Ігрові технології на уроках зарубіжної літератури як один із засобів активізації пізнавальної діяльності п’ятикласників у період адаптації

Міністерство освіти і науки України

Комунальний заклад «Середня загальноосвітня школа №30                             м. Дніпродзержинська» Дніпродзержинської міської ради

 

 

Ігрові технології на уроках світової літератури як один із засобів активізації пізнавальної діяльності п’ятикласників у період адаптації

 

 

 

        Скуріхіна Тамара Петрівна, вчитель світової літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

2013-1014 н.р.

Граймося разом

Анотація

Будь-які перехідні періоди в житті людини завжди пов’язані з проблемами. Перехід учнів з початкової школи у 5-й клас – важливий і складний період у житті дітей. Успіх адаптації залежить від здатності вчителів враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів, від уміння педагогів формувати мотивацію до навчання, розвивати  здібності вихованців.

Одним із засобів розвитку пізнавальної діяльності є використання ігрових технологій. У посібнику аналізуються питання досліджень гри культурологами та психологами, функції навчальної гри, використання різних способів мотивації при застосуванні ігрових технологій, пропонуються шляхи використання різних моделей навчальної гри на уроках світової літератури у п’ятому класі в адаптаційний період.

Автор наводить приклади використання різних видів навчальних ігор, пропонуючи окремі завдання, та застосування ігрових форм на уроці. Посібник може бути корисним не тільки вчителям-словесникам, а й усім педагогам, які цікавляться проблемами адаптації п’ятикласників та шукають шляхів подолання труднощів адаптаційного періоду. 

                                                              Людська культура виникла й розгортається у грі, як гра.                           

                                                                                                        Й. Хейзинга

Будь-які перехідні періоди в житті людини завжди пов’язані з проблемами. Перехід учнів з початкової школи – це складний та відповідальний період; від того, як пройде процес адаптації, залежить усе подальше шкільне життя дитини. Перехід у 5-й клас – важливий і складний етап у житті дітей.

У 5-му класі до проблем підліткового віку додається проблема адаптації до нових умов навчання. Під адаптацією розуміють – у широкому значенні – пристосування до оточуючих умов. Адаптація має два спектри: біологічний і психологічний. У даній роботі розглядатимуться проблеми саме психологічної  адаптації та шляхи подолання психологічних труднощів п’ятикласників на уроках світової літератури за допомогою ігрових технологій.

У цей період дітям необхідно пристосуватися до нових умов шкільного життя , починаючи від зовнішніх і закінчуючи внутрішніми (встановлення контактів з різними вчителями, засвоєння нових предметів, звикання до нових «просторів» закладу).  Складність полягає в тому,що діти переходять від одного вчителя до багатьох, з’являються нові предмети, міняється шкільний статус учнів ( з найстарших у початковій школі  вони стають наймолодшими у старшій школі), крім того, діти стоять на порозі підліткового віку, коли провідною діяльністю стає міжособистісне спілкування, але при цьому головним заняттям залишається навчання. І така різка зміна викликає стрес. У цей адаптаційний період дітям необхідна допомога не тільки класного керівника і батьків, а і вчителів-предметників.

Як же подолати труднощі періоду адаптації? Перш за все педагогам необхідно враховувати динаміку адаптаційного періоду. Умовно його можна поділити на три етапи.

Перший – час ейфорії, коли діти зустрічаються після тривалої розлуки, діляться враженнями, відчувають прилив сил. Цей етап характеризується високим рівнем психологічного комфорту. Учні , як правило, легко сприймають нові задачі та вимоги школи. Цей період триває два тижні.

А наступні два-три тижні позитивний настрій знижується, часом досить різко. Вичерпується літній запас позитивних емоцій, настають шкільні будні з їх рутинними  проблемами. Починається вивчення нового матеріалу, виникають перші складнощі у його засвоєнні. Досвідчені вчителі в цей час намагаються  використовувати цікаві форми навчання і не дуже суворо сварять за помилки.

Далі настає період стабільності: всі ролі розподілені. Нові вимоги зрозумілі. Вчитель-предметник  уявляє, який у нього клас. У період адаптації не треба вимагати по максимуму, але й не можна дозволяти повністю розслабитися.

Зазвичай адаптаційний період триває 2-3 місяці. І тоді можна зробити висновки, наскільки успішно він пройшов. Прорахунки, допущені в період адаптації, можуть виявитися у стійкій низькій успішності, проблемах поведінки, частих захворюваннях .

