Урок екології „До совісті і розуму людського”

Урок екології

„До совісті і розуму людського”

    Мета: - виховувати в учнів любов до природи та бережливе

      ставлення до неї;  - сприяти формуванню взаємовідносин людини з

      довкіллям. Показати учням, що вижити сьогодні, значить:                               

    - не згубити себе своєю діяльністю; - не закоптити небо промисловими  

      відходами; - не отруїти водойми шкідливими речовинами.

Обладнання:  - виставка книг; - плакати з прислів’ями та приказками про природу; - Червона книга України.

     Урок супроводжується демонстрацією матеріалів за допомогою комп’ютера: малюнки, фотографії, вислови, сторінки Червоної книги.

Вислови:

     1. Полям – цвісти, борам – рости, щоб так було довіку.

     2. Бережливість  краще багатства.

     3. Любити природу – значить любити свою Україну.

     4. Любіть, цінуйте, бережіть природу – вічне джерело наших знань і

        творчості.

     5. Ми не успадкували землю від своїх батьків, ми її позичили у своїх

       дітей.

Учитель.  Сьогодні ми проведемо нетрадиційний урок, тема якого „До 

       совісті і розуму людського”.

   Мета цього уроку багатозначуща. Але скажу дуже просто: хочу навчити вас розуміти красу природи, робити для неї добро, любити її. Хтось, можливо, про себе подумав: „Та це ми знаємо ще з молодших класів”. Згодна, але з роками стаєте дорослішими ви і стають іншими ці ж самі поняття і розуміння. Учителі молодших класів посіяли в ваших душах, в ваших юних серцях зерна Краси, Добра та Любові до природи. Згодом вони проросли і перетворилися в молоді паростки. І так хочеться, щоб ці паростки з роками стали могутніми деревами.

 

А для цього що потрібно робити? Звичайно, для цього їх слід поливати, підживлювати.  Отож, надіюся, що сьогоднішній наш урок стане для вас отією життєдайною вологою, яка підживить ті паростки, що вже проросли в ваших серцях і допоможе їм стати могутніми деревами краси, добра, любові до природи. 

 Учень.          Хоч скільки б ти не жив на світі літ,

Та завжди викликає хвилювання

Оцей вишневий буйно пінний цвіт,

Рожеве яблуневе квітування.

Учениця.      В зеленому мереживі листків,

Черемухи молочно-білі кисті,

Рясним дощем злітають пелюстки

І падають на трави гостролисті.

Учень.           Біля дороги гілку нахилю,

Пахучу гілку вишні, ще й з росою,

Он клен схиляє голову свою

Перед її чарівною красою.     (звучить музика)

Учитель.   Природа! З дитячих років ми звикаємо до її чарівної краси.

 Любимо бувати в лісу, полі. Дивимось на квіти, дерева. Радіємо       спілкуванню з природою, милуємось її красою. Дуже часто почуття Вітчизни, Батьківщини приходить до нас через природу, її красу, яка повністю захоплює людину. Відбираючи впродовж сотень мільйонів років, немов чародійний селекціонер, усе життєдайне, досконале і доцільне, природа стала колискою людства. Людина – це частина природи. І саме природі ми зобов’язані своїм існуванням, своєю досконалістю, своєю могутністю.   Напевно, всі ми любимо природу, милуємося її чарівною красою. Але, мабуть, не всі задумуємось над тим, що природа – це наша домівка.

Учень.             Природа нам – як рідний дім,

Вона усім – як мати,

Щоб лад завжди був в домі тім,

Про це нам треба дбати.

Учениця.      Іде весна і кличе нас

В поля теплом зігріті,

Та знати треба повсякчас,

Як слід й не слід чинити.

Учень.              Не рви трави товсті жмути,

Не рви в букети квіти.

Все, що навколо бачиш ти,

Рости повинно й жити.    

Учениця.         Цвітуть дерева з краю в край,

Буяє лист зелений.

Дерева, друже, не ламай –

Вони наші легені.

Учень.            Красу планети не зіпсуй –

Вона одна під небом.

Змайструй шпаківню, посади

Калину біля хати,

В природу із добром іди,

Вона ж тобі як мати.

Учениця.        Й пташки на різні голоси

Співатимуть для тебе,

І в краплях срібної роси

Побачиш чисте небо.

Учень.           Й віддячить за добро тобі

Земля теплом родинним,

Люби і бережи її,

Будь гідним її сином!

Учитель.  Та на жаль, не завжди ми шануємо чарівну вроду природи.

Ця  сумна історія відбувалась насправді. Послухайте розповідь про 

загублену берізку.      (звучить мелодія „Берізка”)

Учениця.         У березневий день її зрубали,

Вона, немов лебідонька, стояла,

Стан обвивали шовковисті коси,

Була нам мила в спеку і в морози.

