Екологічні стежки рідного краю
Ковтунівський НВК ЗОШ І – ІІІ ст. - ДНЗ
Проєкт
Над розробкою працювали:
учні Ковтунівського НВК – члени гуртка «Екоствіт» під керівництвом
вчителя біології та географії Ковтунівського НВК
Шаблій Світлани Іванівни
Ковтунове
Паспорт навчально-виховної екологічної стежки
Назва стежки «Живемо і навчаємось серед природи».
Навчальний заклад – Ковтунівський НВК ЗОШ І – ІІІ ст. - ДНЗ
Район – Шосткинський
Область - Сумська
1. Протяжність маршруту - ≈ 1 км
2. Кількість зупинок - 8
3. Назва зупинок:
Зупинка 1. Галерея кімнатних рослин.
Зупинка 2. Шипшиновий кущ.
Зупинка 3. Яблуневий сад.
Зупинка 4. Липова алея.
Зупинка 5. Моє рідне село.
Зупинка 6. Ставок.
Зупинка 7. Березова.
Зупинка 8. Соснова.
4. Опис екскурсійних об’єктів – (додається)
5. Рік створення стежки – 1992 р.
6. Використання стежки в навчально-виховному процесі:
- проведення навчальних занять;
- проведення виховних заходів;
- проведення екскурсій для дошкільників, школярів, населення, педагогів;
- проведення експериментально-дослідницьких робіт та спостережень.
7. Види природоохоронної роботи, які здійснюються на стежці:
- очищення ставка, лісосмуг від забруднюючих предметів;
- виховання екологічно грамотної поведінки людей в навколишньому середовищі.
8. Наявність путівника: додається .
9. До паспорта додати: карту-схему та біологічно-географічний опис зупинок.
10. Відповідальні за створення та роботу по стежці: Шаблій Світлана Іванівна, Кузюкова Оксана Борисівна.
Розташування екологічної стежки
Зупинка 1. Галерея кімнатних рослин.
Зупинка 2. Шипшиновий кущ.
Зупинка 3. Яблуневий сад.
Зупинка 4. Липова алея.
Зупинка 5. Моє рідне село.
Зупинка 6. Ставок.
Зупинка 7. Березова.
Зупинка 8. Соснова.
Вступ
Люби природу не як символ душі своєї.
Люби природу не для себе, люби для неї.
М. Рильський
Проблема екологічного виховання в теорії та практиці шкільного навчання не нова. Особливий інтерес до цієї проблеми виник ще у 70 – 80 роки. За цей час була розроблена « Концепція неперервного екологічного виховання на Україні», в якій наголошується: «…перед сучасною педагогічною наукою і практикою створились нові невідкладні завдання. Необхідно забезпечити підготовку молодого покоління, яке зможе вивести Землю із стану глибокої екологічної кризи, в яку вона потрапила через незнання або ігнорування законів взаємовідношення суспільства й природи…»
Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу життю людей, тому навчально – виховна діяльність школи має бути спрямована на виховання екологічної культури учнів, щоб виросло покоління, яке охоронятиме довкілля. Виходячи з актуальності означеної проблеми, виникла потреба в екологічному вихованні учнів.
Екологічне виховання – це систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.
Його завдання – сприяти нагромадженню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її багатства, формувати вміння і навички діяльності в природі. Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи – середовища перебування людини, яка має бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це, зокрема, вміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню «моральних почуттів обов’язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності. Отож, любов до природи слід виховувати з раннього дитинства.
Екологічна освіта та виховання – один із аспектів гуманізації, який передбачає подолання споживацького ставлення до природи, екологічного невігластва і спрямований, зрештою, на відвернення загрози глобальної екологічної катастрофи.
Екологічна освіта має бути безперервною і тривати в дошкільний, шкільний та післяшкільний періоди. Екологічне виховання здійснюється на всіх етапах навчання в школі, на кожному з яких ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна методика з огляду на вікові особливості учнів. У початковій школі вона здійснюється, як відомо, на міжпредметній основі.
Важливе значення у вихованні екологічної культури дітей, їх патріотизму має створення екологічних стежин.
Екологічні стежки (природні, учбові, пізнавальні) є однією з форм ознайомлення широкого кола учнів з природою безпосередньо на місцевості. Вони сприяють естетичному, патріотичному й екологічному вихованню дітей. Організація роботи на екологічній стежці впроваджується з метою створення творчого пізнавального простору (освітнього середовища) задля:
- Самореалізації внутрішнього потенціалу школярів;
- Задоволення пізнавальних та фізичних потреб;
- Зняття нервового напруження засобом взаємодії з природою; безпосереднього спілкування й контакту з природними об’єктами під час спостереження за ними;
- Навчання орієнтуватися в довкіллі.
Особливість проведення навчальних стежок полягає у поєднанні відпочинку й пізнання. Під час руху екскурсійним маршрутом здійснюється засвоєння закономірностей природних процесів, антропогенних факторів, норм екологічно грамотної поведінки (так званий метод «непрямого навчання»). Важливим є наочне підтвердження актуальності природоохоронної діяльності.
