"Феномен о. Михайла Вербицького" (дослідницька робота)

Про матеріал

"Феномен о. Михайла Вербицького" (дослідницька робота про творця музика Державного Гімну України)

Перегляд файлу

Захар Галина Михайлівна, вчитель історії

Залузького закладу загальної середньої освіти

І-ІІ ступенів

Яворівського району Львівської області

ВСТУП

Яворівщина – особливий куток України. Це земля, яка має неповторну красу, природні багатства та багатовікову історію. Відомий наш край також своїм нездоланним духом і легендарною героїчною боротьбою за національне самовизначення, свободу й незалежність. Особливу славу Яворівській землі принесли її люди. Яворівщина відома багатьма відомими, видатними постатями, які зробили вагомий внесок у європейську та світову історію, стояли біля витоків української культури. Однією із найславетніших її особистостей є Михайло Вербицький. Уродженцю Лемківщини волею долі судилося значну частину життєвого шляху пов’язати із Яворівщиною. Тут він служив як парохіяльний священик у селах, співпрацював із сестрами – василіанками Яворівського монастиря.

Зовсім недавно ми почали по новому відкривати для себе цю постать, що займає в історії України та процесі становлення української професійної музики особливе місце. Ціле його життя – це свідчення нескореності духу, непохитності перед труднощами, любові до свого народу, відданого служіння Богові, великої працездатності та неперевершеності таланту композитора. Немарно його названо Нестором західно - української професійної музики. ЮНЕСКО внесла 200-річчя від дня народження Михайла Вербицького, яке відзначалося у 2015 році, до календаря пам’ятних дат, які відзначаються в усьому світі.

Дослідженню постаті М. Вербицького присвячено чимало праць авторитетних українських істориків та музикознавців, проте низка питань залишається і надалі без відповіді. Зокрема, нас зацікавило, як людина, життя якої протікало серед звичайного галицького люду, обтяжена сімейними проблемами, зуміла не зламатися, не пасти духом, а створити так багато шедеврів музичного мистецтва, і найперше – неперевершену мелодію нашого Славня.

У цій роботі ми зробимо спробу глибше пізнати життєвий та творчий шлях, особливо пов’язаний із Яворівщиною, осягнути його феномен.

РОЗДІЛ І. Становлення особистості

"Вербицький для нас є не тільки музикантом,

а й також символом нашого

національного відродження в Галичині".

С. Людкевич

Михайло Вербицький – видатний прогресивний діяч української культури першої половини XIX ст. Його творчість - важлива сторінка в історії розвитку вітчизняного музичного мистецтва. Він плідно працював у різних галузях музичного мистецтва і створив низку талановитих хорових, оркестрових і музично-драматичних композицій. Але більшості українців він відомий здебільшого лише як автор музики Державного Гімну України.

Михайло Вербицький народився в 1815 р. в мальовничому селі Явірник Руський, біля Перемишля у родині священика Михайла-Андрія Вербицького та матері Пелагії з Пацановських . Довгий час вважали, що він народився у селі Улючі і там навіть було встановлено меморіальну дошку ( додаток 1). Однак дослідники виявили, що в селі Улючі при церкві св. Миколая його батько дістав парафію у 1820 році, після смерті тамтешнього пароха, а до того був парохом у Явірнику Руському при церкві св. влмч. Дмитрія ( додаток 2), де і народилися його діти, про що зроблені відповідні записи у недавно віднайдених метричних книгах.

Про раннє дитинство Михайла немає ніяких відомостей. Не відомо і де одержав початкову освіту. Однак відомо, що коли хлопцеві минуло десять років, помер після важкої хвороби його батько. Мати вийшла заміж вдруге і через ряд, мабуть , важливих причин, перестала цікавитися синами – старшим Михайлом і молодшим Володиславом ( у родині був і найстарший син – Михайло-Малахій, який помер у віці 2 років 3 березня 1815 року, а наступного дня, 4 березня, народився син, якому також дали ім’я Михайло, додавши друге – Лев). Брати залишилися по суті круглими сиротами. Опікунство над хлопцями взяв їхній далекий родич - перемишльський єпископ Іван Снігурський, який забрав дітей до себе.

Постать єпископа Івана Снігурського заслуговує особливої уваги. І не тільки тому, що він відіграв виняткову роль в музичному розвитку братів Вербицьких. Це унікальна постать для української історії, культури й Церкви, бо саме завдяки владиці Снігурському відбулося національне відродження на цих землях. Попри свої священичі і єпископські обов’язки, він був великим філантропом і меценатом, прихильником освіти селянських мас. Існування перемишльської музичної школи – також його заслуга. Був ініціатором заснування і фінансував її. Коли Михайло і Володислав переїхали до Івана Снігурського, він одразу записав їх до школи і брати стали учасниками хору, бо мали напрочуд гарні, дзвінкі голоси. Михайло співав альтом, а його брат – дискантом. Іван Снігурський створив при школі велику бібліотеку, куди особисто привозив книги по музиці з Відня, запрошував до Перемишля відомих на той час музикантів- професіоналів із Чехії: Алоїза Нанке, Францішека Лоренца. Від них брати, особливо Михайло, дістали перші відомості з теорії музики та композиції. Михайло засвоював їх настільки успішно, що, як відзначає його біограф - відомий український композитор Ісидор Воробкевич, ще гімназистом вдало гармонізував окремі мелодії. У такій сприятливій музичній атмосфері, в оточенні людей, відданих рідній культурі, минула рання молодість Михайла Вербицького. В ті часи для юнака його середовища, що прагнув здобути освіту, була відкрита лише одна дорога — до богослов'я. Цей шлях обрав і Михайло. У 1833 р. він переїхав до Львова і вступив у духовну семінарію. В цей час розходяться його шляхи із братом Володиславом, який будучи славним сопраністом, вступає на військову службу і згодом трагічно гине.

Тут слід дещо зупинитися і згадати роль греко-католицьких священиків того часу в національному відродженні. У 19 столітті на західно-українських землях, які були позбавлені своєї державності і входили до складу Австрійської імперії, вони були носіями української національної ідеї. Греко-католицьким священикам дозволялося одружуватися. Сини, як правило, наслідували батьків, переймаючи професію священиків, яка тоді уподібнювалася до шляхетського чи дворянського стану. Ця обставина мала велике значення для збереження традицій західно-української національної еліти. Крім того, греко-католицьке духовенство підтримувало тісні зв’язки з простим народом. Їхні діти нерідко одружувалися з дрібними шляхтичами або шляхтянками чи просто навіть сільськими дівчатами та парубками. «Хлопи і попи», як казали поляки, трималися разом і спільно переживали негаразди і утиски. В середовищі греко-католицьких священиків народився, зростав Михайло, їх середовище обрав і сам. Тому наперед зрозуміло, що будучи добре вихованим і достатньо на той час освіченим, молодий Вербицький не міг не влитися в суспільно-патріотичний рух того часу, не зважаючи на ряд особистих трагічних обставин.

