ЕСЕ НА ТЕМУ: «МУМІФІКАЦІЇ В РЕЛІГІЇ ДАВНІХ ЄГИПТЯН: ІСТОРИЧНІ РЕАЛІЇ ТА МІФИ МАСОВОЇ КУЛЬТУРИ».

Про матеріал

Есе про те, що таке муміфікація, як вона відбувалася, в яких умовах, за яких обставин, і як муміфікація стала міфом масової культури.

Перегляд файлу

Есе на тему: «Муміфікації в релігії давніх єгиптян: історичні реалії та міфи масової культури».

Муміфікації в релігії давніх єгиптян: історичні реалії та міфи масової культури

Муміфікація - один з найзагадковіших і найвідоміших аспектів давньоєгипетської релігії. З давніх-давен ритуал привертав увагу дослідників, письменників і художників, а в наш час став невід'ємною частиною масової культури. Поклоніння потойбічному світу, обожнювання фараонів та їх бальзамування лягли в основу єгипетських вірувань про безсмертя. Однак з розвитком кінематографу та літератури ритуали муміфікації часто набували нових форм, далеких від історичної реальності, породжуючи численні міфи та легенди. Важливість цієї теми полягає в тому, що вона дозволяє відокремити історичні факти від вигадок, які вкоренилися в сучасному суспільстві, тому щоб розрізнити історичну реальність від міфів спочатку потрібно дати відповідь на питання навіщо, їм ці мумії?

Стародавні єгиптяни вірили, що тіло є частиною людської душі, тому збереження тіла вважалося необхідним для продовження повноцінного життя в потойбічному світі. Фізичне тіло було пов'язане з людською сутністю, яка колись його населяла. Згідно з єгипетськими віруваннями, без фізичного тіла неможливе воскресіння. Вони з’явилися внаслідок міфу про Бога Осіріса, якого вбив брат Сет. Він розрубав тіло на 14 частин і розкидав по всьому Єгипту. Богині Ісіда та Нефтіда зібрали тіло Осіріса та відновили його. Допомогли їм у цьому бог Анубіс, який є знавцем бальзамування, і бог Тот. Разом вони створили першу мумію, якою став саме Осіріс. Після 70 днів бальзамування він воскрес.

Згідно з вище зазначеним міфом зародилася традиція муміфікації. Звісно, що цей процес у фараонів відрізнявся від того, який проводили середньостатистичному єгиптянину. Розпочнемо з фараонів, номархів, візирів, у яких муміфікація проходила наступним чином. Спочатку в окремій будівлі тіло людини «хат» омивали та підготовлювали, зазвичай це робили жерці, що одягали маску Бога Анубіса. Далі підготовка тіла продовжувалась у спеціально відведеній для цього кімнаті, стародавні єгиптяни називали її «вабет», що у перекладі означає чисте місце. Саме тут і відбувався ритуал муміфікації, що у середньому тривав близько 70 днів. Спершу загнутим залізним гачком через ніздрі вони витягають мозок, але так вони виймають лише одну частину його, а другу його частину вони розчиняють зіллям, яке вливають у голову. Потім вони розтинають черево гострим каменем і виймають, печінку, шлунок, кишечник та легені. Усе окрім серця, або як його ще називали, «іб». Чому залишали саме його? Цікаве питання, але його відповідь також лежить в основі вірувань, тому що далі, на священному суді Осіріса, серце клалось на ваги Маат, богині істини. Це допомагало дізнатись, наскільки правильно, гідно та щиро жила людина. Проте, якщо серце було важче за перо Маат, то його одразу з'їдала богиня Амміт, гіпопотам з головою крокодила та гривою лева. І це назавжди знищувало душу померлого. Що ж, повернемося до земного. Далі тіло ретельно очищують і вимивають пальмовим вином, і знову очищують ароматичним порошком. Потім наповнюють черево чистою розтертою смирною, касією та іншими ароматичними речовинами, за винятком ладану, і знову зашивають. Після всього цього кладуть тіло на сімдесят днів у содовий розчин. Серце, що залишалось у тілі, накривали спеціальним амулетом-скарабеєм, що мав його охороняти. Далі відбувався наступний етап, процес висушення тіла та внутрішніх органів. Їх засипали не менше ніж на 40 днів сіллю, що постачали з найближчих солоних озер.

