Проблемне питання. Чому й заради яких ідейно-естетичних та морально-філософських проблем так активно й щедро використовуються в романі-баладі фольклорні мотиви, фольклорна образність?Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/sh/shevchuk-valerij/2649-folklorna-osnova-tvoru-dim-na-gori( Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua)
В. Шевчук — відомий дослідник давньої української поезіїСлід насамперед урахувати, що він добре знає епоху українського Відродження, той період в історії національної культури, коли здійснювався активний обмін філософськими и естетичними поглядами та концепціями, коли творчо переосмислювалось усе те, що виробила філософська й естетична думка Заходу і Сходу, тому художньо опрацьовує фантастичні народні образи та сюжети, творчо використовуючи засоби поетики фольклорної фантастики. Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/sh/shevchuk-valerij/2649-folklorna-osnova-tvoru-dim-na-gori Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua
В. Шевчук — відомий дослідник давньої української поезіїНаприклад, поширені у слов’янському фольклорі мотиви прикликання нечистої сили («Відьма», «Перелесник») і закладання душі дияволу («Швець», «Чорна кума») розгортаються на новому, у порівнянні з народним, сюжетному тлі. На думку Г. Грабовича, «це є своєрідний народний демонізм, тобто демонізм якийсь мовби приручений, СВІИСЬКИИ». Він НІКОЛИ не є справді страшним, тобто психологічно руйнівним, насамперед через те, що «сама модальність розповіді зм’якшує, розряджує той демонізм, що вона несе». Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/sh/shevchuk-valerij/2649-folklorna-osnova-tvoru-dim-na-gori Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua
Проблеми сучасних художників. Світова література активно зверталася до народного міфологічно-фольклорного мислення, яке є основою народної творчості. Сучасних художників хвилюють такі проблеми, як смисл людського життя, совість, як міра людяності, внутрішні принципи й першопричини людських вчинків. Всі оповідання мають фольклорно-міфологічну основу й відтворюють химерне переплетення реального та міфологічного у свідомості людини, яка ще зберегла риси первісного синкретичного мислення. Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/sh/shevchuk-valerij/2649-folklorna-osnova-tvoru-dim-na-gori Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua
Кодекс уявлень про людину, природу , світ. Фольклорна основа у творі настільки активна, що постає як своєрідний кодекс уявлень про людину, природу і світ. Зрештою, як слушно зауважує Б. Рибаков, «пізнання народної культури, усіх видів слов’янської творчості просто неможливе без вияву його архаїчної язичницької підоснови. Вивчення язичництва — це не лише заглиблення в первісність, але й шлях до розуміння культури народу». Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/sh/shevchuk-valerij/2649-folklorna-osnova-tvoru-dim-na-gori Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua
Міфологічні образи у творіУ циклі «Голос трави» представлено широкий спектр міфологічних образів: домовик, чорт, лісовик, відьма, потерчата, перелесник, чаклунка, причому кожен з них майстерно інтерпретовано й органічно вплетено у канву твору. Але, мабуть, найбільшим, найважливішим досягненням письменника є те, що він не замикається в рамках відтворення, реконструкції фольклорної символіки, а намагається проникнути в глибинний зміст давніх уявлень народу, осмислити усталені фольклорні образи, наповнюючи їх сучасним змістом. Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/sh/shevchuk-valerij/2649-folklorna-osnova-tvoru-dim-na-gori Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua
Перелесник /https://uamodna.com/articles/ukrayinsjka-mifologiya-perelesnyk/Перелесник — демонічна істота, персонаж української міфології, який відвідує жінок у вигляді зірки, що падає. Втілюється в образ померлих близьких та коханих. Перелесник приходив до тих жінок, які дуже тужили за небіжчиком (в деяких місцевостях України вважали, що Перелесник — це, власне, і є дух покійного коханого, за яким сумує людина).
Перелесник /https://uamodna.com/articles/ukrayinsjka-mifologiya-perelesnyk/Будучи “двійником” померлого коханого чоловіка, Перелесник міг вступати в шлюбний зв'язок із жінкою. Діти, які народжувалися від цього загадкового персонажа української демонології, були мішкуватоподібні, завжди хотіли їсти, але при цьому дуже погано розвивалися. Зовні вони нагадували одмінків (дітей, підмінених нечистою силою).
Перелесник /https://uamodna.com/articles/ukrayinsjka-mifologiya-perelesnyk/Вигнати цього демона з домівки, в якій він вирішив оселитися, дуже важко, на відміну від інших духів нашої міфології (наприклад, Антипка — “домашнього” чорта, якого викурювали освяченим зіллям). Вважалося, що допомогти позбутися Перелесника могли лише такі рослини, як рута, тойя, маруна (теж обов'язково освячені). Однак було небезпечно докоряти жінці за зв’язок з Перелесником, бо він міг спалити хату, якщо його розгнівити.
Перелесник /змій https://uamodna.com/articles/ukrayinsjka-mifologiya-perelesnyk/Згідно з деякими повір’ями, Перелесник висмоктував кров у людини, з якою перебував у стосунках. Міг і задушити. Крім того, що він був спокусником жінок, Перелесник був також уособленням блискавки, метеорита й інших атмосферних явищ, які лякали наших з вами предків. У ряді регіонів України образ Перелесника змішувався з образом Змія. На жаль, зв'язок Перелесника та Змія ще недостатньо досліджений нашими етнологами та фольклористами.
Відьма Згідно з уявленнями українців, це жінка, котра завдяки своїм надзвичайним здібностям шкодить людям. У різних етнографічних районах відьму називають ще знахурка, ворожиля, волохшебніца, калдунья, босурканя, чередільниця, опириця. Назва відьма від слова vedati — відати, знати.https://www.google.com/url?
