеться випробувати й інші варіанти з кількістю карток і тварин.

Перетасуйте карткову «колоду» і роздайте по одній-дві картці кожному гравцеві. (Нічого страшного, якщо один гравець отримає ключі до різних тварин). Гравці мають розташовуватися так, щоб вільно пересуватися між собою.

Оголосіть гравцям, що мета гри — ідентифікувати всіх чотирьох загаданих у грі тварин. Для цього потрібно комплект із 10 карток-ключів до кожної тварини зібрати воєдино. Тільки не починати до сигналу ведучого!

Гравці починають викрикувати назви тварин, ключ до яких, на їх думку, написано на їх картці. Наприклад, у картці може бути написано: «Я теплокровне, у мене довгий хвіст і чотири ноги». Гра­вець викрикує: «Білка! Білка!» — в усякому разі він може абсолют­но щиро так думати. Але хтось викрикнув: «Лисиця!» — і до нього одразу ж спрямували кількох чоловік. «А що, — міркує гравець, — я можу бути й лисицею»! — і приєднується до цієї групи. Разом вони збирають до себе зайвих гравців.

Для якнайшвидшого результату група може призначити відпо­відального за пошук зайвих ланок. Якщо у гравців більше однієї картки, так само розпочинається відповідальний момент за пошук інших ключів. Можна віддати свою «білячу» картку групі й попря­мувати на пошук групи іншої тварини.

Але кілька чоловік можуть одночасно помилятися. Може дове­деться колективними зусиллями шукати нову відповідь на всі зібрані картки...

Ведучий може змішатися з групою, допомагати іншим, якщо це потрібно, але гравці у грі мають покладатися лише один на одного. Якщо в колективі є діти, які не вміють читати або незнайомі з описаними тваринами, вони передусім потребують допомоги. Отже, давати їм слід найлегші картки.

Але всі комплекти зібрані, настав час перевірки. Три-чотири найхарактерніші особливості цього звіра можна зачитати вголос. Можна також колективно «зобразити» знайдену тварину: хтось буде «вухами», хтось — «хвостом».

Звичайно, якщо ви працюєте з досвідченими натуралістами, їм можна підготувати складніші завдання. Легко й просто відрізни­ти ведмедя від змії, але спробуйте за такими картками відрізнити пантеру від леопарда! Якщо ж один опис підходить одразу до двох тварин, дайте хоч будь-яку відмінність. Наприклад: «Щоб ковтну­ти повітря, мені потрібно вибратися на поверхню води». Це може бути і жаба, і кит. Якщо додати: «Я відкладаю ікру», то плутанини менше.

Ця гра підходить для дітей наймолодшого віку. Достатньо із зо­браженням дупла у дереві і напису «Це мій будинок», або зображен­ня качиних лап із написом «Це мої ноги», і малюки зможуть так само насолоджуватися грою, як і старші, лише не забудьте зменши­ти кількість карток і звірів. Утім, можете і навпаки — збільшити. Кажуть, малюки запам'ятовують більше й легше... .

Зразки карток:

Синій кит

  • Я — найбільша істота, яка будь-коли жила на Землі. Я більше ніж три доісторичні динозаври, разом узяті. Я важу стільки, скільки важать одразу 35 африканських слонів.
  • Я можу «розмовляти» з представниками свого виду на відстані до 35 миль. Це тому, що у воді звук поширюється швидше, ніж у повітрі. Я також використовую сонар, як кажан.
  • Моє тіло покрите товстим шаром жиру (у холодну пору року — до 2 футів), завдяки якому я не замерзну навіть у крижаних оке­анських водах. Але, незважаючи на весь свій жир, я маю вельми привабливий вигляд.
  • Я — теплокровний й вигодовую своє потомство молоком. Мої дитинчата народжуються живими — я не відкладаю яєць.
  • Я дихаю через два отвори на верхівці голови. Мій родич, у якого лише один отвір, може затримувати дихання на півтори години і занурюватися на глибину 7 тис. футів.
  • Через те, що нас тривалий час по-хижацькому винищували, з кожної сотні, що колись жила в океані, нас залишилося всього шестеро.
  • Я харчуюся в основному креветками — тваринами, яких ще називають крилем. Я з'їдаю близько трьох тонн криля щодня.
  • Багато тварин вийшли з води на суходіл, а я повернувся до води!
  • Коли я був маленьким, я важив 7 т, а довжиною був близько 24 футів. За день я набирав до 200 фунтів. До трьох років я був довжиною вже близько 50 футів.
  • На коротких дистанціях я можу розвивати швидкість до 28 миль на годину.