Головне завдання екологічної стежки – навчати учнів впізнавати у природі вивчені живі об’єкти, бачити ознаки їх пристосування до умов існування, біологічні ритми, пояснювати екологічне значення.
Основні функції екологічної стежки:
- навчальна – формування в учнів навичок перенесення екологічних знань у реальне життя;
- розвивальна – формування екологічної свідомості, культури, екологічного мислення як складової загальної культури;
- виховна – залучення учнів до спілкування з природою.
Стратегічні цілі екологічної стежки:
- формування в учнів наукового світогляду, екологічної свідомості і культури;
- навчання свідомого бачення взаємодії об’єктів живої та неживої природи;
- розробка й проведення на провідних пунктах стежки теоретичних і практичних занять;
- пропагування й проведення природоохоронних заходів;
- інформування про види рослин і тварин, навчання розпізнавати їх у природі;
- прищеплення дбайливого ставлення до об’єктів живої природи.
Методичні поради щодо організації роботи на екологічній стежці
Доцільним під час організації роботи учнів на екологічній стежці є застосування таких педагогічних технологій.
Організаційно-дієва – педагогічна технологія, якій належить першорядне місце щодо чіткої, поетапної системи екологічної підготовки учнів. Стратегією цієї технології є формування емоційно-ціннісної сфери.
Конкретними методичними прийомами цієї технології є робота з навчальною книгою, визначниками рослин і тварин; створення пам’яток, порад, правил щодо проведення спостережень, досліджень, поведінки біля досліджуваних об’єктів; підготовка етикеток; облаштування зупинок; організація роботи ініціативних груп.
Співпроектна педагогічна технологія.
Стратегія впровадження цієї технології полягає у співпраці вчителя і учня, учнів між собою на рівні проектної діяльності. Реалізація спільного проекту організації шкільної стежки формує в учнівському колективі (класі, групі) вміння висувати екологічно обґрунтовані гіпотези, пропозиції, робити узагальнення, критично ставитися до екологічної інформації.
Класифікація методичних підходів організації роботи
на екологічній стежці
Методи навчання, які застосовуються для організації практичних занять під час екскурсій на стежці:
- інтерактивний (діалоговий) – діалог, полілог з аудиторією у процесі діяльності;
- репродуктивний з елементами пошуку і дослідження проблеми;
- евристичний (сократівський) – учням пропонується проблема, навколо якої розгортається моделювання навчально-пізнавальної роботи на стежці;
- рефлексивний – дієвий (проблеми розв’язуються у процесі практичної діяльності);
- візуальний – формування навичок роботи зі схемами, графіками, згортання інформації у таблиці;
- сугестивний – у процес моделювання практичної діяльності – екологічної гри (застосовуються твори мистецтва: картини, вірші, музика);
- мультимедійний – застосування навчальних комп’ютерних технологій;
- наочний – ТЗН, відео, фото, фрагменти кіно, житлові об’єкти для формування мотиваційної сфери учнів;
- релаксопедичний – сприяння розслабленню учнів, подолання психологічних комплексів під час вивчення екологічних проблем, природних явищ, живих об’єктів;
- за джерелами інформації – критичний аналіз екологічної інформації, розподіл на важливу та другорядну на основі аналізу формування екологічного мислення, навичок прийняття своєчасних рішень.
Форми організації навчального простору на екологічній стежці: групова і між групова взаємодії.
У нашій школі для учнів початкових класів створена екологічна стежина на якій проводяться:
1. Екскурсії –за програмою.
2. Прогулянки – щотижня.
3. Ігри, змагання – двічі на місяць.
4. Презентації – раз на семестр.
5. Бесіди – за виховним планом.
6. Виставки – раз на семестр.
Ми досліджуємо і вивчаємо довкілля під девізом:
Право живих на життя поважаєм !
З цікавістю кожен день зустрічаєм !
Хай кожна зустріч з природою – несе відкриття
Ми йдемо вперед, у майбуття.
План проведення роботи на екологічній стежині
1. Збирати наукову інформацію про природне середовище і її мешканців.
2. Готувати екскурсоводів по екологічних станціях.
3. Привертати увагу громадськості на співпрацю в природоохоронному напрямку.
4. Очищувати лісосмуги від забруднюючих предметів.
5. Вивчати рослинний і тваринний склад місцевих природних угруповань.
6. Проводити природоохоронну пропагандистську роботу щодо видів
рослин і тварин, що охороняються.
Презентуємо вам нашу екологічну стежку.
Правила поведінки на природі.
1. У лісі, на лузі, біля річки ми - гості. Намагаймося менше турбувати птахів, звірів, комах.
2. Якщо зустрінемо пташенят або маленьких звірят залишимо їх на місці, не будемо забирати їх додому.
3. Бережливо ставтеся до рослин: не ламайте гілок, не рубайте дерев , не рвіть багато квітів.
4. У лісі необхідно дотримуватися тиші.
5. Необхідно дотримуватися чистоти в лісі, на полі, біля річки.
6. Будьмо обережними з вогнем в лісі, полі.
