"Експлікація драматичного твору"

                      Зразок експлікації драматичного твору на прикладі                                                         драми-феєрії «Лісова пісня»

Автор -  Леся Українка (Лариса Петрівна Косач)

Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в містечку Новограді-Волинському.

 Батько письменниці, Петро Косач, був освіченою прогресивною людиною, членом Старої Громади, близьким товаришем Михайла Драгоманова.

Мати, Ольга Косач, - відома в українській літературі письменниця під псевдонімом Олена Пчілка.

Мала старшого брата Михайла та молодших — Ольгу, Оксану, Миколу та Ізидору Косачів.

18 січня 1880 – Лариса Петрівна дуже застудилася, початок тяжкої хвороби.

Влітку 1883 - діагностували туберкульоз кісток.

У грудні 1883 - з допомогою матері, дівчина вивчає французьку і німецьку мови. Поетеса знала багато європейських мов: окрім слов'янських (української, польської, болгарської), також англійську, італійську, давньогрецьку та латину. Бралася за вивчення грузинської, шведської, іспанської.

1884 - з’явився псевдонім «Леся Українка». Справжнє ім’я Лесі Українки – Лариса Косач-Квітка. У колі сім’ї її називали Лесею, тож вона вибрала цей більш милозвучний варіант. А псевдонім “Українка”, який запозичила у дядька Михайла Драгоманова, котрого любила і дуже поважала, вперше використала у 13 років. Драгоманов на початках свого творчого й політичного життя підписувався як “Українець”, а дівчина хотіла бути схожою на нього.

У Лесі Українки було в житті одне найбільше кохання - Сергій Мержинський, якому було присвячено знаменитий лист-сповідь «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами». Суть і глибину своїх почуттів вона вилила у поемі «Одержима» біля ліжка вмираючого коханого.

7 серпня 1907 - Леся Українка одружилася з Климентом Квіткою. Жили в Криму, де К. Квітка одержав посаду в суді. Свого чоловіка вона, безумовно, поважала, але кохання до нього не відчувала.

1910-1913 - Разом із чоловіком, Климентієм Квіткою, вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драми. Також багато подорожувала по світу. Окрім України (Волинь, Полтавщина, Буковина, Крим, Київ, Львів, Чернівці, Одеса), Леся Українка побувала в Грузії, Польщі, Болгарії, Німеччині, Швейцарії, Австро-Угорщині, Італії, Єгипті. Правда, багато її подорожей були пов'язані не лише з її письменницькою і громадською діяльністю, а й з необхідністю лікуватися від важкої невиліковної хвороби

1911- всім відомий твір письменниці Л. Українки «Лісова пісня». Написаний на основі дитячих вражень, які вона отримала впродовж лише кількох днів в урочищі Нечимному, коли в 13-річному віці гостювала в домі дядька Лева Скулинського. Дядько знав дуже багато легенд і переповідав їх малій Лесі.

В останні роки життя очі Лесі Українки набули надзвичайного блакитного кольору. До того вони не мали настільки інтенсивного забарвлення. Цей факт дивував усіх довкола, адже очі поетеси були наче неземні. Про це згадує у своїх спогадах Лесина сестра Ісидора Косач-Борисова.

1 серпня 1913 - Померла в Сурамі у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві.

Леся Українка ввела в нашу мову такі нові слова, як «напровесні» та «промінь». І якщо перше ще можна зрозуміти як літературний неологізм, то друге – це вже навіть науковий термін. Нині нам ці слова здаються цілком звичними і в повсякденному мовленні ми однозначно віддамо перевагу слову «промінь», аніж його історичному попереднику «луч».

Пам’ятники Лесі Українки споруджені не лише в Україні, і їх понад 70. Пам'ять про видатну українську письменницю, поетесу увічнено в пам'ятниках та пам'ятних дошках, барельєфах з бронзи, граніту й мармуру за кордоном - в Австрії, Білорусі, Болгарії, Німеччині, Естонії, Грузії, Єгипті, Італії, Америці, Канаді. Загалом понад 20.

На знак пошани видатної українки в 1970 році у головному поясі астероїдів було відкрито нову одиницю. На честь письменниці він отримав назву — 2616 Леся.

Усі ці факти свідчать про неймовірну велич, геніальний талант і популярність найвидатнішої в усі часи в Україні жінки - письменниці-поетеси Лесі Українки.

Рік написання – 1911

Фабула : особливістю сюжету в “Лісової пісні” є поєднання в ній світу природи й людини. Події в драмі-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки розгортаються в такій послідовності: Мавка пробуджується від зимового сну — до лісу приходить Килина — Мавка повертає людську подобу Лукашеві — Перелесник обіймає вогнем вербу.

Літературний рід : драма.

 

Жанр : драма-феєрія (твір, у якому реальне поєднано з фантастичним, є каз­кові персонажі).

