«Філософія для дітей» М. Ліпмана, як педагогічна стратегія розвитку продуктивного мислення»

Про матеріал
Актуальність теми полягає в тому, що суспільство європейських країн переживає постійні зміни, які чергуються з кризами. Громадяни не завжди готові до нововведень, свідомість не в силах адаптуватись без змін стратегії впливу в різних сферах життя людини. Звичайно, що найголовнішим є виведення нових методик, що допомогли б змінити освітній процес на користь демократичних реформ. Більшість філософських течій стояли на засадах толерантності та терпимості, роботи в напрямку доведення до ідеалу проблемних сфер діяльності людини.
Перегляд файлу

Градизька ДМШ імені О.І. Білаша

 

 

 

 

 

Методична розробка

Тема

 

 

 

«Філософія для дітей» М. Ліпмана,

як педагогічна стратегія розвитку

продуктивного мислення»

 

 

Виконала: Стасенко Наталія Олексіївна,

Глобинський район, Градизька ДМШ ім. О. І. Білаша, викладач сольного співу,

учитель музичного мистецтва та керівник вокального гуртка

 

 

 

 

ГРАДИЗЬК

2019

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП ……………………………………………………………………

3

Розділ 1. «Філософія для дітей» М. Ліпмана: програма розвитку інноваційного мислення …………………….....

 

6

1.1. «Філософія для дітей» в контексті новітніх методик викладання філософії. Досвід впровадження в європейських країнах, США ……….

 

6

1.2. Зміст і завдання методики Метью Ліпмана «Філософія для дітей» …

12

1.2.1. Основні параметри програми ………………………………………..

12

1.2.2. Сучасне бачення філософії для дітей ………………………………..

13

1.2.3. Основні переваги «Філософії для дітей» ……………………………

15

1.2.4. «Філософія для дітей» сьогодні ……………………………………..

16

1.3. Зміна парадигми в навчанні ……………………………………………

18

Розділ 2. «Філософія для дітей» – як один з напрямків розвитку викладання філософії в Україні ……………...

 

20

2.1. Досвід використання новітніх методик в Україні ……………………

20

2.2. Всеукраїнська літня профільна школа ………………………………..

23

2.3. Умови результативності методики ……………………………………

25

2.4. «Філософія для дітей»: запитання – відповіді ………………………..

27

ВИСНОВКИ ………………………………………..………………………

31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………….

33

 

 


ВСТУП 

Актуальність теми полягає в тому, що  суспільство європейських країн переживає постійні зміни, які чергуються з кризами. Громадяни не завжди готові до нововведень, свідомість не в силах адаптуватись без змін стратегії впливу в різних сферах життя людини. Звичайно, що найголовнішим є виведення нових методик, що допомогли б змінити освітній процес на користь демократичних реформ. Більшість філософських течій стояли на засадах толерантності та терпимості, роботи в напрямку доведення до ідеалу проблемних сфер діяльності людини. Поява нових методик застосування філософії в навчанні і в повсякденному житті звичайних людей, стала причиною руху назустріч змінам в Україні і в розвинутих країнах світу загалом. Зокрема, поширення «Філософії для дітей» за авторством Метью Ліпмана при Монтклер Стейт Коледж перевернуло уявлення педагогів і суспільства загалом, щодо викладання філософії. Пройшовши етапи у своєму розвитку та становленні, ця методика наразі може застосовуватись у викладанні інших предметів. Зокрема її використання у модернізації викладанні предметів морально-духовного спрямування є прикладом пристосування навчального процесу до демократичних змін в суспільстві, мультикультуралізму та глобалізації. Ця тема постає актуальною і в Україні, адже викладання за новітніми методиками зараз знаходиться в процесі впровадження, ознайомлення та пристосування до національних особливостей, освітньої, культурної і релігійної політики в країні. 

Мета роботи: дослідити впровадження новітньої методики викладання «Філософії для дітей» М. Ліпмана та застосування досвіду в європейських країнах, США, в педагогічному процесі навчальних закладів України.

Реалізація поставленої мети передбачає постановку наступних дослідницьких завдань:

  • Дослідити феномен покоління-NEXT в епоху постмодернізму та роль філософії у його вихованні. Проаналізувати проблеми, що виникають у процесі формування особистості представників покоління-NEXT, виявити їх причини та шляхи можливого вирішення. Виявити завдання, які допоможе вирішити філософія.
  • Розкрити місце філософських дисциплін в сучасній освіті; висвітлити важливість і значення критичного мислення при отриманні якісної, конкурентоспроможної, сучасної освіти.
  • Проаналізувати новітні методики викладання, зокрема філософії і предметів морально-духовного спрямування та їх впровадження в педагогічний процес начальних закладів США та Європи.
  • Дослідити український досвід впровадження інноваційних методик викладання при вивченні філософсько-релігієзнавчих дисциплін (на прикладі матеріалів роботи першої Всеукраїнської літньої школи з теології, релігієзнавства та історії релігії).
  • Окреслити перспективи впровадження викладання таких предметів як християнська етика, естетика, теологія, релігієзнавство за допомогою новітніх методик викладання.

Методи дослідження. Спільними основами є методи аналізу та синтезу, індукції, дедукції, що будуть використані у дослідженні досвіду використання методик за кордоном. Для збору інформації щодо впровадження, та результатів використання новітніх методик викладання при читанні предметів морально-духовного спрямування в Україні використано методи контент-аналізу (при вивченні роботи учасників школи) та інтерв’ювання (інтерв’ю проводилися з викладачами-модераторами та учасниками школи).

В якості методологічної основи дослідження феномену покоління-NEXT та впровадження новітніх методик філософії в навчальному процесі, задля формування демократичних і толерантних особистостей, використовуються роботи Гуревича П. С., Наріжного Ю. А.

 Філософія для дітей – (з анг. philosophy for children) – програма навчання філософії в школі, підготовлена в 1970-х рр. в Інституті з розвитку філософії для дітей (Монклер, США) під керівництвом Метью Ліпмана.

Програма з філософії «Філософія для дітей» розрахована на увесь період перебування дитини в школі, тобто з 1 до 11 класів (є практичні програми для дітей дошкільного віку), спрямована на систематичне навчання за допомогою філософії навичкам самостійно, аргументовано, критично міркувати для того, щоб підготувати інтелект до засвоєння нових знань і виховати морально і соціально відповідальну особистість. Суть програми полягає в тому, щоб за допомогою філософських інструментів навчити дітей мислити розумно. Визначальними факторами розвитку сучасного світу є випадковість, спонтанність, хаотичність, імовірність. Вони засвідчують не стільки руйнацію усталеного порядку, скільки є творчим потенціалом у становленні нового порядку й гармонії. Ці обставини потребують від людини іншого мислення, вміння творчо й гнучко реагувати на всі зміни, переосмислювати набуті знання, розглянувши їх у контексті випадковості. У цьому зв’язку актуалізується проблема якісного реформування освіти, зокрема пошук нових моделей мислення. Процес мислення символізує вищий ступінь людського пізнання. Людина навчається мисленню, пояснюючи реалії буття. Продуктивним є мислення, яке має на меті не лише пояснити невідоме, а й у відомому та очевидному віднайти незрозуміле та неймовірне. Життєвість цього мислення можлива за умови, що воно постійно балансує на межі хаосу. У такий спосіб воно здатне відобразити змінний характер реалій сучасності, їх постійну динаміку та мінливість. Імплікація цих методологічних орієнтирів та ідей в освітню сферу суттєво змінює її суспільне призначення. Освіта сприймається, як сфера постійного продукування та перегляду знань, які повсякчас виникають у принципово нових умовах і є релевантними у мінливих ситуаціях-переходу. Завданням освіти є не стільки навчати думати про речі, якими вони є, скільки, як вони можуть змінитися та, яких рис вони можуть набути у майбутньому. Культивування продуктивного мислення можливе за умови ліквідації авторитету загальноприйнятих правил, приписів та стандартів.


