Екологізація освітнього простору як один найпріоритетніших напрямів реформування системи освіти в умовах Нової української школи

Охорона природи повинна стати 

моральною категорією і   користуватись

 пріоритетом за будь- яких політичних

ситуацій і компромісів.

                                                               М.Амосов

      Глобальне загострення екологічної безпеки стало невід’ємною ознакою існування людства. Стрімкий розвиток цивілізації, який супроводжується виникненням серйозних проблем, вимагає по новому розглядати питання  про місце і роль освіти у житті людини і суспільства. Однією з таких проблем є екологічна безпека, загострення якої  стало невід’ємною ознакою існування людства. Нестримне прагнення людства до забезпечення економічного і технологічного розвитку у минулому столітті забезпечувалось нещадною експлуатацією природних ресурсів.

Протягом останнього століття люди віддавали перевагу в природокористуванні принципу «ми не будемо чекати милостей від природи. Взять їх у неї – наше завдання». При цьому постійно нехтували застереженням, що «за кожну перемогою над собою природа нам мстить». Поряд з численними досягненнями і позитивними результатами все частіше, як побічний ефект такого напрямку, звучать такі  поняття, як парниковий ефект, озонові дірки, глобальне потепління.  Людина – це продукт біосоціального розвитку і створюючи соціальний комфорт, вона  не повинна порушувати комфорт, створений природою. Жодний представник живої природи не завдає такої шкоди своїй екологічній ніші,  як людина. Якщо і далі продовжуватиметься нещадне і безконтрольне споживацьке ставлення до природних ресурсів, яке супроводжується забрудненням довкілля, порушенням цілісності екосистем, ймовірно існує реальна загроза, що настане день, коли цей процес стане незворотнім.

Усвідомлення людиною нових загроз примушує її шукати принципово нові підходи забезпечення соціально-економічного прогресу і ефективного природокористування. Одним з таких підходів є концепція сталого розвитку, яка відповідає на виклики сучасності і сприяє формуванню такого способу життя, який склав би основу довготривалого ощадливого розвитку людства.

    Розв’язати суперечність між потребами людини і можливостями природи можливо  тільки за умови зміни всієї системи цінностей людини, її екологічної свідомості і екологічної культури. Таким чином вибудовується нова парадигма взаємодії людини з довкіллям – парадигма рівноправного партнерства у взаємозв’язку біосфери та інтелектуальної сфери — ноосфери.

    Ноосфера –  це сфера гармонійної взаємодії природи і суспільства, при цьому діяльність людини стає вирішальним чинником розвитку біосферних процесів.

Екологічна ситуація, яка склалася в світі, щоденно вимагає швидкої перебудови мислення людства і кожної конкретної людини. Це відображено в Національній доктрині розвитку освіти України, Концепції екологічної освіти та виховання, Державній національній програмі «Освіта». [4,5] В Законі України про освіту зазначається, що метою загальної середньої освіти ставить перед собою мету виховати особистість, яка буде здатною до «цивілізованої взаємодії з природою».

Традиційна освіта  неспроможна вчасно реагувати на гострі проблеми та повною мірою задовольняти проблеми сьогодення. Тут теж потрібні зміни. Освітній процес потребує серйозного реформування, продиктованого часом і  новими вимогами суспільства. Сучасна школа потребує  докорінного переосмислення освітньої парадигми.

Тому екологізація освітнього процесу в загальному, і в природничій освітній галузі зокрема, стає одним з найпріоритетніших напрямів реформування системи освіти в умовах Нової української школи.

Нова українська школа ставить перед собою мету виховати громадянина, для якого збереження довкілля і передача його примноженим наступним поколінням стало б життєвою необхідністю.

