«Формування мовленнєвої компетенції дошкільників»

МЕТОДИЧНЕ ОБ’ЄДНАННЯ

ВИХОВАТЕЛІВ

на тему:

«Формування мовленнєвої компетенції дошкільників»

ПЕРЕДМОВА
 

      Освіта і виховання є найважливішими компонентами культури, яка в усьому світі розвивається національними шляхами. Виховання – це насамперед «вбирання» в себе кожною особистістю духовної культури рідного народу, його національного духу. Правильно організоване національне виховання формує повноцінну цілісну особистість, яка щиро цінує свою громадянську, національну і особистісну гідність, совість і честь.

          Оволодіння українською мовою як державною є найважливішим засобом національного виховання, що забезпечує не тільки комфортне існування людини в суспільстві, а й дозволяє виробити систему національно зумовлених уявлень, пізнати національний характер, мовний тип особистості.

     У цілісній та багатогранній освітній системі згідно Базового компоненту дошкільної освіти в Україні, велику роль відіграє мовленнєвий розвиток дитини, адже саме від його рівня великою мірою залежить формування інтелекту, комунікативних навичок, мислення дитини, становлення базових якостей особистості, здатність самостійно та відповідально визначати свою позицію в суспільстві.

     На думку К. Д. Ушинського, виховання не треба вигадувати, бо воно існує в народі стільки віків, скільки існує сам народ, з ним народилося, з ним зросло, відобразило в собі всю його історію і всі його якості. Тому на сучасному етапі розвитку суспільства завданням педагогів та батьків є активізація мовлення дошкільнят, спрямування його у потрібне русло, сприяння інтенсивному всебічному та граматично і фонетично правильному розвитку мовлення дітей.

      Виховання особистості починається із засвоєння дітьми духовних надбань рідного народу – мови, усної народної творчості, всієї спадщини батьків, дідів. Без оволодіння дітьми в сім'ї, дошкільному закладі культурою народу, пізнання його самобутнього національного обличчя, практичного продовження його культурно-історичних традицій, звичаїв неможливо говорити про успіх реформування освітнього процесу.

      Традиції народної педагогіки наділені ознакою високого одухотворення. Завдяки їм у гущі нашого народу віками живуть, передаючись з покоління в покоління, такі благородні людські якості як любов до рідної землі, отчого краю і домівки, повага до батька і матері, світлої пам’яті своїх предків, до рідної мови, історії, відчуття приналежності до свого народу, прагнення пізнати, зберегти й передати його духовні надбання у спадок і власним дітям, онукам, правнукам.

      Природне входження дитини у духовний світ і в традиційне життя рідного народу, його культуру починається у дошкільному віці. І тут вирішального значення набуває використання дитячого фольклору, який узагальнює багатовіковий людський досвід і є втіленням народної мудрості, народного світогляду, його ідеалів.

МЕТОДИЧНИЙ ФАЙЛ



ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
 

• 
  Загальна характеристика поняття «мовленнєва компетентність»

       У сучасній освіті поняття життєвої компетентності вживається дедалі частіше. Це поняття є сутнісним для особистісно орієнтованої моделі освіти і ключовим у Базовому компоненті дошкільної освіти та в Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті. Найбільш узагальнено компетентнісний підхід розглядається як спрямованість педагогічного процесу на формування і розвиток ключових (базових) та предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу буде сформована загальна компетентність людини, що є сукупністю ключових компетентностей, як інтегрована характеристика особистості.

        Слід зазначити, що поняття «компетенція», «компетентність» у психолого-педагогічних джерелах не мають однозначного визначення, а найчастіше трактуються з позицій, властивих певній науковій сфері. Означені поняття у своїй основі мають латинське «competens», що означає: досягаю, відповідаю, підходжу. Відповідно компетенція – це приналежність по праву, коло повноважень якогось органу чи особи; коло питань, у яких дана особа володіє знаннями і досвідом, а компетентність – володіння компетенцією, обізнаність з певного питання.

       Компетенція визначається як внутрішні, потенційні, приховані психологічні новоутворення (знання, уявлення, програми (алгоритми) дій, системи цінностей і відношень), що потім виявляються у компетентностях людини як актуальні, діяльнісні прояви. Компетентності спеціальним шляхом набуваються у процесі навчання і дають змогу людині визначити, тобто ідентифікувати і розв’язувати незалежно від контексту проблеми, характерні для певної сфери діяльності. Компетентний – освічений у певній галузі; той, хто має право за власними знаннями чи повноваженнями будь-що виконувати або вирішувати.

       На думку О. Пометун, під компетентністю людини педагоги розуміють спеціально структуровані (організовані) набори знань, умінь навичок і ставлень, що їх набувають у процесі навчання. Вони дозволяють людині визначати, тобто ідентифікувати й розв’язувати, незалежно від контексту (від ситуації) проблеми, характерні для певної сфери діяльності. Якщо сфера діяльності, в якій людина відчуває себе здатною ефективно функціонувати (тобто компетентною), є достатньо широкою, то йдеться про так звані «ключові» або життєві компетентності. Якщо ж компетентність поширюється на вужчу сферу, наприклад, у рамках певної наукової дисципліни, то можна говорити про предметну чи галузеву компетентність.

         На думку В. Краєвського, А. Хуторського, освітні компетенції – це інтегральна характеристика якості підготовки учнів, які пов’язані з їхньою здатністю до цільового, осмисленого застосування комплексу знань, умінь і способів діяльності щодо визначеного міждисциплінарного кола питань. Відповідно результатом діяльності будь-якої освітньої установи В. Краєвський вважає набір ключових компетенцій в інтелектуальній, громадсько-правовій, комунікаційній та інших сферах. Оволодіння ними дозволить людині вирішувати різноманітні проблеми в повсякденному, професійному чи соціальному житті. А. Хуторськой до системи ключових компетенцій відносить такі: ціннісно-смислова, загальнокультурна, навчально-пізнавальна, інформаційна, комунікативна, соціально-трудова та компетенція особистісного самовдосконалення. Компетентність визначається вченими як володіння особою певною компетенцією, яка також включає її особистісне ставлення до неї і предмету діяльності.

       У науковій літературі до поняття компетентності зазвичай включають спеціально структуровану систему знань, умінь, навичок і ставлень, які набуваються людиною у процесі навчання. Зміст поняття «компетентність» включає не лише когнітивний, технологічний компоненти, а й мотиваційний, етичний, поведінковий. Щодо співвідношення понять «компетенція» і «компетентність» найчастіше дотримуються такої думки: компетенція складає певний потенціал, ресурс, здатність особистості, а компетентність – це актуальні прояви компетенції у певному виді діяльності, суспільному житті тощо.

       Стосовно виховання дітей дошкільного віку передусім використовується термін «життєва компетентність». Відповідно до сучасних вимог дошкільник виступає як часточка великого, плинного, суперечливого, складного життя. Найголовнішим для педагога і батьків є необхідність виростити дитину домірною життю (своїй природі, можливостям, віку, зовнішнім вимогам, соціальним правилам), навчити адекватно реагувати на різні події, вчинки, якості, досягнення, знаходити в ньому своє місце, «вписуватися» в його контекст.

       О. Кононко зазначає, що для того, щоб на етапі дошкільного дитинства закласти основи компетентності як інтегральної особистісної характеристики, необхідно почати з чіткого визначення змісту цього поняття, усвідомлення своєї відповідальності за наявність – відсутність у дитини зазначеної властивості, добору адекватних методів її виховання в умовах дошкільного закладу.

      У Базовому компоненті дошкільної освіти компетентність розглядається як особистісна, складна, інтегральна характеристика дитини, що засвідчує її достатню обізнаність, умілість, вправність у певному колі питань. Тобто компетентність – це особистісна якість, а компетенція – коло питань, за якими зазначену якість характеризують. Близьким до поняття «компетентність» автори БКДО вважають також зрілість та авторитетність, які утворюють одну зв’язку: компетентність – компетенція – зрілість – авторитетність.

      Отже, поняття компетентність засвідчує наявність у дитини відповідної інтегрованої особистісної якості; компетенція – вказує на сфери й напрями її прояву; зрілість – бажану й доступну вікові повноту розвитку компетентності (не лише знає, а й уміє, позитивно ставиться, адекватно діє); авторитетність – ступінь визнання компетентності дитини іншими – дорослими й однолітками. Основними показниками життєвої компетентності визначаються такі:

1. Оптимальна для віку модель провідної діяльності.

2. Форми активності дитини.

3. Особливості розвитку базових якостей особистості.

      Базовий компонент мовленнєвого розвитку знань, умінь, навичок дитини є кінцевим результатом розвитку на етапі дошкільного дитинства, комплексною характеристикою мовленнєвої поведінки дитини. На думку А. Богуш, він виявляється у загальній культурі мовленнєвого спілкування, що є кінцевою метою всієї роботи з розвитку мовлення в дошкільному закладі.