РОЗДІЛ 1. «Філософія для дітей» М. Ліпмана: програма розвитку інноваційного мислення.

1.1. «Філософія для дітей» в контексті новітніх методик викладання філософії. Досвід впровадження в європейських країнах, США.

Ми живемо в епоху активних змін, основною характеристикою якої є оновлення ціннісних орієнтирів у підростаючого покоління. Класичні погляди на викладання гуманітарних наук, у тому числі і філософських доволі сильно видозмінились.

Неодмінним складником і наслідком глобалізації є соціальна мобільність населення, що зробила зустріч різних національностей, релігій та культур не відворотньою. Відповідно, зіткнення світоглядних орієнтирів учнів, що приймають участь у навчальному процесі, створює нові труднощі і бар’єри в пошуку підходів і методик викладання гуманітарних дисциплін.

На думку деяких дослідників, зокрема Наріжного Ю. А., сучасне покоління є заангажоване зайвою інформацією, яка постійно і безперервно надходить до кожного учасника комунікаційного простору. Відмова від попередніх авторитетів в усіх напрямках творчої і наукової діяльності призвела до фрагментарності в думках та роботах, що створюються.

Молодь ХХІ століття ставить перед собою дещо інші завдання ніж її попередники. Нові методи в освіті та її реформа можуть стати одним з реальних засобів досягнення поставлених життєвих цілей. Коротко цей процес можна схарактеризувати такою тезою: «Світоглядний каркас цієї епохи попирається не тільки елітарними мислителями, як це було в першій половині ХХ століття, «як мертву собаку» ( вислів Г. Гегеля) сцієнтизм і прогресизм сьогодні третують маси». Якщо звести до загального висновку сказане автором, то виявиться, що відсутність людей, що повинні стати молодому поколінню орієнтирами в освітньому просторі, ставить перед нами основне завдання: впровадження нових методик викладання шкільних, усім добре знайомих предметів, та навчання спеціалістів, що і стануть цими орієнтирами.

Ще в XVIII столітті І. Г. Песталоцці розвивав думку про те, що «знання неможливо передати, можна тільки пробудити людину до розмислів та пізнання, тому, що учень – не посудина, ззовні наповнюється вологою пізнання, а вогнище думки, яке потрібно вміло розпалити». Методика викладання філософських дисциплін та її впровадження в навчальних закладах повинна стати головним орієнтиром сучасного освітнього процесу, адже саме на філософських засадах повинен діяти кожний педагог, якщо хоче отримати позитивні результати. Традиційно вважалось, що «фундаментальні і прикладні науки – це різні типи дослідницької діяльності».

Філософія, як прикладна дисципліна не тільки може, але й повинна працювати на користь суспільству і підростаючому поколінню. «Покоління – Next, – як називав молодих людей ХХІ століття Ю. А. Наріжний, – є продуктом своєї епохи». Демократія вважається територією ризику для молодого покоління, адже, як стверджував М. Фуко, «в демократичному суспільстві кожен може жити за порогом освоєній ним моральності».

Україна, як частина європейського простору, що намагається рівнятись на продемократичні орієнтири, також має проблеми з втіленням демократичних ідеалів у життя. Вирішувати такі питання потрібно відповідно до нашого рівня розвитку, як країни вільної і незалежної. Думка Наріжного Ю.А., що: «Україна наразі переживає соціально-політичну і духовну трансформацію, що схожа з тією, коли в античній Греції виникала нова правова реальність (VI – V ст. до н.е.)» є безумовно доречною. Неможливо не звернути увагу на той довгий шлях, що пройшли інші європейські держави в творенні демократичних принципів, адже Україна щодо них є молодою.

Рішення, які вимагає від нас сучасний стан усіх сфер держави, полягає в першу чергу, в реформуванні освітнього простору. Зокрема, той факт, що сформувалась на початку XXI століття нова модель громадянської освіти, є вирішальним для тих змін, що відбулись та повинні відбутись. Представники такого нового типу педагогіки дійсно можуть щось змінити в традиційному устрої навчального процесу. Їхня ціль – зміна або відмова від попередніх методик викладання. Введення чогось нового, що допомогло б адаптуватись поколінню  Next та його наступникам до змін, що є неминучими, надзвичайно швидкими, і частіше за все фатальними для непідготовлених умів.

У наш час слід віддавати перевагу організації такого навчання, де має місце спільна діяльність (багатоманітність) різних людей з одного боку, а з іншого – де б реалізовувалися реальні освітні цілі. Видатний педагог                           В. Сухомлинський у порадах учителеві пише про те, що нема й бути не може абстрактного учня, – «Уміння правильно визначити, на що здатний кожен учень у даний момент, як розвивати його розумові здібності в дальшому, – це надзвичайно важлива складова частина педагогічної мудрості». Є таке прислів’я: «Будь обережним в своїх бажаннях, бо вони можуть здійснитись». Цей вислів є лейтмотивом творчості американського науковця у галузі теоретичної фізики і екології Мічіо Кайку. Він зробив передбачення після важкого і довгого збору інформації і даних в усіх галузях нашого життєвого простору. Його прогнози втілюються в реальність вже сьогодні, хоча книга «Фізика майбутнього» вийшла в публікацію всього лише три роки тому. Автор стверджує, що багато професій, які пов’язані з технікою та обслуговуванням почнуть зникати. Перевага буде надаватись лише тим видам роботи, з якою не зможуть справлятись роботи чи електроніка. В першу чергу, в такій ситуації нас повинна була б зацікавити підготовка дітей у школах та ВУЗах до такого майбутнього. «Філософія для дітей» М. Ліпмана була створена саме для того, щоб наступне покоління було готовим до будь-яких технічних чи еволюційних змін в історії людської цивілізації.

Криза в педагогічній думці та потреба в нових методиках викладання виникла ще в 70-х роках ХХ століття. Як пише Юліна: «На рівні ЮНЕСКО, «Римського клубу», міжнародних культурно-освітніх організацій рішення багатьох глобальних проблем напряму пов'язується з ліквідацією цивілізаційних розривів і вихованням нового типу освіченої людини».

Отже, основними напрямками в нових розробках педагогічних методик потрібно виділити в першу чергу новий тип мислення, а саме – критичне, підґрунтя для якого в філософії підготував К. Попер «Етичний розум» і комунікативна компетентність (К.О.Апель, Ю.Хабермас)»  повинні стати невід’ємним атрибутом громадянської свідомості. А такі напрями у викладанні, як «Філософія для дітей» М. Ліпмана, А. Фрезе та НФ-філософія М. Роулендса повинні стати основою освітнього процесу, починаючи з шкільного, а ще краще з дошкільного віку.

Способи прививання корисних і потрібних у демократичному суспільстві знань відбувається за допомогою різних методів: культурно-інформаційного, «… метод – проблемно-діяльнісний, або «активний», який наводить Ю. А. Наріжний, етичний метод, аналіз парадоксальних явищ.

Перші і найактивніші країни, що стали світилом в впровадженні і викладанні філософії не тільки на академічних лавах, але й поза межами університетів є Франція (Ж.- П. Сартр і М. Фуко), Норвегія (Ю. Гордер).

