Форми прояву девіантної поведінки у студентів

ВНЗ Київський міський медичний коледж

ФОРМИ ПРОЯВУ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ У СТУДЕНТІВ

Мангольд Олени Миколаївни

Київ – 2018
ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………...…………...3

РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ………………...……………5

1.1 Основні поняття девіантології…………………………………...………5

1.2 Психологічна класифікація поведінки, що відхиляється від норми…………………………………………………………………………..……..8

РОЗДІЛ ІІ. ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ФОРМ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ………………………………………..…….11

2.1 Агресивна поведінка.....……………………………………………...….11

2.2 Суїцидальна поведінка (аутоагресія)………………………...…………13

2.3 Делінквентна поведінка…………………………………………………14

2.4 Адиктивна (залежна) поведінка……………………………………...…16

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...18

ГЛОСАРІЙ………………………………………………………………………….19

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….20

ВСТУП

Кожен з нас щодня стикається з різноманітними проявами соціально небажаної поведінки – агресією, шкідливими звичками, протизаконними діями... Фахівці, котрі займаються подібними проблемами, багато років шукають відповіді на ряд питань. Які причини такої поведінки? Що змушує людину знову і знову завдавати шкоди собі та оточуючим? Як уникнути цього? Нарешті, чи правомірне використання терміна «поведінка, що відхиляється»?

Студентський вік – це період інтенсивних пошуків покликання, початку трудової діяльності, вступу в шлюб. Студентів часто називають девіантною або маргінальної групою, яка часто порушує традиційні і встановлені правила поведінки. Питання про специфіку девіантної поведінки молоді є досить актуальним і цікавим. Внаслідок відхилень від нормальної поведінки відбувається руйнування спокійного укладу життєдіяльності, формуються нові культурні течії, форми сімейно-шлюбних відносин. Молодь є найактивнішим психологічним суб'єктом і тому прояви початкової соціально неприйнятної поведінки найвиразнішим чином проявляється саме в них. Проблемою девіантної поведінки займалися як західні, так і вітчизняні вчені. Дюркгейм Е. висунув поняття соціальної аномії, визначивши її як «стан суспільства, коли старі норми і цінності вже не відповідають реальним відносинам, а нові ще не утвердилися»; Мертон Р. проаналізував, яким чином соціальна структура спонукає деяких членів суспільства до невідповідної поведінки; Менделевич В.Д. розглядав психологічні аспекти девіантної поведінки; Іванов В.І. досліджував причини і масштаби девіантної поведінки в молодіжному середовищі. Студентство в даному контексті представляє особливий інтерес в силу свого положення в соціумі як потенційно найбільш значущою рушійної сили соціокультурних змін. З одного боку, будучи найбільш динамічною, сприйнятливою частиною молоді, студентство швидко реагує на будь-які зміни, що відбуваються в суспільстві. З іншого боку є інтелектуальною елітою молоді, воно перетворює свої прагнення, потреби в нові організаційні форми, створюючи основи для еволюції важливих соціальних інститутів (сім'ї, шлюбу, моралі, моральності, етики, етикету).

Девіантна поведінка викликає жвавий інтерес у психологів, лікарів, педагогів, працівників правоохоронних органів, соціологів, філософів. Тема поведінки, що відхиляється від норми носить міждисциплінарний і дискусійний характер.

Сполученість терміна з поняттям «соціальна норма» багаторазово ускладнює проблему, оскільки межі норми вельми умовні, а людини абсолютно нормальної за всіма показниками просто не існує.

Різноманіття підходів виявляється і при вирішенні таких практичних задач, як діагностика відхилень у поведінці особистості, їх профілактика і подолання в ході надання соціально-психологічної допомоги [5].

Мета: актуалізація питання девіантної поведінки студентів; з’ясування причин виникнення девіантної поведінки студентів; класифікація та опис основних форми прояву девіантної поведінки, їх характеристик.

РОЗДІЛ І СУТНІСТЬ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

1.1 Основні поняття девіантології

Поведінку особистості загалом можна розглядати як взаємодію з довкіллям, опосередковану її зовнішньою і внутрішньою активністю у формі цілеспрямованої послідовності вчинків. При цьому кожний вчинок особистості являє собою свідому дію, акт морального самовизначення, в якому людина стверджує себе як особистість у ставленні до іншої людини, самої себе, соціальної групи або суспільства, життя загалом.