7. Збираючи лікарські рослини, частину їх залиши.
8. Взявши у природи - компенсуй у тричі, зрубав дерево – посади три.
- Народна мудрість говорить: одна людина в лісі залишає слід, сто людей стежку, а тисячі – пустелю.
Можна:
1. Саджати квіти, рослини.
2. Охороняти рідкісні рослини.
3. Оберігати молоді рослини.
4. Спостерігати за природою, милуватися нею.
5. Підгодовувати птахів.
6. Прибирати місця відпочинку.
Не можна:
1. Ламати гілки дерев.
2. Обдирати кору дерев.
3. Збивати гриби ногами.
4. Рвати багато квітів.
5. Руйнувати павутиння.
6. Ловити метеликів, жаб.
7. Руйнувати гнізда птахів.
8. Розорювати мурашники.
"Щоб жити , треба сонце, вода і маленька квіточка", - говорив великий казкар Ганс Крістіан Андерсон. І дійсно, квіти супроводжують нас усе життя, ми не уявляємо себе без квітів.
Природу недарма називають чарівницею. Це не тільки невичерпна скарбниця багатств, джерело життя,- природа дарує людям здоров’я, силу, чистоту, пробуджує в них почуття людяності, щирість, сердечність і доброту.
Наша школа – це дім, де панує добро, любов і краса. Керуючись цими почуттями, в ній була створена галерея кімнатних рослин.
І це не мода на квіти, а наше бажання зробити красивим те місце, де ми вчимося.
Адже рослини створюють затишок,
піднімають настрій, знімають стреси.
Озеленення школи радує око розмаїттям форм, поєднанням кольорів і відтінків.
Домашні рослини в нашій кліматичній смузі більші, ніж прикраса: вони значною мірою компенсують нам літо, а під час довгої зими вселяють в наші душі оптимізм, нагадуючи, що зелений колір загублений природою не назавжди, і листя рано чи пізно з'явиться окрім підвіконня, ще і за вікном. Декоративні рослини - сама доступна прикраса житла. Їхні різноманітні за формою й цвіту листи й квіти незвичайно пожвавлюють інтер'єр, вносять у нього особливу свіжість і завжди радують нас. Крім того, кімнатні рослини, що особливо цвітуть, не тільки декоративні, але мають і оздоровче значення: поглинаючи вуглекислоту й виділяючи кисень, вони тим самим освіжають повітря.
Найкращим і найдоступнішим засобом для пізнання барв та кольорів нашого життя є квіти. Щодня, відволікаючись від міської суєти та проблем, ми маємо надзвичайну можливість зануритися в казкову планету – планету квітів.
Біля школи росте кущ шипшини, який радує нас щовесни своїм прекрасним цвітом.
Шипшина трапляється по краях полів, доріг, на луках, у лісах, серед чагарників і по гірських місцях.
Шипшина – кущ з довгим, прямим чи пониклим стеблом, досягає до 4 м завдовжки, вкритий численними твердими колючими шипами. Листки шипшини непарноперисті, з 5-7 яйцеподiбними, гостро зубчастими по краю листочками, опушені зісподу, з прилистками, зрослими з черешками.
Квiтки шипшини звичайно розмiщенi по кiлькa на верхівці гілок, рожеві і дрібні, білого кольору. Віночок 5-пелюстковий, чашечка 5-листкова, не опадаюча, тичинки численні. Плід шипшини - м'ясистий, яскраво-червоний, порожнистий, всередині з численними волосками і багатьма жовтуватими і твердими насінинами.
Плоди шипшини містять дубильні речовини (2-3%), інвернтний цукор (10-14%), цукрозу (близько 2,5%), пектин (до 11%), лимонну і яблучну кислоти, ванілін (сліди), ефірну олію, флавоноїди (кемпферол, кверцетин, ізоквецитрин, рутин), нікотинову кислоту, вітамін С (0,5%), вітамін В1, В2, К, Р, каротин, лікопан, фосфор, кальцій, калій, магній тощо.
Молоді гілки шипшини використовують в їжу. З них отримують буру фарбу. Пелюстки квіток йдуть для приготування варення і ароматизації чаю. З плодів готують вітамінні екстракти, карамельні начинки, морозиво, киселі, хлібопекарські вироби, варення, пастилу, повидло і сурогат чаю. З насіння виділяють жирне масло і готують сурогат чаю.
Лікарські сировиною служать плоди, збирають їх до заморозків при повній стиглості. Укладають в кошики невеликим шаром. Підморожене сировину втрачає свої лікувальні властивості. У домашніх умовах плоди сушать у сушарці або печі при температурі 90 ... 100 ° С, не допускаючи подгоранія. Правильно висушене сировина повинна мати буро-червоний або жовтий колір. Зберігають в закритих банках або мішечках 2 роки.
Плоди містять цукру, органічні кислоти (оленіновую, лінолеву, ліноленову та інші), флавоноїди, вітаміни С, вь В2, Р, РР, К, каротин, дубильні і пектинові речовини, солі заліза, марганцю, фосфору, магнію, кальцію та ін . У насінні знайдено вітамін Е.
