.Експедиція учнів Гвардійської ЗОШ. Історія Самарського Пустельно-Миколаївського монастиря. Керівник: вчитель історії Немченко Оксана Миколаївна.

Гвардійська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Відділ освіти Новомосковської райдержадміністрації

Дніпропетровської області

Тема: « Історія Самарського Пустельно-Миколаївського  монастиря ».

                                                 Гвардійська ЗОШ І-ІІІ ст.

2019 р.

Експедиція учнів Гвардійської ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Керівник:     вчитель історії Немченко Оксана Миколаївна.

Телефон:    0952458352

Учасники-учні 9а класу:

1. Донченко Олександра;
2. Дяченко Катерина;
3. Жовтяк Вікторія;
4. Пінчук Маргаріта;
5. Ремізов Олександр.

Консультант:     Хромова Наталія Василівна.

Зміст.

І розділ.      Вступ.                                                                                  стор. 4.

ІІ розділ.    Перший етап експедиції (екскурсія                                  стор. 5-12.

                   до Самарського Пустельно - Миколаївського

                   монастиря, знайомство з архітектурою).

ІІІ розділ.   Другий етап  експедиції (робота з історичними             стор. 13-21.

                    джерелами, вивчення історії обителі).

ІV розділ.   Третій етап (опрацювання зібраних                                 стор. 22.

                    матеріалів та написання роботи).

V  розділ.    Висновок.                                                                             стор. 23.

VІ розділ.    Література.                                                                         стор. 24.

І розділ.

Вступ.

     В наш непростий час політичних дискусій, економічно нестабільності та інформаційних технологій вивчення героїчної історії українського козацтва є важливою складовою національно - патріотичного виховання сучасної молоді. Тому учасники нашої експедиції звернули увагу на Самарський Пустельно – Миколаївський монастир, що розташований недалеко від м.Новомосковська. Він вважався, і не без підстав,  найбільшою святинею Запорожжя, духовним та куль­турним центром усього краю.

    Ми прагнемо зацікавити своїх одноліток цікавими сторінками з історії рідного краю. Виховувати в них повагу до минулого свого народу.

   Вважаємо, що наша робота є актуальною, тому що ми прагнемо в доступній формі донести сучасній молоді найцікавіші фрагменти з історії України.

Мета нашої експедиції:  ознайомитися з історією Самарського Пустельно – Миколаївського монастиря; розглянути архітектуру Самарської обителі;

дізнатися, яким є сучасне життя монастиря.

Завдання:

    -    провести фотозйомки;

    -    ознайомитися з історичними джерелами з історії монастиря;

    -    проаналізувати зібрані матеріали.

Об’єкт дослідження:    Самарський  Пустельно – Миколаївський монастир.

Використані методи роботи:

    -   маршрутно-описовий;

    -   аналітичний;

    -   дизайнерсько - оформлювальний.

Джерела інформації:

• інтернет - ресурс;
• науково - популярна література;
• розповіді очевидців

ІІ розділ.

Перший етап експедиції.

Ось, нарешті, ми дочекались на екскурсію до Самарського Пустельно- Миколаївського монастиря. Спускаючись з мосту через Самару всі побачили знак-вказівник наліво і нас охопила деяка тривога, який же зараз легендарний козацький монастир – перлина козацької слави ?

Дорога проходила мальовничими куточками Присамар’я.

Про період становлення монастирського комплексу збереглося небагато даних, але відомо, що монастир являв собою невеличку фортецю, напевно земляну. Важко судити про розміри споруди і форму. Традиційно вона мала чотирикутну конфігурацію, всі будівлі були дерев`яними. Добре проглядається давньоруська (а отже і українська) традиція розташування комплексу на водній артерії, однак розташування на плоскому рельєфі дуже рідкісне явище. З цього випливає, що планувальну структуру монастирського ансамблю визначали наступні головні чинники: топографічний, культовий (орієнтація по сторонах світу і склад будівлі), господарський, а пізніше оборонний.

Соборна церква домінувала над рештою будівель монастиря, тому провідна композиційна роль собору збереглася  при всіх подальших перебудовах і розширеннях монастиря.

Зараз на території монастиря проводяться розкопки і реставрація старої будівлі церкви. 

Другою за значенням найважливішою спорудою монастиря є трапезна, вона функціонально, композиційно і образно тяжіє до соборної церкви .

Також важливим компонентом монастирського комплексу являється дзвіниця. Підпорядковуючись соборній церкві, дзвіниця не мала самостійної композиційної ролі до середини XVIII ст..

Крім того на території Самарського монастиря є джерело з цілющою водою, до якого завжди приходять прочани з усіх куточків України.

За часів радянської влади в будівлях обителі був інтернат для дівчаток – інвалідів та старечий притулок. І зараз про ці часи залишились «сумні згадки».

Центральні ворота.

            Будівля водокачки.

В 1991 році територія монастиря була передана Українській православні церкві. Монахи, що живуть тут намагаються власними силами відбудувати обитель. Вони займаються бджільництвом, мають свою пасіку.

Розводять домашню худобу, а продукцію продають.

Власноруч ченці ремонтують будівлі, дороги. Крім того велику частку доходів монастиря становлять пожертвування прочан.

На території Самарського монастиря є ще одна пам’ятка героїчному подвигові нашого народу. Проте належить вона до зовсім іншого періоду історії – до часів Великої Вітчизняної війни. Це пам’ятний знак оборонцям м. Новомосковськ.

      На першому етапі нашого дослідження ми з’ясували, який вигляд має Самарська обитель зараз. Чим займаються чеці та послушники в вільний від богослужіння час. Намагалися взяти інтерв’ю,проте ніхто мешканців монастиря не пішов з нами на контакт без благословення протоієрея.

Хочемо подякувати брату Михайлу, який надав деяку інформацію і надав книгу Ю.А.Мицика та інших»Місто на Самарі».

      Ми можемо стверджувати, що, не зважаючи ні на що, Самарський чоловічий козачий монастир відроджується, як фенікс, вже вкотре.

      Також ми узнали багато цікавого про історію Самарської обителі, її архітектуру. Зробили дуже багато фотографій, заміток, які потім використали в роботі над проектом.

ІІІ розділ.

Другий етап експедиції.

Самарський Миколаївський Монастир (Самарський Пустельно (або Пустинно)-Миколаївський Монастир), Самарська пустинь, православний український козачий чоловічий монастир, заснований у кінці ХVІ - на початку ХVІІ сторіч біля слободи Самарчук (Новоселиця; нині                            м. Новомосковськ Дніпропетровської області) у Орловському Куті на території Самарської паланки Запорізької Січі.

     Найбільшою святинею Запорожжя, духовним та куль­турним центром усього краю вважався, і не без підстав, Самарський Пустельно-Миколаївський монастир. Про цю обитель знаходимо звістку вже в першому писемному джерелі з історії Новомосковська — грамоті польського короля Стефана Баторія від 1576 року, про яку згадує Дмитро Іванович Яворницький.

     Виникнення Самарського монастиря — першого і довгий час єдиного на Запорожжі осередку право­слав’я— пов’язано з легендою про монахів-пустельників, які першими оселилися в цій місцевості. Над ними ні­бито взяли «шефство» тутешні розбійники-«кам’яники», що постачали їм їжу і таким чином намагалися вряту­вати свою безсмертну душу. Це неприємне співіснуван­ня ченцям прийшлося терпіти, аж доки запорожці не розправилися з «кам’яниками» та не взяли монахів під свою опіку.

З допомогою Коша було збудовано дерев’я­ну церкву, що отримала ім’я Миколи-чудотворця, шано­ваного на Запорожжі святого, покровителя козацтва.

Самарський Миколаївський Монастир (Самарський Пустельно (або Пустинно)-Миколаївський Монастир), Самарська пустинь, православний український козачий чоловічий монастир, заснований у кінці 16-го - на початку 17-го сторіч біля слободи Самарчук (Новоселиця; нині м. Новомосковськ Дніпропетровської області) у Орловському Куті на території Самарської паланки Запорізької Січі.

Початок заснуванню С. М. М. був покладений після 1576 р., коли польско-литовський король Стефан Баторій дарував козакам старовинне місто Самарь. До появи монастиря на означеній території існувала невеличка церква в ім'я Святого Миколая. Вона й стала після 1576 року основою для будівництва монастирських споруд. Коло церкви були збудові житлові приміщення, куди за наказами Коша Запорозького клали поранених козаків. У 1602 році фортеця з церквою перетворилась на монастир.

Монастир підлягав безпосередньо Кошу Запорізької Січі, від якого одержав значні земельні маєтності, на яких вів інтенсивне господарство і постачав Запоріжжю хліб та інші продукти. При Самарській пустелі був шпиталь для хворих і старих козаків, а пізніше і школа. Про те, що запорозькі місця не раз були притулком для київських монахів, які спокутували свої гріхи чи шукали спокою і тиші для філософських роздумів та молитв на самоті, свідчать і інші джерела. Серед них — записки видатного культурно-освітнього діяча України, Київського митрополита Петра Могили.

Одне з його оповідань присвячено монаху-самітнику з Межигірсько­го монастиря, котрий жив у Орільських пущах.

На жаль, про історію Самарської обителі  до сере­дини XVIII ст. ми не маємо досить повних даних: після мору, що відвідав монастир у цьому столітті, тут було спалено речі його ігумена, померлого від епідемії, разом з усім монастирським архівом. Уривчасті відомості з історії Самарської обителі в XVII— на початку XVIII ст., які були зібрані та зведені докупи      Д. І. Яворницьким, свідчать, що як заснування, так і подальша історія цього монастиря були тісно пов’язані з історією Війська Запо­розького. Багато в чому він розділив долю запорозького козацтва. Протягом другої половини XVII ст. його не­одноразово грабували, але кожного разу монастир зно­ву відбудовувався. До його тривалого занепаду при­звів погром, вчинений вже не бусурманами, а своїми ж— православними — стрільцями князя Голіцина. Сталося це після будівництва у запорозьких володіннях, неда­леко від обителі, Новобогородицької фортеці (1688 р.). її спорудження викликало занепокоєння з боку запорож­ців — у даному заході царських воєвод вони справедливо вбачали не тільки посилення позицій Російської дер­жави у боротьбі з Кримом, але й зазіхання на запоро­зькі вольності: місце польського Кодака в нових умовах могла заступити Новобогородицька фортеця.

  В боротьбі проти нової фортеці запорожців повністю підтримав Са­марський монастир, більше того, він став центром опо­ру і, звичайно, понад усе постраждав. За наказом Ґоліцина обитель було обложено, багатьох ченців схоп­лено і піддано тортурам.

     У результаті цих подій монастир занепав, а потім зовсім припинив своє існування. Після невдалого для Російської імперії прутського походу 1711 р. монастир­ські землі взагалі опинилися під владою кримських ха­нів.

       Відродження монастиря пов’язане з діяльністю                                                     мир городського полковника Данила Апостола ,

 до володінь якого відійшли

 ці території в 20-х рр. XVIII ст.

     В 1734 р. було поновлено скасовану Петром І Запорозьку Січ.

Під час нової російсько-турецької війни (1768— 1774 рр.) з допомогою російських військ монастир було перетворено на неприступну фортецю. Тут російсько-ук­раїнські війська одержали важливу перемогу над та-, тарським військом.

З середини XVIII ст. збереглися і були частково ви­друкувані у XIX ст. власне монастирські документи, що проливають світло на взаємовідносини монастиря з Військом Запорозьким.

«Начальник церкви січевой Покрова Пресвятьія Богоматери» неодноразово представляв перед Кошем інте­реси не тільки запорозьких церков, але й монастиря. Інколи монахи безпосередньо зверталися до кошового. Запорожці зі свого боку постійно піклувалися про доб­робут обителі. Спеціальним універсалом кошовий до­зволив монастиреві володіти на військовій землі селами з тією умовою, щоб вони не превищували 50 дворів. Кіш регулярно надавав обителі право на будівництво млинів, не раз захищав монастирських підданих, коли самар­ський полковник та інша козацька старшина накладала на них військові податки.

Престиж монастиря був у запорожців наздвичайно високим. Про це свідчить, зокрема, той факт, що коли в Коші стало відомо, що духівництво в Самарі продає неякісні свічки, здирствує, беручи великі гроші за ви­конання церковних треб, то козакам радили в разі по­треби вінчатися в Самарському монастирі, причому за­значено, що раніше (мабуть, до виникнення церкви в самій Самарі) так і робилося.

У XVIII ст. з ласки Кальницького монастир здобув великі земельні володіння, що знаходилися на території Запо­розьких Вольностей.

Після скасування Січі Катериною II у 1775 році мо­настирю вдається ще на деякий час зберегти свої воло­діння, але то вже був початок неминучого занепаду всьо­го монастирського життя: в 1780 р. його передали Києво- Межигірському монастиреві.

У пам’яті народній Самарський монастир залишився тісно пов’язаним з історією козацтва. В 1827 р. старий запорожець Микита Корж згадував: «Біля цього селища (Самара — Новоселиця — Новомосковськ)  збу­дували запорожці общежительний монастир, той самий, що й досі стоїть».