Освітнє середовище є складовою концепції Нової української школи й тлумачиться як «сучасний простір, сукупність умов, засобів і технологій для комфортного навчання учнів, вчителів і самих батьків». [3, с.29]

Освіта в сучасній школі ХХІ століття  повинна орієнтуватись на найновіші досягнення в галузі науки та тенденції її розвитку. Важливим аспектом вивчення предметів природної освітньої галузі має бути реалізація наскрізної змістової лінії «Екологічна безпека і сталий розвиток», яка сьогодні є особливо актуальною суспільною проблемою. [8]

Національна доктрина розвитку освіти України серед інших визначає основною метою формування екологічної культури і свідомості  учнів на всіх ступенях освіти. Пріоритетними в цьому виступають предмети природничого циклу. Екологічні проблеми неможливо розв’язати швидко. Це завдання дуже складне і вимагає переходу промисловості до прогресивних технологій. Це потребує не тільки часу і засобів, а й фахівців нового типу. [5]  Перший етап  підготовки таких спеціалістів повинна забезпечить Нова українська школа. Вона «буде формувати ціннісні ставлення і судження, які слугують базою для щасливого особистого життя та успішної взаємодії з суспільством. Виховний процес буде невід’ємною складовою всього освітнього процесу і орієнтуватиметься на загальнолюдські цінності, зокрема  і на шанобливе ставлення до довкілля.» [3, с.23]

     Питання екологічної стабільності є першочерговим у розвязанні питання екологічної безпеки держави.

    Звідси випливає інше питання, хто повинен забезпечить цю стабільність сьогодні і хто відповідатиме за це завтра. Для вирішення такої масштабної задачі необхідна не тільки екологічно грамотна, а й екологічно свідома спільнота. Тому цілком логічно, що перед системою освіти постає завдання у підготовці до самостійного життя особистостей, які б володіли такими якостями. На жаль традиційна освіта не взмозі справитись із таким завданням. Основним її недоліком є те, що  вивчення навчальних дисциплін відбувалось за принципом накопичення відповідного багажу знань,  виконання вправ за зразком  і призводило до невміння  самостійно вибудовувати план дій, приймати рішення. Сьогодні недостатньо володіти таким багажем знань для врегулювання і врівноваження екологічного балансу.

Оволодіння учнем певним багажем екологічних знань, бути екологічно грамотним не завжди означає, що ця людина проявлятиме екологічну свідомість і екологічну культуру. Досить часто ці знання так і залишаються знаннями, а учень перетворюється у славнозвісну «фаршировану рибу», яка ніби-то отримала все, щоб плавати, але не пливе.  [3, с.8] Знання не трансформувалися в компетентності і учень залишатиметься безпорадним перед серйозними проблемами. Набагато гірше, коли вчорашній школяр набуває необхідних компетентностей, але не відчуває в повній мірі  себе як структурної одиниці в біосистемі, від якої багато чого залежить і діє відповідно своїх споживацьких цілей.

Набуті екологічні знання нічого не варті без усвідомлення індивідумом своєї безпосередньої відповідальності за майбутнє планети. Екологічна байдужість породжує екологічну бездіяльність і впевненість в тому, що на наш вік вистачить. Такі прояви нівелюють результати одержаної освіти.

Необхідно формувати екологічну свідомість.

Загострення екологічної ситуації вимагає реформування освітньої системи насамперед в галузі природничих наук. Освітянська спільнота усвідомлює рівень  відповідальності за вирішення глобальних екологічних проблем.  крізь призму виховання особистості з високим рівнем екологічної культури. [4]

В системі освіти розглядаються дві компоненти: екологічна освіта і екологізація системи освіти. Необхідно чітко розмежовувать ці категорії. Під екологічною освітою розуміємо безпосереднє засвоєння екологічних знань. Цей процес передусім передбачає взаємозв’язок між навчанням, вихованням, що гарантуватиме  формування екологічно грамотної і відповідальної особистості.[1]

Екологічна освіта повинна:

• розкривати екологічну сутність опираючись на знання;

• сприяти розумінню ролі антропогенного фактору, який двояко впливає на природу і на людину;

• формувати навички економного і бережливого використання природних ресурсів;

 • давати можливість  займати певну певну позицію щодо екологічних проблем;

• формувати екологічно грамотну поведінку людини;

• давати можливість усвідомлено брати участь в охороні довкілля.

В основі екологічної освіти домінує міжпредметний підхід, а отже це свідчить про те, зміст шкільних програм природничо-математичного і суспільно-гуманітарного циклу має всі можливості для формування екологічної грамотності.

Екологізація шкільної освіти як поняття  значно ширше ніж екологічна освіта і передбачає проникнення екологічних ідей, понять, принципів в інші дисципліни.

