Презентаційний матеріал допоможе вчителеві розповісти про життєвий та творчий шлях поета та його музу (Лауру).
Мало кому відомо, чому Петрарку часто зображують у лавровому вінці. Річ у тому, що 1341 року в Римі він був «коронований» лавровим вінцем за популярність і вплив його творчості на тогочасне суспільство. Вінець поклав на алтар собору Святого Петра-об’єднавши античну гармонійність та християнську духовність
Назва , обрана автором -“Francisci Petrarche laureati poete Rerum vulgarium fragmenta” («Фрагменти рідною мовою Франческо Петрарки, поета , вінчаного лавровим вінком»). Загальноприйнята назва-«Канцоньєре» («Книга пісень», від італ. )Період створення збірки - початок 30-их років XIVcт. – 1374рік. Зміст: 317 сонетів, 29 канцон, 9 секстин, 7 балад, 4 мадригали* (усього 365 віршів (за кількістю днів у році)), упорядкованих автором у відповідності до задуму збірки. Особливості композиції : відтворення шляху ліричного героя «від першої юнацької помилки» заполоненого коханням серця через «намарні мрії» та «намарний біль» і сором за любовне рабство до розуміння суєтності земного існування і неможливості подолати реальні земні пристрасті та почуття. Композиція двочасна: «На життя донни Лаури», «На смерть донни Лаури». Провідні теми - любов, життя, смерть
Сонет (іт. soneto-звучати) –ліричний вірш, що складається із 14 рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, з двох катренів (чотиривіршів)та терцетів (тривіршів)Канцона (італ. canzone — пісня) - одна з форм середньовічної лірики, що походить від кансони трубадурів Провансу: пісня про лицарську любов, пов'язана з культом дами. Балада (фр. ballade, від прованс. ballar — танцювати) - жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом. Секстина (італ. sextina, від лат. sex — шість) — строфа із шести рядків подовженого (п'ятистопного чи шестистопного) ямба, що складається із чотиривірша (катрена) з перехресним римуванням та двовірша (диптиха) із суміжним римуванням Теорія
Благословенні будьте, день і рік,І мить, і місяць, і місця урочі,Де постеріг я ті сяйливі очі,Що зав'язали світ мені навік!Благословен вогонь, що серце пік,Солодкий біль спечаленої ночіІ лук Амура, що в безоболоччіПускав у мене стріл ясний потік!Благословенні будьте, серця раниІ вимовлене пошепки ім'я. Моєї донни — ніжне і кохане,І ці сторінки, де про неї я. Писав, творивши славу, що не в'яне, —Й ти, неподільна радосте моя!Сонет 61
Як не любов, то що це бути може?А як любов, то що таке вона?Добро? — Таж в ній скорбота нищівна. Зло? — Але ж муки ці солодкі, Боже!Горіти хочу? Бідкатись негоже. Не хочу? То даремно скарг луна. Живлюща смерте, втіхо навісна!Хто твій тягар здолати допоможе?Чужій чи власній долі я служу?Неначе в просторінь морську безкраю,В човні хисткому рушив без керма;Про мудрість тут і думати дарма —Чого я хочу — й сам уже не знаю: Палаю в стужу, в спеку — весь дрижу. Сонет 132
Де погляд ніжний, де чарівний вид;Де постать горда, де струнка постава,Де мова та бентежна й величава,Що завдає негідникові встид?Де сміх, що жалить того, хто набрид?Де та душа, що, мов зоря яскрава,Висока й гідна владарського права,Небесну нам осяяла блакить?Я вами дихаю, для вас палаю,Я народивсь для вашого єства,Без вас мені нема й не треба раю;Як радість відійшла моя жива,В словах надію я плекав безкраю,Та вітер порозвіював слова. Сонет 267