У 1781 р. в монастирі було збудовано велику кам’яну церкву. Надзвичайно цікавою є історія її будівництва та життєвий шлях її ктитора — людини, на чиї кошти во­на будувалася,— «дикого попа» Кирила Тарловського. Звернемося за подробицями до праць Д. І. Яворницького.

Вихованець Київської академії, Кирило Тарловський

почав свою церковну кар’єру в місті Козелець. Завдяки випадку саме йому прийшлося таємно вінчати під час відвідання Козельця імператрицю Єлизавету Петрівну з її фаворитом Олексієм Розумовським. Саме через це Тарловський переїхав згодом до Петербурга, де користу­вався підтримкою своїх покровителів, але смерть Єли­завети Петрівни змінила ситуацію. Боячись пересліду­вань з боку нової імператриці — Катерини II, він тікає із столиці — спочатку в Київ, а потім далі на південь — у запорозькі степи.

Тут блукаючого Тарловського і знайшли запорожці. Вже згодом його впливові знайомі виклопотали для ньо­го прощення імператриці. Катерина II пробачила колись небезпечного прибічника її покійного чоловіка Петра III і надала Тарловському земельні володіння на півдні. Отець Кирило заснував на цих землях села Булахівку, Межиріч, Кочережки, деякі інші, став багатою і впливо­вою людиною в краї. Самеї його коштом і була збудова­на церква святого Миколи в Самарському монастирі.

Церква святого Миколи.

Більшість монастирських будівель, тобто монастир­ський архітектурний ансамбль, що з урахуванням перебудов зберігся до нашого часу, були споруджені в остан­ні десятиліття XVIII - перші десятиліття XIX ст. За да­ними академіка Д. І. Яворницького, у 1815 р. збудували трапезну в ім’я Преображення Господнього, у 1828 р.-дзвіницю та архієрейський дім, 1838 р.- церкву Георгія Побідоносця.

У 1791 р. монастир перетворили на дім катеринослав­ських архієреїв, а через три роки він був позбавлений більшої частини своїх земель та підданих.

Доля Самарського монастиря в роки після Жовтне­вої революції досить трагічна. В частині його приміщень були поселені інваліди, в іншій продовжували жити ченці та проводила церковну службу одна з православ­них громад Новомосковська. Наприкінці 20-х рр. разом з наступом на селянство посилився тиск і на церковні об’єднання усіх орієнтацій та напрямків. Не став виклю­ченням і Новомосковськ. З нової ситуації, що утворю­валася навколо монастиря, вирішили скористатися ок­ружні органи , соціального забезпечення. Вони переслі­дували гуманні цілі — поліпшення дійсно важких умов утримання інвалідів, та, на жаль, за рахунок монастиря.

У серпні 1928 р. спеціальна комісія обстежила будів­лі Самарських чоловічого і жіночого монастирів. Комі­сія, куди входили представники різних окружних та районних органів, шукала можливості розташувати тут 280 інвалідів, які перебували в двох притулках на тери­торії Новомосковська. Щодо будівель жіночого мона­стиря, то їх визнали непридатними для цього, оскільки вони регулярно затоплювалися водою під час весняних розливів Самари.

Інша справа з чоловічим монастирем. Члени комісії пропонували передати під притулок для інвалідів будів­лю літньої церкви, приміщення так званої домової церк­ви, що знаходилася в колишньому архієрейському бу­динку, вже частково зайнятому інвалідами, а також по­тіснити ченців. Зрештою комісія визнала доцільним пе­реведення в монастир одного з двох новомосковських притулків.

Одне можна сказати точно, що 30-х років монастир вже не пережив. Доля цієї козацької святині була подібною до долі інших православних хра­мів, які масово ліквідовувалися в той час на усій тери­торії від Збруча до Курил.

Єдиним і повновладним господарем козацького мона­стиря стали органи соціального забезпечення. Довгий час тут був притулок для ста­рих людей. Згодом його прийшлося перенести в інше місце: переполох скоївся наприкінці 60-х рр., коли ви­йшов з друку роман Олеся Гончара «Собор».

Один з героїв роману — висуванець Володька Лобо­да — вирішив відправити свого батька до старечого при­тулку. У Володьці Лободі, який віддав свого батька на Скарбний острів — тобто розташований у Самарському монастирі притулок, впізнав себе один з всемогутніх керів­ників області, а пізніше й республіки. Цього було доситьдля фактичної заборони роману та початку довготрива­лої кампанії цькування видатного українського пись­менника.

Притулок для вете­ранів праці з монастиря перевели в інше місце, а тут розташували інтернат для психічно хворих дівчат-інвалідів з дитинства. Режим їх утримання не дозволяє будь- кому, включаючи і вчених, з’являтися на території мо­настиря.

Монастир — видатна пам’ятка нашої духовності — чекає на час пробудження не тільки нашої національної гордості та історичної свідомості, але й просто здорово­го глузду. Адже вихід з того зачарованого кола без­глуздя, в якому опинилася ця національна святиня, має бути знайдено. І приклад тому поруч —доля козацького Троїцького собору.

Під час другого етапу, вивчаючи історичні джерела, ми з’ясували для себе багато цікавої корисної інформації як для себе, так і для своїх ровесників.

Ми дізнались , що історія монастиря тісно пов’язана з історією козацтва, всього  Запорожжя. Також дізнались, яку роль відіграв Самарський монастир  в польсько-татарській боротьбі, в українсько-російських відносинах.

Під час другого етапу ми використали матеріали науково-популярної і художньої літератури, інтернет -  ресурси та інші джерела.

Краєвиди біля Самарського монастиря.

ІV розділ.

ІІІ етап експедиції.

    На третьому етапі, використовуючи різноманітні методи роботи, учасники експедиції обробили і систематизували зібраний раніше матеріал.

Останнім етапом проведеної роботи став дизайнерсько-оформлювальний.

    На засіданні було прийняте рішення про підготовку презентації по матеріалам дослідження з метою ознайомлення учнів школи історією монастиря.

Засідання творчої групи.

V розділ.

Висновок.

      На першому етапі нашого дослідження ми з’ясували, який вигляд має Самарська обитель зараз. Чим займаються ченці та послушники в вільний від богослужіння час. Намагалися взяти інтерв’ю,проте  ніхто з мешканців монастиря не пішов з нами на контакт без благословення протоієрея.

Хочемо подякувати брату Михайлу, який надав деяку інформацію і надав книгу Ю.А.Мицика та інших «Місто на Самарі».

      Ми можемо стверджувати, що, не зважаючи ні на що, Самарський чоловічий козачий монастир відроджується, як фенікс, вже вкотре.

      Також ми узнали багато цікавого про історію Самарської обителі, її архітектуру. Зробили дуже багато фотографій, заміток, які потім використали в роботі над проектом.

Під час другого етапу, вивчаючи історичні джерела, ми з’ясували для себе багато цікавої корисної інформації як для себе, так і для своїх ровесників.

Ми дізнались , що історія монастиря тісно пов’язана з історією козацтва, всього  Запорожжя. Також дізнались, яку роль відіграв Самарський монастир  в польсько-татарській боротьбі, в українсько-російських відносинах.

Під час другого етапу ми використали матеріали науково-популярної і художньої літератури, інтернет -  ресурси та інші джерела.

    На третьому етапі, використовуючи різноманітні методи роботи, учасники експедиції обробили і систематизували зібраний раніше матеріал.

Останнім етапом проведеної роботи став дизайнерсько-оформлювальний.

VІ розділ.

Література.

1. Яворницький Д.І. Самарський Пустинно-Миколаївський монастир //Історія    Запорозьких козаків. – К.: ”Наукова думка”, 1990.

2. Вечерський В.В. Архітектурна й містобудівна спадщина доби Гетьманщини. Формування, дослідження, охорона. – К.: Головкиївархітектура – НДІТІАМ, 2001.
3. Феодосий (Макаревский). Самарський Екатеринославской епархии Пустинно-Николаевский монастырь // Скалозуб Ю. История Екатеринославской епархии 1775-1917 годы. – Днепропетровск: „Січ”, 2001.
4. Мицик Ю.А. Край козацький // Місто на Самарі. – Дніпропетровськ, ДДУ. – 1994..

5. Заїка Г.П. Українська лінія. – Київ-Полтава, 2001.
6. Мірошник Н.С. Православні монастирські комплекси України (принципи функціональності і естетичної реабілітації). Автореферат. – К., 1999.
7. В.Степовий (В.О. Біднов) Самарський монастир // ”Дніпровські хвилі”. – 1910 р. - №1, С. 12 – 15;
8. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР (справочник-каталог). – К.: «Будівельник», 1983.
9. Петрова Т. Пещерные монастыри как явление русской духовной культуры // «К свету» №17.

10. Інтернет – ресурс. http://nmsk.dp.ua/istoriya/185-samarskijj-pustelno-mikolayivskijj-monastir..html