За поведінкою особистості можна визначити успішність її соціалізації, тобто процесу входження до різних спільнот людей. Слід зауважити, що важливою складовою процесу соціалізації людини є виникнення і розвиток уявлень про правила поведінки, що співпадають чи не співпадають з традиціями і звичаями людської спільноти, про моральне чи аморальне, таке, що схвалюється або засуджується, що дозволено або заборонено тощо.

Оцінка будь-якої поведінки передбачає порівняння її з певною нормою [1]. Норма – це стандарти, що існують у соціальній спільноті чи групі, так звані очікування (експектації) відповідної поведінки, еталони, зразки поведінки, при зіставленні з якими визначається прийнятність і досконалість поведінкових проявів.

У природничих та суспільних науках – це міра допустимого для збереження системи та її розвитку.

В соціологічному аспекті норма неоднозначна. Декілька десятиліть тому норма розглядалася як дотримання історично необхідних, доцільних, з точки зору передового класу, прийнятих у тому чи іншому етнічному об’єднанні положень; нині ж норма – це міра корисного, суспільно необхідного функціонування суспільства і його соціальних інститутів, поведінки малих соціальних груп й окремих індивідів.

У побуті «норма» часто є синонімом понять «середній», «звичайний», «нічим не примітний», хоча іноді й ототожнюється з ідеалом, який узагальнює позитивні якості видатних представників людства, котрі забезпечують його прогресивний розвиток [2].

Термін «норма» використовується у низці контекстів:

1) біологічна норма – те, що виникає природним способом і не викликає порушень здоров’я.

2) статистична норма – нормальним визнається те, чого багато і що належить до середини розподілу. Статистичні норми не абсолютні, вони виводяться емпірично для конкретної групи (вікової, соціальної тощо) і характеризують тільки її.

3) психологічна норма – асоціюється з психічним здоров’ям. Ненормальним може вважатися те, що спричинює суб’єктивні відчуття неспокою – надмірну дратівливість, пригніченість або почуття вини, а також порушення здатності людини до адекватних дій у звичайній для себе соціальній або професійній якості (дезадаптацію).

4) соціальна норма – зумовлена соціальними стереотипами. Якщо поведінка людини не відповідає загальноприйнятим у даній спільноті звичаям та правилам, вона сприймається як така, що відхиляється від норми.

5) індивідуальна норма – визначається очікуваннями, особистим неузагальненим досвідом та іншими суб’єктивними змінними [12].

Нестандартна («ненормативна») поведінка – виходить за межі прийнятих у даному суспільстві в даний час норм, властива меншій кількості людей. Нестандартна поведінка співвідноситься з діями і вчинками, які спочатку можуть навіть шокувати оточуючих. Однак нестандартна поведінка часто утверджується як творча і впливає на прогресивний розвиток суспільства (як от, відкриття мандрівників і вчених, шедеври, створені музикантами, драматургами, вклад політичних і громадських діячів у соціальний розвиток).

Тому визначають її дві форми:

– креативна (творча) поведінка – реалізує нові ідеї, самобутня, продуктивна, прогресивна, може приводити до зміни самих норм, у низці випадків викликає опір оточуючих;

– девіантна (з відхиленнями) поведінка – непродуктивна, деструктивна або аутодеструктивна, викликає несхвалення оточуючих і соціальну дезадаптацію [2].

Девіантна поведінка являє собою систему вчинків особистості, що відхиляються від загальноприйнятої норми (норми психічного здоров’я, права, культури, моралі тощо) [1].

Незважаючи на те, девіацію по-різному трактували представники різних концепцій, все ж серед соціологів існує певне порозуміння з приводу цього базового поняття: девіація завжди відноситься до такої поведінки, яка є порушенням правил, вироблених даним суспільством або соціальною групою. Поняття девіація має на увазі відмову або нездатність індивіда або цілої групи людей слідувати тим моральним нормам, які домінують у суспільстві. Суспільство постійно здійснює соціальний контроль над виконанням моральних приписів, при цьому існує безліч різних способів – від застосування фізичної сили до психологічного тиску. Масштаби і характер допустимих рамок поведінки варіюються не тільки в часі, але і від одного суспільства до іншого [13].