У нас є чудова двоповерхова школа. Вона була побудована в 1990 році. Вона світла гарна, квітуча. Біля школи був посаджений яблуневий сад в 1990 – 1991. Діти садять плодові дерева і доглядають за ними. Так з’явились багато сортів яблунь : Антоновка, Білий Налив, Слава Переможцям, Мелба.
Антоновка. 
Невибагливий до ґрунту сорт, має високу урожайність. Плоди крупні 150 – 250 г, округло – конічні, ребристі, світло – жовті, м’якоть зеленувато – біла, хрустка, соковита. Смак солодкувато – кислий із властивим тільки Антоновці ароматом. Яблуня чудово переносить сильні морози і не боїться парші.
Білий Налив. 
Широко розповсюджений сорт, з плодами ранньолітнього дозрівання. Плоди крупні 10 – 150 г, округло – конічної форми. Колір плодів зеленувато – жовтий, м’якоть біла, соковита, кисло – солодкого смаку.
Слава Переможцям. 
Літній сорт. Зимостійкість висока. Урожайність висока. Плоди дуже смачні, масою 150- 250 г, округло – конічної форми, ярко – червоного кольору. М’якоть кремова з розовими прожилками, ніжна, соковита, кисло – солодка з ароматом.
Яблуня з давніх-давен є основною плодовою культурою в нашій країні. Це зумовлено сприятливими грунтово-кліматичними умовами для її вирощування в більшості регіонів, а також традиціями місцевого населення. Ця культура є єдиною серед плодових, яку можна вирощувати майже по всій території України. Широке поширення яблуні пояснюється й різноманітністю її господарсько-цінних ознак. Яблука — смачний, дієтичний і лікувальний продукт споживання. Яблука містять різні органічні кислоти (наприклад, винну, яблучну, лимонну), вітаміни (A, B1, C), цукор (глюкозу, сахарозу), мікроелементи (мідь і залізо), макроелементи (магній, калій, кальцій) і інші корисні речовини !
Плоди яблуні можна вживати у свіжому вигляді, а також, як сухофрукти. З них можна готувати компоти і киселі, сидру і плодові вина, варення і повидла, джеми і желе. Сушені яблука визнані відмінним джерелом легкозасвоюваних цукрів, а також різних мікроелементів.
Яблуня — одна з тих порід, на яку вже первісна людина звернула увагу і почала використовувати для своїх потреб. З того часу вона складає про неї міфи, легенди і казки. Аромат квітів яблунь має лікувальні властивості, вдихати їх корисно для здоров’я людини.
Зупинка 4. Липова алея
На шкільному подвір’ї у нас є алея слави, яка була закладена в перші дні існування школи. Ця алея з лип посаджена на честь воїнів – афганців, які загинули, виконуючи свій інтернаціональний обов’язок.
Коли настає весна, дерева вкриваються ніжними листочками, а влітку радують око своїм білим духмяним цвітом.
Одне дерево липи дає стільки меду, скільки цілий гектар гречаного поля. Велике дерево в період цвітіння дає до 12 кг меду. Липовий мед вважається найкращим.
Чай із липового цвіту – найстаріші улюблені ліки, «що виганяють застуду потом».
В плодах липи багато, до 12%, їстівного масла, схожого на мигдальне.
Зазвичай липи садять у містах і селах, але був випадок, коли місто побудували біля липи. В Німеччині є місто Нейштадт ан – дер – Лінде, тобто «нове місто біля липи». Цій липі близько 700 років. Стовбур – 12 м в обхваті.
З давніх – давен людей цікавить луб, який знаходиться в корі дерева. Із лубу плели лапті.
А для нашого шкільного подвір’я липи чудова зелена прикраса, яка збагачує киснем наше повітря, надає домівку перелітним та осілим птахам, які оселяються у шпаківнях , зроблених руками дітей, і надають чудову прохолоду під час літньої спеки
На поліських просторах, у полях неозорих
Причаїлось моє невеличке село.
Неба синь барвінкова – це моє Ковтунове.
Що у душу мені так запасти змогло.
Це село – моя доля! І від поля до поля
Тут лунає пісень голосистий розмай.
В ньому люди привітні. Ти у лютому, квітні
На хвилину у гості до нас завітай.
Дітвора стоголоса заплітає у коси
Подих ніжного вітру і ранковий туман.
А в березовім гаї хтось зорю зустрічає
І читає любові свій перший роман.
Пролітають неспішно роки за роками,
Лихоманить усіх тих проблем течія
Тільки пам’ять одна залишається з нами.
І проходжу стежинками пам’яті я.
Схожих сіл на Поліссі ой немало – немало.
Де журавлик криничний наче падає з неба.
Та колись моя мама у пісні співала:
«Може й кращі є, та нам інших не треба».
Т. Колотуша
На території Ковтунівської сільської ради знаходяться три населенні пункти: с. Богданка, с. Чорні Лози, с. Ковтунове.
Історія сіл сягає у ХVII – ХVIII ст. Чорні Лози згадує Пантелеймон Куліш у своєму історичному романі «Чорна рада».
