Етимологія слова, як важливий спосіб формуванняу молодших школярів інтересу до вивчення мови

ЗМІСТ

Стор.

SUMMARY

ВСТУП………………………………………………………………………….........3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти вивчення етимології в теорії та практиці початкової школи…………………………….8

1.1. Становлення етимології як мовознавчої науки……………...…..…8

1.2. Сутнісна характеристика поняття „етимологія”………………….13

1.3. Активізація пізнавальної зацікавленості учнів до уроків української мови на основі етимологічних знань……...…..…….16

1.4. Використання етимологічних вправ у початкових класах для пропедевтичного розуміння лексичного значення слова………..19

 

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ І ЗМІСТ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ………..…………………………..…………………...………..23

2.1. Констатувальний та формувальний етапи експерементального дослідження………………………………………………………….23

2.2. Контрольний етап експериментального дослідження.……..….....65

 

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..71

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………….…………………74

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. У Державному стандарті початкової освіти основним завданням вивчення української мови визначено „становлення і розвиток мотивації навчання рідної мови, що підпорядковується вихованню мовної особистості, яка свідомо володіє усною й писемною формами мовлення”. Підкреслюється також, що на уроках “не повинно мати місце зайве теоретизування, вербальне заучування граматичних положень і правил. Процес навчання має здійснюватися в певній системі на основі комунікативно- діяльнісного підходу”. З цього погляду шкільний предмет українська мова має вивчатися в двох вимірах – як невід’ємний фактор формування особистості дитини і як мовознавча наука.

Серед питань, які виникають у процесі вивчення людиною мови, є і таке – чому навколишні предмети називаються так, а не інакше? Тож доцільно вивчати мову з витоків слова, з його народження. Поясненням походження слів займається спеціальна наука – етимологія. Вивчаючи історію походження слова, можна розгадати його таємниці і секрети, прищепити учням інтерес до мовознавства.

Відповісти на питання про походження слів в одних випадках можна без особливих зусиль, а в інших – виникнення слів залишається зовсім незрозумілим.

Кожному зрозуміло, як утворилися слова „льотчик” (літати), „підвіконня” (під вікном ). А ось слова „школа”, „дошка”, „кішка”, „помідор” не можуть бути пояснені так само просто, хоча ці слова здаються нам такими простими і звичайними. Наука про походження слів у першу чергу пробуджує творчу думку і фантазію людини, а саме це, на сьогоднішній день, дуже потрібно сучасним школярам.

З раннього дитинства людина починає цікавитися походженням слів. І справа тут не просто в цікавості. Етимологізування слів наповнює емоційним, інтелектуальним змістом лексичну роботу, вона узгоджується з пізнавальними потребами і можливостями учнів. Розкриваючи етапи розвитку мови, треба буде розв’язувати задачі з низкою невідомих, що і дає підстави для задоволення пізнавальних інтересів молодших школярів.

З іншого боку, ця робота виконує роль зовнішнього стимулу щодо підвищення зацікавленості у сприйнятті знань.

Шлях до знань, як правило, починається саме з нерозуміння чогось. Усвідомивши факти нерозуміння, людина зазвичай прагне розширити свої знання з відповідного предмета. Саме це і є поштовхом для творчої думки учнів. Розвиток пізнавальних інтересів та формування творчого мислення і є тими основними функціями, які несе в собі етимологічна інформація.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Магістерське дослідження виконане відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри початкової освіти Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького і є складовою наукової теми „Гармонізація культурно-освітнього простору майбутнього вчителя початкової школи”.

Тема магістерської роботи затверджена кафедрою початкової освіти Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького (протокол № 4 від 28 жовтня 2016 року).

Об’єкт дослідження – процес навчання української мови в початкових класах.

Предмет дослідження – формування інтересу до української мови засобами етимологізації слова.

Мета магістерської роботи – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність методики етимологічної роботи зі словом у початковій школі.

Вихідною для дослідження стала гіпотеза: інтерес учнів до вивчення української мови значно підвищиться, якщо методика передбачатиме:

•                 добір окремих лексем, термінів і граматичних понять, що сприяють вивченню граматичного ладу мови, для їх етимологізування;
•                 проведення етимологічної роботи з лексемами, написання яких ґрунтується на історичному (традиційному) принципі;
•                 цілеспрямоване формування позитивного ставлення до процесу пізнання мовних явищ, прагнення заглибитися в їхню сутність і доводити пізнавальні дії до успішного результату.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі завдання:

1. Вивчити методичну літературу з вищевказаної теми.

2. Визначити найбільш доцільні форми роботи на уроках української мови з використанням етимологічних вправ і завдань.

3. Розробити нестандартні уроки з використанням завдань на основі етимології слова.

У процесі дослідження використовувалися такі методи:

– теоретичні: метод теоретичного аналізу й синтезу на етапах визначення мети, предмета, гіпотези, завдань дослідження, педагогічних умов формування етимологічних знань в учнів школи; синтезування результатів експерименту, визначення їх наукової новизни;

– емпіричні: педагогічне спостереження і аналіз уроків з огляду на проблему дослідження; індивідуальні бесіди з учителями та учнями школи, анкетування вчителів та учнів, вивчення учнівських робіт, кількісний та якісний аналізи результатів дослідження.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що запропоновано систему методичної роботи над етимологією слова в школі, яка узагальнено відображає зміст і форми педагогічного впливу, що передбачає формування у молодших школярів інтересу до вивчення української мови і зростання продуктивності прцесу навчання.

Практичне значення роботи зумовлене тим, що її результати можуть бути використані під час проведення уроків рідної мови в ЗШ та на заняттях методики навчання української мови у вищих навчальних закладах.

Основні положення, висновки та рекомендації дослідження можуть бути використані в процесі удосконалення шкільних програм та підручників.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, в яких розповідається про науку етимологію в цілому; дібрано етимологічні вправи, які сприяють підвищенню інтереса молодших школіряв до вивчення української мови; висвітлено хід та результати експериментального дослідження; висновків та списку використаних літературних джерел та.

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ЕТИМОЛОГІЇ В ТЕОРІЇ

ТА ПРАКТИЦІ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

 

1.1. Становлення етимології як мовознавчої науки

 

Етимологія (від гр. etymon „істина” і logos „наука”) – розділ мовознавства, який вивчає походження слів.

Слово етимологія вживається також у значенні „походження слова”.

Завдання й основна мета етимології – знайти й пояснити давні (первинні) значення та форми слів. Важливим поняттям етимології є внутрішня форма, тобто спосіб мотивації слова, семантична й структурна співвіднесеність морфем, із яких воно складається, з іншими морфемами. Іншими словами, внутрішня форма – це покладена в основу називання ознака при утворенні нового значення, яке відображає ту ознаку, за якою названо предмет. Внутрішня форма мотивує звуковий вигляд слова, вказує причину, за якою дане значення виражене саме цим словом.

Вибір ознаки, що лежить в основі називання, тобто є внутрішньою формою, не завжди визначається її важливістю. Нею може бути одна з багатьох ознак, яка випадково привернула увагу. Це є причиною того, що в різних мовах один і той самий предмет називається на основі різних ознак.

Порівняймо: укр. швець „той, що шиє”, рос. сапожник „той, хто робить чоботи (рос. сапоги)”, болг. обущар „той, хто робить взуття”, нім „Schuhmacher „той, хто робить черевики”;

укр. веселка пов’язана з веселий, рос. радуга від рад або райдуга „весела дуга”, нім. Regenbogen буквально перекладається як „дощова дуга”;

укр. пролісок „такий, що росте на узліссі”, рос. подснежник „такий, що цвіте під снігом”, нім. Schneeglockchen „сніжний дзвіночок”, англ. snowdrop „сніжна крапля”;

укр. ковзани пов’язане з ковзатися, рос. коньки - з кіньми, нім. Schlittschuhe – з Schlitten „сани” і Schuhe „черевики”.

Є слова з виразною внутрішньою формою, як, наприклад, читальня „приміщення, де читають”, їдальня „приміщення, де їдять”, пральня „приміщення, де перуть” чи назви рослин соняшник, безсмертник, незабудка або назви українських і білоруських місяців лютий, квітень, травень, липень, серпень, жовтень, листопад; сакавік, красавік, жнівень тощо.

Однак більшість слів мають приховану (затемнену, забуту, утрачену) внутрішню форму.

Втрату словом своєї внутрішньої форми, тобто етимологічних зв’язків із спорідненими словами (відповідно й первинного значення), називають деетимологізацією.

Не кожен пересічний мовець здогадається, що слово жінка пов’язане зі словами ген, генеза, генетив і мотивоване значенням „та, яка народжує”, що слово вікно споріднене зі словом око, хист із хитрий, олівець із олово, долоня з долина, що слова початок і кінець мають один корінь, що рос. ожерелье пов’язане зі словом горло, що укр. начальник і польське naczelnik мають різне походження (начальник від начало, а naczelnik від czoio „чоло”), що нім. Elephant „слон” і укр. верблюд походять від одного й того самого слова.

Розрив зв’язку з однокореневими словами наступає внаслідок фонетичних змін (слова початок і кінець походять від одного кореня, в якому чергувалися голосні [о] і [е] – кон/кен; [о] в українській мові перейшло в [І] за аналогією до інших форм цього слова, де [о] було в закритому складі; [к] перед голосним переднього ряду [е] перейшло в [ч], а [єн] за законом відкритого складу перетворилося в носовий голосний [є], який згодом перейшов у [а]) та перебудови семантичних зв’язків (рос. понедельник деетимологізувалося, оскільки неделя „день тижня, коли нічого не роблять (не делают)”, стало використовуватися на позначення тижня).

Деетимологізація уможливлює поєднання слів, які за живої етимології були б неможливими (біла білизна, синя білизна, чорне чорнило, червоне чорнило, рос. путешествовать поездом).

Внутрішню форму слова можна встановити лише шляхом наукового етимологізування, тобто враховуючи закономірності фонетичних, словотвірних і семантичних змін. Забута внутрішня форма, яка відкривається при спеціальному дослідженні, називається етимоном.

Наукова етимологія пов’язана з порівняльно-історичним методом і ґрунтується на шести принципах: фонетичному, семантичному, словотвірному, генетичному, речовому і просторовому.

Фонетичний принцип передбачає врахування фонетичних законів, тобто встановлених закономірностей звукових змін і всередині мови, і в групі споріднених мов. Так, враховуючи зміну дифтонга [аі] на довгий голосний [ё], який згодом перетворився на [ь], перехід [к] в [ц] перед голосним переднього ряду, а також перехід [і] в [е] в російській мові та [і] в українській мові, ми можемо навести такі відповідники: лат. kaina „ціна”, рос. цена, укр. ціна.

Семантичний принцип зобов’язує дослідника відшукати спільність у значеннях етимона й етимологізованого слова, враховуючи закономірності семантичних змін. Так, наприклад, слово лебідь пов’язують із індоєвропейським коренем elb „білий” (лат. albus „білий”, нім. Elba, чеськ. Laba – назва ріки, „біла”) і вважають, що назва ця дана за кольором. Давати назви птахам за кольором – досить поширене явище (синиця, ворона, соловей „сірий,,”та ін.). Значить, така етимологія не порушує семантичний принцип.

Словотвірний (морфологічний) принцип передбачає з’ясування морфемної структури слова. Так, слово пир походить від пити, тому що це не заперечується його морфемною будовою: корінь пи- і суфікс -р (такий суфікс мають слова жир, дар, які відповідно походять від жити і дати).

Генетичний (генеалогічний) принцип полягає в зіставленні слів тільки споріднених мов, тобто в забороні виходити за межі мовної сім’ї.

Речовий принцип передбачає звернення до позначуваних словом реалій і речей, до етнографії. Так, назва квітки братики стає зрозумілою, коли врахувати, що кожна квітка складається з поєднаних двокольорових пелюсток. Етимологію слова червоний можна розкрити лише знаючи, що червону фарбу виготовляли з черв’яків (кошенілі).

Просторовий принцип полягає в урахуванні географічної локалізації слова, що може допомогти встановити, з якої мови запозичене слово.

Від наукової потрібно відрізняти народну етимологію.

Народна (побутова) етимологія – етимологізування за першим випадковим співзвуччям, без врахування фонетичних законів, способів переходу значень, морфемного складу та його змін і переосмислення невідомого (незрозумілого) чи маловідомого слова за випадковою подібністю з відомим і зрозумілим, що призводить до хибного встановлення внутрішньої форми, а часто й до фонетичного „спотворення” слова.

Так, слово козак, яке є давнім запозиченням із тюркських мов, деякі „любителі етимологізувань” пов’язують зі словом коза (мовляв, козаки високо і легко стрибали, як кози).

Слово кооператив у народі нерідко вимовляють, як купиратив, мотивуючи це слово як „місце, де можна щось купити”, а кросівки як красовки, мотивуючи їх як красиві.

Слово сальний у виразі сальний анекдот нерідко зближують із сало („жирний анектот”) , тоді як насправді воно походить від фр. sale „грязний”.

Народною етимологією зумовлена перекручена вимова таких слів, як копитал (капітал), помир (цигарки „Памір”), мілкоскоп (мікроскоп), нервоз (невроз), нерво – патолог (невропатолог); рос. спинжак (пиджак), верояции (вариации), клеветон (фельетон), гульвар (бульвар).

Дуже часто факти народної етимології трапляються в дитячому мовленні, що відзначено К. Чуковським у книжці „Від двох до п’яти”: всадник – „это который в саду”, деревня – „где деревьев много”, кустарник  – „старик, который караулит кусты”, лодырь – „человек, который делает лодки”, мельница – „жена мельника”.

У дитячому мовленні нерідко можна почути слова мазелін (вазелін), вулиціонер (міліціонер), теплометр (термометр).

Відомі випадки, коли слова у спотвореній під упливом народної етимології формі закріплюються в мові. Так, скажімо, рос. свидетель походить від слова вьдьти „відати, знати” і повинно було б писатися як сведетель, однак під упливом більш відомого сучасним мовцям слова видеть стало сприйматися як похідне від нього, чим і пояснюється його теперішнє написання.

Початки етимології ведуть із сивої давнини, зокрема з твору Платона „Кратіл”, який, власне, і започаткував науку про мову і, в першу чергу, етимологію.

Афінський вчений – філософ уперше окреслив рамки проблеми етимологічного аналізу, визначив цілі й напрями етимологічних досліджень.

У Давньому Римі над питаннями, що стосуються походження слів, працював саме Варрон. Він назначав етимологію як частину науки про мову, що вивчає, навіщо і звідки виникли слова. Цей учений у своїх працях передбачає напрямки й ідеї розвитку мовознавства, які розвинулися в етимологічній науці нового часу.

Найдавнішими етимологічними дослідженнями займалися граматики й філософи; перші з них характеризували слова описового характеру, другі – номінативного, хоча вони ще не були істинно науковими. Потрібно було б цілі томи книг, у яких би вмістилися хибні, несуразні, помилкові етимології і дослідження античних учених.

Етимологічні принципи і методи античних авторів зберігалися як у середні віки, так і в епоху Відродження. Вони змінювалися тільки в тому відношенні, що до античних поглядів на походження слів приєднували поняття з біблійних міфів про найдавніші назви й імена.

Зусилля середньовічної етимології зводилися в основному до спроб встановити походження окремих слів. Приклади невдалих етимологій, безпідставне фантазування щодо етимонів зустрічалися в той час набагато частіше, ніж правильні наукові етимологізування. У кожній європейській державі можна було відшукати зразки таких хибних міркувань. Подібні „патріотичні” етимології призводили до намагання пояснити етимони більшості мов світу саме від своєї рідної мови.

Помилкові етимологічні теорії та гіпотези призвели до того, що багато хто почав ставитися скептично, навіть з іронією до етимологічних досліджень.

Але найбільш різкий випад на адресу етимології зробив видатний французький письменник і філософ ХVІІІ століття Вольтер. Він скептично відносився до етимологічних пошуків науковців свого часу і з сарказмом говорив, що етимологія – це наука, в якій голосні нічого не варті, а приголосні варті не набагато більше.

Тобто, про наукову етимологію в епоху Середньовіччя і Відродження можна було говорити лише в тому випадку, коли створилася лінгвістична наука, що мала в своїй основі ясне і чітке розуміння історичного становлення мов та історичних відносин між ними, відкривала закономірності їх змін у розвитку і не посилалася на химерні випадкові здогади, виробляла точні поняття з етимології слів у кожній лінгвістичній системі.

Мета етимології – „відтворити у слові його первинну форму”, – писав у 1843 році Ф. Діц (основоположник романської філології) у вступі до свого етимологічного словника [3].

Повільно, невпевнено у ХVІІ – ХVІІІ столітті етимологія почала розвиватися як наука загальноєвропейського значення. З’являються перші спроби укладання етимологічних словників. Такими є, наприклад, „Етимологічний словник французької мови” – Г. Менада (Париж, 1650, 1664, 1750 р.р.); „Нові міркування про кімерську мову” П. Сюв (1663 р.).

Найдавніші спроби української етимології також відбувалися на випадковій зовнішній подібності слів і були типовими для мовознавчої науки аж до середини ХІХ століття.

У системі освіти ХVI – XIX ст. етимологія як розділ граматики посідала одне з найважливіших місць, оскільки її вважали засобом, за допомогою якого можна досягти усіх інших знань.

Власне наукова етимологія в Україні починається з діяльністю О.Потебні. Він будує етимологію на засадах порівняльної граматики, використовує значний історичний і фольклорний матеріал.

Над проблемами етимології в сучасному мовознавстві працюють наукові відділи історичної лексикології Інституту української мови й Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України.

 

1.2. Сутнісна характеристика поняття „етимологія”

 

Аналіз української лексики з погляду її походження, що передбачає з’ясування генетичного складу, основних шляхів формування від першоджерел до сучасного функціонування, і є предметом етимології. Як зазначено в тлумачному словнику, „наука етимологія зародилася в давньогрецькій філософії, сам термін етимологія ввели в науковий обіг стоїки – представники філософської грецької школи (ІV ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.), стверджуючи, що нема такого слова, для якого не можна було б вказати певного походження. Дослідження істини, яка в давній Греції позначена словом „етимон”, і було названо етимологією” [40].

За М. П. Кочерганом, „етимологія (від гр. etymon „істина” і logos „наука”) – розділ мовознавства, що вивчає походження й минулі етапи розвитку слів та морфем певної мови або групи мов, пояснення походження якогось слова за допомогою зіставлення його із спорідненими словами тієї самої або іншої мови” [6].             

Основним завданням навчання мови вважають розвиток мовлення учнів. А найважливішим з його аспектів є збагачення словникового запасу.

Аналіз програм загальноосвітніх шкіл переконує, що розділ “Лексика” нещодавно введений у програму початкових класів, ще недостатньо зорієнтований на її вивчення з погляду історичного розвитку. Ознайомлення з походженням слова, зі значенням його назви надасть змогу вчителеві не голими та абстрактними закликами до учнів, лозунговим спонуканням вчити украънську мову, а мудрістю самого слова виховувати потребу оволодівати нею; зуміє розкрити комунікативний зміст мовного навчання й виховання, орієнтований на спілкування, на вплив, дію і сприймання слова.

За словами відомого мовознавця О.Д.Пономарьова, „етимологічна робота зі словом, або етимологізація слова має велике загальнокультурне значення у вивченні рідної мови: вона допомагає учням усвідомити її як суспільне явище”[44].

Тому в поняття інтерес до мови ми вкладаємо ширший зміст, аніж вибіркове ставлення до предмета, розглядаючи його в контексті виховання мовної особистості, – формування мовної здатності дитини, її мовотворчості, досконалого володіння мовними навичками і уміннями, сформованості у неї потреб пізнавати мовні явища. Таким чином, дослідження проблеми етимологічної роботи зі словом як засобу формування інтересу молодших школярів до вивчення української мови зумовлене станом мовної освіти в Україні.

Не можна забувати про закономірність впливу мови на естетичне виховання, адже, мовлення вміщує сліди уявлень цілого народу і окремої людини про світ, відображає його історичне життя. У слові сконцентрувався досвід людства, в усьому його багатстві і різноманітності.

Шлях до витоку слова довгий, не зовсім звичайний і простий. І чому перед учителем постає питання: а чи буде знайомство з етимологією цікавим для учнів, чи не буде це зайвим навантаженням?

Щоб отримати відповідь на це питання, треба спочатку визначити: що передбачає знайомство з етимологією слова?

По-перше – це фантастичні мандри у часі і просторі, а яка ж дитина відмовиться стати таким мандрівником?

По-друге – безліч запитань і пошук відповідей. І це дітям цікаво - хто не мріяв у дитинстві стати дослідником і отримати відчуття творчого задоволення, яке можна порівняти з відчуттям, коли моряк відкриває невідомі землі, а астроном - зірку.

По-третє, етимологія – це зустріч з надзвичайно дивовижними фактами історії – діти із задоволенням будуть дивуватися, сміятися, пишатися своїми новими відкриттями.

Звісно, вчитель повинен пам’ятати, що для молодшого школяра етимологічний розбір слова, як правило елементарний, з великими спрощеннями і, навіть, деякими неточностями, з опорою майже виключно на мовленнєве чуття. У початковій школі треба добирати слова з чіткою морфологічною та історично складеною словотворчою структурою. Наприклад, етимологія слова „абетка” представляє собою словотворчу кальку грецького “alfabetos” і його пряме запозичення. Те саме можна сказати про етимологію прикметника „оранжевий”. Походження цього слова пояснюється як запозичення з французької мови, де слово „orange” означає „апельсин”, а значить оранжевий колір – колір шкіри апельсину.

Зрозумілою буде для молодших школярів етимологія тих слів, про які треба повідомити лише їхнє давнє значення. Наприклад, день тижня „неділя” завжди означав вільний від роботи день, який проводять у відпочинку, без діла, в цей час немає діла, отже „не діло” дало назву дня „неділя”.

Нескладним і цікавим завданням для учнів є визначення образу, який був покладений в основу слова як назви. Адже назва будь-якого об’єкта завжди є мотивованою. Речі і явища називають за характерними ознаками, інколи не зовсім суттєвими, але достатніми для того, щоб відрізнити одне від іншого. Наприклад, значення слова „корова,” пов’язане з образом, покладеним в основу назви „рогата”, „та, що має роги”. Зіставивши цей образ з латинським „cornu”, що значить „ріг”, стає зрозумілим, звідки прийшло до нас слово „корова”. Можна також використовувати для етимологічного аналізу слова, які відновлюють забуте значення. Виявляється, кімната була названа так тому, що спочатку це було приміщення з каміном („caminata” латинською). Таким чином, встановивши походження слова „кімната”, ми розуміємо, що тепер так називають приміщення для проживання, навіть, якщо в ньому немає каміну. Отже, такі посильні довідки про походження слів, доречні і вмілі мандрівки до витоків слова дійсно є одним із засобів розвитку пізнавальних інтересів та творчого мислення молодших школярів.

Якщо говорити про компетентнісно – орієнтований підхід до навчання у сучасній школі, то етимологічні хвилинки на уроках можуть стати одним з продуктивних методів та технологій навчання.

 

1.3. Активізація пізнавальної зацікавленості учнів до уроків української мови на основі етимологічних знань

 

Слово входить до активного словника школяра  лиш тоді, коли він добре розуміє його значення, усвідомлює правильність граматичних форм, структуру словосполучень та речень, тобто воно закріплюється у пам’яті учнів лише через активне застосування у мовленні.

Розширювати та збагачувати мовний запас учнів, спонукати їх вживати у мові яскраві влучні вирази народної мудрості покликані уроки, на яких значної уваги приділяємо етимології.

Відповісти на питання про походження слів в одних випадках можливо без особливих зусиль, а в інших – виникнення слів залишається зовсім незрозумілим. Наука про походження слів насамперед пробуджує творчу думку і фантазію людини, а саме це на сьогодні дуже потрібно школярам.

Уроки, на яких вивчається етимологія слів, допомагають дітям стати всебічно обізнаними в різноманітних галузях знань людини. Тому метою таких уроків є збагачення словникового запасу учнів, поглиблення відомостей про неологізми, синоніми, антоніми, слова іншомовного походження. Важливо не просто збільшувати словниковий запас учнів, але й розвивати уміння користуватися виражальними можливостями слова для точної передачі думки. Такі уроки вчать дітей вводити слова в словосполучення, речення, а ще краще - в зв’язне висловлювання, в текст, нехай то буде усна чи писемна форма мовлення. Цей предмет розкриває перед школярами багатство, образність слова, показує скарби української мови, її розвиток, збагачення, розквіт; навчає учнів вживати найбільш вдалі слова для вираження думки.

Етимологічна робота дає змогу пояснити значення та важливість знання рідної мови, виховує любов та повагу до української мови, до історії її розвитку; залучає учнів до мистецтва слова, допомагає їм пізнати світ та самих себе. Вивчення етимології слова дає змогу сприймати мову різнобічно – емоційно, пізнавально, інформативно, аналітично. А отже, розповідати про походження слів можна не тільки на уроках української мови, а й на уроках природознавства, математики, образотворчого мистецтва тощо.

Етимологічна робота зі словом надає кожному етапові уроку неповторності, яку містить у собі кожне слово. Невеличкий екскурс в історію слова буде доречним на різних етапах уроку.

Наприклад, етимологія слів на етапі мотивації навчальної діяльності дає змогу сфокусувати увагу учнів викликати інтерес до обговорюваної теми, зробити „місточок” для представлення теми уроку. Доречно проводити цю роботу і під час хвилинки каліграфії, і під час словникової роботи, і коли підбиваються підсумки уроку. На етапі закріплення матеріалу можна використовувати інформацію про походження слів для диференційованої роботи з учнями. Наприклад, доки йде робота на закріплення навичок читання, учні з високим рівнем читацьких умінь готують повідомлення про походження того чи іншого слова.

Подорож у Країну слова на уроках слід розпочинати дуже обережно. Спочатку необхідно виявити рівень мовленнєвої підготовки учнів і на цій основі планувати на кожному уроці роботу над словом і словосполученням, образним висловом, точністю й доречністю їх вживання, розвивати в учнів уміння свідомо підходити до правильного оформлення власної думки, виховувати інтерес та увагу до слова в процесі оволодіння граматичним матеріалом.

У процесі етимологічної роботи діти вчаться осмислювати зміст слів, добирати слова, близькі та протилежні за значенням, проводити спостереження за словами, вжитими у прямому та переносному значенні за випадками багатозначності слова, розрізняти слова близькі за значенням, але різні за значенням у російській та українській мовах.

У системі лексичних вправ найважливіше місце належить словниково-стилістичним. Це, зокрема, завдання на уточнення значення та походження слів шляхом установлення зв’язку з відповідними поняттями. Розуміння значення слів та їх правильне вживання є дуже важливим для маленьких учнів, бо виховує мовне чуття, смак до художнього слова.

Ефективним прийомом розкриття походження і значення слова на уроках є використання „Тлумачного словника”. Передусім необхідно навчити дітей користуватися словником, переглянути принципи, на основі яких будується пояснення та походження слова. Після того, як учні навчаться знаходити пояснення слів за допомогою вчителя, необхідно частіше звертати їх увагу на словник, проводити пошук необхідних відомостей самостійно. До уроків слід мати у класі всі види словників, щоб до кінця 4 класу учні навчилися ними користуватися.

Отже, плануючи етимологічну роботу на уроці, визначаючи його мету, рекомендується зазначати, з якими новими словами учні ознайомляться на уроці, як буде побудовано процес їхнього засвоєння і активізації. Лише за таких умов ця робота матиме ефект.

 

1.4. Використання етимологічних вправ у початкових класах для пропедевтичного розуміння лексичного значення слова

 

Основним засобом поповнення словникового запасу є словникова робота, об’єкт якої – слова, незрозумілі для учнів не тільки в орфографічному, а й у семантичному плані. Аналіз прийомів словникової роботи в школі спонукав мене до висновку, що збагаченню словникового запасу учнів сприяє звернення до етимологічного матеріалу.

Що прийнято розуміти під словниковим запасом окремої людини?

Кожен, хто говорить – дорослий чи дитина – володіє незначною частиною лексики рідної мови, вона і складає його особистий словниковий запас. Слово є елементом словникового запасу тільки в тому випадку, коли воно у свідомості людини (мовця) співвідноситься з відомою реалією або з відомим поняттям.