Павук

  • Зазвичай я — коричневий, сірий або чорний, але також буваю червоний, зелений або жовтий.
  • Я не такий вже поганий хлопець. Я з'їдаю безліч комах, бага­то з яких є переносниками хвороб або шкідниками для рослин. Мій скелет розташовується не всередині мого тіла, а зовні.
  • Я часто змінюю шкіру, коли росту. Цей процес називається линькою. Поки я росту, то линяю від 4-х до 12-ти разів. Але мій зовнішній вигляд залишається таким самим, а змінюється лише розмір.
  • Скорпіони, кліщі і краби якоюсь мірою мої родичі.
  • Моїх вісім простих очей дають можливість мені бачити все попереду, ззаду, зверху, знизу і по боках. У мене також 8 ніг.
  • Я паралізую свою жертву отрутою. Я висмоктую її нутрощі, а порожню оболонку викидаю.
  • Більшість із нас плете свій власний шовк, з якого ми робимо кокон для яєць, плетемо сітку і пастки, якими позначаємо свої нори та обгортаємо жертву, перш ніж з'їсти її.
  • Коли я народжуюся, я маю такий вигляд, як у мама й тата: 8 очей, тіло розділене на дві частини, ніг мало. У мене немає ані крил, ані вусиків.
  • Усього нас налічується 50 тис. видів. Ми легко пристосовуємо­ся до будь-яких умов і живемо скрізь. Наш клас існує понад 300 млн років. Як багато нас живе разом із вами у ваших помешканнях!
  • Я ловлю комах пастками, які роблю сам.

Жаба

  • Я можу дихати та утамовувати спрагу шкірою. У мене дві ноги з перетинками.
  • Самці мого виду співають, щоб привернути увагу самок. Про­те ані самці, ані самки не будують кубел і не піклуються про потомство.
  • У мене чотири ноги, два ока і є хребет.
  • Я зелена, і у воді спочатку дихаю зябрами. Пізніше, коли я росту, моє тіло змінюється, і у мене з'являються легені, щоб диха­ти повітрям.
  • Я викидаю свій язик, щоб ловити комах.
  • Я холоднокровна, плаваю і відкладаю ікру у воду.
  • Коли холодно, я провожу зиму в мулі або на дні ставка.
  • Я рятуюся від тих, хто хоче мене з'їсти, у воді.
  • Коли я молода, то харчуюся рослинами, але коли виростаю, то їм комах.

Амурський тигр

  • Я більше за свого індійського побратима, який за силою та вагою схожий на моє дитинча.
  • Взагалі-то на обід я віддаю перевагу косулі, кабану або плямис­тому оленю, але якщо їсти зовсім немає нічого, не погребую й собакою.
  • Коли я стану зовсім дорослим, я сподіваюся вирости до трьох центнерів і три метри завдовжки.
  • Я дуже красивий. Я весь іржаво-жовтий з чорними смугами, спина яскравіша, ніж черево, і всі ваші модниці тепер шиють собі вбрання такого ж забарвлення, як моя шкура!
  • У мене 4 величезної сили лапи. Одним ударом я спрямовую у політ на 5 метрів тварину вагою в 30 кг.
  • Останнім часом мої захисники спалюють мою шкуру, щоб вона не дісталася злим людям, якщо мене вбивають.
  • Я — господар тайги.
  • Я — теплокровний, годую своїх дитинчат молоком, учу їх полюванню, уму-розуму і боляче шльопаю, якщо вони аж надто пустують. Зазвичай у мене народжується 2—4 дитинчат.
  • Я дуже добре знаю тайгу, знаюся на звичках своїх жертв, чу­дово орієнтуюся, швидко знаходжу місце, з якого можна здалеку побачити здобич. Спочатку я ретельно відстежую шлях жертви, все точно розраховую, і якщо вже нападаю, то напевно.
  • Коли я голодний, я можу йти не відпочиваючи понад 100 км без перерви — от який я сильний та витривалий.

Кабан

  • У мене коротка і дуже сильна шия, клиноподібна голова, а морда закінчується твердим і жвавим «п'ятачком», яким я рию землю.
  • Живу я в лісі, там, де багато кедра, горіха, ліщини і дуба. Дуже полюбляю жолуді.
  • Якщо ти раптом пораниш мене, я так стрімко кинуся на тебе, що ти навіть приклад до плеча приставити не встигнеш! Це лише здається, що я приземистий та незграбний!
  • Іноді моя щетина пахне смолою. Це від того, що я люблю тертися об стовбури ялин, кедрів та ялиць.
  • А восени під час холодів я валяюся в бруді. Щоправда,- є від цього маленька неприємність: до щетини примерзає вода, буруль­ки весь час ростуть та... заважають бігати.
  • У мене 4 міцних ноги та овальне тіло, ніби сплюснуте з боків. А важити можу стільки ж, скільки й тигр.
  • Я чудово бачу, прекрасно чую та маю хороший нюх. А якщо я виросту найбільшим, то мене виберуть ватажком стада.
  • Сам я — бурий, спина і ноги — чорні, у мене люта жвава морда, нашорошені вуха та злі очі. Але я сам тебе боюся, і тому швидше втечу, ніж вступлю з тобою в бій.
  • Ми хрюкаємо і верещимо, тріщимо гіллям, видаємо різкі звуки.
  • Мої гострі ікла з віком збільшуються, заломлюються і дося­гають довжини 20 см.

«Природні явища»

У цій грі група програє такі природні явища, як сукцесія рос­лин, кругообіг води, харчовий ланцюжок і навіть зледеніння та фотосинтез.

Найоптимальніший склад групи для гри 12—18 чоловік. Якщо гравців менше 12, то не всі ролі буде представлено, якщо більше 20 — залишаються зайві гравці. Великі групи можна розділити на менші, що програють різні природні процеси. На постановку міні-спектаклів потрібен час. Під час вистави важливо налаштувати гля­дачів на повне мовчання доти, доки «актори» не закінчать свого виступу.

Правила гри пояснюються великій групі, перш ніж поділити на маленькі. Кожній малій групі можна по черзі допомагати. Час на підготовку має бути обмежений, але в цій грі заохочується безмеж­на творчість. Одна група, яку попросили представити кругообіг води, дала кільком своїм членам ролі дощових крапельок. Вони «падали з неба», потім скочувалися на середину кімнати, формуючи неве­лике озеро, а один вів оповідання мовою міміки і жестів про те, що відбувається.

Учасники гри вчаться розуміти природні процеси під час гри. У грі можна використовувати будь-які матеріали або посібники, але не перебільшуючи, щоб їх використання не відвертало уваги дітей від основного завдання — творчості. Група може пояснити, що вона робила, лише після закінчення вистави.

«Екосистеми»

У цій грі групи по п'ять дітей «грають» навколишнє природне середовище. Кожний обирає собі якусь роль, компонент будь-якої екосистеми: рослина, тварина, якась фізична характеристика. У цій грі діти швидко починають асоціювати тварин і рослин з певними типами екосистем та засвоюють, як в одній екосистемі, постійно взаємодіючи між собою, співіснують живі та неживі компоненти.

Після того, як група розбилася на підгрупи по п'ять, повідомте кожну з них (в секреті від інших), яку екосистему вони гратимуть. Це може бути і хвойний ліс, і озеро, і болото, і кораловий атол, і дрейфуюча крижина, і пустеля, і навіть стічна міська канава. Тут «актори» розбирають ролі без попередньої дискусії і приступають до програвання практично негайно. Кожний із граючої п'ятірки представляє якийсь живий або неживий компонент екосистеми: рос­лину; тварину; комаху; людину, що прийшла на це місце; камін­чик; травинку; скелю; птаха; вітер; хвилю тощо.

Припустімо, ви по секрету повідомляєте п'ятірці завдання: зоб­разити озеро. Перший гравець, а зазвичай першим на себе ініціати­ву бере дитина з лідерськими якостями, витягає в сторони руки і зображає легке хвилювання, тобто воду. Для розширення площі озера воду можуть зображати і двоє гравців, що стоять поруч і тор­каються витягнутими руками. Другий гравець піднімає руки вгору і погойдується од вітру: це «очерет». А щоб йому було від чого гойда­тися, третій гравець зображає вітер: він може дути на «очерет», може плавно зображати руками повітряні потоки — вибір засобів зображення вельми широкий, все залежить від фантазії гравця. Чет­вертий може повзати по підлозі задом наперед, зображаючи рака. П'ятий може бути жабою, порожньою пляшкою, що потонула, ри­балкою на озері, карасем, п'явкою, чаплею, комаром, коровою.

Попередьте глядачів, що не варто кричати про свої припущен­ня буквально з моменту початку вистави. Слід дати групі закінчити дію, оскільки можуть бути різні прибудови: посеред гри може при­летіти чапля, вистрибнути зі ставка жаба, може хтось піти купати­ся або потонути пляшка. Цілком припустимо, що може прилетіти стріла від Івана Царевича.

Глядачам ставлять два завдання: визначити екосистему, що представляється, і ролі кожного з гравців.

«Звукова карта»

Стукіт дятла. Шелестіння листя під ногами. Шум вітру. Спів дрозда. Дзижчання бджоли. Плескіт риби в струмку...

Граючи в цю гру, діти повністю поглинені натхненним хором звуків у природі, боячись пропустити хоча б один.

Спочатку покажіть групі або кожному карту розміром 4 х 6 з хрестиком усередині. Це — карта місцевості, а хрестик позначає їх місцезнаходження. Почувши звук, діти роблять на карті помітку, що приблизно описує характер цього звуку. Бажано, щоб розташу­вання помітки на карті відображало приблизний напрям і відстань від джерела звуків. Помітки мають бути схематичними: не слід ма­лювати тварин або рослин — для позначення вітру, наприклад, достатньо намалювати дві хвилясті лінії або музичну ноту, щоб позначити спів птаха. Інакше кажучи, треба більше слухати, а мен­ше малювати.

(Слухати краще із заплющеними очима. А якщо приставити до­лоні за вухами — це буде поверхня, яка відбиває, допомагає влов­лювати звуки, форма, що нагадує чутливі вуха лисиці або кенгуру. А щоб почути звуки ззаду, досить поставити долоні попереду вух.)

Немає потреби повторювати, в яких місцях краще розташувати гравців, щоб вони могли почути якомога більше звуків — це луки, місце біля струмка і, звичайно ж, ліс. Усі повинні розсістися яко­мога швидше, щоб не сталося ситуації, коли хтось слухає, а інші ходять у пошуках зручного місця. Сидіти краще трохи віддалік один від одного.

Тривалість гри залежить від віку гравців, ступеня концентрації уваги і насиченості місцевості різними звуками. Для дорослих цілком достатньо буде 10 хв, для дітей — 5—10. Скликають гравців звичайно качиним криком або карканням ворони. Згодом діти пред­ставляють свої карти один одному.

Іноді важко знайти місце, до якого б не долітали звуки авто­мобілів та промислових підприємств, але гамірливі міські райо­ни — ідеальне місце для практичного заняття з дітьми, що при­свячене шумовому забрудненню. Діти можуть скласти дві карти: одну — в гамірливому районі, іншу — в тихому та спокійному. Після гри варто запитати в них, де вони почувалися краще. Це чудовий спосіб усвідомлення дітьми переваг природи.

Після того, як усі карти намальовані та обговорені, дітям став­лять запитання на кшталт:

  • Скільки різних звуків ви почули?
  • Які звуки сподобалися найбільше? Чому?
  • Які звуки не сподобалися? Чому?
  • Які звуки ви почули тут вперше? Ви знаєте, хто створив ці звуки?

 

Не змушуйте дітей відповідати вголос. Попросіть обвести на карті звуки, які вони ніколи не чули, підкреслити однією рискою звуки, які їм сподобалися найбільше, двома рисками — звуки, які сподобалися менше за все.

«Дика стежка»

Перед початком гри учасникам повідомляється про те, що індіанці часто брали з дикої природи мудрість життя, оскільки вони інтуїтивно відчували, що коли бути спокійним та уважним, приро­да сама розкаже тобі, що таке життя і хто ти в ньому.

Гравцям роздають біноклі тощо, щоб вони були зайняті, але постійно наголошується, що головне — це бути уважним і відчува­ти, що відбувається довкола.

Важливо, щоб учасники рівномірно розподілилися по «Стежці» і знаходилися на відстані, аби не бачити один одного. До лісу вхо­дять мовчки. Діти одержують вказівки: якщо вам сподобається будь-яке місце на «Стежці», просто підніміть руку. І хто першим піднімає руку, той і залишається на цьому місці, а група йде далі.

Другий ведучий (учитель, керівник, вихователь) залишається позаду і ступає на ту саму «Стежку» через 20—30 хв, збираючи дітей. Під час зворотного походу також важливо не порушувати мовчан­ня. Отже, атмосфера для обговорення своїх вражень готова, зали­шилося лише привести дітей до місця, де вони могли б зручно роз­сістися.

«Звірі! Звірі!»

Спочатку варто оголосити, що зараз учасники отримають ма­люнки або фотографії тварин, які нікому не можна показувати. Потім вони по черзі «гратимуть» свою тварину.

Якщо група велика, то одночасно можуть фати від 8 до 10 осіб. У цій ситуації картки можна розкласти на землі і попросити учас­ників самим вибрати собі тварину, яка їм сподобалася.

Перед виходом на «сцену» гравець повинен візуалізувати свою тварину, а відтак постаратися передати її суть в нерухомій позі. Учасник 8 с тримає цю позу, потім потроху починає рухатися. За­кінчити виставу можна навіть звуками та криками.

Решта учасників вгадують, що це таке. Дуже важливо дозволити гравці закінчити до назви імен та припущень. А щоб допомогти групі пережити власне нетерпіння, скажіть, що висловлювати при­пущення можна за сигналом ведучого, наприклад помахом руки. Якщо гравця зраджують його артистичні здібності, дозвольте групі почати вгадувати трішки раніше.

Чудово, якби ще був обладнаний будь-який майданчик у ви­гляді сцени, щоб діти не зображали тварину зі свого місця. До по­казу гравець віддає ведучому свою картку, і той має уявлення про те, кого будуть показувати, може навіть трішки підіграти групі.

Тварини мають бути легко ідентифікованими, наприклад: ведмідь, кажан, горила, пінгвін, черепаха, сова, леопард тощо.

 

1

 

doc
Додано
14 квітня 2021
Переглядів
1117
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку