"Франція доби Реставрації. Народження соціально-психологічної прози". Збірка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 ФРАНЦІЯ ДОБИ РЕСТАВРАЦІЇ.

НАРОДЖЕННЯ

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПРОЗИ

 

ЗБІРКА

 

 

 

Викладач зарубіжної

літератури Гаврилова С.М.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Берислав 2017

ЗМІСТ

 

І. ВСТУП_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _  3-9

1. Загальна характеристика розвитку культури та

літератури XIX століття_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _  3-5

2. Франція доби Реставрації_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _  6-7

3. Тестові завдання до теми: «Загальна характеристика

розвитку культури та літератури XIX століття» _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _    8-9

4. Стендаль, Бальзак. Афоризми _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _    10

 

ІІ. Ф.СТЕНДАЛЬ – «СПОСТЕРІГАЧ ЛЮДСЬКОГО СЕРЦЯ»_ _ _ 11-27

1. Полювання за щастям Фредеріка Стендаля_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 11-15
2. Індивідуальний художній стиль  Ф.Стендаля_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _   15
3. «Синдром Стендаля»_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _  16-17
4. Тестові завдання до теми: «Полювання за щастям

Фредеріка Стендаля»_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _18-19

5. Роман «Червоне і чорне» – один із перших визначних

зразків критичного реалізму _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _20-22

6. Сторінка читацького щоденника_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 23
7. Тестові завдання до теми: «Роман «Червоне і чорне»

– один із перших визначних зразків критичного реалізму»_ _ _ _ _ _ _ _  24-26

8. Творчі завдання_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _   27

 

ІІІ. «ДОКТОР СОЦІАЛЬНИХ НАУК» АБО ОНОРЕ

ДЕ БАЛЬЗАК _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 28-48

1. «Історія складних душевних конструкцій»_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 28-32
2. Індивідуальний художній стиль Бальзака _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _  32
3. Жінка «Бальзаківського віку» _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _33-34
4. Тестові завдання до теми: «Історія складних

душевних конструкцій» _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _    35-36

5. Новела «Гобсек» – один із фрагментів «Людської комедії» _ _ _ _ _ _ _  37-39
6. Сторінка читацького щоденника_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 40
7. Анкета Гобсека_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _41
8. Цитатна характеристика образу Гобсека _ _ _ _ _  _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _  42-44
9. Тестові завдання до теми: «Новела «Гобсек» – один

з фрагментів «Людської комедії» _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _    45-47

10.                    Творчі завдання_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ __ _ _ _ _ _ _ _  48

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _    49

 

 

 

 

 

І. ВСТУП

 

1. Загальна характеристика розвитку культури та літератури XIX ст.

Велика Французька революція                     1789 – 1799 років створила в XІX столітті  сприятливу атмосферу у всьому світі                           для переходу від віку абсолютизму                                     і аристократії до віку демократії.

Результатом революції стало підвищення ролі науки в суспільстві, розвиток філософської думки та науково-технічного прогресу.

1789 рік. Падіння Бастилії

 

В біології утвердилася еволюційна теорія англійського                                                                  натураліста Чарльза Дарвіна; німецьким біологом Теодором Шванном була сформульована клітинна теорія; англійський природодослідник Юліус Роберт фон Майєр першим відкрив закон збереження та перетворення енергії.

Ще на початку XІX століття люди їздили кіньми і про небо могли тільки мріяти, а вже наприкінці його долали відстані на автомобілях, освоювали повітряний простір і дивилися перші кінострічки братів Люм’єр. Телеграф зв'язав європейські країни та США з найвіддаленішими куточками планети. Носіями нового стали великі промислові міста з їх заводами й фабриками.

Та досягнення цивілізації стали впливати не тільки на спосіб життя,                           а й на свідомість людства.

«Доба розуму», загостривши соціальні протиріччя та політичні пристрасті, набувала гіркуватого присмаку. Почалася духовна криза: все рідше і рідше людина замислюється про «добро» і «зло»,                     все частіше і частіше нею керує прагматизм.

Велика Французька революція стала найстрашнішим злочином минулого:                    під християнськими гаслами «Свобода! Рівність! Братерство!» вибудовувалася піраміда капіталістичної системи,                на вершині якої – «грошовий мішок»,                 і в історію увійшла теорія кровопролиття заради високої мети.

 

 

Початок духовної кризи тісно пов’язаний з ім’ям німецького мислителя Фрідріха Ніцше. Філософ сформулював концепцію «надлюдини», за якою  вождь, – це вищий біологічний тип людини. Щоб володіти                           й керувати, «надлюдина» повинна ігнорувати встановлені моральні та культурні цінності.

Ф.Ніцше піддав гострій критиці християнську релігію, яка, на його думку, засуджує всі провідні інстинкти вищої людин. Прототипом «надлюдини» Ф.Ніцше вважав Олександра Македонського, Юлія Цезаря, Наполеона, який став символом Великої Французької революції.

Ф.Ніцше   

Век девятнадцатый, железный,

Воистину жестокий век!

Тобою в мрак ночной, беззвездный

Беспечный брошен человек!

В ночь умозрительных понятий,

Матерьялистских малых дел,

Бессильных жалоб и проклятий

Бескровных душ и слабых тел!

С тобой пришли чуме на смену

Нейрастения, скука, сплин,

Век расшибанья лбов о стену

Экономических доктрин,

Конгрессов, банков, федераций,

Застольных спичей, красных слов,

Век акций, рент и облигаций,

И малодейственных умов,

И дарований половинных…

Век не салонов, а гостиных,

Не Рекамье, – а просто дам...

Век буржуазного богатства

(Растущего незримо зла).

Под знаком равенства и братства

Здесь зрели тёмные дела...

А.Блок «Два века»

У розвитку літератури важливу роль почали відігравати досягнення природничих наук. Література запозичила ряд принципів, які увів у науку Ч.Дарвін:

1) принцип класифікації (характеристика систематичних груп тварин                     і рослин);

2) принцип еволюції (процес постійного розвитку живої природи);

3) принцип детермінації (характеристика залежності одних явищ                          та процесів від інших).

Отже, в 30-40-і роки, коли домінуючу роль у літературі відігравав романтизм, в Англії та Франції відбувалося становлення нового провідного напрямку – класичного критичного реалізму.

Життєвий матеріал у своїй непривабливості, який романтики вважали непридатним для поетичного втілення, увійшов у творчість письменників-реалістів.

 

Романтизм кінець ХVШ – перша половині ХІХ ст.	Критичний реалізм 30-40 рр. ХІХ ст.
Зображення незвичайних героїв в незвичайних обставинах.	Зображення типових героїв в типових обставинах.

 

Письменники критичного реалізму подарували світові соціально-психологічну прозу, тобто таку, що художньо осмислює і досліджує існування людини в суспільстві у взаємодії з іншими індивідами  та групами індивідів, об’єднаними у класи, через ретельний аналіз її емоцій, думок, поводження, через уважний розгляд її душі.

XIX століття називають «золотою добою» соціально- психологічного роману, адже цей жанр став провідним майже в усіх впливових літературах Європи й Америки.

 

Досягнувши великих успіхів у поглибленні психологізму та, викриваючи соціальні проблеми буржуазного суспільства, видатнi представники критичного реалiзму стверджували вічні духовні цінності.

Так, новий капіталістичний устрій ще тільки зароджувався, а у французькій літературі Жюльєн Сорель Фредеріка Стендаля та Гобсек Оноре де Бальзака вже дали йому нищівну, випереджувальну оцінку. Родіон Раскольніков, – літературний герой Федора Достоєвського, довів фальшивість ідеї «надлюдини», а Лев Толстой стверджував, що тільки через постійні пошуки себе, через злети, падіння                       й страждання відбувається становлення людської душі.

 

Основні риси критичного реалізму:

1) історизм – правдиве відображення в живих картинах, конкретних людських долях і характерах тієї чи іншої історичної епохи;

2) зображення розмаїття соціальних типів;

3) об`єктивність – опис складних явищ реальності                        не відповідно до своїх політичних поглядів,                              а відповідно до їх  моральних якостей;

4) зв'язок психології з соціологією – зображення індивіда в єдності                                з середовищем; 

5) психологізм твору – заглиблення у внутрішній світ героїв.

2. Франція доби Реставрації

(1814 – 1830)

2 квітня 1814 року під головуванням колишнього міністра іноземних справ, Ш.Талейрана, французький сенат проголосував за усунення від влади Наполеона та проголосив Францію королівством.

6 квітня 1814 року у Фонтенбло Наполеон підписав своє зречення.                               У 1815 році до Франції повернулись Бурбони. Королем став Людовик XVIII (брат страченого після революції Людовика XVI), разом з Бурбонами почалася доба Реставрації.                    В країну повернулися політичні емігранти: аристократи та вище духівництво, які прагнули повернути собі землі, відібрані у них під час революціі.

Однак реставрація монархії не означала відновлення абсолютизму. Рішенням Віденського конгресу Франція ставала конституційною монархією, правда, з великими повноваженнями короля.

Людовик XVIII

Людовик XVIII з великою обачністю зважувався на будь-які зміни та менш усього був схильний заради абстрактних принципів ризикувати своєю короною. В перші роки його правління репресії проводилися лише щодо республіканців та бонапартистів. Королю вистачало розуму декларувати недоторканість особи, свободу друку та віросповідання. Конституція гарантувала недоторканність приватної власності, включаючи й придбану                  в роки революціі.

У 1824 pоці після смерті Людовика XVIII королем став його брат, граф д'Артуа, який увійшов в історію під ім'ям Карл X.

Грандіозна і розкішна церемонія,                                    яка відтворювала найдрібніші деталі середньовічних коронацій, привернула велику увагу сучасників. Чутки нагородили його прізвиськом – «король-лицар».

Вольовий і цілеспрямований, новий король повертав Францію до старих порядків –                                до необмеженої королівської влади.

Вже у перші два роки правління Карла X  набрав чинності закон про святотатство,                     що засуджував на смерть за атеїзм. Викорінюючи будь-яку живу думку, французька церква оголосила книги справжніми ворогами, а покірність – вищою за все.

Карл X

«Королем емігрантів» був прийнятий закон про виплату колишнім емігрантам грошового відшкодування в розмірі одного мільярда франків                        за землі, конфісковані у них під час Французької революції 1789 року.

Реакція позначилася в обмеженнях свободи слова, друку та торкнулася економічних інтересів безлічі осіб. Незадоволеною була наполеонівська придворна знать, яка, хоч і була прийнята до нового двору, та відчувала                  там себе скутою. Військова кар'єра знову стала привілеєм дворян. Було звільнено з армії 250 наполеонівських генералів та ліквідовано Національну гвардію. Селянство побоювалося  відновлення феодального права.

Незважаючи на Реставрацію монархії, до 1830-х років капіталізм у Франції зміцнив свої позиції. Це призвело до посилення впливу промислової буржуазії, яка прагнула до влади.

В 1826 році в країні сталася перша класична криза перевиробництва,                     яка змінилася фазою тривалої депресії. Криза збіглася з декількома роками неврожаю, що погіршило становище дрібної буржуазії, робітників та селянства.                     У містах багато хто зіткнувся з неможливістю знайти роботу, а в селах –                         з голодом.

Невдоволення режимом Бурбонів набуло великих масштабів. Карл X вважав, що з протестними настроями можна впоратися шляхом посилення режиму. До того ж, уряд був впенений, що буржуазія не посміє взятися                   за зброю.

27 липня 1830 року у Франції розпалилося полум'я нової революції, яка увійшла в історію                             як Липнева революція. Три дні на барикадах билися дрібні буржуа, ремісники, робочі, студенти, однак перемогу над режимом Реставрації використали нові господарі. По трупах бійців липневих барикад                            до влади прийшли фінансові магнати.     

                                                               Липнева революція

 

Слова, сказані Луї Філіппом Орлеанським                       при коронації: «Відтепер будемо правити ми – банкіри», справдилися. Власники банків, бірж, залізниць, копалень, рудників стали опорою трону короля-буржуа.

Люди знищили старого Бога і створили нового –  Ідола Грошей. Тільки великі гроші почали забезпечувати людині місце під сонцем. Оголилися низькі, брудні інстинкти бездуховної людини, засліпленої прагненням до наживи: спекуляція, підробка документів, шахрайство.

 

Луї Філіп Орлеанський

 

 

2. Тестові завдання до теми: «Загальна характеристика розвитку культури                             та літератури XIX століття»

1. Назвіть найстрашніший злочин минулого

А. Повстання Спартака 74р. до н.е.

Б. Повстання Наливайка 1594 – 1596рр.

В. Французька революція 1789 – 1799рр.

2. Яка теорія стала початком відходу людства від «Закону Божого»?

А. Еволюційна теорія. Б. Теорія кровопролиття заради високої мети. В. Клітинна теорія.

3. Під яким знаком пройшло ХІХ ст.?

А. Під знаком Французької революції.

Б. Під знаком боротьби з невірними.

В. Під знаком віри.

4. Що людству подарувало ХІХ ст.?

А. Неординарний стиль поп-арт. Б. Цивілізацію. В. Іконопис.

5. В чому полягає протиріччя «доби розуму»?

А. Цивілізація спричинила екологічну кризу.

Б. Цивілізація спричинила енергетичну кризу.  

В. Цивілізація спричинила руйнування духовних цінностей.

6. Що почало керувати свідомістю людини в ХІХ ст.?

А. Прагматизм. Б. Любов до ближнього. В. Любов до прекрасного.

7. Який мислитель ХІХ ст. піддав гострій критиці християнську релігію?

А. Ф.Ніцше. Б. М.Шелер. В. К.Ясперс.  

8. Хто в ХІХ ст. став прототипом «надлюдини»?

А. Х.Колумб. Б. Жанна Д’арк. В. Наполеон.

9. Яка доба почалась у Франції після усунення від влади Наполеона?

А. Доба модернізації. Б. Доба Реставрації. В. Доба колонізації.

10.Який король з династії Бурбонів увійшов у історіїю під іменем «Король емігрантів»?

А. Людовик XVIII. Б. Луї Філіп. В. Карл X.

11. Визначте час, коли в літературі склався метод «критичний реалізм»?

А. 30-40 рр. ХІХ ст. Б. 20-30 рр. ХІХ ст. В. 10-20 рр. ХІХ ст.

12. Виберіть правильну відповідь.

А. Критичний реалізм відтворює історичні події, життя царів, полководців.

Б. Критичний реалізм створює типові характери за типових обставин.

В. Критичний реалізм створює незвичайних героїв в незвичайних обставинах.

13. Яка із зазаначених рис не є рисою критичного реалізму?

А. Культ природи. Б. Історизм. В. Об`єктивність.

14. Яку прозу приніс критичний реалізм?

А. Фольклорну. Б. Ораторську. В. Соціально-психологічну.

15. Як в художній літературі визначають ХІХ ст.?

А. «Золота доба» поезії.

Б. «Золота доба» соціально-психологічного роману.

В. «Золота доба» драми.

16. Що стверджували письменники-реалісти ХІХ ст.?

А. Бог помер. Б. Основні інстинкти. В. Вічні духовні цінності.

17. У чому досягли великих успіхів письменники критичного реалізму?

А. У поглибленні психологізму.

Б. У захоплені ідеями боротьби.

В. У встановлені строгої ієрархії жанрів.

18. Визначте видатних представників критичного реалізму.

А. Вольтер . Ж.-Ж.Руссо, М.Ломоносов.

Б. Ф.Стендаль, Л.Толстой, Ф.Достоєвький.

В. Дж.Байрон, А.Міцкевич, О.Пушкін.

Ключ до тестових завдань: «Загальна характеристика розвитку культури та літератури XIX ст.»

 

1. В.

2. Б.

3. А.

4. Б.

5. В.

6. А.

7. А.

8. В.

9. Б.

10. В.

11. А.

12. Б.

13. А.

14. В.

15. Б.

16. В.

17. А.

18. Б.

 

 

 

 

 

Оцінювання

 

К-ть помилок	Оцінка
0	«10»
1	«9»
2	«8»
3	«7»
4-5	«6»
6-7	«5»
8-9	«4»

 

 

 

 

 

 

 

3. Фредерік Стендаль, Оноре де Бальзак. Афоризми

Творчість засновників критичного реалізму, французьких письменників Стендаля та Бальзака, припала                    на добу Реставрації.

 

 

Провідні теми і мотиви творів:

    - роздуми про свій час і людину;

- влада грошей у суспільстві;

- залежність людини від соціуму;

- руйнація моральності; 

- прагнення влади, грошей та насолоди;

- зображення людських типів згідно з теорією розвитку тваринних видів;

- всебічна поглиблена критика дійсності, суспільства та людини.

 

Фредерік Стендаль. Афоризми

«Людина живе на землі не для того, щоб стати багатою, а для того, щоб стати щасливою».

«Світ стане більш справедливим, якщо стане більш цнотливим».

«Намагатися бути самим собою – єдине засіб мати успіх».

«Майже усі нещастя в житті походять від неправдивого уявлення                                     про те, що з нами трапляється».

«У любові тільки один закон: треба зробити коханого щасливим».

«Коли любиш, не хочеш пити іншої води, окрім тієї, яку знаходиш                                   в улюбленому джерелі».

«Поки я не покохав, я був мізерний саме тому, що часом дуже хотів вважати себе великим».

«Померти за друга за якихось виняткових обставин менш піднесено, ніж щодня і потай жертвувати собою заради нього».

Оноре де Бальзак. Афоризми

«Наша совість – непогрішний суддя, поки ми не вбили її».

«Любов з'єднує в собі всі добрі якості людини».

«Усе у свій час приходить до тих, хто вміє чекати».

«Лестощі ніколи не виходять від великих душ, вони – доля дрібних душ».

«Майбутнє нації – в руках матерів».

«Благородне серце не може бути невірним».

«Там, де замішано честолюбство, немає місця щиросердності».

«Слава – це отрута, корисна лише в невеликих дозах».

«У нас немає ненависті до суворості, коли вона виправдана сильним характером, чистотою звичаїв і коли вона майстерно перемішується                                з добротою».

«Нічого немає всередині у людей, що вічно виставляють все назовні».

ІІ. Ф.СТЕНДАЛЬ – «СПОСТЕРІГАЧ ЛЮДСЬКОГО СЕРЦЯ»

Справжнє ім`я – Анрі-Марі Бейль

(1783 – 1842)

 

1. Полювання за щастям Фредеріка Стендаля

    

Французький письменник, засновник психологічного роману, Анрі Марі Бейль,                           мав кілька сотень псевдонімів: Луі Александр Бомбе, Анастас де Серпьєр, Домінік, Дон Флегма, Джорджо Вазарі, Вільям Крокодил, Поверіно тощо. З них утримався один – Фредерік Стендаль                       (за назвою німецького міста Штендаль, у якому народився відомий німецький мистецтвознавець XVIII ст. Винкельман).

Стендаль називав себе «романтиком», хоча               в своєму трактаті «Расін і Шекспір» (1823 р.) уперше обґрунтував програму нової течії критичного реалізму.

Ф.Стендаль     

 

Самозакоханим та імпульсивним, наділений гострим розумом                            та тонкою, вразливою душею, Стендаль ненавидів лицецемірство.

 

У творчості Стендаля можна простежити 2 тематичні лінії:

1. Французька дійсність доби Реставрації (романи «Арманс», «Червоне                                і чорне»).

2. Італія, яку письменник назвав другою батьківщиною «за вибором» (книги                   про мистецтво, новела «Ваніна Ваніні», роман «Пармський монастир»).

Народився Анрі-Марі Бейль 23 січня 1783 року                   у Греноблі (Франція), в родині солідного буржуа, адвоката Жозефа Шерубена Бейля.

У 1789 році розпочалась Велика Французька революція. Навряд чи 6-річний Анрі розумів складні революційні події, проте із захопленням стежив                за ними. Стендаль згадував, що пошив собі маленький триколірний прапор і носив його по кімнатах, святкуючи перемогу республіканців.

Мати майбутнього письменника, Генрієта Ганьон, померла, коли хлопчику виповнилося 7 років, і його                 Шерубен Бейль

вихованням займалися батько, тітка Серафим, та католицький абат.                               В результаті – Анрі зненавидів і церкву, і релігію.

У 1796 р. Анрі почав навчання в Центральній школі Гренобля,                           де пристрасно захопився математикою. Очевидно, його приваблювала точність математичного мислення, що не припускала ніякої двозначності та ніяких сумнівів.

Уже дитиною майбутній письменник розділив світ на дві табори:

- нижчий: табір лицемірів, куди відносив батька, тітку та священиків;

- вищий: табір пристрасних та щирих. Такими він вважав себе                              та усю рідню по материнській лінії, особливо – дідуся, лікаря Анрі Ганьона, який прищепив онукові любов до філософів-просвітників: Вольтера, Дідро, Русо.

Любов, музика, пристрасть – ось що мало цінність для Стендаля все його подальше життя. Ідеалом такого життя він вважав революційну епоху Наполеона.

Не маючи дворянського титулу, Стендаль буде називати себе «бароном», закохуватися в жінок аристократичного походження і з презирством дивитися на лицемірів та богомольців. Його кар'єра багато в чому буде розвиватися паралельно з кар'єрою Наполеона.                     Як і Бонапарт, Стендаль у свій час зумів використати потрібні йому контакти в інтересах своєї кар'єри. Упродовж 9-ти років разом з армією Наполеона                           він об'їздив майже всю Європу,

Першою кар'єрною сходинкою Бейля був переїзд                           в 1799 році в Париж, де юнак збирався вчитися                           в Політехнічній школі.

Юний Анрі Бейль

Основною релігією французької молоді в ті роки були слава Наполеона             та гасла  Великої Революції – «Свобода! Рівність! Братерство!» Тому не дивно, що 17-річний Анрі Бейль відмовився від наміру стати інженером.

Далекий родич майбутнього письменника, державний секретар пан Дарю, який був в милості у Наполеона, домігся для Анрі посади, яку той зайняв                       при військовому штабі й відправився з армією Бонапарта в Італійський похід (1800-1802 рр.). Юнак поставився до війни як до грандіозного пристрасного проекту: він мріяв разом з Бонапартом перевернути світ.

Так, в житті Бейля з'явилася Італія, в яку він закохався на все життя. Анрі вивчив мову сонячної країни, захоплювався її архітектурою й музикою, відвідував бали, театри; навіть, мріючи писати комедії, «як Мольєр», задумав написати комедію.

Боязкий «дон Жуан» здалеку милувався визнаними красунями Мілану.                   Та в цій країні, де любов природна, йому було важко через                                                 те, що він не розділяв любовних успіхів своїх товаришів. Анрі знав, що з його зовнішністю ця справа безнадійна. І все ж таки він старанно заносив в записну книжку повчання старших товаришів, як підкорити жіноче серце і кожен вечір йшов в атаку на італійських красунь. Пристрасть і боязкість будуть переслідувати Стендаля все життя і стануть визначальними для головного героя знаменитого роману «Червоне і чорне».

Не прийнявши участі в жодній битві, але отримавши в дар «французьку» хворобу, у 1802 році Бейль подав у відставку та повернувся в Париж.

У Парижі ще раз допомогли зв'язки Дарю. Анрі призначили Інспектором Рахунків, Будівель та Меблів Імперії, в обов'язки якого входило управління Версалем, Фонтенбло і Лувром, що схиляло до спокійного, забезпеченого життя та давало можливість пристрасно захоплюватися драматичним мистецтвом.

У Анрі весь час романи, нерозділена любов, яка рве серце. Так, з-за однієї актриси (Мелані Гільбер) він навіть ризикував кар'єрою: кинув службу і поїхав               за нею в Марсель, куди відправилася трупа на гастролі. Проте актриса отримала ангажемент та найнялася актрисою в Росію, де вийшла заміж.

З розбитим серцем Бейль повернувся до Парижу, та «мисливцю                               за пристрасним» щастям не сидиться на місці. В 1805 році він кидає все, і знову – мундир. З легендарною армією на посаді інтенданта він в Австрії, Німеччині, а в 1812 році 29-річний Анрі відправляється на війну з Росією, щоб врятувати Мелані.

На війні та в подорожі Бейля повинно супроводжувати мистецтво. Та в Росії на нього чекала вражаюча вистава: Москва палає пожежею. Витончений життєлюб так нічого і не зрозумів про Росію, але саме вона зломала його душу. «Ця жага все бачити,                      яка мучила мене раніше, зовсім зникла, – все, що я бачу, відштовхує мене своєю брутальністю... Все брудно, смердюче у фізичному і моральному відношеннях», –  писав у своїх листах Стендаль.

А потім – відступ французів, які замерзали в російських снігах. Наполеона заслали на острів Святої Єлени.                            Анрі Бейль в Росії   

На французький трон повернувся король династії Бурбонів. Почалася доба Реставрації. Париж вже не здавався Бейлю місцем виконання всіх бажань.

1814 рік…Анрі знову в цивільному: раз і назавжди вистачить з нього воєн. Незважаючи на те, що Бейль мав можливість отримати високу посаду                        при новому уряді, він відмовився жити у Франції, де закінчилася епоха Наполеона, зраджені ідеали Великої революції і відправився у волелюбну Італію.

5 наступних років віддані музиці, живопису. Надмірно емоційний,                     він втрачав свідомість, спостерігаючи у Флоренції знамениті фрески Джотто               та шедеври Мікеланджело Буонарроті.

