Формування соціальної і громадянської компетенції на уроках історії

Формування соціальної і громадянської компетенції на уроках історії

Анотація

У статті розглянуті напрямки формування методів критичного мислення як одного із засобів формування у школярів соціально-громадянські компетентності на уроках історії. Виділено основні складові методи критичного мислення, розглянуто типові завдання, котрі застосовуються в процесі рішення учбових  завдань.

Ключові слова: компетентність мислення, інтелектуальний конфлікт, саморозвиток, громадянська позиція.

Abstract

The article examines directions for the formation of critical thinking methods as one of the means of forming schoolchildren's social and civic competence in history lessons. The main component methods of critical thinking are highlighted, typical tasks that are used in the process of solving educational tasks are considered.

Key words: thinking competence, intellectual conflict, self-development, civic position.

Постановка проблеми. Актуальність формування соціальної та громадянської компетентності учнів старшої школи репрезентована різноманітністю теоретичних підходів до вирішення цієї проблеми. Конституція України, Закон України “Про світу” (ст. 50), Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), “Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності”, Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті розкривають першочергове завдання формування  цих якостей у підростаючого покоління, зростання її самостійності і самодостатності, активізації процесів національної самоідентифікації, підвищення громадянського авторитету, її адекватного ставлення до інституцій держави та настанов влади, законослухняної та критичної вимогливості [2, c.48].

На сучасному етапі, в умовах економічних та суспільно-політичних перетворень, зміцнення української державності необхідно засобами навчальних дисциплін формувати в учнів свідоме, конструктивна-критичне ставлення до суспільних процесів та явищ, які відбуваються, мотивацію та компетентність щодо майбутньої активної участі у громадському житті. Ці завдання, насамперед, покладаються на суспільствознавчу освіту, зокрема історичну. Саме тому одним з основних освітньо-виховних завдань шкільної історичної освіти стає формування громадянської компетентності як комплексу відповідних якостей, рис та життєвих компетентностей особистості[6, c.83].

Мета роботи. Дослідити формування соціальної і громадянської компетенції на уроках історії.

Аналіз літературних джерел. Формування громадянської компетентності учнів є предметом багатьох наукових досліджень останніх років. Безпосередньо категорію громадянської компетентності, її сутність, структуру та складники аналізували у своїх працях такі вчені, як К. Баханов, Н. Бібік, О. Пометун, О. Сухомлинська та ін., проблему подальшого розвитку громадянської освіти як спеціалізованої галузі освіти щодо формування громадянської компетентності ‒ Р. Арцішевський, Т. Бакка, П. Вербицька, Т. Ладиченко, С. Позняк, К.Чорна. та ін., громадянську свідомість ‒ М. Боришевський, Т. Яблонська, громадянські якості ‒ М. Рудь, громадянські цінності ‒ Л. Крицька, громадянську культуру ‒ В. Іванчук, громадянськість ‒ Л. Корінна, Н. Косарєва, сутність та структуру поняття громадянської компетентності та шляхи її формування в учнів на уроках історії ‒ Т. Бакка, Т. Ладиченко, О. Пометун та ін.

Результати дослідження. Громадянська компетентність особистості дозволяє особистості активно, відповідальна і ефективно реалізувати весь комплекс громадянських прав і обов’язків у демократичному суспільстві, застосовувати свої знання на практиці. Становлення громадянської компетентності школярів нерозривно пов’язаний з формуванням у них загальноосвітніх цінностей української та світової історії та культури, котра визначає громадянську свідомість [4, c.123].

Пізнавальний блок громадянської освіти визначає, що учні набудуть правові звання, політичні, економічні, основи культурних та історичних досягнень  людства та традицій власного краю.   Громадянська компетенція дає можливість реалізувати свої права, обов’язки та свободи, а також підтримувати права, обов’язки та свободи інших людей [6, c.110].

Серед засобів формування громадянської компетентності важливе місце займає учбово-пізнавальна діяльність, котра включає у себе самостійний пошук та отримання інформації із різноманітних джерел, вміння її аналізувати, критично усвідомлювати. У зв’язку з цим перед вчителями виникає непросте запитання, яким повинен бути учбово-виховний процес, в якому би школярі навчилися б критично мислити?

Використання різних типів та видів завдань сприяє оволодінню школярами методами критичного мислення. Щоб критично оцінювати ситуацію, діти повинні не тільки вміти послідовно приймати методи критичного мислення, але й почувати необхідність поглиблюватися у власні почуття, переживання, аналізувати власні погляди на історичні події.

На уроках історіях застосовуються методи критичного мислення, в яких переважають групові форми роботи. Створення  критично мислячої людини повинно бути готове до діалогу, в якому перемога той або іншої точки зори не розглядається як кінцева, а лише як така, котра передбачає можливість продовження формування критичності. Саме при таких обставинах -  у довірливому спілкуванні відбувається максимальне напруження мислительної діяльності, котра сприяє позитивним зрушенням у інтелектуальному розвитку школярів [3, c.23].

На уроках історії, виконуючи завдання, школярі повинні виконувати наступні дії:

1.Формувати мету наявної точки зору;

2.Визначити його історичну обумовленість;

3.Визначити своє відношення до неї;

4.Підібрати аргументи «за» та проти»

5.Формувати висновки.

Вміння робити висновки, тобто досліджувати, інтерпретувати інформацію є важливим для особистості, котра критично мислить. Це допомагає учням ставати більш самостійними у своїх  думках, закріплювати власну позицію та впливати на іншу точку зору [6, c.73].

 Для того, щоб сформувати висновки, школярів повинні користуватися такими рекомендаціями:

1.Ознайомитися із інформацією, на основі якої буле робитися висновок;

2.Виокремити факти, котрі наявні в даній інформації;

3.Визначити достовірність наявних фактів;

4.Обєжнати факти, щоб зробити висновок.

Методика виконання завдань такого типу складається у тому, що учні об’єднаються в групи, в котрих в результаті загального обговорення підбирають аргументи на захист своєї позиції. Виконуючи цю роботу, учні [4, c.235]:

1.Досліджують висновки кожного учасника групи;

2.Виділяють факти, за допомого. яких відстоюють вибрану позицію;

3.Формують висновок, використовуючи факти, отримані в процесу дослідження інформації.

Важлива частина уроку – вихід із ситуації критичного оцінювання подій, явищ, точок зору. Можливі такі підходи: підведення учнів до єдиної оцінки, коли  їхні варіанти вибору не витримують критики; зберігання різних точок зору, при цьому важливо, щоб і учитель висказав свою точку зору. Серед типових завдань  та способів їх рішення слід виділити наступні [6 c.83]:

1.Визначити об’єкт аналізу та критичної оцінки.

2.Критичне оцінювання по алгоритму, запропонованим учителем.

3.Вибір між різними точками зору.

4.Використання різних точок зору, фактів, тверджень.

5.Вирішення проблемно-оціночних завдань, ситуації.

6.Визначення  причинно-наслідкових зв’язків.

Методи китичного мислення використовують  в процесі вирішення учбових завдань: метод відповідності, метод класифікації інформації, метод порівняння, метод оцінки фактів, подій, явищ; метод дискусії, метод  взаємних питань та відповідей, метод узагальнення та ін.  одним із важливих напрямів роботи з формування громадянської компетентності є поглиблення громадянознавчих знань учнів старших класів, що містяться в історичних курсах, вміле застосування отриманих знань у практиці навчання [7, c.110]. Особливо велике значення має планове та систематичне накопичення понять та розумінь про сутність суспільних відносин, політичні та соціальні процеси, громадянські та суспільні рухи, про значення громадянських цінностей і загальноприйнятих норм поведінки людини і груп людей у складних суспільно-політичних умовах [8, c.123].

Важливий напрям всієї навчальної роботи з учнями старших класів на уроках історії полягає в тому, щоб вимоги формування громадянської компетентності, відповідних норм поведінки були втілені в громадянські навички та вміння, моделі поведінки кожного старшокласника. При цьому головним завданням є постійний розвиток навичок громадянської поведінки та перетворення їх на звичку, стійку рису характеру, щоб така поведінка стала внутрішньою потребою старшокласника. Розвиток емоційно-ціннісних ставлень, умінь, навичок громадянської поведінки в старшокласників на уроках історії шляхом цілеспрямованого педагогічного впливу передбачає застосування комплексу інтерактивних методів і засобів навчальної роботи. Процес накопичення громадянських навичок та вмінь здійснюється двома основними шляхами: у процесі засвоєння учнем відповідних знань про способи діяльності й їх систематичного застосування та спілкування учня з однолітками під час використання вчителем інтерактивних технологій та планомірна керованим шляхом спеціального педагогічного впливу під час навчання.

Орієнтованість процесу навчання історії на формування у старшокласників громадянської компетентності особистості потребує і відповідних змін в організації навчання. Розглянемо ці зміни ґрунтовніше. Для початку зауважимо, що в поняття “методичної організації навчання” ми включаємо форми, методи, методичні прийоми та засоби навчання [5, c.43].

Провідну роль, безумовно, відіграють методи навчання. У сучасній психолого-педагогічній та методичній літературі є багато класифікацій взаємодії учасників навчального процесу, спрямованого на досягнення цілей і завдань шкільної освіти. О. Пометун та Г. Фрейман зазначають: “Відповідно, критерієм для класифікації методів навчання <...> може бути характер цієї взаємодії, насамперед, між учителем та учнями. Виходячи з цього критерію, розподіляємо методи навчання <...> на пасивні (умовно-пасивні), активні та інтерактивні” [7, с. 109].

Використовуючи пасивні методи, учні виступають у ролі “об’єкта” навчання. Вони засвоюють та відтворюють матеріал, що передається педагогом – джерелом історичної інформації. Як правило, це відбувається шляхом застосування лекції-монологу, читання, демонстрації, опитування учнів щодо вивченого змісту.

Учні між собою не спілкуються і не виконують творчих завдань. Якщо йдеться про активні методи, учні стають “суб’єктами” навчання, виконують творчі завдання, беруть участь у діалозі з учителем. Такі методи пов’язані з виконанням творчих завдань, що розвивають творче мислення. До таких методів належать частково-пошуковий чи емпіричний, проблемний і дослідницький. Хоча учні в цьому випадку більш активні, основною формою взаємодії часто залишається монолог. Спочатку педагог у монологічній формі здійснює передачу знань учням, а потім останні повертають йому ці знання шляхом монологічних відповідей. Інколи навчання відбувається в діалозі вчителя й учня, шляхом бесіди, однак викладач виступає як своєрідний полюс, навколо якого концентрується вся комунікація учасників процесу навчання.

Сутність інтерактивних методів у тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії всіх тих, хто навчається і навчає. Це співнавчання (навчання у взаємодії та співпраці), в якому і вчитель, і учні є суб’єктами навчання. Основний принцип інтекракції ‒ постійна взаємодія учнів, їх співпраця, спілкування, співробітництво, на відміну від активних та “пасивних” методів, коли спілкування відбувається між учнями і вчителем. Учитель тільки організатор і координатор інтерактивної взаємодії. На відміну від активних методів навчання, які будуються на однобічній взаємодії (її організовує і постійно стимулює учитель), інтерактивні методи принципово змінюють схему взаємодії учасників навчального процесу [2, c.238].

Інтерактивні методи орієнтовані на реалізацію пізнавальних інтересів і потреб особистості, тому особлива увага приділяється організації процесу ефективної комунікації, в якій учасники процесу взаємодії більш мобільні, більш відкриті і активні. Основною інтеракцією є принцип багатосторонньої взаємодії, яка характеризується відсутністю полярності і мінімальною сконцентрованістю на точці зору вчителя [6, с. 192].

Організації процесу такої взаємодії сприяє використання відповідних методів навчання. Такими методами є [4, c.9]:

       груповий (взаємодія учасників процесу навчання реалізується через співпрацю в малих групах);

       колективний (багатостороння взаємодія є полілогом, в якому бере участь кожен учень класу);

       колективно-груповий (коли робота малих груп поєднується з роботою всього класу).

Дослідники інтерактивної моделі навчання зауважують, що така модель потребує технологічного підходу до навчання. Як підкреслює О. Пометун [5, с. 8], технологія навчання, по суті, означає таку організацію процесу навчання, що передбачає певну систему дій і взаємодії всіх, але насамперед активних елементів навчального процесу (його учасників). При цьому важливо підкреслити два моменти. По-перше, технологія навчання детально розглядає систему дій не тільки вчителя, але й насамперед, того, хто навчається, ‒ учня.

По-друге, вона забезпечує, гарантує в разі коректного застосування досягнення певного результату. Таким чином, структура технології навчання, або технологічна структура процесу навчання, є системою певних операцій, технічних дій і функцій вчителя і учнів, згрупованих за основними етапами процесу навчання.

Якщо з цих позицій спробувати дати визначення поняття “інтерактивна технологія навчання”, то це така організація навчального процесу, за якої неможлива неучасть школяра в колективному взаємодоповнюючому, заснованому на взаємодії всіх учасників процесі навчального пізнання: кожен учень має конкретне завдання, за яке він має публічно прозвітувати; від його діяльності залежить якість виконання, поставленого перед групою та перед усім класом завдання. Інтерактивна технологія навчання включає чітко спланований, очікуваний результат навчання, окремі інтерактивні методи і прийоми, що стимулюють процес пізнання та розумові і навчальні умови й процедури, за допомогою яких можна досягти запланованих результатів [2, c.38].

Кооперативна навчальна діяльність (навчальне співробітництво) – це організація навчання об’єднаних спільною навчальною метою учнів у малих групах. За такої організації вчитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність малої групи. У межах спільної діяльності індивідууми прагнуть одержати результати, що є вигідними для них самих і для всіх інших членів групи.

Саме реалізація змісту шкільної освіти через кооперативні технології навчання дасть змогу більш ефективно формувати громадянську компетентність учнів ліцею. За колективною формою організації навчання весь клас обговорює ідеї чи події, які стосуються певної теми. Вчителю необхідно уникати питань, на які можна відповісти тільки «так» чи «ні», а потрібно ставити відкриті запитання, які починаються з «як», «чому» з метою заохочення учнів висловлювати свої ідеї, почуття. Вчителю потрібно демонструвати увагу до всіх, дякуючи кожній та кожному за запитання та висловлювання.

На формування громадянської компетентності особистості ефективно працюють й інтерактивні технології опрацювання дискусійних питань та ситуативного моделювання. Тільки завдяки впровадженню цих технологій учень дійсно перетворюється на активно діючий суб’єкт навчання, без чого неможливе ефективне формування громадянської компетентності особистості [8, с. 46]

Висновки. Метод критичного оцінювання сприяє вихованню поваги до різних поглядів, орієнтують на аналіз і критичне осмислення різних джерел інформації. Вони по своїй сутності є засобами саморозвитку учнів та відповідають різним цілям учбової та побутової життєдіяльності.

Важлива роль у формування соціальної та громадянської позиції має вивчення історії. Серед різноманіття форм та методів її реалізації слід виділити метод критичного мислення, котрий є дієвим інструментом встановлення об’єктивності, орієнтують на аналіз та осмислення інформації, формують особистісний підхід до історичним фактам, саморозвитку учнів, осмислення навколишньої дійсності.

Список використаних джерел

1. Бех І. Д. Психолого-педагогічні умови виховання у молоді громадянськості. Громадянське виховання молоді в умовах трансформації суспільства: збірник наук. статей. Черкаси, 2008. С. 3‒6.
2. Козій М. К. Громадянськість ‒ проблема педагогічна, актуальна та соціально цінна: навчально-методичний посібник. Київ : Видавництво НПУ імені М. П. Драгоманова, 2014. 276 с.
3. Мохнюк Р. Теоретичні засади формування громадянської компетентності учнівської молоді. Управління школою. 2018. № 8(92). С. 5‒7.
4. Овчарук О. Формування громадянської компетентності: погляд з позиції сучасної науки. Вісник програм шкільних обмінів. 2015. № 23. С. 18‒20.
5. Пометун О. І. Яким має бути інтерактивний урок: умови інтерактивного навчання. Завуч. 2005. № 28. С. 11‒15; № 31. С. 6‒10.
6. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: наук.-метод. посібник / За ред. О. Пометун. Київ : А.С.К., 2003. 192 с. 7
7. Пометун О., Фрейман Г. Методика навчання історії в школі. Київ : Генеза, 2005. 328 с.
8. Роговець О. В. Громадянська культура як складова етнокультури особистості. Історія в школі. 2017. № 6. С. 43‒46.