Хутір Богданка належав нащадкам славетного гетьмана Дорошенка. Ще й до сьогодення с. Богданка називають старою назвою – Дорошенків хутір. Тут жив і працював у маєтку своєї жінки К. Д. Ушинський, батько учителів Росії і України.
Поява хутора, а згодом с. Ковтунове відноситься до початку ХХ ст. і пов’язана з столипінською реформою. Столипін створював для селян, так звані земельні відруби, на яких появлялись переселенські хутори. В 1910 – 1911 рр. у нашу місцевість переселились мешканці с. Вороніж, брати Ковтун Іван, Ковтун Макар і Ковтун Аким.
У 1911 р. вони побудували собі хати і двори на відстані 1 км. Так у 1911 р. появились три хутори. Згодом ще переселились брати Олександр, Максим, Данило. Сім’ї росли, ділились, хутори розширялись і отримали назви: Макарівка, Шлях, Хутір. На 1930 р. в цих хуторах існувало 20 дворів.
В 30 – ті роки був заснований колгосп ім. Молотова. Першим головою колгоспу був Ковтун Костянтин Данилович. До війни це був один із багатших колгоспів району. Але мирна праця радянських людей була перервана нападом фашистської Німеччини на СРСР, почалася Велика Вітчизняна війна. На фронт з наших сіл пішло біля 200 чоловік, половина з них загинули на фронтах війни віддавши своє життя за рідну Україну.
У 1980 р. в центрі с. Ковтунове на честь загиблих односельців був побудований меморіал.
А в початковій школі с. Богданка, яка збудована в кінці ХIХ ст. донькою К. Д. Ушинського М. К. Ушинською, як подарунок сільськім дітям, був відкритий музей видатного педагога Росії і України К. Д. Ушинського.
70 – 80 рр. – це період бурного розквіту радгоспного виробництва і села. Швидкими темпами будувались виробничі приміщення та об’єкти. Велика увага приділялась житловому будівництву. Різкими темпами росло населення села, особливо за рахунок притоку молоді. Створювались житлово – побутові умови молодим спеціалістам та працівникам радгоспу ім.. Суворова. Для молодих сімей було побудовано сім двоповерхових будинків, два гуртожитки, дитячий садок, прекрасний будинок культури.
В 1990 р. була побудована школа, а згодом і багатоквартирний будинок для вчителів.
В наш час у школі і будинку культури працює багато гуртків, створені всі умови для розвитку творчих особистостей дітей і дорослих.
Село Ковтунове розташоване в природній зоні мішаних лісів. Зону мішаних лісів називають Українським Поліссям. На території цієї природної зони багато річок. Це — край озер і боліт.
Весна в нашій місцевості прохолодна. Літо тепле, вологе. Влітку сонячні промені добре нагрівають землю, адже сонце високо піднімається на небосхилі. Осінь дощова. Зима сніжна, не дуже холодна, з відлигами.
Завдяки значній кількості опадів річки Полісся повноводні. Навесні, під час танення снігів на них бувають тривалі повені. Дощова і тала вода повільно просочується в ґрунт, тому й утворюються болота. Підземні води виходять на поверхню численними струмками. Вони живлять річки, озера, болота.
У лісах, які оточують с. Ковтунове рослини ростуть ярусами. Верхній ярус утворюють дерева. Середній, який називають підліском, — кущі. Нижній — трав'янисті рослини і гриби.
В нашому лісі переважає хвойне дерево сосна звичайна і листяне — дуб звичайний. Крім дуба, разом із сосною ростуть береза, липа, осика, клен, вільха. Підлісок утворюють кущі ожини, шипшини, барбарису, ліщини, малини. На заболочених місцях поширені брусниця і чорниця.
Ранньою весною в лісі першими зацвітають підсніжники, проліски, ряст, анемона. Пізніше — конвалія, фіалки, купина, сон-трава. Влітку між деревами залишаються лише вологолюбиві, тіневитривалі рослини — папороті, мохи, копитняк. Інші трав'янисті рослини ростуть на галявинах і узліссях. Серед них: звіробій, деревій, валеріана, ромашка, іван-чай. У мішаних лісах багато грибів.
Восени з листяних дерев і кущів опадає листя. Більшість трав'янистих рослин відмирає. Опале листя і відмерлі рослини утворюють лісову підстилку, яка затримує вологу в ґрунті. Поступово перегниваючи, вона перетворюється на поживні речовини для рослин.
Біля лісових водойм селяться бобри, видри, ондатри. У лісі й на узліссях живуть гадюки та ящірки. З водою пов'язане життя вужів, жаб, тритонів. Річки й озера багаті на рибу.
У лісовій підстилці, під корою дерев, на рослинах живе багато комах. Вони є кормом для птахів. Більшість птахів прилітають навесні з теплих країв. Це — солов'ї, зозулі, шпаки, мухоловки, іволги. На лісових озерах і болотах з'являються лелека білий, журавель сірий, кулики, лебеді. Постійними мешканцями наших лісів є пугач, одуд, синиці, снігурі, сойки, сова сіра, дятел великий. Серед ссавців мешкають козулі, лисиці, зайці, білки, їжаки, різні види дрібних гризунів.
Єдиним водоймищем в нашому селі є ставок. Це штучне водоймище, яке було створено з метою розведення риби, напування худоби, відпочинку для людей в 1981 році. Для цього було вирито великий кар’єр до джерельних вод, які поступово заповнили заглиблення, утворивши водойму. Але, на жаль цьому чудовому створінню вдалося проіснувати недовго, завдяки викиданню сміття, замулюванню, а пізніше аварійних поламок каналізацій, ставок почав міліти і пересихати повністю.
Лише весною після танення снігу він до половини свого заглиблення заповнюється поверхневими водами.
Але влітку тільки північна його частина має незначну кількість води. Але і тут можуть жити брати наші менші. Хто ж тут живе? В першу чергу це комахи: комари, мухи, бабки, жуки – плавунці. 
Є і жаби – це жаба ставкова.
Більшу частину часу жаби проводять на березі чи у воді. Навесні у них відбувається розмноження – відкладання ікри, з якої лічинки – пуголовки. Вони розвиваються все літо і перетворюються на жаб. Але, якщо літо холодне, то тільки на наступний рік весною.
Жаби корисні для людини в медицині, знешкоджують комах. Але нажаль, люди не дуже їх люблять – давлять, б’ють, вбивають часто заради розваги. Не робіть так, діти, вони наші друзі!
З жабами пов’язано багато відкриттів, їм поставлено два пам’ятники - в Японії і Франції, настільки важливі їх заслуги в області медицини.
Діти нашої школи постійно звертаються до органів місцевого самоврядування, навіть до районних органів влади з проханням відновити ставок, почистити його, припинити викидання каналізаційних відходів. І коли ставок знову стане чистим, нам буде приємно відпочивати біля нього і навіть купатися.
Береза належить до найрозповсюдженіших дерев України. їх понад 100 видів. Береза біла зростає в лiсах. Культивується всюди як декоративне дерево. Дерево до 20-30 м заввишки з бiлою корою, яка лушиться на горизонтальнi смужки. Листки берези майже ромбiчнi, з довгими жилками, загостpeнi, подвiйнозубчастi, знизу свiтло-зеленi, зверху темно-зеленi й блискучi. Молодi листки берези слабоопушенi й виділяють слабкий смолистий секpeт.
Квiтки двостатевi: чоловiчi зiбрані в циліндричні, звисаючі сережки з чотирироздiльною оцвiтиною i двома тичинками, а жіночі – в циліндричних сережках без оцвiтини iз двогнiздою зав'яззю. Плiд берези – сплюснутий горіх з двома крильцями.
Бруньки берези перед їх розпукуванням збирають iз старих дерев, навесні (квітень–травень) . Для цього вiдрiзають гiлки i сушать у затiнку чи в сушарцi при температурi до 30 С. Висушенi бруньки при доторкуваннi мають приємний запах та їдкий смак.
Листя берези заготовляють перед i пiд час цвiтiння (травень–червень). Сушать у затiнку чи в сушарцi при температурi до 30-40 С. Висушенi листки берези зверху темно-зеленi, а знизу свiтло-зеленi, без запаху, гіркуваті на смак.
Кору берези знiмають на початку лiта i сушать на сонцi або в сушарцi при температурi 45 С. Висушена кора берези зовнi бiла, а всерединi сива чи червонувата, без запаху, з гiрким присмаком. Пакують кору берези у тюки. 3берiгають у сухому провiтрюваному приміщенні.
Березовим грибом чага лікують шлунково-кишкові захворювання та злоякісні новоутворення. З кори берези отримують дьоготь, який є складовою частиною мазі Вишневського.У народі часто можна почути таку приказку «Як дійна корова для харчування, так береза для лікування».
Щойно морози відпускають задубілу землю, по стовбурах беріз починає сочитися живильна волога - березовий сік. Березень - квітень - пора збору соку.
З одного боку, видобування березового соку - це давній і звичний для українців промисел. Але ми також розуміємо, що це пошкод ження дерев.
Існують спеціальні правила збору соку. Найсолодший сік накопичується на висоті півтора - два метри від землі. Саме в цьому місці варто робити невеличкий отвір. В отвір вставляється гілочка або трубочка, якою стікатиме сік..
Будь - який спосіб збирання соку є болючим для берези. Тому після збирання необхідно обережно видалити трубочку, а отвір змастити пластиліном, воском, милом, глиною, щоб у рану не проникли мікроби, від яких дерево загине.
Пам'ятайте про те, що сік потрібен для розвитку дерева. Тому збирати його можна лише с дерев, яким виповнилося близько 100р. на спеціальних ділянках. На превеликий жаль, за пошкоджене дерево не карають. Тому це питання совісті та грамотності кожної
Наші лісові насадження в основному складаються з чудового дерева, перлини лісу – сосни. Звідкіля з’явилася у лісі ця висока та струнка красуня?
За давньою грецькою легендою жила колись чарівна німфа Пітіс. Була вона молода, вродлива і весела. За щиру вдачу сподобалась вона богу північних вітрів Бореєві. Надумав він заволодіти дівчиною, перенести її з квітучих нив на снігові простори. Злякалась Пітіс і почала благати лісового бога Пана сховати її. укрив лісовик зеленим гіллям німфу, а сам пішов по своїх справах. У цю мить налетів Борей. Дерева розхитує, кущі гне, між ними красуню шукає. Та вона міцно тримає свої шати. Від холодного вітру померзли трави, спало листя, лише шати Пітіс зеленіють, не вмирають. Не витримала німфа, задерев’яніла від холоду, завмерла деревом красунею з вічно зеленими гілками. А сльози її стали прозорою смолою на стовбурі.
Сосна - вічнозелене дерево. Струнке, високе дерево, з гладенькою поверхнею на мідно – червоному стовбурі, неначе зроблене талановитим майстром з неперевершеним окоміром. Кора червонувато-бура, лускувата. Молоді пагони зеленуваті, пізніше — жовтувато-сірі. Дерево з конусоподібною або пірамідальною кроною Оскільки це світлолюбиве дерево, нижні його гілки відмирають, очищаючи стовбур. У сприятливих умовах висота сосни досягає 40 м, а діаметр — 1-1,5 м. Дерева, що виросли в густому лісі, мають стрункі, майже циліндричні стовбури і невеличку, високопідняту крону з тонкими гілками. Сосна звичайна — світлолюбна, посухо - і холодостійка порода, невибаглива до ґрунтів, росте передусім на пісках, болотах, скелях тощо. Цікаво, що слово «сосна» ( в латинській мові – « пінус» ) походить від латинського слова «скола». Сосна має міцне розгалужене коріння, яким вона тягнеться до вологи.
Укорочені пагони несуть дві хвоїнки 4,5-7 см завдовжки, зверху випуклі темно-зелені, знизу — жолобчасті, загострені, часто скручені, що тримаються 3-5 років.
Рослина однодомна. Чоловічі шишечки колосоподібно зібрані при основі молодих видовжених пагонів, містять велику кількість лусок, які мають по два пиляки. У верхній частині молодих пагонів з'являються червонуваті поодинокі жіночі шишечки. Вони складаються з насінних лусок, які сидять у пазухах слаборозвинутих покривних лусок. Кожна насінна луска містить два насінних зачатки. Запліднення відбувається через рік після запилення.
Стиглі шишки яйцеподібно-видовжені (3-7 см завдовжки), сіруватобурі, матові. При достиганні насіння луски дерев'яніють, розсуваються і воно висипається. Насіння чорнувате, плямисте або білувате, з крилом, що у 2-3 рази більше за нього.
Сосна - вічнозелене дерево. Витримує температуру повітря до – 65 °С не випадково у фінів сосна – символ життя. В Україні налічується 17 видів, з них окультурено 11. Найпоширенішою є сосна звичайна. В Україні сосна займає близько 2,5 млн. га або 34% всієї лісової площі (перше місце перед дубом і ялиною). Сосна поширена насамперед на Поліссі де є головною лісотвірною породою (займає близько 60% лісової площі). На кращих ґрунтах зростає разом з дубом , на глибоких пісках - без домішки інших порід (сухі бори), на заболочених ґрунтах - з домішкою берези та вільхи. Менше значення сосна має в лісостепу (понад 20% лісової площі), найбільше — на лівобережному (понад 30%). Вона поширена переважно на піщаних борових терасах лівих берегів рік, частково штучно насаджена. В степу сосна зустрічається вкрай рідко, рідко у Карпатах і на Прикарпатті.
Сосна цвіте у травні. ЇЇ жовтий пилок у великій кількості розноситься вітром, покриваючи іноді всю поверхню озер, будучи несподіваним кормом для дрібних рибок.
Сосна дуже чутливий індикатор чистоти повітря. Якщо вона чахне – це означає, що в повітрі багато отруйного заводського диму, якщо жовтіє хвоя – підвищена радіоактивність.
У ХVIII ст. в Ландах біля узбережжя, на південному заході Франції були вирубані соснові ліси. Піщані дюни, які утримувалися соснами, почали руйнуватися, і з великою швидкістю насуватися на місто Бордо. Майже 150 м кожного дня долали піски. І тільки знову посаджені сосни врятували місто від загибелі.
Деревина легка, м'яка, трохи блищить, добре розколюється, легко обробляється, смолиста, стійка проти гниття, проте швидко втрачає природний колір, буріє і часом уражується синявою. У вигляді круглого лісу вона є основним будівельним матеріалом як у сільськогосподарському, так і в промисловому та житловому будівництві. У народі кажуть: «що не сосна, то дім та хатина». Хати зроблені із сосни не руйнуються 150 і більше років.
Використовуються також на телеграфні й телефонні стовпи, на портові споруди, дамби, греблі, набережні, мости. Соснові пиломатеріали (дошки, бруси) широко застосовують у будівництві (ферми, балки, крокви, сходи, віконні коробки, одвірки, підлоги тощо).
Деревина сосни йде на виготовлення щипкових музичних інструментів (балалайки, мандоліни), на клавіатурні дощечки на виробництво фанери, діжок для малоцінних матеріалів, сухих і напіврідких продуктів (смола, дьоготь) і під рибу.
З деревини отримують живицю (терпентін), яка складається з летючого масла (до 35%), смоли, фітонцидів та ін речовин. При перегонці живиці отримують скипидар або терпентінное масло.
Виявляє бактерицидну, протизапальну, відхаркувальну, сечогінну, жовчогінну, подразнюючу дію на слизові і шкіру.
Виявляється, що в кожній хвоїнці є два ефіроолійні канали, через які леткі ефірні речовини виділяються у повітря. Вони мають сильні бактерицидні властивості і здатні вбивати шкідливі мікроорганізми, хвороботворні бактерії, зокрема збудників туберкульозу. Будь-який ліс очищає повітря і насичує його фітонцидами, проте ніяка інша порода, крім ялівцю, не може змагатися з сосною.
Кожна хвоїнка сосни — озонатор повітря. Вчені підрахували, якщо скласти всі хвоїнки лише з однієї 80— 100-річної сосни, то їх довжина становитиме 20 км, якщо ж покласти їх одна біля одної, то вони займуть площу 1 га. Сосна — джерело кисню: 1 га 50-річного сосняку виділяє за рік 5,6 т кисню та понад 500 кг летких речовин, затримує величезну кількість пилу та шкідливих домішок, які попадають в повітря. Ось чому в сосновому лісі дихається легко. Повітря тут цілюще і по чистоті переважав суворі норми, прийняті для операційних приміщень. Недарма санаторії, будинки відпочинку, піонерські табори і різні лікувальні заклади розташовують насамперед у соснових лісах.
Соснові бори мають величезне естетичне значення. Вони служили і служать джерелом натхнення для багатьох художників, композиторів та поетів. Сосновий ліс завжди світлий і радісний. Приємно відпочивати в ньому в будь-яку пору року, навіть у негоду, коли на відкритих просторах завиває вітер, гуде хурделиця. У цьому лісі в спеку, за кілька десятків метрів від узлісся, майже тихо. Вітер розхитує верховіття дерев і вони, опираючись стихії, шумлять, нагадуючи своєрідну мелодійну музику.
ІV. Висновок
Щоб діти справді відчули красу спілкування з найзмістовнішою книгою на землі – рідною природою, навчились її спостерігати, розмірковувати над її явищами, оберігати, милуватися красою багато залежить від вчителів, батьків, середовища.
Хіба можна зараз стояти осторонь екологічних проблем?
Хіба ми не бачимо, як « увірвався» у матінки –природи терпець, і вона час від часу нам грізно нагадує, що людина – це лише її частка, а чиста, не спотворена природа – це величезна цінність усіх землян.
Щоб зберегти природу, необхідно формувати у людей екологічне мислення: бережливе ставлення до природи, екологічну культуру й екологічну свідомість. Його найважливішими ознаками є розуміння сутності різних зв’язків, а саме:
- у природі все взаємопов’язане, і ці зв’язки не можна руйнувати;
- відновлюваність обмежених природних ресурсів забезпечується дбайливим до них ставленням, використанням ресурсозберігаючих технологій і ощадливістю потреб людини;
- людина може мати привілей не завдяки розуму, а через необхідність виконання додаткових обов’язків;
- необхідність виконання екологічного імперативу –робити лише те, що не руйнує екологічну рівновагу;
- розвиток людини і природи – процес гармонійний і коеволюційний( людина не дар природи, а лише її частина).
Вихідними теоретичними положеннями екологічної освіти й виховання є твердження, що людина – не само розвивальна система, яка все пропускає через свою душу. Нові підходи до екологічної освіти спрямовані не на здобутки готової інформації, а на активне застосування в повсякденному житті.
Одним із завдань екологічного виховання є формування бережливого відношення до лікарських, рідкісних і зникаючих видів рослин. З цією метою можна закласти в зоні маршруту стежки серії ботанічних майданчиків. На них із врахуванням екологічних умов висаджуються лікарські рослини, рідкісні або зникаючі види флори, що характерні для даної місцевості.
Використовуючи стежку, особливу увагу слід звернути на можливість проведення навчальних екскурсій в природу за шкільною програмою.
Практична орієнтація знань створює основу для формування відповідального ставлення до навколишнього середовища, екологічної культури, вміння бути хорошими пропагандистами охорони природи. Важливо, щоб у процесі вивчення об’єктів стежки використовувалися активні методи. Ознайомлення дітей і дорослих з природними об’єктами екологічної стежки відбувається наочно-діяльнісним шляхом: на екскурсіях, прогулянках, під час спостережень, трудових десантів, уроків-милування природою, організації екологічних свят, конкурсів малюнків, пісень, віршів, фотовиставок на екологічну тематику; написанні дослідницьких робіт; виступів екологічних агітбригад тощо. Робота на екологічній стежці має проводитись систематично. Тільки за цієї умови вона матиме наукову і практичну цінність.
про публікацію авторської розробки
Додати розробку