В США методологія викладання філософії за новітніми розробками почала своє формування в Інституті по розвитку «Філософії для дітей» при Монтклер Стейт Коледж. Створена група, на чолі з професором Метью Ліпманом, почала роботу з розробки спецкурсу, щодо викладання філософії для дітей дошкільного і шкільного віку, задля вироблення у них навичок критичного, креативного та піклуючого мислення, формування розуміння свого громадянського статусу та розвиток демократичних відносин між ними.

В Ізраїлі почали втілювати в життя декілька проектів, які повинні реформувати бачення на освіту і на викладання філософії загалом. На чолі цих програм законне місце посідає «Філософія для дітей». Книги, що входять до цього курсу перекладені з французької мови. Їх автор – Оскар Боніф’є. Основною ідеєю книг є ведення діалогу у вигляді «питання в питанні» в формі сократівських діалогів. Кожна книга несе в собі одну конкретну тему, наприклад: «Що таке життя?», чи «Що таке емоції?». Ці книги стали актуальними, та отримали високу оцінку від діячів культури і просвітництва. Переклад на 17 мов світу та всесвітнє визнання приніс автору цей цикл.

В праці «Богословське відображення природи релігійної істини», що була видана в рамках коментування програми «Філософія для дітей», відбувається пошук відмінностей в розумінні богословських істин, для знаходження шляхів вирішення розбіжностей і конфліктних ситуацій. Так і не вдалося отримати конкретної відповіді, після видання коментарів про подібні дослідження програм, щодо засад у вимогах до релігійних істин філософії в класі.

Грегорі Моен в своїй статті зазначає, що методика «Філософія для дітей» може реалізовувати ті завдання, які традиційному навчанню в сучасному світі є вже мало доступними. Зокрема науковець Ширлі Еглі проводила навчання в рамках науково-дослідницької роботи, щодо польових досліджень у роботі зі студентами, що хотіли б вивчати різні конфесії та релігійні течії. Така група студентів була створена і за допомогою роботи на місцях, тобто в храмах чи релігійних общинах, була зібрана наочна інформація, що при поверненні до класу, стала предметом для вивчення за методикою М. Ліпмана.

Йоргер Хеглер вважає, що релігія, яка має особистісний чи відкритий елемент, часто задумувалась на практиці, як така, що виконує деякі функціональні критерії, але насправді зі строго особистого аспекту вона є відкритою тільки для віруючого. В цьому аспекті на поверхню випливає нова проблема в освітньому релігійному просторі, а саме: зіткнення об’єктивних і суб’єктивних поглядів. Автор висловлює думку, щодо використання методики М. Ліпмана в викладанні релігійних курсів та її корисність, або небезпеку, яку вона в собі несе. Він звертає увагу на той факт, що все-таки «Філософія для дітей» може бути спроможною зробити свій важливий вклад в розвиток релігійної освіти. Хоча існують застереження, щодо перетворення змісту релігії в стереотипне знання, та науковець пише: «Якщо у нас є підозри на рахунок філософської педагогіки Руссо в праці «Еміль» (1762), то і в філософії релігії, ми можемо мати такі ж підозри про Ліпманівську філософію освіти». Тут акцент робиться на тому, що при впровадженні будь-якої нової методики в педагогіці, є певний ризик, щодо стереотипності мислення та неточностях у поданні матеріалів навчання, згідно їх трактування. Авторитет Руссо та його методики є взірцем того, як нововведення перетворюються в повноцінний навчальний курс з правилами та традиціями, які легко критикувати, але важко знайти їм достойну заміну.

Мислителю Ч. Пірсу належить визначення одного з головних понять програми «Філософія для дітей» «спільнота дослідників», як науковців, які використовують однотипні процедури в досягненні ідентичних цілей. Таким чином, це – група людей, які знаходять проблемні межі дискусійного поняття за допомогою діалогу. Щоб розвинути структурований діалог, важливо створити навколишнє середовище, в якому усі учасники бесіди є рівноправними. Слідом за ним Дж. Дьюї визначає міркування, як «процес дослідження, вивчення речей» і «спільноту», як групу різних, проте подібно мислячих людей, які об’єднуються навколо спільної ідеї впродовж тривалого часу. Російська дослідниця Н. Юліна характеризує мету роботи М. Ліпмана як «не лише надбання навичок аргументативного, критичного міркування. Не менш важливо напрацювати навички ведення дискусії, міжособистісних стосунків, необхідних для мирного вирішення людських проблем. Більше того, співтовариство дослідників мислиться філософом, як основа суспільства, в якому відбувається становлення громадян демократичного суспільства».

В Україні ж дослідниця методики М. Ліпмана Надія Адаменко у своїй статті «Спільнота дослідників» М. Ліпмана: Філософські запитування, обговорення, аргументації та контраргументації вустами дітей» розглядає одне з основоположних понять «спільнота дослідників» програми «Філософія для дітей», підкреслює важливість філософського знання у зв’язку з необхідністю актуалізації онтологічного характеру освіти. Авторка доводить необхідність зміни відношення до навчальної діяльності. Матеріали збірника «Розвиток критичного й креативного мислення дітей у школі» Т. О. Бондар, виданий в місті Полтава ознайомлюють із сучасними методиками і прийомами розвитку критичного і креативного мислення дітей різного віку, які використовуються у роботі вчителями-учасниками спеціальної дослідницької групи «Філософія у школі» (2012-2015 рр.), що діяла при Полтавському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти ім. М.В. Остроградського. Серед напрацювань – повідомлення про перші результати застосовування у навчальній і виховній діяльності методики М. Ліпмана «Філософія для дітей».

 

1.2. Зміст і завдання методики Метью Ліпмана «Філософія для дітей»

1.2.1. Основні параметри програми

Метью Ліпман, працюючи викладачем філософії в університеті, звернув увагу на те, що студентам важко наводити аргументи під час дискусії. Вчений працював над цим питанням і прийшов до висновку, що вчити логічно мислити потрібно не в студентські роки, а з дитячого віку. Ліпман написав серію творів, які мають приховану проблематику. На уроках філософії в школі діти і учитель читають певний твір, вчаться формувати запитання до нього. Потім діти відповідають на цікаві запитання, вчаться чітко відстоювати свою точку зору. В кінці такого уроку відбувається рефлексія, аналіз. Одна з особливостей цієї методики полягає в тому, що вчитель не втручається в аргументи дітей, не критикує їх. В процесі такого навчання учні вчаться дебатувати, приходить усвідомлення того, що думка кожної людини є важливою.

Ця інтегральна педагогічна стратегія базується на:

  • проблемних формах навчання;
  • «сократівському діалозі»;
  • винайденні світоглядних проблем в неочікуваних парадоксальних ситуаціях через гру, гумор, метафори, цікаві предмети.

Філософія вчить

  • мистецтву мислити, формуючи інтелект;
  • мистецтву переживати, формуючи екзистенційну сферу;
  • мистецтву жити, формуючи ціннісний і духовний світогляд.

 

1.2.2. Сучасне бачення філософії для дітей

В Україні питанням філософії для дітей займався В. Сухомлинський, який неодноразово листувався з М. Ліпманом. Поряд з автором даної програми працювали Е. Шарп, Г. Метюс, Р. Рід, М. Прічард, Ф. Кем. «Філософію для дітей» досліджували О. Бреніф’є, Л. Ретюнських. На сьогоднішній день програма «Філософія для дітей» втілюється в життя в більш ніж 60 країнах світу. В Південній Кореї професор Кйонсанського національного університету Джон Ван Парк пропонує своє бачення цієї програми. В Росії цією проблемою займається Н. С. Юліна. Автор книги «Філософія в казках і оповіданнях» Адріанов М. А., впроваджує методику Ліпмана на території Росії.