Учень.            У березневий день її зрубали,

Від болю затремтіла, застогнала.

Мов скошена, упала при дорозі,

Весняним соком пролилися сльози. 

Учениця.        Той сік цілющий, а вона вже мертва.

Рука не заніміла, не затерпла!

Яке ж жорстоке серце треба мати,

Щоб ту красу навіки зруйнувати?

Учень.           Стікали долу ще живі сльозинки...

А небо чисте – жодної хмаринки!

Весна ішла – життя всім дарувала,

А на землі берізка помирала...

Учитель. Сьогодні ми з вами зібралися, щоб сказати „ні” таким вчинкам,

 щоб зрозуміти до чого може довести без господарське, жорстоке       ставлення до природи. Послухайте кілька тривожних повідомлень.

Учень. У процесі виробництва щороку в світі в ріки, озера, моря в       середньому викидається до 6,5 кубокілометрів забрудненої води, а це       десятки мільйонів тонн шкідливих речовин. Викиди в атмосферу становлять на рік понад двісті мільйонів тонн оксиду вуглецю, близько 46 мільйонів тонн двооксиду сірки та 53 мільйони тонн оксиду азоту. Це дуже небезпечні отруйні речовини. За підрахунками вчених, за три з половиною століття з планети безповоротно щезли 46 видів ссавців і 94 птахів.

Учениця. Бездумне ставище до природного середовища призведе до того, що вже на початок цього століття ми можемо втратити близько20%  усіх видів нині існуючих організмів. Промислові і побутові відходи, нерозумне використання агрохімікатів отруюють поверхневі й  підземні води, порушують родючість ґрунтів. На сьогодні в світі  втрачено 1200 видів тварин. Нині щороку зникає один вид тварин. Протягом останніх століть в Україні повністю зникли тарпан, тур та  український степовий сайгак. На грані зникнення – світлий тхір, норка, горностай, вовк. Зникнення загрожує більш як 150 видам рослин України. Зникнення тільки одного виду рослин може спричинити зникнення  від  10 до 30 видів комах. Лише 5 грамів нафтопродуктів затягують плівкою 50 м ²  водної поверхні, спричиняючи кисневе голодування й отруєння водних організмів, призводячи до загибелі ікри й мальків.

Учень.             Рятуємо чисте повітря. Рятуємо воду –

В морях, в океанах, в малих і великих річках.

Рятуємо рідкісних птахів – не всі ще породи,

А ті, що зникають в полях, у лісах, у лугах.

Рятуємо злаки. А потім рятуємо квіти.

Учень.           Рятуєм світанки – від кіптяви, гару й димів.

Рятуємо тишу, щоб тиші мовчати й радіти.

Рятуємо вулицю від голосних двигунів.

Учениця.         Рятуємо землю. А також рятуємо небо.

Рятуємо мрії. Кохання солодкий мотив.

Рятуємо ніжність ... Від кого рятуєм? Від себе

Поки ще не пізно і можна хоч щось зберегти.

(Коротке повідомлення про Червону книгу України) 

Учень.          Все на Землі, все треба берегти:

І птаха, й звіра, і оту травичку.

Не чванься тим, що цар природи ти,

Бо, врешті, ти – лише її частинка.

Учениця.        Та частка – невелика й залежна.

Цю істину сприймай беззастережно.

Якщо береш, то треба й віддавати,

Коли й надалі хочеш царювати.

Учитель.  Попіл Чорнобилю стукає в наші серця. 26 квітня – чорний день

в історії України, адже саме в цей день вибухнув четвертий блок       чорнобильського реактора. Доля дала можливість людству зазирнути за край ночі, тієї ночі, яка настане, якщо почнуть вибухати атомні боєголовки.

Учениця.        Говорять, що гряде кінець життя,

Що вже з’явилися дірки озонні,

Ми теж не віримо в наше майбуття,

Бо вже давно живемо в чорній зоні.

Учень.           Здавалось, все по-божому було:

Жилося, і кохалось, і родило,

І раптом, зашуміло – загуло,

І в душах наших тугою завило.

Учениця.        Зірвавсь реактор. За незриму мить

На нашу землю вилилась отрута.

Чом довелося нам це пережить?

І за які гріхи така спокута?

Учень.             Чи є надія в нас на майбуття?

Чи виживемо? За яким законом?

Бо скільки вже людей пішло з життя,

Уражених чорнобильським драконом.

Учениця.       Ми вже відчули що він нам приніс,

І не одному ще вкоротить віку.

А скільки люди проливають сліз,

Коли у сім’ях родяться каліки.

Учень.           Чорнобиль, Чорна хмара. Чорний біль.

Таке нехай ніде не повториться,

На щемну рану я не сиплю сіль,

Вона й без неї болісно яриться.