Це були чудові роки, проведені з коханими, правда, з такими, які ганебно обманювали його, як надмірно щедра Анджела Пьєтрагруа, або відкидали                        з цнотливості, як прекрасна Матильда Вісконтіні. І все ж таки, це були незрівнянні роки свободи, коли Анрі кожен вечір наповнював свою душу музикою в Ла-Скала, насолоджувався бесідою з найблагороднішим поетом – Байроном, захоплювався патріотичною пристрастю карбонаріїв, які боролися         за визволення Італії від австрійського панування і займався творчістю.

Влітку 1817 року Анрі відвідав Лондон, де чудово провів                               час на виставах, у музеях, бібліотеках, в опері та театрі «Сюррей».                                      

Емоції Анрі Бейля вилилися в працях з історії мистецтва: «Життєпис Гайдна, Моцарта і Метастазіо», «Історія живопису в Італії» та «Рим, Неаполь                   і Флоренція» (1817 р.), яка вперше була підписана псевдонімом Стендаль.

1819 рік…Тепер навіть в Італії небезпечно говорити про свободу. Вільнодомцю загрожує небезпека бути прийнятим австрійцями за карбонарія,                 а карбонаріями – за шпигуна.

До того ж, в червні 1819 року в Греноблі помер його батько. Отже, – назад                    у Францію. Втрата батька аніскільки його не засмутила. В дорозі Стендаль мріє            про пристойну спадщину і виношує химерні прожекти.

Та, повернувшись у Гренобль, Стендаль був змушений спуститися з небес                   на землю. Жорстоко розчарований убогою спадщиною, він їде Париж.

Відтепер те, що було досі тільки задоволенням дилетанта, стане роботою: треба писати книги.

В 20-ті роки, рятуючись від нудьги, «неблагонадійний» Стендаль заробляє        на життя роботою в англійських та французьких газетах й журналах                         без підпису автора. Ці роки ознаменувалися появою критичних, публіцистичних статей (трактат «Про кохання» – 1822 р., літературній маніфест «Расін і Шекспір» – 1823 р.), першого ромау «Арманс» (1827 р.), нотаток «Прогулянки по Риму» та новели «Ваніна Ваніні» (1829 р.).

Незважаючи на плідну роботу, психологічний стан Стендаля залишє бажати кращого. У нього немає стабільного заробітку, інтенсивного, пристрасного життя. Страждаючи приступами туги і незадоволеності, він думає про суїцид.

Переворот знову виручив його: колись – війна, а тепер – Липнева революція 1830 року, яка покінчила з режимом Реставрації. Ще раз Стендаль воскрес.

Політичні зміни дозволили Стендалю отримати призначення на посаду французького консула в Італію, орден Почесного легіону, достойну платню                    та свободу. Коли отримуєш велику платню, можна займатися                                           тим, що подобається: байдуже ставитися до дурнів-видавців, дозволити собі розкіш йти проти течії, писати романи без солодкуватості, тому що ти вільний.

В листопаді 1830 року вийшов з друку знаменитий роман «Червоне                      і чорне». Саме цей твір затвердив реалістичний напрям у французькій літературі.

30-40-ві рр. – період творчого злету письменника. За цей час з-під пера Стендаля вийшли «Спогади егоїста» (1832 р.), роман «Люсьєн Левен» (1835 р.), автобіографічні нотатки «Життя Анрі Брюлара» (1836 р.), цикл оповідань «Італійські хроніки» (1839 р.) «Нотатки туриста» (Стендаль першим ввів                     у широкий обіг слово «туризм») і останній роман «Пармський монастир»                 (1838 р.).

Але щастя раптово розчинилося, коли було зміщено поблажливого міністра іноземних справ. Стендаль змушений «зняти з себе фрак письменника». Залишаючись на посаді консула до кінця життя, він нерідко  через слабке здоров'я бере тривалу відпустку і їздить на батьківщину.

Особливо важкими були останні роки життя письменника. Хворий і слабкий, він вже не міг писати, і тому диктував свої тексти. Стендаль передбачає,                що може померти на вулиці.

22 березні 1842 рік…Вечір… Немолода людина насилу йде по улюбленому бульвару. Тепер                     при кожному кроці його тремтяча рука спирається                 на палицю. Раптово збирається натовп: важкий товстий пан впав і лежить із зупиненими очима – його Повернення в Париж     вразив другий смертельний удар.

Слабкий хрип виривається з горла. Його відносять в аптеку, а потім нагору, в маленьку кімнату готелю, завалену паперами. 23 березня о другій годині ранку, не приходячи до тями, від розриву аневризми аорти невизнаний геній помер.

Труну з тілом прийшли проводити лише французький письменник Проспер Меріме і швейцарський художник Абрахам Константен. Французькі газети повідомили про поховання на Монмартрі «невідомого німецького віршотворця», а на надгробній плиті з`явився короткий надпис на італійській: «Арріго Бейль. Міланець. Писав. Любив. Жив».

Твори Стендаля були майже невідомі його сучасникам. Належна оцінка                      і розуміння прийшли лише через 100 років після смерті письменника.

А знаменитий роман «Червоне і чорне» був екранізований 5 разів.

 

2. Індивідуальний художній стиль Ф.Стендаля

З іменем Ф.Стендаля пов’язують переміщення «центру естетичної ваги»                         в літературі від романтизму до реалізму. В першій половині XIX століття романтизм визначав художнє обличчя епохи. В моді були таємничі, нереальні герої, ніколи ніким не бачені пейзажі й люди. І раптом – реальний опис реального життя. Хіба то мистецтво? Але геній тому й геній, що вміє плисти проти течії. Стендаль довів, що й опис реального повсякденного життя можна піднести до рівня мистецтва.

Родоначальник соціально-психологічного роману, Стендаль, першим                       в світовій літературі став «істориком і політиком, звернув увагу на внутрішній світ героя, прагнув до широкого охоплення счасної йому дійсності                               та правдивого зображення людей всіх соціальних груп.

Однак в літературній  творчості письменника-реаліста ще проступає зв'язок з естетикою романтизму (так званий «залишковий романтизм») –   Стендаль пропагує культ сильних пристрастей.

Отже, індивідуальний стиль Ф.Стендаля отримав назву «романтичний реалізм».

3. «Синдром Стендаля»

 

Мистецтво – це настільки вражаюче видовище, що іноді люди перестають бути собою і впадають в стан афекту.

Французький письменник Ф.Стендаль став першим, хто розповів                        про дивний вплив великих шедеврів епохи Відродження на тіло і розум глядача. У книзі «Рим, Неаполь і Флоренція» він докладно описав свої відчуття від перебування в цих містах в 1817 році.

«Я бачив шедеври мистецтва, породжені енергією пристрасті, після чого                  все стало безглуздим, маленьким, обмеженим, так, коли вітер пристрастей перестає надувати вітрила, які штовхають вперед людську душу, тоді вона стає позбавленою пристрастей, а значить, пороків і чеснот...».

 

                     Флоренція. Санта-Кроче (Церква Святого Хреста)

 

Є в книзі розповіді про те, як вразливий Анрі-Бейль ледь не зомлів після відвідування церкви Святого Хреста у Флоренції, що славиться знаменитими фресками Джотто, а також тим, що саме там знаходяться гробниці багатьох великих людей Італії: Мікеланджело Буонарроті, Галілео Галілея, Макіавеллі.

«Коли я виходив з церкви Святого Хреста, у мене забилося серце, мені здалося, що вичерпалося джерело життя, я йшов, боячись впасти на землю», – описав те, що трапилося, письменник і таким чином зробив                                               все, щоб в майбутньому його особистістю зацікавилися не тільки літератори,                           а й психологи.

В 1979 році на цей цікавий феномен людської психіки звернула увагу італійський психіатр Грациелла Магерині і дала йому назву – «синдром Стендаля». Деякі дослідники називають його «флорентійським синдромом», оскільки найчастіше він спостерігався саме в колисці Ренесансу – Флоренції.

«Серед моїх пацієнтів був студент, який приїхав з Праги, — наводить приклад із своєї практики Магерині. — Він провів у Флоренції багато днів. Відвідав Санта-Кроче, Дуомо і, звичайно, Уффіці. В один з останніх днів свого візиту він відправився в собор Санта-Марія дель Карміні помилуватися фресками Мазаччо. Спочатку він відчув легке нездужання, а потім зрозумів,                                             що ось-ось зомліє. Юнак з останніх сил вийшов з церкви і сів прямо                         на церковних сходах.

Коли він потрапив до мене, то не розмовляв, а перші з'вязані речення почав вимовляти лише через кілька місяців регулярних сеансів психотерапії.                                Юнак, як виявилося, втративши відчуття самоідентичності, відчув себе розібраним на шматки».

Синдром Стендаля – це психосоматичний розлад, при якому людина дуже гостро сприймає твори мистецтва, як би переносячись в зображену реальність.

Симптомами «синдрому Стендаля» є пульсація в скронях, тремтіння, сильне серцебиття, нудота, запаморочення, відчуття відсутності опори                         під ногами, аж до повної втрати орієнтації в просторі і галюцинацій,                       що виникають у того, хто знаходиться в зоні впливу творів мистецтва.

 

                     Мікеланджело Буонарроті. «Пьєта»

 

Щорічно жертвами «ліричного» синдрому стають десятки туристів. Психічна криза наздоганяє мандрівників абсолютно несподівано після милування полотнами Сандро Боттічеллі, Рафаеля Санті, Мікеланджело Караваджо.

Можливо, що в шедеврах великих італійців є і «друге дно» з культурними                  та містичними символами, і третій шар, який волає до найбільш тонких матерій.

 

 

4. Тестові завдання до теми:

«Полювання за щастям Фредеріка Стендаля»

 

1. Де народився Ф.Стендаль?

А. Німеччина, м.Штендаль. Б. Франція, м.Гренобль. В. Італія, м. Мілан.

2. В якій родині народився Ф.Стендаль?

А. В родині буржуа. Б. В родині аристократа. В. В родині селянина.

3. Яке справжнє ім’я Стендаля?

А. Самюель Клемент. Б. Франсуа Марі Аруе. В. Анрі-Марі Бейль.

4. Хто прищепив письменнику любов до філософів-просвітників?

А. Дідусь. Б. Батько. В. Абат Шелак.

5. На які табори розділив світ Стендаль?

А. Жорстоких та милосердних. Б. Лицемірів та щирих. В. Щасливих та нещасних.

6. Хто був кумиром Стендаля?

А. Г.Цезар. Б. О.Македонський. В. Наполеон.

7. В які роки Стендаль приймав участь в Італійській компанії Наполеона?

А. 1806-1807 рр. Б. 1798-1799 рр. В. 1800-1802 рр.

8. Що все життя Стендалю завдавало кохання?

А. Страждання. Б. Клопіт. В. Щастя.

9. У чому був сенс життя для Стендаля?

А. У комфорті. Б. У пошуках справжніх друзів. В. У пошуках пристрасного кохання.

10. Яка доба розпочалася у Франції після повернення до влади Бурбонів?

А. Доба Реставрації. Б. Доба розуму. В. Доба патристики.

11. Чому Стендаль повернувся до милої його серцю Італії?

А. На нього чекала успішна кар`єра.

Б. Італія приваблювала своєю волелюбністю. 

В. На нього чекала кохана жінка.

12. Коли письменник вперше підписався псевдонімом «Стендаль»?

А. 1817 р. Б. 1818 р. В. 1816 р.

13. Яка історія псевдоніму «Стендаль»?

А. Це назва рідного міста матері.

Б. Це назва улюбленого містечка в Італії. 

В. Це назва рідного міста Вінкельмана, на чиї лаври претендував Анрі Бейль.

14. З якої причини Стендаль повинен був виїхати з Мілана до Парижу?

А. Щоб насолодитися чудовими пейзажами Франції.

Б. Залишатися в Італії було небезпечно.

В. Перемогла туга за батьківщиною.

15. В якому році вийшов з друку роман «Червоне і чорне»?

А. 1822 р. Б. 1827 р. В. 1830 р.

16. Який роман засвідчив про реалістичне дарування Стендаля?

А. «Злочин і кара». Б. «Червоне і чорне». В. «Анна Кареніна».

17. Які роки стали періодом творчого злету Стендаля?

А. 30-40 рр. Б. 20-30 рр. В. 40-50 рр.

18. Що написано на кам’яному постаменті, що виситься над могилою Стендаля?

А. «Любив. Жив. Писав». Б. «Жив. Писав. Любив». В. «Писав. Любив. Жив».

19. Коли до Стендаля прийшла слава?

А. Через 100 років після смерті. Б. За життя. В. Через 10 років після смерті.

20. Яку назву отримав індивідуальний художній стиль Стендаля?

А. Суворий реалізм. Б. Романтичний реалізм. В. Магічний реалізм.

 

 

Ключ до тестових завдань «Полювання за щастям Фредеріка Стендаля»

 

1. Б.

2. А.

3. В.

4. А.

5. Б.

6. В.

7. В.

8. А.

9. В.

10. А.

11. Б.

12. А.

13. В.

14. Б.

15. В.

16. Б.

17. А.

18. В.

19. А.

20. Б.

 

 

 

 

 

Оцінювання

 

К-ть помилок	Оцінка
0	«10»
1	«9»
2	«8»
3	«7»
5-4	«6
6-7	«5»
8-9	«4»

 

 

 

 

 

 

5. Роман «Червоне і чорне» – один із перших визначних

зразків критичного реалізму

Роман «Червоне і чорне» – справжня перлина творчості Стендаля.

Історія Жюльєна Сореля, молодого мрійника низького походження з провінції, який живиться ідеями Наполеона, досягла у Стендаля безпрецедентної психологічної глибини і реалізму. Письменник віртуозно пов'язав в єдиний клубок соціальне життя Франції доби Реставрації з трагічною долею свого героя.

 

Яким же було життя Франції в 20-х роках XІX століття?

20-ті роки – роки панування Карла X. Король був повний рішучості відновити монархію, відродити скасовані феодальні інститути і провести «вандальські закони» проти свободи друку. Підкреслюючи богоданність своєї влади, нарочитою розкішшю                                   та багатоденними урочистостями він підтверджував репутацію французького двору як «найблискучішого в Європі». Стендаль дуже яскраво про це розповів у своєму романі, описавши відвідування королем містечка Вер'єра.

На які ж соціальні класи спирався Карл X? Здебільшого на аристократію, духівництво та клас буржуазії. Дрібний люд отримав назву 4-го стану. За часів Стендаля французи негласно ще поділялися на «порядних» і «знехтуваних».

Мер містечка Вер'єра – пан де Реналь, для якого головне походження                    і гроші. Під його владою процвітає директор притулку для бідних пан Вально – уособлення класу буржуазії. Нахабний і безсоромний, нічим не нехтуючи,                 він  нажив собі багатство і царює в Вер'єрі «вкупі із завзятими дурнями                      із середовища крамарів, з першокласними невігласами із середовища суддівських людей, із запеклими шарлатанами із середовища лікарів».                      Ось воно життя «порядних» людей містечка, від багатства яких «пахло краденими грошима» і у вз'аєминах яких «було щось мерзенне».

Вирушимо разом із Стендалем до Безансона, у духовну семінарію,                        яку Жюльєн Сорель назвав «пеклом земним, в'язницею». У семінарії заохочують доноси, наклепи; за всіма стежать «фіскали» абата Кастанеда; майбутніх пасторів народу вчать «продавати місця в раю» і домагатися парафії з багатими підношеннями. Що більше людина жертвує на різні церковні потреби, то більше почесною вона вважається.

І ось Париж – суспільство обраних людей, для яких головне: родовите походження, зарозумілість, лицемірство та інтриги. Такий він світ «обраних»,                 де так небажані «знехтувані» ними люди: мислячі, з почуттям власної гідності, благородні й чесні – абати Шелан і Пірар, лісоторговець Фуке, граф Альтаміра, простолюдин Жюльєн.

Ось він час, який Стендаль назвав «звироднілим, нудним століттям, пройнятим підлістю і страхом».

Задум роману «Червоне і чорне» виник під враженням газетних публікацій у «Судовій газеті» про засудження і страту 19-річного семінариста Антуана Берте, сина сільського коваля, що стріляв у матір своїх учнів.

Від готової сюжетної канви Стендаль не збирався відхилятися. Антуан Берте отримав ім'я Жюльєна Сореля, пані Мішу перетворилася на пані де Реналь, мадемуазель                де Кордон – на мадемуазель Матильду де Ла-Моль. Маленьке містечко Вер'єр нагадує Гренобль.

А далі фрагмент кримінальної хроніки письменник підніс до рівня літературного шедевра, в якому яскраво зобразив героїв безпосередньо в середовищі самого життя. Тож не випадковий епіграф до І-ої частини роману – «Правда! Сувора правда!»

Ситуація, коли представники нижчих станів піднімалися вгору завдяки своїм талантам, приваблювала Стендаля. У письменника була своя теорія «геніальності», яка була одним із варіантів просвітницької ідеї «природної людини». За цією теорією, геній обов’язково повинен бути бідним, неаристократом. Тільки серед таких людей, твердив Стендаль, ще залишилися ті якості, які вивільнила Велика французька революція і які так йому подобались – життєва енергія та прагнення свободи.

В інший історичний період, коли життєвий успіх людини залежав                         від її особистих чеснот, а не від походження, на Жюльєна Сореля чекала                     би блискуча кар’єра. Про часи злету Наполеона, обумовленого його талантами                     та Великою Французькою революцією, ще добре пам’ятали Стендаль і його сучасники.

Проте у Франції в добу Реставрації ситуація змінилася докорінно. Виникає закономірне запитання: що ж робити тим мільйонам молодих людей, у яких поміж пращурів не було жодної людини, яка б додавала до свого простого прізвища «вивищувальну» частку «де»?

В цій неможливості реалізуватися і прихована потужна сила «бомби конфлікту», яка й вибухнула в кінці твору. Причому пролунала вона не лише пострілом Сореля в пані де Реналь у церкві, а й в полум’яному монолозі героя         на суді про несправедливість тогочасного французького суспільства: «…я бачу тут людей, які, не задумуючись над тим, що молодість моя заслуговує співчуття, захочуть покарати в моїй особі і раз назавжди зламати                         тих юнаків незнатного походження, пригнічених бідністю, яким пощастило здобути добру освіту, унаслідок чого вони насмілилися проникнути                                    в середовище, яке на мові чванливих багатіїв зветься вищим світом».                   Не за постріл в пані де Реналь відправляють його на гільйотину. Головний злочин Жульєна в тому, що він, плебей, зайняв те місце під сонцем,                               яке заслужив.

Сюжет роману. Талановитий та амбітний Сорель не хоче миритися                         зі своїм жалюгідним становищем. Він мріє, як і Наполеон, завоювати світ.

Охоплений почуттям марнославства, герой розробляє механізм, приводить його в дію та користується ним віртуозно: «бажання, які б не були, повинні бути реалізованими, що б там не стало». Обираючи ключем                               до механізму лицемірство, створює образ слуги Божого і відправляється                          на полювання за щастям.

Жюльєн стрімко рухається вгору кар'єрними сходам (гувернер – будинок пана де Реналя у Вер'єрі; семінарист – Безансонська духовна семінарія; особистий секретар маркіза де Ла-моля – Париж), не підозрюючи, що одного разу розвалиться весь механізм і його мрія про славу розіб`ється вщент.

Все повертається на круги своя: «перший крок» на шляху до примарного щастя Жюльєн зробив у церкві міста Верьера, і «останній крок» в небуття зроблений там же. Він скоїв подвійний злочин – постріл пролунав у церкві – нечуване святотатство. Ціна прозріння – життя.

На порозі смерті Жюльєн, нарешті, зрозумів, що в цьому житті досягти компромісу між «червоним» і «чорним» він не зможе. Життя тепер здається безцільним, і він воліє смерть.

Саме у фіналі спрацьовує підзаголовок роману – «Хроніка XIX століття»: незважаючи на те що в романі описані лише 5 років життя Сореля, згадана трагедія – це конфлікт молодого покоління, у якого епоха гвалтує душу.  

Пристрасний, благородний Стендаль довів читачу уявну цінність марнославства перед великою силою пристрасного кохання.

 

Стендаль використав доцентрову форму роману:

- один центральний образ роману, навколо якого рухаються всі герої;  

- одна центральна сюжетна лінія – рух Жюльєна з вигаданого провінційного містечка Верьєра через Безансон, де письменник ніколи                         не був, у Париж, який Стендаль ніколи не любив;

- одна проблема: неможливість молодої людини з народу реалізувати свої здібності в добу Реставрації.

- доцентрово побудовано сюжет: від дрібних подій на початку роману                         до катастрофічних подій у фіналі.

 

У творі простежуються два плани, що позначено в самій назві роману:

- перший план – зовнішнє життя Жюльєна Сореля:

зав'язка: 19-річному Жюльєну посміхається удача – мер Верьєра, пан де Реналь вирішив назло місцевому багачу Вально взяти в свій дім гувернера;

розв'язка: гільйотина, яка перериває життя Жюльєна;

- другий план – внутрішнє життя головного героя:

зав'язка: в дитинстві Жюльєн мріяв, що, як і Наполеон, стане «володарем світу за допомогою тільки своєї шпаги». Та раптом він почав «удавати благочестя»         і «…заявив, що хоче стати священиком…»;

розв'язка: постріл у церкві.

 

 

6. Сторінка читацького щоденника

 

Автор:    Фредерік Стендаль

Назва:     «Червоне і чорне. Хроніка XІX століття»

Рік написання:   1830 рік

Жанр:    соціально-психологічний роман

 

Художній час:   доба Реставрації, 20-ті роки XІX століття.

 

Художній простір:  Франція (від провінції до столиці)

 

Тема: трагічна доля талановитого плебея у Франції доби Реставрації

 

Конфлікти: 1) між почуттям і розумом

2) між талановитою особистістю і суспільством

 

Проблематика: неможливість молодої людини з народу в добу Реставрації реалізувати свої здібності

 

Форма роману: доцентрова («роман одного героя» – Жюльєна Сореля).

 

Сюжетний час роману: лінійний – немає порушень хронології подій 

 

Композиція: - роман складається з 3-х частин відповідно до етапів життя головного героя;

- кожен розділ має епіграф, який визначає його головну ідею

- оповідь ведеться від 3-ої особи

 

Літературний: автор висловлює своє особисте ставлення до людей і подій

прийом: перемежовуючи свою думку з думками самих героїв                              про ті ж самі речі

 

Основні засоби  1) внутрішній монолог;

психологізму: 2) психологічна деталь;

3) авторський коментар думок героя

 

Ідея: тільки пристрасне кохання робить людину по-справжньому щасливою  

 

Система  образів:

1. вища аристократія  Маркіз де Ла-Моль, його донька Матидьда, відвідувачі їх

Парижа:   салону та ін.

 

2. духівництво   Абати Пірар, Фрілер, Кастанеда, єпископ Агдський,

Безансона:   семінаристи

 

3. (Вер`єр)

дворянство:   де Реналі;

буржуазія:   Вально, Фуке;

духівництво:  абат Шелан, вікарій Малон;

міщанство:   Сорелі, полковий лікар, мировий суддя

7. Тестові завдання до теми:

«Роман «Червоне і чорне» – один із перших визначних зразків критичного реалізму»

 

1. В яку добу історії Франції відбуваються події роману Ф.Стендаля «Червоне і чорне»?

А. За часів правління Наполеона.

Б. За часів Реставрації.

В. За часів Французької революції.

2. До якого типу прози можна віднести роман «Червоне і чорне»?

А. Романтичної.

Б. Модерністської.

В. Соціально-психологічної.

3. Хто став прообразом головного героя роману «Червоне і чорне»?

А. Хірург Джозеф Белл.

Б. Син коваля Антуан Берте.

В. Королівський мушкетер Ожье.

4. Які слова є підзаголовком роману «Червоне і чорне»?

А. «Правда, сурова правда!» Б. «Хроніка ХІХ століття». В. «Занепад однієї родини».

5. Які слова вирішували все у Вер’єрі?

А. «Приносити прибуток».

Б. «За віру, короля і Батьківщину!»

В. «Хай живе любов!»

6. Про яке місто йде мова: «...Містечко, здається, наймальовничіше у Франш – Конте. Його біленькі будиночки з гостроверхими черепичними дахами розкидані по узгір’ю,                       де з кожного видолинка здіймаються густолисті каштани ...»

А. Безансон. Б. Вер’єр. В. Париж .

7. Яку пристрасть Жюльєну не міг пробачити його батько?

А. До жінок. Б. До грошей. В. До читання.

8. Про що мріяв Жюльєн Сорель? 

А. Про велике кохання.

Б. Про служіння Богу.

В. Про славу і владу за справжні заслуги.

9. Хто був таємним кумиром Жюльєна Сореля?

А. Наполеон.

Б. Ісус Христос.

В. Король Франції Луї-Філіпп Орлеанський.

10. Що стало для Сореля  ключем для досягнення мети?

А. Віра в Бога. Б. Лицемірство. В. Висока порядність.

11. Який механізм дій розробив Жюльен?

А. Смирення.

Б. Бажання повинні бути реалізованими, що б там не стало.

В. Відстоювати  в житті порядність.

12. Чим здивував усіх Жюльєн в перший день перебування в домі де Реналів?

А. Знанням латинської мови.

Б. Вишуканим одягом.

В. Вишуканими манерами.

13. Який вибір довелося робити пані де Реналь?

А. Між жаданим щастям та християнським обов’язком.

Б. Між Жюльєном та дітьми.

В. Між Жюльєном і чоловіком.

14. Що запропонував Фуке Жюльєнові, коли порадив піти від Реналів?

А. Вступити до семінарії. Б. Повернутися до батька. В. Стати його компаньойоном.

15. Який сюрприз підготувала пані де Ренль Жюльєнові, коли король відвідував Вер’єр?

А. Подарувала рясу.

Б. Виклопотала місце в почесному караулі.

В. Познайомила з впливовою дамою.

16. Яка подія стала загрозою стосункам Жюльєна і пані Реналь?

А. Пан де Реналь отримав листа, в якому повідомлялося про зраду дружини.

Б. Батько Жєльєна вирішив забрати сина додому.

В. Про їхні стосунки дізнався старший син пані де Реналь.

17. Яку гру вів Жюльєн у семінарії?

А. Докладав старання, щоб його погляд не був «мислячий».

Б. Докладав старання, щоб завжди бути чемним з абатом Піраром.

В. Докладав старання, щоб не помітили його поверхових знань.

18. Чим заслужив абат Пірар доброзичливість маркіза де Ла-Моля?

А. Займався однією з його судових справ.

Б. Врятував життя його доньки.

В. Був духовником його дружини.

19. Яке благодіяння маркіза Ла-Моля ощасливило Жюльєна?

А. Жюльєну передали у власність замок.

Б. Жюльєн був зарахований до гусарського полку.

В. Маркіз благословив Матильду і Жюльєна.

20. Що послужило приводом для падіння Жюльєна Сореля з вершини його

кар’єри?

А. Анонімка пана Вально.

Б. Лист пані де Реналь.

В. З’ясували його походження.

21. Яка риса характеру визначила долю Жюльєна Сореля?

А. Марнославство.

Б. Альтруїзм.

В. Сміливість.

22. Які почуття панували у душі героя під час ув’язнення.

А. Щирість.

Б. Відчай.

В. Гнів.

23. Якому герою належать ці слова: «…я бачу тут людей, які, не задумуючись над тим, що молодість моя заслуговує співчуття, захочуть покарати в моїй особі і раз назавжди зломити тих юнаків незнатного походження, пригнічених бідністю, яким пощастило здобути добру освіту, внаслідок чого вони насмілились проникнути в середовище,                          яке на мові чванливих багатіїв зветься вищим світом».

А. Пану де Реналю.

Б. Жюльєну Сорелю.

В. Пану Вально. 

 

 

 

 

 

 

 

Ключ до тестових завдань: Роман «Червоне і чорне» – один із перших визначних зразків реалізму XIX століття»

 

1. Б.

2. В.

3. Б.

4. Б.

5. А.

6. Б.

7. В.

8. В.

9. А.

10. Б.

11. Б.

12. А.

13. А.

14. В.

15. Б.

16. А.

17. А.

18. А.

19. Б.

20. Б.

21. А.

22. А.

23. Б.

 

 

 

Оцінювання.

 

К-ть помилок	Оцінка
0	«10»
1	«9»
2-3	«8»
4-5	«7»
6-7	«6»
8-9	«5»
10-11	«4»

 

 

 

 

8. Творчі завдання

 

Задання 1. Підберіть музичні фрагменти, що розкривають психологічний стан Жюльєна Сореля в певний етап його життя. Свій вибір аргументуйте.

Рекомендовано використати музичний матеріал композиторів: Джузеппе Верді, Жоржа Бізе, Ференца Ліста, Роберта Шумана.

 

Дж.Верді

1813-1901

Італійський композитор, який покладався на свій мелодійний дар для вираження емоцій та дії героїв.

 

 

 

Ж.Бізе         

1838-1875

Французький композитор – майстер розкриття складних переживань і пристрастей людей нешляхетного походження.

 

 

Ф.Ліст

1811-1886

Угорський композитор – творець симфонічної поеми,                           яка покликана переказувати музичними засобами твори літератури та образотворчого мистецтва. 

 

 

Роберт Шуман

1810-1856

Для творчості німецького композитора характерно загострення уваги до відображення складних психологічних процесів людського життя.

 

Завдання 2. Стендаль не залишив коментарів щодо значення назви роману «Червоне і чорне». Та уявіть, що вам пощастило прочитати листи та щоденники письменника і знайти відповідь автора на це питання. Відновіть авторський коментар щодо значення назви роману «Червоне і чорне».

 

Завдання 3. Перегляньте віртуальну прогулянку «Влицями Флоренції».                      Розкажіть, яку нову інформацію і які нові враження ви отримали?

ІІІ. «ДОКТОР СОЦІАЛЬНИХ НАУК» АБО ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАК

(1799 – 1850)

Бальзак – культовий французький письменник, творчість якого стала вищою точкою критичного реалізму в світовій літературі.

 

«Король романістів», — так назвав Бальзака Ф.Стендаль.

Епопея «Людська комедія» – найвидатніший шедевр Оноре де Бальзака; велетенський цикл прозових творів (98 творів: оповідань, новел, романів), над якими письменник працював майже 20 років.

Оноре де Бальзак

 

1. «Історія складних душевних конструкцій...»

Суперечлива, подвійна життєва філософія була закладена в свідомості Бальзака ще задовго до його народження. Відомий вислів «З грязі в князі»                                   як не можна краще підходить до сім'ї майбутнього письменника.

Під час Великої Французької революції його батькові, селянину Бернару Франсуа Бальса, вдалося розбагатіти                  на скупці та продажу конфіскованих дворянських земель. Ставши помічником мера міста Тур, він вирішив змінити своє плебейське прізвище з Бальса на Бальзак.

Подолавший піввіковий рубіж, новоспечений мусьє Франсуа повів під вінець дочку паризького торговця,                    18-річну Анну-Шарлотту-Лауру Саламбьє.                                           

Дівчина була гарненька, але мала вибуховий характер.  Чоловіка свого вона не могла терпіти. Але чого                             не зробиш заради тугого гаманця.

    Франсуа Бальзак

20 травня 1799 року вона мужньо народила сина Оноре і відразу                             ж доручила його годувальниці. Пізніше Бальзак писав: «…сім'я не згадувала                                 про моє існування протягом трьох років; але, повернувшись у батьківський                     дім, я був…нещасним і покинутим».

А ось батьками його молодшого брата Анрі та сестри Лоранси стали                       вже інші чоловіки.

Вчитися Оноре почав у 8 років у Вандомському коледжі. Зустрічі                        з рідними там були заборонені круглий рік, за винятком Різдвяних канікул. Деякі вчителі вважали хлопчика тупим, тому перші роки навчання                          він провів у карцері.

У 4 класі Оноре змирився і цілими днями пропадав у бібліотеці.                         Його в рівній мірі займали твори, що тлумачать релігію, історію, філософію, фізику. За намагання щось написати самостійно серед однолітків Оноре отримав глузливе прізвисько «поет». Втомившись від жартів на свою адресу, хлопчик твердо вирішив стати знаменитим, щоб більше ні в кого не виникло бажання насміхатися над ним.

Одного разу його покарали «дерев'яними штанами» – це були середньовічні колодки, після чого Оноре захворів нервовим розладом. Його стан стривожив батьків, і вони терміново забрали сина з коледжу.                       У Оноре розвинувся сомнамбулічний стан: він бродив по будинку з відсутнім поглядом, насилу повертаючись до реальності, на запитання відповідав уповільнено.

У 1814 році за видатні чиновницькі заслуги татуся Франсуа перевели в Париж. Він хотів бачити свого сина відомим адвокатом. Ось так у 1816 році Оноре опинився в Паризькій Школі права. Одночасно юнак працював писарем в конторі адвоката Мервіля. Зламані долі, людські вади – чого він тільки                            там не надивився… Згодом цей життєвий досвід вилився в яскравий образ Дервіля з новелі «Гобсек».

  Потай від батьків Оноре відвідував лекції                             з літератури у Сорбонні.

   15-річний Оноре             

У 20 років Бальзак успішно закінчив Школу, отримавши ступінь бакалавра і несподівано для батька заявив, що вирішив присвятити своє життя літературі. Татусь Франсуа був настільки ошелешений, що, відбуваючи в провінційне містечко Вільпарізі на заслужений відпочинок, дав синові дворічний термін, щоб той міг проявити свій талант. Навіть уклав з ним своєрідну угоду,                            яка передбачала мізерну грошову допомогу.

Оноре поселився в бідному кварталі на мансарді шестиповерхового будинку, куди вели брудні сходи. Він хотів стати письменником, не маючи найменшого уявлення, про що ж писати; і взявся за героїчну трагедію.

Трагедія у віршах «Кромвель», представлена на суд батька через 2 роки, ледве не коштувала тому серцевого нападу. Оговтавшись, мусьє Бальзак                    за згодою дружини відмовив синові у матеріальній підтримці і надав Оноре повну свободу дії.

Заради гонорарів Оноре пише модні на той час романтичні романи                                з таємничими героями і заплутаними інтригами, не замислюючись                                  ні над змістом, ні над стилем. До честі письменника треба сказати,                                    що підписував їх він псевдонімами і згодом відмовився включати в число своїх творів.

Безгрошів'я змусило Бальзак перервати письменницьку діяльність і стати                    по-буржуазному заповзятливим: то він купує на позичені гроші друкарню,                         то збирається розробляти соляні копальні, завести корову і забезпечувати молочними продуктами навколишні села, вирощувати ананаси                             під Парижем; мріє відкрити в Сардинії срібло, залишене там давніми римлянами. Щоправда, всі його проекти зазнали краху і кредитори переслідували Бальзака протягом багатьох років.

У 1828 році Бальзак знову повернувся до письменництва, яке ніколи                      не сприймав як якусь місію, а розглядав як одну з багатьох можливостей «вибитися», щоб за допомогою грошей і слави завоювати світ.

Бальзак, як і стендалевський Жюльєн Сорель, не відступає на шляху                 до досягнення великої мети: честолюбно додає до свого прізвища частку                   «де», у жебрацькому кабінеті ставить на камін гіпсову статуетку Наполеона. Оноре здається, що погляд завойовника всесвіту спрямований на нього. Молодий письменник приймає цей виклик, бере клаптик паперу і пише:                                    «Що він почав мечем, я довершу пером».

Бальзак, як і стендалевський Жюльєн Сорель, щоб покласти біля своїх ніг Париж, розробляє механізм та приводить його в дію. Він установлює для себе каторжний режим: лягає спати в 6 вечора, прокидається близько опівночі і, надівши білу чернечу рясу, сідає              за черговий роман, підтримуючи сили незліченною кількістю чашок кави.  

Між іншим письменник любив відвідувати салони, милуватися красою жінок, спілкуватися з відомими письменниками, серед яких були Віктор Гюго, Жорж Санд, Генріх Гейне та інші.

Бальзак в 20-ті роки            

Але в аристократичних колах Бальзак завжди здавався людиною                   не comme il faut (не як личить), і в той же час багатьох вражав дивовижний вогонь, що  горів в його очах.

Після виходу в світ роману «Шуани» (1829 р.), вперше підписаного власним іменем, на молодого літератора, нарешті, звернули увагу і читачі,                   і критики. З цього часу художній зріст Бальзака йде дуже швидко. В 1830 році вийшов збірник «Сцени приватного життя»», куди увійшла реалістична новела «Гобсек»; в 1831 році – роман «Шагренева шкіра»; в 1832 році – «Батько Горіо»; в 1833 році – роман «Ежені Гранде»; в 1834 році – роман «Тридцятирічна жінка». Оноре де Бальзак ставав модним письменником, хоча так до кінця життя і не здійснив свою мрію стати багатим.

Бальзак був дуже вразливим і чутливим: герої творів нерідко представлялися йому реально існуючими. Одного разу, один з друзів Бальзака знайшов його на підлозі без свідомості: «Що трапилося?» і у відповід почув: «Тільки що помер батько Горіо». За спогадами лікаря Бальзака, під час роботи над романом «Ежені Гранде» великий французький письменник довів себе                 до такого виснаження, що кілька разів занурювався в стан, що межував                між сном, непритомністю і смертю.

Так поступово формувався фундамент майбутнього грандіозного літературного проекту. На початку 30-х років Бальзак відкрито заявив                           про бажання об'єднати свої твори в одну епопею. «Привітайте мене. Адже щойно з'ясувалося, що я – геній», – так Бальзак сповістив про те, що задумав «грандіозну споруду», мета якої –  створити «історію звичаїв» французького суспільства періоду Реставрації.

Своєрідною межею, що символізувала початок створення епопеї, став роман «Батько Горіо», в якому з`явилися «герої, що повертаються».

В 1841 році народилася назва епопеї – «Людська комедія». Цілком ймовірно, що у земному, людському житті з його «льодяним холодом» письменник побачив аналогії з алегоричними колами пекла Данте.

Розглядаючи себе як літописця своєї епохи, Бальзак писав: «Людська комедія» повинна змалювати всю соціальну дійсність, не обійти жодного положення людського життя, жодного чоловічого чи жіночого характеру, жодної професії, жодної соціальної групи.., ні дитинства, ні старості, ні зрілого віку, ні політики, ні права, ні воєнного життя. Головне – історія людського життя, історія соціальних відносин, – не вигадані факти, а те, що скрізь відбувається».

У зв'язку з підготовкою до друку «Людської комедії», в 1842 році Бальзаком була написана «Передмова», в якій письменник проголосив свою естетико-літературну програму, що стала маніфестом реалістичного мистецтва Франції.  

Праця над публікацією «Людської комедії» тривала до 1848 року, коли вийшов друком її 17-тий том, на чому здійснення грандіозного задуму письменника обірвалося.

В перервах між пристрасним написанням романів Бальзак впадав в інші крайнощі: він або багато їв, або бурхливо проводив час з черговою пасією «елегантного» віку. Пристрасть Бальзака підігрівалася любов'ю до їх титулів                     і грошей. Та два тривалих романа були значними в житті Бальзака.

Перший (в 1821 р.)  – з 45-річною пані де Берні, хрещеницею королеви,              яка годилася письменнику в матері. Їхні стосунки тривали майже 15 років.

Найромантичніші стосунки пов'язували Бальзака                     з Евеліною Ганською. У 1832 році він отримав листа з Одеси від своєї шанувальниці, в кінці якого стояв підпис «Іноземка». Бальзак відповів – зав'язалося листування. Через півтора роки вони зустрілися у Швейцарії.

32-річна розумна, витончена графиня походила                        з старовинного польського роду, який вже давно осів                    на Україні. Після одруження з Венцеславом Ганським Евеліна у подарунок отримала селище Вірхівня (нині Житомирщина). Бальзак побачив в Евеліні все, що може  Е.Ганська

потішити безмірне марнославство, однак Ганська не побажала залишити чоловіка. Закоханим вдалося поєднати долі лише через 18 років після знайомства.

Вінчання відбулося 14 березня 1850 року в українському містечку Бердичів. «У мене не було ні щасливої юності, ні квітучої весни, проте буде найблискучіше літо і найтепліша осінь», – писав Бальзак своїм друзям.                         Та «блискуче літо» письменника пройшло в муках, а осінь так і не настала.

Коли подружжя повернулося в Париж, Бальзак вже був важко хворий. Величезна перевтома, викликана багаторічною напруженою діяльністю,                       не пройшла безслідно. Французький письменник Ф.Тайяндьє уподібнив великого романіста герою грецької міфології Сизифу, який, за вироком богів, був змушений у підземному світі вічно викочувати на вершину гори важкий камінь, що всякий раз звідти скочувався вниз.

Ще в 40-ві роки у Бальзака з'явилися скарги на задишку; були відзначені порушення пам'яті і складності в спілкуванні. Але письменник не вдавався              до лікарської допомоги, а сам виходив із хворобливого стану, як правило,                 з новим твором. І знову стан його здоров'я погіршився, і цього разу фатально: стала сильнішою задишка, посилилися набряки кінцівок, в черевній порожнині почала накопичуватися рідина. Влітку 1850 року лікарі поставили письменнику песимістичний діагноз «гіпертрофія серця». Він не міг ні читати, ні писати. Незабаром приєдналась гангрена. Бальзак періодично марив, повторюючи: «Запросіть доктора Бьяншона, він врятує мене!» (Бьяншон – один з героїв,               що проходить через всю «Людську комедію»).

Єва вирішила вийти заміж за Бальзака запізно, вона розуміла, що бере шлюб з людиною, яка приречена тяжкою хворобою на загибель. Через 5 місяців після весілля, 18 серпня 1850 року, творець безсмертної «Людської комедії» пішов з життя. Похований Оноре де Бальзак на кладовищі Пер-Лашез                        у Парижі.

21 серпня 1850 року у своєму надгробному слові Віктор Гюго сказав:                 «Всі його книги утворюють одну книгу, живу, блискучу, глибоку, де живе                      і рухається страшна, страшенна й разом з тим реальна наша сучасність».

Бальзак зробив дружину своєю єдиною спадкоємицею, але в спадщину залишив лише величезні борги. Щоб розплатитися з ними, Евеліна продала майно, яке у неї ще залишалося в Росії, і переїхала з донькою та її чоловіком                      в Париж, де взяла під опіку матір Бальзака. Всі наступні 30 років, на які вона пережила чоловіка, дбала про увічнення пам'яті людини, яка мала повну підставу ще за життя називати себе «доктором соціальних наук».

 

2. Індивідуальний художній стиль Бальзака

Об’єктом вивчення Бальзака є найголовніша сила Нового часу – буржуа,             ті самі «ангели грошей», які набули значення головної рушійної сили прогресу у Франції в епоху Реставрації. Письменник вивчав їх мораль детально,                         на подобу біолога, який досліджує повадки певного підвиду тварин і оцінював своїх героїв об'єктивно – не відповідно до своїх політичних поглядів,                              а відповідно до їх  моральних якостей.

Отже, індивідуальний художній стиль письменника отримав назву об'єктивний реалізм.

«Істориком повинно бути французьке суспільство. Мені залишається тільки бути його секретарем», – любив повторювати Оноре де Бальзак.

3. Жінка «Бальзаківського віку»

 

Термін «бальзаківська жінка» давно вже став загальним ім'ям для жінок  віком 30 – 40 років.

Чи не здається вам, що вибір Бальзаком такого типу жінки був викликаний якоюсь глибокою психологічною травмою, пов'язаною з браком матері? Можливо, Бальзак шукав саме свою матір                     у кожній черговій пасії.

Скоріше за все, так і було. Адже травма цілком очевидна. У батьків Оноре був нерівний шлюб.                   Ці відносини і так не обіцяли бути простими,                                              а тут ще й первісток Луї-Даніель помер через                          23 дні після народження. На думку тодішнього аристократичного світу, ця смерть пояснювалась                       тим, що Лаура, за наполяганням Бернара, годувала малюка грудьми. У той час вважалося прогресивним, якщо цим займалася спеціально найнята годувальниця-селянка, яка вела здоровий Лаура Саламбьє

спосіб життя та жила на свіжому повітрі. Тому з другою дитиною – Оноре,                   що народився в один день з померлим первістком, вчинили інакше: віддали годувальниці. Причому, не просто дозволили дитині харчуватися від грудей чужої жінки, а й на цілих 3 роки віддали бідолаху жити до «жандарма                        у спідниці», як охрестив цю жінку сам Оноре де Бальзак.

Постійне порівняння з померлим братом розцінювалося ним як нездатність замінити втрату. Оноре ніби вважав себе недостойним материнської любові, адже з'явився в її житті в той час, коли вона ще не встигла оговтатися                    від горя.

Коли малюка Оноре забрали додому, життя у жандарма-годувальниці здалася йому раєм: гувернантка забувала укласти його спати, надто недовірлива мати мучила його причіпками. Взагалі, в цьому будинку до дітей ставилися з постійною підозрою і тримали в страху.

А у 8 років Оноре вже відправили вчитися в Вандомський коледж. Якщо слідувати логіці самого письменника, що походила з нелюбові батьків                    до нього – коледж був зручним місцем, щоб позбутися від нелюбої дитини, адже зустрічі з рідними були заборонені в цьому закладі майже цілий рік.

Цей болісний конфлікт з роками так і не згладився. Збереглися листи Бальзака матері, в яких він не соромився говорити їй у вкрай різких виразах все, що про неї думав: «Ти назавжди залишишся куркою, яка знесла яйце                      від якогось пернатого не з пташиного двору...»

Про цю свою душевну драму Бальзак писав і в листах пані Ганській:                     «В мене ніколи не було матері... Я ніколи не відкривав тобі цю свою рану, вона була занадто жахлива...»

Головним розчаруванням свого дитинства і нескінченними питаннями романіст наділив Фелікса де Ванденеса, героя «Лілії долини»:                                      «Яке честолюбство я міг зачепити своїм народженням? Яких фізичних                            або моральних страждань коштувала мені холодність матері? Виходить,                                я був дитям боргу, чиє народження відбулося з примусу, а життя стало докором?»

Не дивно, що при такому дефіциті уваги з боку матері, якої Оноре                      так жадав, хлопчик виріс цинічним та  інфантильним, особливо, у відносинах                з жінками. Тільки вслухайтесь, як герой його роману «Шагренева шкіра», Рафаель, викладає свої юнацькі амбіції: «Я хотів помститися суспільству,                    я хотів оволодіти душами всіх жінок, підпорядкувати собі всі уми, бачити,                  як на мене спрямовуються всі погляди, коли лакей у дверях салону вимовляє моє ім'я...»

Отже, на підсвідомості у спілкуванні               з жінками він шукав і знайшов матір,                     яка б була здатна на жертву задля нього.                 Це була жінка майже сліпого чоловіка, матір                   7-х дітей, 45-річна Лаура де Берні.  Молодому Бальзаку тільки-тільки виповнилося 22.

Можливо, вона якимось дивом зберегла жіночність і чарівність, з надією запитаєте ви? Ні! Ось, що про неї говорив австрійський автор численних белетризованних біографій Стефан Цвейг: «Меланхолійна ніжність                    її обличчя, може бути, і не втратила своєї привабливості, але тіло її давно                                    вже розповзлося, і жіночність розчинилася                   в материнстві».

Лаура де Берні

Однак, це не завадило Бальзаку втратити голову від пристрасті до жінки, яка зайнялася його заплутаними грошовими справами, не пожаліла частини свого майна для погашення його боргів, впорядковувала його занедбані бухгалтерські книги, відчуваючі своєю жіночою інтуїцією всю велич індивідуальності свого юного коханця. Вона навчала його, відчуженого                    від людей, і товариства, і доброго тону; вона зробила з нього письменника, якого прийняли в аристократичних колах Сен Жермену. Назавжди вона залишилась в його житті як Dilecta – Обраниця.

С тих пір красиві незалежні жінки далеко за 30 були справжньою пристрастю Бальзака. До кожної нової пасії недолюблений Оноре прикипав душею. А тих, кого не допускав до тіла, радував активним листуванням, насолоджуючись напарфумованими конвертами і увагою. 

 

 

4. Тестові завдання до теми:

«Історія складних душевних конструкцій...»

 

1. До якої літератури належить творчість Оноре де Бальзака?

А. Англійської. Б. Німецької. В. Французької.

2. З якого роду походив Бальзак?

А. З селянського. Б. З аристократичного. В. З буржуазного.

3. Ким хотів бачити Бернар Франсуа свого сина?

А. Письменником. Б. Адвокатом. В. Священиком.

4. Який навчальний заклад став причиною нервового розладу Оноре?

А. Паризька Школа права. Б. Сорбонський університет. В. Вандомський коледж.

5. Яке прагнення стало причиною письменницької діяльності Бальзака?

А. «Вибитися в люди» за допомогою грошей.

Б. Присвятити себе літературі.

В. Догодити батькові.

6. Який твір Бальзак вперше підписав власним іменем?

А. Драму «Кромвель». Б. Роман «Шуани». В. Роман «Тридцятирічна жінка».

7. В якій країні вінчався Оноре де Бальзак?

А. У Франції. Б. В Швейцарії. В. В Україні.

8. Основоположником якого літературного напряму є Оноре де Бальзак?

А. Романтизму. Б. Критичного реалізму. В. Класицизму.

9. Визначте індивідуальний художній стиль Бальзака.

А. Романтичний реалізм. Б. Магічний  реалізму. В. Об'єктивний реалізм.

10. Який роман Бальзака вважають прелюдією до «Людської комедії»?

А. «Батько Горіо. Б. «Ежені Гранде». В. «Шагренева шкіра».

11. Під впливом якого твору народилася назва епопеї «Людська комедія»?

А. Данте Аліг`єрі. «Божествена комедія».

Б. Франсуа Рабле. «Гаргантюа і Пантагрюель».

В. Кальдерон «Житті – це сон».

12. Скільки років працював Бальзак над «Людською комедією»?

А. 10 років. Б. 15 років. В. 20 років.

13. Який задум «Людської комедії»?

А. Написати «історію звичаїв» сучасної Бальзаку Франції.

Б. Написати збірку забавних пригод.

В. Написати пародію на «Божествену комедію» Данте.