 

Художній напрям : модернізм: неоромантизм.

Головні герої :

 

Лукаш –зовсім молодий хлопець («в очах ще має щось дитяче», — читаємо в ремарці), він людина, тому й по-людському розуміє любов як потаємне незбагненне почуття. Одягнений був у тонку сорочку-вишиванку, червоний пояс і червону застібку. Відкритий до краси, до незвичайного, несвідомій поетичності, має надзвичайний талант. Грає хлопець так, що від його музики, як від сонця, пробуджується природа.

Лев – дядько Лукаша. Позитивний, добрий і розумний персонаж. Чоловік є символом єдності людини та природи, уособлює глибоку народну мудрість, чесність, правдивість, тонке розуміння краси природи і людей.

Мати Лукаша - скупа, заздрісна, причеплива й егоїстична. Вона жорстоко ставиться до Мавки, але потім шкодує про це.

Килина – метка, працьовита, але хитра, підступна й нещира жінка, стала дружиною Лукаша. У її образі втілено бездуховність та обивательську обмеженість

 

Мавка – лісова красуня, намагається наблизити дійсність до мрії, на шляху до щастя її ніщо не може зупинити. Вона без жалю покинула заради «людського хлопця» лісові хащі й могла б знайти з людьми спільну мову, якби всі вони були такими мудрими, як дядько Лев. У дівчині гармонійно злилися духовне багатство і зовнішня краса. Великі очі, що грають різними кольорами, розкривають її швидке і глибоке сприйняття дійсності, вразливу і добру душу. Довгі коси і зоряний вінок на голові, любов до квітів свідчать про неабиякий естетичний смак, нестримний потяг до прекрасного. У п’єсі виступає як невмируща сила природи, як безсмертна краса, що у своєму плині і розвитку стає вічним життєвим джерелом мистецького натхнення.

Лісовик - головна міфічна істота в лісі. «Малий, бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці.» , символізує старість та поміркованість.

Водяник - це суворий та справедливий дух води, він стежить за порядком та не любить зазіхання з боку чужинців. «Він древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода всуміш з баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньому – барви мулу, на голові корона із стулок черепашки. Голос глухий, але дужий».

Перелесник – міфічний герой, який залицявся за Мавкою. «гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима. Він хоче обняти Мавку, вона ухиляється.» Він є символом молодості та волі.

Русалка - подруга Мавки, проте має зовсім інший характер. Вона заздріслива, підступна та лиха. Заздрить щастю Мавки й мріє погубити її коханого Лукаша, бажає йому смерті.

Другорядні герої: Той, що греблі рве; Той, що в скалі сидить; Русалка Польова, Пропасниця, Потерчата, Куць, Злидні.

У “Лісовій пісні” можна виділити такі проблеми :

 

• проблема добра і зла
• людини і мистецтва.
• проблема самозради
• проблема кохання, краси людських взаємин
• сутності щастя.

Тема : зображення світу людини й світу природи в їх гармонійних і суперечливих взаєминах.

Ідея : оспівування краси людських взаємин, пориву до щасття, незбагненної сили великого кохання.

Провідний мотив : Утвердження думки про високе покликання людини, її гармонійність, цілісність і безсмертя людської душі.

Лінії конфліктів : головну сюжетну лінію становлять змальовані перипетії стосунків Мавки й Лукаша, що втілюють конфлікт високої мрії та грубої буденщини, увиразнюють провідну ідею — утвердження краси волелюбного незнищенного духу, кохання і мрії, змістовного людського життя, гармонійного, як природа.

Головний конфлікт : зіткнення духовно-піднесеного і матеріально-приземленого.

Предмет конфлікту : мрія і дійсність.

Над завдання п’єси : розкрити проблеми: духовності людини, пошуку гармонії в житті, кохання і зради, сімейного життя, життєвого вибору, добра і зла, роздвоєння душі, гармонії людини і природи, високого пориву душі й буденності, матеріального й духовного в житті.

Наскрізна ідея: провести теми: сила кохання, шляхи подолання зла, світ врятує духовна краса, людина та природа.

Композиція: пролог, три дії, спввіднесені з різними порами року.

Архітектоніка :

1. Експозиція: пробудження навесні лісових мешканців.

 

2. Зав’язка: Лукаш хоче надрізати ножем березу. щоб сточити сік, Мавка зупиняє його.

 

3. Розвиток подій: Лукаш грає на сопілці; Мавка закохується в нього; зустрічі Мавки та Лукаша в лісі; починаються жнива, Лукашева мати гримає на Мавку; з’являється Килина, яка через свою працю подобається матері; Лукаш забуває про Мавку; Мавку забирає Марище — “Той, хто в скалі сидить”; Лісовик перетворює Лукаша на вовка; родину Лукаша обступають Злидні; кохання Мавки повертає Лукашеві людську подобу, він повертається до своєї родини; Мавка перетворюється на вербу; син Килини вирізає з верби сопілку, і вона промовляє голосом Мавки

 

4. Кульмінація: Килина хоче зрубати вербу, але Перелесник охоплює її вогнем. Разом із вербою згоряє й хата.

