Есе «Право на життя»

Есе «Право на життя»

Повільно пливе по воді листок,  дивиться на воду зеленим оком,  з якого скапують дрібні краплини роси. Річка здається великим дзеркалом. З одного берега підморгують мені високі комиші, а з другого,  навпроти,  розпустили і купають свої зелені віти верби. Чепуряться..                                          Падають у траву зорі. Десь далеко чути спів птахів. Зі ставка віє прохолодою. Прихиляюсь до верби, а вона ніби хоче мені віддати своє тепло. На воду падає молодий місяць. Золотистим човником пливе він все ближче до берега.                                                                                                                                            Ось і скінчився день.  Моє рідне село  завмирає. Ступаю обережно, щоб не потривожити тиші.                                                                                                                                             Раптово мій сон- літню мандрівку  перериває стривожений крик матусі: «Доню! Війна-а-а-а.»   24 лютого 2022 рік… Страх,  розпач, несприйняття,  два життя:  «до» і  «після»…                                                                                                                                                                                        Хочеться кричати на весь світ, що у кожної дитини та молодої людини на цій планеті є одне фундаментальне право — право на життя.