Есе " За Україну, за її волю"

За Україну, за її волю

Воля, свобода, незалежність... Що всі ці слова означають для кожного з нас? Який зміст ми вкладаємо в них, коли вони лунають у нашій промові? Чи усвідомлюємо ми ту страшну ціну, яка була заплачена, щоб синьо-жовтий прапор свободи майорів у кожному українському місті?

Так, якщо ми маємо відповіді на ці запитання, якщо ми розуміємо їх зміст та сенс – то все, що було зроблено для цього – все не пройшло даремно. Український народ хоробро, та не жаліючи себе, боровся за те, щоб наша держава була самостійною, щоб люди були вільними і в решті- решт – щасливими.

Ще події Національно-Визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького у 17 столітті засвідчили справжній український дух, жагу народу до свободи. А окупація України спочатку Російською та Австро-Угорською імперіями, а згодом Радянським Союзом та Третім Рейхом, здавалось мали б знищити будь-яке бажання народу  до боротьби.

До цих подій потрібно додати і страшні роки  Голодомору 1932-1933 років, репресії 1930-х років, колективізацію та інші злочини, які були вчинені радянською владою проти українського народу  Який народ, пройшовши ці жахи, знайде в собі хоч маленькі сили, щоб продовжити свій шлях до незалежності?

Помилково буде думати, що після Другої Світової війни, український народ «заснув» та й забув про свої цілі. Українська повстанська армія до середини 1950-х років вела збройну боротьбу проти радянських військ, українські поети, письменники вели свою боротьбу на «творчому фронті» (потрібно згадати Василя Стуса у 1980-і роки).

Якщо український народ бачив хоч мале придушення власної гідності, свободи, він починав боротьбу за справедливість, як  у часи Симона Петлюри, так і в часи  Віктора Ющенко.

На жаль, актуальність цієї теми, у наш час  дуже висока. Загроза незалежності, яка дісталась українському народу з присмаком крові, знову постала перед нашою державою  з боку Москви.

Революція Гідності 2013-2014 рр., «відкрила очі» багатьом громадянам, які були у завісі ще з часів радянської пропаганди.

І український народ повстав проти беззаконня, а віроломний ворог скористався цією нестабільною політичною ситуацією. Як результат – українські вояки знову боронять наші кордони, ми знову втрачаємо наших громадян й знову наше майбутнє як держави під загрозою.

Який висновок можна зробити? Що у 17 столітті, що у 20 столітті, так само  і сьогодні – проблема боротьби української держави за власне самостійне існування є актуальною. Тисячі українських чоловіків, жінок, хлопців та дівчат протягом усієї історії нашої країни ставали   на захист державного суверенітету і сьогодні захищають її територіальну цілісність. Якщо б не їх відвага та хоробрість – не було б на світовій мапі України, а значить, не було б української мови, не чув би світ чарівних українських пісень та не бачив би щасливих облич українських громадян.

Боротьба за волю – це боротьба за існування, за права людини та її щасливе майбутнє. Плач ще нікому не дав свободи, а хто  борець – той здобуває світ.

Нашим сучасникам необхідно знати про те, як важко дісталась нашому народові власна незалежність. То ж хочеться попросити, щоб народ України був пильним, ніколи не давав себе кривдити. Тому і сьогодні, як ніколи, ми повинні бути єдиними та відчайдушними у питанні захисту нашої країни,  не боятися стояти на стороні правди та справедливості.

«За Україну, за її волю!», - чудове гасло, яке повинно бути у серці кожного українського громадянина, який живе на нещасній-щасливій землі, яку звати Україна!