У разі позитивних девіацій йдеться про нестандартну особистість, для якої характерними є оригінальні, творчі ідеї, що мають суспільну значущість і, загалом, свідчать про успішний процес соціалізації та відіграють позитивну роль у прогресивному розвитку суспільства [11].

Негативні девіація поведінки пов’язані з тим, що особистість не засвоює позитивного соціального досвіду, не може адаптуватися до моральних цінностей і норм поведінки, які відповідають вимогам суспільства, хоча може й добре знати ці норми. У цьому випадку процес соціалізації особистості є порушеним, що проявляється у незбалансованих психічних процесах, не адаптованості, порушенні процесу само актуалізації або у вигляді уникання морального і естетичного контролю за власною поведінкою, яка стає соціально дезадаптованою [6]. У зв’язку з цим можна говорити про девіантну поведінку особистості – сукупність засвоєних особистістю асоціальних, аморальних поглядів на життя, які не відповідають соціальним очікуванням та за певний час стають її соціальною позицією, що перешкоджає самоактуалізації особистості, її особистісному зростанню, спричинює девіантний спосіб життя [9].

1.2 Психологічна класифікація поведінки, що відхиляється від норми

Психологічний підхід заснований на виділенні соціально-психологічних відмінностей окремих видів поведінки особистості, що відхиляється від норми. Психологічні класифікації будуються на основі наступних критеріїв:

- вид норми, що порушується;

- психологічні цілі поведінки і її мотивація;

- результати поведінки і шкоди яка заподіюється;

- індивідуально-стильові характеристики поведінки.

В рамках психологічного підходу використовуються різні типології відхилень у поведінці. Більшість авторів, наприклад Ю.О.Клейберг, виділяють три основні групи поведінкових девіацій: негативні (наприклад, вживання наркотиків), позитивні (наприклад, соціальне творчість) і соціально-нейтральні (наприклад, жебрацтво) [7; 8].

Один з найбільш повних і цікавих варіантів систематизації видів поведінки особистості, що відхиляється від норми належить Ц. П. Короленко і Т.А.Донскіх. Автори ділять все поведінкові девіації на дві великі групи: нестандартна і деструктивна поведінка. Нестандартна поведінка може мати форму нового мислення, нових ідей, а також дій, що виходять за рамки соціальних стереотипів поведінки. Подібна форма передбачає активність, хоча і виходить за рамки прийнятих норм в конкретних історичних умовах, але грає позитивну роль у прогресивному розвитку суспільства. Прикладом нестандартної поведінки може бути діяльність новаторів, революціонерів, опозиціонерів, першовідкривачів в якій-небудь сфері знання. Дана група не може бути визнана з поведінкою, що відхиляється в строгому сенсі.

Типологія деструктивної поведінки будується відповідно до її цілей. В одному випадку це зовнішньо деструктивні цілі мети, спрямовані на порушення соціальних норм (правових, морально-етичних, культурних) і відповідно зовнішньодеструктивні цілі. У іншому випадку – внутрішньодеструктивні цілі, спрямовані на дезінтеграцію самої особистості, її регрес, і відповідно внутрішньодеструктивну поведінку.

Зовнішньодеструктивна поведінку, в свою чергу, ділиться на аддиктивну і антисоціальна поведінку. Аддиктивна поведінка передбачає використання якихось речовин або специфічної активності з метою відходу від реальності і отримання бажаних емоцій.

Антисоціальна поведінка полягає в діях, які порушують існуючі закони і права інших людей у формі протиправної, асоціальної, аморальної поведінки.

У групі внутрішньодеструктивної поведінки виділяють: суїцидальну, конформіську, нарцисичну, фанатичну і аутичну поведінку. Суїцидальна поведінка характеризується підвищеним ризиком самогубства. Конформіська поведінка – поведінка, позбавлена індивідуальності, орієнтована виключно на зовнішні авторитети. Нарцисична поведінка управляється почуттям власної грандіозності. Фанатична поведінка виступає в формі сліпої прихильності до будь-якої ідеї, поглядів. Аутистична поведінка проявляється у вигляді безпосередньої відгородженості від людей і навколишньої дійсності, заглибленості в світ власних фантазій.

Всі перераховані форми деструктивної поведінки відповідають, на думку вчених, таким критеріям девіантності, як погіршення якості життя, зниження критичності до своєї поведінки, когнітивні спотворення (сприйняття і розуміння того, що відбувається), зниження самооцінки і емоційні порушення. Нарешті, вони з великою ймовірністю призводять до стану соціальної дезадаптації особистості аж до повної її ізоляції.

