Есе "Наш жовто-блакитнй прапор"

                                         Наш прапор.

В довоєнні часи я ставилася до нашого прапору, як до звичного атрибуту будь-якої держави: майоріння жовто-блакитного прапора   в місті над мерією, школою, на міській площі було буденною картиною, яка, донині, не викликала якихось особливих емоцій - я сприймала це, як щось буденне.  Але, з приходом загарбницької війни , з настанням неспокою в серці кожного з нас, я зрозуміла, як багато для всіх нас значить зараз  жовто-блакитний стяг. Тепер, коли я бачу наш  прапор,  мене сповнює відчуття надії та гордості. Українського прапору стало більше сьогодні в нашому житті. Його можна побачити всюди,  бо він є частиною нашого ДНК. Нажаль, нині він окроплений кров’ю наших славетних воїнів та сльозами матерів та дітей. Це ціна, яку ми сплачуємо за нашу свободу, за прагнення бути вільними і незалежними. Для мене синьо-жовтий прапор є уособлення сили, нескореності, жаги до перемоги.  Це втілення національної єдності, нескореності та незламності духу української нації. Наш прапор став  однією  з  найвищих  і найшанованіших святинь, бо це бойове знамено добра й справедливості, символ надії на перемогу і віри у наше світле майбутнє. Кольори українського прапору викликають у всього цивілізованого світу вдячність і шану. Державний Прапор України - це наше небо, наша матінко-земля, наша воля. Це наша свобода! Він несе історію крізь віки, нагадуючи нам - заради чого ми боремося.  Це важливий символ, справжня святиня, яка єднає нас у нашій меті.