До розіграшу
залишилось:
15 днів
Конкурс розробок «Вчительська десятка»
Розробки додавай – подарунки вигравай!

​Аудіювання тексту художнього і публіцистичного стилю на народознавчій основі. 8 клас.

Про матеріал

Аудіювання тексту художнього стилю. 8 клас. Мандрівка ( із «Тигролови» І.Багряного )

Аудіювання тексту публіцистичного стилю . 8 клас. Наш земляк ( І.Багряний )

Перегляд файлу

Аудіювання тексту художнього стилю

                                                               8 клас

                                                  Мандрівка

                              ( із «Тигролови» І.Багряного )

Йшов годину, дві. Стежка йшла вгору та вгору.

Хвилеве піднесення спадало. Щ до краю, і здавалось, що він іде знову ввічність. Противний піт заливав очі, а під серцем нудило, і голова йшла обертом. Часто зупинявся, ставав біля дерева і стояв, заплющивши очі, — слухав, як у вухах дзвонило і ніби молотії били по черепу. Здавалось, що він ніколи не добереться до перевалу, до вершини. Там, за цією горою, там, далебі, кінець усім стражданням. Ну, йди ж!.. Ще раз перемагав себе і йшов.

Нарешті вибрався на гору. Тут ліс поступився і гора височіла гола, вся вкрита квітами. А за нею... Дивний краєвид відкрився його гарячковим очам. Скільки оком сягнеш, розпростерся хвилястий, зелений океан, збрижений велетенськими химерними хвилями, що йшли одна за одною: то ліс підіймався на кряжі гір, опускався і знову підіймався... Найближчий гребінь — сизо-зелений, зубчастий. За ним — сизо-фіалковий: ліворуч, скільки оком сягнеш, і праворуч тягся ламаний контур. Потім — сизо-голубий... Голубий... І все вище й вище. Фантастична, дивовижна панорама. Могутня в своїй красі і... страшна. Його ніколи не перейти і не подужати, не випливти з цього жахливого океану.

Мандрівник сів просто на землю. Стежечка збігала з гори кудись у нетрі. Але він сів. Тер рукою чоло, міцно стискав набряклі жили на скивицях. Може, перестане стукати в череп. Це, далебі, пропасниця. Боже, якби йому рушниця! І якби хоч пара сірників!

Навколо гудуть бджоли. Він сидить, заплющивши очі, і йому здається, що він на пасіці... Це він маленький... Прийшов до дідуся... Під велетенською липою іконка Зосими і Савватія, а навколо вулики-вулики... Стоять дуплянки, мов козаки в брилях, накриті великими, череп'яними покришками. Спілі шпанки, як дівоче намисто, як дівочі губи, між зеленим листом. А там черешні... А жовна клює десь їх і гукає до нього: "Ти вже пообідав?" А друга: "Уже-е!" Дражниться. Дідусь білий увесь — в білих полотняних штанях і сорочці, з білою бородою зазирає в вулики, щось ворожить... Дивиться, як рій полетів і гуде-гуде...

Він розплющує очі: по дивних, різнобарвних квітах справді літають бджоли і гудуть, гудуть, мов на пасіці. Куди вони летять? Куди вони носять свою здобич?.. Навколо гудуть інші комахи, пурхають метелики і різна мошкара, — хмари їх. Бджілки заповзають в рожеві дзвіночки, що вкривають рясно високі стебла (точнісінько, як рожі, тільки дрібні!), порпаються там, потім здіймаються і летять десь. Але куди? Годі в цьому хаосі перестежити. Сонце сліпить очі, а в них і так плавають барвисті кола.

Мандрівник схоплюється, — тут десь недалеко є житло! Це ж і стежка туди. Йти туди! Це єдиний порятунок. А там що буде. І він, спотикаючись, іде. Стежка зводить вниз і знов у нетрі.

Йшов до полудня, але не здибав ніякого житла, навіть натяку... Ні, далебі, цією стежкою зроду-віку не ходили люди. Це звірі протоптали її за тисячоліття, подекуди вибили її глибоку на півметра в м'якому грунті, а на каменях вичовгали і виковзали у долоню.

Зате стежка вивела його до річки. Бистра гірська, завширшки з Ворсклу, річка текла, петляючи в нетрях. Чути було, як булькотіла вода навколо каміння, що рясно стирчало у ній. А десь вона ревла (поріг, либонь) невпинно, однотонно.

Змучений мандрівник сів на дрібне каміння і простяг ноги у воду. Потім ліг горілиць. Було приємно, аж здавалося, що ноги п'ють воду жадібно і вона поступає по жилах вище, вище і заспокоює, і втихомирює біль у м'язах та суглобах. А як ноги напились, тоді повернувся навпаки, — ліг лицем до води і вмочив спраглі губи. Вода кавкала в горлянці, вливалась струменем, сповнила душу вщерть. Потім проповз аж до половини в воду і занурив голову, плечі і груди. Виліз і знову ліг горілиць

 

Мандрівник радів, мов дитина. Це хтось загубив його тут давно. Це він тут лежав місяці, а може, й роки, чекаючи на нього, чекаючи свого призначення. І дочекався… Тепер мандрівник не квапився. Найперше — ніж мусить бути гострий. Тож сидів і гострив його об камінь. Пробував на волос і далі гострив. Аж поки  ніж став, мов бритва. Гаразд. По цьому направив піхви, почистив, підстругав, полагодив каблучку і ланцюжок, щоб чіпляти до пояса. Тоді засунув ножа в піхви, надів на мотузку, що була замість паса, і підперезався. Зовсім добре!

Відтак, озброївшись, пішов через річку по камінню. Може, той бік буде гостинніший. За річкою, продираючись на стежку, сік ножем верболіз, стинав гілки, що заважали просто йти, — шукав ножеві застосування. А ніж гострий же, як бритва! Надибавшії зразу за верболозом тиху ковбаньку, глянув у неї, мов у люстро. О, ніж мусить діяти! На нього дивилось чуже, заросле щетиною, почорніле обличчя. Боже мій! І мати б не впізнала. Тим-то й доля його цурається. Голитись!

Примостившись на камені і перемагаючи біль у суглобах та у всьому тілі, він почав голитись. Може, життя покращає. Дивився у воду, як у люстро, і шкріб ножем намочену щетину. Бере! Ліпше, аніж було голитись склом у в’язниці… Потім умився і глянув у «люстро». От, зовсім молодий юнак. Боже, скільки змін відтоді, як бачив себе востаннє голеним! Аж самому стало себе шкода, шкода того безжурного, молодого, веселого обличчя, що колись зводило дівчат з розуму. Шкода молодості, шкода втраченого безповоротно того, що вже ніколи, ніколи не повернеться. З води дивилося суворе, металеве обличчя. Ще молоде, але… І ті прямовисні зморшки межи бровами, і крилаті брови, заломлені уперто… Великі очі горіли мов у божевільного.

«Та-ак, мандрівнику! З такою пикою тільки в нетрях і жити та живих і мертвих полохати. При таких літах — і така у вас, прости Господи, мордяка! Як у Мефістофеля. Ну ж засмійся! Будь веселіший. Життя переміниться…»

Але життя не змінилось.(885слів)

На кожне із запитань вибрати одну правильну відповідь:

 

         1. Що виснажило до краю мандрівника?

             А. Страшна перевтома і голод

             Б. Холод та мороз

             В. Спека та засуха

             Г. Дощ і сніг

        2. Який «дивний краєвид відкрився його гарячковим очам»?

             А. Море

              Б. Океан

              В. Степ

              Г.  Ліс

        3.   Скільки гребенів було на кряжі?

             А. 2

              Б. 3

              В. 4

              Г. 5

       4.  «Навколо гудуть бджоли. Він сидить, заплющивши очі, і йому здається, що він…» :

             А. На пасіці

              Б. На полі

              В. На березі річки

              Г. Вдома

     5. Вісниками чого були бджоли:

            А. Пасіки

             Б. Людського житла

             В. Степу

             Г. Річки

     6. Стежку вибили  «глибоку на півметра в м'якому грунті»

            А. Люди

            Б. Звірі

            В. Видув вітер

           Г. Вимила річка

     7.  З якою річкою порівнюється «бистра гірська річка» в творі?

            А. Дніпром

            Б. Ворсклою

            В. Пслом

            Г. Дунаєм

     8. Якій знахідці мандрівник радів, мов дитина?

            А. Ягодам

            Б. Дикому меду

            В. Ножеві

            Г. Пістолету

     9. Мандрівник поголився, потім умився і глянув у…

             А.  Воду

             Б. У небо

             В. У дзеркало

             Г. У  далечінь

    10. Чи змінилося життя героя зі зміною зовнішності?

            А. Так

             Б. Ні 

             В. Частково

     11. До якого стилю належить уривок

            А. Публіцистичного

             Б. Художнього

             В. Наукового

             Г. Конфесійного

    12. Як ви розумієте вислів : «Життя прожити -  не поле перейти».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Аудіювання тексту публіцистичного стилю ( для 8 класу)

Наш земляк

Іван Багряний — видатна постать в українській літературі XX століття, хоча тривалий час його в Україні не знали. Причина цього зрозуміла: він був ворогом комуністичної ідеології і пануючого режиму, борцем за вільну Україну. Лише з часу проголошення Україною державної незалежності Іван Багряний в ореолі заслуженої слави повертається на батьківщину як її вірний син. Вже вийшла ціла бібліотека його творів: "Сад Гетсиманський", "Людина біжить над прірвою", "Тигролови", "Огненне коло"...

Справді, названі і неназвані твори І. Багряного — "все це своєрідна біографія українського народу в період трагічних 20 — 30-х років, другої світової війни і окупації України, громадянської боротьби в перше повоєнне десятиліття".

Академік Жулинський назвав життя Багряного "драматичним"...

Спробуємо уявно пройти його шляхами — від села Куземиного на Полтавщині до міста Новий Ульм у Баварії, де на міському цвинтарі покоїться Іван Багряний і де на кам’яному надгробку можна прочитати його власні слова із "Золотого бумерангу":

Ми є. Були.

І вічно будем.
Й Вітчизна завжди з нами.

Справжнє прізвище письменника — Іван Павлович Лозов’ягін. Він народився 2 жовтня 1906 року в селі Куземиному, звідки походила його мати, — це тоді в Зіньківському повіті Полтавської губернії (тепер — Охтирщина, Сумської області). Батько малярував. 1923 року Іван закінчив Краснопільську художньо-керамічну профшколу, а з 1926 навчався в Київському художньому інституті. Та до захисту диплома справа не дійшла: не допустили — "неблагонадійний". А треба сказати, що в цей час Багряний вже був відомий як письменник і мав політичний ярлик — "куркульський ідеолог".

Влітку 1932 року на вулиці в Харкові Багряного заарештували. Протягом року він сидів у в’язниці — тривало слідство в справі "політичного самостійницького українського ухилу в літературі". Ні більше, ні менше! 1933 року одержав 5-річний термін, який почав відбувати в таборах БамЛАГУ. 1936 юнак тікає з Далекого Сходу, добирається до рідних місць і... знову потрапляє до харківської в’язниці. За два з половиною роки перебування в ній 83 дні відсидів у камері смертників. Враження цього періоду знайшли пізніше відображення в повісті "Сад Гетсиманський". 1940 року відпустили на волю з підірваним здоров’ям. Замешкав в Охтирці без права виїзду.

З початком війни письменник потрапляє в ополчення і залишається в окупації. Тепер він редактор газети "Голос Охтирщини", сповідує ідеї самостійної України. Але німці прийшли з завойовницькою метою і тому не могли сприяти національно-визвольним настроям і діям українців. 1942 року вони занесли ім’я Багряного в список для страти згідно з курсом щодо української національної інтелігенції. Івану Павловичу пощастило врятуватись. Узимку 1943 Охтирку визволили радянські війська, і письменника мобілізують в армію. По дорозі німці бомблять ешелон, і Багряний опиняється знову дома. Тут НКВД починає всерйоз займатися "зрадником". Захопивши рукописи, Багряний прямує до Києва, а звідти до Львова. Там він займається творчою працею, пише роман "Звіролови" ("Тигролови"), на деякий час пристає до УПА. Влітку 1944 року німці відправляють його в табір остарбайтерів поблизу Берліна. Перед падінням рейху Багряний тікає в Австрію — спершу  в Тироль, потім в Інсбрук, звідки в 1946 році перебирається в Баварію, у містечко Новий Ульм, де знаходився великий табір українців, які не бажали повертатись в Україну. Це був кінцевий пункт життєвого шляху Багряного.

У Новому Ульмі Іван Багряний засновує газету "Українські вісті". У цей час він пише сотні публіцистичних  статей. Великого розголосу набула його брошура "Чому я не хочу повертатись до СРСР?", опублікована в 1946 році. У цьому пристрасному памфлеті він розгорнув перед західним світом трагічні сторінки української дійсності: голод 1932 — 33 років, цілеспрямоване винищення сталінщиною селян, інтелігенції і всього українського народу, і все це показав крізь призму власної  долі. Він писав: "Я є українець, робітник з походження, маю 35 років, уроджений на Полтавщині, зараз живу без сталого житла, в вічній нужді, никаючи, як бездомний пес, по Європі, утікаючи перед репатріаційними комісіями з СРСР, що хочуть повернути мене на "родіну".

"Я не хочу вертатись на ту "родіну"... Я беру це слово в лапки як слово, наповнене для нас страшним змістом, як слово чуже, з таким незрівнянним цинізмом нав’язуване нам совітською пропагандою. Большевики зробили для 100 національностей єдину "совітську родіну" і нав’язують її силою цю страшну "тюрму народів", звану СРСР".

Після цього обгрунтованого виступу І. Багряного західні влади задумались і стали позбуватись ілюзій щодо Сталіна і його "найдемократичнішої" системи.

Перебуваючи в Новому Ульмі, Іван Багряний написав і видав збірку віршів "Золотий бумеранг" (1946), сатиричну поему "Антон Біда, герой труда" (1947), перевидав роман "Тигролови", згодом перекладений на англійську, німецьку, французьку і голландську мови. У 1950 році опублікував "Сад Гетсиманський", 1953 — "Огненне коло", 1957 — "Маруся Богуславка", 1965 — "Людина біжить над прірвою". Написав також .кілька п’єс: "Генерал", "Морітурі" (1947), "Розгром" (1948). Писав твори для дітей. На його вірші бандурист і композитор Г. Китастий створив пісні "За Україну", "Балада про Тютюнника", "Марш українських січових стрільців". Літературний архів І. Багряного з 1990 року знаходиться в Українській Вільній Академії наук у США.

1992 року Івану Багряному посмертно присуджено Державну премію України ім. Тараса Шевченка(767слів)

На кожне із запитань вибрати одну правильну відповідь:

 

  1. Чому І.Багряного тривалий час не знали в Україні?

А- Він був ворогом  пануючого режиму, борцем за вільну Україну.

Б – мало друкувався

В – жив за кордоном

Г – не належав до жодної літературної спілки

  1. Академік Жулинський назвав життя Багряного

А – драматичним

Б- блискавичним

В – тихим

Г – марним

  1. Письменник народився

А – у Куземині

Б -  у Полтаві

В – в Охтирці

Г – у місті Новий Ульм

  1.  На кам’яному надгробку можна прочитати його власні слова:

Ми є. Були.

І вічно будем.

Й Вітчизна завжди з нами.

З якої вони збірки віршів?

А – «Золотий бумеранг»

Б – «Сад Гетсиманський»

В – «Тигролови»

Г -  «Людина біжить над прірвою»

  1. Який політичний ярлик мав І.Багряний?

А – неблагонадійний

     Б - "куркульський ідеолог"

     В – політичний

     Г – літератор

  1. Влітку 1932 року на вулиці в Харкові Багряного заарештували. Який термін ув’язнення отримав?

А – 7 років

Б- 10 років

В – 5 років

Г – 15 років

  1. Редактором якої газети стає Багряний  під час окупації Охтирки

А – «Охтирщина»

Б – «Роксолана»

В – «Голос Охтирщини»

Г – « Ворскла»

  1. Куди тікає Багряний з табору остарбайтерів поблизу Берліна перед падінням рейху ?

А – у Канаду

Б – в Австрію

В – повертається в Україну

Г – у  Москву

  1. Великого розголосу набула брошура Багряного, у якій він розгорнув перед західним світом трагічні сторінки української дійсност. Це твір..

А – «Огненне коло»

Б –«Розгром»

В – « Людина біжить над прірвою»

Г - "Чому я не хочу повертатись до СРСР?"

  1.              Яку премію було присуджено І.Багряному посмертно?

А – ім.. А.Малишка

Б – ім..М.Рильського

В - Державну премію України ім. Тараса Шевченка

Г – Літературно-мистецька премія імені Марка Вовчка

  1. Як ви розумієте значення слова «патріот»

А – той, хто живе там, де народився

Б – той, хто зробив подвиг

В - це людина, якій  не байдужа доля Батьківщини

Г - сукупність емоційної прив'язаності до Батьківщини

  1. Де знаходиться літературний архів І. Багряного

А – в Україні

Б – у Москві

В – у Куземині

      Г -  в Українській Вільній Академії наук у США.

 

 

 

 

 

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
docx
Додано
8 січня
Переглядів
1492
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку