Фінансове право України

Фінансове право (лат. «finansia» — «готівка», «прибуток») — це система правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері збирання та використання органами влади коштів для забезпечення виконання функції держави. Система фінансового права Фінансове право має систему організації фінансово-правових норм, які між собою узгоджені та згрупованні у фінансово-правові інститути і підгалузі. Основні структурні елементи системи фінансового права: фінансово-правова норма — базовий структурний елемент; фінансово-правовий інститут — об'єднання (сукупність) фінансово-правових норм, що регулюють певну групу однорідних фінансово-правових відносин. Розподіляють: за функціональною роллю: регулятивні (наприклад, інститут місцевих податків і зборів) та охоронні (наприклад, інститут фінансової відповідальності); за змістом: матеріальні (наприклад, інститут бюджетного устрою) та процесуальні (наприклад, інститут бюджетного процесу); підгалузь фінансового права — об'єднання інститутів фінансового права, що регулюють окремий вид фінансових правовідносин (наприклад, бюджетне право, податкове право, банківське право). Таким чином, кожна підгалузь поділяється на правові фінансові інститути — групи правових норм, об'єднані в глави Бюджетного кодексу України: доходи і видатки державного бюджету України; виконання державного бюджету України; надходження та витрати місцевих бюджетів; між бюджетні трансферти; відповідальність за бюджетні правопорушення та інші. Від системи фінансового права як галузі права слід відрізняти систему фінансового законодавства, яка є: виданням правових норм; закріпленням їх в офіційних актах; систематизацією цих актів; та має свою структуру. Терміном система законодавства часто позначають сукупність нормативно-правових актів, у яких об'єктивуються внутрішні змістові та структурні характеристики права. Див. також: співвідношення система права та система законодавства. Ознаки фінансового права встановлюється чи санкціонується державою. Відповідно до ст. 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються: державний бюджет України (бюджетна система України); система оподаткування (податки і збори); статус національної валюти (а також статус іноземних валют на території України). має, як правило імперативний характер; є системою норм, що мають внутрішній розподіл на підгалузі та інститути фінансового права; є загальнообов'язковим, так як приписи фінансових норм обов'язкові для виконання тими особами, яким вони адресовані; є відносно стабільним і динамічним: норми податкового і банківського права є відносно стабільними, а норми бюджетного права приймаються компетентними органами щорічно; є формально визначеним; забезпечується примусовою силою державного апарату. Норми фінансового права Фінансове право складається з Загальної частини — яка об'єднує норми, які є спільними для всіх фінансово-правових відносин і становлять підґрунтя для регулювання правовідносин у сфері фінансової діяльності держави та місцевого самоврядування. Норми Загальної частини визначають: поняття та зміст фінансів і фінансової системи; поняття фінансової діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування, її завдання, принципи, форми й методи здійснення; правовий статус суб'єктів фінансової діяльності; предмет і метод фінансового права, його поняття, систему й джерела; правову характеристику фінансових правовідносин та фінансово-правових норм: правові основи фінансового контролю. Особливої частини — об'єднує норми, які регулюють окремі напрями фінансової діяльності держави та місцевого самоврядування, різні ланки фінансової системи, зокрема суспільні відносини в галузі: державного й місцевого бюджетів; спеціальних цільових фондів коштів: державних і місцевих доходів: державного й муніципального кредиту; обов'язкового державного страхування; державних і місцевих видатків; грошового обігу й розрахунків; банківського кредитування (щодо задоволення публічного інтересу); валютного регулювання; фінансів суб'єктів господарювання тощо. Тобто норми Загальної частини фінансового права конкретизуються в його Особливій частині. Провідне місце в Особливій частині фінансового права посідає бюджетне право, яке входить до неї як підгалузь і складається з двох великих правових інститутів: бюджетний устрій бюджетний процес. Методи фінансового права Методи фінансового права поділяються на: імперативний метод[1] — має високій рівень визначеності фінансово-правових норм, які вимагають точного і безумовного виконання їх приписів і забороною учасникам фінансово-правових відносин самостійно вибирати певну поведінку в конкретних умовах; субординаційний метод — застосовується для сторін, які юридично нерівні. Однією стороною фінансово-правових відносин завжди виступає представник держави, який направляє іншій стороні владну вказівку, закріплену в нормативно-правовому акті, що має бути виконана; диспозитивний метод — дозволяє суб'єкту вибирати певну поведінку в межах передбачених правовою нормою, зазвичай має місце в банківських відносинах; рекомендаційний метод — визначає компетентними органами певних зразків поведінки суб'єктів, що можуть бути використані ними на власний розсуд. Джерела фінансового права Джерела фінансового права — це правові акти органів законодавчої, виконавчої влади i місцевого самоврядування, в яких містяться норми фінансового права. Джерело фінансового права повинне встановлювати певні правила поведінки, які унеможливлюють його індивідуалізацію стосовно окремого суб'єкта, воно повинно бути видано компетентним органом, мати чітку відповідність матеріальної та процесуальної сторони функціонування фінансового механізму. На відміну від інших галузей права, будь-якого джерела у вигляді кодексу або іншого акта фінансове право не має. Однак, існує кодифікований акт з бюджетного права — Бюджетний кодекс України та податкового права — Податковий кодекс України. Головним джерелом фінансового права є Конституція України, у якій закріплено основи правової організації фінансової діяльності держави, її суб'єктивний склад у цілому і за окремими її напрямами. Класифікація джерел фінансового права За територіальною ознакою: загальнодержавні (нормативні акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади тощо) місцеві нормативні акти (наприклад, фінансово-правові акти органів місцевого самоврядування). За характером правових норм: нормативні (акти, що містять правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку) ненормативні акти (такі, що не містять норм загального характеру). За властивостями правового регулювання та характеру встановлення джерела фінансового права виділяють: нормативні правові акти, які є основними, а в більшості випадків і єдиними джерелами фінансового права. В окремих випадках усі інші джерела розглядаються як похідні від нормативного акта; звичай, санкціонований компетентними органами у встановленому порядку. У фінансовому праві найчастіше йдеться про звичай як джерело права, стосовно якого є відсилання у законі; прецедент, специфіка якого полягає в тому, що правозастосовний орган фактично виступає як нормотворча структура. Значного поширення як джерело фінансового права набув у державах англосаксонської правової системи; міжнародні договори, які набувають важливого значення при врегулюванні подвійного оподаткування. Фінансово-правові відносини Фінансово правові відносини можуть виникати між: державою та її адміністративно-територіальними одиницями: селами, містами, областями, районами тощо; центральними та місцевими органами влади та місцевого самоврядування; установами, організаціями.