Чи вистачає молодшому школяреві тієї кількості лексичних засобів, якими він користується?

Так, якщо говорити про ті лексеми, які він чує і якими користується в повсякденному житті. Але їх недостатньо для вираження почуттів, думок, а під час навчання в школі – для розуміння навчального матеріалу.

Дослідники мови молодших школярів вважають, що наслідком недосконалості їхнього словникового складу є:

•                 тавтологія;
•                 неадекватність слова і поняття;
•                 неточність вживання слів у мові;
•                 невміння стилістично диференціювати добір лексики при конструюванні тексту;
•                 невдале використання тропів та інших засобів мовлення.

Зауважимо, що недостатнє використання лексики впливає на збіднення синтаксису. Бідність словника нерідко заважає й успішній роботі в галузі орфографії. При перевірці правопису ненаголошених голосних школярі часто не знаходять необхідних перевірних слів, тому що їх немає в активному словнику учнів.

Процес засвоєння дитиною лексичного значення слова можна охарактеризувати так:

•                 не знає значення слова, оскільки воно відсутнє в її активному словнику;
•                 вживає слово у своєму мовленні, проте неточно розуміє його значення і припускається різного роду помилок у його використанні;
•                 не пам’ятає самого слова, але знає його значення, розпізнає його в тексті і правильно пояснює;
•                 у випадку незнання потрібного слова може створити своє;
•                 знає і вживає слово тільки в прямому лексичному значенні.

Основним завданням словникової роботи в початковій школі має бути збагачення словникового запасу учнів. Робота над орфографічною грамотністю молодших школярів повинна йти в контексті збагачення їхнього словникового запасу.

Збагачення словникового запасу учнів має відбуватись у двох напрямах: парадигматичному – поповнення й удосконалення лексики учнів і синтагматичному – використання зі свого словникового запасу потрібних слів у процесі створення зв’язних висловлювань.

Основним прийомом словникової роботи, розрахованим на усвідомлене розуміння орфографії слова, а також його застосування, вважається використання етимологічних знань.

На уроках української мови у початкових класах під час ознайомлення з новими словами можна використовувати елементи етимологічного аналізу – ефективного прийому збагачення словника молодших школярів, який може стати важливим способом пояснення значення та правопису слів та розвинути інтерес учнів до вивчення української мови.

Методисти виділяють чотири етапи етимологічного аналізу слів: підготовчий, орієнтувальний, закріплювальний, етап контролю та самоконтролю.

На підготовчому етапі відбувається ознайомлення дітей зі словниковим словом, з’ясовується та уточнюється його лексичне значення. Учні вчаться орфографічно та орфоепічно його промовляти, формується вміння свідомо знаходити орфограму. Учитель може познайомити молодших школярів з етимологічною довідкою до виучуваного слова. Учні отримують перше уявлення про досліджуване слово.

Наприклад, вивчаючи написання слова портфель, учитель може запропонувати учням перевірити написання другої букви у слові за допомогою орфографічного словника. Потім постає питання про те, чому цей предмет отримав таку назву. Після гіпотез учнів педагог може пояснити, що слово портфель утворилося від французького слова порт –„нести” і фель – „аркуш”[3].

Орієнтувальний етап. На цьому етапі об’єктом є слово, а метою –правильність та усвідомленість його написання. Працюючи над лексемою портфель, діти шукають орфографічну підказку. Отже, за допомогою етимологічної довідки вони зрозуміли, що другу букву можна перевірити словом порт. Після цього словникове слово записують.

На цьому закріплювальному етапі виробляються такі орфографічної навички як свідомість і правильність. Їх можна формувати за допомогою різноманітних вправ. Вправи, які пропонуються на цьому етапі, спрямовані на практичне застосування знань та вмінь, які складають базу орфографічної навички.

Метою етапу контролю та самоконтролю є виконання робіт творчого характеру, які сприяють мовленнєвому розвитку учнів, а також підвищенню їхньої грамотності написання слів, до яких давалися етимологічні довідки [24].

Отже, можна стверджувати, що етимологічний аналіз допомагає осмислити слова; підвищує правильність та точність запам’ятовування написань; дає змогу перетворити словникові слова на ті, що можна перевірити; допомагає узагальнити раніше не пов’язані у свідомості учнів лексеми у зручні для запам’ятовування групи з чіткими семантичними та словотвірними зв’язками між елементами.

 

 

РОЗДІЛ 2

ОРГАНІЗАЦІЯ І ЗМІСТ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

 

2.1. Констатувальний та формувальний етапи експерементального дослідження

 

Мета експериментального дослідження полягала у тому, щоб сформувати та удосконалити в дітей інтерес до вивчення  мови на основі етимологічних знань, здійснити аналіз використовуваних у вітчизняній методиці програм і підручників української мови з погляду наявного в них етимологічного матеріалу, провести спостереження уроків учителів-практиків з метою аналізу використання ними етимологізації лексем і термінів як засобу формуванняу молодших школярів інтересу до вивчення української мови; ввести в навчальний процес нові види і форми роботи, з метою підвищення у молодших школярів інтересу до вивчення мови;  дослідити пізнавальну реакцію молодших школярів на новий мовний матеріал етимологічного змісту, зробити якісний аналіз.

Експеримент проводився протягом 2016 – 2017 навчального року серед вчителів та учнів Червонотоківської ЗШ І-ІІІ ступенів .

При проведенні педагогічного дослідження було враховано:

•                 програмні вимоги;
•                 методичні рекомендації щодо проведення уроків рідної мови та використання етимологічних вправ;
•                 фізіологічні та індивідуальні особливості третьокласників.

У підручниках української мови для початкової школи недостатня кількість лексичного матеріалу, що спирається на етимологію слова. Тому потрібно впроваджувати використання етимологічних вправ та завдань, які б формували інтерес до вивчення мови. Це і стало передумовою експериментального дослідження.

Аналіз показав, що етимологічні знання інтегровані в більшість навчальних  дисциплін, передбачених базовим навчальним планом початкової освіти, – вивчення етимології в сучасній школі має полідисциплінарний та міждисциплінарний характер.

З’ясувалося також, що питання етимології майже не закладено у навчальні програми з української мови, тому етимологічна робота на уроках має локальний характер. Незважаючи на це, у деяких підручниках мови і читання 1-4 класів міститься етимологічний матеріал (у підручниках мови – 1,7%, у читанках – 6,3 %), який дозволяє ознайомити молодших школярів із найпростішими відомостями з історичної лексикології української мови (М.А.Білецька, М.С.Вашуленко, Н.Й.Волошина, І.П.Гудзик, О.І.Мельничайко, О.Я.Савченко, Н.Ф.Скрипченко, Л.В.Скуратівськийта ін.).

Провівши анкетування вчителів початкових класів виявлено, що 92,7 % опитаних визначають етимологію лексем і термінів як фактор, що створює педагогічні умови формування інтересу в учнів до вивчення рідної мови, а саме:

– наявність новизни у змісті навчального мовного матеріалу та в самому підході до його опрацювання;

– забезпечення відповідності між змістом, обсягом, складністю цього матеріалу та пізнавальними можливостями молодших школярів;

– використання у мовній діяльності учнів (вимова, правопис) якісної додаткової інформації про слово в процесі його етимологізації.

В основу нашого експерименту покладене припущення, що використання розробленої нами системи вправ, пов’язаних з роботою над лексичним значенням слова, позитивно вплине на мовленнєвий та інтелектуальний розвиток молодших школярів.

Успішне навчання учнів початкових класів залежить від рівня опанування ними загально-навчальними уміннями і навичками, чільне місце серед яких займають уміння правильно визначати лексичне значення слів і, відповідно, вдало вживати слова у власному мовленні, правильно використовувати лексичні сполуки, фразеологічні звороти.

Найбільше можливостей для розвитку таких умінь учні початкових класів мають на уроках рідної мови та читання. А знання і вміння, здобуті на уроках рідної мови та читання, знаходять застосування і на інших шкільних предметах, і в повсякденному спілкуванні школярів.

Уміння тлумачити лексичне значення повнозначного слова належить до умінь універсального характеру, оскільки потребує відповідної мовної, комунікативної та логічної підготовки.

Людина реалізує це вміння протягом усього свого свідомого життя, бо мова – це живий суспільний організм, який безперервно оновлюється за рахунок зміни лексичних одиниць та семантичних зрушень у складі лексеми.

Перед початком дослідження учням початкових класів 3-А (експериментальний) і 3-Б (контрольний) було запропоновано визначити лексичне значення таких слів: жито, зразковий, балка, китиця, смарагдовий, чорногуз, педіатр.

Завдання передбачало з’ясування лексичного значення вже відомих слів з різних прошарків лексики (загальновживаної, власне української та запозиченої), багатозначних слів та омонімів.

Перевірка виконаних учнівських робіт показала що, значна частина учнів не вміє тлумачити значення правильно, хоча нерідко використовує лексему доцільно, учні не знають прийомів тлумачення, не можуть проаналізувати конкретність почутого тлумачення.

Жоден з учнів не впорався із завданням повністю. Лише два слова правильно з’ясовані більшістю учнів класу. Це – українське за походженням – чорногуз (76%) та запозичене – педіатр (18%), оскільки з цими словами учні часто зустрічаються в повсякденному житті. Лексичні значення цих слів знають, але пояснити не можуть. Так, слово „зразковий” учні вводять у контекст (96%), про слово „жито” зазначають лише, що це рослина (48%), а яка саме і для чого вирощується, не з’ясовують. Омонім „балка”тлумачать лише, як „яр, заглибина” (52%). Жоден учень не зазначив, що  це ще й „брусок”. Багатозначне слово „китиця” пояснюють контекстуально: „китиця винограду”, „китиця від хустки”, „китиця горобини”.

Аналіз отриманих даних свідчить, що найкраще учні можуть визначити лексичне значення слів у контексті.

Проведений експеримент дав змогу виявити причини помилок при тлумаченні.

По-перше, мовці не можуть з’ясувати лексичне значення, оскільки незнайомі зі словом, не використовують його у власній мовленнєвій практиці (тобто через бідність словника);

по-друге, учні мають нечітке уявлення про лексему, знають, що таке слово в мові є, однак у власній мовленнєвій діяльності ним не послуговуються; по-третє, учні використовують лексему у власному мовленні доречно, хоча визначення дають неповне чи частково правильне, оскільки не навчені тлумачити лексичне значення з урахуванням логічної та лінгвістичної характеристики слова.

Безперечно вчитель не повинен вимагати однакового рівня опанування всієї лексики, що зустрічається в шкільних підручниках чи художніх текстах: має діяти принцип частотності, доступності, відповідності інтелектуальним можливостям мовця, значимості для формування мовленнєвої компетенції.

Отже, основний етап експериментального дослідження (формувальний) передбачав розробити й апробувати методику навчання формуючого експеременту з опорою на етимологію слова.

В організації експериментального дослідження з використанням етимології лексем враховувався змістовий аспект програмового матеріалу і способи навчальної діяльності учнів у процесі вивчення української мови.

Розроблені навчально-пізнавальні завдання з етимологічним змістом становлять основу дидактичної мети експериментального навчання, результатом якого є стійкий інтерес учнів до української мови.

Основні форми роботи з лексемами на уроках читання і української мови були такі: бесіди про походження слова і його первісне значення; робота над легендами, про етимологію антропонімів, топонімів, фітонімів, гідронімів та зоонімів; етимологічний аналіз слів; етимологічні казки, ребуси та кросворди; етимологічні  мовні ранки та конкурси; опрацювання етимології назв граматичних термінів.

На уроках читання в експериментальних класах розглядалася етимологія антропонімів на підготовчому етапі до сприймання нового матеріалу.

Вся ця методична робота передбачала ряд особливостей, так як вона:

•                 слугувала додатковим засобом цілісного впливу на особистість молодшого школяра;
•                 організовувалася в системі взаємозв’язку між різними чинниками навчально-виховного процесу;
•                 передбачала підсилення емоційного впливу мовного матеріалу на його сприймання молодшими школярами.

Для більш детельного розуміння вищесказаного, наведено приклад використовуваних легенд про походження назв антропонімі, зоонімів та про етимологію назв граматичних частин мови.

Легенда про лелеку

Це давня легенда. Колись на світі панували звірі, а люди тільки-тільки з’явились з глини. Дуже-дуже давно, коли народилась перша дитина, зібрались усі звірі, птахи та риби і стали радитись: а хто ж принесе її батькам. Першим вийшов цар звірів Лев, і сказав: – так, як я є царем над усіма звірами, попрошу доручити цю справу саме мені. Я сам принесу людям їхнього первістка.

Усі погодились, але виникла проблема, потрібно було далі перенести дитину через Море-Океан. Лев не міг впоратись сам. Тоді з води випірнула Риба-Кит і мовила: – я перенесу людське дитя на своїй спині, хай Лев тільки донесе його до Моря-Океану.

Добре,- сказали звірі. – Але за Морем-Океаном є великий непрохідний Ліс-Праліс, потрібно якось перенести немовля і через нього.

Тут наперед вийшов чорний Орел. – Я перенесу через Ліс-Праліс.

Звірі погодились, та старий Вовк заперечив: – ти Орле, – сказав він, – незаперечно, самий сильний і сміливий птах, літаєш вище усіх, але Ліс-Праліс дуже великий. Чи вистачить тобі сил донести дитину, подолавши таку відстань? Орел задумався. Так, він самий сильний, літає найвище, його усі бояться, та віддаль була дійсно великою.

– Гаразд, – погодився Орел. – Дійсно, це для мене може стати перешкодою. Тому, замість мене полетить Лелека. Він долає дуже великі відстані, він подужає.

Наперед вийшов білий-білий Лелека. Поклонився усім присутнім, та подякував за честь і довіру.

– А для того, щоб тебе ніхто не посмів зачіпати чи ображати по дорозі, –мовив далі Орел, – я дам тобі свою відзнаку.

І провів своїм чорним крилом по крилі Лелеки. Кінчики крил білого Лелеки почорніли – тепер усі знали, що то ознака Орла, і не варто зачіпати цю птицю.

На тому й порішили.

Так, як час був уже пізній, вирішили відправити усіх в дорогу наступного ранку.

А зранку впав сніг – прийшла Зима.

Звірі знову зібрались і зажурились. Як бути тепер? Зима, Сніг та Мороз можуть зашкодити.

Думали, думали і вирішили, що необхідно сповити дитину в білі пелюшки. Саме білий колір захистить, зігріє та сховає немовля від зимової негоди. Та і Лелека також білий – зима його не помітить.

Так і зробили звірі. Спочатку Лев приніс дитину до Моря-Океану, потім Риба-Кит несла її на своїй спині, а далі Лелека переніс через Ліс-Праліс. Немовля було закутане в білі пелюшки і Зима не помітила ні її, ні білого Лелеку. А чорні відзнаки на крилах птиці відлякували недоброзичливців.

З того часу і повелось, що дітей нам приносить Лелека, бо люди його бачать останнім. Насправді ж до цієї справи причетні і інші звірі, як от Лев чи Риба-Кит. І навіть, коли настає Зима, вона не може завадити. Тому, що білий колір ховає усіх від її негод. А Лелека прилітає і взимку, просто його не видно...

 

Легенда про місто Львів

Старі літописи повідомляють, що місто Львів у 1256 році заснував князь Данило Галицький. Однак львів’яни про походження свого міста люблять розповідати романтичну легенду. Колись дуже давно, коли ще Львова не було, довкола гір тулилися села. Гори були вкриті лісами, і селяни знаходили там надійний сховок від ворогів. Та от настала якась лиха пора – почали пропадати люди. Не відразу виявилося, що людей викрадає лютий лев. Він підстерігав свою здобич на одній з гір, де мав свою печеру, а потім зненацька стрибав і вбивав одним ударом лапи. Після цього спокійно волік у печеру і з’їдав.

А що чинив це лише тоді, коли бачив людину на самоті, то довго ніхто й здогадатися не міг про його існування. Вистежив лева один старий мисливець. Він по слідах прочитав, що на горі живе якийсь страшний звір і то, певно, він убиває людей. Мисливець сховався на дереві з запасом харчів і води та сидів там три дні й три ночі, аж поки не побачив на власні очі велетенського хижака. В селах зчинився переполох. Вже ніхто не наважився наодинці вирушати в дорогу, ба, навіть наближатися до тієї гори. Та це не помогло, бо зголоднілий лев почав прокрадатися поміж самі хати і там нападав на людей. Які лише пастки для нього не готували, яких лише способів не вигадували – нічого не помагало. Чутка про лютого лева розлетілася по всіх околицях. І от врешті з’явився хоробрий лицар, який відважився убити лева.

Він приїхав із самого Києва. Усі збіглися на нього поглянути і з нетерпінням чекали, коли ж він рушить на звіра. Та лицар не квапився.

Перше, що він зробив, це переговорив з місцевими ковалями й замовив у них такі лати, щоб їх жодна потвора роздерти не могла. День і ніч ковалі кували лицарські лати, а вранці з’являвся лицар, брав ті лати в обидві руки, вдаряв їх об коліно і лати розламувалися. Лицар, сумно зітхаючи, покидав кузню, а ковалі знову бралися до роботи. Тим часом лицар ішов до іншої кузні, де кували меча. Там також кипіла робота без перепочинку. Лицар брав свіжовикутий меч, кілька разів змахував ним у повітрі, а тоді з силою бив по кувадлі. Меч розлітався на друзки, а лицар, похнюпившись, плентався до шинку. Там він сидів за пугарем вина і думав, як же подолати лева без надійних обладунків? Одного разу забрів до корчми пустельник. Він якраз мандрував до Києва на прощу і зайшов підкріпитися. Ото він побачив зажуреного лицаря та й питає у корчмаря: – Чого той лицар такий сумний? Корчмар оповів, яка біда запанувала в їхніх краях, а пустельник і каже: – Я знаю, як викувати лицареві обладунок, щоб ніяка звірина його не пошкодила. Лицар, як почув ті слова, враз голову підвів. – Треба, – каже пустельник, – лати й меча скропити кров’ю невинної панни. Отоді ніяка сила їм не буде страшна. Всі, хто був у корчмі, завмерли, гарячково обмірковуючи слова пустельника. – Тут таке діло, – сказав корчмар, – що треба громаду зібрати і порадитись. Самі ми цього не подужаємо. От вони вдарили в дзвони і зібрали громади з навколишніх сіл.

Пустельник став перед ними й повторив те саме, що в корчмі. Нікому й на думку не спало засумніватися в словах такого поважного чоловіка. Одна біда – де таку панну взяти. Воно, звичайно, багацько дівчат є, але хіба котрась погодиться свою кров віддати? – А й не треба, щоб одна аж стільки крові пожертвувала, – каже пустельник. – Нехай зберуться усі дівчата, і проколять собі голками мізинні пальці, то по крапельці-дві вцідять. Так вони і зробили. Усі дівчата зійшлися до казана, якого встановлено було під кузнею, і почали кров свою скапувати. Котра одну краплю давала, котра – дві, а котра й удесятеро більше не шкодувала. Незабаром у казані назбиралось стільки крови, що ковалі змогли у ній лати скупати і меча загартувати. Лицар узяв лати, вдарив об коліно, – а вони ані не зігнулися.

Тоді він мечем як рубане по ковадлі – так ковадло й розкололося. – Ну, тепер, – каже, – я готовий. Вбрався він у ті лати й пішов до левиної печери. А лев був добряче виголоднілий і саме збирався на лови. Коли дивиться – здобич йому сама у пащу йде. Лев заревів, вишкірив ікла та з розгону кинувся на сміливця. Не встиг той і мечем змахнути, як лев уже впав на нього усіма своїми чотирма лапами. Тільки лати цей удар витримали, а лев даремно пазурі поламав. Лицар змахнув мечем і відрубав леву голову. Наштрикнув її на меча й поніс показати людям. З тих пір цю гору так і прозвано було горою Лева. І місто таку ж назву дістало.

 

Легенда про Україну

Колись давно Бог створив народи і кожному наділив землю. Наші ж предки кинулися пізніше, але землі їм уже не дісталось. От вони й прийшли до Бога, а він у цей час моливсь, і вони не сміли йому щось сказати. Стали чекати. По якійсь хвилі Бог обернувся, сказавши, що вони чемні діти, хороші. Дізнавшись, чого прийшли до нього, запропонував їм чорну землю. „Ні, – відповіли наші предки, – там уже живуть німці, французи, іспанці, італійці”. „Ну, тоді я вам дам землю ту, що залишив для раю, там є все: річки, озера, ліси, пустелі. Але пам’ятайте, якщо будете її берегти, то вона буде ваша, а ні – то ворога”.

Пішли наші предки на ту землю, оселились і живуть донині. А країну свою назвали Україною.

 

 

 

Іменник

Що це за частина мови – ім’я, яку називають стародавні вчені? Нині такої частини мови наче й немає. Але ж є іменник, прийменник, займенник – назви, до яких входить частинка імен- (ймен-). В античні часи частина мови ім’я означала не тільки іменник, а й прикметник та числівник – об’єднувала ту групу частин мови, яку ми називаємо іменними частинами.

Назву іменник почали вживати з1873 року. Її першим використав О. Партицький. Проте й після цього деякі граматики й далі називали іменник сущником. Навіть правопис 1926 року іменник назвав речівником”[8].

Дієслово

Більшість речень має дієслово – присудок. Якщо в реченні тільки називаються предмети або явища, то, це називне речення. Очевидно, стародавні греки теж знали про це, бо слідом за ними дієслово спершу називали реченіє. Назва ж дієслово з’явилася відносно недавно. І українські, й російські граматики називали дієслово Р’Ьчь (укр. річ, рос. речь).

У 1591 р. у граматиці Адельфотес з’явилася назва глагол, яка й залишилася в російській мові. Назва ж дієслово молодша від назви глагол на 270 років. Живе вона в українській мові з 1862 року. Її творцем був мовознавець П. Дячан ”[8].

Прикметник

Назва прикметник з’явилася в підручнику Я. Головацького „Граматика руского язика” (Львів, 1849 рік). Отже, їй понад 150 років [8].

Числівник

Назва цієї частини мови з’явилося 1865 року. Її першим ужив П. Дячан у своїй граматиці [8].

Прислівник

Назву першим ужив О. Партицький 1873 року. У його граматиці разом з назвою прислівник народилися граматика, морфологія, синтаксис, назви іменник і прийменник[8].

Щоправда, інші тогочасні вчені відстоювали назву придієслівник, вважаючи її вмотивованішою [8].

Займенник

Граматисти називали цю частину мови містоймення. І хоч Г. Шашкевич 1865 року вжив назву займенник, інші дослідники й далі називали її містоймення. Тому 1914 року І. Нечуй-Левицький у своїй граматиці з гумором зазначав: „Відомо, що слово місто – город, і вийшло городойменник. Чом, пак, не селойменник – і відстоював назву займенник, яка згодом і закріпилася в українському мовознавстві”[8].

Сполучник

Сполучники – це службові слова. Головна їх функція – зв’язок слів у реченні або частин (простих речень) у складному реченні. Система сполучників, що існує в сучасній українській літературній мові, упродовж тривалого часу збагачувалася й удосконалювалася. З 29 сполучників, зафіксованих у мові пам’яток, збереглося лише 8: а, і, бо, або, але, ані, ні, аби. Деякі дійшли у зміненій фонетичній формі: ніж, що, щоб.

Сполучник як частина мови виокремився ще в античній Греції. Арістотель вирізняв у мові імена, дієслова і сполучники. Наші предки називали сполучник

злучником, союзом. Уперше термін сполучник ужив О. Огоновський у 1889 році [8].

Частка

Частки, як відомо, надають різних смислових відтінків значення словам, словосполученням і реченням, а також беруть участь у формо- та словотворенні. Стародавні латиняни називали частку partikula. У нашій мові термін частка з’явився тільки 1926 року. Закріпив його“Український правопис” того ж року[8].

 

 

Вигук

Слова, що передавали почуття, граматики минулих століть називали межислівцями. 1907 року Є. Тимченко вжив термін вигук. Сучасні назви частин мови були затверджені правописами 1934, 1940, 1946, 1990, 1993 pp. [8].

 

Одним із цікавих видів роботи над етимології слова були мовні конкурси. Їх можна проводити на окремих уроках присвячених дню мови та українському писемству. Такий вид діяльності буду дуже цікавим для дітей 3-4 класів. Для більш детального розуміння, пропонується зразок такого уроку.

Тема. Походження (етимологія) слова. Етимологічний словник української мови

Мета:

– ознайомити учнів з етимологією як розділом мовознавчої науки; з етимологічним словником; формувати вміння аналізувати походження слів, працювати з етимологічним словником; формувати лінгвістичну, інформаційну, пізнавальну, комунікативну компетенції;

– збагачувати словниковий запас учнів, сприяти розвитку інтелектуальних та творчих здібностей, за допомогою мовленнєво-комунікативного дидактичного матеріалу сприяти загальному мовленнєвому розвиткові особистості школярів;

–виховувати стійкий інтерес до походження та історії слів рідної мови, здійснювати цілеспрямоване патріотичне виховання учнів.

Обладнання: картки (структура проекту, пам’ятки), етимологічний словник.

Тип уроку: урок-проект.

Хід уроку

I. Організаціяучнів до уроку

Психологічна настанова

Учитель. На думку Анни Ахматової, серце вгамовується правильним диханням, а чорні думки – вірою в друзів. Вдихніть повітря на повні груди, а потім видихніть. Візьміть руку сусіда по парті і потисніть її, скажіть сусідові щось приємне.

II. Повідомлення теми й мети уроку

•  Послухайте текст. Що нового ви дізналися? Сформулюйте тему та мету уроку.

Яка людина, починаючи з раннього віку, не замислювалася про походження самої себе, не думала про те, як виникло життя на Землі, про те, звідки з’явилися багато предметів і явищ? Можна припустити, що ці питання народилися разом з початком епохи людства.

Як це цікаво – проникати в багатоколірний світ слова, досліджувати, розбирати і вивчати його. Змінюється світ, змінюється і мова, з’являється необхідність давати імена новим предметам, ознакам і явищам. Старі слова набувають нового сенсу: мишка – пристрій, без якого не обійтися при роботі за комп’ютером, кішка – спеціальні крюки у верхолазів, кінь і козел – гімнастичні снаряди. Так слово все далі і далі вирушає від свого первинного значення. Чим старше слово, тим складніше розібратися в його походженні. Тоді на допомогу приходять етимологічні словники. Познайомившись зі словом ближче, ви вже ніколи не будете вживати його не до ладу. Ваша мова стане яскравою, виразною. Вдалого знайомства із словами рідної мови[13]!

Отже, на уроці ми дізнаємося, звідки походять окремі слова, з’ясуємо, чому ми так говоримо. Будемо істориками, перекладачами і станемо знавцями рідного слова.

III. Вивчення нового матеріалу

1. Характеристика проекту „Правда про слова”

•  за змістом – міжпредметний;
•  за кількістю виконавців – колективний;
•  за тривалістю – міні-проект.

Результат виконання проекту: презентація „Чому ми так говоримо?”

Робота з теоретичним матеріалом у парах за стратегією „Читання з позначками”

•  Прочитайте текст і позначте нову для вас інформацію. Сформулюйте    2-3 питання до тексту.

У слів, як і у людей, є своя історія, своя доля. Вони можуть мати родичів, багатий родовід, і навпаки, бути круглими сиротами. Слово може розповісти нам про свою національність, про своїх батьків, про своє походження. Вивченням історії лексики і походження слів займається цікава наука – етимологія.

Слово „етимологія” походить від грецьких слів „етимон”, що має значення „правда”, „істина”, і „логос” – слово. Тому етимологія займається встановленням істинних значень слів. Етимологи займаються вивченням слів, щоб уточнити всі зміни, що сталися з ними. Існує безліч шляхів, якими сучасне слово прийшло в мову. Більшість слів англійської мови латинського та грецького походження. Наприклад, від латинського слова „манус” (рука) утворилося багатослів, такі як манікюр, маніпулювати. Грецьке слово „граф” (писати) дало англійській мові телеграф (відправляти послання далеко), фонограф (записувати звуки), географія (записи про Землю). Багато слів виникло за допомогою латинських і грецьких суфіксів і приставок. Анти – (проти) вживається в багатьох словах, наприклад, антисептик, антисвіт. „Астро” (зірка) дало нам слово „астронавт”.

Завдяки давнім текстам, порівнянню слів зі словами з інших мов, етимологія відновлює історію слів: як вони виникли в мові, їхнє джерело та зміну їхнього значення. Етимологія – вчення про первісне значення слова, наука про походження слів, їхній історичний розвиток, спорідненість їх із іншими словами [14].

Презентація етимологічного словника (сторінка для допитливих).

 

2. Аудіювання

– Послухайте текст і визначте незнайомі для вас слова. Розкажіть, яка інформація міститься в етимологічному словнику.

Перший друкований етимологічний словник української мови Ярослава Рудницького, що виходив англійською мовою окремими випусками з 1962 до 1977 року (вип. 1-16 на літери А-Ж), які згодом були перевидані у двох томах з додатком авторських робочих матеріалів на решту літер. Перший том словника містить слова на літери А-Г, другий – на літери Д-Ж та опубліковані на правах рукопису слова на 3-b. Кожна словникова стаття будується за однією формулою: слово кирилицею, його літературні й діалектні різновиди, семантика, синоніми та переклад англійською мовою, порівняння з відповідниками в інших мовах, вичерпна історія слова. До словника включено значну кількість запозичень різного часу, етноніми, топоніми та власні імена [22].

3. Словникова робота за текстом

Етнонім – термін для позначення будь-якого етносу або етнічної спільності: роду, племені, племінного союзу, народу, народності, нації. Топонім – назва місцевості, регіону, міста, селища, гірського масиву, пустелі або будь-якої іншої частини поверхні Землі, тобто географічна назва.

Кирилиця – одна з двох абеток староцерковнослов’янської мови, що лягла в основу деяких абеток, переважно слов’янських мов.

Утворення груп, розподіл ролей

•  Хто перший пояснить значення, походження слова, набирає команду і обирає завдання для групи.

Слова для пояснення: абетка (азбука, алфавіт), походження назви свого міста (села), свого імені, прізвища, слова сім’я, народ.

4. Розробка проекту (завдання для груп)

Виконавці (групи)

Завдання

Історики

З’ясувати походження назви „Україна”. Підготувати презентацію з теми „Історія назви моєї країни”.

Краєзнавці

Пояснити етимологію топонімічних назв рідного краю. Підготувати проект „Як у нас на Україні…”

Народознавці

З’ясувати за допомогою етимологічного словника історію слова „козак”. Підготувати усний журнал „Лицарі доблесті: хто вони?”

Журналісти

З’ясувати походження і значення слів на позначення народних символів (барвінок, верба, калина). Створити проект у вигляді газети „Цікаво про народні символи України”.

Дослідники

З’ясувати походження та значення найчастіше вживаних сучасних імен. Підготувати стіннівку „Моє ім’я”.

Ерудити

З’ясувати походження поширених українських прізвищ, визначити за прізвищами, чим займалися наші предки. Підготувати презентацію „Роде наш красний…”

Усвідомлення здобутих знань у процесі практичної групової роботи, удосконалення загально-пізнавальних і творчих умінь із теми.

• Повторіть правила роботи в групі, послідовність роботи над проектом.
• З’ясуйте за допомогою етимологічного словника значення і походження слів, уведіть їх у зв’язне висловлювання.

– Підготуйтесь до презентації проекту.

5. Етимологічна довідка

Слово Україна вперше згадується в Київському літописі під 1187 роком. Існує кілька версій походження назви. Першим значенням слова Україна є країна. Також це слово означає прикордонну землю, будь-яке відокремлене місце, країну в цілому. Також вважають, що назва „Україна” утворена від дієслова украяти, відрізати й означає „відділений шматок землі”, „відділена частина території племені”. У часи розпаду Київської Русі на окремі незалежні землі слово „україна” набуло нового значення – „князівство”: Переяславська україна, Галицька україна, Волинська україна, Чернігівська україна, Київська україна. Деякі сучасні українські дослідники виводять назву від слова край, що первинно означало рідний край, країна, земля.

В українській народній традиції існує безліч легенд та переказів про походження тих чи інших топонімів, що грунтуються на народній етимології. Так назва Запоріжжя походить від порогів у нижній течії Дніпра. Землі, які знаходились південніше Києва, за порогами, отримали назву запорозьких, а край – Запоріжжя. Назва Сорочинці виводиться в одному переказі від того, що його заснували сорок ченців. Азовське море, за численними легендами, було назване так тому, що в ньому втопилася дівчина на ім’я Аза, яка так і не діждалася свого милого з походу. Назва притоки Дніпра Орель за легендою походить від того, що величезний змій запрягся в плуг і проорав величезний рів, по якому й потекла річка. Річку Чортомлик – через те, що в ній кошовий Сірко застрелив чорта, а той тільки мликнув догори ногами. Селище Томаківка за однією з версій було названо так після відвідин цариці Катерини. Вона побачила на городі квітку й запитала, що то так гарно цвіте. Їй відповіли: „То маківка”.

В історичній літературі існує чимало версій походження слова „козак”. Один із польських дослідників виводив це найменування від легендарного ватажка, що в давні часи успішно боровся з татарами. Звали його буцімто Козак. Інший, теж польський учений, пояснював походження цього слова від „коза”. Були версії, згідно з якими козаки – не українці, а нащадки відомих у часи Київської Русі войовничих племен хазарів. Турецькою мовою слово „козак” означає волоцюга, забіяка, розбійник. Очевидно, саме звідти воно й прийшло в Україну. Певно, не самі придумали собі наймення захисники нашого краю, а одержали його від ворога. І воно тут прижилося, зовсім утративши негативний відтінок. Бо козак в Україні став синонімом лицарської доблесті й благородства.

IV. Систематизація й узагальнення знань, умінь, навичок

1. Лексико-етимологічна робота (у групах)

Вправа 1

– Прочитайте текст. Продовжте його поясненням етимології назв птахів синиця, ворона, соловей. За потреби скористайтесь етимологічним словником.

Чи замислювалися ви над тим, чому птахи мають такі назви? Слово лебідь пов’язують із індоєвропейським коренем – еіb – „білий” (лат. аіbus „білий”, нім. Еіba, чеськ. Іаbа – назва ріки, „біла”) і вважають, що назва ця дана за кольором. Давати назви птахам за кольором – досить поширене явище.

Ворона – крупний хижий птах з синьо-чорним пір’ям. Сучасне слово розвилося із праслов’янського „vornъ” – чорний, ворона – птах з чорним чи сірим пір’ям.

Соловей – маленька співуча пташка. Первісне значення „сіра пташка”.

Вправа 2

– Прочитайте текст. Що нового ви дізналися? До виділених слів доберіть спільнокореневі, поясніть їхнє лексичне значення.

Назва квітки братики стає зрозумілою, коли врахувати, що кожна квітка складається з поєднаних двокольорових пелюсток. Етимологію слова червоний можна розкрити лише знаючи, що червону фарбу виготовляли з черв’яків (кошенілі).

Вправа 3

– Прочитайте вірш. Поясніть назви місяців. Які слова допомогли вам це зробити? Випишіть українські назви місяців разом зі словами-родичами (за необхідності доберіть їх самостійно). Запишіть їх парами. З’ясуйте значення виділених слів.

Січень січе, лютий лютує,

Березень плаче, квітень квітує.

Травень під ноги стеле травицю.

Червень складає сіно в копицю.

Липень медовий бджілок чарує,

Серпень чудовий булки дарує.

 

Вересень трусить груші в садочку,

Жовтень гаптує клену сорочку,

Йде листопад, застеля килими.

Грудень надходить – початок зими!

Ф. Петров

Довідка:

Сікти – ударяти, бити чимсь, шмагати (ударяти, бити чимсь гнучким), хльоскати, хльостати, нахльостувати, стьобати, настьобувати; копиця – стіг (щільно укладена купа сіна, соломи, снопів), стіжок; гаптувати – вишити, вигаптувати, розшити, помережати, вимережати, помережити, вимережити, змережати, змережити.

V. Підсумок уроку. Рефлексія

1.Бесіда

– Що вивчає етимологія?

– Як визначити походження і значення слова?

– Як користуватися етимологічним словником?

– Що вас здивувало на уроці? Що нового ви дізналися? Оцініть свою роботу та роботу групи.

2. Оцінювання

 

Також зацікавленню дітей етимологічними розвідками сприяло  використання бесід про історії слів у вигляді „етимологічних хвилинок”, використання різноманітних вправ, розрахованих на пояснення походження слів.

Наприклад, що означають такі слова:

Бутербод – утворилося від складання основ з німецької Butter „масло” і Brot „хліб” [20].

Козак – на Україні в XV – XVIII ст. – вільна людина з кріпосних селян,що втекла на південні землі України й брала участь у боротьбі проти татаро-турецьких і польських загарбників (давнє запозичення з тюркських мов, яке має значення вільна, незалежна людина; шукач пригод, бродяга) [20].

Кондитер – походить від латинського „той, хто приготовляє страви з прянощами” [20].

Компанія – утворилося від латинського прийменника cum – „разом” і pānis – „хліб” (група людей, що разом їсть хліб) [20].

Йод – походить від латинського слова iodum – „пурпуровий, фіалковий” [13].

Дужий – походить від латинського daūg – „багато” (сильний; здоровий) [20].

Доцільним для молодших школярів буде введення елементів етимологічного аналізу в роботу зі словами, простими за структурою, частовживаними і доступними в поясненні учням початкових класів їх походження (береза – походить від слова білий; корова – від праслов’янського слова корва, що означає „рогата тварина”; півень – від слова співати, а співати – від слова пісня). Мовне джерело на цьому етапі можна не повідомляти, досить сказати „у старовину” [20].

Словникову роботу на уроках української мови у початкових класах можна проводити в такий спосіб:

1. Учні знаходять слово в орфографічному словнику, знайомляться з його написанням. Запам’ятовується зоровий образ. Наприклад, слово великий.

2. Пояснюється значення слова. У цьому випадку слово багатозначне – 1) видатний; 2) дуже великий; 3) більший за потрібний розмір.

3. Потім школярі проговорюють слово по складах, хором, дружно,

напівголосно. Запам’ятовують звуковий образ.

4. Учні записують слово на дошці, у зошит або в словничок (рукописний), подумки диктуючи його собі. Ставлять наголос, підкреслюють орфограми. Засвоюють графічний образ слова.

5. Можна використати знання про походження слова. Слово великий утворено від спільнослов’янського велий, що значить „великий”.

6. Підбирають слова, що мають такий самий історичний корінь -вел: велетень, великодушний, величний, величезний, велетень.

7. Порівнюють й аналізують записані слова за. -Вел- – це історичний корінь, що не збігається із сучасним -велик-, -велич-.

Важливою формою залучення молодших школярів до етимологічної роботи є складання словничків, де записуються нові для дітей слова зі стислим їх значенням та походженням.

Така робота буде сприяти пробудженню інтересу до вивчення української мови, розвиватиме вміння проникати у зміст та походження слів, їх написання. Знайомство молодших школярів з етимологією слів позитивно впливатиме на їх грамотність, розширюватиме кругозір, викликатиме інтерес до слова, рідної мови, розвиватиме творчу уяву, залучатиме до конкретних історичних фактів культури мовлення.

Структура учнівського словника може мати таку будову:

Абрикос

1) Південне плодове дерево.

2) Абрикос- південне дерево з кісточковим плодом.

Запозичене із голландської мови у ХVІІІ ст..

Речення , тексти

1) Скоро у садах зацвітуть абрикоси, сливи.             

2) Придивилася Галинка до абрикосової квіточки, а вона ніжна, тендітна. Згодом вона перетворилася на смачнючий плід.

Вірші

Вирощу солодких груш,

Хочеш їсти, то чому ж ?

Ось черешні, вишні теж,

Абрикосу сам зірвеш.

(М. Петренко)

Алла Асю запитала:

– Де ти абрикоси брала ?                        

– А он там у нас в саду,

– Скільки хочеш наберу.   

Загадка

Жовте, соковите

На дерев’янку надіте.

Автомобіль

Самохідна машина з двигуном внутрішнього згоряння для перевезення пасажирів чи вантажу.

Автомобіль – слово, що складене з грецького займенника, що означає „сам”, „рухомий”, тобто – той, що сам рухається.

Речення, тексти

1) Мчать по дорогах автомобілі.

2) Жив-був маленький автомобільчик.Він був такий маленький, що господар звав його малюком.

3) Біля під’їзду нового будинку зупинився вантажний автомобіль. Це новосели в’їжджають  у дім.

Загадки   

Є машина у людей, -

Замінює коней

Де пройде,

там дим стовпом іде. 

 

Я не їм вівса, ні сіна,

Дайте випити бензину,-

Усіх коней обжену

Кого хоч наздожену.

Залізний кінь фарбований і

гумою підкований.

Вірш

Ось мій автомобіль.

Заліз у нього джміль

І на кермо натис:

Дзиз, дзиз.

Сам як мотор гуде -

Автомобіль не йде.

Не крутиться й кермо само.

Батьківщина

Батьківщина- країна стосовно людей, які народилися в ній, та є її громадянами.

Речення

Батьківщина – спадщина від батьків.

Батьківщина моя неозора.

Виростай, дитино, й пам’ятай, Батьківщина – то найкращий край.  

(Д.Павличко)

Загадка

У світі одна, всім потрібна вона.

Бджола

Медоносна комаха, що збирає нектар із квіток і переробляє його на мед.

Бджілка – комаха, яка переробляє квітковий нектар на мед. За коренем – слово праслов’янське. Сучасна його форма із «бьчела» відмічена в пам’ятках писемності ХІІ ст. Перші звуки цього слова „бдж” нагадують дзижчання бджоли під час польоту.

Речення

Бджоли вилітають із самого ранку, а навколо квіток жовтої акації багато комах – на ясну погоду.

Прислів’я

•                 Бджола мала, а й та працює.
•                 Працьовита,як бджілка.
•                 Раді люди літу, а бджоли – цвіту.

Вірші

Дві розвідниці-бджоли

В вулик звістку принесли:

При дорозі край села

вранці липа зацвіла!

(А. Качан)

Бджілки золотисті

В квітах літають,

Роси перлисті

З трав опадають.                      

(М. Рильський) 

Загадки

Зимою спить, літом бринить,

Понад сади літає, солодку росу збирає.

 

Де кінчається алейка,

Стала хатка під дашком.

І живе у ній сімейка,

Що годує нас медком.

 

Наче птиця, крила має,

Все літає та співає:

Я медок вам ношу,

не чіпайте, бо вкушу.

 

Не муляр, а комори будує.

Не мотор. А шумить

Не пілот, а летить.

Не гадюка, а жалить.

 

Понад квітами літає,

солодкий медок збирає.

Носять цей цукристий сік

Дружні бджоли з цвіту!

Кожна з них із року в рік

Так бере щоліта.

А для себе не секрет,

Роблять з чого бджоли мед?       ( з нектару)

Прислів’я, приказки

•                 Бджола мала, а й та працює.
•                 Люди раді літу, а бджола квіту.
•                 Де багато квіток, там і медок.
•                 Бджіл  тримати – не в холодку лежати.
•                 Бджолиний рій навчає жити у праці і по справедливості.
•                 Нема бджоли без жала, а троянди – без колючок.
•                 За бджілкою підеш – щастя знайдеш.

Скоромовка

Женя з бджолами не дружив –

Завжди Женя бджіл дражнив.

Женю бджоли не жаліли –

Та Дражнила нажалили!

 

Пологшенню роботи з термінами, що позначають наукові поняття, безперечно буде сприяти опора на їх етимологію.

Необхідно привчати дітей помічати кожне незнайоме слово, цікавитися значенням нових слів. Словникову роботу слід вести за всіма програмними предметами.

Вдосконалення знань з розділу „Склад слова” слід проводити з опорою на словотвір. Якщо враховувати процес словотвору під час розподілу слова на морфеми, насамперед, виділяємо закінчення (а не корінь), а потім, по черзі, інші афікси, поетапно підбираючи спільнокореневі слова, що не містять цих афіксів.

Знайти в слові корінь – значить знайти внутрішній зміст слова. З цією метою зіставляються слова, які різні за значенням, але мають подібні звукові елементи.

На підтвердження вищезазначеного в практичній діяльності можна використати такий фрагмент уроку:

На дошці записані слова гора і горе. Пропонується дітям подумати, чи однокореневі ці слова, і довести свою точку зору. Діти відразу починають порівнювати ці слова за значенням і роблять висновок, що гора і горе, хоч і мають однакове звучання кореня, але позначають різні поняття.

Гора – значна височина, що підіймається над навколишньою місцевістю. Слово горе позначає – скорботу, глибокий сум, нещастя.

Проводиться гра „Вгадай слово за значенням”.

Дітям ставляться запитання, складені за допомогою тлумачного словника. Підібране слово вимовляється вголос, обговорюється і записується у „свій стовпчик”.

– Яким словом можна назвати предмет, що має відношення до гір? Наприклад, лижі для катання з гір (гірський).

– Яке слово використовується в поетичній мові для вираження значення „стати смутним, сумовитим, засумувати”? (Горювати).

(Дітям пропонується уважно подивитися на записані слова і дати відповідь на запитання)

– Чи є серед записаних слів слова без префіксів? Назвіть їх.

– Назвіть слова без суфіксів.

– Чи є серед записаних слів такі, що не мають кореня? Чи бувають такі слова? Чому кожне слово має корінь?

Діти роблять висновок: кожне слово обов’язково щось позначає, значення слова приховано в корені, тому кожне слово обов’язково має корінь.

Уміння, майстерність писати чітким, рівним, гарним почерком називають каліграфією. Це грецьке слово означає в нашій мові краснопис, чистописання, красне писання. Уміння писати гарним почерком, тобто графічні навички кожного із нас формуються в процесі навчання і стають непомітними, механічними. Хіба ми думаємо, як переставляти ноги, коли йдемо? А коли пишемо, хіба міркуємо над тим, що букви складаються з окремих елементів, а поєднання їх у слові є нижнім, верхнім і середнім? Справді, почерк – це надзвичайно стійке, індивідуальне уміння. Додамо: також важливе уміння. Він багато чого розповість тим, хто уважний до нього. За почерком впізнають людину, тобто написані літери розкажуть, що цей твір може належати тільки, наприклад, відомому поетові В.Сосюрі чи славнозвісній поетесі Ліні Костенко. Так, почерк – це візитка кожного із нас.

Сучасні психологи навчилися за почерком визначати навіть характер, здібності і нахили людини. Вчені стверджують, що навчати дитину каліграфічного письма можна починати з п’яти років.

Нагадаємо, що методи навчання каліграфії мають свою історію. Сучасна школа використовує як основний – генетичний метод. Навчання каліграфії відбувається в період навчання грамоти (добукварний, букварний і післябукварний періоди). Процес же вдосконалення навичок каліграфічного письма – впродовж усього періоду навчання. Сучасні методики рекомендують учителям 2 – 4 класів розпочинати уроки мови із каліграфічних хвилинок, на яких і вдосконалюються навички красного писання.

Чи можна зробити ці хвилинки змістовними, цікавими? Так, якщо їх наповнити необхідною лексичною, орфографічною та мовленнєвою діяльністю учнів. Відомо, що на каліграфічній хвилинці учні мають з’ясувати основні елементи та поєднання букви, ввести її в слово, а слово в речення. Досвідчені вчителі намагаються доцільно використовувати час, який витрачається на каліграфічну хвилинку, тому буква ними вводиться не в будь-яке слово, а в те, що містить орфограму, яка вивчалася на попередньому уроці чи уроках. Таким чином, каліграфічна хвилинка стає також і етапом актуалізації знань учнів.

Ввівши букву в слово і з’ясувавши його лексичне значення, розглядається етимологія слова як важливий засіб формування інтересу до мови.  Етимологічна робота зі словом надавала кожній каліграфічній хвилинці тієї чарівливої неповторності, яку містить у собі кожне написане слово, що складається із звуків, зображених на письмі буквами (графемами), а кожна із них – з елементів. Таким чином, лексична і етимологічна робота сприяють формуванню графічних навичок молодшого школяра. З цією метою було розроблено запитання з етимологічною основою. Подаються зразки цих запитань і відповіді на них. Учитель може їх використати на свій розсуд.

1.Тема каліграфічної хвилинки. Літера Ф ф.

– Якщо заглянути в італійську мову, там можна знайти слово фофа, яке означає тепла сорочка. Як ви думаєте, яке слово, запозичене з італійської, має це значення в нашій мові?

 

 

 

 

 

 

 

 

Фуфайка! Це, й справді, тепла сорочка - таке первісне значення цього слова, запозиченого з італійської мови.

Запишемо його, назвавши поєднання літери ф з іншими [32].

2. Тема каліграфічної хвилинки. Літера К к.

– Чому кватирку назвали кватиркою?

Погляньте на вікно! Який його розмір і який розмір кватирки? Майже четверта частина! А в латинській мові квартус – четвертий. Так, справді, думаємо, що слово через польську мову прийшло до нас із латинської зі значенням четверта частина помешкання, квартал. Тепер зрозуміло, чому помешкання, де ми живемо зі своєю родиною, називають квартирою. Це четверта частина, а ось чого? Поміркуйте. Мабуть, будинку. А квартал? Теж четверта частина. Чого? Року. Тому він родич нашої квартири і кватирки. Квартал – це і частина міста, обмежена кількома вулицями, що перехрещуються.

Напишіть слова – родичі: квартира, квартал, кватирка. Складіть із ними речення [32].

3. Тема каліграфічної хвилинки. Літера П п.

– Чи можуть бути родичами слова матрац і подушка.

– Для чого використовуємо матрац? Щоб було тепло і м’яко спати! Тобто це підстілка, подушка. Тому й назвали його матрацом, правда, не ми, а араби. Арабське таїган (матрах) означає підстілка, подушка. До нас слово прийшло із західноєвропейських мов, де воно майже однаково звучить і в німецькій, і в голландській, і в італійській, і в французькій мовах. Та й у слов’янських мовах матрац вимовляється з невеликою різницею. Призначення ж однакове

Запишіть слова підстілка, подушка. Знайдіть поєднання п з іншими буквами [32].

4. Тема каліграфічної хвилинки. Літера Л/ м.

– Назва якого гриба погрожує мухам? Вишукайте етимологію слова у його будові.

Назва цього дуже привабливого гриба (немов маркіз – в жабо і капелюшкові. А капелюшок – диво у червоних цяточках і занадто небезпечного для здоров’я – мухомор).

Мухомор – отруйний гриб. А знаєте, для чого використовувався? Робили з нього настій для винищення мух! З праслов’янської мови це слово утворене від mucha (муха) і moriti (морити): мухомор - муха, морити. Цікаво, що назва цього гриба в усіх слов’янських мовах майже однакова:

українською – мухомор;

словенською – muchomor,

російською – мухомор,

болгарською – мухомора,

білоруською –мухомор;

сербською - мухомор,

польською – muchomor,

хорватською – мухомор,

чеською – muchomûrka

І, як ми вже з’ясували, повністю залежить від призначення. Цікаві й інші назви його: мухотрут, мухотрутка [32].

Запишіть їх і поміркуйте, чому такі назви.

5. Тема каліграфічної хвилинки. Літера М м.

– Що схожого у назвах мускули і миші?

В етимології цих слів є чимало несподіваного,таємничого! Щоб бути дужими, чимало хлопчиків тренує свої мускули. З якою гордістю вони граються, хизуються мускулами на руках. А ті під шкірою бігають, немов... миші. Бачили? Ось тут і заховалася перша несподіванка. Виявляється, слово мускул є зменшеною формою іменника mus – (мус) – миша! Так, так! Латинське слово musculus (мускулус) означає мишеня, мускул. Назву тваринки було перенесено на назву м’яза за зовнішньою подібністю. Придивіться: мускул, як мишеня, рухається, та і форма в нього – бачили? –Як у мишеняти! І прийшло це слово до нас. Звідки? З латинської мови [32].

Запишіть слова мускули і миші. Відшукайте в них букви, що мають спільні елементи.

6. Тема каліграфічної хвилинки. Літера І і.

– Випишіть із тексту слова-родичі.

Українці і росіяни, болгари і македонці, серби і хорвати, білоруси і поляки, чехи і словаки, словени і лужани однаково називають цю дивовижну рослину, яка згортає своє листя при дотику, – мімоза. Мімоза – це і вид акації з яскраво-жовтими квітками. Наукова назва її засвоєна з новолатинської номенклатури. Латиняни дали їй назву за схожістю рухів листків мімози, які раптово стискаються, і жестів актора.

 

Тому родичами мімози є слова: мімікрія, міміка, пантоміма. Розумієте, чому? Бачите спільну частинку мім у цих словах? А ще мім – це народна вистава в давній Греції і Римі. Мімом називали і актора такої вистави, бо він володів мімікою – майстерно передавав думки за допомогою жестів рук, рухів м’язів обличчя і тіла [32].

7. Тема каліграфічної хвилинки. Літера М м.

– Який гриб родич масла?

– Маслюк! Гриб названо так тому, що його шапинка вкрита слизовою маслянистою шкіркою. Тож, він маслюк від назви масло. Німці його називають Butterpilz (бутерпільц) – масляний гриб.

8. Тема каліграфічної хвилинки. Літера М м.

– Яка тваринка позичила собі чоловіче ім’я Мартин? Чули прислів’я: їж, Мартине, мати ще підкине; Про мене, Мартин, хоч головою об тин? Виходить, було популярним це ім’я? Так. А в німецькій мові є теж слово Martin (Мартін), але ним німці називають тваринку. Здогадалися, яку? Мартишку!

– Мартишка – невелика мавпа з породи макак. Слово це прийшло до нас з німецької мови. Назвали мартишку, очевидно, від поширеної клички цих мавп у німецькій мові: Martin (Мартін) – мартишка).

– Знайдіть у тексті власні назви і співзвучні з ними загальні. Поясніть їх правопис [32].

9. Тема каліграфічної хвилинки. Літера В в чи О о.

– Що ви несподіваного відкрили для себе у цьому тексті?

Вірші любите? Звичайно ж, адже в них звучить музика слова! Не задумувалися ніколи, що таке вірш? Ні? Прочитаймо визначення вірша, яке дає літературознавчий словник. Вірш – це елемент ритмічного мовлення у літературному творі, окремий рядок у віршованому поетичному творі. Від наступного рядка вірш при читанні відокремлений ритмічною паузою, яка часто не збігається із синтаксичним членуванням мови і має специфічний інтонаційний характер. Не чекали такого? Вірш – це окремий рядок? Маєш! Справді, дивовижа. Ми частіше слово вірш вживаємо для означення цілого поетичного твору, а вірші – як синонім поезії, віршованої мови. Тим часом вірш – це окремий рядок! Бо й само слово versus (версус) – вірш прийшло до нас із латинської мови, і означає воно не що інше як рядок.

Це цікаво...

Хочете познайомитися із віршем давньої української літератури, мистецьким шедевром доби Бароко (XVII ст.)? Його автор – Іван Величковський. Назва вірша „Одноголосий”.

СлОвО плОтОнОснО,

МнОгО плОдОнОснО.

Як ви вважаєте, чому він має таку назву? Назвіть голосний, на якому побудовано вірш. Якою буквою на письмі позначений цей голосний звук?

Запишіть вірш, визначте поєднання літери о в словах[32].

10. Тема каліграфічної хвилинки. Літера С с.

Чим розрізняються слова межа і середина? Розкрийте їх лексичне значення за текстом.

Наше праслов’янське слово межа сьогодні означає кінець чогось одного і початок іншого. Наприклад, на полі є межа сусідніх земель. Коли ж це слово народилося, то воно означало – середина. Ще в індоєвропейській мові medhio (медгіо) мало значення середній.

Запишіть слова – родичі межа і середина. Яка літера у слові межа має елемент букви с?

11. Тема каліграфічної хвилинки. Літери Б, П.

– Пояснити, як пучок квітів (пукет) став букетом.

Прочитаймо поезію Олени Пчілки ,,Весняні квіти” і поміркуймо...

З-під листя виходять,

Голівки підводять

Од сну зимового

До сонця ясного!

