«ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ТА ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВИХОВАНЦІВ У ПОЗАШКІЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ»

Департамент освіти Маріупольської міської ради

КЗ «Міський центр позашкільної роботи за місцем мешкання»

Стаття

«ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ

ТА ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВИХОВАНЦІВ У

ПОЗАШКІЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ»

Керівник екологічного гуртка

«Юні охоронці природи»

Цдют «Виктория»

Ніколаєва О.Г.

Маріуполь, 2020

Анотація. Аналізується роль освіти у формуванні екологічної свідомості та культури особистості. Доводиться, що досягнення кінцевої мети екологічної освіти можливе за умови екологізації освітнього процесу.

Ключові слова: виховання, екологія, компетентність, культура, людина, освіта, природа.

     У сучасних умовах розвитку людської цивілізації проблема взаємодії суспільства і природи набуває важливого значення. Важливе значення у подоланні екологічної кризи, на думку науковців, належить освіті й педагогіці, зокрема середній освіті, що покликана формувати екологічну компетентність, екологічну культуру, фундаментальні екологічні знання, екологічне мислення і свідомість, що ґрунтуються на бережливому ставленні до природи, як унікального ресурсу. Для відновлення природної рівноваги нашої планети необхідно кардинально змінити ціннісні орієнтації в бік гуманізації, гармонізації процесу розвитку взаємозв’язку в системі «природа-людина» тобто мова йде про культуру сталого розвитку екологічну культуру, основною метою якої є поєднання людини з природою засобами пізнання і розуміння.

     Особливого значення набуває підготовка високоосвіченої, екологічно грамотної молоді, спроможної сприяти процесам гармонізації життєдіяльності людини, виведення суспільства на терени економічної і екологічної стабільності.

     Основні підходи до змісту, сутності та структури екологічної компетентності та екологічної культури, визначення принципів, за якими відбувається формування цих якостей, визначено в працях О. Колонькової,  В. Маршицької, О. Пруцакової, Н. Пустовіт, Л. Руденко, Л. Татаренко, С. Шмалей [1].

     В. Маршицька розглядає екологічну компетентність як здатність особистості до ситуативної діяльності в побуті та природному оточенні, коли набуті екологічні знання, навички, досвід і цінності аналізуються в умінні приймати рішення і виконувати адекватні дії, усвідомлюючи їх наслідки для довкілля [3], а Н. Пустовіт, як про характеристику, що дає змогу сучасній особистості відповідно вирішувати життєві ситуації, підпорядковуючи задоволення своїх потреб принципам сталого розвитку [4].

     Саме гуртки екологічного спрямування дозволяють розкрити творчий потенціал кожної дитини, навчити сприймати турботу про охорону довкілля, цінувати і берегти природні багатства. Таким чином екологічна культура, екологічна свідомість формується тільки шляхом тривалого й поступового пізнання довкілля. Це складний багатогранний психолого-педагогічний процес. Любов до природи слід виховувати з раннього віку. Тільки тоді можна сформувати екологічно грамотну та компетентну особистість.

     Саме тому, я вважаю, треба починати працювати над цим питанням з дітьми дошкільного віку. У цьому віці дитина вже накопичила певний досвід спілкування з природою, володіє системою елементарних знань про природу планети Земля. Природоохоронне виховання дітей дозволяє їм усвідомити себе частинкою природи, дає їм відчути радість від конструктивної діяльності на благо оточуючих. Свідченням цього є: виготовлення поробок із природного матеріалу, який діти можуть назбирати під час екскурсії. Систематична робота в природі та створення живого кутку забезпечує безпосередній контакт дітей з живими об’єктами, що сприяє кращому засвоєнню знань про природу, формує основи екологічної культури та гуманного ставлення до всього живого. Допитливість та бажання дізнатися щось нове викликає у вихованців бажання продовжити пізнавати світ природи і в молодшому та середньому шкільному віці.  У дітей виникає потреба допомогти природі – потреба в практичній природоохоронній діяльності. Ми маємо усвідомити і допомогти зрозуміти дітям, що без любові до людини, до природи і до життя не буде ані здорового суспільства, ані суспільного прогресу. Самостійна пізнавальна діяльність проявляється у потребі й умінні набувати нові знання з різних джерел, шляхом узагальнення розкривати сутність нових понять, опановувати способами пізнавальної діяльності, удосконалювати їх та творчо застосовувати в різних ситуаціях для вирішення будь-яких проблем. Поряд з навчальними заняттями важливу роль у формуванні самостійної пізнавальної діяльності вихованців відіграють заняття на навчально-дослідній ділянці, постановка дослідів і експериментів та екскурсії. Враховуючи особливості тонкої натури дитини треба використовувати переважно активні та інтерактивні методи, новітні інформаційні технології, методи оцінкової діяльності, які базуються на психолого-педагогічних методах ідентифікації, емпатії та рефлексії.

Метод екологічної ідентифікації полягає в актуалізації особистої причетності вихованця до того чи іншого природного об’єкта, ситуацій, обставин, в яких цей об’єкт перебуває. Цей метод стимулює процес психологічного моделювання стану природних об’єктів, дає змогу краще зрозуміти цей стан, що поглиблює уявлення дітей про даний об’єкт та сприяє формуванню ціннісного ставлення до об’єктів живої та неживої природи.

Метод екологічної емпатії – це співпереживання вихованця за стан природного об’єкта, а також співчуття йому, яке формує суб’єктивне сприйняття природних об’єктів.

Метод екологічної рефлексії стимулює вихованців до самоаналізу своїх дій і вчинків з погляду їхньої екологічної доцільності. Цей метод сприяє усвідомленню того, як поведінка людини «виглядає» з точки зору природних об’єктів, яких вона стосується.

     Ефективність активних методів екологічної освіти й виховання зумовлена тим, що вони передбачають самостійну пізнавальну діяльність із використанням різноманітних джерел інформації, орієнтовані на пошукову та дослідну роботу, яка сприяє прояву власної ініціативи та зацікавленості.

З дітьми дошкільного віку найчастіше використовую такі форми

роботи: спостереження, екскурсії та прогулянка в природу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Вербицький В. Еколого-натуралістична освіта в Україні: історія, проблеми,

перспективи. Київ : СМП «АВЕРС», 2003. 304 с.

2. Косик І., Буняк В., Тимків В. Екологічне виховання учнів у школах та

позашкільних закладах. Івано-Франківськ, 1996. 50 с.