У відповідності з перерахованими критеріями виділимо три основні групи відхилень у поведінці: антисоціальна (делінквентна) поведінка, асоціальна (аморальна) поведінка, аутодеструктивна (саморуйнівна) поведінка.

Антисоціальна (делінквентна) поведінка – це поведінка, що суперечить правовим нормам, що загрожує соціальному порядку і благополуччю оточуючих людей. Вона включає будь-які дії або бездіяльності, заборонені законодавством.

У дорослих людей делінквентна поведінка проявляється переважно у формі правопорушень, що тягнуть за собою кримінальну або цивільну відповідальність і відповідне покарання. У підлітків переважають: хуліганство, крадіжки, грабежі, вандалізм, фізичне насильство, торгівля наркотиками. У дитячому віці найбільш поширені такі форми, як насильство по відношенню до молодших дітей або одноліткам, жорстоке поводження з тваринами, злодійство, дрібне хуліганство, руйнування майна, підпали.

Асоціальна поведінка – це поведінка, що уникає виконання морально-етичних норм, безпосередньо загрожує благополуччю міжособистісних відносин. Воно може проявлятися як агресивна поведінка, сексуальні девіації (хаотичні статеві зв'язки, проституція, спокушання, ексгібіціонізм і ін.), азартні ігри на гроші, бродяжництво, утриманство.

У підлітковому віці найбільш поширені втечі з дому, бродяжництво, прогули або відмова від навчання, брехня, агресивна поведінка, хаотичні статеві зв'язки, графіті (настінні малюнки і написи непристойного характеру), субкультуральні девіації (сленг, шрамування, татуювання).

Аутодеструктивна (саморуйнівна поведінка) – це поведінка, що відхиляється від медичних і психологічних норм та загрожує цілісності і розвитку самої особистості. Саморуйнівна поведінка в сучасному світі виступає в наступних основних формах: суїцидальна поведінка, харчова залежність, хімічна залежність (зловживання психоактивними речовинами), фанатична поведінка, аутичена поведінку, віктимна поведінка (поведінка жертви), діяльність з вираженим ризиком для життя (екстремальні види спорту, істотне перевищення швидкості при їзді на автомобілі та ін.).

Специфікою аутодеструктивної поведінки в підлітковому віці є її опосередкованість груповими цінностями. Група, в яку включений підліток, може породжувати такі форми аутодеструкціі: наркозалежна поведінка, самопорізи, комп'ютерну залежність, харчові адикції, рідше – суїцидальна поведінка [5].

РОЗДІЛ ІІ ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ФОРМ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

2.1 Агресивна поведінка

Агресія (від лат. аggred – нападати) – це будь-яка форма поведінки, спрямована на образу або спричинення шкоди іншій живій істоті, яка не заслуговує подібного ставлення [2].

У побуті слово «агресія» означає безліч різноманітних дій, які порушують фізичну або психічну цілісність іншої людини, завдають їй матеріальної шкоди, перешкоджають здійсненню її намірів, протидіють її інтересам або ж ведуть до її знищення [3].

Агресія має конкретні характеристики:

- спрямованість на зовнішні об’єкти (людей або предмети) або на себе (тіло чи особистість);

- форми прояву: явні – конфліктність, лихослів’я, тиск, примушення; і латентні – відхід від контактів, бездіяльність з метою нашкодити кому-небудь;

- інтенсивність.

Сучасні моделі агресивної поведінки включають такі її елементи:

- агресивні переконання і установки (в деяких концепціях – ворожість);

- агресивні схеми сприйняття;

- агресивні експектації (очікування);

- агресивні поведінкові сценарії;

- десензитизацію, тобто зниження чутливості до агресії.

Джерела та чинники агресивної поведінки:

- сім’я, яка демонструє моделі агресивної поведінки та забезпечує її підкріплення;

- взаємодія з однолітками, під час якої діти часто дізнаються про переваги агресивної поведінки під час ігор;

- демонстрація агресивних реакцій у мас-медіа;

- вербальний і фізичний напад (провокація);

- характеристики жертви (стать, національна приналежність та ін.);

- підбурювання з боку оточуючих;

- деякі стійкі риси особистості: дратівливість; тенденція убачати ворожість у чужих діях (упередженість відносин); боязнь суспільного несхвалення;

- психофізіологічні особливості індивіда [4].

Виділяють 4 групи агресивних підлітків:

I групу підлітків характеризує стійкий комплекс аномальних, аморальних, примітивних потреб, прагнення до споживацького проведення часу, деформація цінностей і стосунків. Егоїзм, байдужість до переживань інших, нетерпимість, відсутність авторитетів є типовими рисами цих дітей. Вони егоцентричні, цинічні, озлоблені, грубі, запальні, забіякуваті. В їхній поведінці переважає фізична агресивність.

II групу складають підлітки з деформованими потребами, цінностями. Володіючи більш-менш широким колом інтересів, вони відмічаються загостреним індивідуалізмом, бажанням зайняти привілейований статус через утиснення молодших, слабших, їх характеризує імпульсивність, швидка зміна настрою, брехливість, роздратованість. У цих дітей спотворенні уявлення про мужність, товариськість; їм приносить задоволення чужий біль. Прагнення до застосування фізичної сили проявляється ситуативно і лише проти тих, хто слабший.

III групу підлітків характеризує конфлікт між деформованими і позитивними потребами, цінностями, поглядами. Вони відзначаються односторонністю інтересів, пристосовництвом, брехливістю. Ці діти не прагнуть до досягнення успіху, апатичні. В їх поведінці переважає опосередкована і вербальна агресивність.

В IV групу входять підлітки, які відзначаються слабко деформованими потребами, але в той же час відсутністю певних інтересів і досить обмеженим колом спілкування. Вони безвільні, вразливі, підлизуються до сильніших товаришів. Для них типова мстивість і боягузливість. В їх поведінці переважає вербальна агресивність та негативізм.

Вандалізм – безглуздо жорстоке руйнування історичних пам’ятників і культурних цінностей. Вандали володіють приблизно таким же рівнем інтелекту, як і їх однолітки, проте встигають у навчанні набагато гірше. В деяких дослідженнях показано, що більшість «злісних вандалів» знаходиться в кризовій ситуації.

Булінг (від англ. «bully» – хуліган, забіяка) – це агресивна поведінка, що зазвичай повторюється. Вона має за мету завдати шкоду, викликати страх або тривогу, або ж створити негативне середовище у школі для іншої особи [2].

2.2 Суїцидальна поведінка (аутоагресія)

Суїцид – акт самогубства, який здійснюється людиною в стані сильного душевного розладу або під впливом психічного захворювання.

Не вважається самогубством позбавлення себе життя особою, що не усвідомлює значення своїх дій або їх результату. При здійсненні таких дій фіксується смерть від нещасного випадку.

Суїцидальна поведінка – це різні форми активності людини, що обумовлюються прагнення позбавити себе життя та слугують засобом розв’язання особистісної кризи.

Особливості суїцидальної поведінки:

- недостатньо адекватна оцінка наслідків своїх суїцидальних дій через відсутність чіткого уявлення про те, що таке смерть, її незворотність і передбачення смертельного результату;

- відсутність чітких відмінностей між істинними суїцидальними намірами і демонстративно-шантажними діями;

- невідповідність між зовнішнім мотивом і реакцією на нього, тобто «незначущість», «несерйозність» мотивів суїцидальних спроб;

- опосередкований вплив несприятливого, психотравмуючого мікросоціального середовища (сім’ї, навчального закладу, найближчого оточення), а не ступінь вираження тих або інших психопатологічних порушень;

- наявність взаємозв’язку самогубств і суїцидальних спроб з деякими проявами девіантної поведінки: втечами з дому, інтернату, прогулами занять, раннім курінням, випадками алкоголізації, наркотизації, конфліктними відносинами з батьками, дрібними правопорушеннями тощо.

Типи суїцидальної поведінки у підлітків:

1) демонстративна суїцидальна поведінка виражає усвідомлене прагнення звернути увагу на себе, прагнення налякати своїх недругів (шантаж, погрози, здирство і т.п.).

2) афективна суїцидальна поведінка є однією з форм гострих психогенних реакцій, що виникають на фоні акцентуації характеру, психопатій або залишкових явищ органічного ураження головного мозку.

3) істинна суїцидальна поведінка – намір накласти на себе руки нерідко довго виношується, вживаються заходи, щоб ніхто цьому не перешкодив. Досить часто істинна суїцидальна поведінка проявляється при депресивних станах, що мають різне походження [2].

