ФРАГМЕНТ УРОКУ з літератури рідного краю Оксана Сайко «Кав'ярня на розі»

Мета: ознайомити учнів зі змістом повісті Оксани Сайко «Кав'ярня на розі», розвивати любов до читання хороших книг та вчити дітей боротися за власні мрії і працювати для їхнього здійснення.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: портрет Оксани Сайко, текст повісті.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

 ІІ. Мотивація навчальної діяльності.
«Кав'ярня на розі» Оксани Сайко.

ІІІ. Актуалізація опорних знань
1.Як ви розумієте здійснити власну мрію?

2.В ролі якої професії у майбутньому бачите себе?

3. Про що вам говорить назва книжки?

ІV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Вступне слово

        Оксана Сайко народилася 1 січня 1976 року у містечку Скалат, що на Тернопільщині.  Майбутня письменниця вже після закінчення школи мріяла опанувати фах журналіста. Батьки понад усе хотіли бачити доньку лікарем у майбутньому, то ж, дослухаючись їх порад, Оксана вступила до Львівського державного медичного коледжу.

        Справно вивчившись та отримавши диплом медичного вишу, дівчина вирішила здійснити давню мрію і пішла здобувати другу вищу освіту до Львівського національно університету імені Івана Франка на факультет журналістики.

        Раніше працювала у газеті "Літературний Львів", а у виданні "Арка" була редактором сторінки «Культура». Нині ж дописує у газети «Україна Молода», «Літературна Україна», співпрацює з журналом для підлітків "Сто талантів", публікується на офіційному сайті Української Греко-Католицької Церкви (рубрика "Визначні особи Церкви XXст.")

        Оксана Сайко - дипломант літературного конкурсу "Гранослов-2006", переможець конкурсу на найкращу повість від журналу "Дніпро"2009 року (повість "Волоцюги").

        У 2012 у «Видавництві Старого Лева» вийшла книга для підлітків «Новенька та інші історії», яка потрапила до довгого списку премії "Книга року БіБіСі 2012".

Зараз авторка підліткових оповідань працює над низкою нових творів, які, ймовірно, стануть продовженням попередньої книги.

        Кав’ярня на розі – чудове місце для зустрічей з найнесподіванішими людьми. Недаремно події, що описані у книзі, пов’язані з кав’ярнею. Адже, кожне місто має свій запах, який можна розпізнати та відчути, навіть на відстані багатьох кілометрів. Місто, в якому живуть наші герої, пахне кавою, а тому до нього завжди хочеться повертатися «у цьому місті запах кави відчутно найкраще… жодне місто так не пахне…» У кав’ярні спокійно та затишно, а привітний персонал завжди радо зустрічає своїх гостей, які найчастіше потребують посмішки та доброго слова.

      Молода і допитлива Лідка підпрацьовує у кав’ярні свого дядька кельнеркою. Вона приїхала до міста, щоб втілити батькову мрію стати економістом. Батькову – бо власної мрії поки не мала. Як і перед кожним підлітком, перед нею постало питання: куди вступати після закінчення школи, який фах обрати? Це надзвичайно турбує дівчину, адже від цього залежить її подальше життя. А батьки, замість допомогти школярці у нелегкому виборі, насаджують власні мрії і бажання. Ліда, щоби сподобатися своєму батькові, завжди намагається бути такою, якою він прагне її бачити, а не такою, якою вона є насправді. Це позбавляє дівчину душевної рівноваги. Та ж хіба діти повинні заслуговувати любов батьків? Виявляється, що не все так гладко у її стосунках з батьком. Авторка піднімає тему, яка стосується багатьох сімей і яка звучить вже не вперше. «Батьки часто вважають дітей своїм продовженням, хочуть виправити за допомогою них власні помилки, виконати свої бажання, зробити те, чого не встигли чи не спромоглися. Відтак не надто допитуються, чи їхнім дітям це насправді потрібно…» Лідка відвідує ненависні їй уроки математики, щоб заспокоїти тата, але справді щасливою почувається, коли спілкується з відвідувачами кав’ярні. Вона залюбки спостерігає за людьми і таким чином пізнає їх. Бо кожна людина – то цілий світ, «особливий, складний, світло-темний і кольоровий водночас, сповнений своїх таємниць». То що ж таки вирішить дівчина – здійснити батькову мрію чи обрати свою?

       А тим часом до кав’ярні навідується немолодий чоловік, який привертає увагу своїм старомодним капелюхом та дивною поведінкою. Знайомство з ним розкриває цілу історію. Він колекціонує забуті книжки, яких вже ніхто не видає і ніхто не читає. Часом йому доводиться навіть цупити такі книги, щоб поповнити свою колекцію.

     До кав’ярні також частенько заходять: отець-богохульник, який відкрив у собі дар повертати людям їхні духовні скарби; праля та столяр, які бояться розповісти одне одному про свої почуття; молодий учитель із музичної школи зі смішними настовбурченими вусами; поет-невдаха, вірші якого жодне видавництво не береться друкувати; постійно усім незадоволений добродій із житлової контори та багато інших. Дуже цікаво спостерігати за гостями привітної кав’ярні та розгадувати їхні історії. Бо вони, як і діти, часто бувають безпорадними.

       Оксана Сайко торкається проблем, які турбують юну душу дівчини. Це і тема забутих книжок, загублених ікон, видання книжок, які не розраховані на масового читача, проблеми батьків і дітей, проблеми нереалізованості, надмірного фанатизму. Авторці чудово вдається передати внутрішній світ дівчини з її переживаннями, ваганнями, хвилюваннями. Хоча Ліда з юних років є досить самостійною, розумною, розважливою, але все ж таки вона ще дитина і має замало власного досвіду. А тому потребує любові, підтримки та розуміння. В неї добре серце та відкрита душа. Вона вміє співчувати і чути інших людей. А ще зі всією своєю дитячою щирістю намагається допомогти. Дорослі відвідувачі кав’ярні часто стають не найкращим прикладом для дівчини, але таки потрібним, щоб зрозуміти це життя.

      Книга написано у романтичному стилі, добра та наївна, як дівоче серце.