Вже згадані внутрішні органи, печінка, шлунок, кишечник та легені поміщались у набір із чотирьох каноп. На кришках цих посудин зображали голови богів-захисників, чотирьох синів Гора. Бог Імсет, який мав голову людини, оберігав печінку, шакалоголовий бог Дуамутеф охороняв шлунок. Бог з головою сокола Кебехсенуф, охороняв кишечник, а от легені охороняв бог Хапі, з головою бабуїна. Далі ці 4 канопи клали у невелику спеціальну скриню, що згодом також поміщали до гробниці. Розглянувши обряд муміфікації у фараонів, можна співставити його з обрядом простого люду. Вони наповнювали клістири густим глеєм, що витікає з кедрини , і потім наповнювали ним черево покійника, не розтинаючи його і не виймаючи з нього кишки, і не даючи рідині витекти звідти, а потім клали тіло в содовий розчин на кілька днів. В останній день вони виливали із черева кедровий глей, що перед тим влили туди. І таку сильну дію має ця кедрова рідина, що вона розчинює і кишки, і всі нутрощі, і вони виходять назовні, а м'ясо розчинює сода і, нарешті, від покійника залишаються тільки шкіра та кістки. Усе це робилось для того, щоб зберегти тіло померлого на вічність і щоб померлий міг користуватися своїм тілом у загробному житті. Але це тільки половина справи. Усі ці муміфіковані тіла потрібно було десь поховати. Прості єгиптяни і надалі ховали своїх родичів у пустелі, а для фараонів та їхніх дружин вигадали піраміди. Піраміди були побудовані єгиптянами в періоди Стародавнього та Середнього царства.

Міфи масової культури почали з’являтися після відкриття Говардом Картером у 1922р. гробниці Тутанхамона, після чого лорд Карнарвон, який спонсорував експедицію, загинув від укусу комара у цьому ж році. Далі фантазії сценаристів почали набирати оберти, розпочали з’являтися вигадки про те, що відкривши гробницю фараона на усю команду археологів було випущено прокляття, розпочали створюватися сюжети фільмів на основі яких мумії повстають із мертвих, тому що завжди знайдеться особа, яка випадково, чи навмисно читаючи «Книгу мертвих» воскресає її. Хоча той факт, що «Книга мертвих» це лише збірка давньоєгипетських ритуальних текстів, які дозволяють душі померлого орієнтуватися в потойбічному світі, фантазію не зупиняє, а роль цієї книги надто гіперболізують. Додатково почали перебільшуватися «Десять кар єгипетських», описаних в П'ятикнижжі лиха, які були згадані в екранізації фільму «Мумія», після чого набули розголосу. Саме тому можна стверджувати, що міфи масової культури є лише нісенітницями, гіперболізованими гіпотезами, вигадками сценаристів, які віднайшли своє натхнення після знахідки Г. Картера, а далі історія злилася з фантазією і вийшло на екрани безліч кінокартин, але потрібно пам’ятати, що дивлячись художні фільми потрібно розуміти, що не завжди все було так, як змальовано на екрані.

На підставі викладеного, можна зазначити, що муміфікація в релігії стародавніх єгиптян посідала найважливіше місце у ритуалі поховання, переправлення її у потойбічний світ, а згодом, безсмертя. Способи муміфікації в станах суспільства були різними, місця поховання теж, тим не менше усі душі померлих потрапляли на суд Осіріса і там вже все залежало від гідності та чистоти серця людини і ніяке багатство чи статус не могло там допомогти. Стосовно міфів масової культури, то тут все начебто зрозуміло, що слово «міф», не є доведеним фактом, Тобто дивлячись кінокартину, читаючи художню літературу, чи інформацію з сумнівних сайтів, потрібно пам’ятати, що міфів є безліч, і більшість з них просто вигадані або змішані з дійсністю лише для популярності сюжету, або просто людям хочеться вірити в те, що мумії можуть відродитися, гробниці накликають на археологів прокляття, а «Книга мертвих» воскрешає людей.