Есе-присвята на тему: "Кожен має право на одного хорошого вчителя"

«Кожен має право на одного хорошого вчителя»

                                                           Я з Ваших рук давно пішла у люди,

                                                          В життя бурхливі, грозяні моря,

                                                          Учитель мій!... Тебе я не забуду,

                                                          Моєї юні радісна зоря!

Є люди, які не підвладні часу. Їхня душа ніколи не старіє, завжди лишається юною, довірливою, вразливою, чутливою до чужого болю та радощів, наповненою світлою, всеохоплюючою любов’ю до оточуючих. Їх ім’я марно шукати в енциклопедіях. Серед них Нежива Надія Павлівна – учитель української мови та літератури, учитель-методист, Ветеран Педагогічної праці, Заслужений учитель України. Своєю щоденною працею, розумом, наполегливістю та прямолінійністю вона здобула визнання серед колег. А скільком своїм учням змогла подарувати безмежний всесвіт знань, добра, людяності, любові!

 Ця бджілка-трудівниця більше 43 років віддала педагогічній праці. Для неї Феськівська школа, що потопає у віттях ялин та каштанів, стала першою домівкою, адже ще юною дівчиною вона приїхала із Черкащини до Харкова. Горіла серцем і розумом, йшла на зустріч дитячій стурбованості й запальній допитливості, віддавала усі сили та душу улюбленій праці. Про таких, як Надія Павлівна, говорять: «людина на своєму місці».

Не одне покоління завдячує їй за відверті та дидактичні уроки життя. Моя матуся розповідала, як Надія Павлівна дарувала їм цікаві й неповторні уроки, заряджала своєю енергетикою і вражала надзвичайним розумом, ліричною душею і, водночас, гостротою думки. Калейдоскопом проносяться і в моїй пам’яті шкільні роки.

...Дзвінок на урок. Наші серця готові зустріти нового вчителя. Надія Павлівна відчиняє двері, граційно заходить до класу, ставить на стілець коричневу шкіряну сумку, у яку, здавалося, можна було вмістити усі словники з української мови, знімає круглі окуляри, притискає їх до грудей, жваво піднімає голову, зазирає в очі кожного з нас, а потім вітається. Ми всі, затамувавши подих, чекаємо її наступних дій. Артикуляційно виразно вона говорить: «Сідайте, будь-ласка!» І ми поринаємо у світ науки. Кожен наступний урок зовсім не схожий на попередній, і так до одинадцятого класу. На її заняттях ми не лише здобували знання, а й вчилися дружити, чинити по-правді, цінувати миті щастя, радіти перемогам і з гідністю програвати.

Я дивувалася, що через кілька десятків років праці на педагогічній ниві Надія Павлівна не втратила любові до своєї роботи, не розгубила оптимізму і продовжувала навчати учнів відшукувати «зорі у буденних калюжах життя».

Я йшла на наступні уроки улюбленої вчительки із великим задоволенням та натхненням. Ми добре порозумілися. До кожного вона ставилася однаково, але саме в мені побачила своє продовження, дар педагога. Із легкої руки Надії Павлівни почала писати вірші, твори, опановувати ораторське мистецтво, займатися науковою роботою. За три плідних роки назбиралося 22 грамоти та дипломи шкільного, районного, обласного та всеукраїнського рівнів. І за це Вам безмежно вдячна!

Скільки ж добра у Вашій душі, рідний учителю, коли з такою щедрістю роздаєте його кожного дня, на кожному уроці, кожному своєму вихованцеві!  Ніколи не забуду слів: «Учитель – це не професія, це стан душі, а ще характер, стиль, поведінка, доброта в очах».

... Ось продзвенів останній дзвоник. Він сповістив, що потяг дитинства прийшов на свою останню зупинку. На випускному вечорі я дарувала саме Надії Павлівні слова учнівської вдячності й пообіцяла, що піду по її стежині. Із відзнакою закінчила ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. Дякую Богові за те, що саме Ви визначили мою подальшу долю, відкрили секрети педагогічної майстерності, навчили спостережливості, вмінню любити, поважати і розуміти кожну дитину, адже це на педагогічній ниві найголовніше. 

  У 2011 році я прийшла на роботу до рідної школи, а Надія Павлівна поступилася своїм місцем і пішла на пенсію. Вже восьмий рік працюю. Ідучи на уроки до своїх учнів, намагаюся брати все найкраще від Вас. Назавжди для мене будете Вчителем та Наставником.

Напередодні свята освітян вітаю Вас! Бажаю міцного здоров’я, наснаги, оптимізму, бадьорості. Прийміть слова, які звучать у моєму серці:

Завжди переді мною Ваші карі очі,            Дороговказом мені стали Ваші очі,

Коли стрічаюся з бідою,                              З тими каштанчиками легше в світі жити,

Вони сказати ніби мені хочуть:                 Вони світліше робляться у темні ночі,

     «Усе в порядку, я з тобою».                       О, як Вас можна, рідна, не любити?!

                                                        Геращенко Ірина Вадимівна, учитель української мови

                                                                             та літератури КЗ «Феськівський ліцей»