2.3 Делінквентна поведінка

Делінквентна поведінка (від лат delinquens – «проступок, провина») – протиправна поведінка особи; дії конкретної особи, що відхиляються від встановлених в даному суспільстві і в даний період законів, загрожують благополуччю інших людей або соціальному порядку та є кримінальними в крайніх своїх проявах.

У широкому значенні делінквентна поведінка – це злочинна (кримінальна) поведінка, правопорушення некримінального характеру, порушення офіційно визначених правил поведінки та дисциплінарних вимог. У вузькому значенні делінквентною поведінкою в літературі називають некримінальні правопорушення чи протиправну поведінку.

Правопорушення – типова форма делінквентної поведінки. У психолого-педагогічних науках кримінологічний погляд на категорію «правопорушення» практично не враховується, що часто призводить до появи певної неоднорідності у трактуванні цього поняття та співвіднесення його з делінквентною поведінкою. Відповідно до соціально-юридичного підходу під «правопорушенням» розуміється антигромадське діяння, що завдає шкоди суспільству і що тягне юридичну відповідальність (адміністративну, цивільну, дисциплінарну або карну).

Правопорушення можна класифікувати за ступенем суспільної небезпеки на злочини і проступки [2].

Злочином визначається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а також інше, передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок [10].

Проступки – протиправні діяння, які характеризуються меншим у порівнянні зі злочинами ступенем суспільної небезпеки та які тягнуть за собою застосування не кримінально-правових санкцій, а заходів адміністративного, дисциплінарного або цивільно-правового впливу.

Делінквентність – це психологічна готовність до правопорушення, це асоціальні за своє спрямованістю, повторювані вчинки і дії, формування негативно орієнтованих особистісних установок.

Характерні риси особистості делінквентів:

- вікові особливості або стан психіки: сукупність спотворених інтересів, потреб, соціальних орієнтацій, відносин з людьми;

- спілкування і характер: замикаються на спілкуванні зі «своєю групою», для емоційно-вольової сфери особистості злочинця типове ослаблення почуття сорому, розвиток нестриманості, брутальності та жорстокості, брехливості; відсутня самокритика;

- деформації в розвитку особистості, тобто заміщення значної частини нормальних інтересів, потреб, стереотипів поведінки на специфічно негативні;

- ставлення до праці та дозвілля: втрата інтересу до навчання, до участі в суспільній роботі, обговоренні та вирішенні проблем, що виникають в колективі. Провідна діяльність для них – це участь в житті неформальної групи;

- інтереси у сфері змістовного дозвілля (спорт, самодіяльність і т.д.) виявляються у неповнолітніх злочинців в три-чотири рази рідше, ніж у підлітків з нормальною поведінкою;

- ставлення до закону: пропуски в знанні окремих правових норм або їх ігнорування, неправильне сприйняття права, його значення і суті [2].

2.4 Адиктивна (залежна) поведінка

Адиктивна (від англ. addiction – схильність, згубна звичка) – поведінка з відхиленнями, що характеризується прагненням до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану за допомогою прийому деяких речовин або постійною фіксацією уваги на певних видах діяльності, що спрямована на розвиток і підтримку інтенсивних емоцій.

Форми залежної поведінки відповідно до об’єкту залежності:

а) хімічна залежність – залежність від вживання будь-яких психоактивних речовин (ПАР), які у зв’язку з цим поділяються на легальні (тютюн, алкоголь, токсичні речовини) і нелегальні наркотики (кокаїн, опіати та ін.);

б) нехімічна залежність (несубстанціональна, психологічна). Нехімічними називаються адикції, де об’єктом залежності стає поведінковий патерн (набір стереотипних поведінкових реакцій або послідовності дій, видів діяльності, активності). Для позначення цих видів адиктивної поведінки частіше використовується термін «поведінкові адикції»:

- віртуальна залежність: комп’ютерна і телевізійна залежності;

- фізіологічна залежність: сексуальні адикції, аномальна харчова поведінка;

- інтерперсональна залежність (адикція відносин, любовна адикція);

- адиктивний фанатизм: релігійний, музичний, політичний, спортивний, національний фанатизм, духовний пошук, залучення у деструктивні секти;

в) інші надцінні психологічні захоплення: нарцисизм, шопінг, ґаджет-адикція, «роботоголізм», колекціонування, «параноя здоров’я», залежність від володінням речами, бьюті-адикція та ін.

Спільні ознаки залежної поведінки:

а) стійке прагнення до зміни психофізичного стану;

б) циклічність залежної поведінки. В одному циклі можна виокремити такі фази:

- наявність внутрішньої готовності до адиктивної поведінки;

- посилення бажання і напруги;

- очікування та активний пошук об’єкта адикції;

- отримання об’єкта і досягнення специфічних переживань;

- розслаблення;

- фаза ремісії [2].

ВИСНОВКИ

Отже, девіантна поведінка – система дій та вчинків людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам або визнаним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки.

Пошук ефективних заходів соціальної профілактики припускає визначення сутності поняття «девіантна поведінка», її видів, факторів, що впливають на збільшення кількості студентів з такою поведінкою, а також ролі освітніх інститутів у розв’язанні завдань попередження відхилень у поведінці.

Відхилення в поведінці студентів можуть бути зумовлені такими причинами:

•   соціально-педагогічною занедбаністю, коли студенти поводяться неправильно негативні стереотипи поведінки, що склалися, відсутність у них необхідних позитивних знань, умінь і навичок;
•   глибоким психологічним дискомфортом, що викликаний неблагополучними сімейними взаєминами, негативним психологічним мікрокліматом у родині, систематичними не успіхами в навчанні, взаєминами з однолітками, в колективі групи, що не склалися;
•   відхиленнями в стані психологічного та фізичного здоров’я і розвитку, віковими кризами, акцентуаціями характеру й іншими фізіологічними психоневрологічними проблемами;
•   відсутністю умов самовираження, незайнятістю корисними видами діяльності, відсутністю позитивних соціальних і особистісних життєвих цілей;
•   бездоглядністю, негативним впливом навколишнього середовища й соціально-психологічною дезадаптацією, яка розвивається на цьому підґрунті, зміною соціальних і особистісних цінностей з позитивних в негативні.

Для того щоб заходи з профілактики були більш ефективними, необхідне створення таких умов: адекватність застосовуваних заходів з профілактики на підставі даних соціально-педагогічного моніторингу; науково-методичне оснащення процесу взаємодії навчального закладу, родини та інших соціальних інститутів в організації роботи зі студентами з девіантною поведінкою.

ГЛОСАРІЙ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бондарчук О. І. Психологія девіантної поведінки: курс лекцій. Київ: МАУП, 2006. 88 с.

2. Вольнова Л. М. Профілактика девіантної поведінки підлітків: навч.-метод. посібник. Київ: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2016. 188 с.

3. Воронцова М.В. Теория деструктивности: учеб. пособие. Таганрог. Издатель А.Н. Ступин, 2014. 360 с.

4. Гилинский Я. И. Девиантология: социология преступности, наркотизма, проституции, самоубийств и других «отклонений». СПБ.: Юридический центр Пресс, 2004. 520 с.

5. Знамовская Е. В. Девиантология (Психология отклоняющегося поведения). Москва: Издательский центр «Академия», 2003. 288с.

6. Карвасарский Б. Д. Психотерапевтическая энциклопедия. СПб: Питер, 2000. 1024 с.

7. Клейберг Ю. А. Психология девиантного поведения. Москва: ТЦ Сфера, 2001. 160 с.

8. Клейберг Ю. А. Девиантология: Хрестоматия. СПб.: Речь, 2007. 412 с.

9. Козубовська І. В., Товканець Г. В. Соціальна профілактика девіантної поведінки: корекція відхилень у поведінці важковиховуваних дітей у процесі професійного педагогічного спілкування. Ужгород: Патент, 1998. 195 с.

10. Кримінальний кодекс України: Закон від 05.04.2001 № 2341-ІІІ. База даних Законодавство України / ВР України. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/2341-14/page14 (Дата звернення 05.02.2018).

11. Максимова Н. Ю. Виховна робота з соціально дезадаптованими школярами. Київ: ІЗМН, 1997. 136 с.

12. Репина Н. В., Воронцов Д. В., Юматова И. И. Основы клинической психологи. Ростов-на-Дону: Феникс, 2003. 214 с.

13. Руденко Л. Д. Девиантология. Ярославль: ЯрГУ, 2007. 104 с.