У Концепції «Нова українська школа» екологічна грамотність є однією з ключових компетентностей і означає «уміння розумно та раціонально користуватися природними ресурсами в рамках сталого розвитку, усвідомлення ролі навколишнього середовища для життя і здоров’я людини» [3, с. 16]

Питання екологізації вивчається багатьма вітчизняними науковцями, такими як Н.М. Буринська, В.М.Назаренко, Л.П. Величко, Н.М. Мамедов, А. К. Грабовий.

Сучасний вчитель має великий арсенал засобів для формування екологічної грамотності як на уроках так і позаурочний час :

• робота з візуальними матеріалами (відеофільми, фотографії, ментальні карти);
• розв’язування кросвордів, ребусів, загадок;
• підготовка і презентація  проектів на екологічну тематику;

• створення фотоколажів та виставки малюнків;
• проведення екскурсій та акцій на екологічну тематику;

участь у підготовці гуртків, тематичних лінійок та інформаційних хвилинок. [6]

Суть цього процесу набуття здобувачами освіти екологічної грамотності висвітлили у своїх працях Н.Буринська, Л.Вороненко, А. Грабовий.

Екологізація освітнього процесу перш за все передбачає підвищення ролі екологічної грамотності,  що забезпечить формування екологічної свідомості кожним учасником освітнього процесу, на основі чого в процесі поступального сталого розвитку формуватиметься екологічна культура.

Процес екологізації стосується всього освітнього процесу в цілому: як навчальних дисциплін,  так і позакласної роботи. Цей процес повинен грунтуватися на принципах цілісності і наступності всіх ступенів.

Екологізація освітнього простору включає такі  поняття як екологічна компетентність, екологічне виховання, екологічна свідомість, екологічна культура.

Шляхи підвищення екологічної культури:

• розроблення змісту неперервної екологічної освіти для всіх вікових категорій закладу загальної середньої освіти;
• створення матеріально-технічної бази відповідного рівня: куточки природи, живі куточки, озеленення класних кімнат, створення зелених класів;

• забезпечення оптимального вмісту екологічних питань у межах локремих предметів, так і з допомогою налагодження між предметної та міжгалузевої інтеграції;

формування умотивовано відповідального ставлення до природи, та примноження її  багатств. [7]

Екологічне виховання — це систематична діяльність педагога, спрямована на розвиток екологічної культури.

Серед основних принципів  екологічного виховання виділяють наступні:

• міжпредметний  інтеграційний підхід у процесі формування екологічної культури;
• систематичність і безперервність;
• єдність інтелектуальної та емоційно-вольової сфер;
• взаємозв’язок між локальними, регіональними, національними та світовими екологічнимипроблемами;

прогностичність. [1, с.158]

Природничі науки займають особливе місце в екологічному вихованні. Вони забезпечують створення теоретичної  основи для розвитку цілісної картини зв’язків між живою і неживою природою. Зміст шкільної  програми має чітко виражене екологічне спрямування і передбачає висвітлення таких проблем:

• дефіцит природних ресурсів;
• забруднення навколишнього середовища техногенними речовинами;
• радіаційне забруднення середовища;
• нераціональне використання енергетичних ресурсів;

• поява озонових дірок;
• кислотні дощі;
• парниковий ефект;
• виснаження і спустошення родючих земель;
• зникнення видів рослин і тварин;
• масова вирубка лісів;
• ріст захворюваності людей.

Обов’язковою умовою екологізації освітнього простору є врахування впливу соціального оточення учнів. Для забезпечення ефективності освітнього  процесу навчальний заклад повинен виступати ініціатором екологічних проектів різних рівнів від шкільного до міжнародних,  співпрацювати з громадськими організаціями, місцевою громадою.,

       Сьогодні екологічна освіта стає основою громадянського виховання, при цьому належна  увага приділяється екологізації прикладних шкільних дисциплін. Освітній процес передбачає чітку орієнтацію на підготовку здобувачів освіти до вирішення конкретних локальних завдань не в далекому майбутньому, а в реальних часових рамках. При цьому оволодіння необхідними компетентностями не повинне мати форсувальний характер, а відбуватись поступально, щоб забезпечити сталий розвиток.

Умови успішної екологізації освітнього процесу:

• залучення усіх суб’єктів освітнього процесу– вчителів, учнів, батьків;
• доповнення освітнього змісту базових дисциплін основними екологічними аспектами;
• інформаційно-мотиваційну насиченість, емоційно-рефлексійний характер і практичну спрямованість технодогій навчання .

Щоб уникнути масового захоплення «екологізацією»  необхідно:

• не переобтяжувати шкільні підручники природоохоронним матеріалом;
• уникати надмірного інформування негативного впливу на довкілля;
• максимально акцентувати увагу на шляхах вирішення проблем.

Як узагальнення можна зробити наступні висновки:

Процес екологізації освітнього простору – це не механічне додавання до загальної освіти, а невід’ємна складова системи освіти в цілому. Цей процес повинен включати  послідовну екологізацію навчальних дисциплін,  охоплювати усі ланки освітнього процесу, будуватися на принципах цілісності, єдності та наступності всіх ланок шкільної освіти.

Формування екологічної грамотності та здорового способу життя в учнів, починаючи з початкової ланки  – це складний, скоординований і довготривалий процес, який включає  послідовні дії і заходи та відкриває перед учнем можливості взаємодії з природою, спонукає до формування бережливого ставлення до природних ресурсів.

 Першочерговим завданням для вчителя виступатиме не передача знань і досвіду, а керування процесом формування особистісних якостей школярів, таких як готовність до практичної діяльності  з питань захисту довкілля, здоров’я та поліпшення екологічної ситуації.  Ця діяльність буде максимально успішною при  тісній співпраці з усіма соціальними структурами: громадськими та благодійними організаціями, місцевою владою, правоохоронними органами.

Екологізація системи освіти передбачає не тільки тенденцію проникнення екологічних ідей та принципів у інші дисципліни шкільної освіти, а насамперед   підготовку екологічно грамотних випускників закладів загальної середньої освіти, які в майбутньому стануть висококваліфікованими спеціалістами найрізноманітніших напрямків

Сьогодення вимагає екологізації  всієї системи освіти і виховання, кінцевим результатом якої буде проникнення сучасних екологічних ідей і цінностей у всі сфери суспільства.  Тільки шляхом  екологізації усіх сфер суспільного життя  можна  загальмувати негативний антропологічний вплив на довкілля і  врятувати людство від екологічної катастрофи.

БІБЛІОГРАФІЯ

1.Грицай Н.Б. Екологізація змісту біологічної освіти старшокласників у контексті побудови нової української школи / Н.Б.Грицай // Регіональні геоекологічні проблеми в умовах сталого розвитку : зб. наук. пр. ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., м.Рівне, 18-20 жовт. 2018 р. – Рівне, 2018. – С. 157-159.

2.Державний стандарт  базової середньої освіти – [Електронний ресурс].  – Режим доступу: https://osvita.ua/legislation/Ser_osv/76886/

3.Концепція Нової української школи  [Електронний ресурс] // сайт : mon.gov.ua. – Режим доступу: http://mon.gov.ua/activity/education/zagalna-serednya/ua-sch-2016/

4.Концепція  екологічної освіти України [Електронний ресурс] // сайт : mon.gov.ua. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v6-19290-01#Text

5.Національна доктрина розвитку освіти [Електронний ресурс] // сайт : mon.gov.ua. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/347/2002#Text

6. Про екологізацію як стратегію шкільної освіти – [Електронний ресурс].  – Режим доступу: https://vuzlit.ru/627806/ekologizatsiyu_strategiyu_shkilnoyi_osviti

7. Пустовіт Н. Екологізація освітнього простору загальноосвітньої школи: мо

нографія/ Н. Пустовіт, О. Колонькова, О. Пруцакова, Г. Тарасюк, Ю. Солобай. – Харків: «Друкарня Мадрид», 2016. – 154 с.

8. Типова освітня програма для 5-9 класів закладів загальної середньої освіти

– [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://imzo.gov.ua/osvita/zagalno-serednya-osvita-2/typova-osvitnia-prohrama-dlia-5-9-klasiv-zakladiv-zahal-noi-seredn-oi-osvity/