Чаклунка/ворожка, відьма, чарівниця, босорканя. Етимологи пов'язують походження слова «відьма» з давньоруським іменником вѣдь — «знання»: слово відьма спочатку вживалося в значенні «та, що все знає», звідки розвинулося подальше «ворожка», а пізніше — «зла, сварлива жінка». Бі́ла ві́дьма — жінка, яка нібито звільняє людей від чаклунства. У германських народів назви чаклунки походять від wicken з середньонижньонімецької мови. Це слово пов'язується з праіндоєвропейським коренем *weg'- — «прокидатися». Звідси, наприклад, англійське witch. Інші версії пояснюють походження назв чаклунок із інгвеонським *wikkōn — «ворожити» і готським weihs — «священний».
Відьма/ чаклунка. Відьма — це жінка, що володіє надприродними силами чи знаннями. Здатність жінок народжувати дітей виходить за межі впливу спільноти, тому здавна асоціювалася з таємницями, вмінням контролювати межу між життям та смертю. Часто образ відьми пов'язаний з відхиленнями у вигляді. Жінка-відьма може вирізнятися як потворністю (горбатість, кульгавість), так і навпаки надзвичайною красою чи незвичайною особливістю, як-от руде волосся чи ліворукість. Чаклунську силу відьма отримує від угоди з дияволом, вселенням до свого тіла духа, або успадковує. В слов'ян поява відьми також вбачалася в неправильній поведінці її батьків: зачаття до шлюбу, надто довге грудне годування.
Чаклунка/босорканя Босорканя – у Закарпатті так називають злу відьму, чаклунку. І цікаво, що слово таке застосовують в угорській, словацькій та румунській міфологіях, а туди потрапило воно з тюркського basyrkan – нічний кошмар. Відьма ця повинна бути не просто злою, а ще й мати риси вампіра. Також старше покоління закарпатців розповідає про різні дивовижі пов’язані з відьмами. Мовляв, коли та помирає, має комусь передати своє вміння, а інакше мучитиметься і не помре. Якщо немає підходящої кандидатури, для полегшення мук і прискорення летального кінця в даху будинку де живе басорканя прорубували отвір. Тільки тоді її душа могла покинути тіло.
Чорт в українській міфології Чорт (нечистий, дідько, біс, щезник) — як і всяка нечиста сила має людську зовнішність, але з рогами. Ці злі тварини водяться по безлюдних, запущених місцях: в очереті, бур’янах, бузині, в болоті й під землею. Чорт — персонаж слов'янської міфології, злий дух або персоніфікація узагальненої нечистої сили. З приходом християнства асоційований з Сатаною або його демонами. Традиційний образ чорта — це людиноподібна волохата істота з рогами і тваринними ногами, зазвичай — козлиними.
Чорт (нечистий, дідько, біс, щезник, щезлий, щезби, глібко, клятий, лукавий, рогатий, хвостатий, диявол, сатана, шатан, він, той, злий, нетрудний) — один з найрозповсюдженіших негативних персонажів стародавньої української міфології та демонології християнської доби. За найдавніших часів носив ім’я й подобизну ЧОРНОБОГА, котрий був антиподом БІЛОБОГА і всього прекрасного на землі. За легендами, найчастіше перевтілюється у вовка, «знайомого кума», вояка, барана, кота, півня, мишу і т. п. Молоді чортики прибираються у вродливих парубків, приходять на вечорниці з горілкою («чортове пійло», «чортами вигадане») та ласощами, пригощають дівчат, зманюють їх, лягають спати з ними й залоскочують до смерті.
Легенда про чорта. За легендою, Чорт спочатку був один на увесь світ (як син ЧОРНОБОГА і МАРИ) Але йому надокучило «без товариства», і він пішов у Вирій до Білобога, заклявся не робити зла людям, а за те — дати йому «товариша». Білобог повірив ЧОРТОВІ й дозволив підійти до озера, вмочити у живу воду пальця й стріпнути позад себе, внаслідок чого з’явиться «товариш». Однак ЧОРТ умочив не пальця, а всю руку та як став нею стріпувати, то з безлічі крапель утворилися тринадцять чортячих полчищ («дружин»), які тут же збунтувалися проти Вирію. Розгнівані боги скинули чортів з Вирію. Вони летіли до землі, за легендою, сорок діб, а коли Білобог сказав «амінь», то «кожен де був, там і лишився: у воді — водяник, у лісі — лісовик, у болоті — болотяник, у полі — польовик» і т. д.
Образ чорта у творіЦікавим, є проблемне трактування у В. Шевчука образу чорта. Ставлення до питання про рівень фольклорності чорта в дослідників неоднозначне. В. Гнатюк, наприклад, вважав його фольклорним за походженням, але дуже зміненим під впливом християнства, через що він утратив свої первісні ознаки. Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/sh/shevchuk-valerij/2649-folklorna-osnova-tvoru-dim-na-gori Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua
Образ чорта у творіНе зараховує чорта до образів нижчої міфології і Е. Померанцева, доводячи, що він, «хоч і спирається на давні, дохристиянські уявлення, але явно значно пізніший, забарвлений біблійними мотивами». В. Давидюк послідовно обстоює думку про те, що внаслідок трансформації під зовнішнім виглядом чи самою назвою чорта приховуються функції зовсім інших, дійсно міфічних персонажів. Скажімо, в сучасному українському фольклорі він повністю переймає на себе функції перелесника, що зводить за допомогою любовних чарів молоденьких дівчат. Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/sh/shevchuk-valerij/2649-folklorna-osnova-tvoru-dim-na-gori Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua
