Екологічне свято „Природа – наша мати, треба її оберігати”

Екологічне свято

„Природа – наша мати, треба її оберігати”

    Мета: Виховування в учнів любов до природи, бережливе ставлення       

              до неї, не допустити екологічного лиха, врятувати красу на землі.

                                                              Людина – творіння природи, вона існує    

                                                               в природі, підкорена її законам.

Учитель. Тема нашого свята –  „Природа – наша  мати, треба її оберігати”. Ні для кого не секрет, що найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любов до рідного краю, до життя викликає спілкування з природою. Шепіт голубої води, зелених дібров, спів дзвінкоголосих пташок, запах і розмаїття квітів – усе це дорога серцю, ні з чим не зрівняна природа рідного краю. Природа і Вітчизна – нероздільні. У кожного з нас залишився в серці дорогий куточок, де минуло дитинство: зелена левада, луки з пахучою скошеною травою, сонячний сосновий бір, гай з суничними галявинами, широке поле, де так легко і солодко дихати ... Природа – це багатство нашої країни, багатство всього світу. І наше з вами завдання – бережливо ставитись до неї, захистити рідну матінку-природу від забруднень. 

Учень.           Всім, хто присутній сьогодні на святі,

Скажем слова ми прості:

Добрий день, любі друзі,

Школярі, батьки, гості, вчителі.

Учениця.        Ми любимо сонце і квіти,

І ранок нам шле свій привіт.

Ми роду козацького діти,

Землі української цвіт.

Учень.           В яку б не пішли ми дорогу –

Ти, пісне, над нами злітай!

Крокуючи гордо і в ногу,

Ми славимо рідний наш край.

(Виходить Природа – дівчина, одягнена у зелену сукню, з вінком на голові)

Природа.    Я – природа. Я – великий, вічний майстер. Все під владою моєю: гри у лісі і ромашка в лузі, тихі верби над водою, навіть сонцем зігрітий золотистий колосок пшениці. Я – вершина всього. Але ти мій дар, мою науку не прийми як дань: я не раба і пам’ятай – ти сам моє творіння. Ти виріс, назавжди попрощався із дитинством, щорік міцнішає хода, та не займайся самогубством! Навіть травинку, що у спадок залишила тобі я, – бережи! І навіть вовка, раптом він останній, убити не спіши. Ми з тобою йдемо одною дорогою. І ти не можеш бути наді мною, як і не можеш бути сам без мене. 

Учитель.    Народ раніше був ближче до природи, шанував її, освячував, оспівував, переймався її красою, ласкавістю, гордістю. Ми часто забуваємо, що природа подарувала свої цілющі скарби людині навік. І ми повинні берегти їх, як своє життя. Любити природу – це значить її берегти. Люби природу, шануй її дари, оберігай, ощадливо користуйся нею. Бережи кожну стеблину, що зветься рослиною. То як же не вклонитися тому дарові, який здоров’я повертає. Отій землі, що ростить для нас той дар.

Учень.            Боже! Хай воля Твоя допоможе нам

мудрими і мужніми стати.

Землиці дар оберігати – барвисте

ошатне вбрання.

Учитель. Природа! Дуже часто почуття до Батьківщини, приходить до нас через природу, її красу. Людина – це частка природи. Природа – це наша домівка.

Учениця.       В природу із добром іди,

Вона ж тобі як мати.

Й пташки на різні голоси

Співатимуть для тебе.

Учень.             І в краплях срібної роси

Побачиш чисте небо.

Й віддячить за добро тобі

Земля теплом родинним.

Люби і бережи її,

Будь гідним її сином.

Учитель. Вмирає, гине природа України, а разом із нею гине українська              душа.

Учень.         Якби краса душі людини,

Могла природи досягти,

Тоді б ніколи ми не знали –

Ні сліз, ні горя, ні біди.

Учениця.   До „Червоної книги України” занесені:

Види рослин:  береза низька, валеріана, вовчі ягоди, гвоздика несправжня, дзвоники, живокіст, журавлина, зозулинець, косарики, лілія лісова, підсніжник, півники сибірські, плаун колючий, сон широколистий.

Учень.   Види тварин: горностай, зубр, кіт лісовий, ласка, рись, тхір,

       пугач, глухар, журавель сірий, лелека чорний, чапля жовта.  

 Учениця.      В Червону книгу ми занесли

Світ неповторний та чудесний,

Що поступово вимирає,

Давно рятунку в нас благає.

Учень.            Невже в майбутньому на світі

Не будуть зеленіти віти –

Верби, берізки, горобини

І диво-дівчини калини.

Учениця.        Невже ми більше не побачим,

Як біля річки верби плачуть.

Як розцвітають на майданах

Високі красені каштани.

Ми всі господарі природи,

Тож збережемо її вроду!

Учитель. Погляньте на ці фото, вдивіться в досконалість цих квітів і постарайтеся зрозуміти, що якби наші з вами душі були такими ж прекрасними і бездоганними, то не було б, можливо, отого „Списку жертв природи”, ні сліз, ні горя, ні біди. А тому цю красу потрібно рятувати.

Учениця.        Порятуйте красу –

У зерні, у стеблі, у рослині,

Порятуйте красу –

У бджолині і в солов’їні,

                        Бо з усіх дефіцитів

Найбільше потрібно людині

Нелиняні, нетлінні

Скарби безкоштовні її.

Учень.             Порятуйте красу –

У привітному доброму слові,

Порятуйте красу –

У відправленім вчасно листі,

Ви її порятуйте

В своїй безкорисній любові,

Ви її порятуйте

В душевній своїй чистоті.

Учитель.    Природу слід рятувати. А для цього нам з вами слід стати

       добрішими, милосерднішими, людянішими.

Учениця.           Живе в природі істина проста,

Я стверджую усе це не з нагоди:

В правічній мові Матері-природи

Родилась першим словом – доброта.

Учень.             В ній все твоє: земля і неба вись,

Сміх колоска й трави, і регіт грому.

Збагни лише її в собі самому,

Обожнювати красу землі навчись.

Учениця.       Душа краси в природі не згора,

Єство її не знає половини:

Найкрасивіша ціль в житті людини –

Це ви зернити серце для добра.

       (Учитель демонструє плакат)

Учень.           Той, хто любити паростки кленові,

Хто діброви молоді ростить,

Сам достойний вічної любові,

Бо живе й працює для століть!

Учитель.   А тепер давайте знову звернемося до поетів, які закликають нас любити природу.

Учень.             Любіть природу рідну, завжди милуйтесь нею:

Ранковими світанками, вечірньою зорею.

Любіть дерева голі, любіть дерева в шатах,

Вони ніби колиска, неначе рідна мати.

Учениця.         Довкілля це прекрасне,

Бо нам у ньому жить,

Й бездонне небо ясне,

І кожну, кожну мить!

Учень.            Любіть природу палко,

Не топчімо ногами фіалку,

Як розоримо світ цей вщерть,

Вирок нам без війни буде смерть.

Учитель.   Які гарні заклики любити природу ви тільки що почули. І, все

ж таки, я хочу ще раз запитати: - То що ж у вашому розумінні означає любити природу? Відповідь учнів.

Учень.              Прислухайтесь, як плачуть у небі лелеки,

Коли відлітають далеко-далеко.

Як тужить у лузі верба сиротина,

                            Поміть, як вмирає життя в павутинні,

Як стогнуть від болю знівечені квіти,

Як смутком наповнені зламані віти.

Учениця.        Відчуєш у серці ти розпач і муку.  

Хай служать добру твої розум і руки.

Прислухайсь! Пригляньсь! Придивись!

Зупинись! Не губи! Схаменись! 

Учитель. Молодці. Ви вірно виправили мене і, надіюся, зрозуміли, що я хотіла сказати, коли наводила неправильні приклади любові до природи. Запам’ятайте, доторкнутися до природи, до її краси можна лише серцем.  Я звертаюсь до Вас, любі друзі. Ви молоді, сильні, сповнені енергії, бадьорості. Вам жити в ХХІ столітті, тільки всі разом ми зможемо врятувати землю від екологічної катастрофи. Доля нашої голубої планети в наших руках! Якщо кожен із нас врятує свою маленьку батьківщину – свій рідний край, то через десятки, сотні років він озветься в серці вдячним, малиновим дзвоном.

Учень.          О, земле рідна! Боляче душі

За ту збіднілу фауну і флору,

І сором за душевних тих сліпців,

Що нівечать безцінну твою вроду.

Учениця.       Сліпців, котрі не втямили азів,

Що справжнє щастя – в килимах

із квітів, у сріблі рос, у золоті хлібів,

У кришталях оцих джерелець світлих.

Учень.              Прости нас, Земле, нас – людей століття,

Яке надбало стільки лиходіїв, що

Вистачить на кілька поколінь.

А може й ні ... Не буде поколінь                                              

Учениця.       У наслідок людської перемоги

Над усім живим, що просить допомоги.

Прости нам, земле, спалені ліси,

Прости ґрунти збіднілі й неродючі,  

Учень.             І атом той, що вирвався на волю,

Перевернув людську селянську долю.

Прости нам, земле, все ж таки прости,

Можливо, розум людства не засне,

Бо голова живому всьому – ти!

І він проснеться і тебе спасе.   

                           (звучить пісня) 

В селах, де кружиться сірчистий газ,

Де феноли часто душить нас,

Де хорошу воду в бочці ждемо вічність ми,

Щоб було нам легко в тяжкий час,

Дуже треба кожному із нас

Берегти природу повсякчас.

Ми бажаєм вам завжди

Чистого повітря і води,

І сонця промені хай завжди йдуть сюди.

Ми бажаєм щастя вам,

І воно повинно прийти,

То ж рук докладіть і природу збережіть.

 

Бережімо красу рідної природи.

                                       Бо ти ж на землі – людина!