Есе "Актуальність мудрости Григорія Сковороди"

             Життя Сковороди – філософія серця

 ( есе до 300 – ліття з дня народження Григорія Сковороди)

Чи прислухалися ви будь – коли до власного серцебиття?

Мабуть, часто. Воно могло бути швидким, ніби ось-ось хоче вистрибнути із грудей і допомогти нам подолати наші емоції. Ніби хоче швидше за розум прийняти рішення і заспокоїтись, і тоді ми нерідко кажемо, що "зробили цей вибір серцем".

А може бути ледь чутним. Ніби його немає. Ніби заснуло чомусь. І цьому теж є якась причина, що змушує його не поспішати.

А може бути природнім, справжнім, таким, що дозволяє нам робити певні дії, надає рішучості, спонукає до роздумів.               Серцевий ритм впливає на наші відчуття, емоції і навіть інтуїцію. У нього своя філософі, яку мало кому вдалось зрозуміти, але воно, серце, є у всіх.

Було воно і в Григорія Савича Сковороди. « Людина – університет»,  «мандрівна академія» своєї епохи. Видатний український філософ, богослов, поет та педагог. Його серце зуміло дати любов усім цим талантам. Навіть Т. Шевченко згадував про нього у своїх творах: « Кругом листочки обведу та й списую Сковороду». Мабуть, і серце Кобзаря відчувало запал серця Г. Сковороди.

Полтавщина була першою, яка почула стукіт його серця: маленького, дитячого, але вже тоді повного любові. А потім була Києво – Могилянська академія, у якій 16 – річне серце намагалося освоїти філософію, піїтику, латину, грецьку, польську, німецьку мови. І заспокоювалось тільки тоді, коли власник серця брав до рук сопілку чи скрипку і наповнював свою душу красою і мелодійністю світу. Кажуть, у серці живе душа людини. А якщо душа творча і вільна, то якому ж бути серцю? Теж такому, а ще повному любові.

Незважаючи на те, що вищої освіти Григорій Савич не отримав, його серце не зашкарубло, а, навпаки, почало наповнюватися новими струменями життя. Усе своє знання і вміння він передавав дітям, працюючи у Харківському колегіумі та навчаючи індивідуально. Для доброго серця характерна мудрість. Вона у лагідності, милосерді, терпінні, надії і вірі.

А як щодо кар’єри? Увесь це час світ ловив Сковороду. Йому пропонували і високі світські посади і духовну кар’єру. Але він залишався вірний своїм принципам, відстоював свою особисту волю й індивідуальність, не піддаючись спокусам світу, бо серце не хотіло цих « золотих тенет». « Адже чисте небо не боїться блискавкм і грому». Так і чисте серце, яке є основою людського буття. Як повітря непомітне, але ламає дерева, руйнує будови, гасить та роздмухує вогонь. Так і серце. Г. Сковорода пише: « Якщо в мені нічого немає, крім жару серця,.. то я задоволений цим».

Але серце вимагало ще чогось. Так з'являється збірка поезій « Сад божественних пісень» та « Байки Харківські», притчі, філософські трактати. І кожна з цих праць є любов'ю до мудрості, до пошуку шляху, як пізнати світ і людське життя.

І серце вирушило у мандри: села, міста  - його чекали скрізь. Як найдорожчого гостя приймали і просили затриматись. Віддаючи перевагу радості інших, добре серце знаходить задоволення не в почутті власної гідності, а в любові до ближніх.

То яка ж філософія серця Г. Сковороди?  Спокійна, стримана, з покладанням на Бога і така, що йде від серця. Добре серце має коротку пам’ять як до своїх благодіянь, так і до завданих йому образ. Велике, благородне серце прощає необдумані дії, слова, викликані недосконалістю людської натури. «Кожний є тим, чиє серце в нім. У кого свиняче серце, той свиня. У кого левине, той лев..." – казав Г. Сковорода.

Як вчив – так і жив. “Світ ловив мене, але  не впіймав” сказав і зробив український філософ-практик Григорій Сковорода. І саме тим залишив для нас в ментальності українського духу  шлях через серце до Бога, а серце як центр духовного життя людини, а та щоденна праця, яка “лягає нам на серце” животворить, бо вона від Бога.