Ті квіти дрібненькі,

Мов дітки маленькі,

Розбіглись у гаю,

Я їх позбираю

В пучечок докупки -

Для мами-голубки!

Що зібрала дитина для мами-голубки? Квіти! Зібрані в пучечок, вони ставали букетом. Так-так! Слово букет – французьке. Запозичивши його, ми вживали спочатку ,,пукет” і навіть частіше пукет, ніж букет, адже в нашій мові квіти збиралися в пучок, в пукет. Тож, зібрані в „пучечок докупки”, квіти ставали пукетом. А як із пукета став букет – пояснити не складно!

Запишіть слова пукет і букет. Випишіть літери, що їх різнять, і поясніть елементи. Знайдіть спільні елементи великих букв Б і Я [32].

12. Тема каліграфічної хвилинки. Літера Х х.

– Чи може халат бути почесним одягом?

Мабуть, несподіванкою для вас стане твердження, що халат – почесна одежа. А тим часом це так, бо назву ми запозичили в XIX столітті із турецької мови. Турецьке халат пов’язане з арабським халат, що означало почесна одежа.

У стародавніх арабів та персів халат дарував, звичайно, халіф або шах, і це було найпочеснішою нагородою, бо разом із халатом підвищувався й чин (ранг) того, кому дарували. Такі халати носили державні урядовці й різні заслужені особи, до яких володар виявляв особливу ласку.

Халат міг мати різну ціну відповідно до гідності особи, якій його дарували. Він міг коштувати дуже дорого. Тканину, з якої його шили, оздоблювали перлами, діамантами та іншими коштовними прикрасами. Такі халати дарували найшановнішим і найзаслуженішим особам. Халат міг становити також увесь комплект вбрання, включаючи навіть сорочку й черевики.

Французький мандрівник XVI ст. Шарден у своїй книзі „Подорож до Персії” згадує, між іншим, що був свідком, як у цій країні індійському посланцеві дали халат, який коштував 100 тисяч талярів. Він складався з одягу, гаптованого золотом, з кількома жилетами, підбитими зі споду куницями й оздобленими коштовним камінням ціною в 15 тисяч талярів. Сюди ж додавалися 40 чудових коней ціною в сто пістолів кожний, панцири, оздоблені перлами, так само коштовна шпага й кинджал, кілька великих скринь із золотим і срібним шитвом, нарешті, кілька скринь із сушеними фруктами і різними напоями. Все це разом звалося халатом [32].

13. Тема каліграфічної хвилинки. Літера К к.

– Як ви думаєте, від якого слова народилося слово художник?

Слово художник відоме з XI ст. з літописів. Воно ще праслов’янською мовою засвоєне з готської зі значенням умілий, вправний майстер, тобто людина з умілими руками. Справді, в готській мові handus (хандус) означає рука. Виходить, що художник і рука – слова – родичі.

Так, як син із матір’ю, бо ж слово художник народилося від слова рука.

Запишіть слова – родичі художник і рука. Відшукайте літеру у, поясніть її поєднання з іншими буквами.

14. Тема каліграфічної хвилинки. Літера Р р.

Яких родичів має слово рука?

Рука – щедра, лагідна, добра, ніжна. Якою вона тільки не буває!

Поміркуйте над народними висловами:

•Важка рука – ... 

• Нечиста рука – ...

•Легка рука – ... 

• Права рука – ...

•Набита рука – ... 

• Своя рука – ...

•Надійна рука – ... 

• Сильна (міцна) рука –…

•Тверда рука –...

Доберіть значення до висловів:

• Комусь усе легко, швидко дається, хто-небудь приносить успіх усякій справі, будь-якому починанню;

• Хто-небудь дуже сильний, без особливих зусиль може дуже боляче вдарити;

• Хтось уміє швидко, легко, майстерно зробити що-небудь, має хороші навички у чомусь;

• Безчесна, непорядна людина, здатна красти, шахрувати;

• Перший помічник, довірена особа в когось;

• Людина, на яку можна покластися, вірний помічник, опора;

• Хто-небудь впливовий, має владу, силу;

• Хто-небудь близький, однодумець, що завжди допоможе у чомусь, підтримає, посприяє;

• Хто-небудь має вольовий, сильний характер.

Ось як її, нашу руку – праву чи ліву – використовують у мудрих народних висловах – фразеологізмах!

А яких родичів вона має! Ми вже з’ясували, що художник їй доводиться родичем.

Ось іще одна несподіванка: браслет і рука – теж родичі!

(Слово браслет запозичене у XVIII ст. із французької мови. І виявляється, французьке braselet (брасле) браслет – це зменшено-пестливе утворення від bras (бра) рука).

Запишіть слова – родичі: рука, браслет, художник. Відшукайте спільні елементи літери р з іншими буквами в цих словах [32] .

15. Тема каліграфічної хвилинки. Літера М м.

– Чи маркізи колекціонують марки?

Марка. Всі знають, що це поштовий знак оплати. Марки бувають дуже цікаві за своїм змістом. У них іноді – історія людської культури. І природно, що чимало людей захоплюється збиранням і колекціонуванням марок – їх називають філателістами.

Давайте поцікавимося, чому марка так названа. Це слово прийшло до нас із німецької мови, де воно мало значення кордон, межа.

Родичем марки є маркізи. І хоч слово в сучасній мові означає дворянський титул, але первісне значення його було начальник марки (прикордонної області). А слово марка, як ми вже знаємо, – це кордон, межа. Тож свої корені обидва слова – і марка, і маркіз беруть в латинській мові [32].

Запишіть слова-родичі марка, маркіз, межа, кордон. Який елемент є спільним у літерах м та а?

Таким чином, етимологізування лексем наповнює емоційним, інтелектуальним змістом лексичну роботу, воно узгоджується з пізнавальними можливостями учнів. Відповідно до вимог дидактики, етимологічна інформація виконує дві основні функції: в одних ситуаціях посилюється узгодженість змісту навчання з пізнавальними потребами і можливостями учнів, в інших – виконується роль зовнішнього стимулу (особливо необхідного для молодших школярів) щодо підвищення зацікавленості у сприйнятті знань.

Етимологізація лексем підвищує активність молодшого школяра в навчальній діяльності, сприяє розвиткові розумової активності, потреби в новій інформації, в самостійному задоволенні цієї потреби, забезпечує правильне співвідношення елементів відомого і невідомого в змісті програмового матеріалу і його емоційність – формується інтерес до слова як мовної одиниці, до мови як навчального предмета.

Нудний процес роботи над елементами літер стає цікавим, а каліграфія ж набуває статусу мистецтва чистописання.

 

2.2. Контрольний етап експериментального дослідження

 

У вересні – жовтні 2017 навчального року учням 3-А (експериментальний) і 3-Б (контрольний) класів було запропоновано завдання, визначити лексичне значення слів: халат, мартишка, художник, мухомор, браслет та ввести зазначені слова в контекст, написати міні-твір використовуючи подані слова.

Результати були досить цікаві і значно підвищились порівняно із початком дослідження.

Таблиця 2.2.

Порівняльні дані засвоєння граматичних понять учнями контрольних та експериментальних класів у %

Класи	Граматичні терміни і поняття	Засвоєння граматичних понять і термінів
		До початку експерименту		На кінець експерименту
		контрольн.	експерим.	контрольн.	експерим
3	Іменник Прикметник	40,2 48,0	44,0 50,2	71,0 73,2	96,8 95,9
4	Дієслово Прислівник	70,2 66,1	73,0 71,2	88,1 73,0	98,2 97,4

 

80% класу пояснили халат як одяг, раніше це було дороге вбрання, почесний одяг. Він міг коштувати дуже дорого, в залежності від особи, якій його дарували. Інші 20 % зазначили, що це почесний одяг, і в минулі часи був дуже цінним подарунком, виготовлявся і оздоблювався дорогими тканинами та прикрасами.

Слово мартишка, пояснили 70 %, що воно походить від слова Мартін, в Німеччині так називали маленьких мавпенят. Слово художник всі учні класу пояснили, що воно походить від слова рука, і браслет також. Тому браслет, художник, рука – слова родичі. Мухомор – походить від слів муха і морити. У деяких країнах його ще називають мухотрут, мухомар.

Такі пояснення слів явно дають помітити,що більшість учнів із творчістю і інтересом виконували це завдання, а головне – вони запам’ятали етимологічні особливості даних слів.

Безумовно, одним із найважливіших показників підвищення учнівського інтересу до української мови було їхнє бажання і прагнення, щодо виконання навчальних завдань, їхні, наповнені ціковасті очі, коли вчитель задає певне завдання. Їх не лякає поставлена проблема, а навпаки пропуджує до нових пошуків та нового пізнання.

Отже, з огляду на завдання експерименту було розроблено діагностуючі методики, які дали змогу проаналізувати показники пізнавального інтересу молодших школярів до етимології слова – широту і глибину проявів, їх дієвість і стійкість як вищу якість пізнавального інтересу учнів, що виявлялися в характері їхнього ставлення до етимологічних знань та рівні пізнавальної активності.

Результат вибору і виконання пошукових завдань з етимологічною основою показав, що інтерес до етимології є стійким у 72,4% молодших школярів; виявлено також залежність між рівнем сформованості умінь школярів досліджувати питання походження слів, їх первісного значення та якістю засвоєння програмового матеріалу з української мови. Результати констатуючого зрізу переконують, що прагнення учнів розв’язувати етимологічні завдання слугує розвитку їхнього інтересу до української мови.

По завершенню експеремента було зроблено узагальнення, щодо виявлення учнями у словниковому складі української мови лексичних запозичень.

Ці висновки мають було б доцільно відобразити у змісті лексичної роботи в сучасних підручниках української мови:

1.               Іншомовними є майже всі слова, що починаються на а, е, і : ефір, абажур, ідея, атракціон, естафета, ілюзія.
2.               Суміжність голосних свідчить про запозичення слова з іншої мови: біолог, аеронавт, авіація, кулуари, поезія.
3.               Суфікс -ар- (-яр-) запозичений з грецької мови :столяр, тесляр, шахтар.
4.               Збіг окремих приголосних (крейда, кран, спонсор) є ознакою запозичення.
5.               Про грецьке походження слів свідчать звукосполучення пс, кс: психологія, ксерокс, Оксана, псевдонім, психіка, ксилофон.
6.               На французьке запозичення вказує наголос у слові на останньому складі: шофéр, режисéр, авáнс, дебют, девíз, гобóй.
7.               Слова, що починаються на ф, – іншомовного походження: фабрика, фокус, футбол, форум, фонд ,фрак, фронт (винятки: Фастів, фиркати, фа).
8.               Суфікс -чий-, (-чей-) вказує на тюркське походження слів: кормчий, зодчий, казначей.
9.               Фонетичною ознакою слів тюркського і монгольського походження є сингармонізм, тобто гармонія голосних (І. Огієнко), – повторення одного й того самого голосного в корені та в суфіксі слова: амбар, аркан, кибитка, сундук, кизил, базар, алмаз, барабан, чабан, халат, сагайдак.

Експеремент зумовив необхідність скоригувати послідовність засвоєння граматичних понять і термінів учнями 3-4 класів на основі усвідомлення ними взаємозв’язків між лексичним та граматичним значенням засобами етимологізації слів-термінів.

Прийом етимологізації термінів помітно активізував пізнавальну діяльність учнів: крім того, що діти зосереджували увагу на причинах, чому саме так названо граматичне поняття, вони в доступній формі дізнавалися про хронологічні межі введення граматичного терміна, логіку утворення його назви, а також про імена мовознавців, які ввели в українську лінгвістику ці терміни.

Така робота сприяє збагаченню інтелекту учнів, водночас пізнавальна інформація та відповідний емоційний стан сприяють позитивному ставленню молодших школярів до вивчення української мови.

При розробці критеріїв оцінки впливу етимологізації мовних явищ на формування інтересу молодших школярів до української мови враховувалися такі показники:

•                 збагачення словникового складу мовлення молодших школярів, удосконалення культури їхнього мовлення в процесі семантизації лексем, онімів і окремих фразеологізмів засобами розкриття їх етимології;
•                 удосконалення навичок грамотного орфографічного письма в процесі засвоєння етимології лексем, написання яких ґрунтується на історичному (традиційному) принципі;
•                 удосконалення граматичного ладу мовлення школярів, поглиблення їхніх знань про систему будови мови в процесі етимологізації термінів.

Етимологізацію словникових лексем було спрямовано на формування в учнів стійких орфографічних навичок.

Оскільки написання таких слів жодними правилами не пояснюється, а ґрунтується на історичному принципі, їх етимологізація виконувала роль своєрідного емоційного стимулятора у запам’ятовуванні орфограми.

Проаналізовані творчі роботи на культурологічну та лінгвістичну теми переконують, що в учнів експериментальних класів етимологізація лексем сприяла розвиткові інформативно-змістових умінь.

ВИСНОВКИ

 

Робота над лексичним значенням слова залежить від вчителя, від знань, вікових та психологічних особливостей певного класу, від творчих здібностей і підходів при підготовці до уроків, а також від володіння педагогом арсеналом різноманітних методів і прийомів для досягнення поставленої мети.

Розвивати лексичний запас слів учнів потрібно на всіх етапах уроку, тому що він займає головне місце у початкових класах. На основі свідомого сприйняття слів учні вчаться зв’язно, лаконічно, точно, комплексно висловлювати свої думки.

Етимологізація лексем підвищує активність молодшого школяра в навчальній діяльності, сприяє розвиткові розумової активності, потреби в новій інформації, в самостійному задоволенні цієї потреби, забезпечує правильне співвідношення елементів відомого і невідомого в змісті програмового матеріалу і його емоційність формує інтерес до слова як мовної одиниці, до мови як навчального предмета.

Прийом етимологізації термінів помітно активізував пізнавальну діяльність учнів. Етимологічні завдання сприяли:

– збагаченню словникового складу молодших школярів, удосконаленню культури їхнього мовлення в процесі семантизації лексем, омонімів і окремих фразеологізмів засобами розкриття їх етимології;

– удосконаленню навичок грамотного орфографічного письма в процесі засвоєння етимології лексем;

– поглибленню знань про систему будови мови в процесі етимологізації термінів.

Таким чином, етимологізування лексем наповнює емоційним, інтелектуальним змістом лексичну роботу, вона узгоджується з пізнавальними можливостями учнів. Відповідно до вимог дидактики, етимологічна інформація виконує дві основні функції: в одних ситуаціях посилює узгодженість змісту навчання з пізнавальними потребами і можливостями учнів, в інших – виконує роль зовнішнього стимулу (особливо необхідного для молодших школярів) щодо підвищення зацікавленості у сприйнятті знань.

Аналіз даних, отриманих в результаті експериментального дослідження, свідчить про ефективність використання різних видів роботи над лексичним значенням слова, як засобів розвитку зв’язного мовлення і мислення учнів третього класу на уроках української мови.

Застосування нових видів роботи над лексичним значенням слова на уроках рідної мови в початкових класах повинно бути добре продуманим, методично обґрунтованим, педагогічно доцільним, проводитися систематично, із застосуванням творчого підходу до цього процесу.

На основі результатів експерименту зроблено такі висновки:

1. Етимологізація термінів створює умови для ефективного засвоєння учнями граматичного ладу української мови. Вона розширює межі навчальної діяльності учнів, а саме:

•                 передбачає вдумливий аналіз термінологічних номінацій, встановлення взаємозв’язків між поняттям і його назвою;
•                 створює проблемні ситуації, розв’язання яких спонукає молодших школярів до виконання таких логічних операцій: як аналіз, синтез, порівняння (зіставлення і протиставлення), аналогії, висновки;
•                 дає інформацію про хронологію появи в нашій мові окремих термінів, розкриває історичні шляхи розвитку української мови.

2. Поєднання різноманітних форм і методів роботи на уроках української мовив процесі етимологізації лексем є важливим засобом стимулювання активної пізнавальної діяльності молодших школярів, формування та закріплення у них інтелектуальних умінь, підвищення їхньої комунікативної компетенції.

3. Етимологізація лексем традиційного написання сприяє усвідомленому сприйняттю мовних явищ, формуванню стійкого інтересу школярів до вивчення рідної мови, збагаченню їхнього словникового запасу.

4. Аналіз експериментального матеріалу підтвердив наявність взаємозв’язку між рівнем інтересу до етимології слова і результативністю навчальної роботи учнів. Виявлено залежність рівня пізнавального інтересу до походження слова та його практичним використанням на уроках рідної мови в процесі мовотворчості учнів.

5. Теоретичні положення дослідження та ефективність методичних рекомендацій перевірено експериментально, поставлені в дослідженні завдання і мета досягнуті.

Дослідження не вичерпало всіх аспектів проблеми, яка розглядається. Перспективними, на нашу думку, буде і подальше вивчення педагогічних умов етимологізації слова на міжпредметній основі, проблема введення до навчальної програми і підручників початкової школи найважливіших відомостей з етимології.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1.               А хтось же вас народжував, слова? // Барвінок. – 2000. –№ 4. – С. 10-11.
2.               Вашуленко М.С., Дубовик С.Г., Мельничайко О.І., Скуратівський Л.В.  Українська мова: Підручник для 4 класу загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Освіта, 2016. – 191 c.
3.               Вашуленко М.С., Дубовик С.Г., Українська мова: Підручник для 2 класу загальноосвітніх навчальних закладів – К.: Освіта, 2015. – 160 с.
4.               Вашуленко М.С., Мельничайко О.І., Васильківська Н.А. Українська мова: Підручник для 3 класу загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Освіта, 2013. - 192 c.
5.               Дванадцять місяців. Настільна книга – календар / Упорядник О. Яремійчук. – К.: Веселка, 1999; розділи: „Твоє ім’я” – С. 17-20; „Наш герб – тризуб” – С. 77-78; „Прапор” – С. 90-91; С. 102-103; „Гімн” – С. 103.
6.               Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол. О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. – К.: Наук. думка, 1983 – . – ISBN 966-00-0816-3. Т. 5: Р – Т / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін. – 2006. – 704 с. ISBN 966-00-0785-X.
7.               Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол. О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. – К.: Наук. думка, 1983 – . – ISBN 978-966-00-0816-8. Т. 6: У – Я / Уклад.: Г. П. Півторак та ін. – 2012. – 568 с. ISBN 978-966-00-0197-8 (6).
8.               Етимологія граматичних термінів // Дивослово. – 2000. – № 7. – С. 24-26.
9.               Етимологія як засіб патріотичного виховання // Початкова школа. – 1998. – № 5. –С. 8-12.
10.          Кобзарева доня – дітям // Початкова школа. – 1999. – № 10. – С.49-54.
11.          Коваль А. Крилате слово: Довідкове вид. – К.: рад. школа, 1983. – 222 с.
12.          Коваль А. П. Життя і пригоди знайомих незнайомців: Навчальний посібник. – К.: Веселка, 1990 – 214 с.
13.          Коваль А. П. Пригоди слова: Навчальний посібник. – К.: Радянська школа, 1985 – 213 с.
14.          Коваль А. П. Слово про слово: Навчальний посібник. – К.: Радянська школа, 1986 – 386с.
15.          Коваль А., Коптілов В. Крилаті вислови в українській літературній мові. Афоризми, літературні цитати, образні вислови. – Вид. 2-е перероб. і доп. – К.: Вища шк., 1975. – 336 с.
16.          Коваль А.П. Спочатку було слово: Крилаті вислови біблійного походження в українській мові. – К.: Либідь, 2001. – 312 с.
17.          Коломієць М.П., Молодова Л.П. Словник іншомовних слів. – К.: Освіта, 1998. – 190 с.
18.          Коломієць М.П., Регушевський Є.С. Короткий словник перифраз / За ред. М.М. Пилинського. – К.: Рад. шк., 1985. – 151 с.
19.          Коломієць М.П., Регушевський Є.С. Словник фразеологічних синонімів / За ред. В.О. Винника. – К.: Рад. шк., 1988. – 198 с.
20.          Короткий тлумачний словник української мови / За ред. Д.Г. Гринчишина. – К.: Рад. шк., 1988. – 320 с.
21.          Кочерган М. Словник російсько-українських міжмовних омонімів. – К.: Академія, 1997. – 400 с.
22.          Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: Навчальний посібник, - К.: Рута, 2006. - 377 c.
23.          Кротевич Є., Родзевич Н. Словник лінгвістичних термінів / За заг. ред. Є.В. Кротевича. – К.: Вид-во АН УРСР, 1957. – 236 с.
24.          Лексика української мови з погляду її походження // Початкова школа. – 1998. – № 6. –С. 43-44.
25.          Ленець К.В., Ставицька Л.О. Короткий російсько-український словник контрастивної лексики. – К.: Довіра, 2002. – 284 с.
26.          Леонід Глібов і його твори в початковій школі // Початкова школа. – 1999. – № 6. – С. 42-46.
27.          Леонід Глібов і його твори в початковій школі // Початкова школа. – 1999. – № 7. – С. 46-49
28.          Леонід Глібов та його твори у шкільному вивченні // Дивослово. – 2000. – № 2. – С. 44-50.
29.          Лучик А.А. Російсько-український та українсько-російський словник еквівалентів слова. – К.: Довіра, 2004. – 495 с.
30.          Людина – те, що росте // Барвінок. – 2000. – № 10. – С. 5.
31.          Мацько Л.І. та ін. Російсько-український та українсько-російський словник: Відмінна лексика. – К., 1996. – 495 с.
32.          Мовчун А. Каліграфія та етимологія? Так, цікаво і потрібно! // Початкова школа. – 2002. – № 1. – С.16-19.
33.          Мовчун А. Мовні скарби: Вивчення прислів’їв і приказок у школі: Навч.-мет. посібник. – К.: Либідь, 2000. – 184 с.
34.          Мовчун А. Мовні скарби: Вивчення фразеологізмів у школі: Навч.-мет. посібник. – К.: Либідь, 2000. – 192 с.
35.          Мовчун А. Рідну мову у серце візьмемо. – В кн.: Смійся та грай – світ пізнавай. – К.: Поч. шк., 2000. – С. 73-85.
36.          Мовчун А., Соловець Л. У світі етимології: Навч.-метод. посібник для учнів початкових класів / За ред. професора О.О.Тараненка. К.: Кімо, 1998. – 191 с.
37.          Морфемний словник: Близько 36 000 слів / Уклад. Л.М. Полюга. – К.: Рад. шк., 1983. – 464 с.
38.          Навчальні програми для 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням українською мовою. Українська мова. 1-4 класи, Літературне читання. 1-4 класи. – К.: Перун, 2012-2017 – 390 с.
39.          Нечитайло О.І. Синоніми в лексикографії. – К.: Наук. думка, 1987. – 130 с.
40.          Новий тлумачний словник української мови: В 4-х томах / Укл. В.В. Яременко, О. Сліпушко. – В 3-х т. – К. : Аконіт, 2004.
41.          Ода слову // Рідні джерела. – 1998. – № 1-2. – С. 9-11.
42.          Полюга Л.М. Словник антонімів української мови / За ред. Л.С. Паламарчука. 2-ге вид., доп. і випр. – К.: Довіра, 1999. – 275 с.
43.          Полюга Л.М. Словник синонімів української мови. – К.: Довіра, 2001. – 477 с.
44.          Пономарів О.Д. Фонеми Г та Ґ. Словник і коментар. – К.: Видавничий центр „Просвіта”, 1997. – 40 с.
45.          Про що розповідають слова // Рідні джерела. – 2000. – № 3. – С. 6-10.
46.          Редько Ю. Сучасні українські прізвища: словник-довідник. – К.: Наук. думка, 1966. – 216 с.
47.          Робота вчителя над формуванням у молодших школярів інтересу до вивчення української мови засобами етимології слова (тези доповіді) // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції „Професійна підготовка вчителя початкових класів у контексті гуманізації та гуманітаризації вищої освіти: досвід в умовах коледжу”. – Харків, 1999. – С. 16-20.
48.          Робота над етимологією слова як засіб формування інтересу до мови та її місце в структурі мовної підготовки вчителя початкових класів (тези доповіді) // Матеріали науково-практичної конференції „Психолого-педагогічні проблеми підготовки кадрів у системі ступеневої освіти”. – Київ, 1999. – С. 188-197.
49.          Родовід української мови // Барвінок. – 2000. – № 1. – С. 11.
50.          Роль книжки в житті людини // Українська література в загальноосвітній школі. – 1999. –№ 5. – С. 14-17.
51.          Російсько-український словник / За ред. д. філол. наук., проф. В.В. Жайворонка. – К.: Абрис, 2003. – 1424 с.
52.          Російсько-український словник іншомовних слів / Уклад. Т.П. Мартиняк; За ред. проф. А.П. Ярещенка. – Харків: Прапор, 1999. – 392 с. (Серія „Від А до Я”).
53.          Савченко О.Я., Літературне читання: Підручник для 2 класу загальноосвітніх навчальних закладів:– К.: Освіта, 2012. – 160 с.
54.          Савченко О.Я., Літературне читання: Підручник для 4 класу загальноосвітніх навчальних закладів:– К.: Освіта, 2016. – 192 с.
55.          Савченко О.Я., Моя домашня читальня: Підручник для 3 класу загальноосвітніх навчальних закладів:– К.: Освіта, 2015. – 160 с.
56.          Словник іншомовних слів / Уклад. Л. О. Пустовіт та ін. – К.: Довіра, 2000. – 1018 с.
57.          Слово, його етимологія і... виховання // Рідні джерела. – 2000. – № 2. –     С. 6-9.
58.          Слово, його етимологія і виховання // Рідні джерела. – 2000. – № 2. –С. 6-9.
59.          Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям // Вибрані твори: У 5 т. – К., 1977. – Т. 3. – 670 с.
60.          Сухомлинський В.О. Сто порад вчителю. – К., 1984. –  250 с .
61.          Тарас Шевченко і його твори в початковій школі (з використанням роботи над етимологією слова) // Початкова школа. – 1999. – № 2. – С. 5-10.
62.          Тарас Шевченко і його твори в початковій школі (з використанням роботи над етимологією слова) // Початкова школа. – 1999. – № 3. – С. 6-13.
63.          Твори Марка Вовчка в дитячому читанні // Початкова школа. – 1999. – № 11. – С. 55-58.
64.          Ушинский К. Д. О пользе педагогической литературы.: Избранные педагогические сочинения: В 2т. – М., 1976. - Т.1
65.          Фіцула М. М.  Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Видавничий центр ,,Академія,,, 2002. – 528 с.
66.          Чак Є.Д. Барви нашого слова: Навчальний посібник. – К.: Радянська школа, 1982 – 176 с.
67.          Чак Є.Д. Мандрівка в країну слова: Навчально-художній підручник.- К.: Веселка, 1981- 103 с.
68.          Чак Є. Д. Таємниці слова: Навчально-художній підручник. – К.: Веселка, 1991 – 214 с.
69.          Що в імені твоїм? // Початкова школа. – 1998. – № 6. – С. 18-21.
70.          Що в імені твоїм? // Початкова школа. – 1998. –№ 7. – С. 16-18.
71.          Що в імені твоїм? // Початкова школа. – 1998. –№ 8. – С. 35-40.
72.          Щоб слова озвалися любов’ю // Рідні джерела. – 1998. – № 3. – С. 3-5.
73.          Юрченко О.С., Івченко А.О. Словник стійких народних порівнянь. – Харків: Основа, 1993. – 176 с.
74.          Ющук І.П. Вступ до мовознавства: Навч. посібник. -  К.: Рута, 2000.-     360 с.
75.          Яременко В., Сліпушко О. Новий тлумачний словник сучасної української мови / За ред. В. Бусла. – К.: Аконіт, 1998.
76.          Яценко І. Морфемний аналіз: Словник-довідник: В 2-х т. / За ред. Н.Ф. Клименко. – К.: Вища шк., 1980-1981.
77.          http://www.nachalka.com.ua/publ/etimologichnij_analiz_zasib_rozvitku_piznavalnikh_interesiv_molodshikh_shkoljariv/3-1-0-1290
78.          http://conference.mdpu.org.ua/viewtopic.php?p=856
79.          http://librar.org.ua/sections_load.php?s=philology&id=719
80.          http://clgphil.chnu.edu.ua/index.php?page=ua/30deps/50modernukrlang/30edped/60selfstudlist
81.          https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D1%82%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F