Успіх адаптації залежить від здатності вчителів взяти до уваги індивідуальні особливості дітей. Багато учнів бояться знизити успішність, їм властива підвищена тривожність. Таким учням треба перш за все допомогти відчути впевненість у своїх силах. Інша ситуація, коли дитині дається все легко. Перейшовши на новий ступінь навчання, такі учні перестають працювати у повну силу. І тут розмова щодо успіху повинна бути зовсім іншою. Дітям, що мали середній рівень досягнень, новий навчальний рік дає можливість знайти себе у якійсь сфері освіти, здійснити прорив і тим самим підвищити свій статус у класі… Для слабких учнів адаптаційний  період може пройти під гаслом: «Я починаю нове життя». Це шанс перегорнути сторінку й показати себе з кращого боку. Завдання педагога – підвести дітей до бачення цієї перспективи. 

Психологічні та психофізичні дослідження свідчать,  що на початку навчального року п’ятикласники відчувають зростання тривожності, зниження працездатності, підвищену боязкість, або, навпаки, зухвалість, неорганізованість, забудькуватість. У більшості дітей такі відхилення зникають через 2-3 тижні навчання. Але є діти, що мають множинні функціональні відхилення, у яких процес адаптації затягується на 2-3 місяці й навіть більше.

Утруднювати адаптацію учнів до середньої школи може те, що вчителі середньої школи не роблять відмінності між п’ятикласниками та іншими учнями середньої школи, висуваючи до всіх однакові вимоги. Труднощі у п’ятикласників може викликати й необхідність на  кожному уроці пристосуватися до своєрідного темпу, особливостей мовлення , стилю викладання кожного вчителя. Крім того, навчання у середніх класах школи пов’язане з певною деіндивідуалізацією, знеособленням підходу педагога до школяра. У деяких п’ятикласників виникає відчуття самотності, того, що нікому з дорослих у школі вони не потрібні. Звідси залежність певної частини дітей від дорослих, плач, примхи. Іноді за однаковою формою поведінки приховуються зовсім різні потреби й мотиви: від бажання знову опинитися у знайомій ситуації піклування, коли тебе знають, про тебе думають, до прагнення утвердити себе як старшого.

Все це свідчить, що проблема адаптації до навчання у середній школі є складною і  не має однозначної відповіді.

Причини шкільної дезадаптації учнів 5-х класів  викликані різними факторами. Одним із них є хронічні запізнення  на уроки, тривале виконання домашніх завдань, астенічні явища наприкінці навчального дня, тижня, що пояснюються невмінням пристосуватися до нового темпу шкільного життя.  Шляхи подолання – правильний розподіл розумового й фізичного навантаження, дотримання режиму дня.

Серйозною причиною  є також зміна навчальних предметів, їх нове змістове наповнення. Характерні ознаки – відсутність зацікавлення при знайомстві з новим предметом, стан нерозуміння, змістової невизначеності та нервово-психічне напруження. Шляхи усунення цих ознак: формування вчителем активно-пізнавального відношення до свого  предмету.  

Порушення характеру взаємоадаптації між учнем та вчителем-предметником викликає відсутність інтересу до предмету, страх перед педагогом. Засоби усунення цих причин – корекція міжособистісних стосунків у системі «вчитель – учень», підвищення психологічної компетентності педагогів.

Серед найпоширеніших причин шкільної дезадаптації треба назвати несформованість навчальної мотивації, яка характеризується такими ознаками: маючи нормальний інтелектуальний розвиток, п’ятикласник не хоче вчитися, негативно ставиться до процесу навчання, не хоче відвідувати школу,  ігрові мотиви переважають  навчальні. Шляхи та засоби допомоги учневі у подоланні  цих причин значною мірою залежать від учителя, адже саме він формує навчальні інтереси , коригуючи стиль сімейного виховання.

Несформованість навичок навчальної діяльності характеризується низькою успішністю, неуважністю, неорганізованістю, заучуванням без попередньої логічної обробки матеріалу, використанням випадкових прикладів. Усунення цих причин є навчанням прийомів навчальної діяльності, заміною неправильних способів роботи правильними. Учень, у якого відсутня мотивація досягнення успіху на фоні досить високого рівня пізнавальних здібностей, віддає перевагу легким завданням, не береться за розв’язання складних проблем; невпевненість у власних силах поєднується з високою тривожністю та низькою самооцінкою. Шляхи подолання цих причин – формування стійкої мотивації досягнення успіху через емоційно-позитивне підкріплення успішної діяльності, підвищення рівня самооцінки, корекція тривожності.

Несформованість продуктивних форм спілкування характеризується прагненням бути в центрі уваги, нав’язуванням іншим своїх думок. Такий учень часто «грає героя», «прикидається дурником», хизується , зухвало одягається, в той же час залюбки виконує завдання й доручення вчителя. Таких школярів треба вчити умінню демонструвати свої позитивні якості, спілкуванню з оточуючими.

Недостатність соціальної нормативності (педагогічна запущеність) характеризується певними ознаками: небажанням  вчитися, прогулами, роботою тільки під контролем. Такі учні не зацікавлені у схваленні чи несхваленні дорослих, вони егоїстичні, ворожі до однолітків, люблять інтриги, ображають інших, недовірливі. Шляхи усунення : залучення до цікавої діяльності, організація успіху в навчанні.

Високий рівень загальних чи спеціальних здібностей ( обдарованість) характеризується ознаками відсутності зацікавленості до навчання; такі учні займаються на уроках сторонніми справами, намагаються « монополізувати» увагу вчителя, ставлять негативні запитання; вони конфліктні або ізольовані. Разом з цим у них висока пізнавальна активність, оригінальні й самостійні судження. До таких учнів треба знайти правильний  індивідуальний підхід у відповідності до його здібностей.

Протягом адаптаційного періоду (1-е півріччя навчання) у п’ятикласників повинно сформуватися так зване «відчуття дорослості», яке виявляється у новій особистісній позиції:

• по відношенню до навчальної діяльності;
• по відношенню до школи й навчальних предметів;
• по відношенню до однокласників;
• у новому ставленні до внутрішнього світу власного «Я».

Складність задач адаптаційного періоду значно збільшує ризик шкільної адаптації. Не всі п’ятикласники навіть з високим  рівнем психологічної готовності можуть успішно подолати труднощі у навчанні та спілкуванні. Що ж говорити про тих учнів, у яких були проблеми у початковій школі.

Вирізняють кілька видів  шкільної дезадаптації п’ятикласників:

 

Виходячи з перелічених особливостей адаптаційного періоду, вчитель-предметник має докласти всіх зусиль з метою запобігання та подолання дезадаптації п’ятикласників. У першу чергу треба проводити роботу з підвищення й підтримання навчальної мотивації, використовуючи такі технології, методи й форми, які найбільше відповідають віковим особливостям учнів, допомагають долати труднощі перехідного періоду, позитивно впливають на психічний стан школярів, сприяють формуванню умінь та навичок.

 Багаторічний досвід роботи автора у п’ятих класах переконує в тому, що серед багатьох сучасних технологій найбільш доцільними в адаптаційний період є ігрові технології, які допомагають школярам відчути віру у власні можливості, викликають інтерес до навчальної інформації, надають можливість самовираження, актуалізують творчу позицію, сприяють формуванню комунікативних навичок. 

Питання стосовно виникнення гри та її ролі в житті людей в усі часи цікавило філософів, психологів, культурологів. Як засіб спілкування, навчання та накопичення життєвого досвіду, гра є складним соціокультурним явищем. Складність визначається різноманіттям форм гри, способів участі в ній, алгоритмом проведення і навіть характером партнера. Складова гри робить її незамінним елементом навчання.

У процесі гри учень:

• засвоює правила поведінки та ролі в них міні-моделей суспільства;
• опановує навички колективної діяльності, відпрацьовує індивідуальності, необхідні для досягнення поставлених ігрових цілей;
• знайомиться на практиці з можливостями групи (колективу) різних типів;
• накопичує культурні традиції, що привнесені у гру дорослими та однолітками.

Питання гри досліджували багато вчених, нашу увагу найбільше привернули праці таких учених 20-го ст.,  як  Й. Хейзінга («Homo Ludens», 1938р.),  Е. Фінк («Основні феномени людського буття», 1979р. ), Л. Виготський («Гра та її роль у психологічному розвитку дитини», 1933р.),  Ельконін Д. («Психологія гри», 1976р.). Основні положення цих робіт є актуальними в наш час, багато в чому слугують підґрунтям теорії і практики педагогічних ігор в українській науці та підтримуються нами.

Так, Й. Хейзінга вважає гру основою людського співжиття, а її цивілізаційну роль вбачає у дотриманні добровільно встановлених правил, у антиавторитарному характері гри, у припущенні можливості іншого вибору. Вчений наголошує на тому, що гра не пов’язана з матеріальною користю, але дає радісне збудження, розкриває людські здібності, згуртовує групу. Гра «виховує» людину  «громадську», здатну добровільно й усвідомлено брати участь у житті колективу, приборкувати свої егоїстичні інтереси, керуватися поняттями солідарності, честі, самозречення. Дослідник підкреслює естетичність гри, властиву їй вільну гармонію та красу, які створюються свободним польотом фантазії  і творчістю за одночасного дотримання суворих правил дій та ігрової моралі. Хейзінга поєднує шиллерівсько-романтичне розуміння гри як вільно-творчої активності, вищим втіленням якої є мистецтво,  із трактовкою її  як засобу організації діяльності та спілкування, підкреслюючи при цьому моральний бік «чесної гри». Він визначає гру як вільне діяння у межах правил, що має власний час і простір, знаходиться поза звичайним  життям, але повністю оволодіває учасниками.

Уникаючи абсолютизації гри, яку пропагував Хейзінга, стверджуючи, що уся культура – це гра, будь-яка форма  культури – це гра, вважаємо, що погляд ученого на гру як на процес, у якому розвиваються здібності людини, прищеплюються моральні цінності, має рацію і сьогодні, коли ігрові технології  широко використовуються  у процесі навчання й виховання в українській школі ( концепція Хейзінги, у якій поняття гри тісно пов’язане не просто з культурою, а саме з мистецтвом, особливого значення набуває на уроках світової літератури).

Е. Фінк у праці «Основні феномени людського буття» розглядає різні рівні тлумачення сутності гри. Вчений переконаний у тому, що власне значення гри втрачається, якщо ми граємо заради чогось (закалювання тіла, надбання виховних навичок, позбавлення нудьги). Він вважає, що педагогічні теорії щодо використання гри у навчальному й виховному процесах принижують гру до попередньої спроби майбутньої серйозної дії, але розуміє, що користь і лікувальна сила дитячої гри у тому, щоб передбачити майбутнє доросле життя і підвести вихованця до проблем у ньому. Залишимо без відповіді питання, чи вичерпується подібним розумінням гри її  педагогічна значимість. Але для педагогів дуже важливо, що гра допомагає створити настрій окриленого задоволення. Ігрове задоволення – не тільки задоволення у грі, а й задоволення від гри, задоволення від особливого змішення реальності й нереальності. Фінк наголошує і на розвиткові творчих здібностей у грі. Не погоджуючись з ученим у провідних положеннях його теорії гри, вбачаємо раціональне зерно для сучасного  вчителя, адже саме творчий характер виду діяльності робить гру незамінною на уроках (особливо для дітей молодшого та середнього шкільного віку), а вже від майстерності педагога залежить, щоб користь (виховна та пізнавальна) була ненав’язливою, прихованою. Психолог  Д. Ельконін, спираючись на розвідки свого попередника й учителя Л.   Виготського, наголошує саме на психологічних аспектах гри й на тому виховному  та розвивальному ефектах, який вона може мати для дітей. Це й формування колективу, і розвиток самостійності, навіть виправлення деяких відхилень у поведінці окремих дітей. Отже, для Ельконіна  дуже важливим є той вплив, який гра виявляє на становлення особистості дитини і який активно використовує сучасна дидактика й методика. Автор-укладач «Енциклопедії педагогічних технологій та інновацій» Наволокова Н. П. (видавництво «Основа», 2003р.) вважає однією з головних задач гри навчання , тому що з моменту свого виникнення гра постає основною формою відтворення реальних життєвих ситуацій та сприяє виробленню необхідних людських рис, якостей, навичок, розвитку здібностей. Проаналізувавши дослідження сучасних дидактів і методистів, Наволокова наводить цілий ряд визначень гри (за Селевком Г., Підласим І. тощо). Їх об’єднує розуміння навчальної гри як виду діяльності в ситуаціях, спрямованих на фізичне, розумове, моральне виховання дітей.

Отже, феномен гри в тому, що, будучи розвагою, відпочинком, вона здатна перерости в навчання, у творчість.

Поняття «ігрові педагогічні технології» включає велику групу методів і прийомів організації процесу навчання й виховання у формі різних педагогічних ігор. Педагогічна гра має важливу ознаку – чітко поставлену мету й відповідні результати, які можуть бути обґрунтовані й характеризуються навчально-пізнавальною спрямованістю. Ігрова форма завдань створюється на уроках за допомогою ігрових прийомів та ситуацій, які стимулюють до навчальної діяльності.

Правила уроку в ігровій формі

Попередня підготовка: обговорення кола питань і форми проведення, розподіл ролей

 

стимуляція пізнавальної діяльності

Обов’язкове використання атрибутів

 

Створює новизну, ефект несподіваності, сприяє підвищенню емоційного фону уроку

Обов’язкова констатація результату гри

 

Викликає задоволення завершеністю діяльності

Необхідні ігрові моменти, не пов’язані з навчальною діяльністю

 

переключає увагу,знімає напруження

 

Як в адаптаційний період, так і у другому півріччі для п’ятикласників дуже важливим є те, що гра – це переважно колективна, групова форма роботи. Адже у підлітковому віці роль спілкування з однолітками виходить  на перший план,витісняючи інші види спілкування. Крім того, дружня підтримка товаришів (якщо гра методично й педагогічно правильно організована вчителем) допомагає долати деякі психологічні та навчальні труднощі періоду адаптації. Нарешті, гра має кінцевий результат. У ній кожен повинен отримати винагороду: матеріальну, моральну(диплом, вітання, оголошення результату), психологічну (підвищення самооцінки ).

Вимоги до проведення гри

• ніхто не має права втручатися і змінювати хід гри, коли вона вже розпочалася;
• наприкінці кожної гри мета аналізується та обговорюється, констатуються і словесно оцінюються результати.

 

Від інших ігрові технології навчання відрізняються тим, що гра -  звична та улюблена форма діяльності для дитини, у ній легше долаються труднощі, психологічні бар’єри. Цей вид діяльності вимагає від учасників ініціативності, творчого підходу, цілеспрямованості. Гра багатофункціональна, її вплив на учнів не можна обмежити одним аспектом, відмітимо найголовніші з них.

 

Основні функції ігор

 

Використання різних способів мотивації при застосуванні ігрових технологій

 

 

Компоненти гри

 

 

 

 

 

 

 

 

Моделі навчальної гри

 

 

 

 

 

 

 

 Ще раз зазначимо, що гра багатофункціональна. Ми зупинимося лише на її дидактичних, пізнавальних, навчально-розвивальних функціях, аналізуючи найпоширеніші моделі, адже саме вони сприятимуть розвитку пізнавальної діяльності учнів у період адаптації, коли п’ятикласники тільки починають знайомитися з новим предметом, новим учителем і вживатися у свою нову роль – учня старшої школи.

Предметні ігри у використанні з п’ятикласниками можуть мати ускладнений характер. За їх допомогою можна як перевірити знання учнів, так і розвинути їхнє мовлення, творчі здібності: «Знайди серед предметів на столі речі героя, письменника» - це найпростіший варіант, що перевіряє фактичні знання.

«Оберіть із запропонованих речей (наприклад, книжок, квітів, музичних інструментів) ті, які, на вашу думку, обрав би герой, обґрунтуйте».

Предметна гра може допомогти і при вивченні складних для школярів теоретичних понять. Як дохідливо й цікаво пояснити п’ятикласнику, що таке епітет, порівняння, метафора, і не просто пояснити,а й навчити використовувати у своєму мовленні? У нагоді теж може стати предметна гра. Запропонуйте учням знайти серед предметів ті, що асоціюються в них, наприклад, із зіркою або сніжинкою, попросіть пояснити чому. А потім прочитайте вірш, у якому поет при зображенні цих образів використовує свої художні засоби. Можна піти іншим шляхом: спочатку проаналізувати образи вірша, а потім дібрати свої відповідності з переліку, запропонованого вчителем. Бажано, щоб це були не малюнки, а дійсно предмети (хай навіть іграшки).

Приклади предметних ігор

Казка «Пензлик Маляна»

1. Обери з речей ту, що напевно належить Малянові.

2. Які з них точно не можуть належати героєві китайської народної казки (наприклад, фломастери, пастель, кулькова ручка)? Чому?

3.Якби Малян мав змогу обирати щось із сучасних матеріалів для малювання, що б , на вашу думку, він обрав?

4. Уяви, що ти власник крамниці художніх матеріалів. Прорекламуй Малянові свій матеріал, зацікав його можливостями сучасних фарб.

У подібних завданнях предметна гра поєднується з творчою (рольовою) і дидактичною (що має на меті навчити оперувати знаннями, вкладеними у гру).

5. Допоможи поміщикові підготувати промову, яка переконала б Маляна віддати йому чарівний пензлик.

 

Пейзажна лірика

Й. В. Гете «Нічна пісня мандрівника»

1.Серед іграшок оберіть ті, які викликають у вас спогади про ніч, поясніть чому.

2. Які звуки чути вночі?

3. Які засоби використовує Гете для зображення ночі?

4. Спробуйте оживити картину ночі, змальовану поетом (групове завдання).

Г. Гейне «Задзвени із глибини»

1. Спробуйте виразом обличчя показати сутність епітету «тиха печаль».

2. Аукціон: із яких звуків може складатися «мила пісенька весни»?

3. Оберіть з букету троянд ту, яку, на ваш погляд, пропонує привітати ліричний герой вірша.

Імітаційні ігри – це ігри творчі, в них сюжет є формою інтелектуальної діяльності, а самі вони – не просто розважальний прийом чи спосіб організації навчального матеріалу. Такі ігри мають потужний евристичний та переконуючий потенціал, вони роз’єднують те, що здається цілим, і зближують те, що і в навчанні, і в житті опирається співставленню.

На уроці літератури доцільно використовувати ігри-подорожі. Вони носять характер «експедицій», що відбуваються країнами, сторінками книжок. Такі ігри здійснюються школярами  в уявних умовах. Учні пишуть щоденники, листи, доповнюючи матеріали книжок фантазією. Яскрава риса цих ігор – активність уяви. Їх можна назвати практичною діяльністю уяви, тому що в них вона виявляється у зовнішній дії і безпосередньо залучається до дії. Тобто в результаті гри у дітей народжується теоретична діяльність творчої уяви, яка створює і реалізує проект шляхом зовнішньої діяльності. Відбувається співіснування ігрової, навчальної і трудової діяльності, адже учні повинні багато працювати, вивчаючи твір, довідникову літературу, географічні карти тощо.

Завдання до уроку за казками

1. Накресли карту маршруту, яким пройшов герой?

2. Розкажи, які реальні (не казкові) небезпечні ситуації могли б трапитися на шляху героя.

3. Склади порадник для героя,який допоможе йому уникнути небезпеки.

4. Напиши лист від імені персонажа про найскладнішу частину його шляху або про перемогу над злими силами й отримання бажаного (лист королевича Єлисея батькові нареченої, лист падчірки до  пані Метелиці після повернення додому тощо).

Такі ігри доречно використовувати під час вивчення чарівних казок (як народних, так і літературних), герої яких багато подорожують, пересуваючись своєю казковою країною або потрапляючи із реального світу в казковий. Можна використати елементи подорожі при вивченні казок «Синдбад-мореплавець», «Пані Метелиця», «Хлопчик-зірка» О. Уайльда, «Казки про мертву царівну та сімох богатирів» О. Пушкіна, у яких персонажі добровільно чи вимушено  вирушають у мандрівку. У сучасній психології особистістю називають людину, яка має певний творчий потенціал. Основою творчості є уява. Тому велика роль відводиться іграм, що розвивають уяву, вчать створювати нові образи, що реалізуються в оригінальних продуктах діяльності.

Приклади імітаційних ігор

День народження уроку літератури – перший урок світової літератури у п’ятому класі.

Подорож по країні «Фольклор».

Мандрівка сторінками календаря – при вивченні поезії

Операційні ігри використовуються як засіб розвитку пізнавальної активності, допомагають відпрацювати виконання конкретних специфічних операцій (методику проведення дискусії, конференції, бесіди, диспуту). В них моделюється процес діяльності, і проходять вони в умовах, що імітують реальну обстановку (урок-розслідування, урок-суд). Такі форми навчання вимагають від учня розшифровувати, розплутувати, доводити, а головне – знати предмет. Чим майстерніше складається гра, тим прихованіша навчальна мета. Оперувати вкладеними у гру знаннями школяр учиться мимоволі, граючи. Зрозуміло, що на уроках у п’ятому класі такі ігри можуть тривати не більше 15-20 хвилин. Програмний матеріал літератури сприяє різноманіттю тем і форм цих видів гри: суд над Чандаравою, над мачухою, над злими чарівними істотами, над Хлопчиком-зіркою допоможе не тільки виявити знання тексту (адже свідки повинні оперувати фактами, питання  мають бути пов’язаними з текстом і вирок базується на скоєному), а й вдосконалюють навички зв’язного мовлення (п’ятикласники складають вислови різних стилів і жанрів). Під час гри-розслідування можна відшукати Кая, який так раптово зник, з’ясувати причини хворобливого сну царівни, довідатися  про небезпечні пригоди Синдбада та їх наслідки. А можна на якийсь час стати поетом і взяти участь у лінгвістичному експерименті, змагаючись з Гейне чи Водсвортом  у доборі більш вдалих художніх засобів.  Інші види ігор (конференції,  диспути) можна використовувати епізодично як короткий, але важливий етап уроку, при цьому роль учителя буде помітно провідною.

Завдяки участі в рольових іграх учні відпрацьовують тактику поведінки, дій, виконання функцій. Розподіл ролей – дуже відповідальний момент. Вони можуть бути активними та пасивними, головними та другорядними. Можна при розподілі ролей використовувати ті способи, які давно накопичені ігровою практикою дітей і які є досить демократичними, зокрема лічилки, жеребкування. Але розподіл не повинен залежати від фізичних особливостей дитини, її статі. Вчитель повинен зважати на те, яка роль буде особливо корисною для дитини.

Такі ігри сприятимуть виявленню найкращих здібностей п’ятикласників у адаптаційний період: акторських , лідерських, художніх, мовленнєвих, -  а комусь допоможуть подолати труднощі, викликані несміливістю, сором’язливістю, невпевненістю у своїх силах.

Програма зі світової літератури у п’ятому класі надає безліч можливостей для організації рольових ігор.

КВК за малими фольклорними формами,подорож за казками, що мають мандрівні сюжети (доцільно використати під час уроку позакласного читання), подорож у Тридев’яте царство при вивченні теоретичних відомостей про чарівну казку, заочна екскурсія у зоопарк при вивченні казок про тварин (діти виконують ролі відповідних казкових героїв), композиція з улюблених віршів – ось неповний перелік завдань, що можуть пожвавити хід уроку та зацікавити учнів, байдужих до читання.

Цікаво проходить обмін «передовим досвідом» між казкарями минулого й сучасними. Представники минулого відповідають на питання: як перемогти зло? Чи потрібні чарівники? Підсумком може стати творча робота: «Які казки потрібні сучасним дітям?»