14. Визначте особливість структури «Людської комедії».

А. Події в усіх творах відбуваються в Парижі.

Б. Одні й ті ж самі герої діють у різних творах.

В. В усіх творах розвивається одна й та сама сюжетна лінія.

15. Який твір не належить перу Оноре де Бальзака?

А. «Пармський монастир». Б. «Ежені Гранде». В. «Батько Горіо». 

16. До якого епічного жанру належить «Гобсек»?

А. Роман. Б. Оповідання. В. Новела.

17. Хто з відомих письменників назвав Бальзака «королем романістів»?

А. В.Гюго. Б. Ф.Стендаль. В. Ж.Санд. 

18. Хто є головним об’єктом вивчення письменником? 

А. Духівництво. Б. Міщанство. В. Буржуазія.

 

 

 

 

Ключ до тестового завдання:

«Історія складних душевних конструкцій...»

 

1. В.

2. А.

3. Б.

4. В.

5. А.

6. Б.

7. В.

8. Б.

9. В.

10. А.

11. А.

12. В.

13. А.

14. Б.

15. А.

16. В.

17. Б.

18. В.

 

 

 

 

 

 

Оцінювання

 

К-ть помилок	Оцінка
0	«10»
1	«9»
2	«8»
3	«7»
4-5	«6»
6-7	«5»
8-9	«4»

 

 

 

 

 

 

5. Новела «Гобсек» – один з фрагментів «Людської комедії»

В «Передмові» до «Людської комедії» Бальзак зазначив: «Ідея цього твору народилася внаслідок порівняння людства із тваринним світом» – все живе за законом егоїзму: «кожний для себе».

Майже 2000 персонажів, негативних                            і позитивних, представників усіх суспільних груп мандрують із книги в книгу «Комедії»,                          і у кожного є два шляхи: перший, легкий, – потурання своєму егоїзму, власним інстинктам. Цей шлях несе загибель як для індивідуума, так і для суспільства. Другий шлях, важкий, – наполеглива праця та суворе самообмеження, в чому                  і полягає секрет талановитої людини. 

 

У епопеї 3 великі частини, подібні 3-м ярусах колосальної піраміди,                   які піднімаються один над одним і, немов спіраль, стискаються                                і ущільнюються. Кожну частину Бальзак не випадково назвав етюдами, адже французьке слово «etude» дослівно означає «вивчення». Прагнення зображувати дійсність точно, об’єктивно, спираючись на певні наукові дані – історичні, економічні, фізіологічні – характерна художня особливість творчості Бальзака.

 

Структура «Людської комедії».

І-ий ярус – «Етюди про звичаї». «Тут, – зазначав  письменник, – вигадані факти не знайдуть місця...», оскільки буде описано «тільки                                  те, що відбувається всюди». В «Етюдах про звичаї» письменник виділив                         6 розділів:

- сцени приватного життя;

- сцени провінційного життя;

- сцени паризького життя;

- сцени політичного життя;

- сцени військового життя;

- сцени сільського життя.

ІІ-ий ярус – «Філософські етюди». «Після огляду суспільства», – необхідно «винести йому вирок».

ІІІ ярус – «Аналітичні етюди», де «повинні бути визначені витоки речей».

 

Новела «Гобсек», написана у 1830 році, – один із перших творів, який автор свідомо писав як фрагмент «Людської комедії».

Невелика за обсягом, написана у формі оповідання в оповіданні, новела безпосередньо пов'язана з романом «Батько Горіо». Тут ми знову зустрічаємося з деякими «наскрізними героями». Серед них – графиня де Ресто, старша дочка батька Горіо, лихвар Гобсек і адвокат Дервіль.

В новелі чітко простежуються засоби психологізації, притаманні Бальзаку (детальний опис портрету,  інтер`єру, дії) та поєднання двох літературних традицій – романтичної та реалістичної.

 

Риси реалізму.	Гобсек, філософ-цинік нового часу – постать похмуро-романтична.
- Відображення в творі атмосфери конкретної історичної епохи (дія відбувається взимку 1829 – 1830 рр.). - Реалістичне змалювання сучасного письменнику суспільства з характерними для соціуму вадами. - Типовість всіх образів.	- Минулого Гобсека й джерел виникнення його безмежних багатств ніхто не знає. Його сучасне життя сповнене таємниць. - Гобсек – людини дивовижної широти думки. - Герой володіє душами людей                      та долею усього суспільства. - Гобсек – персонаж по-романтичному контрастний – «скнара і філософ, створіння нице і створіння шляхетне»).

 

Над новелою Бальзак працював довго і особливо ретельно. Про це свідчать три редакції твору, здійснені письменником протягом 18 років.

Перша глава твору вийшла у світ в 1830 році під назвою «Небезпека розбещеності»; другий варіант новели (1835 рік) мав назву «Батечко Гобсек»;                   і тільки у 1848 році під назвою «Гобсек» новела зайняла місце у «Сценах приватного життя» «Етюдів про звичаї».

В новелі Бальзак пролив світло на типове для французького суспільства явище в епоху Реставрації (30-ті роки XІX ст.): розкладання старої французької аристократії та народження нових володарів.   

Аристократ Максим де Трай – людина без честі та совісті, альфонс,                               що не соромиться наживатися  за рахунок власних дітей і жінки, що любить його. «У тебе в жилах замість крові – бруд», – зневажливо кидає в обличчя      де Трай лихвар.

Набагато симпатичніший граф де Ресто, але і в нім автор підкреслює таку непривабливу рису як слабкість характеру. Він любить негідну жінку                                    і, не переживши її зради, помирає.

Бальзак, навіть жаліючі героя, показує капітуляцію дворянства                           під натиском буржуазних відносин. Драматична поява лихваря Гобсека                           в розореному домі графа де Ресто: це самі гроші вриваються в покої старого дворянського особняка як повновладний господар.

Хто він – новий володар життя?

Лихвар-буржуа… Людина з красномовним прізвищем – Гобсек,                                   що означає «Живоглот», підпис якого нагадує «ієрогліф, де перша                             та остання літери утворюють ненаситну акулячу пащу», що захоплює                                   і пожирає всіх підряд. Сама зовнішність Гобсека, його манери, хода викликають відчуття близькості до бездушної машини, металевого роботу.

Лихвар-філософ… У ролі викривача несправедливого суспільства Гобсек правий. Він прямо стверджує, що держава в суспільстві особистого інтересу            на відкупі у заможної його частини: «Для охорони свого добра багатії обрали трибунали, суддів, гільйотину...»; «божевільні та хворі люди»; «дурні», «простака», «бовдури» складають це суспільство.

Звідки ж взялася ця філософія нескінченного презирства до людства?

Двадцятирічні поневіряння по світу перетворили людину величезної енергії та могутнього розуму на істоту байдужу до всього, крім золота.                    Створивши цілу систему хижацького самовиховання, Гобсек став не тільки справжнім володарем Парижа, а й навіть надприродною істотою, що стоїть вище смертних:

«Я досить багатий, щоб купувати людську совість,                щоб управляти міністрами»;

«Я володію світом, не стомлюючи себе, а світ не має наді мною ніякої влади»;

«Я читаю в серцях, від мене ніщо не сховається»;

«У мене погляд, як у Господа Бога, я зазираю в душі», – стверджує «золотий ідол».

У гонитві за задоволеннями суспільство деградує        тим сильніше, чим сильніша в ньому влада золота, – вважає Бальзак.                                                                                                                                                                                                                                                                           Гобсек  

Тому деградує Гобсек, на нього чекає сумний кінець: після смерті героя сивий камінний попіл притрусив блиск золота, а добро, що зберігалося                         в комірчині, покрилося цвіллю. Ось і все, що залишилося на Землі від людини, що потрапила під владу золота.

 

Оноре де Бальзак має свій погляд на людину і суспільство: «…суспільство не псує людину..., а вдосконалює, робить кращою; але прагнення вигоди                 для себе розвиває її погані схильності». Суспільству, на думку письменника,                          загрожує людина з її самозакоханістю. І тоді вже суспільство негідників починає впливати негативно. Провина падає на людський егоїзм.  

Ці слова російського письменника, М.В.Гоголя, можуть стати своєрідним напуттям молодому поколінню:                                 «И до какой ничтожности, мелочности, гадости                             мог снизойти человек! Мог так измениться! И похоже                                   это на правду? Всё похоже на правду, всё может статься                       с человеком... Забирайте же с собою в путь, выходя из мягких юношеских лет... все человеческие движения, не оставляйте               их на дороге, не подымете потом!».

 

 

 

6. Сторінка читацького щоденника

 

Автор:     Оноре де Бальзак    

Назва:      «Гобсек»   

Рік написання:    1830 рік   

Жанр:     соціально-побутова, філософська новела 

Художній час:    Франція напередодні Липневої революції 1830 року 

 

Художній простір:   Париж   

 

Тема: зображення впливу «золотого мішка» на внутрішній світ людини

Конфлікти:     1) між людиною і суспільством;

2) у рамках сім'ї де Ресто;

 3) між батьком і його дітьми;

4) між дворянством і  буржуазією.

 

Проблематика:  деградація людської особистості під дією влади грошей

 

Сюжетний час твору:  автор охоплює значну частину життя Гобсека, переносячи героя в місця його молодості і дитинства

 

Форма твору: багатоцентрова: окрім постаті мільйонера-лихваря важливу роль у новелі відіграють адвокат Дервіль                      та члени сім'ї графа де Ресто

 

Тип сюжету:     багатолінійний:

- лінія Дервиля, Гобсека та сім'ї де Ресто;

- лінія Дервиля та віконтеси де Гранльє;

- лінія (центральна) історії і життя самого Гобсека.

 

Композиція: оповідання в оповіданні; розповідь Дервіля про Гобсека не має ні початку, ні кінця, і фінал – історія кохання Камілли і Ернеста – залишається відкритим;

автор чергує оповідачей:

- автор;

- стряпчий Дервіль (основний оповідач) ;

- Гобсек.

 

Основні засоби    1) детальний опис портрету, інтер`єру, дії;

психологізації:    2) символічність постаті Гобсека.

 

Ідея: гроші не винні – важливо, хто ними володіє                              та з якою метою використовує

      

Система  образів:    1) лихвар Гобсек;

2) віконтеса де Гранльє, її донька Камілла та брат – граф де Борнбрат; Анастазі де Ресто, її чоловік – граф де Ресто та син Ернест; Максим де Трай;

3) адвокат Дервіль, швачка Фанні Мальво

 

                7. Анкета Гобсека

 

«Наша совість – непогрішний суддя, доки ми не вбили її»

                                                          Оноре де Бальзак

 

 

 

 

 

Ім’я героя новели:   Жан-Естер Ван Гобсек

 

Дата народження:   1740 рік

 

Мати:     єврейка

 

Батько:    голландець

 

Місце народження:  передмістя Антверпена

 

Дитинство:    з 10 років – юнга на кораблі

 

Життєві випробування: «раптові кошмари, несподівані події, романтичні невдачі, безмежні утіхи, голод, розтоптане кохання, набуте, втрачене і знов набуте багатство, безліч смертельних небезпек»; учасник громадянської війни                         у США, корсар, золотошукач.

 

Місце проживання:   м.Париж, вулиця де-Гре

 

Сімейний стан:    неодружений, дітей не має

 

Родичі:  сестра, онука сестри – Сара ван Гобсек,                        її донька – Вогник (родинні стосунки з ними                    не підтримує).

 

Основне заняття:    лихвар

 

Статки: «його багатство зберігалося, мабуть,                               у банківських склепах. Він сам стягав гроші                  по векселях, бігаючи по всьому Парижу».

 

 

 

8. Цитатна характеристика образу Гобсека.

                 Портрет Гобсека

 

Обличчя: «місячний лик»; «жовтава блідість скидалася на колір срібла, з якого облупилася позолота»; «риси здавалися відлитими в бронзі»; глибокі зморшки «мережать» його обличчя; «густі чорні брови».

 

Волосся: гладеньке, акуратно причесане, «із сивиною попелясто-сірого кольору».

 

Очі: «жовті, як у куниці»,«майже без вій», «боялися світла»; «дашок старого кашкета надійно захищав очі від світла».

 

Ніс: «гострий», «подовбаний на кінчику віспою, скидався на свердлик».

 

Губи: «тонкі, як у алхіміків або старих карликів, зображених на картинах Рембрандта».

 

Голос: «тихий, лагідний», Гобсек «ніколи не сердиться»; говорить про гроші «тоненьким голоском, схожим на звук флейти», в яку забули вставити мундштук.

 

Вік: угадати неможливо, бо здається, чи то він «завчасу постарів, чи задумав до похилого віку зберегти молодість».

 

Епітети, які характеризують Гобсека

 

Глитай, лихвар, людина-автомат, людина-вексель, золотий ідол, привид помсти, докір сумління, скнара, філософ, справжній удав, створіння нице, створіння шляхетне, філософ зі школи циніків, старий малюк, жмикрут, казкове страховище, фантастичний ідол, голландець, гідний пензля Рембрандта.

 

Будинок Гобсека

 

Живе Гобсек у «похмурому, вологому будинку без подвір'я, всі вікна якого виходять на вулицю»; у довгий коридор виходять двері кімнат, схожих                     на монастирські келії, освітлені малесенькими віконцями.

«Дім та його мешканець (Гобсек) пасували один до одного — як ото скеля                та приліплена до неї устриця».

Його кімната, де все було охайне і потерте, починаючи з зеленого сукна               на письмовому столі – до килима над ліжком, скидалася на холодну оселю самотньої старої діви. Узимку головешки  в  каміні,  завжди  присипані  купкою попелу, диміли, ніколи не розгоряючись полум'ям.

Життєвий кодекс Гобсека

«Незрушне лише одне почуття, яким нас наділила природа,— інстинкт самозбереження».

«Найтривкіша з усіх насолод — марнославтсво. Марнославство — це наше «я».

«Щастя знаходить той, хто вміє застосувати свої здібності за будь-яких обставин».

«Щастя або в сильних емоціях, які підточують наше життя, або в розмірених заняттях».

«Я не вірю нічому».

«Повсюди точиться боротьба між бідними і багатими вона неминуча. Отож краще самому визискувати, ніж дозволяти, щоб визискували тебе».

«Для того, хто мусив пристосовуватися до різних суспільних мірок, усякі ваші переконання та правила моралі — пусті слова».

«А влада і втіха — хіба не основи нашого нового суспільного ладу?»

«Я досить багатий, щоб купувати людську совість».

«Я володію світом, не стомлюючи себе, а світ не має наді мною ніякої влади».

«У мене погляд, як у Господа Бога, я зазираю в душі».

«Я читаю в серцях, від мене ніщо не сховається».

«Усі людські пристрасті, розпалені зіткненням інтересів у вашому нинішньому суспільстві, проходять переді мною, і я влаштовую їм огляд..., вивчаючи усі потаємні пружини, що рухають людством».

 

«Філософія золота» — система поглядів Гобсека на роль грошей, золота                    у житті суспільства та окремої людини

«...з усіх земних благ варто домагатися тільки...золота».

«У золоті зосереджені всі сили людства».

«Задовольнити марнославство – «найтривкішу з усіх насолод» – можна тільки золотом».

«Щоб здійснити свої примхи, ми потребуємо часу, засобів і зусиль... у золоті все це є в зародку...»

«Хіба можуть у чомусь відмовити тому, в чиїх руках мішок із золотом?..                Я міг би, якби захотів, володіти найпрекраснішими жінками і купувати                   чиї завгодно пестощі».

«Я досить багатий, щоб купувати людську совість, щоб управляти міністрами»

«Життя – це машина, яку приводять у рух гроші».

«Золото – ось душа вашого нинішнього суспільства».

 

Ставлення Гобсека до інших героїв

Дервіль	Поважає, підтримує
Фанні Мальво	Співчуває
Анастазі де Ресто	Цинічно карає
граф де Ресто	Розуміє, допомагає
Ернест де Ресто	Піклується
Максим де Трай	Зневажає

 

НЕОДНОЗНАЧНІСТЬ ОБРАЗУ ГОБСЕКА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ницість	Шляхетність
1. Поняття «мораль вважає пустим                   словом. 2. Розглядає родинні стосунки                         як загрозу для свого багатства.   3. Удає із себе майже злидаря,                            бо підозрює в кожній людині злодія. 4. Використовує людські слабкості                     й вади їх для власного збагачення. 5. Відчуває протиприродне задоволення, спостерігаючи егоїстичні пристрасті людей, що ведуть їх до розорення та загибелі. 6. У своєму прагненні до збагачення  не нехтує жодною можливістю отримати зиск навіть жахливою для людини ціною. 7. Живе з усвідомленням безмежної влади над людьми; вважає себе майже Богом, який має право судити та карати.      8. Утратив людську подобу, розгубив усі притаманні людям природні почуття.	1. У фінансових справах виявляє своєрідну «чесність». 2. Завжди виконує взяті на себе зобов'язання і вимагає цього ж від своїх клієнтів. 3. Має глибокий аналітичний розум, здатний оцінити будь-яку особистість. 4. Пройшов сувору життєву школу,              сам усього досяг у житті. 5. Цінує в людях працелюбність, чесність, порядність, співчуває тим, хто живе відповідно до своїх можливостей. 6. Засуджує тих, хто бездумним прагненням до насолои руйнує не лише власне життя, але завдає шкоди близьким людям. 7. Неперевершений психолог, вміє читати в людських душах, прогнозувати їхні вчинки.   8. Знавець і цінитель мистецтва.

 

 

 

9. Тестові завдання до теми: «Новела «Гобсек» – один з фрагментів «Людської комедії»

 

1. В якому році була написане новела «Гобсек»?

А. 1829 р. Б. 1830 р. В. 1835 р.

2. Скільки років працював Бальзак над новелою «Гобсек»?

А. 18. Б. 19. В. 20.

3. Яку назву мала новела в першому своєму виданні?

А. «Небезпека розбещеності». Б. «Лихвар». В. «Батечко Гобсек».

4. Яке місце в «Людській комедії» посіла новела «Гобсек»?

А. «Аналітичні етюди». «Сцени провінційного життя».

Б. «Етюди про звичаї». «Сцени приватного життя».

В. «Етюди про звичаї». «Сцени провінційного життя».

5. Визначте композицію новели «Гобекс».

А. Розрив подій. Б. «Оповідання в оповіданні». В. Зворотня.

6. Скільки оповідачів у новелі?

А. 1. Б. 2. В. 3.

7. Чому стряпчого Дервіля віконтеса де-Гранльє вважала за друга сім’ї?

А. Дервіль був за походженням аристократом.

Б. Дервіль мав корисні зв’язки в колі аристократів.

В. Дервіль допоміг віконтесі повернути втрачені під час революції гроші і маєтки.

8. Чому віконтеса де-Гранльє не припускала зближення своєї дочки Камілли з графом Ернестом де-Ресто?

А. Граф був старим.

Б. Граф не належив до знатного роду.

В. Плямою на біографії графа був спосіб життя його матері.

9. На якій вулиці жив Гобсек?              

А. Де-Гре. Б. Сен–Дені. В. Вулиця не названа.

10. Хто з героїв обрав девіз свого життя: «….краще самому тиснути, ніж дозволяти, щоб тиснули тебе?

А. Максим де Трай. Б. Гобсек. В. Дервіль.

11. Якому герою належить ця характеристика: «Дім та його мешканець пасували один до одного – як ото скеля та приліплена до неї устриця»?

А. Дервілю. Б. Гобсеку. В. Максиму де Трай.

12. Що Гобсек вважав в житті найкращим вчителем?

А. Нещастя. Б. Книги. В. Працю.

13. Яке дівоче прізвище Анастазі де Ресто?

А. Де Трай. Б. Де Гранльє. В. Горіо.

14. В якому кафе збиралися «повелителі доль»?

А. «Мойра». Б. «Фортуна». В. «Феміда».

15. Про якого героя сказано: «Істота…..здатна на все і ні на що…людина, яку може мучити клопіт, але не сумління….»?

А. Про Максима де Трая. Б. Про Дервіля. В. Про Гобсека.

16. У чому полягає «філософія золота», засвоєна Гобсеком?

А. «Золото» дає матеріальне благополуччя.

Б. «Золото» дає владу над людьми.

В. «Золото» дає змогу допомагати злиденним.

17. Що приносить насолоду Гобсеку?

А. Читати філософські трактати.

Б. Приносити користь людям.

В. Бруднити підошвами чобіт килими в оселях багатіїв.

18. Чого боявся Гобсек?

А. Що хтось може заволодіти його багатством. Б. Втратити дружбу Дервіля. В. Темряви.

19. Скільки відсотків за позику брав Гобсек з Дервіля?

А. 50. Б. 13. В. 10.

20. Що бентежило Дервіля після розмови з Гобсеком?

А. Стан здоров’я Гобсека.

Б. Як прибрати до рук спадщину Гобсека.

В. Невже все зводиться до грошей.

21. Як ставиться Дервіль до Гобсека?

А. Було шкода, наче тяжкохворого. Б. З презирством. В. З повагою.

22. Визначте сенс життя Дервіля.

А. Професіоналізм та порядність. Б. Влада над людьми. В. Отримання насолоди.

23. Чим на життя заробляла Фанні Мальво?

А. Була швачкою. Б. Була воротаркою. В. Була служницею.

24. Що примусило Фанні Мальво взяти позику у Гобсека?

А. Розпустне життя. Б. Кохання. В. Співчуття.

25. Який предмет в інтер’єрі Фанні Мальво уособлює сенс її життя?

А. Коштовне віяло. Б. Розп’яття. В. Білосніжне мереживо.

26. Чому Гобсек відмовився від бажання позичити Фанні Мальво грошей?

А. Фанні знайшла потрібну суму.

Б. Фанні була потрібна дуже велика сума.

В. Добре діло завдає шкоди тому, кому зроблено послугу.

27. Чи знає Гобсек внутрішній світ людей?                                                     

А. Так. Б. Ні. В. Про це в новелі не сказано.

28. Який девіз, що був на старовинному родинному гербі, порушила Анастазі де Ресто?

А. «Надійність». Б. «Слава». В. «Честь».

29. Що спопелило серце Гобсека?

А. Тяжкі життєві випробування. Б. Відмова жити за Божими законами. В.Тяжка хвороба.

30. Про якого героя сказано: «Він нічого не досягне, проте буде найщасливішим                              і найкращим серед людей»?

А. Про Дервіля. Б. Про Максима де Трая. В. Про Гобсека.

31. Про кого Гобсек сказав: «У біді він пізнає ціну грошам, ціну людям – чоловікам,                 і жінкам»?

А. Про Дервіля. Б. Про Ернеста де Ресто. В. Про Максима де Трай.

32. Кого граф де Ресто назвав «філософом із школи циніків»?

А. Гобсека. Б. Максима де Трай. В. Дервіля.  

33. Який предмет в інтер’єрі Гобсека уособлює сенс його життя?

А. Пісковий годинник. Б. Камін. В. Вексель.

34. До чого привела Гобсека жага до накопичування?

А. До забезпеченої старості. Б. До здійснення всіх мрій. В. До божевілля.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ключ до тестових завдань: «Новела «Гобсек» – один

з фрагментів «Людської комедії»

 

1. Б.

2. А.

3. А.

4. Б.

5. Б.

6. В.

7. В.

8. В.

9. А.

10. Б.

11. Б.

12. А.

13. В.

14. В.

15. А.

16. Б.

17. В.

18. А.

19. Б.

20. В.

21. А.

22. А

23. А.

24. В.

25. Б.

26. В.

27. А.

28. А.

29. Б.

30. А.

31. Б.

32. А.

33. Б.

34. В.

 

Оцінювання

 

К-ть помилок	Оцінка
0	«10»
1	«9»
2-3	«8»
4-5	«7»
6-7	«6»
8-9	«5»
10-11	«4»

10. Творчі завдання

 

 

Огюст Роден. Статуя Бальзака

 

Завдання 1. У Парижі на перехресті бульварів Розпай та Монпарнас височить триметрова статуя Бальзака, встановлена до сторічного ювілею митця. Автор – відомий скульптор Огюст Роден, для якого Бальзак був найулюбленішим письменником. Подумайте і підготуйте усну відповідь: як у зовнішності письменника проявляється його вдача?

 

Завдання 2. Задум О. Родена критики не зрозуміли. Як ви розумієте відповідь скульптора: «Якщо істина має загинути – усі прийдешні покоління розламають на шматки мого Бальзака…»

 

Завдання 3. Розкрийте основні моменти життя і творчості Оноре де Бальзака, використовуючи ключові слова.  

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Виноградов А.К. Стендаль и его время. – М., 2007.
2. Гриб У. Світогляд Бальзака. Художній метод Бальзака. – М., 2006.
3. Мюллер-Кочеткова Т.В. Стендаль: Встречи с прошлым и настоящим. – Рига, 2009. 
4. Прев Ж. Стендаль: досвід дослідження літературної майстерності                              і психології письменника. – М.: «Художня література», 2007.
5. Реизов Б.Г. Творчість Бальзака. – М., 2008.
6. Фрид Я.Б. Стендаль: нарис життя і творчості. – М.: «Художня література», 2009.
7. Чічерін А.В. Твори Бальзака «Гобсек», «Втрачені ілюзії». – Санкт-Петербург, 2002.