Есе "Навчання у школі формує крила для польоту в життя"

Навчання у школі формує крила для польоту в життя

 Вчитель - не той, хто допомагає тобі закінчити школу.

 Вчитель - це той, хто допомагає тобі почати власне життя. 

Святослав Вакарчук

       Йде до закінчення черговий навчальний рік. Молодші школярі вже тепер перебувають в очікуванні канікул, веселого літа й відпочинку. Гімназисти 9 і 11 класів з нетерпінням чекають випускних іспитів (ЗНО, ДПА) і завершення навчання у школі. Щоб з полегкістю сказати: «Нарешті позбулися …»

        Випускні вечори асоціюються із екстравагантними сукнями, пишними, дорослими зачісками, для юнаків – відкрито, без зауважень старших викурити цигарку а то й випити спиртного - можливістю розпочати нове не-шкільне життя. Лунатимуть вкотре помпезні фрази про те, яких маленьких діток привели мами перший раз до школи і якими великими й дорослими вони стали, про альма-матер, пташенят, що покидають рідне гніздо, особливі вітання справлятимуться  медалістам, вручатимуться атестати.

          Мене як вчителя насамперед турбує думка: а яких птахів ми випускаємо зі стін гімназії? Які крила дали ми нашим вихованцям. Це питання на перший погляд просте, однак вкрай важливе. В контексті 12-бального оцінювання знань школярів української школи спробую спрогнозувати можливості учня, що закінчив школу.

          Частина школярів (на жаль таких доволі немало) здебільшого відсиджувались на уроках, недостатньо уважно слухали вчителів, самостійно працювати не просто не хотіли, а вважали, що цього їм геть не потрібно у житті. Не раз чули фразу: «Той-то зовсім на вчився в школі, а живе краще відмінників. Має власний бізнес, машину, хату-палац, купу грошей». Які крила вони набули в результаті закінчення школи? Навіть якщо в атестаті стоять оцінки не 1-3 (бо ж не прийнято випускати з такими низькими балами зі школи – це ж насамперед оцінка роботи вчителя, та й дитину жалко), насправді крила його склеєні з газетного паперу – неміцні, зовсім кволі, з благеньких кількох пір’їн. З такими крилами жити можна, й твердо на землі стояти можна, й статки нажити можна – однак не політаєш. Поговорити з такою людиною нема про що. Обмеженість відчувається з першої ж фрази. Навіть закінчивши вуз, купивши місце роботи, надалі така людина не зможе зреалізувати себе.

         Іншу переважну частину випускників загальноосвітніх навчальних закладів складають учні, що отримали оцінки достатнього рівня (маючи при цьому знання й вміння на рівні 4-7 балів). Переважна більшість з них зазвичай у навчанні приділяли увагу одним предметам, якими цікавились в більшій мірі, відкидаючи «нецікаві» дисципліни, пропускаючи цілі теми й не виконуючи завдання вчителів. Не закріплені знання, фрегментальні навички асоціюються із фанерно-деревяними крилами. На таких крилах далеко не полетиш, вони вимагають постійного ремонту. Такі випускники достатньо успішно зможуть скласти ЗНО з обраних дисциплін (адже тести не вимагають якихось творчих розробок), навчатимуться достатньо успішно у вузах, на платній чи можливо навіть на державній формі навчання, отримають спеціальність, зможуть працевлаштуватися на роботу. З них в майбутньому при достатній праці над собою виростуть добросовісні виконавці й обмежені у фаховій праці спеціалісти. Однак вже сьогодні працедавці потребують не просто добросовісних виконавців «візьми це – перенеси туди», а творчих, креативних, мислячих людей.

          Значну частину випускників складають учні, які отримували в школі досить високі оцінки, з них більшість стали відмінниками-медалістами (проте знання й вміння їх не вищі 7-9 балів).  Крила цих молодих людей спільними зусиллями вчителів, класних керівників, батьків і недостатньою працею самих дітей виглядають зовні міцними, однак, насправді зретушовані (зафарбовані) красивими металік-фарбами, дуже неміцні й крихкі. Вони асоціюються у мене з пластиковими виробами, пофарбованими в металічно-піряний колір, однак приклеєними простим клеєм. Чи ж далеко полетиш ними? Небажання працювати в повну силу, не вміння покладатися на власну працю спричинюють ситуацію, коли такі діти постійно потребують допомоги батьків, фінансування збоку для підтримки в польоті. Саме таким учням найважче адаптуватися в життя. Адже їх впродовж довгих 11 років постійно переконували в їхній унікальності, розумності, ставлячи «дуті» оцінки вчителі самі відбивали бажання працювати, а батьки вимагали високих оцінок а не знань й умінь. Для таких дітей сьогодні головне – побачити правду, признатися самому собі у власних недопрацюваннях, зробити зусилля над собою – і рухатися вперед.

          З великою повагою ставлюся до випускників, за плечима яких повільно, впродовж всіх років навчання у гімназії, пір’їнка за пір’їнкою виростали справжні крила, кожний фрагмент яких – це нелегка, повсякденна спільна праця дитини й педагогів. Крила ці міцні,  пір’їнки в них різні за довжиною, формою, функцією, змістом, адже формувались на уроках з різних предметів-дисциплін, вчили дитину літати думками, творити в уяві, шукати сприятливі повітряні потоки, вчасно змінювати курс польоту, реалізувати себе в повній мірі, на повну силу використовувати можливості життя. За такими молодими людьми – майбутнє нашої країни. Я вірю в це!

Н.Сопилюк – вчитель Заліщицької гімназії