Дуже поширеними є ігри-змагання. Мабуть, немає жодної теми, до якої не можна було б скласти десятки вікторин, придумати велику кількість конкурсів. Але така поширеність цих різновидів навчальної гри інколи слугує їм не користь . Питання повинні не тільки містити навчальний матеріал, а й мати ігровий підтекст: жарт, загадку, таємницю. Бажано, щоб і форма проведення вікторини не була банальною: питання – відповідь, -  інтелектуальне змагання  може відбуватися в театралізованій формі, із залученням інших видів мистецтв.

У змаганні відпрацьовується швидкість мислення,  перевіряється глибина пам’яті. Вікторини можна урізноманітнити,використовуючи цікаві форми, адаптовані для десятирічних дітей.

Форми вікторин

 «Таємнича валіза». З умовної валізи ведучий або самі учасники гри по черзі виймають речі і визначають, кому з героїв вони «належать».

«Шапка питань»: у три «шапки»  учні складають питання – 1) для перевірки знання тексту;  2) питання, пов’язані зі з’ясуванням того, як учні ставляться до героїв, до їхніх вчинків;        3) питання,  на які той, хто запитує, сам не знає відповіді.

«Запитання зі старовинної скриньки».

При проведенні вікторини можна використовувати елементи рольових ігор, тобто завдання прозвучать з вуст письменника чи героя.

«Читацькі ігри»: хто пригадає най більше імен, прізвиськ, кличок героїв? Або назв добрих і злих чарівних істот?

«Жива картина» - зобразити епізод тексту так, щоб інші впізнали автора і твір.

Окремо у сучасних навчальних технологіях виділяється соціо-ігрова педагогіка, що будується на принципах драмогерменевтики. Ця технологія, одним із « трьох китів» якої є рух, дозволяє школярам обирати природну для них поведінку. Форми й види робіт, що пропонуються драмогерменевтикою, дозволяють усім присутнім на уроці бути учасниками, співавторами уроку. Дуже важливо це для п’ятикласників, які ще небайдуже ставляться до уроків, намагаються виявити свої знання, не бояться спробувати себе у нових видах діяльності.

О. Єршова й В. Букатов вважають головною задачею навчання засвоєння дітьми активних форм життєдіяльності, пізнання й утвердження учнями власної особистості. Досягти таких цілей можна, організуючи урок як гру-життя між мікрогрупами, тобто створюючи такі навчальні ситуації, коли в учасників виникає ефект добровільного навчання.

 Згідно з теорією О. Єршової та В. Букатова, завдання соціо-ігрової педагогіки повинні містити значний елемент невизначеності, навіть загадковості, адже тільки за таких умов виникає бажання творити. Завдання, побудовані на засадах соціо-ігрової педагогіки, враховують вікові особливості вихованців, їх інтереси й допомагають учителеві створити урок, на якому цікаво всім.

Нижче пропонуються приклади завдань, в яких суміщено ознаки кількох моделей ігор, за їх допомогою  формуються різноманітні навчальні навички п’ятикласників  у адаптаційний період і після нього. 

«Перевигадай» казку

Уявіть, що у діжку з фарбою ускочив не шакал, а якась інша тварина (ведмідь, пантера), що теж з’явилася до лісу під іменем раджи. Як могли б розвиватися події? Розіграйте нову ситуацію.

Винайди іграшку

Змоделюйте солов’я-іграшку, яка мала б такі властивості, що дійсно могла, на вашу думку, замінити справжнього солов’я. Захистіть свій проект.

Архітектори й будівельники

Завдання для «архітекторів»:спроектуйте палац китайського імператора, обравши свій будівельний матеріал. Спираючись на текст казки Г.К. Андерсена «Соловей», доведіть, що ваш палац кращий.

Завдання для «будівельників»: спростуйте ідею архітекторів і доведіть, що порцеляна – найкращий матеріал для палацу богдихана (оперуючи текстом).

Персоніфікація неживого героя (андерсенівський прийом): історія про олівець, про збірку казок тощо.

Безкінечна історія

По черзі групи розповідають казки. Перемагає група, чия казка найдовша.

«Як би…»(фантастична гіпотеза)

Учням пропонується зустрітися у звичайній обстановці з незвичайними героями (кожна пара розвиває свою гіпотезу, якомога цікавіше і швидше).

Уявний діалог (монолог)

На відміну від попередніх, - індивідуальна робота. Лист казкареві, герою учні пишуть на уроці або вступають з ними у діалог. Роботу у формі діалогу можна проводити в парах, як в усній, так і в писемній формах.

 Цікавим варіантом діалогу може стати завдання «перебрехати »казку, коли один учень переказує відому казку,свідомо міняючи героїв, перекручуючи події, а інший «виправляє» помилки.   

Біном фантазії

Два слова мають бути розділеними дистанцією, щоб їх сполучення здавалося незвичним. Пропонується вигадати історію. Використовуючи, наприклад, такі слова: «ліс» і «лист», «приїзд» і «листівка» тощо.

Круглий стіл «Пасербиця й мачуха в сучасному світі»

Круглий стіл за участю представників різних казок допоможе поглибити знання про «мандрівні сюжети». Брати-місяці, пані Метелиця, Морозко, фея-хрещена матір обміняються досвідом, як допомогти падчірці, отже, як боротися зі злом і несправедливістю.

Конкурс «Чарівне люстерко»

Учням пропонується виготовити «чарівне люстерко», в якому було б видно справжню царицю з «Казки про мертву царівну та сімох богатирів» О. Пушкіна й дати відповідь на її питання: «Я ль на свете всех милее?».

Конкурс на справжню Шахразаду

Учням пропонується вигадати власну казку у дусі східних казок і розповісти її. Шахрияр – один і з хлопчиків, можливо, старшокласник.

Східний варіант «Лукомор'я»

П’ятикласники намагаються створити східний варіант «Вступу» до поеми «Руслан і Людмила» (можливо, прозовий або малюнок), оселивши на дереві (на якому?) героїв східного фольклору.

«Одягни Снігову королеву»

Завдання полягає в тому, щоб за допомогою одягу змінити характер казкової героїні. Форми виконання можуть бути різними: словесне малювання, твір-опис, рольова гра.

«Сімейна гра»

Під час вивчення теми «Світ дітей» доцільно обговорити питання стосовно шляхів подолання відстані між світом дітей і світом дорослих. П’ятикласникам  пропонується питання: «Що об’єднує сім'ю?». Зазвичай діти відповідають так: «Почуття, піклування, вільний час, що члени сім'ї проводять разом». Чи навряд Том Сойєр сів би грати з тітонькою Поллі у шахи чи шашки або лото, а вона, безперечно, не буде гратися з ним у розбійників, шукачів скарбів…Поміркуйте, яка гра об'єднає сім'ю.

 Використання ігрових технологій на уроках світової літератури сприяє створенню неформальної атмосфери, яка дозволяє учневі розкрити свій потенціал, виявити себе у новій якості,реалізувати навички, отримані в період навчання. Ці технології роблять урок літератури  різноманітним, змістовним. Важливо при цьому пам’ятати, що гра на уроці – не розвага, а праця, складна, але цікава (приклад уроку з елементами  гри див. у додатку ).

 

 

 

 

 

 

Література

Волощук Є. Світова література: підр. для 5-го кл. загальноосвіт. навч. закл. – К.: Генеза, 2013.

Гін А. Прийоми педагогічної техніки: Вільний вибір. Відкритість. Діяльність. Зворотній зв'язок. Ідеальність: посібник для вчителів. – Луганськ, 2004.

Енциклопедія педагогічних технологій та інновацій/ Автор-укладач Н. П. Наволокова. – Х.: Вид. група «Основа». 2009. (Серія «Золота педагогічна скарбниця»)

Настільна книга педагога. Посібник для тих, хто хоче бути вчителем-майстром/ Упорядники Андрєєва В. М., Григораш В. В. – Х.: Вид. група «Основа», 2006.

Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посібник. – К.: Вид. А. С. К., 2004.

Ціко І.Г. Різнорівневі та індивідуальні завдання зі світової літератури: 5 клас. – К. :Шк. Світ, 2010. – (Бібліотека «Шкільного світу»).

Выготский Л. С. Игра и ее роль в психическом развитии ребенка// Вопросы психологии, №6 - 1966. – Стр. 62-68.

Дереклеева Н., Савченко М., Артюхова И. Адаптация учащихся 5-х классов к процессу обучения в средней школе/ Справочник классного руководителя (5-9 кл.). – М.: ВАКО, 2011.

Коблик Е. Г. Первый раз в пятый класс. – М.: Генезис, 2003.

Литературные праздники и нетрадиционные уроки. 5-7 кл. – М.: Олма-Пресс, 2002.

Мыцова Л. А. Игра как активный метод обучения на уроках литературы – Фестиваль педагогических идей «Открытый урок» festival/ 1 september/ ru/

Свердлов М. Сказки и сказочники/ Газета «Литература», №34/2002/ «Первое сентября».

Селевко Г. К. Современные образовательные технологии: Учебное пособие: М.: Народное образование,1998.

Смирнова Н. Е., Щиленко Н. Н. Игровые уроки. Русские и зарубежные произведения. – М.: НЦЭНАС, 2003.

Финк Е. Основные феномены человеческого бытия. – М.: Директ-Медиа, 2009.

Хейзинга Й. Homo Ludens. Опыт определения игрового элемента культуры. – СПб: Издательство Ивана Лимбаха, 2003.

Шманов С. А. Игры учащихся – феномен культуры. – М.: Новая школа, 1994.

Эльконин Д. Психология игры. – Издание второе. – М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 1999.