Есе "Мистецтво цікавої Японії"

МИСТЕЦТВО ЯПОНІЇ

есе

   Японська культура  дуже унікальна й дивовижна. Тут дивовижна ввічливість уживається зі сміливістю, відвагою та готовністю самопожертви самураїв. Саме в епоху середньовіччя Японія запозичила і засвоювала досягнення й традиції інших народів частіше, ніж у будь-який інший час, але це анітрохи не завадило розвивати своє національне, японське. Саме тому Японія до сих пір вважається дивовижною країною з безліччю цікавих традицій і речей. Саме тому шлях розвитку Японії так несхожий на розвиток інших країн в епоху середньовіччя. Значна віддаленість Японії з інших розвинених країн середньовіччя, призвело до цілком своєрідному розвитку і перебігу подій у всіх сферах життя японців. В останні роки в нашій країні інтерес до Японії помітно зростає. Відкриваються центри, де люди отримують можливість займатися японською мовою, ікебаною, знайомитися з чайною церемонією, японським театром і бойовими мистецтвами. Проводяться фестивалі японських фільмів.

   Якщо брати до уваги японське мистецтво, то звернемося до найстарішого та найвишуканішого  його виду. Отже, живопис. За всю історію свого існування вона заснавала велику кількість змін. Додавалися нові традиції і жанри, але  залишалися суто японські принципи. Спочатку з'являлися  різні геометричні фігури, які виконувалися на гончарних виробах за допомогою паличок. Пізніше виникли орнаменти на бронзових дзвонах та наскельні малюнки, які знаходили всередині склепів, і, ймовірно, люди, які намальовані на них, були похованими в цих могильниках. 

   Японська живопис поділялася на періоди, першим з яких був період Едо. Цей період приніс у живопис яскравість та барвистість, які додавалися в звичайну техніку, виконувану в чорних і сірих тонах. Найбільш видатним художником цього стилю вважається Сотасу.

   Період Едо змінює Мейджі. Під час розквіту періоду Мейджі став популярним такий жанр, як вестерн.

   Далі настає період Тайша. З’являються нові стилі, які були дуже схожі на європейські, але повністю позбутися від західних тенденцій не вдалося. Тому доводилося поєднувати кілька технік.

   Японська живопис суми-е, або суйбокуга, в перекладі означає «малювати тушшю». Воно прийшло з Китаю, але японці вирішили назвати його по- своєму. Спочатку ця техніка не мала будь-якої естетичної сторони. Її виконували монахи для самовдоволення під час вивчення Дзен. Японська живопис тушшю, незважаючи на велику різноманітність картин і технік, є не настільки складною, як може здатися на перший погляд. В її основу входять всього чотири сюжети: хризантема, орхідея, гілка сливи, бамбук. Мала кількість сюжетів робить освоєння техніки швидкою.

   Історія японського кіномистецтва бере початок у 1899 році. Його перші кроки зумовили появу двох принципових тенденцій, що дістали назву гепдайгеки – фільми на сучасну тематику – та дзидайгеки – історичні.

   Справжній розквіт японського кіно припадає на 50-ті роки, в яких активно використовувалися міфологічні і фольклорні мотиви. Серед визначних творів цього періоду – фільми "Зведені брати" (режисер М. Ієкі), "Пісня візка" (режисер С. Ямамото) й одна з найвидатніших картин світового масштабу – філософська кінооповідь "Голий острів" (режисер К. Сіндо).

   У цей період свій творчий шлях у кінематографі розпочав Акіра Куросава – знакова постать японського кіномистецтва, з художньою спадщиною якого, власне, й асоціюються надбання кінематографа країни другої половини XX ст. Всесвітнє визнання прийшло до А. Куросави після виходу на екрани картини "Расьомон". Саме тому через певний час представники американського та італійського кінематографа Дж. Стерджес і С. Леоне зробили римейки (кінопереосмислення) визнаних творів А. Куросави – "Сім самураїв" ("Чудова сімка") та "Охоронець" ("За жменю доларів").

    Мікеланджело Буонарроті говорив: « Мистецтво ревниве: воно вимагає, щоб людина віддавалася йому повністю».

   Серед визначних персоналій японського кіномистецтва особливе місце належить акторові Тосіро Міфуне, який є феноменом кінематографа Японії та важливою складовою культурних надбань цієї країни і невід'ємною частиною здобутків світового кіномистецтва.

   Для архітектури давньої Японії  характерні дерев’яні будівлі з важкими покрівлями. Оскільки в Японії тепло та часто йдуть дощі, це не дивно.

   До найвідоміших пам’яток архітектури належать монастирі Ісе та Ідзумо (24 м.).

Монастир Ісе

Монастир Ідзумо

   Шедевром японської архітектури вважається монастир Тодайдзі, збудований в 743-752 рр., який є найбільшою дерев’яною спорудою  світу.

   Кінкакудзі (Золотий павільйон) архітектура кінця 14 ст. Збудував його імператор Есіміцу в 1397 р.

   Чайні будиночки – чудовий приклад традиційної архітектури Японії.

   Японія розвивається надзвичайними темпами, а її архітектура  манить усе більше туристів з усього світу. На деяких сучасних  пам'ятках архітектури хотілося б зупинитися детальніше.

Житловий комплекс Cellbrick в Токіо

Дім-занавіс м. Токіо

Дім в Нагоє

Житловий будинок в Токіо

Школа зі скла

Комерційний центр в Токіо

Будинок-капсула

Розважальний комплекс

Нічний вид

Музей науки

Банк

Магазин солодощів

   Мистецтво – саме життя, і воно безсмертне. Оскар Уайльд