 

5. Розв’язка: Килина, її діти, матір йдуть до села. Лукаш залишається в зимовому лісі, де поступово замерзає.

 

Сюжет драми-феєрії

 

Перша дія. Старезний, предковічний ліс на Волині — до дуба, що на широкій лісовій галявині, прийшли будувати хату дядько Лев і його небіж Лукаш — від зимового сну прокидається Мавка, почувши гру Лукаша на сопілці — Лукаш збирається наточити соку з берези, проте Мавка зупиняє його, адже береза — її сестра, а сік її — то кров — Мавка й Лукаш закохуються, перший поцілунок — Лукаш розповідає про те, що восени його хочуть оженити, від чого Мавка засмучується.

Друга дія. Пізнє літо — мати докоряє Лукашеві, що він все грає, а ро­бота стоїть — коли на подвір’ї з’являється Мавка, мати Лукаша каже їй, що не гоже дівці упадати за парубком, проте лісовій красуні ці людські міркування не зрозумілі — за Мавку заступається дядько Лев, аби його сестра не називала Мавку відьмою — мати дає Мавці серпа й загадує жа­ти — Мавці не вдається цього зробити, бо з жита виринає Русалка По­льова й благає сестрицю не губити її красу — Мавка, щоб хоч якось ви­правдати себе перед матір’ю Лукаша, ріже собі руку серпом — на полі з’яв­ляється мати з молодицею й лає Мавку за неробство — приходить Лукаш і допомагає молодиці жати — Лукаш проводжає Килину додому — за­смучена Мавка плаче біля озера й просить Лісовика зробити її такою, як була; Лісовик вбирає її в багряницю й срібний серпанок, у цей момент з’являється Перелесник і кружляє Мавку у вирі шаленого танцю — рап­том із землі зявляється страшне Марище і вмовляє Мавку піти з ним у далекий край, де «ні дерево, ні зілля не шелестить, не навіває мрій» — тут з’являється Лукаш; побачивши бліду Мавку, каже: «Яка страшна! Чого ти з мене хочеш?» — Лукаш поспішає до хати й просить матір готувати хліб для старостів, бо завтра буде сватати Килину — почувши ці слова, Мавка зриває із себе багряницю й просить Марище забрати її із собою — вони зникають під землею.

Третя дія. Хмарна осіння ніч — біля хати Лукаша чорніє постать Мавки — з лісу виходить Лісовик і дивується, що Мавка тут, а не в «То­го, що в скалі сидить» — Мавка пояснює, що саме він визволив її своїм злочином, перетворивши Лукаша на вовка — почувши вовче виття, яке доходило до кам’яної печери, Мавка розповідає, що прокинулась і си­лою чарівних слів урятувала Лукаша, повернувши йому людську подо­бу — мати докоряє Килині, що та довго спить і погана господиня — Килина, вибігши по воду, помічає постать Мавки й запитує, чого та при­йшла — Мавка відповідає: «Стою та дивлюся, які ви щасливі» — Килина говорить: «А щоб ти стояла у чуді та в диві!» — Мавка раптом перетво­рюється на вербу — з лісу виходить Лукаш, на нього накинулася Кили­на й обізвала п’яницею, він відповів: «Мовчи! Не скигли!» — на запитан­ня Лукаша, куди подівся дядьків дуб, вона відповіла, що продала куп­цям, щоб не вмерти з голоду — з хати вибігає мати й радіє синові, скар­житься на тяжке життя з «отою відьмою» — Лукаш докоряє матері, що їй судилося бути відьомською свекрухою — до них підходить хлопчик із сопілкою, зробленою з верби-Мавки, і просить Лукаша заграти на ній — Лукаш починає грати й чує голос Мавки, випускає з рук сопілку й запитує в Килини, що то за верба — Килина просить Лукаша зрубати вербу, Лукаш ударив раз по стовбуру, замахнувся вдруге й опустив ру­ки — тут кинулася Килина, вихопила сокиру й замахнулася — у цю мить метеором-вогнем з неба злетів Перелесник і обійняв вербу, спа­лахнув вогонь і, досягнувши верховіття, перекинувся на хату — мати й Килина виносять із хати добро разом із Злиднями — Килина просить Лукаша покинути ліс і повернутися в село — Лукаш не погоджується — Килина йде геть — аж тут з-за берези виходить легка, прозора постать Мавки і схиляється над Лукашем — Мавка ні в чому не звинувачає Лу­каша. Твір закінчується ремаркою, що сприймається як вірш у прозі (Лукаш починає грати, тьмяний зимовий день зміняється на ясну вес­няну ніч, Мавка спалахує давньою красою в зорянім вінці, Лукаш ки­дається до неї, білий цвіт огортає закохану пару, переходить у заметіль, коли завірюха вщухла, стає видно Лукаша, що сидить сам, прихилив­шись до берези, на його вустах щаслива усмішка, очі заплющені, з неба падає сніг).

 

Замальовка однієї сцени (на власний погляд)

Перша дія (початок п’єси)

 

(Звучить лірична музика, чути щебіт пташок. На лоні весняної природи Лукаш підходить до дубу та починає грати на сопілці. Від цієї мелодії прокидається лісова красуня Мавка, яка зачарувалася звуками Лукашевої сопілки. На голос Лукашевої веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, біліє цвіт калини.)

     Можна почати танцем балетної групи

Сцена 1     Лісовик і Мавка

З-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки і проводить долонею по очах.

М а в к а

Ох, як я довго спала!

Л і с о в и к

Довго, дочко!

Вже й сон-трава перецвітати стала.

От-от зозулька маслечко сколотить,

в червоні черевички убереться

і людям одмірятиме літа.

Вже з вирію поприлітали гості.

Он жовтими пушинками вже плавлють

на чистім плесі каченятка дикі.

М а в к а

А хто мене збудив?

Л і с о в и к

Либонь, весна.

М а в к а

Весна ще так ніколи не співала,

як отепер. Чи то мені так снилось?

Лукаш знов грає

Ні... стій... Ба! чуєш?.. То весна співає?

Лукаш грає, тільки ближче.

Л і с о в и к

Та ні, то хлопець на сопілці грає.

М а в к а

Який? Невже се "Той, що греблі рве"?

От я не сподівалася від нього!

Л і с о в и к

Ні, людський хлопець, дядька Лева небіж,

Лукаш на ймення.

М а в к а

Я його не знаю.

Л і с о в и к

Бо він уперше тута. Він здалека,

не з сих лісів, а з тих борів соснових,

де наша баба любить зимувати;

осиротів він з матір'ю-вдовою,

то дядько Лев прийняв обох до себе...

М а в к а

Хотіла б я побачити його.

Л і с о в и к

Та нащо він тобі?

М а в к а

Він, певне, гарний!

Л і с о в и к

Не задивляйся ти на хлопців людських.

Се лісовим дівчатам небезпечно...

М а в к а

Який-бо ти, дідусю, став суворий!

Се ти мене отак держати будеш,

як Водяник Русалку?

Лісовик хоче щось відмовити, але виходить Лукаш із сопілкою.

Лісовик і Мавка ховаються.

Сцена 2.       Лукаш і Мавка

Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік, Мавка кидається і хапає його за руку.

М а в к а

Не руш! не руш! не ріж! не убивай!

Л у к а ш

Та що ти, дівчино? Чи я розбійник?

Я тільки хтів собі вточити соку

з берези.

М а в к а

Не точи! Се кров її.

Не пий же крові з сестроньки моєї!

Л у к а ш

Березу ти сестрою називаєш?

Хто ж ти така?

М а в к а

Я — Мавка лісова.

Л у к а ш

(не так здивовано, як уважно придивляється до неї)

А, от ти хто! Я від старих людей

про мавок чув не раз, але ще зроду

не бачив сам.

М а в к а

А бачити хотів?

Л у к а ш

Чому ж би ні?.. Що ж, ти зовсім така,

як дівчина... ба ні, хутчій як панна,

бо й руки білі, і сама тоненька,

і якось так убрана не по-наськи...

А чом же в тебе очі не зелені?

(Придивляється).

Та ні, тепер зелені... а були,

як небо, сині... О! тепер вже сиві,

як тая хмара... ні, здається, чорні

чи, може, карі... ти таки дивна!

М а в к а

(усміхаючись)

Чи гарна ж я тобі?

Л у к а ш

(соромлячись)

Хіба я знаю?

М а в к а

(сміючись)

А хто ж те знає?

Л у к а ш

(зовсім засоромлений)

Ет, таке питаєш!..

М а в к а

(щиро дивуючись)

Чому ж сього не можна запитати?

Он бачиш, там питає дика рожа:

"Чи я хороша?"

А ясень їй киває в верховітті:

"Найкраща в світі!"

Л у к а ш

А я й не знав, що в них така розмова.

Я думав — дерево німе, та й годі.

М а в к а

Німого в лісі в нас нема нічого.

Лукаш: (заслухавшись)  Як ти говориш!

Мавка: Чи тобі так добре?

 (Лукаш киває головою)

Мавка:

Твоя сопілка має кращу мову. Заграй мені, а я поколишуся.

(Лукаш грає на сопілці, Мавка  повільно танцює)