М. Ліпман складає новели, приносячи логічні, естетичні і етичні мудрості у повсякденне життя. Для кожної вікової групи відповідно пишуться свої розповіді, таким чином охоплюючи різноманітні філософські проблеми.

«Чому небо блакитне?», «Звідки взялися люди?», «Де взялась бабуся?», «Де був я, коли бабуся була молодою?»… Такі питання народжуються в головах підростаючого покоління з самого маленького дошкільного віку. У дорослих частіше за все не вистачає терпіння для пояснення таких простих, на перший погляд, питань. Але, якщо замислитись, простими словами пояснити такі складні речі є доволі складним завданням. Саме в філософії професор М. Ліпман побачив той рятівний ключик, який дозволив би не гасити дитячу цікавість. Підростаючи, діти перестають задавати такі питання, намагаючись не набридати дорослим, або соромлячись признатись, що вони чогось не знають. Згодом, так відбувається постійне і безперервне накопичення знань. Заучування величезної кількості різнопланових предметів не залишають дітям вибору, крім того, щоб лише займатись механічною роботою для засвоєння інформації. З активним розвитком інформаційних технологій та постійним збільшенням потоку нових вражень від комунікацій, діти не можуть пристосуватись до нудної і застарілої шкільної програми. М. Ліпман ставить за завдання використати філософську спадщину, як засіб зробити шкільну освіту зв’язнішою, та безперечно цікавішою для сприйняття.

Робота над цією програмою об’єднала цілий колектив вчених: Е. Шарпа, Ф. Осканяна, Р. Ріда, М. Прітчарда, Г. Метьюса і інших. Перше дослідження, проведене в «Ренд-скул», Монтклер (штат Нью-Джерсі), датується 1970 роком. Основна мета цієї роботи, очолюваної Ліпманом і Бієрманом, полягала у визначенні доступності для учнів початкової школи навчання, основаного на розмірковуванні. У дослідженні брало участь 40 школярів, які були поділені на дві групи – експериментальну й контрольну. Учасники не мали суттєвих розходжень у рівні розумового розвитку. Одержані після завершення роботи результати за методикою тесту «Айова Ечівмент», засвідчили суттєву різницю у відповідних параметрах між учасниками експерименту й тими, хто навчався за традиційними програмами. Наступна перевірка програми «Філософія для дітей» проводилася під керівництвом Х. Хааса, працівника Інституту когнітивних досліджень у 1975 році в Ньюарку (штат Нью-Джерсі). Для оцінки ефективності застосовувалося кілька критеріальних вимірювань, серед яких помітне місце посідав підтест з читання із тесту «Метрополітен Ечівмент». За його допомогою оцінювалося кілька аспектів щодо розуміння дітьми прочитаного, а саме:

  1. вміння зрозуміти основну ідею прочитаного фрагмента;
  2. вміння робити коректні висновки з прочитаного тексту;
  3. вміння схоплювати і розуміти деталі фрагмента тексту;
  4. вміння розпізнавати правильне значення слів у тексті.

  Організація інституту філософії для дітей стала причиною зацікавленості такою програмою і інших науковців. Наразі до розробок залучаються все більше і більше вчених. З 1980-х р.р. ця методика використовується на практиці в багатьох культурних регіонах світу. Міжнародний організаційний орган програми – «The International Council for Philosophical Inquiry with Children» (ICPIC), теоретичний орган – журнал «Trunking», який друкується з 1979 року. Юліна Н. С. коротко розповідає про смисл і завдання програми. Вона наводить певні положення, що характеризують її, зокрема це:

  • навчання філософуванню, а не інформації про філософію;
  • проблематична подача філософського знання;
  • перетворення класу в групу дослідників та організація уроку за принципом сократичного діалогу;
  • надання дітям замість навчальних посібників філософськи навантажених повістей.

 

1.2.3. Основні переваги «Філософії для дітей»

Основною превагою, на думку М. Ліпмана, яка присутня в цій програмі вважається надання за допомогою філософського навчання їх вмінь та навичок, які формують новий тип мислення. Шкільна освіта займається лише обмеженим наданням інформації, що накопичується в головах дітей, не особливо осмислюючись. М. Ліпман зазначає, що надзвичайно важливим фактором розвитку та досліджень в сучасній освіті є роль емоцій. Він вважає, що не використати фактор захоплення предметом, чи радість від спільного або індивідуального відкриття особливого і нового знання потрібно збуджувати та постійно підтримувати, для формування інтересу дослідника в дитині. Професор зазначає, що накопичення знань надає обмежені можливості для розвитку розумових здібностей. Розумність відрізняється від мудрості. Розумність М. Ліпман пояснює, як простий раціональний та логічний пошук причинно-наслідкових зв’язків за допомогою того обсягу знань, якими володіє людина. Мудрість це дещо глибше. Він пише: «Мудрість була необхідною для тих проблем, які раціонально розв’язати було неможливо, тобто там, де потрібно повністю покладатись на Соломонове судження». Отже, професор намагався розробити таку методику викладання філософії, яка б навчала б дітей мислити мудро.

В результаті навчання виробляється один із трьох типів мислення:

  • критичний (коли дитина піддає аналізу наданий матеріал);
  • креативний (вміння задавати запитання та створювати нові судження, щодо отриманих знань);
  • піклуючий тип мислення (вміння поставити себе на місце опонента в дискусії і намагання зрозуміти причини такої точки зору).

Всі ці типи мислення окремо є ціллю вироблення та навчання різних нових філософських методик. Професор М. Ліпман стверджує, що тільки поєднання всіх цих типів мислення є найвищою мудрістю, якої дитина може і повинна навчитись у шкільних стінах. Така позиція підтримується і іншими вченими, що стали причетними до розробки цієї програми. І теза про те, чи може стати філософія частиною шкільної програми, не викликає у них абсолютно ніяких сумнівів. Юліна Н. С. зазначає: «Розробники роблять ще більш сильне твердження: філософія може і повинна стати парадигмою шкільної освіти. Це означає побудову інших шкільних дисциплін за моделлю філософського дискурсу і дослідження». Автор має на увазі той факт, що професор М. Ліпман запропонував будувати на такій методиці викладання програми інших дисциплін. Проаналізувавши такий підхід, та експериментально довівши успішність результативності при застосуванні такого методу, він тим самим створив прецедент унікального поєднання філософського знання та програм викладання різних навчальних дисциплін для того, щоб навчити дітей мислити не просто розумно, але й мудро. Крім того, уміння спілкуватись в колективі, критично оцінювати та вчитись сприймати думку іншої людини, ставити запитання та вміння вислухати, толерантно сприймати отримані відповіді на них є основою демократичного виховання.

 

1.2.4. «Філософія для дітей» сьогодні.

Сьогодні «Філософія для дітей» має центри в усіх частинах світу, перекладена більш ніж на 20 мов і застосовується в освітніх процесах у близько 50 країн, більшість, яких об’єдналася навколо організованої «Міжнародної ради з філософського дослідження з дітьми» («The International Council for Inquiry with Children»). У 2011 році створено Міжнародну організацію «Філософія для дітей у країнах Азії та Океанії». Таким чином, на сьогоднішній день програма має статус міжнародної і є відкритою для будь-яких привнесень різних культур.

В Кореї відбулася зміна навчального плану, дуже багато шкіл працюють за програмою «Філософія для дітей», яку підтримує держава.

Ще у 1968 році Джон Ван Парк організував філософський клуб, який досі працює. 1977 року став співзасновником Корейської академії навчання філософії в школі. У ті часи Корея була однією з найбідніших країн у світі.  Який саме вплив зіграв найважливішу роль в економічному розвитку країни -невідомо, але багато експертів оцінюють, що найбільшим внеском стала освіта, і прогресом стали зміни, які відбулися в освіті.

Програму «Філософія для дітей» підтримують уряди багатьох країн. Це не запроваджена державою програма, але є державна підтримка. Держава навіть змінила систему оцінювання на іспитах, де з’явилося багато творчих завдань.

Я маю корейський смартфон. Але чого варті знання про цей смартфон? Наступного року вийде нова модель, а знання про теперішню стануть просто сміттям. Отож компанія, яка розробляє ці телефони, повинна мати такого працівника, який буде генерувати нові ідеї, а не копіювати попередні або чужі. І завдання викладачів у таких умовах – не передавати знання, а навчити дітей фантазувати і мислити креативно.

У Британії ця методика є дуже популярною. Дослідження на базі молодшої школи показали, що в дітей, які мають лише одне заняття на тиждень за цією методикою, успішність із читання й математики збільшуються на 30%.

У Польщі цю методику впроваджують вже 25 років, там є свій центр при Польській академії наук, і багато польських вчителів імплементували його не лише в рамках навчання філософії або світоглядних предметів, а також для вивчення мови, літератури, географії, математики та інших предметів. Метод дуже універсальний і дуже потужний».

 

1.3. Зміна парадигми в навчанні

В багатьох провідних країнах світу з 2000 по 2009 роки відбулася зміна парадигми в навчанні. Поки що світовий досвід доводить, що «Філософія для дітей» є найкращою альтернативою. Якщо ми говоримо про ціль освіти, яка орієнтується на знання, згодом прогресує до освіти, яка орієнтується на мислення, то зараз вже йдеться про філософський підхід в освіті, коли ми концентруємося на формуванні сильних суджень. Новий підхід полягає в тому, що учні мають знайти і проблему, і її розв'язання. При старих підходах дітям даються готові питання. Але зараз учні мають самостійно формулювати питання. Для цього потрібне креативне мислення.

Щоб розв'язати певне питання або проблему, учні мають знайти свій власний алгоритм і власний підхід. Вони висувають свої власні гіпотези. Ми навчаємо учнів, яким чином збагатити ці гіпотези, навчаємо їх навичок аргументації. І аргументи мають бути сильними, потужними. Це ми називаємо критичним мисленням. Ці навички формуються не індивідуально, а в груповій роботі – «спільноті дослідників».

Спільнота співпрацює для того, щоб висунути сильні аргументи, свої гіпотези, посилити їх, а також роз'яснити концепт. Зрештою вони мають вибрати якусь із гіпотез, яка була запропонована. В цей момент працює система оцінювання. Чи ця гіпотеза є піклувальною, чи вона враховує почуття інших людей? Це ми називаємо піклувальним мисленням. В процесі дослідження всі ці аспекти мислення – креативне, критичне та піклувальне – працюють одночасно. Під час процесу навчання учні знаходять правильний підхід до проблемної ситуації. Зазвичай ці проблеми складні. Вони мають розуміти історичні, культурні проблеми.

Під час заняття діти сідають колом, читають спеціальні тексти, філософські новели, які піднімають складні життєві проблеми. Потім обговорюють, ставлять до них питання.

Успішність навчання збільшується на 30%.

 

 


РОЗДІЛ 2. «Філософія для дітей» – як один з напрямків розвитку викладання філософії в Україні.

2.1. Досвід використання новітніх методик в Україні.

В Україні «Філософія для дітей», поки що пробивається в навчальні програми, як спеціальний курс, або факультативні заняття. Цього занадто мало для результативного виховання та прививання поколінню Next того типу мислення, який би допоміг краще адаптуватись до змін в суспільстві, і у світі загалом. Міністр освіти і науки підтримує ідею інтеграції методики «Філософія для дітей» в українську освітню систему, починаючи з початкової школи. Головним елементом нової української школи мають стати нові методики і технології навчання дітей. Особливістю цих методик - має стати не репродукція знань, а діалог з учнем. Особливістю цих методик – має стати навчити дітей думати, критично аналізувати, висловлювати свою позицію. І це саме ті принципи, на яких ґрунтується «Філософія для дітей». В українській школі ми відчуваємо сьогодні кризу, коли сума знань весь час зростає, їх пошук досить легко здійснювати за допомогою інформаційних технологій, і вчитель перестав бути єдиним джерелом знань. Роль вчителя змінюється. Вчитель має навчити дитину думати і виробляти свою позицію. Ми зараз повертаємося до основ сократівського діалогу.

Йдеться про введення окремого предмету з «Філософії для дітей» у школах або масове використання методики в чистому вигляді, бо багатопредметність і так є проблемою української школи. Просуванням методики займається в Україні Мала академія наук, яка має для цього підготовлених викладачів. Але Міністерство освіти й науки, бачить свою задачу в тому, щоб така освіта не була ексклюзивом для обраної групи дітей. Міністерство освіти й науки хоче, щоб значно більше дітей в Україні мало доступ до такої освіти і до таких підходів викладання. Тому важливо зробити це основою самої реформи освіти – такий дослідницький метод навчання, таке партнерство між вчителем і учнем і такий підхід до оновленого змісту освіти.

Міністерство освіти й науки виступає за інтеграцію методики «Філософія для дітей» у вивчення базових предметів.

Відповідаючи на питання, чи готові українські вчителі широко впроваджувати таку методику, як «Філософія для дітей», яка передбачає критичне й креативне мислення, якщо багато з них мають іще радянську підготовку, міністр сказала: «Навіть якщо більшість наших вчителів може бути не готова, це не є причиною не йти вперед».

Школа сьогодні перебуває в глибокій кризі, вона залишилася в минулому столітті, як за методами викладання, так і за змістом освіти. Сьогодні ця перевантажена школа вбиває допитливість дитини вже на рівні початкової школи, діти навіть не доходять до 7-8 класу, бо колись вони тоді втрачали інтерес. Для реформи освіти потрібно буде перевчити близько 500 тисяч вчителів. Це глобальне і важке завдання. Але, якщо його методологічно правильно вибудувати, це можна робити. Тому потрібно запроваджувати реформи поступово. Починаючи з 1 класу, буде перепідготовка вчителів, потім буде для 2 класу, для 3 і так далі. Окрім того,  дуже важливо мати вчителів, які будуть провідниками реформи, тобто тих вчителів, які будуть готові зараз оволодіти такими методиками, ділитися ними зі своїми колегами.

Своєю чергою, професор Джон Ван Парк зазначив, що приємно вражений рівнем українських вчителів. «Складність цього підходу полягає у тому, щоб одночасно навчати і вчитися. Але за 29 днів перебування в Україні я був приємно вражений рівнем українських викладачів», – говорив Джон Ван Парк.

Разом з тим, заступник міністра освіти й науки Павло Хобзей, який керує перегляд програм початкової школи, висловив сумнів у тому, що методика «Філософія для дітей» може бути масово впроваджена в українських школах найближчим часом.

«Щоб цю методику правильно впроваджувати, потрібна дуже серйозна підготовка і розуміння того, що ти робиш», – говорив Павло Хобзей.

Зі слів Хобзея, міністерство буде всіляко підтримувати «тих мужніх, хто стане на цю стезю» і хотілося б, щоб таких викладачів було багато.

В Україні близько в п’яти з половиною сотень київських шкіл предмети духовно-морального спрямування читаються менш ніж в кожній п’ятій, причому в значній кількості шкіл ці дисципліни присутні у формі гуртка. Перші спроби запровадження знаходяться на експериментальному рівні, хоча й показують гарні результати, та доводять, що в майбутньому ми можемо розраховувати на успішне їх застосування. Однією з точок поштовхів практичного втілення програми «Філософія для дітей» в Україні став майстер-клас професора філософського факультету МДУ ім. М. Ломоносова, ініціатора створення дитячої громадської організації «Філософія дітям» Ретюнських Лариси Тимофіївни. Ідеєю її майстер-класу було об’єднати дітей різного віку від 6 до 13 років і створити умови для продуктивного заняття за допомогою діалогічного методу, що виявився досить результативним.

В Національному педагогічному університеті ім. М. П. Драгоманова відбувся науковий форум «Простір гуманітарної комунікації». Під час його проведення працювало 6 самостійних секцій, які з року в рік покращують результати своєї роботи. В рамках форуму був проведений науково-практичний семінар «Філософія для дітей: міркуємо сумніваючись!». На цьому заході були присутні такі закордонні експерти, як: професор Гьонсанського університету (Корея) Джин Ван Парк та досвідчений тренер пані Дона Берк (США).

Під час проведення семінару було проведено обговорення, щодо застосування навичок філософування у дітей під час вивчення філософських дисциплін, до яких входять «Етика», «Естетика», «Логіка», «Основи філософії», «Історія мистецтв», «Культурологія», «Я і Україна», «Громадянська освіта», а також, що є дуже важливим – «Християнська етика» та «Релігієзнавство». Основним завданням семінару було ознайомлення викладачів-педагогів з новітніми методиками викладання. Основна проблема впровадження цих методик, як у світі, так і в Україні залишається незмінною, а саме відсутність підготовлених викладачів, які мають достатньо знань і досвіду для реалізації новітніх методик в навчанні та вихованні підростаючого покоління.

 

2.2. Всеукраїнська літня профільна школа.

В червні 2013 року спільними зусиллями викладачів Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова та Малої академії наук України було проведено Всеукраїнську літню профільну школу теології релігієзнавства та історії релігії. Одинадцять днів діти отримували знання про різні концепції релігії, її роль в житті суспільства та паралельно активно відпочивали. Дев'ять днів діти перебували в містечку Лубни, що на Полтавщині на спортивно-оздоровчій базі «Сула». Зранку і ввечері вони прослуховували лекції та відвідували практичні заняття, тим самим розвиваючи в собі навички молодого науковця. Ці заняття проводилися викладачами Інституту філософської освіти і науки, кандидатами філософських наук Віталієм Хромцем, Надією Адаменко, Юлією Кравченко і Юлією Корнійчук. Під час екскурсій до Спасо-Преображенського монастиря, священних місць Лубенщини піднімалось багато цікавих тем та запитань поставлених учнями, що виявили інтерес до історичних релігійних пам'яток.

Віталій Леонідович Хромець дуже схвально відгукнувся про проведену роботу в цій школі, зокрема він зазначив: «Профільного предмету   «Релігієзнавство» у школі немає – знання про релігію розкидані по різних уроках. А наша школа дає змогу звести розрізнені відомості в один фокус». Таким чином, викладач висловив основне завдання даного заходу – а саме: доповнити, узагальнити та систематизувати знання про релігію у дітей, що проходять курс такого навчання.

«Заняття Всеукраїнської літньої школи теології, релігієзнавства та історії релігії проводилися з використанням методики «Філософія для дітей»». Такими словами розпочинається звіт, про роботу школи, який пояснює якими методиками викладачі користувалися під час ведення занять. Дуже важливим є той факт, що в основу лягла методика саме Метью Ліпмана. В звіті зазначається, що вона стала основою не навчання самої філософії, а уміння філософствувати. Таке уміння повинно було стати у пригоді юним дослідникам релігії. Ті знання, які діти отримували під час лекцій, на практичних заняттях вони мали змогу обговорити і наочно продемонструвати свої враження. Тематика занять вражає, адже піднімались складні моральні та духовні проблеми, а пояснення їх сутності відбувалась самими учнями під час ходу заняття. «Філософія для дітей» забезпечила можливість активного обговорення в колі одногрупників тієї теми, яка вважалась ними найцікавішою. За аналогом методу Сократа, діти стали частиною одного цілісного діалогу, в основі якого лежала поставлена викладачем проблематика. Заняття на тем «Що таке людина?», «Звички», «Переконання і вірування», «Непорозуміння», «Індивідуальність» підготували навички колективної роботи за новою методикою, що посприяло розгляду більш складніших релігійних тем. «Критика релігії», «Національні та світові релігії» – назви занять, що допомогли дітям розібратись в тому які релігійні течії існують на сьогодні, та як їх критикують люди в сучасному світі. Діти з задоволенням обговорювали складні теми. Зокрема В. Л. Хромець зазначає: «Діти показали велику обізнаність в своїй сфері, подивились на всю різноманітність релігій, як цілісний культурний феномен». Тобто, ознайомившись з релігіями, діти не тільки обговорили їх, але й висловили власні судження щодо цієї тематики.

Провідна ідея кожного заняття формувала у дітей певні судження про ті явища, які описані у текстах, що подаються до кожного заняття. Схема проведення уроку відповідає тим етапам, які повинна проходити дитина для формування нових типів мислення: критичного, креативного та піклуючого.

За методикою, спочатку діти слухають або читають самостійно текст, що містить у собі відповідну проблематику. Після прочитання, діти повинні поставити запитання в порядку черги, але стільки, скільки зможуть. Питання записуються на дошці, що знаходиться позаду, або на великому аркуші паперу. Після цього, діти за допомогою голосування обирають те питання, що на їхню думку є найактуальнішими і найцікавішими для обговорення. Під час обговорення діти мають вступити в діалог, який і є ідеальним варіантом проведення заняття. Педагог повинен виконувати роль направляючого, що допомагає не загубити головну тематику обговорення. В результаті такого заняття, учасники самі доходять у своїх судженнях до тих висновків, які ставились викладачем за завдання, як провідні проблематичні тематики, що випливають зі змісту тексту.

Можуть відбуватись і допоміжні практичні завдання. Наприклад, під час заняття на тему «Критика релігії», викладач проводив з дітьми певні вправи та демонстрації. Під час демонстрації, дітям було запропоновано розглянути постать Махатми Ганді, який є яскравим прикладом того, як релігія може піддаватися і реформуватися зсередини. Тобто критику релігії презентують не тільки, як теоретичний матеріал, але й наочний. Це допомагає дітям спроектувати в своїй уяві представника, що стане символом того чи іншого релігійного явища.

 

2.3. Умови результативності методики.

В результативності методики не сумнівається і Ю. Кравченко, що зазначає: «Ми намагаємося апробувати цю методику в двох напрямах – теоретичному, на семінарах, запрошуючи іноземних гостей, а далі – робимо експериментальні уроки, зокрема в літній школі». Така активна позиція українських педагогів може тільки приносити надію на успішне впровадження таких методик в майбутньому. Революційний поворот у викладанні М. Ліпмана містить в собі умову. Вчитель не є єдиним і непорушним авторитетом в класі. Головне щоб в групі дітей встановився контакт і партнерські засади ведення розмови, що реалізуються у діалогах, що є результатами рефлексії над складними проблемами, та вираженні їх. Особливо діти оцінили відсутність поділу на «добре» і «погано». Немає неправильних думок чи суджень. Така позиція допомагає дітям реалізувати свій внутрішній потенціал у спільному дослідженні та обговоренні поставленої проблеми.