Учениця.          Невже в майбутньому на світі

Не будуть квітнуть дивні квіти –

Конвалія й фіалки ніжні

І вісник березня – підсніжник?

Учень.           Невже ми більше не побачим,

Як сон-трава росою плаче,

Троянда степу, квітка мрій,

Жар-цвітом землю не зігріє?

Учитель.  Природа і Україна – невіддільні. Ми живемо отут на землі       українській. Де пахне полин і блакитний чебрець. Де проходить      дитинство. Вирубуються ліси, міліють ріки, замуляються озера. Рятуємо чисте повітря. Рятуємо воду. В морях і океанах. В малих і великих річках. Рятуємо рідкісних птахів. Рятуємо злаки, а потім рятуємо квіти. Рятуємо світанки – від кіптяви, гару й димів. Рятуємо  землю. А потім рятуємо небо. Поки ще не пізно. І можна хоч  щось  зберегти.

Учень.              Що ж це сталося з нами люди?

Це ж як так, то нічого не буде.

Учениця.          Ні річок, ні гаїв, ні криниць,

Ні комах, ані звірів, ні птиць.

Учень.           Ані квітів, ні трав, ні повітря,

Ні людей! Хоч тепер вже – повірте...

Учениця.       Зупинимось – останній є шанс,

Оглянемось – благаємо вас.

Учень.           Все задумано мудро в природі,

Жити всьому у мирі і в згоді.

Учениця.        Річка хай куди хоче тече,

Пташеняті підставмо плече.

Учень.          Як зрубаємо дерево – вмить

Поспішаймо хоч два посадить.

Учениця.          Як асфальт – то не через калину,

Джерельце хай не знає зупину.

Учень.           Полюбимо природу палко,

Не топчімо ногами фіалку...

Учениця.        Як розоримо світ оцей вщерть,

Вирок нам без війни буде: смерть!

Учень.         Зупинімось – останній є шанс.

Ця планета не тільки для нас.

Разом.      Люди, будьмо ж людьми!

Учитель.  Людино, зупиниться! Не роби боляче ні тварині, ні деревам, ні       стеблині. Ти ж володар і їх захисник! Будь добрим господарем на Землі.       Не губи краси. Розумій її, бо краса – така сила, без якої не може бути       справжнього життя. Бережи красу, бо ти на Землі – людина!

Учениця.       Земля – не рабиня наша, а мати,

Сонце – не вітчим наш, а рідний батько.

Ліси – наші брати, річки – сестри.

          Дощі, вітри, сніги мусять бути добрими гостями.

   А ми на своїй планеті – не тимчасові мешканці, а мудрі господарі.

 Учень. Хочеться звернутися до своїх ровесників! Любі друзі! Разом       спробуємо врятувати Землю від екологічної катастрофи. Ми ж молоді,      сильні, будемо й мудрі, було б тільки бажання.

Учениця. Давайте усвідомимо, що ми – частина планети, що її доля є в      наших руках! Врятуймо Землю! Якщо кожний з вас врятує свою маленьку батьківщину – свій рідний край – то через десятки сотні  років  він озветься в серцях вдячним, малиновим дзвоном!

Учитель. Щоб раз і назавжди з’ясувати, що ж означає любити природу,      давайте звернемося за допомогою до української мови. Підберіть, будь ласка, до слова „любити” у словосполученні „любити природу” синоніми.

Учениця.         Не рви, не знищуй, не зруйнуй –

Це заповідь для тебе.

Красу планети не зіпсуй –

Вона одна під небом.

Учитель. Хоч наш урок і нетрадиційний, але якось негоже буде, коли ми       обминемо такий розділ уроку як оцінювання. Щодо цього, у мене є своя думка: за розказані сьогодні вірші ви отримали бали на уроках       української літератури, за зачитані міні твори – на українській мові,  за  виконану пісню – на уроці музики. А за сьогоднішній наш урок, нехай  вам  поставить бали саме життя, нехай воно вас оцінить, наскільки  ви змогли втілити в дійсність все сказане і почуте сьогодні. Ваше домашнє завдання: у кожного з вас вдома є батьки, брат чи сестра, бабуся і дідусь. Так от, коли сьогодні прийдете з школи, знайдіть кілька вільних хвилині розкажіть своїм рідним все те, що почули на нашому уроці. Нехай і в їхніх серцях оживуть оті  паростки Краси, Добра, Любові, про які ми згадували на початку уроку; нехай і вони сповнять свої душі прекрасним почуттям краси, добра та любові     до природи.

Учень.               Земля – не рабиня наша, а мати,

Сонце – не вітчим наш, а рідний батько,

Ліси – наші брати, ріки – сестри,

Дощі, вітри, сніги мусять бути добрими гостями,

А ми на своїй планеті –

 не тимчасові мешканці, а мудрі господарі.

                  (звучить музика)