Навчання Михайла Вербицького в семінарії припало на час, коли тут навчалися молоді прогресивні юнаки, що об’єдналися у гурток «Руська трійця", зокрема, Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. Вони розпочали на західно-українських землях національно-просвітницьку діяльність . Михайло з ними співпрацював і відзначився непокірним характером, бунтівною вдачею. Уже в перший рік свого перебування у Львові юнак був покараний строгим карцером за участь у бунті, влаштованому семінаристами на знак протесту проти поганого харчування. Згодом Михайла двічі виключали з семінарії через «веселі пісні, гру на гітарі, запізнення на ранкові молитви». Втретє припинив навчання через перший шлюб та необхідність утримувати сім'ю, бо 1837 році Михайло Вербицький одружився. У цьому шлюбі 19 січня 1839 року у нього народився син Іван. Є деякі відомості, що у подружжя була ще старша донька, однак її доля абсолютно невідома. Як чоловік сімейний, Михайло повинен був заробляти на прожиття та утримувати сім’ю. Тому давав платні уроки гри на гітарі, також був «платним тенором» у хорі латинської катедри, керував хором у вірменському костелі бенедектинок. Але сімейне щастя було недовгим. Того ж 1839 року дружина померла, залишивши його із сином-немовлям а, можливо, ще й донечкою. Як вдівець отримав право вчитися в семінарії знову. Та 21 березня 1842 року за ряд провин Михайла Вербицького виключили з семінарії. У 1846 році перебирається до Перемишля, де отримує місце канцеляриста при Перемишльській єпархії. У 1848 році відновлює навчання, але вже у Перемишльській греко-католицькій семінарії, яка була відкрита за сприяння Івана Снігурського у 1845 році. Перед вступом у семінарію одружився вдруге. У цьому шлюбі народилася донька Марія, яка у віці 1 року і 9 місяців померла і похоронена у с. Завадів, де була на той час його парафія Вербицького та син Андрій. Проте і друга дружина померла передчасно – у 1858 році.

РОЗДІЛ ІІ. Служіння Богові і людям

У 1850 році Михайло Вербицький закінчив духовну семінарію і отримав ієрейські свячення. Першою його парафією стало село Завадів . У 1852-1853 роках був адміністратором церкви св. Параскеви в нашому селі Залужжі. Після того деякий час у с.Стрілки Старосамбірського району, а в 1856 році переїхав до невеликого села Млини Яворівського повіту,сьогодні територія Польщі, де служив Господу на місцевій парафії аж до самої смерті. О. Михайло не жив у розкошах, а більшу частину свого життя був самотним, дуже скромним, навіть бідним, бо деколи в нього не вистачало відповідного харчування. Його друг дитинства І. Сінкевич писав у своїх спогадах, що на обідньому столі композитора дуже часто не було нічого, крім яблук. І це при тому, що мав на руках двох неповнолітніх дітей. Тому часто приїжджав до нього, зокрема, у с. Завадів і привозив різні їстівні запаси.

Життєрадісний, напрочуд веселої вдачі, о. Михайло був змушений перебувати в далеких сільських закутках, будучи майже зовсім ізольованим від культурного життя. Але він не падав духом, а писав, творив. Не маючи родинної любові, він її знаходив у музиці.

А яким він був парохом? Мабуть дуже хорошим. Збереглися відомості, що коли він переїжджав на парафію у село Млини, звістка про це швидко рознеслася по селу. Селяни процесійно з хлібом і сіллю вийшли зустрічати нового панотця. З цього робимо висновок, що про нього ширилися чутки як доброго священика, а ще був відомим вже композитором. Рідко яких парохів, які змінювали парафії, зустрічали так помпезно. Про приїзд до Млинів зберігся ще один цікавий факт. У о. Михайла на той час вже було фортепіано. І селяни, допомагаючи отцю перебратися, окремий віз виділили на цей дивний для них і не знаний інструмент. До речі, інших пожитків було дуже мало. Коли приїхали на плебанію і мали занести інструмент до хати, то виявилося, що він не влізає ні в двері, ні у вікно. Спритні селяни придумали: зняли двері, розібрали одвірки і так занесли в приміщення. А вечорами сходилися і слухали як отець щось награє на фортепіано. Найчастіше слухали, зібравшись тихенько попід вікна, щоб не заважати отцю. Інколи довго ясніло світло у вікнах приходства: це о. Михайло працював. Він також багато читав, листувався з різними людьми, але найбільше часу витрачав на компанування нових творів.

Про перебування О. Михайла на парафіях у с. Завадові та с. Стрілки збереглося багато відомостей. Зокрема, і до сьогодні у селі Стрілки Старосамбірського району стоїть церква святого великомученика Євстахія, яка належить до пам'яток місцевого значення . Тільки у ті часи вона була наполовину меншою і мала статус каплиці. Перед Другою світовою війною до церкви прибудували притвор і цим збільшили її розміри. Храм цей походить із 1792 року ( додаток 3).

Церква, яка бачила о. Михайла, збереглася і у селі Завадові (додаток 4) . При підготовці до святкування 200-літнього ювілею з дня народження Михайла Вербицького, тут знайшли церковну реєстрову книгу, в якій є записи рукою Михайла Вербицького: про народження, вінчання і смерть парафіян за 1852 рік ( додаток 5). Їх зроблено дуже акуратним, рівненьким і круглим почерком з характерними граматичними ознаками тих часів . Також збереглося Євангеліє з тих часів, яке, ймовірно, не раз тримав у руках парох , деякі богослужебні книги ( додаток 6), старі фелони, свічники, ікони й інші сакральні речі . А все тому, що ця церква, на відміну від інших, постійно діяла, за радянської влади її не закривали.

У нашому селі Залужжі нічого не збереглося з автентичних речей. Церква св. Параскеви була довго закрита: від початку сімдесятих і до 1989 року. Кажуть, коли закривали храм, хтось із селян забрав цінні книги, зокрема метричні, та заховав. Можливо, ця людина померла і нікому не переповіла, де ці книги заховано. Храм 1681 року, у якому о. Михайло служив, зберігся лише на світлинах (додаток 7). На початку 1990-х років його розібрали, бо через те, що багато років був зачинений і не функціонував, почав дуже руйнуватися. На його місці селяни звели нову дубову церкву, яка 22 грудня 2004 року згоріла. Зараз підносить куполами до небес новий, мурований красень-храм, а свідками про перебування на парафії о.Михайла є лише дерев’яна дзвіниця 18 ст. (додаток 8 ) та її ровесниця фірта - вхід на церковне подвір’я ( додаток 9). Однак деякі відомості про перебування о. Михайла на парафії с. Залужжя знаходяться у Львівському центральному архіві. Так у ті часи у с. Залужжі нараховувалося 166 будинків, 967 мешканців ( 922 греко-католики, 18 римо-католиків, 27 іудеїв). Південною частиною села проходила львівсько-перешльська дорога (гостинець) та протікала р. Шкло. Тут зберігаються і метричні книги,у яких записи зроблені рукою о. Михайла і свідчать про те, що у с. Залужжі він служив з травня 1852 року до серпня 1853 року. Цікавим є той факт, що о. Михайло змінив на залузькій парафії о. Івана Гинилевича, який переїхав на парафію с. Завадова. Зберігся також листок метричної книги про перевід о. Михайла на парафію с.Залужжя,зроблений тодішнім намісником Яворівського повіту, знаним етнографом, фольклористом, громадським діячем о. Йосипом Лозинським ( додаток 10).

Щоб зберегти пам’ять про час перебування М. Вербицького на парафії нашого села та виховувати молоде покоління на прикладах патріотизму історичних та культурних діячів рідного краю, у шкільному історико-краєзнавчому музеї створено експозицію, присвячену творцю українського Славня ( додаток 11).

Яворів також пам’ятає о. Михайла Вербицького. У 17-19 ст тут був монастир сестер-василіанок. Донині збереглися ці добротні приміщення, де проживало майже сто монахинь. Колишній василіянський монастир служить тепер яворівській громаді як районна лікарня. Приміщення церкви ще за радянських часів перегородили, звели другий поверх і нині там хірургічне відділення. Колись Михайло Вербицький долав 25 кілометрів на конях, часом пішки, з Млинів у Яворів, до сестер-василіянок. Він навчав їх співу й навіть гри на гітарі. Із реліквій, які були в той час у монастирі, збереглась лише ікона Матері Божої з Дитятком. Сестри її десятиліттями переховували. Мабуть, біля цієї ікони молився отець Михайло Вербицький.

РОЗДІЛ ІІІ. Заняття музикою

Із часу, коли Михайло Вербицький із братом переїхали до Перемишля, музика стає його супутником на все життя. Тут Михайло навчався у музичній школі, був учасником, а потім солістом хору Перемишльської єпархії. Під час навчання у семінарії Михайло Вербицький також багато уваги приділяв музиці. Як згадують сучасники, він за допомогою свого товариша Івана Сінкевича із запалом почав навчатися гри на гітарі. Гітара була в той час надзвичайно поширена. По-перше інструмент –недорогий, порівняно із, наприклад, фортепіано, а по-друге, модний у той час. Для М. Вербицького вона стала улюбленим інструментом ще й тому, що в нього не було майже ніяких можливостей досконаліше вивчати який-небудь інший. Гітарі композитор приділяв багато уваги все своє життя. У важкі роки він, навчаючи гри на гітарі, рятував себе від злиднів. Численні твори, перекладені або створені ним для гітари, здобули широку популярність у галицькому домашньому музикуванні. До наших днів збереглося створене ним «Поученіє Хітари», яке стало першим таким посібником в Україні.

Заняття музикою М.Вербицький не переривав, практично, ніколи. Будучи семінаристом, керував хором навчального закладу. Деякий час він викладав спів у вірменському монастирі бенедиктинок, у 1842—1843 pp. працював диригентом хору Ставропігійського інституту. У другій половині 1840-х років звернувся до релігійної музики. У той час дуже популярними у музичному середовищі були духовні концерти Дмитра Бортнянського, які найбільше вплинули на музику Західної України та світогляд Вербицького зокрема. Тоді в церквах панувало одноголосся (самолівка) та двоголосся (єрусалимка), а творчість Бортнянського представила високопрофесійне багатоголосся. Михайло Вербицький, наслідуючи Д. Бортнянського, з творами якого познайомився ще у Перемишльському хорі, написав повну Літургію для мішаного хору, яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. Створює також знамениту «Ангел вопіяще» та інші церковні композиції. Коли наприкінці 1840-х років у Галичині активізувалося театральне життя, Вербицький одразу почав писати музичні номери до українських театральних вистав. Ці вистави ставилися на театральних сценах всієї Галичини, а музика відігравала у п’єсах важливу роль, вносячи у вистави яскравий емоційний елемент. Як свідчать джерела, навіть досить посередні п’єси завдяки музиці М. Вербицького здобували велику популярність. Він написав музику до понад 20 вистав, серед них такі, як "Верховинці", "Козак і охотник", "Проциха", "Жовнір-чарівник" ("Москаль-чарівник" І. Котляревського), "Гриць Мазниця", "Школяр на мандрівці", "Запропащений котик" та інші. Більшість музичних оригіналів Михайла Вербицького до театральних п'єс не збереглося і лише із заміток тогочасної преси можна довідатися про той чи інший його твір. І все ж навіть ці скупі відомості дають можливість зробити певні висновки про неперевершений композиторський талант Вербицького, про його громадську і творчу активність.

Писав Вербицький і хорові композиції - патріотичні пісні або невеликі пейзажні чи ліричні зарисовки. Зразком першого виду може бути хор "На погибель" (або "Дай, дівчино, нам шампана"). Першим із галицьких композиторів він звернув увагу на вірші Т. Шевченка і написав кантату “Заповіт” (“Завіщаніє”). М. Вербицький - автор багатьох музичних творів на народні мелодії, полонезів, вальсів. Він дав музичне життя поезії місцевих поетів, зокрема, Маркіяна Шашкевича, Юрія Федьковича, Івана Гушалевича. Мелодії отця швидко розходилися поміж людьми і чимало з них донині вважаються народними.

Твори Вербицького тривалий час - приблизно до Другої світової війни - становили основу репертуару західноукраїнських виконавських колективів. Важко назвати будь-який концерт чи святковий вечір того періоду, на якому б не звучала його музика. Мав визнання і серед простого люду. Особливо популярними в той час були його «співогри» - невеликі співанки побутового, часто жартівливого характеру. Їх співали скрізь: у побуті, під час різноманітних товариських зустрічей, виконували на кшталт застільних пісень. На його творчих традиціях виховувалося ціле покоління західноукраїнських музикантів, які з великою пошаною і любов'ю ставились до корифея рідного музичного мистецтва.

ВИСНОВКИ

О.Михайло Вербицький…Ми по новому відкриваємо для себе цю особистість, особливо на тлі сучасних економічних та політичних подій, які відбуваються в Україні. Захоплюємося його дивовижною здатністю не падати духом за складних матеріальних обставин, адже обтяженому сім'єю М. Вербицькому на невеликих віддалених сільських парафіях жилося нелегко. Пережив ряд особистих трагедій: смерть батька, сирітство, смерть брата, дітей, двох дружин. Нестатки, злидні, а під кінець життя ще й хвороба ( помер на 55 році життя від раку язика) не зламали Михайла Вербицького. Дивуємося, як він не пав духом, а створив так багато шедеврів музичного мистецтва, і найперше – неперевершену мелодію нашого Славня.

Немає сумніву: особистість Михайла Вербицького заслуговує особливої уваги і варта наслідування, а його твори, справжні перлини української музики, на те, щоб посісти належне місце у програмах сучасних концертів.

Горджуся, що я живу у селі, де був парохом о. Михайло Вербицький, ходжу стежками, де ступала його нога.

Я гордий тим, я пам’ятатиму і всім кажу,

Хай знають всі прийдешні покоління,

Що в нашому селі Залужжі трудився, жив

О. Михайло Вербицький – автор Гімну.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

1.Вербицький М. М. // Енциклопедія історії України : в 5 т. Т. 1 : А - В / ред. рада : В. М. Литвин [та ін.] ; редкол. : В. А. Смолій [та ін.]. - К. : Наукова думка, 2003. – С. 477-478.

2. Дацко В. Яворова віть. Енциклопедичний біографічний довідник. Вид. «Логос»; Львів -2009.

3. Дацко В. Патріотизм –генетична риса яворців: - Яворвщина, 1995, 1 листопада.

4.Гронський Й. Нарис історії Яворвщини.- Дрогобич: Коло. 2008.

5. Загайкевич Марія. Михайло Вербицький, Сторінки життя та творчості.- Львів: «Місіонер», 1998

6. Історія України.: підр. Для 9 класу заганоосвіт. Навч. Закл./ Ф.г. Турченко. В. М. Морокко.- К.: Генеза.2009

7.Марухняк, Йосип. Дорогами Михайла Вебрицького : [до 200-річчя автора музики до гімну “Ще не вмерла Україна”] / Й. Марухняк // День. – 2015. – 6-7 лют.

8. Котовська О., Папірник Г. У музиці молитви до Господа полину.Невідоме з життя о. Михайла Вербицького- Львів: Растр – 7, 2015.

9. Яворів: віхи історії/ історико-краєзнавчий нарис/ - упорядник В. Мартинович,- Львів, 1996.

10. https://uk.wikipedia.org/wiki

11. http://newpathway. Павло Лопата. Михайло Вербицький – автор музики гімну України

Анотація

Дослідницька робота про життєвий і творчий шлях Михайла Вербицького на тему «Феномен Михайла Вербицького», підготована учнем 8 класу Залузької ЗОШ І-ІІ ступенів Стасівом Олегом під керівництвом вчителя історії Захар Галини Михайлівни.

Дане дослідження розкриває неординарність особистості о. Михайла Вербицького. Автор опрацював ряд джерел, дослідив і висвітлив деякі маловідомі сторінки життєвого та творчого шляху, проаналізував обставини, за яких формувався світогляд майбутнього композитора, показав середовище, у якому жив митець і священик. Не намагався передати біографію, а викладав власні думки стосовно діяльності та творчості цієї непересічної особистості.

Для школярів, педагогів та всіх, хто цікавиться історією рідного краю.