«Наше Серце, як Собор Душі, знаходиться в очікуванні завжди нового педагогічного натхнення. Адже воно – невичерпне джерело для збагачення енергії Розуму! О, якби Розум навчився бути духовним слугою Серця! Якими щасливими стали б наші Діти! Якими світлими стали б ми всі! Яким прекрасним став би наш Світ!» − пише Василь Гуліватий, учень Шалви Олександровича Амонашвілі, у передмові до книги свого вчителя «Баллада о воспитании». Мудрі слова автора про те, що справжнє виховання дитини – це виховання самих себе, на мою думку, є тією відправною точкою, що дає змогу усвідомити необхідність пошуку різних шляхів удосконалення освітнього простору. Одним із таких інструментів, здатних укріпити стрижень відповідального життя людини, є філософія для дітей.

«Є таке прислів’я: «Будь обережним в своїх бажаннях, бо вони можуть здійснитись». Цей вислів є лейтмотивом творчості американського науковця у галузі теоретичної фізики і екології Мічіо Кайку. Він зробив передбачення після важкого і довгого збору інформації і даних в усіх галузях нашого життєвого простору. Його прогнози втілюються в реальність вже сьогодні, хоча книга «Фізика майбутнього» вийшла в публікацію всього лише три роки тому. Автор стверджує, що багато професій, які пов’язані з технікою та обслуговуванням почнуть зникати. Перевага буде надаватись лише тим видам роботи, з якою не зможуть справлятись роботи чи електроніка. Цей прогноз на найближчі 70 років є актуальним і сьогодні, адже список таких професій вже скоротились після того, як в кожному офісі з'явився персональний комп’ютер. В пріоритеті залишаться тільки люди, що виконують аналітичну роботу, яку не здатний виконувати комп’ютер. Серед таких професій найбільш затребуваними будуть юристи, люди мистецтва (актори, кінорежисери, сценаристи, письменники і поети), слідчі, судді, дизайнери, проектувальники, інженери і ін.. Ці види роботи не можуть скопіювати ні одна машина у світі. На новий рівень вийде медицина. Клонування стане не тільки можливим, але й доступним; генна інженерія активно розвиватиметься і надалі. Люди повинні будуть пристосовуватись до змін. Виникатимуть етичні і релігійні конфлікти на базі невизнання тих нововведень, що будуть нам пропонувати вчені і наука. Топ професій, які займуть перші місця на ринку праці ще невідомі. Але є достеменним твердження про те, що ці професії ще не виникли. Той світ, у якому ми будемо жити, матиме всі умови для комфортного існування людини.

 

2.4. «Філософія для дітей»: запитання – відповіді.

  «Філософія для дітей» – суть полягає в тому, щоб відійти від традиційного викладання в школі та навчити дітей вести дискусію та логічно мислити. Саме освіта є результатом соціального та економічного розвитку нашої країни. Ця методика формує у дітей критичне та креативне мислення. Заняття проходять у форматі діалогу. Усі учасники рівні співрозмовники, завдяки цьому, у дітей формується повага до інших, уміння слухати і запитувати. Навчає філософствувати, навчає мислити, міркувати, висловлювати власну думку, ставити запитання, робити підсумки, аргументувати, гіпотезувати, оцінювати. Тобто, це всі дуже важливі навики. Методика «Філософія для дітей» уже реалізується у 80-ти країнах світу.

 Навіщо це потрібно?

В уяві більшості існує стандартний метод викладання, де вчитель – беззаперечний авторитет, який доносить інформацію. Однак «Філософія для дітей» – це механізм, який навчає дітей мислити самостійно: запитувати, фантазувати, не втрачати інтерес до пізнання і віру в те, що вони на щось здатні.

Такий підхід має забезпечити розвиток у дітей трьох складових: самостійного мислення, моральної зрілості та соціальної відповідальності.

Кінцева мета курсу – виховати особистість, яка має «мислення вищого порядку». Воно має бути критичним, креативним і піклувальним. Останнє передбачає, що людина враховує інтереси оточуючих.

На чому базується ця теорія?

Людині потрібен діалог. Саме так ми вирішуємо проблеми. В основі методики  – сократівський діалог, який передбачає використання запитань.                    Головна цінність філософії в тому, що вона проблематизує. У більшості шкіл вчителі майже ніколи не запитують: «У чому проблема?» Бо проблеми вже прописані в підручниках. Відповідно, діти не вміють шукати проблему. А роботодавці цінують саме тих працівників, які можуть дійти до суті та знайти шляхи розв’язання. Отже, школі необхідно змінюватися, щоб її випускники були адаптовані до життя.

Як це реалізувати в освіті?

Діалог не може відбуватися, коли люди сидять у рядах, дивляться один одному в потилицю та не бачать очей співрозмовника. Для комунікації необхідне коло. У ньому всі є партнерами – і учні, і вчитель-модератор. У колі ми пропонуємо дітям читати. Учні читають «ланцюжком», тобто один за одним. Кожен розуміє, що до нього дійде черга. Це виховує культуру, а також відпрацьовує навички слухання. Але сама робота з текстом, з джерелом інформації займає дуже маленьку частину заняття. Наступний крок – запитання дітей, які в них виникли після прочитання.

Дуже часто діти бояться запитувати, остерігаються реакції оточуючих та оцінки. «Філософія для дітей» вчить, що будь-яка оцінка – нормальна, якщо вона конструктивна та показує всі плюси і мінуси. Оцінка – зовсім не для того, щоб образити. Не існує ніяких обмежень, яким має бути запитання. Вчитель фіксує кожне та дякує всім учням. Варто пояснити дітям, що немає хороших і поганих запитань. Найгірше запитання – те, яке так і не було поставлене. Важливо саме висловити власну думку. І з часом діти обов’язково позбудуться бар’єрів та страхів.

Далі учні шляхом голосування обирають одне чи два запитання, які сподобалися їм найбільше. Наступний крок – загальне обговорення та гіпотезування. Тобто формування гіпотез про те, яким має бути розв’язання. Далі – перевірка гіпотези та її аргументація. Це алгоритм для вирішення будь-якої проблеми.

 

 

А у вихованні?

Методику можна використовувати не лише для навчання, а й для виховання. Приміром, діти б’ються в класі. Учитель запитує в учнів, у чому проблема, тобто чому це відбувається. Школярі озвучують певні гіпотези, аргументують свою думку. А потім пропонують шляхи вирішення проблеми – як досягти дружби.

Критичне мислення нині популярне в складі багатьох освітніх методик, однак вчителі повинні додати до нього креативне мислення. Це означає, що учень, який працює зі своєю гіпотезою, повинен вчитися передбачати не лише вирішення проблеми, а й наслідки цього рішення.

Викладачі мають навчити учнів конкретизувати проблему в певному контексті, інтерпретувати її. Наприклад, бійки в класі не припиняться, якщо учні вкладають різне значення в поняття «дружба». Щоб розв’язати конкретну проблему, треба знати підґрунтя – історію, культуру, специфіку відносин. Без цього складно інтерпретувати.

У корейських школах, як і в українських, існує проблема булінгу. Її вирішення – у відповідях на запитання «Що таке влада?» і «Що таке авторитет?».

Однак спільнота кожної окремої школи може по-різному трактувати значення цих понять. І без загального обговорення й об’єднання зусиль розв’язати проблему неможливо.

Саме під час групової роботи, яку ми називаємо «спільнотою дослідників», у дітей формується піклувальний аспект мислення. Адже треба переконатися, що ваша гіпотеза (варіант вирішення проблеми) враховує інтереси та почуття інших. Усі ці навички в сукупності дозволяють виховати дітей, які в майбутньому будуть здатні знаходити можливості, створювати їх та ефективно ними управляти.

Які ще навички розвиваються в процесі застосування методики?

Існує термін «лінгвістична розкутість», коли дитина навчилася доносити свою думку та вчиться вирішувати проблеми. Окрім того, коли дитина обирає цікаве для себе запитання, вона повинна розуміти, що несе за це відповідальність. Це надзвичайно необхідний навик для виховання громадянської свідомості. У Ліпмана є вираз: «Людина, яка вміє відповідально мислити, починає відповідально діяти».

Рефлексія також є дуже важливою. Якщо дитина починала розглядати питання з однієї позиції, але в процесі обговорення готова її скоригувати, це надзвичайно цінна здатність. Дитина знаходить мужність визнати, що вона помилялася.

Як це допомагає суспільству?

У попередні епохи не треба було думати. Необхідно було слідувати, а рішення приймали інші. Демократичне суспільство і демократичний устрій – це революція гуманізму, коли кожен має право мислити й управляти. Однак це вимагає відповідальності – мислити мудро. І навчити цьому – завдання вчителів.

 


ВИСНОВКИ

Найціннішим аспектом цієї методики є те, що вчитель, деякою мірою усувається від влади на такому занятті. А учні обговорюють певний текст або певну візуальну картину в такому вільному, але дисциплінованому діалогічному просторі. І багато хто говорив про те, що цей досвід залишається, якимось відкритим, незавершеним. Але мені здається, що саме в цьому і є його сенс, в тому, що дитина, в цих діалогічних уроках призвичається до того, що кожен може мати цінну думку, кожен може висловити щось таке, чого не знайти в жодній книзі, в жодному довіднику. Мені здається, що ці діалогічні форми – вони виховують не тільки когнітивні навички високого рівня такі, як порівняння-аналіз, що є дуже важливим з прагматичної точки зору, а вони також виховують такі важливі речі, як етику співпраці, чи вони виховують солідарність – це відчуття спільності, розумінь цінності цієї спільності. І я вірю у впровадження діалогічності і в результаті, в решті-решт допомагає вирішити загальні прагматичні завдання, тому що, якщо дитина зацікавлена, емоційно задіяна в певну спільноту свого класу, чи своєї групи вона з більшим інтересом ставиться до того, що відбувається в класі. Тому інтерактивна методика на перший погляд збільшує роботу вчителя. Адже він змушений вийти за межі підручника, вийти за межі традиційних методик до, яких ми звикли, традиційних завдань, до яких ми звикли. І тому в цьому деякі обмеження, що не можна ставити до цих уроків завдань засвоєння певних алгоритмів чи вивчення певних правил. Інтерактивні уроки є засобом стимуляції загального інтересу до предмету, бачення його значущості у житті, бачення, якихось горизонтів для можливих подальших зацікавлень учня, тому є дуже багато різних ефектів, результатів, які можуть дати ці уроки. І серед ближчих результатів – це вміння взаємодіяти в діалозі, вміння слухати іншого, вміння враховувати чужу точку зору. А з таких довготривалих результатів – це, взагалі, розуміння того, що на кожну життєву проблему може бути багато альтернативних поглядів, треба вчитися їх знаходити, їх вбачати, їх розглядати. Я вірю, що подібні уроки дуже легко впровадити. Адже в шкільній освіті є дуже багато таких напівпорожніх точок, такі, як класні години, батьківські збори. Чому би їх не проводити за цією методикою – спільним обговоренням з дітьми, з батьками, якихось важливих тем, чи важливих текстів, щоби формувати в школі живу дію. Яка є головним змістом навчання. Живі дії пізнання, живого інтересу до якогось предмета, до якоїсь теми та разом зростати. В цьому є сенс діалогічної співпраці і методика дає ясні алгоритми, які може впровадити кожен або, як елемент уроку, або, як елемент контролю, або, як елемент розваги під час канікул предметних тижнів, або, як елемент співпраці батьків і дітей на класних годинах різного роду неформальних подій і гуртках. Дуже великий потенціал цього метода для різних предметів. Просто на відміну тих форм, до яких ми звикли – заучування, повторювання, контролювання – не дають таких можливо близьких результатів, але в довготривалій перспективі він більш важливий. Не кажучи вже про те, що це пожвавлює не лише роботу в класі, але також повертає учителю живий інтерес до свого предмета. Адже для чого ми приходимо в аудиторію, для чого ми приходим в клас, щоби разом з учнями пережити це, неповторну подію спільного розуміння «Аааа ми всі зрозуміли!» Тепер уже – це наше спільне дбання. І заради цього ми всі працюємо. І ця методика допоможе цього досягти!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

  1. Філософія для дітей" – нове слово у розвитку демократії Gazeta. ua [Електронний ресурс] / Орест Лесюк // Gazeta. ua. – 2014 – Режим доступу: http://gazeta.ua/articles/life/_filosofiya-dlya-ditej-nove-slovo-u-rozvitku-demokratiyi/ – Назва з екрана.
  2. Долгошева А. «Дело Дарвина» незаметно перетекает в «дело Гинзбурга». [Электронный ресурс] / Режим доступа: http://humanism.su/ru/articles.phtml?num=000443
  3. Кайку М. Фізика майбутнього / Переклала з англ. Анжела Кам’янець; Мічіо Кайку. Львів: Літопис, 2013. – 432 с.
  4. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології: нав. посіб. / І. М. Дичківська. – К., – 2004. – 352 с.
  5. Кравченко Ю. Філософія для дітей: вимога часу. Філософія освіти 1-2(10) / 2011. – 296 с.
  6. Кутняков С. Усвідомити різноманітність релігій як цілісний феномен [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://man.gov.ua/ua/news/academy_news/usvidomiti--riznomanitnist-religiy-yak-tsilisniy-kulturniy-fenomen-br-zakinchila-robotu-litnya-shkola-teologiyi--religieznavstva-ta-istoriyi-religiyi-man
  7. Ганаба С. О. "Навчати мисленню": епістемологічний проект Метью Ліпмана. [Електронний ресурс ] – Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe
  8. Мамчур Е. А. Фундаментальная наука и современные технологии. / Е.А. Мачур. // Вопросы философии [Электронный ресурс] / Режим доступа: http://vphil.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=283&Itemid=52
  9. Нарижный Ю. А. Философские вопросы / Ю.А. Нарижный. Днепропетровск.: Издательство «Промінь», 2013 г. с. 4-18.

 

  1. Нарижный Ю. А. Нужна ли поколению NEXT практическая философия / Нарижный Ю. А. По материалам конференции, Черновцы, май 2009 г.
  2. Нарижный Ю. А. Философия для детей. Предисловие. [Текст]: методическое пособие // Ю.А. Нарижный. - Днепропетровск: Юрид. акад. М-ва внутр. дел, 2004. – 229 с.
  3. Наріжний Ю.О. Чи будуть діти в Україні навчатись філософії в школі? / Ю.О. Наріжний. // Постметодика. – 2013. –  №6 (115). – 9-14с.
  4. Пікуль Л.В. «Уроки мислення» В. Сухомлинського і «Філософія для дітей» Метью Ліпмана. / Л.В. Пікуль.  // Постметодика. – 2013. –  №6 (115). – 22-24с.

1

docx
Пов’язані теми
Педагогіка, Інші матеріали
Додано
14 лютого
Переглядів
6
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку