У найдавніших літописах згадуються східнослов’янські племена - поляни, сіверяни, деревляни, дуліби (згодом - бужани і волиняни), уличі, тиверці, білі хорвати, які заселяли у VII-VIII ст. великі території. Вони стали основою формування українського народу. У IX-X ст. їхні землі були об’єднані навколо Києва як політичного й економічного ядра.
Вона проіснувала до XII ст., а потім розпалася на окремі князівства, більшість з яких були розбиті татарами в XIII ст. І лише два з них - Галицьке і Волинське, об’єднавшись наприкінці ХІІ ст. у Галицько-Волинську державу (перше українське королівство), зуміли зберегти незалежність і проіснували до 1349 р.
НОВИЙ ЧАС. Із середини XIV ст. і аж до початку XX ст. формування території нашої країни відбувалося у складі інших держав: спочатку Литви і Польщі, а згодом - Росії та Австрії. Із XVI ст. у степовій частині нижнього Дніпра сформувалось українське запорізьке козацтво, яке утворило своєрідну християнську демократичну республіку - Військо Запорозьке.
Україна у 1740—1750 роках. Синім позначена Гетьманщина, зеленим — територія Слобідських полків, помаранчевим — Військо Запорозьке Низове. Як Гетьманська держава вона поширилася на значну територію в ході національно-визвольної війни українського народу проти польської шляхти в середині XVII ст. Проте вже в 1686 р. територія України була поділена по Дніпру між Московським царством і Польщею.
Упродовж XIX ст. територія, заселена українцями, збільшилася майже на третину і сягнула узбереж Чорного та Азовського морів і річки Кубань. На цій території у 1917-1918 рр. виникли три держави - Українська Народна Республіка (УНР, із столицею в Києві), Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР, із столицею в Харкові) та Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР, з центром у Львові). На початку 1919 р. УНР і ЗУНР проголосили об’єднання (злуку) своїх земель, однак у вихорі воєнних лихоліть Українській державі, незалежній і соборній, не судилося утвердитись.
Після падіння УНР українська територія була поділена між чотирма країнами: УРСР (центральна і східна частини), Польщею (західна частина), Румунією (Буковина), Чехо-Словаччиною (Закарпаття). З 1922 по 1991 р. УРСР входила до складу СРСР і мала лише формальні ознаки державності. Водночас саме тоді сформувалися сучасні кордони України і конфігурація її державної території (мал. 33). Унаслідок розмежування з республіками Радянського Союзу поза кордонами України залишилися заселені українцями території: північ Чернігівщини, північ Слобожанщини і Кубанщина - у Росії, Берестейщина і Пінщина - у Білорусі. У 1934 р. столицю УРСР було перенесено з Харкова до Києва. Державна територія України остаточно сформувалась під час і після Другої світової війни. У 1939 р. до складу УРСР увійшли західноукраїнські землі, кордон з Польщею остаточно було встановлено в 1945 р. У 1940 р. до УРСР були приєднані Північна Буковина і частина Бессарабії, а в 1945 р. - Закарпаття. У 1954 р. до України зі складу Росії було передано Крим (його входження відбулося згідно з тодішніми законами СРСР).
Проте у 2014 р. Росія здійснила пряме військове вторгнення на територію України і незаконно анексувала (насильно приєднала до себе) АР Крим. Світове співтовариство (ООН) засудило такі дії Росії і вважає Крим українською територією, окупованою Росією. Крім того, Україна нині не контролює частину свого державного кордону і близько 1/3 площ Донецької і Луганської областей, де фактично Росія веде проти нашої держави неоголошену війну.
АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ Для здійснення державної влади на всій території країни і врахування інтересів населення окремих її частин упроваджено адміністративно-територіальний поділ, тобто виділено різні за величиною і підпорядкуванням територіальні одиниці, що мають свої місцеві органи влади і управління. Як ви вже знаєте, адміністративно-територіальними одиницями найвищого рівня в Україні є 24 області, АР Крим, міста Київ і Севастополь, що мають спеціальний статус. Одиницями нижчих рівнів є райони, міста, райони в містах, селища, села.